Реферат

на тему:

Деякі аспекти тактики розслідування замовлених вбивств

В Україні вбивства на замовлення вчинялися ще за радянських часів, але
вони були поодинокими й здійснювалися, як правило, на побутовому ґрунті.

Перші вбивства, що по всіх канонах підходять під визначення ”замовлені”,
були зареєстровані та розкриті в Україні у 1989 р. Так, у Полтаві гр-ка
А, щоб позбутися чоловіка, старшого її на 29 років, найняла раніше
судиму особу та школяра, які вбили її чоловіка, за що одержали від неї
400 крб. У Мелітополі жінка, не бажаючи розмінювати квартиру з
розлученим чоловіком, найняла двох раніше судимих осіб вчинити вбивство.
У Лисичанську потерпілу гр-ку Р замовила власна дочка. Оскільки після
смерті матері їй дісталися квартира і автомашина, трьом виконавцям вона
сплатила 5000 крб.

Ці перші класичні вбивства були логічним продовженням звичайної
“битовухи”. Як правило, замовники – найближчі родичі жертв, які заважали
добратися до бажаних матеріальних благ. Мотиви на поверхні – корисливі.
Виконавці – дилетанти, частіше усього – з кримінального середовища.
Засіб і знаряддя вбивства – примітивні. У більшості, злочинці вдиралися
до квартири або чекали на жертву поруч з нею, вбивство вчиняли за
допомогою сокири, молотка чи ножа. Такі злочини не були складними і
досить швидко розкривалися.

1990 рік характеризується зростанням соціальної напруги, загостренням
економічних і політичних проблем, зростанням загальної злочинності на
14,7 % порівняно з 1989 р., а по лінії кримінального розшуку – на 18 %.
Значне зростання відбулося завдяки тяжким, насильницьким злочинам. У
1990 році було зареєстровано 421 організоване злочинне угруповання і
1600 їх учасників, якими було вчинено 25 умисних вбивств, між злочинними
угрупованнями відбулось 212 разбірок, у злочинців вилучено 171 одиниця
вогнепальної зброї.

Саме у 1990 році з’явилися вбивства “на замовлення”, суттю яких було вже
продовження бізнесу іншими засобами. Так, директору Одеського
виробничо-технічного підприємства гр-ну Ц заважав голова кооперативу
“Інтерсофт” гр-ин П. Через посередника гр-нин Ц находить раніше судимого
гр-на К, який очолює групу кілерів із трьох чоловік. Виконавці,
приспавши жертву хлороформом, вивезли його на дачу, де тримали протягом
трьох днів. Заволодівши ключима від квартири, злочинці забрали там
печатку і штамп кооперативу, гроші та цінності на суму понад 1 млн крб.
Ще через три дні вивезли потерпілого і причепивши до поясу гирю, втопили
в річці.

У 1991 році подібних вбивств “на замовлення” покотилася ціла хвиля. Так,
7 жовтня 1991 р. у м. Сімферополі з автомата АКМ і пістолета був
розстріляний у своїй машині житель Дагестану, підприємець гр-нин А. 7
листопада з автомату і пістолету вбитий гр-нин К і тяжко поранений
гр-нин М – обидва співвласники магазину “Леко”. 9 листопада на порозі
власного будинку у момент виходу з машини, розстріляний з автомату
житель м. Одеси П і тяжко поранена директор СП “Інтербуд” гр-ка Б.

З цього часу вбивство “на замовлення” стало надійним способом
розв’язання всіх проблем. На зміну вбивцям–дилетантам прийшли
професіонали, які майстерно володіють вогнепальною зброєю. Улюбленою
зброєю українських кілерів стають автомат Калашнікова, пістолет “ТТ”,
снайперська гвинтівка, саморобна вибухівка.

Відтепер вбивства “на замовлення” стали впізнаватися по почерку –
зрешечені автоматними чергами або злетіли в повітря “Мерседеси” і джипи,
або декілька пострілів в упор, у під’їзді чи на порозі квартири і
обов’язково “контрольний постріл” у голову.

Вбивства “на замовлення”, використання насильства для досягнення своїх
цілей по суті є однією з класичних ознак організованої злочинності. Пік
вбивств “на замовлення” (210) прийшовся на 1995 рік – час кривавого
перерозподілу сфер впливу організованих злочинних угруповань. Відомо, що
попит породжує пропозицію, а тому чекати довго появи організованих
злочинних груп, які спеціалізуються тільки на “кілерстві” довго чекати
не довелося. Органами внутрішніх справ такі групи почали виявляться,
починаючи з 1997 року.

Саме боротьба за сфери впливу організованих злочинних угруповань,
загострення конкурентних відносин серед кримінальної частини
підприємців, потреба в наданні силового тиску і навіть фізичного
знищення призвели до існування таких груп.

Аналіз кримінальних і оперативно-розшукових справ за фактами вбивств “на
замовлення” свідчить, що поширеними мотивами вчинення таких злочинів є
усунення конкурента, політичного чи іншого супротивника, співробітника
правоохоронних органів, журналіста, свідка, відкрита боротьба за
розподіл сфер впливу, зведення рахунків у кримінальному світі,
залякування потенційних супротивників, помста, ревнощі, повернення
боргу, заволодіння правом на житло, майном тощо.

Слідчо-оперативна практика свідчить про поширеність з’ясування певних
відносин шляхом вчинення запеклих збройних “розбірок” між конкуруючими
організованими злочинними угрупованнями у ресторанах, кафе-барах, у
громадських місцях та приміських зонах (Автономна Республіка Крим,
Київська, Одеська, Донецька обл., м. Київ та ін.). Слід зазначити, що
близько 90 % вбивств “на замовлення” мають чітко визначений економічний
підтекст.

Розподіл, а згодом і перерозподіл сфер впливу в новій ринковій економіці
призвів до того, що в подальшому вбивство на замовлення перестало бути
прерогативою лише стрімко зростаючих вітчизняних організованих злочинних
угруповань. Смерть, як і усе, стала товаром, що має визначений грошовий
еквівалент залежно від того кого “замовляють”. У країні з’явилися люди,
спроможні сплачувати цей еквівалент, а якщо з’явився попит, то і
пропозиція довго себе чекати не змусила.

Практика доводить, що слідчі побоюються кваліфікувати вбивство за
вчинене “на замовлення” навіть за достатніх підстав для цього через
зростаючі вимоги по розкриттю.

Як свідчить практика, мотиви вчинення вбивств “на замовлення” різні.
Головні з них – ліквідація конкурента і розв’язання проблемних ситуацій.
До них належать такі: усунення суперника у справах; перерозподіл сфер
впливу злочинними угрупованнями; звільнення від кредитора; отримання
права на майно та ін.

До ознак, які можуть свідчити про вбивство на замовлення слід віднести:

професійні дії виконавця – “кілера”: постріли з дальньої відстані,
враження життєвоважливих органів, наявність так званого контрольного
пострілу;

відкритий характер вбивств і зухвалість злочинців, вбивство в людному
місці, вдень, за наявності охорони;

використання автоматичної або напівавтоматичної зброї, у тому числі
кустарної чи спеціальної;

залишення зброї на місці вбивства або на шляху втечі (при “розбірках”
зброя рідко залишається, як правило, при втечі або поспішному відході);

залишення і знищення використаного автотранспорту, досить часто
викраденого;

врахування і використання деталей розпорядку життя і діяльності жертви
під час організації вбивства;

неприйняття заходів для ховання трупа. При вбивствах “на замовлення”
труп, як правило, ховають лише тоді, коли замовник і жертва перебували в
близьких стосунках (партнерство, знайомство, родина), або мотив вбивства
дуже наявний, або відомий стороннім.

Про “замовлений” характер вбивства можуть свідчити відомості про особу
потерпілого, оперативна інформація про пошук найманих вбивць, погрози і
спроби вимагання, повідомлення засобів масової інформації та ін.

Слід зазначити, що між вбивствами “на замовлення” і вбивствами, що
вчиняються внаслідок протистояння злочинних угруповань, є багато
спільного (відкритість і зухвалість, використання вогнепальної зброї та
вибухових пристроїв тощо), а тому і розрізняти їх складно. Водночас
вбивства “на замовлення” і вбивства на “розбірках” мають певні
особливості. Вбивства “на замовлення” – це завжди виконання окремого
доручення, а що стосується “розбірок”, то вони можуть вчинятися у двох
варіантах: зустріч конкуруючих угруповань, які закінчуються
перестрілкою, і розправа з представниками іншого ворожого угруповання
“на замовлення” (силами своїх бойовиків або за допомогою найманих
вбивць).

До ознак вбивств, вчинених при “розбірках”, належать:

наявність і виявлення зовнішніх прикмет “назрівання” напруги, що
фіксуються правоохоронними органами у певному районі, присутність акцій
залякування, погроз тощо.

наявність на місці події багатьох постраждалих, різних слідів
застосування зброї, вивіз з місця події загиблих і поранених, значної
загрози для сторонніх громадян і т. ін.

Головним засобом вчинення вбивств “на замовлення” є вогнепальна зброя та
вибухові пристрої (до 97 %). Досить рідко використовується ніж, отрута,
удавка. В останні роки прослідковується тенденція зниження використання
вибухових пристроїв. Вибір конкретної зброї та вибухових пристроїв
залежить від плануємих умов реалізації замаху. До уваги береться
відстань, з якої буде вестися стрілянина, спосіб закладки і приведення в
дію вибухового пристрою. Наводяться такі дані про дистанцію кілерів: до
1 м – 25,5 % випадків, до 10 м – 21,8 %, понад 10 м – 52,7 %. Це
доводить, що виконавці безпосередньо не контактують з жертвою та його
охороною. До того ж, для пострілів з більшої відстані необхідні висока
майстерність і професіоналізм.

Кожний із елементів підготовки вбивства “на замовлення” залишає
достатньо чіткі сліди – ознаки або вказують на шляхи і канали їх
встановлення, але для цього важливо бажання, наполегливість та вміння.

Вбивство “на замовлення”, як правило, здійснюється стороною-виконавцем з
корисливих мотивів, якщо потерпілий позбавляється життя за одержану чи
обіцяну грошову або майнову винагороду, а також з іншої матеріальної
зацікавленості (звільнення від обов’язків майнового характеру, передача
права на певне майно тощо). Однак, умисне вбивство слід розглядати як
вчинене на замовлення й тоді, коли замовник за вчинене виконавцем
вбивство зобов’язується в межах угоди вчинити на користь останнього i
дії немайнового характеру, наприклад, допомогти уникнути кримінальної
відповідальності тощо. Не виключаються ситуації, коли замовник умисного
вбивства бере на себе обов’язок вчинити на користь виконавця дії як
майнового, так i немайнового характеру.

Пункт 11 статті 115 КК України передбачає відповідальність за умисне
вбивство, вчинене за попереднім зговором групою осіб або організованою
групою.

Під умисним вбивством, вчиненим організованою групою, розуміється,
вбивство, здійснене стійким об’єднанням принаймні трьох осіб, які
спеціально зорганізувались для спільної злочинної діяльності [1, абз. 2
п. 26].

Під час вчинення умисного вбивства організованою групою всі її учасники
(члени), що брали в ньому участь, визнаються співвиконавцями злочину
незалежно від ролі, яку вони при цьому виконували. Тому дії учасників
організованої групи, які безпосередньо не брали участі у позбавленні
життя потерпілого, але забезпечували скоординовану діяльність групи під
час вчинення умисного вбивства (наприклад, розробляли план убивства,
доставляли зброю в певне місце, полегшували проникнення до місця
перебування потерпілого, “страхували” безпосереднього виконавця тощо),
необхідно розглядати як спiввиконавство в умисному вбивстві, вчиненому
організованою групою, i кваліфікувати за п. 11 ст. 115 без посилання на
ст. 27 КК України. Конкретна роль кожного з учасників організованої
групи, що вчинила умисне вбивство, має бути врахована при призначенні
йому покарання.

Для кваліфікації вчиненого за п. 11 ст. 115 КК України достатньо
наявності однієї з спеціальних обтяжуючих обставин умисного вбивства.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що не можна кваліфікувати
умисне вбивство однієї особи одночасно за п. “а” і “б” ст. 93 КК України
1961 року (за КК України п. 6,7 ст. 115). Як правило, умисне вбивство
однієї особи не повинно також одночасно кваліфікуватися за пунктами “а”,
“б”, “ж” ст. 93 КК України 1961 року (за КК України пп. 1, 8, 9 ст.
115). Поряд з тим слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад,
при вчиненні умисного вбивства на замовлення) така кваліфікація можлива”
[2, п. 20].

Суб’єктом вбивства “на замовлення” є фізична осудна особа, яка досягла
14-річного віку. На відміну від навмисних вбивств, у даному злочині
суб’єктами є замовник, посередник i найманець.

Сучасній правовій науці i, тим більше, слідчій практиці необхідне точне
визначення вбивства “на замовлення”. Лише воно здатне упорядкувати в
систему численні, різнопланові підходи до вбивства “на замовлення” як
особливо небезпечного злочину та зорієнтувати правоохоронні органи на
боротьбу з ними.

22 квітня 1998 року о 21-ій год. у вантажному ліфті на рівні третього
поверху будинку № 13 по вул. Суворова в м. Києві було знайдено мертвого
чоловіка із чотирма вогнепальними пораненнями – мешканця цього будинку,
народного депутата Верховної Ради України минулого скликання, голову
Біржового комітету Української міжнародної валютної біржі Гетьмана В.П.,
1935 року народження.

Перші два постріли з пістолета “ТТ” не влучили в ціль, три поранення
було нанесено в живіт, контрольний постріл – у голову.

Крім того, трапляються випадки, коли вбивство розкрито, виконавця
встановлено, але він не називає замовника і “бере все на себе”. Для
такого встановлення на початковому етапі розслідування і проводиться
юридична кваліфікація характеру вчиненого вбивства. Водночас з позиції
більш ефективного та якісного розслідування це дуже важливо, оскільки
правильна орієнтація “на замовлений” характер вбивства дозволить повною
мірою використати специфічні особливості методики розслідування вбивств
“на замовлення” для повного, об’єктивного та всебічного встановлення
обставин вчиненого злочину.

У 2001 році за м’якістю покарання скасовано вироки відносно 733 осіб,
змінено із пом’якшенням покарання без зміни кваліфікації – стосовно 2433
осіб. По деяких справах відверто простежується зацікавленість суддів і
навіть прокурорів у пом’якшені покарання. Наприклад, по одній справі
злочинець гр-нин У з хуліганських спонукань спочатку наніс
неповнолітньому потерпілому два удари ножем у спину, а коли той став
тікати і кликати по допомогу, наздогнав його і наніс ще 39 ударів в
різні життєво важливі органи (голову, грудну клітину, живіт та ін.) але
потерпілий все ж не помер виключно завдяки особливостям організму
потерпілого та своєчасно наданої медичної допомоги.

Із матеріалів справи стає зрозумілим, що злочинець завдавав дуже багато
ударів значної сили. За висновком судово-медичної експертизи, більшість
поранень була небезпечною для життя.

Незважаючи на такі обставини, Черкаський обласний суд перекваліфікував
дії винного з пп. ”б”, “е” ст. 17, ст. 93 КК на ч.3 ст. 206 і ч.1 ст.
101 КК і засудив до 5 років позбавлення волі.

Суддя, яка розглядала цю справу в березні 1998 р., брала участь у
розгляді у складі президії того ж обласного суду протесту прокурора на
постанову районного суду про скасування санкції на арешт гр-на У. При
цьому протест було задоволено. Згідно ж зі ст.54, 55 КПК України вона не
могла брати участь у розгляді даної справи. Ухвалою судової колегії в
кримінальних справах Верховного Суду України вирок суду скасовано і
справу повернено на новий судовий розгляд.

 

Список використаних джерел

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. –
1992. – № 12.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в
справах про злочини проти життя i здоров’я людини” від 1 квітня 1994 р.
№ 1 у редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про внесення
змін i доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України” від
3 грудня 1997 р. № 12.

 В.П. Журавльов. Деякі аспекти тактики розслідування замовлених вбивств.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
7’2003

Похожие записи