Реферат на тему:
Децентралізація публічної влади: досвід Чеської Республіки
Вирішення проблеми децентралізації публічного управління виступає одним
із основних завдань адміністративної реформи в України. Практика
засвідчує, що процес нормативного врегулювання цього процесу
просувається досить складно. Досвід центральноєвропейських країн
(наприклад, Чеської Республіки) міг би стати в нагоді як при врахуванні
певних закономірностей, методологічних підходів, так і при можливому
запозиченні змісту конкретних державно-правових зразків. Вказаний досвід
так і не став предметом комплексних студій вітчизняних дослідників.
Метою даної статті є аналіз процесу децентралізації публічної влади в
Чеській Республіці, зокрема становлення самоврядних країв, реформування
окружної ланки управління та управління на рівні муніципалітетів.
Попередньо зауважимо, що під децентралізацією публічної влади
розуміється перенесення частини компетенції від органів державної влади
до органів самоврядування з метою раціоналізації та підвищення
ефективності публічної влади загалом.
Становлення країв як вищих територіальних самоврядних одиниць. У 1990 р.
крайові національні комітети були ліквідовані, що призвело до різкого
зростання ролі центральних органів влади, проте, одночасно й до зниження
ефективності публічного управління як такого з огляду на розміри
території. Протягом всього 1990 року тривала дискусія про те, на якому
рівні мали бути організовані вищі самоврядні територіальні одиниці – на
рівні історичних земель (Чехії, Моравії, Сілезії і Праги) чи на
крайовому (регіональному) рівні. Дискусія не була завершена поділом ЧСФР
і схваленням Конституції ЧР 1992 р. [1].
Самоврядування рівня краю врегульоване главою сьомою Конституції ЧР. Так
як згідно з ч. 3 ст. 100 Основного закону “вища одиниця місцевого
самоврядування може бути утворена або ліквідована виключно
конституційним законом”, 3 грудня 1997 р. було схвалено Конституційний
закон “Про створення вищих територіальних самоврядних одиниць та про
зміну Конституційного закону ЧНР №1/1993 у Зб. зак., тобто Конституції
Чеської Республіки” (№ 347/1997 р.) [2]. Цей конституційний закон
встановлював кількість і розташування територіальних самоврядних
одиниць, визначив території округів, встановив спосіб зміни
адміністративних меж між краями – виключно законом.
Відповідно до ст.1 вказаного конституційного закону, на території
Чеської Республіки створювалися з 1 січня 2000 р. 14 вищих
територіальних самоврядних одиниць: 1) Столиця Прага; 2)
Центральночеський край з 12 округами; 3) Будейовіцький край з 7
округами; 4) Плзеньський край з 7 округами; 5) Карловарський край з 3
округами; 6) Устецький край з 7 округами; 7) Ліберецький край з 4
округами; 8) Краловеградецький край з 5 округами; 9) Пардубіцький край з
4 округами; 10) Їглавський край з 5 округами;
11) Брненський край з 7 округами; 12) Оломоуцький край з 5 округами; 13)
Остравський край з 6 округами; 14) Злінський край з 4 округами. Додамо,
що цим же законодавчим актом положення ст. 99 Конституції ЧР були
викладені в новій редакції і формулювалися таким чином: “Чеська
Республіка поділяється на муніципалітети, що є основними територіальними
самоврядними одиницями, та краї, що є вищими територіальними
самоврядними одиницями” [3].
Проблема потребувала подальшого правового регулювання на рівні
звичайного закону. Тому вже в руслі впровадження реформи публічного
управління 12 квітня 2000 р. було схвалено Закон “Про краї (крайове
управління)” (№ 129/2000 р.) [4]. Характеристика цього законодавчого
акта є цікавою не лише з академічного, а й практичного погляду, в тому
числі з огляду на процес підготовки в Україні змін законодавства про
місцеве самоврядування.
Край, відповідно до ст.1 Закону, є територіальною спільністю громадян,
якій належить право на самоврядування, що здійснюється в обсязі,
визначеному законом та згідно з потребами краю. Одночасно край був
проголошений публічно-правовою корпорацією, яка бере участь у
правовідносинах від власного імені і несе відповідальність, що з цього
випливає.
Органами, з допомогою яких здійснюється управління в краї, виступають
представництво краю, рада краю, голова краю і крайове управління.
Крайові представництва – це представницькі органи, що складаються з
членів представництв, кількість яких визначається у взаємозв’язку з
кількістю мешканців в тому чи іншому краї: а) до 600 тис. жителів – 45
членів; б) від 600 тис. до 900 тис. жителів – 55 членів; в) понад 900
тис. – 65 членів. (ст. 31). Здійснення повноважень члена крайового
представництва вважається виконанням публічних функцій, проте на
громадських засадах.
Представницький орган приймає рішення з усіх питань, які належать до
його самостійних повноважень, а з питань делегованих повноважень –
рішення лише у випадках, встановлених законом.
Ст. 35 Закону визначає, що до самостійних повноважень крайового
представництва належить вирішення таких питань: 1) подавати
законопроекти до Палати депутатів згідно з законом; 2) звертатися до
Конституційного суду з поданням про скасування правових актів в разі їх
невідповідності закону; 3) видавати загальнообов’язкові постанови краю;
4) координувати розвиток відповідної території, схвалювати програму
розвитку території краю відповідно до окремих законів, забезпечувати її
реалізацію та здійснювати контроль за її виконанням; 5) схвалювати
документацію з питань територіального планування краю та обнародувати її
загальнообов’язковою постановою краю; 6) обирати представників краю до
регіональних рад співдружності регіонів; 7) встановлювати обсяг
основного транспортного обслуговування краю; 8) приймати рішення про
співпрацю краю з іншими краями та про міжнародну співпрацю; 9)
схвалювати бюджет і схвалювати остаточний облік краю; 10) обирати і
звільняти голову краю, його заступників та інших членів ради; 11)
встановлювати кількість звільнених членів представництва та розмір
винагороди незвільнених його членів тощо.
Виконавчим органом краю з питань його самостійних повноважень виступає
рада, яка під час здійснення своїх повноважень є відповідальною перед
крайовим представництвом. До складу цього органу входить голова та
члени, які обираються і призначаються, як уже зазначалось, крайовим
представництвом. Кількість членів ради також залежить від кількості
мешканців краю: якщо жителів нараховується до 600 тис., то членів
повинно бути 9, якщо кількість жителів перевищує вказану кількість – 11.
Згідно зі ст. 59 Закону рада готує проекти і подання до засідання
крайового представництва і вживає заходів щодо виконання рішень,
прийнятих ним. До її повноважень також належить: а) забезпечення
господарювання згідно зі схваленим бюджетом, контроль за господарюванням
згідно з ним, вжиття бюджетних заходів у обсязі, визначеному
представництвом; б) встановлення кількості службовців краю, прийнятих до
крайового управління, організаційних структур та обсягу коштів на
винагороду таких працівників; в) за пропозицією управляючого крайового
управління призначення і звільнення керівників підрозділів крайового
управління; г) заснування і ліквідація відповідно до потреб комісій
ради, призначення і звільнення їх голів і членів; д) встановлення
крайовому управлінню завдань у галузі самостійних повноважень і контроль
за їх виконанням тощо.
Голова краю, відповідно до ст. 61 вказаного Закону, представляє край у
зовнішніх стосунках. Ця посадова особа обирається крайовим
представництвом серед своїх членів. Головою краю та його заступником
може бути лише громадянин Чеської Республіки. За наслідки своєї
діяльності обидві посадові особи відповідають перед представництвом. До
повноважень голови належить вирішення таких питань: а) спільно з
заступником голови підписує нормативні акти краю; б) за попередньою
згодою міністра внутрішніх справ призначає і звільняє управляючого; в)
встановлює розмір винагороди управляючого; г) на основі повноважень,
визначених законом, утворює для виконання делегованих повноважень окремі
органи; д) відповідає за вчасне проведення перевірки господарювання за
календарний рік; е) відповідає за стан поінформованості громадян про
діяльність краю; є) виконує інші завдання в самостійній чи делегованій
сферах компетенції, якщо має уповноваження від крайового представництва,
ради чи безпосередньо із Закону.
Крайове управління, згідно зі ст. 66 Закону, здійснює завдання у сфері
самостійних повноважень краю, визначених для нього представництвом, і
сприяє діяльності комітетів і комісій представництва. Цей орган
складається з управляючого (керівника) та службовців, залучених ним до
цього органу. Відповідно до ст. 69 Закону управляючий не може займати
посади у політичних партіях і рухах, крім того, не може суміщати свою
посаду з посадами депутата чи сенатора Парламенту ЧР, члена
представництва вищої територіальної самоврядної одиниці.
До повноважень цього органу входить: 1) перевірка розпоряджень, виданих
окружними управліннями і магістратами міст Брно, Острава і Плзень в
адміністративних справах, якщо законом це повноваження не буде передано
іншому органу чи Закон визначить інакше; 2) встановлення санкцій згідно
з Законом; 3) забезпечення створення та експлуатації інформаційної
системи, спільної з інформаційними системами адміністративних управлінь;
4) участь у професійній підготовці службовців окружних і муніципальних
управлінь для виконання ними вимог іспиту спеціальної фахової
придатності; 5) організація контролю з окремих питань діяльності
окружних управлінь, оцінка цієї діяльності, подання пропозицій
відповідному міністерству або Уряду для вжиття необхідних заходів; 6)
контроль за дотриманням рішень Уряду в діяльності окружних управлінь і
надання ними фахової допомоги муніципалітетам; 7) організація
консультацій керівникам окружних управлінь, що функціонують в краї тощо.
Уперше крайові представництва та інші органи крайового управління були
сформовані після виборів членів крайових представництв, які відбулися 12
листопада 2000 р. Застосування Закону про краї протягом півтора років
призвело до необхідності внесення змін до нього. 27 листопада 2001 р.
законодавчою новелою краям було заборонено давати “крайовим майном
гарантії зобов’язань фізичних осіб і юридичних осіб, засновником яких
він не виступає” [5].
Порядок виборів членів крайового представництва врегульовується іншим
законодавчим актом – Законом про вибори членів крайового представництва
(№ 130/2000) [6]. Відповідно до його ст. 1 члени цього представницького
органу обираються на 4-річний термін повноважень на основі виборчої
системи пропорційного представництва. Членом крайового представництва
може бути обраний кожен виборець, який є правоздатним і не відбуває за
вироком суду кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі.
Положеннями ст. 5 цього Закону визначалося, що посада члена крайового
представництва є несумісною з такими посадами: 1) посадою в міністерстві
або іншому органі центрального державного представництва; 2) посадою
службовця краю, призначеного до крайового представництва, з посадою
службовця муніципалітету, призначеного до муніципального управління; 3)
посадою статутного представника юридичної особи, заснованої краєм або в
якій край бере майнову участь. Висувати списки кандидатів має право
зареєстровані відповідно до закону політичні партії і рухи чи їх
коаліції. Мандати членів представництва розподіляються лише між тими
політичними партіями, рухами чи їх коаліціями, які при голосування
здобули не менше ніж 5 відсотків голосів виборців, які взяли участь у
голосуванні.
Крайова реформа в Чеській Республіці була завершена 16 травня 2001 р.,
коли Парламентом було схвалено Конституційний закон про внесення змін і
доповнень до Конституційного закону 1997 р. “Про створення вищих
територіальних самоврядних одиниць та про зміну Конституційного закону
ЧНР №1/1993 у Зб. зак., тобто Конституції Чеської Республіки” [7]. Цим
законодавчим актом змінювалися назви чотирьох країв: Будейовіцький – на
Південночеський, Їглавський – на Вісачинський, Брненський – на
Південноморавський та Моравський – на Моравськослезький.
Проблема функціонування державного управління на рівні округу. До 2000
р., як уже зазначалося, статус окружних управлінь, їх структура та
основні завдання були врегульовані Законом “Про окружні управління,
врегулювання їх повноважень і про деякі інші, пов’язані з ними заходи”
(№ 425/1990 р.). На “перехідний період” реформи публічного управління
було вирішено зберегти ці місцеві органи державної виконавчої влади, хоч
і з меншим обсягом повноважень, до того часу, поки сповна запрацює
механізм самоврядування на крайовому рівні (до закінчення терміну двох
років від часу проведення перших виборів до крайових представництв),
тобто до листопада 2002 р. Модель такого рівня державних органів
викликає інтерес у дослідників в Україні з огляду на наявність цієї
ланки державного управління (районних держадміністрацій) у нашій країні.
Новий Закон “Про окружні управління“ було схвалено 16 травня 2000 р. (№
147/2000 р.) [8]. Відповідно до ст. 1 цього Закону окружні управління
визначені як адміністративні органи, які здійснюють державне управління
в адміністративних одиницях, які називаються “округами”. Справа в тому,
що Основний закон не називає округ як територіальну одиницю держави.
Утримання окружних управлінь здійснюється за рахунок державного бюджету.
На основі і в межах вказаного Закону цей орган державного управління
видає правові акти з назвою “розпорядження окружного управління”.
До повноважень цього державного органу належало: 1) перевірка
розпоряджень органів муніципалітету і розпоряджень відповідних
муніципальних управлінь; 2) здійснення контролю за діяльністю органів
муніципалітету, вжиття заходів щодо усунення виявлених недоліків,
накладення штрафів у передбачених законом випадках; 3) надання
муніципалітетам фахової допомоги в ході здійснення ними повноважень
державного управління; 4) перевірка господарської діяльності
муніципалітетів; 5) управління юридичними особами, заснованими ним та
ліквідація їх тощо (ст. 8).
Окружне управління очолювалося главою окружного управління, який
призначався і звільнявся Урядом Чеської Республіки за поданням міністра
внутрішніх справ. Відповідне подання міністр внутрішніх справ подавав на
особу, яка перемогла в конкурсному відборі. Заступник глави окружного
управління призначається і звільняється главою. Згідно зі ст. 14 Закону
глава окружного управління і його заступник не можуть суміщати свої
посади з посадами депутата і сенатора Парламенту ЧР, з іншою посадою в
державному управлінні, з посадою члена представництва органу
територіального самоврядування та з посадами в політичних партіях чи
рухах. Загальне керівництво діяльністю цього державного органу
здійснювалося Урядом Чеської Республіки.
Муніципальна реформа. Новий Закон “Про муніципалітети (муніципальну
організацію)” був схвалений у руслі реформи публічного управління лише
12 квітня 2000 р. (№ 128/2000 р.) [9]. У ньому муніципалітет, відповідно
до конституційних положень, визначається як основна територіальна
самоврядна спільнота громадян, яка утворює територіальну одиницю, що є
обмеженою кордонами території муніципалітету (ст.1 Закону). Одночасно
визначалося, що муніципалітети, як і інші самоврядні одиниці, є
публічно-правовими корпораціями з правами юридичних осіб. Містом може
стати лише той муніципалітет, в якому проживає щонайменше 3 000
мешканців, якщо таке рішення прийме голова Палати депутатів.
Цікаво, що Закон вживає термін “громадянин муніципалітету”, яким
визнається фізична особа, яка: а) є громадянином Чеської Республіки; б)
у муніципалітеті має тривале проживання. Громадянин муніципалітету, який
досяг 18 років, має право: 1) обирати і бути обраним до представництва
муніципалітету за умов, визначених законом; 2) голосувати на місцевому
референдумі; 3) висловити на засіданні муніципального представництва
своє ставлення до обговорюваних питань згідно з регламентом
представництва; 4) висловити своє ставлення до проекту бюджету
муніципалітету чи до підсумкового обліку муніципалітету за минулий
календарний рік у письмовій формі чи усно на засіданні муніципального
представництва; 5) вимагати обговорення важливих питань у галузі
самостійних повноважень муніципальною радою або муніципальним
представництвом, якщо вимогу про це підпише не менше 0,5 % громадян
муніципалітету; у такому випадку вказані органи зобов’язані розглянути
запропоноване питання не пізніше 60 днів тощо.
Ст. 4 Закону встановлювала, що ряд міст отримували спеціальний статус –
йшлося про так звані “статутні міста” Чеської Республіки, до яких були
віднесені такі міста, як Кладно, Ческе Будєйовіце, Плзень, Карлові Вари,
Усті над Лабем, Ліберец, Градец Кралове, Пардубіце, Їглава, Брно, Злін,
Оломоуц, Острава, Опава, Гавірьов і Мост.
Органами управління муніципалітету є представництво муніципалітету, рада
муніципалітету, староста, муніципальне управління.
Представництво муніципалітету є колегіальним представницьким органом
самоврядування, що обирається строком на 4 роки на основі виборчої
системи пропорційного представництва. Кількість членів цього органу
встановлюється ним самим відповідно до кількості населення у
відповідному муніципалітеті: до 500 жителів – 5–9 членів; від 500 до 3
000 жителів – 7–15 членів; від 3 000 до 10 000 жителів – 11–25 членів;
від 10 000 до 50 000 жителів – 15–35 членів; від 50 000 до 150 000
жителів – 25–45 членів; понад 150 000 жителів – 35-55 членів.
Статус члена муніципального представництва у своїх загальних ознаках
повторює статус члена крайового представництва [10].
Згідно зі ст. 84 Закону муніципальні представництва наділені такими
повноваженнями: 1) схвалювати програму розвитку території
муніципалітету; 2) схвалювати територіальний план муніципалітету,
регуляційний план і обнародувати їх зобов’язальні частини в
загальнообов’язкових рішеннях; 3) схвалювати муніципальний бюджет і
підсумковий облік муніципалітету; 4) засновувати постійні та тимчасові
грошові фонди муніципалітети; 5) засновувати і ліквідовувати допоміжні
організації та організаційні структури муніципалітету, схвалювати їх
установчі документи; 6) схвалювати установчі документи господарських
товариств та інших юридичних осіб, у яких бере участь муніципалітет; 7)
делегувати представників муніципалітету до зборів господарських
товариств, у яких муніципалітет бере майнову участь; 8) видавати
загальнообов’язкові рішення муніципалітету; 9) вирішувати про
виголошення місцевого референдуму; 10) обирати старосту, заступника
старости та інших членів муніципальної ради і відкликати їх з посад,
встановлювати кількість членів такої ради, а також кількість тих членів
представництва, які на тривалий час виконують функції на постійній
основі тощо.
Муніципальна рада є виконавчим органом муніципалітету з питань його
самостійних повноважень, який у своїй діяльності є відповідальним перед
представництвом. До складу цього органу входить староста, заступник
старости, інші члени в кількості від 5 до 11. Рада не обирається в тих
муніципалітетах, у яких кількість членів представництва менша 15. До
повноважень цього органу належать: а) забезпечення господарювання
муніципалітету згідно зі схваленим бюджетом; б) видача розпорядження
муніципалітету; в) розгляд і вирішення пропозиції, зауваження та
ініціативи, запропоновані їй членами представництва муніципалітету чи
комісіями цього органу; г) призначення і звільнення керівників відділів
муніципального управління, вирішення питання про заробіток цих
керівників; д) контроль виконання завдань, поставлених муніципальному
управлінню і комісіями, що входять до сфери самостійної компетенції; е)
накладення штрафів з питань самостійної компетенції; рада може
делегувати це повноваження повністю або частково відповідним відділам
муніципального управління; є) встановлення правила розгляду петицій і
скарг тощо.
Староста згідно зі ст.103 Закону представляє муніципалітет у зовнішніх
стосунках. На цю посаду можуть претендувати винятково громадяни ЧР. За
попередньою згодою окружного управління староста призначає і звільняє
муніципального секретаря і встановлює розмір його заробітку.
Законом визначено, якщо муніципальне представництво не вирішить інакше,
що староста наділяється такими повноваженнями: 1) відповідає за вчасне
проведення перевірки господарювання муніципалітету за повний календарний
рік; 2) здійснює функції роботодавця згідно з окремими приписами,
укладає і припиняє трудові відносини з муніципальними службовцями і
встановлює для них розмір заробітку; 3) може, після погодження з
окружним управлінням, уповноважити комісії здійснювати делеговані
повноваження з визначених питань; 4) може вимагати від поліції ЧР
співпраці для забезпечення місцевих обставин громадського порядку; 5)
відповідає за поінформованість громадськості про діяльність
муніципалітету тощо. Крім того, староста веде засідання муніципального
представництва і муніципальної ради.
Муніципальне управління складається з старости, його одного або кількох
заступників, секретаря муніципального управління, якщо така посада
заснована, та інших службовців, залучених до цього виконавчого органу.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 Закону, муніципальне управління має такі
повноваження: а) у галузі самостійних повноважень муніципалітету:
виконання завдань, покладених на нього муніципальним представництвом або
муніципальною радою; сприяння комітетам і комісіям у їх діяльності; б) у
галузі делегованих повноважень муніципалітету: виконує функції
державного управління, за винятком питань, що належать до повноважень
муніципального представництва, муніципальної ради та інших органів
муніципалітету; вирішує питання про надання інформації органам у
випадках, передбачених законом.
Глава шоста Закону про муніципалітети встановила механізм контролю за
здійсненням муніципалітетами самостійних і делегованих повноважень.
Контрольні функції з цих питань були покладені на окружні управління (до
листопада 2002 р.), яким для їх здійснення надавалося, зокрема, право
вимагати від муніципалітетів необхідну інформацію, вимагати від них
зміни або скасування виданих ними незаконних нормативних актів,
звертатися до Конституційного суду з поданням про скасування таких
нормативних актів.
Статутні міста, перелік яких наведено вище, мають спеціальний, особливий
статус порівняно з іншими муніципалітетами. По-перше, такий статус
визначається не лише законом, а й статутами цих міст. По-друге, міста
Брно, Острава і Плзень своїми органами здійснюють на відповідній
території, крім повноважень муніципального управління, також
повноваження окружного управління, якщо законом не буде встановлено
інше. Інші статутні міста своїми органами здійснюють повноваження, якими
закон наділяє муніципальне управління. По-третє, в названих трьох містах
управляючого міста призначає і звільняє з посади управляючий крайового
управління. По-четверте, лише у цих трьох містах в разі, якщо
представництво неспроможне зібратися протягом 6 місяців, Міністерство
внутрішніх справ наділяється правом розпустити його.
Підводячи підсумки, зазначимо, по-перше, децентралізація публічної влади
стала в Чеській Республіці на сьогодні основним напрямом реформи
публічного управління. Створення самоврядних країв із широкими
повноваженнями та виконавчими органами реально засвідчувало
децентралізацію.
По-друге, чеський законодавець не допустив паралельного існування
виконавчих органів самоврядування і органів державної виконавчої влади,
або ж існування ланок самоврядування без виконавчих структур. З цією
метою на рівні округу (району) органи державної виконавчої влади були
цілком ліквідовані.
По-третє, досвід Чеської Республіки засвідчує, що процес децентралізації
не може бути реально проведений без внесення змін і доповнень до
конституції, яка визначає основні параметри обох ланок публічної влади –
і державної влади, і місцевого самоврядування.
Література:
1. Krejиi P. Nekolik chmurnэch poznбmek o reforme veшejne spravy //
Prohlas и. 3/2000. – S.14-15.
2. Ъstavni zбkon ze dne 3. prosince 1997 o vytvoшenн vyљљнch ъzemnнch
samosprбvnэch celkщ a o zmмnм ъstavnнho zбkona Иeskй nбrodnн rady и.
1/1993 Sb., Ъstava Иeskй republiky // Sb. zбkonщ ИR и. 347/1997. –
S.7018.
3. Koncepce reformy verejne spravy. – Praha, 1999. – 56 s.
4. Zбkon ze dne 12. dubna 2000 o krajich (krajske zшizeni) // Sb. zбkonщ
ИR и. 129/2000. – S.1765–1782.
5. Zбkon Narodnej rady Slovenskej republiky ze dne 27. listopadu 2001,
kterэm se mмni zбkon и. 128/2000 Sb., o obcich (obecni zшizeni), ve
znмni pozdмjљich pшedpisщ, zбkon и. 129/2000 Sb., o krajich (krajskй
zшizenн), ve znмni pozdмjљich pшedpisщ… // Sb. zбkonщ ИR и. 450/2001.
– S.8350–8354.
6. Zбkon ze dne 12. dubna 2000 o volbach do zastupitelstev krajщ a o
zmмnм nмkterэch zбkonщ // Sb. zбkonщ ИR и. 130/2000. – S.1783–1799.
7. Ъstavnн zбkon ze dne 16. kvмtna 2001, kterэm se mмni ъstavnн zбkon и.
347/1997… // Sb. zбkonщ ИR и. 71/2001. – S. 2426–2453.
8. Zбkon ze dne 16. kvмtna 2000 o okresnich ъшadech // Sb. zбkonщ ИR и.
147/2000. – S.2131–2150.
9. Zбkon ze dne 12. dubna 2000 o obcich (obecni zшizeni) // Sb. zбkonщ
ИR и. 128/2000. – S.1737–1764.
Kopeckэ M. Mandat иlena zastupitelstva v obci // Spravnн pravo, и.
3/2000. – S.129–140.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
