Реферат на тему:

Державно-правовий розвиток Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст. 

Сьогодні Канаду можна віднести до тих високорозвинених країн, які
відіграють провідну роль у становленні і розвитку як світових
господарських зв’язків, так і міжнародних відносин. Ця країна має
унікальний досвід у побудові багатоетнічного та багатокультурного
суспільства, прийнятті рішень у різних сферах суспільного життя на
підставі партнерських, узгоджених відносин на основі суспільного
консенсусу. Вона виділяється сильною регіональною ланкою державного
управління і відлагодженими інституційними механізмами врахування різних
інтересів під час розробки і прийняття політичних рішень. Канадський
досвід є надзвичайно багатогранним і цінним для України, яка перебуває
на шляху демократизації державно-політичного життя та входження у
світову спільноту. На особливу увагу заслуговує історія держави і права
Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст. Адже саме в цей період колоніального
панування був закладений національний, релігійний і правовий дуалізм
цієї північноамериканської держави.

Проблема становлення та розвитку державно-правових інститутів Канади у
досліджуваний період є предметом вивчення не лише історії держави і
права зарубіжних країн, а й інших юридичних (теорія держави і права,
конституційне право зарубіжних країн, міжнародне публічне право),
філософських (філософія, політологія, соціологія) й історичних
(всесвітня історія, етнографія, країнознавство) дисциплін.

Незважаючи на те, що Канада у наукових колах викликає значний інтерес,
ступінь наукових розробок про неї є незначним. Праці вчених-юристів
України і колишнього СРСР присвячувались переважно характеристиці
сучасного політико-державного механізму цієї країни [1-7] або мали лише
оглядовий характер і стосувалися вузького кола питань [8-12]. Разом з
тим вони не були позбавлені впливу офіційної комуністичної ідеології. В
результаті процес становлення і розвитку інститутів держави та права в
період французького й англійського колоніального панування у
XVII-ХІХ ст., розробка, прийняття та аналіз деяких законодавчих актів і
конституції канадської конфедерації 1867 р. залишилися невисвітленими.

Ознайомити з матеріалами за цією темою, класифікувати їх, відібрати
найцікавіші, визначити головні фундаментальні праці, виявити
найважливіші результати і накреслити напрями досліджень, які ще не
достатньо висвітлені і могли б стати темою майбутніх розробок, є метою
статті.

Враховуючи те, що в історико-правовій науці не було спеціального
дослідження з історії держави і права Канади, не можна оминути розгляд
праць, присвячених змісту французької та англійської колоніальної
політики, характеристиці соціально-економічного розвитку цієї колонії,
проблемам заселення та еміграції, політичної історії тощо.

Початок державно-правовій історії Канади поклала колоніальна експансія
Нового Світу європейськими державами. Вітчизняний дослідник
В.М. Калашников вказує, що найвизначніші представники зарубіжної
історичної науки, які вивчали історію колоніальної експансії
європейських держав у Північній Америці, зокрема і в Канаді, змушені
були прямо або опосередковано висвітлювати питання, що розкривали їхнє
ставлення до цього процесу: 1) економічні, політичні і соціальні корені
європейської колонізації Північної Америки; 2) класовий склад учасників
колоніальної експансії; 3) економіка і соціальна структура європейських
колоній у Новому Світі, яка зумовила особливості колоніального режиму в
них, і відносини цих колоній з аборигенами; 4) причини, характер,
рушійні сили визвольної боротьби індіанських племен проти поневолювачів;
5) причини, хід та історичні наслідки боротьби колоніальних держав за
гегемонію у Північній Америці [13, с.5]. Відтак зарубіжна історіографія
виділяла такі чотири фігури в історії європейської колоніальної
експансії на північноамериканському континенті в XVI-XVIII ст.:
першовідкривачі, колоніальні адміністратори (губернатори та інтенданти),
скупники хутра (так звані «лісові бродяги»), місіонери [13, с.51].

У зв’язку з цим значний інтерес викликають історичні праці
Д.Ж. Бейклесса [14], І.П. Магідовича [15], Г. Рейналя [16], А.С. Самойло
[17], Л.Ю. Сльозкіна [18; 19], Є.В. Тарле [20], У.З. Фостера [21],
П.П. Черкасова [22], М.М. Ябрової [23], присвячені аналізу колоніальних
захоплень на Американському континенті. Вони змальовують загальну
картину цього процесу і дають можливість показати його специфіку на
теренах Канади, яка зазнала впливу як з боку Франції, так і з боку
Англії.

Зауважимо, на території майбутньої Канади в XVI ст. проживало й
аборигенне населення. Близько 250 тис. індіанців складали понад 50
племен, які перебували на стадії розвинутого неоліту і утворювали
декілька культурно-господарських типів [24; 25]. На півночі материка
жило 22,5 тис. ескімосів [26].

Крім того, близько 1000 р. були зроблені спроби колонізації цієї
території норманами. Відомості про норманську колонізацію можна
почерпнути з праць В.І Гуляєва [27], М.А. Когана [28], Дж. М Бамстеда
[29], а також колективної праці Дж. С. Мойра і Р.І. Саундерса [30].

Початок французькій колоніальній експансії Північної Америки поклали
подорожі Ж. Картьє, які він здійснив у 30-40-х роках XVI ст. Відомості
про цього мореплавця і його діяльність знаходимо в статтях В.О. Коленеко
[31] і Л.В. Кошелева [32], а також у загальноісторичних дослідженнях
канадських авторів [29, с.32-39; 33, с.21-25]. Однак перше постійне
поселення французів на території Канади виникло лише на початку XVII ст.
і було пов’язане з іменем Самуеля де Шамплена. Про першого
генерал-губернатора Нової Франції і його адміністративну діяльність
дізнаємося зі статті Л.В. Кошелева [34] та біографічної праці М. Бішопа
[35].

Дослідження історії Канади на етапі французького колоніального панування
або історії Нової Франції має давню традицію. З небагатьох
історіографічних праць на особливу увагу заслуговує спеціальна праця
В.О. Коленеко [36], в якій автор виділяє три періоди розвитку канадської
історіографії та коротко характеризує головні напрями цієї проблематики
в ній. З середини ХІХ ст. там панували різні течії від католицької,
консервативної, роялістської, французької імперської шкіл і «школи
Паркмена» до ліберального, дрібнобуржуазно-демократичного і
неоліберального на сучасному етапі [36, с.44]. Для всіх них було
характерним те, що канадські дослідники використовували однозначні схеми
та концепції, які тлумачили Нову Францію лише як феодальний придаток
метрополії або проголошували Канаду «релігійною колонією». В.О. Коленеко
також вказав на існування окремих франкоканадської та англоканадської
історіографії. Варто згадати й історіографічну працю В.М. Калашникова, в
якій автор детально проаналізував джерела з нової історії Канади в XVII
– 60-x роках XVIII ст., зокрема архівні матеріали, нормативну базу,
спеціальну літературу [37].

Характеризуючи систему колоніального управління Канади у період
монополії французьких торговельних компаній в XVII – 1663 р., не можна
оминути праці Дж.Р. Кнехта [38], М. Трюделя [39], Х. Харріса [40] і
В.М. Калашникова [41]. Особливої уваги варте дослідження Дж.Р. Кнехта,
яке, хоча висвітлює життєвий шлях і кар’єру кардинала Рішельє, однак дає
детальну характеристику Компанії 100 пайовиків, яка мала помітний вплив
на розвиток Нової Франції.

Першою «ластівкою» у вітчизняній історичній науці є монографія
В.М. Калашникова, присвячена аналізу інститутів держави і права у
північноамериканських колоніях європейських держав в XVII-XVIII ст. У
ній дослідник виділив три етапи цього процесу, що стосувалися усіх
колоній в Північній Америці. Проте, в роботі більше уваги приділено
колоніальному періоду історії Сполучених Штатів, аніж Канади.

Деякі відомості про колоніальні органи Нової Франції у цей період можна
почерпнути із статті К.Б. Марисюка, де показано процес створення перших
прообразів вищих представницьких органів на території сучасної Канади
[42].

Для дослідження державно-правових інститутів Нової Франції в період
королівського управління суттєво допоможуть праці Л. Бержерона [43],
Г. Брауна [44], Е. Генена [45], І. Макінніса [33], Ч. Лукаса [46],
С.Б. Райерсона [47], Г. Фрего [48], Т. Шапе [49]. Привертає увагу
дослідження Е. Генена, присвячене висвітленню соціально-економічного й
політичного розвитку Нової Франції саме після проголошення її
королівською провінцією в 1663 р.

Багато суперечок породжує питання про природу сеньйоріального устрою,
який був транспортований з абсолютистської Франції на терени Канади і
проіснував там понад 200 років. Детальний аналіз досліджень канадських
авторів з цієї проблеми провів В.О. Тішков [50]. Виділимо лише
дослідження радянських істориків Б.Н. Комісарова і А.А. Петрової, які
зробили досить вдалу спробу з’ясувати природу та особливості феодалізму,
перенесеного в колоніальну Америку з Європи [51].

Щодо взаємовідносин французьких поселенців з аборигенним населенням, то
вони були предметом дослідження головно В.М. Калашникова [52]. У своїх
працях він зазначає, що саме для Нової Франції характерно те, що там не
було жодного помітного повстання індіанців. Французькі колонізатори,
зацікавлені у нееквівалентній хутряній торгівлі з аборигенами,
намагалися не загострювати з ними відносин земельними захопленнями [13,
с.54]. Однак це зовсім не означало, що індіанців допустять до управління
чи здійснення будь-якої іншої громадської діяльності.

Одним з питань історіографії колоніального періоду Канади є проблема
завоювання Нової Франції Англією в 1760 р. Серед праць, присвячених
висвітленню причин, ходу та наслідків завоювання, відзначаються праці
І.В. Архенгольца [53], В.Л. Дорна [54], Н.А. Єрофєєва [55], А.Ю. Зубкова
[56], Г.М. Ронга [57], Р.Дж. Твайса [58], а також вітчизняного
дослідника С.В. Бєложка [59]. На підставі їхнього аналізу виділимо такі
корені конфлікту у Північній Америці: 1) економічний (хутрова торгівля);
2) відсутність взаємних торговельних відносин між англійськими і
французькими поселенцями; 3) Нова Франція була перешкодою у
територіальних захопленнях для Нової Англії; 4) боротьба Англії за
абсолютну гегемонію на цьому материку.

Головними причинами капітуляції французької північноамериканської
колонії згадані автори називають: 1) нечисленність населення Нової
Франції порівняно з англійськими колоніями; 2) галузева обмеженість та
слабкість економіки французького володіння, значна увага в якій
приділялася лише хутряній торгівлі; 3) відсутність постійного
військового контингенту, внаслідок чого непідготовленість Нової Франції
до тривалих військових дій; 4) незацікавленість французької метрополії в
тому, щоб зберегти свою колонію у своєму віданні; 5) інфляція, корупція
і зловживання верхівки колоніальної адміністрації, так званої кліки La
Grande Soci?t? на чолі з губернатором Біго.

Незважаючи на те, що Паризький мирний договір 1763 р. зафіксував лише
поразку Франції і створення англійської колоніальної імперії та
проголосив Англію повновладною владичицею на морях, а Францію позбавив
можливості надалі проводити дослідження нових територій на
північноамериканському континенті, є чимало дослідників, які
стверджують, що завоювання Канади Англією породило нову проблему в
Північній Америці – франкоканадське національне питання [60; 61; 62;
63]. Серед досліджень, присвячених аналізу квебекського фактора, мають
велике значення спеціальні монографії С. Арнопоулоса [64], Л. Бержерона
[43], М. Брюне [65], Р. Марселя [66], Г. Сміта [67], М. Уейда [68], а
також праці вітчизняного вченого В.Б. Євтуха [69-71]. Так С. Арнопоулос
не лише узагальнив різні напрями тлумачення природи франкоканадської
проблеми, а й вказав, що її коренями були економічні, соціальні, мовні
та корпоративні відмінності між англо – і франкоканадцями [64].

Серед праць, які висвітлюють питання, пов’язані з процесом утвердження
англійського колоніального режиму в Канаді та його впливом на
функціонування державно-правових інститутів в останній чверті XVIII ст.,
вирізняються фундаментальні дослідження Дж. Бамстеда [72] і В.О. Тішкова
[73], які, хоч і не присвячені безпосередньо цьому періоду, однак
зачіпають характеристику державно-правового розвитку Канади в цей час.

??$???????¤?¤?$????????????¤?$?????? державно-правової історії Канади
першої половини ХІХ ст. та змісту партійної боротьби в 50-х – середині
60-х років ХІХ ст. праці Ф. Квеліта [74], С.Д. Кларка [75], Дж. Мойра і
Р. Саундерса [30], С.Б. Райерсона [76], В.О. Тішкова [73]. Так Ф. Квеліт
детально проаналізував соціально-політичну історію Нижньої Канади в
1791-1840 рр. Зокрема, він розкрив суть відносин між різними політичними
рухами, досліджував економічні і демографічні проблеми, простежував
соціально-етнічні зміни. Аналіз переписів населення 1831 і 1842 рр.
забезпечив достатньо точну оцінку рівноваги між соціальними й етнічними
групами. Не оминув автор і розгляду подій 1837-1838 рр. у французькій
частині Канади.

Не менш цінною є монографія радянського історика В.О. Тішкова,
присвячена таким ключовим питанням історичного розвитку цієї країни в
період англійського колоніального панування, як: передумови, головні
етапи, рушійні сили, форми і характер канадського визвольного руху,
розкриття природи франкоканадського національного питання. На підставі
використаних архівних та інших джерел автор показав особливості
збройного повстання 1837-1838 рр. у Нижній і Верхній Канаді.

В історіографії Канади вагоме місце відводиться місії лорда Дарема і
його «Доповіді про стан справ у Британській Північній Америці. 1839». В
історико-правовій літературі відомі різні оцінки цього документа.
Оскільки після повернення до Англії і оголошення своєї доповіді лорд
Дарем помер, тому його звіт розглядався як передсмертний заповіт.
Англоканадські історики переважно розглядають його як геніальне
творіння, яке є «трикутним каменем сучасної Британської Співдружності
Націй» [77] або як «одну з небагатьох подій світової історії, про яку
можна сказати, що це початок чогось нового під сонцем» [78].

Щодо франкоканадських дослідників, то вони критикують цей документ. Так
Л. Бержерон вважає, що перша рекомендація створити союз обох Канад
презентувала «вирішення» франкоканадської проблеми. Таке політичне
об’єднання Верхньої і Нижньої Канади передбачало створення однієї
великої провінції з єдиною асамблеєю, одним губернатором і однією
виконавчою владою, франкоканадці мали бути меншістю, а тому, природно,
повинні були асимілюватися. Друга рекомендація передбачала надати
виборній асамблеї контроль над бюджетом і владу над виконавчою владою й
самим губернатором. Перша повинна була задовольнити торі Верхньої і
Нижньої Канади, які вже не бажали непокоїтися з приводу
франкоканадського націоналізму і сепаратизму, а друга – реформістів
Верхньої Канади, які передбачали зосередити в своїх руках увесь
адміністративний контроль над колонією. Щодо патріотів, справжніх
франкоканадців, то ці рекомендації були смертельним попередженням. Дарем
був імперіалістом, расистом і лібералом. Його імпералізм виявився в
тому, що висловлені ним пропозиції служили інтересам метрополії:
позбутися франкоканадців і надати англійським колоністам право брати
участь у процесі зміцнення зв’язків з імперією; його расизм полягав у
тому, що він наголошував на необхідності асимілювати франкоканадців; а
лібералом він був тому, що виступав за відповідальний уряд лише
англійських колоністів [43].

В.О. Тішков у своїй статті, вважаючи цю доповідь важливим джерелом з
історії Канади періоду англійського колоніального панування, піддав
гострій критиці його головні положення з погляду економічного фактора та
врахування ролі широких народних мас [79].

Простежити хід боротьби між різними політичними угрупованнями наприкінці
40-х років ХІХ ст., яка зумовила не лише виникнення першого
відповідального перед парламентом канадського уряду, а й заклала основи
майбутньої двопартійної політичної системи цієї північноамериканської
країни, можна в працях канадських істориків І. Макінніса [33],
К. Макнаутта [80], Дж. Мойра і Р. Сандерса [30] й ін. Свій внесок у
дослідження цього процесу внесли біографічні твори Дж. Кеілісса [81],
Д. Крейгтона [82; 83; 84], Дж. Поупа [85], П. Рода [86], О. Скелтона
[87], В. Янга [88], присвячені висвітленню діяльності Дж. Брауна,
Дж.А. Макдональда, Ж.-Е. Картьє, А.Т. Голта.

Цікавим і остаточно недослідженим є період створення канадської
конфедерації в 1864-1867 рр. Якщо більш-менш детальні відомості про
конференції 1864 р. в м.Шарлоттауні і м.Квебеку можна почерпнути з праць
як канадських істориків [30, с.251-267; 33, с.279-285], так і
вчених-правників [89], то про конференцію у Лондоні, яка відбулася у
Вестмінстерському палаці в 1866 р. знаходимо лише уривчасті відомості у
дослідженні Д. Крейгтона [82].

Не висвітленим у вітчизняній історико-правовій науці є питання про те,
чому «батьки конфедерації» обрали саме федерацію як єдино прийнятну
форму майбутнього канадського союзу. На підставі фрагментарних даних
праць В.Ш. Агамогланова [60, с.35-36], Н.Ю. Козлової [90],
С.Б. Райерсона [91] і Р. Ван Луна і М.С. Віттінгтона [92] ми зробили
спробу відповісти на це питання [93].

Важливу роль для правильної оцінки тенденцій історичного розвитку
канадської держави відіграло поступове поглиблення аналізу процесів, що
відбувалися у межах канадської федерації. Введення в науковий обіг
фактичного й аналітичного матеріалу дало змогу ширше трактувати правову
природу та еволюцію федеративної держави в Канаді. Цими проблемами, крім
канадських авторів, займаються і російські дослідники. Серед них
виділяються В.С. Ажаєва [94], К.Ю. Барановський [95], А.А. Мелкумов
[96], Т.М. Тімашова [97], В.Є. Шило [98; 99].

В історико-правовій науці висловлюються різні оцінки Акта про Британську
Північну Америку 1867 р., який став першим писаним документом канадської
конституції, а також тривають нескінченні дебати з приводу його
юридичної природи. Чи є цей Акт 1867 р., згідно з договірною теорією
результатом певного договору між провінціями, виробленого в ході
переговорів на міжпровінційних конференціях у Шарлоттауні, Квебеку і
Лондоні? Чи не був він якимось урочистим пактом між франкомовною і
англомовною «культурними» групами? А може, це звичайний законодавчий акт
імперського парламенту або договір-закон, який створив новий соціальний
і політичний інститут у Північній Америці [91, с.312-314]? А укладачі
збірника конституцій головних зарубіжних країн наголошують, що в Акті
про Британську Північну Америку 1867 р. «були досить суттєві прогалини,
щоб його можна було охарактеризувати як повноцінну конституцію» [100,
с.309].

Відомі також дослідники, які вказують, що канадська конституція була
написана «розчерком залізниць»: «Канада, напевне, єдина у світі країна з
конституцією, написаною за допомогою двох магістралей залізниці.
Міжколоніальна дорога була побудована частково для оборони, частково як
принада, щоб змусити приморські провінції вступити до конфедерації,
частково для того, щоб застрахуватися проти загрози скасування привілеїв
стосовно використання портів США з тим, щоб забезпечити центральну
Канаду залізничним зв’язком із зимовими портами… Канадська тихоокеанська
залізниця була найсуттєвішою частиною угоди, яка привела Британську
Колумбію в домініон» [101, с.170].

І. Звавич вважає, що Акт 1867 р. є лише конституційним оформленням
раніше існуючої практики у взаємовідносинах між метрополією та
домініоном, і, що було для того часу значно важливіше, встановив
постійні юридичні взаємозв’язки між союзом та окремими провінціями, а
також являє собою компроміс між вимогами єдності британських володінь у
Північній Америці, які виходили від більшості британських колоністів, і
намаганням Англії забезпечити підкорення франко-канадської меншості
(Квебека) [102, с.130].

Дослідження історії становлення та розвитку державно-правових інститутів
Канади є неможливим без аналізу законодавчих актів, які становлять
головну частину джерельної бази дослідження цієї проблеми. Тексти
базових законодавчих актів, таких як Прокламація 1763 р., Квебекський
акт 1774 р., Конституційний акт 1791 р., Акт про союз 1840 р., «Сімдесят
дві резолюції» 1864 р., які часто відносять до конституційних законів
Канади, а інколи називають складовими канадської конституції [103,
с.303], знаходимо в опублікованих збірниках офіційних документів.

Серед них заслуговують на особливу увагу тритомне зібрання документів,
присвячених конституційній історії Канади періоду англійського
колоніального панування [126], а також два томи із серії «Канадські
історичні документи». Перший з них присвячений французькому
колоніальному режиму [127], а другий – англійському періоду до утворення
канадської конфедерації [128]. Крім того, дві останні праці вміщують у
собі витяги з інструкцій губернаторам і посилань губернаторів у Лондон,
листування і особисті папери лідерів визвольного руху, документів, які
відображають діяльність реформаторів у колонії, та ін. Повний текст Акта
про Британську Північну Америку 1867 р. знаходимо як у роcійських
джерелах [129-132], так і в іншій зарубіжній літературі [133].

Під час вивчення історії державно-правового розвиту Канади особливо в
період визвольної боротьби в середині ХІХ ст. важливим джерелом є преса.
Передусім це такі газети, як «Globe», «Colonial Advocate»,
«Constitution». Відтак значний інтерес викликає дослідження П. Уайта,
який зробив спробу простежити процес утворення канадської конфедерації у
площині тогочасних газетних публікацій [134]. Автор вважав, що історія
Британської Північної Америки періоду утворення конфедерації відображена
«не лише в посланнях губернаторів до метрополії, в дебатах колоніальної
законодавчої влади, в листах громадських діячів», а й в газетних
публікаціях. Адже політику неможливо відокремити від політичного
коментаря, політика – від газети [134]. Водночас П. Уайт вказує на
необхідність обережно використовувати дані періодики, які «можна було
купити і продати» [134].

Загалом досліджувана тема не знайшла всебічної і глибокої розробки ні у
вітчизняній, ні в іноземній літературі. Дослідження проводилися по таких
головних напрямах: загальна історія Канади (Дж. Бамстед, Л. Бержерон,
В. Генен, Л.В. Кошелев, Е. Макінніс, С.Б. Райерсон, О.С. Сороко-Цюпа,
В.О. Тішков й інші); еволюція і правова природа канадського федералізму
(А.А. Мелкумов, Т.Н.Тімашова, Р. Ван Лун, М. Віттінгтон та ін.);
квебекська проблема (В.Ш. Агамогланов, С. Арнопоулос, Р. Марсель і ін.);
канадо-американські відносини (А.Г. Мілейковський), історико-правові
аспекти виникнення, функціонування і розвитку канадського парламенту
(С.А. Корф, К.Б. Марисюк), еміграційні та національні процеси
(М.Я. Берзіна, В.Б. Євтух) та соціально-правове становище корінного
населення країни (Ю.П.Аверкієва, Л.А. Фрайнберг). Це дає підстави
стверджувати, що як об’єкт наукового аналізу державно-правовий напрям
історії Канади є сприятливим ґрунтом для подальших канадознавчих
досліджень.

Література

Александров Ю. Парламент Канады: организация, структура // Советское
государство и право. – 1976. – №3. – С.106-109.

Данилов С.Ю. Двухпартийная система Канады: тенденции развития. – М.:
Наука, 1982.

Данилов С.Ю., Шило В.Е. Политико-государственный механизм современной
Канады. – М.: Наука, 1991.

Качанов В.А. Федерализм в Канаде // Современный буржуазный федерализм. –
М., 1978. – С.88-129.

Козлова Н.Ю. Некоторые особенности формирования и развития института
исполнительной власти (кабинета министров) в Канаде в 1867-1967 гг. //
Историко-правовые исследования: проблемы и перспективы. – М., 1982. –
С.81-88.

Кочегарова Н.И. Великобритания и новая канадская конституция //
Великобритания, Франция, США в международных отношениях нового и
новейшего времени. – М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1986. – С.84-105.

Лидин А. Государственный строй Канады. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры,
1960.

Австралия и Канада. – М.: Мысль, 1984/

Канада на пороге 80-х годов. Экономика и политика. – М.: Наука, 1979

Канада: взгляд из России. – М.: Анкил, 2002/

Коненко С. Між минулим і майбутнім. До 125-річчя канадскьої конфедерації
// Політика і час. – 1982. – №6/

Шляфер Л.Г. Канада: география, экономика, право. – М.: Московский изд.
дом, 1999.

Калашников В.М. Буржуазные фальсификации истории европейской
колониальной экспансии в Северной Америке в XVI – XVII веках. Учебное
пособие. – Днепропетровск: ДГУ, 1984.

Бейклесс Д.Ж. Америка глазами первооткрывателей. – М., 1969.

Похожие записи