Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю
Відповідно до Конституції, яка закріплює права і свободи громадян
України, в тому числі право на підприємницьку (господарську) діяльність,
законодавство надає право суб’єктам господарювання без обмежень
здійснювати господарську діяльність, обумовлюючи необхідність їх
реєстрації в державних органах як таких суб’єктів.
За Конституцією людина, її життя і здоров’я, честь І гідність,
недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, права
і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави.
Цим приписам мають відповідати заходи держави щодо контролю і нагляду за
діяльністю суб’єктів господарювання, насамперед за якістю і безпечністю
продукції та послуг. Законодавством України ще на початку самостійного
її існування передбачено право споживачів на гарантію, що придбана ними
продукція вироблена з додержанням санітарно-гігієнічних, в тому числі
радіологічних, протиепідемічних норм і правил, та інших встановлених
вимог, що виключають небезпеку для життя і здоров’я або заподіяння шкоди
їх майну.
Як уже зазначалося, діяльність по контролю за додержанням суб’єктами
господарювання стандартів, норм і правил при виробництві та випуску
продукції (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення
інтересів суспільства і споживачів вії належній якості, безпечної для
життя, здоров’я й майна людей та навколишнього середовища здійснюють
спеціально уповноважені на це органи державної виконавчої влади.
У сфері виробництва і праці державний нагляд за додержанням законодавчих
та інших нормативних актів про працю здійснює Державний комітет з
нагляду за охороною праці; за економічною безпекою — Державний комітет з
ядерної та радіаційної безпеки; за пожежною — органи державного
пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх
справ; за санітарно-гігієнічною — органи та заклади
санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я.
Контроль у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних
цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю
бухгалтерського обліку (процесу виявлення, вимірювання, реєстрації,
накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про
діяльність підприємств зовнішнім та внутрішнім користувачам для
прийняття рішень) та бухгалтерської звітності (звітності, шо містить
інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух
грошових коштів підприємства за звітній період), відповідно до закону
від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність
в Україні3, здійснюється відповідними органами (Міністерством фінансів,
Національним банком. Державним казначейством, іншими органами виконавчої
влади) в межах їх повноважень, передбачених законами.
У сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання провідна
роль належить Національному банку. Відповідно до Закону від 20 травня
1999 року «Про Національний банк України»3, основною його функцією є
забезпечення стабільності грошової одиниці України. До інших функцій
Національного банку належать: визначення і проведення грошово-кредитної
політики; здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;
визначення системи, порядку і форм платежів. Він встановлює правила,
форми і стандарти розрахунків банків та інших організацій — юридичних
осіб і фізичних осіб в економічному обігу України, координує організацію
розрахунків, відповідно до законодавства про зовнішньоекономічну
діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю,
здійснює банківський нагляд.
Додержання вимог податкової дисципліни контролюють органи державної
податкової служби. Вони мають право здійснювати на підприємствах, в
організаціях та в інших суб’єктів господарювання перевірки грошових
документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій,
товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів
і комп’ютерних систем та інших документів незалежно від способу подання
інформації (включаючи комп’ютерний), пов’язаних з обчисленням і сплатою
податків, інших платежі (Закон від 5лютого 1998 року «Про внесення змін
до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).
Державна політика ціноутворення с складовою частиною загальної
економічної і соціальної політики і спрямована на забезпечення рівних
економічних умов для розвитку всіх форм власності, економічної і
соціальної самостійності підприємств, організацій і
адміністративно-територіальних регіонів країни: збалансованого ринку
засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям
виготовлювачів продукції, виконавців робіт і послуг; розширення
застосування вільних цін; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень
світового.
Контроль за цінами здійснюється при встановлені і застосуванні державних
фіксованих та регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін
контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог
антимонопольного законодавства.
Додержання державної дисципліни цін контролюється органами, на які ці
функції покладаються Урядом. Вони здійснюють контроль у взаємодії з
профспілками споживачів та іншими громадськими організаціями (Закон від
3 грудня 1990 року «Про ціни і ціноутворення»2). Додержання
антимонопольно-конкурентного законодавства контролюється Анти
монопольним комітетом України — центральним органом виконавчої влади зі
спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного
захисту конкуренції в господарській діяльності. Цей орган здійснює
державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, сприяє
розвитку добросовісної конкуренції. Завдання і функції цього органу
виконавчої влади передбачені Законом від 26 листопада 1993 року «Про
Антимонопольний комітет України»3.
і підвищення родючості фунтів, підвищення продуктивності земель
лісового фонду. Контроль за використанням та охороною земель
передбачений Земельним кодексом від 25 жовтня 2001 року1. Він полягає в
забезпеченні додержання органами влади, місцевого самоврядування,
підприємствами, організаціями і громадянами Земельного законодавства.
Державний контроль здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади
по земельних ресурсах, за додержанням вимог законодавства про охорону
земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та
природних ресурсів, а самоврядний і громадський контроль — відповідно
сільськими, селищними, міськими, районними, обласними радами та
громадськими інспекторами, які призначаються органами місцевого
самоврядування.
Державний контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема за
експортом та імпортом товарів або транзитом будь-яких товарів, про які
заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити
загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до шкоди
навколишньому середовищу, покладений на Державну службу експортного
контролю та інші державні органи. Він проводиться відповідно до Закону
від 16 жовтня 1991 року» Про зовнішньоекономічну діяльність»2.
Загальні умови і порядок проведення контролю і нагляду за діяльністю
суб’єктів господарювання органами державної влади, уповноваженими
контролювати цю діяльність, визначаються вищезгаданими законами України.
Здійснюючи інспектування та перевірки діяльності суб’єктів
господарювання, органи державної влади і посадові особи зобов’язані
додержуватися Конституції України, Господарського кодексу України, інших
законів, проводити їх неупереджено, об’єктивно і оперативно, не
порушуючи прав і інтересів підприємств, організацій і громадян,
охоронюваних законодавством. Це передбачено, зокрема. Законом від 26
січня 1993 року «Про державну контрольну службу в Україні»1.
Право громадян, організацій — юридичних осіб і державних органів на
інформацію закріплене Законом від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію»4.
Цей закон передбачає можливість вільного одержання, використання,
поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх
прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Таке
право мають і суб’єкти господарювання щодо результатів інспектування і
планових та позапланових перевірок їх діяльності, здійснюваних державною
податковою службою, державною контрольно-ревізійною службою, митними та
іншими органами.
Основними завданнями Державної та відомчої контрольно-ревізійної служб є
здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю, цільовим та
ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна,
економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, правильністю
ведення бухгалтерського обліку в міністерствах, відомствах, державних
комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на
підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджеті усіх
рівнів та державних валютних фондів1. На відомчу службу покладається
завдання виявлення та усунення фактів порушення фінансової дисципліни,
нанесення збитків, безгосподарності й марнотратства, перекручення
звітності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до
сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади. Державний і відомчий контроль здійснюється у формі реві ші і
перевірок.
Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням
законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності,
спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та
крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових
зловживань. За наслідками ревізії складається акт.
Перевірка — це обстежений і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій
або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або
доповідною запискою.
Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів
України і підпорядковується йому. Контрольно-ревізійні управління в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі
підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України.
До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять
контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і
районах у містах.
Щодо відомчої контрольно-ревізійної служби, то вона здійснюється
контрольно-ревізійними підрозділами, які створюються відповідно до
вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів як самостійні структурні
підрозділи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади і
становлять слину контрольно-ревізійну службу відповідного міністерства,
іншого центрального органу виконавчої влади.
Головному контрольно-ревізійному управлінню України,
контрольно-ревізійним управлінням в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві і Севастополі, відповідним підрозділам (відділам,
групам) у районах, містах і районах у містах надасп>ся ираію реві гупати
і перевіряти в мінісіерствах, державних комітетах та інших організаціях
державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в
установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти,
кошторисні й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання
матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності
цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової
продукції, устаткування тощо).
Аналої ічні права відносно підприємств, установ і організацій мають і
ревізори відомчого контролю. Положення про відомчий контроль у системі
міністерств надає їм право перевіряти на підприємствах, в установах і
організаціях плани, кошториси, грошові, бухгалтерські та інші документи,
наявність грошей і цінностей, а в разі підробок та інших зловживань
вилучати необхідні документи на термін до закінчення ревізії або
перевірки, залишати у справі акт вилучення та копії або реєстри
вилучених документів.
Неправомірні дії та рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені в
установленому порядку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
