Реферат на тему:

Державний реєстр і недоторканість особистого життя платників податків

У сучасних умовах розбудови правової держави в Україні, коли права та
свободи людини посіли належне їм місце в ієрархії правових норм,
найбільш актуальною залишається проблема реального здійснення людиною
своїх прав у будь-якій царині її життєдіяльності. До недавнього часу
проблема захисту персональних даних особистості не вважалась актуальною,
оскільки збір інформації про особисте життя індивіда здійснювався на
підставі відомчих нормативних актів, а ознайомлення громадянина в
органах державної влади з відомостями про себе було неможливе. Зміна
концептуальних підходів до таких важливих суспільних явищ, як
забезпечення прав і свобод людини і громадянина, торкнулося й проблеми
захисту особистості від несанкціонованого збору інформації про її
приватне життя. Завдяки цьому норми ст. 32 Конституції України були
зорієнтовані на врегулювання різних життєвих ситуацій, пов’язаних з
охороною особистого життя людини, в тому числі захистом інтересів особи,
шляхом встановлення правової заборони щодо збирання, зберігання,
використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її
згоди.

Останнім часом з’явилось чимало цікавих публікацій, присвячених проблемі
захисту особистого життя від несанкціонованого збору, накопичення,
використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її
згоди. Так, А.А Баранов, В.М. Брижко, Ю.К. Базанов досліджували проблему
правого обґрунтування та правового забезпечення інституту захисту
персональних даних механізму, у ході якого дійшли до висновку щодо
необхідності прийняття, основу нормативно-правового регулювання,
взаємовідносини різних суб’єктів персональних даних, базового Закону
України „Про захист персональних даних” [1].

Н.Г. Беляєва у своїй публікації розглянула проблему недоторканості
особистого життя в умовах інформаційних і телекомунікаційних технологій,
зауваживши на необхідність законодавчого врегулювання питань,
присвячених різноманітним аспектам охорони недоторканості особистого
життя і захисту персональних даних [2].

А.В. Іщенко, М.М. Гуренко виокремили проблему виходу реєстраційної
діяльності за межі монополії держави і правової неврегульованості
інформаційної діяльності різноманітних недержавних організацій, установ,
підприємств, які накопичують докладний інформаційних масив про особисте
життя індивіда без згоди останнього.

У той же час, проблема реалізації конституційного права на ознайомлення
в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і
організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою
захищеною законом таємницею, досліджувалась побічно і не знайшла
окремого висвітлення.

Оскільки ст. 32 Конституції України захищає людину від втручання в її
особисте і сімейне життя та надає кожному громадянину право знайомитись
в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і
організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою
захищеною законом таємницею, то постає питання про забезпечення
вказаного права у бюджетно-податкових відносинах.

Цілком зрозуміло, що функціонування будь-якої держави неможливе без
розвинених бюджетно-податкових відносин, де серед чисельних суб’єктів,
носіїв прав та обов’язків, виступають і приватні особи-платники
податків. І саме залежно від їх правового статусу визначатиметься зміст
правовідносин у бюджетно-податковій сфері, оскільки намагаючись
реалізувати свої особисті права і свободи в тій або іншій царині
діяльності, індивід мимоволі потрапляє до сфери бюджетно-податкових
відносин. Наприклад, завдяки реалізації права власності на землю індивід
стає платником земельного податку, придбаваючи будь-яким способом у
власність автомототранспорт повинен сплачувати транспортний збір,
дорожні збори та інше. Ілюстрування масштабності зазначеного процесу є
динаміка росту кількості громадян, які контролюються державною
податковою службою України [4].

Таблиця 1

Кількість громадян, включених до Державного реєстру фізичних
осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів

Наведені дані свідчать про значне коло суб’єктів, які подали податковим
органам відомості про себе, а отже, виникає питання не тільки про
необхідність формування відповідного реєстру, а й про захист його даних
від несанкціонованого розповсюдження.

Реалізуючи своє конституційне право на підприємницьку діяльність,
громадяни України, як приватні особи, репрезентується у стосунках з
державою специфічні суб’єкти фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів. У той же час реалізація зазначеного права певною
мірою пов’язана з проблемою забезпечення конституційного права на
свободу від втручання в особисте і сімейне життя людини і громадянина. І
хоча, на перший погляд, зазначені відносини існують немов би паралельно,
прослідкувати їх нерозривний зв’язок можна лише через з’ясування змісту
поняття “особисте життя” .

У сучасній юридичній літературі існують різні визначення поняття
”особисте життя”, загальним для них є те, що ця сфера людського буття є
окремим проявом особистої свободи, яка вільна від будь-якого стороннього
направляючого впливу (у т. ч. правового), однак повинна мати правове
забезпечення [2, 5, 6].

Однак головне, що нас насамперед цікавить у понятті „особисте життя”, –
це наявність двох основних блоків, в яких виражається дуалізм
соціального і особистісного. Перший блок складає власне особисте життя
індивіда (про яке безпосередньо йшлося вище), а другий – особистісні
елементи, присутні в явищах і відносинах так званої ”контактної зони”, в
якій особисте стикується з суспільним. Поява цієї зони обумовлена
контактуванням людини з офіційними інституціями суспільства (органами
охорони здоров’я, податковими, слідчими та судовими органами,
нотаріатом, адвокатурою та ін.), які завдяки цьому стають
поінформованими про різні аспекти особистого життя людини. Тому правова
охорона вищезазначених блоків особистого життя повинна забезпечити як
свободу власне особистого життя (матеріальний аспект), так і свободу на
збереження в таємниці інформації про особисте життя (інформаційний
аспект) [5].

Інформаційний аспект особистого життя включає в себе стосунки, що
виникають як між самими індивідами, так і між державою, і людиною. Вони
передбачають неприпустимість розголошення, без згоди самої людини,
відомостей про її особисте і сімейне життя, а також про її особу. Саме
цей аспект найбільш врегульований правом і охороняється за допомогою
юридичних засобів, і перш за все – конституційними гарантіями.

З вищевикладених позицій право на свободу від втручання в особисте і
сімейне життя необхідно розглядати в двох аспектах: по-перше, як право
індивіда на власне життя і на дії відносно самого себе. Це право
нерозривно пов’язане з індивідуальністю будь-якої людини (виражає
матеріальний аспект особистого життя) і захищає від втручання приватну
сферу від усіх суб’єктів права. По-друге, як право, що передбачає
неприпустимість втручання в особисте життя людини з боку різних
державних інституцій (інформаційний аспект) [2]. Таким чином, право на
недоторканість особистого життя людини і громадянина означає заборону
державі в особі її органів і посадових осіб незаконно або довільно
втручатись до особистої сфери індивіда.

Однак, як уже було зазначено, виконуючи свій конституційний обов’язок
щодо сплати податків, індивід стає учасником бюджетно-податкових
відносин, через отримання специфічного статусу – платника податків та
інших обов’язкових платежів.

Загальна теорія права включає до складової правового статусу особи таку
юридичну категорію, як обов’язки. Серед обов’язків, покладених чинним
законодавством України на фізичних осіб-платників податків, є обов’язок
зареєструватися у Державному реєстріфізичних осіб-платників податків та
інших обов’язкових платежів (далі – Державний реєстр) з моменту
виникнення об’єкта оподаткування чи сплати податків та інших
обов’язкових платежів. У той же час необхідно зазначити, що цей
обов’язок не розповсюджується на осіб, які через свої релігійні або інші
переконання відмовились від прийняття ідентифікаційного номера та
офіційно повідомили про це відповідні державні органи (ч. 3 ст. 9 Закону
“Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів” ).

Державний реєстр являє собою автоматизований банк даних, який забезпечує
єдиний державний облік фізичних осіб, зобов’язаних сплачувати податки та
інші обов’язкові платежі до бюджетів і внески до державних цільових
фондів. Цей реєстр містить наступну інформацію про особу: прізвище, ім’я
та по батькові, дату та місце народження, місце проживання та місце
основної роботи, види сплачуваних податків та інших обов’язкових
платежів (ч. 4 ст. 5 Закону “Про Державний реєстр фізичних
осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”). І якщо
звернутися до ст. 23 Закону України “Про інформацію”, то можна помітити,
що відомості про адресу, дату і місце народження законодавцем віднесені
до основних відомостей про особу (інформація про фізичну особу
(персональні дані). Прізвище, ім’я та по батькові громадянина, його
ідентифікаційний номер, місто і дата народження, особистий підпис, місце
проживання (прописка) Комітетом по стандартах України у ДСТУ 3389-96
включені до переліку паспортних даних (ідентифікована картка особи) і
віднесені до відомостей персонального характеру (як носій біометричної
інформації ).

Юридична теорія розглядає персональні дані, як виражену в
машино-орієнтовній формі інформацію про особисте життя індивіда
(суб’єкта даних), який може бути ідентифікований на підставі (або за
допомогою) цієї інформації. Ідентифікованою вважається будь-яка особа,
чия особистість може визначатись прямо або опосередковано, зокрема,
через ідентифікаційний номер або через декілька специфічних елементів
фізичного, фізіологічного, психічного, економічного, культурного або
соціального ототожнення або ідентифікаційний номер [1]. Специфічність
форми вказаних даних полягає в тому, що вони можуть бути піддані
машинній обробці за допомогою найсучасніших комп’ютерних технологій, які
дозволяють миттєво обмінюватись інформацією, надаючи такими чином
можливість зіставляти і зводити в єдине ціле різні інформаційні масиви з
відомостями про особисте життя людини. Це дозволяє обробляти інформацію
про особисте життя не тільки спеціально уповноваженим суб’єктам, а й
приватним особам.

Отже, Державний реєстр є автоматизованим банком персональних даних
(фізичних осіб-платників податків), доступ до якого посилює ризик
вторгнення у сферу особистого життя та порушення права на її
недоторканість. Таким чином, розвиток інформаційних і телекомунікаційних
технологій суттєво загострив проблему, пов’язану, з одного боку, з
необхідністю організації автоматизованої обробки інформації про сплату
податків та інших обов’язкових платежів фізичними особами в режимі
комп’ютерної мережі, а з іншого – необхідністю забезпечити право на
недоторканість особистого життя платників податків через захист їх
персональних даних.

Питання новітніх інформаційних технологій здебільшого розглядаються з
погляду розвитку комунікацій, вільного обміну інформацією та оптимізації
можливостей щодо її автоматизованої обробки й накопичення [2]. Однак ці
фактори впливають і на безпеку збереження в недоторканості особистого
життя індивіда, чиї персональні дані були підданіавтоматизованій
обробці. Зазначена проблема ще 30 років потому викликала занепокоєння у
розвинених країнах Європи та Америки, у зв’язку з чим там були
запроваджені інститути захисту персональних даних, спрямовані на
забезпечення недоторканості особистого життя в умовах автоматизованої
обробки інформації про особу [2]. На сьогодні в Україні ще немає закону,
який забезпечував би захист персональних даних будь-якої особи,
інформація про особисте життя якої піддається автоматизованій обробці.

Норми ст. 32 Конституції України встановлюють лише загальне правило, за
яким збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної
інформації про особу не дозволяється без згоди останньої, крім випадків,
визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини. Дана заборона набуває особливого
значення в зв’язку зі створенням комп’ютерних автоматизованих систем,
які дозволяють обробляти та передавати значні масиви інформації. У той
же час передбачена для податкових органів можливість здійснювати
автоматизовану обробку персональних даних платників податків без згоди
останніх узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 32 та ст. 92 Конституції
України і може розглядатись як правова форма обмеження конституційного
права на недоторканість особистого життя.

Аналізуючи повноту забезпечення права на недоторканість особистого життя
фізичних осіб-платників податків можна дійти до висновку, що вона
досягається за допомогою двох напрямів:

1. Встановлення правового режиму використання відомостей Державного
реєстру іншими державними органами. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону “Про
Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових
платежів” відомості Державного реєстру є інформацією з обмеженим
доступом і надаються іншим державним органам відповідно до чинного
законодавства.

2. Встановлення юридичної відповідальності за розголошення інформації
про фізичних осіб-платників податків з боку працівників, які ведуть
Державного реєстр.

У той же час проблемним залишається питання щодо реалізації
конституційного права громадянина на ознайомлення з відомостями про
себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ч. 3 ст.
32 Конституції України).

По-перше, Закон України “Про інформацію” закріплює лише загальні
принципи доступу громадян до інформації, що стосується їх особистого
життя. При цьому механізм реалізації зазначеного права належним чином не
визначений.

По-друге, формально-юридичного аналіз положень Закону „Про Державний
реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”,
свідчить, що до Державного реєстру вноситься інформація не тільки про
громадян України, а й про осіб без громадянства та іноземців, які мають
об’єкти оподаткування і зобов’язані сплачувати податки та інші
обов’язкові платежі. Тому не зрозуміло, чому на них не розповсюджуються
права, передбачені ч. 3 ст. 32 Конституції України.

По-третє, невизначеність правового статусу відомостей Державного
реєстру, створює обмеження навіть для безпосереднього застосування ч. 3
ст. 32 Конституції України, як акта прямої дії. Адже на сьогодні
законодавець відніс вказані відомості до інформації з обмеженим
доступом, що автоматично вимагає уточнення, оскільки ст. 30 Закону “Про
інформацію” поділяє інформацію з обмеженим доступом на конфіденційну й
таємну.

Зазначене питання, на нашу думку, досить суттєве з погляду
функціонування механізму забезпечення конституційного права на
недоторканість особистого життя, оскількизаконодавство України питання
захисту конфіденційної інформації покладає на її власника, а таємної –
на закон. З аналізу змісту юридичних гарантій забезпечення
недоторканості особистого життя, закріплених ч. 2 ст. 32 Конституції
України випливає, що захисту підлягає тільки конфіденційна інформація
про особу, а ч. 3 цієї ж норми гарантує громадянину право знайомитись з
відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом
таємницею.

Отже, можна стверджувати, що сьогодні на рівні Закону “Про державний
реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”
залишається остаточно неврегульованим правовий статус відомостей
Державного реєстру, а також порядок ознайомлення фізичних осіб-платників
податків з відомостями про себе, які обробляються в Державному реєстрі.

На нашу думку, персональні дані платників податків повинні мати статус
конфіденційної інформації про те, що необхідно прямо вказати в Законі
”Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших
обов’язкових платежів”. Крім того, доцільно також було б ввести до
вітчизняного законодавства спеціальний нормативний акт, який містив би
перелік інформації, що має статус конфіденційної, до якого необхідно
включити інформацію про особисте життя. Наприклад, у Російській
Федерації існує Указ Президента РФ від 06.03.97 №188, яким передбачено,
що до відомостей конфіденційного характеру відносяться відомості про
факти, події і обставини особистого життя громадян, які дозволяють
ідентифікувати їх особу, а також таємницю слідства, службову та
професійну таємницю [6].

У законодавчій базі необхідно передбачити процесуальні норми, які б
впроваджували в галузеве законодавство механізм ознайомлення особи з
відомостями про себе, що не є державною таємницею, при цьому потрібно
передбачити можливість ознайомлення не тільки з первинними, а й з
обробленими персональними даними. Реалізація зазначених пропозицій
створить додаткові умови для забезпечення конституційних гарантій
непорушення особистого і сімейного життя, а також створить можливість
громадянам не втратити контроль за своїм інформаційним портретом.

Література:

1. Баранов А.А., Брыжко В.М., Базанов Ю.К. Права человека и защита
персональных данных – К., 2000. – С. 160.

2. Беляева Н.Г. Право на неприкосновенность частной жизни и доступ к
персональным данням // Правоведение. – 2001. – № 1. – С. 101–114.

3. Іщенко А.В., Гуренко М.М. Реєстрація даних про особу та права людини
//Науковий вісник НАВСУ. – 2002. – № 1. – С. 148–149.

4. Діяльність податкової служби в Україні за 2000 рік // Статистичний
збірник ДПА України. – К., 2001. – С. 103.

5. Право на неприкосновенность частной жизни: Материалы ”круглого
стола”. – М., 1998. – С. 36; Толкачев К.В., Хабибулин А.Г. Органы
внутренних дел в механизме обеспечения личных конституционных прав и
свобод граждан. – Уфа, 1991. – С. 24.

6. Красавчикова Л.О. Личная жизнь граждан под охраной закона. – М.,
1983. – С. 1–719.

7. Об утверждении перечня сведений конфиденциального характера: Указ
Президента РФ от 6 марта 1997 г. № 188 // Сборник Законодательства РФ. –
1997. – № 10. – Ст. 1127.

Похожие записи