Реферат на тему:

Державні службовці

ПЛАН

1. Поняття, види та принципи державної служби

2. Правове регулювання державної служби

3. Посада і посадова особа

4. Державні службовці, їх види

5. Обов’язки і права державних службовців

6. Проходження державної служби

7 Відповідальність державних службовців

§ 1. Поняття, види та принципи державної служби

Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у
житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються
завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових
повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона
невідривне пов’язана з його структурою і в той же час має на меті
організацію особового складу державного органу чи його апарату —
державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з
огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона
починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує
організацію державних органів та їх апарату.

Слід відмітити, що державна служба, в свою чергу, залежно від форми
діяльності поділяється на види: державна служба в апараті законодавчих
органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного
управління та їх апараті), державна служба в судових органах та органах
прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди
органічно пов’язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у
виконання певних завдань і функцій держави — законодавчих, виконавчих,
судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають
основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою
відображує факт суспільного поділу праці, підкреслює різноманітність її
видів.

Державний апарат організує виконання державних функцій в політичній,
господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі
цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, вирішення
найбільш важливих справ державного та громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб. що займають
посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової
діяльності: а) держави;

служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в
державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією із сторін
організаційної діяльності держави; в) ця організаційна діяльність
спрямована на комплектування особового склад) державних органів та інших
організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст
діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань
і функцій держави; г) особливість державної служби пов’язана з оплатою
праці осіб що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику
організаторську роль держави у розв’язанні проблем управління різними
галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить
виконання її завдань та функцій.

Закон України «Про Державну службу», прийнятий у груди 1993 р.,
встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне
положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2
ст. 38). В ст. 4 цього Закону встановлено, що право на державну службу
мають громадяни України незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних
поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали
відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому
порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою
Кабінетом Міністрів України. В Законі нічого не говориться про
можливість та порядок перебування на державній службі в Україні
іноземних громадян, досвід яких широко використовується в різних галузях
управління.

Основними принципами державної служби є: служіння народу України;
демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет
прав людини і громадянина;

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість
справі; персональна відповідальність за виконання службових обов’язків,
дисциплінованість; дотримання прав та законних інтересів органів
місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

Уперше в законодавстві України про державну службу сформульовано етику
поведінки державного службовця, відповідно до якої державний службовець
повинен сумлінно виконувати свої службові обов’язки, шанобливо ставитися
до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури
спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам
державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного
службовця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

Нині опрацьовується проект Кодексу основних правил поведінки державних
службовців.

§ 2. Правове регулювання державної служби

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань
та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають.
Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні
заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових
відносин та організації державної служби. Прийнято низку законів та
законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової
діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська
України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту,
про міліцію України та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються
питань організації та проходження державної служби у відповідях
державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на
врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо
створення правових, організаційних, економічна, соціальних умов
реалізації громадянами права на державну службі, В преамбулі цього
Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також
статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх
апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він
практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Державна політика у сфері державної служби визичається Верховною Радою
України. Її основними напрямками є вивчення цілей, завдань та принципів
функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності
роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для
проведення державної політики та функціонального управління державною
службою утворено Головне управління державної служби України та
Координаційну иду з питань державної служби. Указом Президента України
від 24іипня 1995 p. затверджено «Положення про Раду по роботі з кадрам».

На Головне управління державної служби покладаються прогнозування і
планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення
разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів
політики в сфері державної служби в державних органах та їх апараті,
розробка і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів
нормативних актів з питань державна служби, розробка, координація і
контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної
служби та вирішення інших витань організації і правового регулювання
державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в державних органах,
правове становище яких регулюється спеціальними законами України,
вирішуються цими органами, то є важливим створення та функціонування
Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів,
засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби,
об’єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності
державна служби. Положення про Координаційну раду з питань державної
служби затверджується Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та
його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх
заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України,
членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду
України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів
Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його
заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють в апараті органів
прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби
безпеки, внутрішніх справ та ін., здійснюється відповідно до цього
Закону, якщо інше не передбачено законами України.

У Законі «Про державну службу» відсутні положення, що стосуються
регулювання правового статусу керівників, їх заступників, керівників
структурних підрозділів та інших посадових осіб державних підприємств і
установ. Водночас слід підкреслити, що розпорядженням Кабінету Міністрів
України від 29 квітня 1996 p. посади працівників центрів підвищення
кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств
віднесені до четвертої категорії посад державних службовців.

§ 3. Посада і посадова особа

Державні службовці виконують покладені на них обов’язки на постійній чи
тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно
від категорії посади. Посада, яку займає державний службовець, визначає
зміст його діяльності і правове становище. Від посади залежать обсяг,
форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні
компетенції того державного органу, в якому він працює. Згідно з ст. 2
Закону посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна
структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено
встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого державного органу,
структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказати про
наведене в Законі поняття посадових осіб, якими відповідно до Цього
Закону вважаються керівники та заступники керівників них органів та їх
апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими
нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та
консультативно-дорадчих функцій.

Питання про визначення посадової особи має дуже велике значення. Тому
наведене вище поняття не може задовольнити теорію і практику з
принципових позицій. По-перше, воно є нечітким, оскільки в ньому
говориться про державних службовців, на яких законом та іншими
нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та
консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що
він визначає статус державних службовців, які працюють в державних
органах та їх апараті. По-друге, в цьому понятті говориться про осіб,
наділених консультативно-дорадчими функціями. Але ж
консультативно-дорадчими функціями можуть бути наділені не тільки
посадові, а й інші особи, як практично це і буває. Якщо «консультант»
або «радник» не наділений організаційно-розпорядчими, а краще було б
сказати — владно-розпорядчими функціями, то він не може бути віднесений
до посадових осіб.

Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов’язане з
кримінальним законодавством, інститутом адміністративної
відповідальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності.

§ 4. Державні службовці, їх види

Закон «Про державну службу» не дає розгорнутого поняття державних
службовців, констатуючи, що до них належать особи, які займають посади в
державних органах та їх апараті і мають відповідні службові
повноваження. Наведене поняття звужує коло осіб, що належать до
державних службовців.

У спеціальній літературі державні службовці розглядаються і в широкому
розумінні. Відповідно до цього державним службовцем визнається особа,
яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній
організації — органі державної влади, на підприємстві, в установі,
організації (тільки б вони були засновані на державній власності).

Процес проходження державної служби у сфері виконавчої влади багато в
чому залежить від галузі діяльності державного службовця, повноважень та
обов’язків окремих службовців. За цими ознаками всі службовці органів
державного управління поділяються на види. В теорії адміністративного
права та практиці державного управління найбільш поширеною є
класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями,
які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових
документах — положеннях, статутах, рішеннях і т. под.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (технічний) персонал,
спеціалістів, посадових осіб та представників адміністративної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов’язана з виконанням
матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних
наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки
в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридичне
значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі,
діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в
окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені,
агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов’язані з керівною
діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках
їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає
іспити, лікар видає лікарняний листок і т. ін.

До посадових осі б, як вже говорилося, належать ті службовці, на яких
покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих
функцій, їх дії, пов’язані з виконанням цих функцій, завжди тягнуть за
собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які
здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії
поширюються на осіб, що їм не підпорядковані (працівники міліції,
державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби та ін.).
Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з
них — і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.

§ 5. Обов’язки і права державних службовців

У Законі «Про державну службу» закріплені основні обов’язки та права
державних службовців. Державні службовці зобов’язані додержуватися
Конституції та інших актів законодавства України, забезпечувати
ефективну роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушень
прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо виконувати покладені
на них службові обов’язки, зберігати державну таємницю, інформацію про
громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної
служби, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати
професійну кваліфікацію. Важливим є те, що державний службовець не
тільки має право, а й зобов’язаний у разі одержання доручення, яке
суперечить чинному законодавству, невідкладно, в письмовій формі
доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі
наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Серед широкого спектру основних прав державних службовців слід відмітити
такі, як право на повагу особистої гідності, право на соціальний та
правовий захист, право на просування по службі з урахуванням
кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов’язків,
право приймати рішення в межах своїх повноважень та ін. Законодавець
підкреслює, що конкретні обов’язки та права державних службовців повинні
визначатися на основі типових кваліфікаційних характеристик і
відображатися у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються
керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх
компетенції.

Надаючи всім громадянам України рівне право доступу на державну службу,
законодавець разом з тим встановлює коло обмежень, що пов’язані з
прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, є традиційними —
визнання особи у встановленому порядку недієздатною, наявність
судимості, що є несумісною із зайняттям посади, безпосередня
підпорядкованість або підлеглість особам, які є близькими родичами чи
свояками. Законами України для деяких категорій державних службовців
можуть встановлюватись й інші обмеження, пов’язані з прийняттям на
державну службу.

Відповідно до ст. 16 Закону державний службовець не має права
здійснювати дії, передбачені ст. ст. 1,5 Закону України від 5 жовтня
1995 р. «Про боротьбу з корупцією». До таких дій належать корупційні
діяння: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій
держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг,
пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів
(послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом); яка е істотно нижчою
від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на
виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних
паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи
переваг, не передбачених чинним законодавством.

Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб,
уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження
корупції і перелічені в ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією». Вони не
мають права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і
юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так
само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою
незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у справах
державного органу, в якому вони працюють, а також виконувати роботу на
умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а
також медичної практики);

входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу
правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових
установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої
передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати
недостовірну чи неповну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти дії, що
перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Обмеження,
пов’язані з проходженням служби окремими категоріями державних
службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Особи, які претендують на заняття посади в системі державної служби або
на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо
них обмеження.

Для зайняття посади державного службовця введено декларування доходів
особи, яка претендує на посаду, а особам, що претендують на заняття
посад першої і другої категорії (ст. 25 Закону), потрібно надати, крім
декларації про доходи, відомості про належні їм та членам їх сімей
нерухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості
подаються щорічно і особами, що вже зараховані на державну службу.

§ 6. Проходження державної служби

Зарахування на державну службу здійснюється на конкурсній основі згідно
з порядком, що встановлюється відповідним Положенням, затвердженим
Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних
службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової
інформації не пізніше ніж за місяць до проведення конкурсу. Інші
процедури прийняття на службу можуть встановлюватися законами України,
але при цьому забороняється вимагати від кандидатів на державну службу
відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством
України.

Просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового
резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного
службовця, що припинив державну службу в зв’язку з відставкою, може
здійснюватися керівником відповідного державного органу без конкурсного
відбору.

У практику державного будівництва України законодавче введений інститут
патронажної служби. Зміст його зводиться до того, що всупереч із
загальним правилом, коли не можуть бути обраними або прийнятими на
посаду в державному органі та його апараті особи, що будуть
безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими
родичами чи свояками, керівники вищих державних органів мають право
самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників,
керівників прес-служб, радників, секретарів згідно з штатним розписом і
категорією, що відповідає посаді. На такі посади можуть добиратися
родичі, свояки, друзі і т. ін. Правом добирати собі на посади своїх
помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно із
Законом «Про державну службу» наділені Президент України, Голова
Верховної Ради України, члени Кабінету Міністрів України — так зване
«політичне» керівництво країни, а також глави місцевих державних
адміністрацій.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу, при зарахуванні
на державну службу складають присягу, про що робить відповідний запис у
трудовій книжці. Текст присяги наводиться в -. 17 Закону «Про державну
службу».

При прийнятті на державну службу для особи, яка претендує на посаду
державного службовця, може встановлюватися випробування терміном до
шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування
терміном до двох місяців з метою набуття практичного досвіду та
перевірки ділових якостей.

Державні службовці можуть бути відсторонені від виконання повноважень за
посадою без рішення відповідних правоохоронних органів. Відсторонення
може бути прийняте керівником відповідного державного органу, в якому
працює службовець, якщо невиконання службових обов’язків призвело до
людських жертв, завдало значної матеріальної чи моральної шкоди
громадянинові, державі, підприємству, установі або об’єднанню громадян.
Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна
перевищувати часу службового розслідування — двох місяців. Якщо
правомірність рішення про відсторонення від виконання повноважень за
посадою не підтверджується результатами службового розслідування, то
воно скасовується. Відсторонення не може бути підставою для звільнення
особи з державної служби, переведення на іншу посаду або в інших
випадках, які б призвели до зміни правового статусу службовця.

Важливе місце при проходженні державної служби відводиться службовій
кар’єрі. Державна служба як правовий інститут становить собою сукупність
правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі
організації державної служби та виконання державними службовцями
покладених на них завдань. Суспільні відносини, що виникають у процесі
здійснення державної служби, є різноплановими і великими за своїм
обсягом. Одні з них складаються в процесі організації державної служби,
інші — при практичному її здійсненні.

Процес організації державної служби пов’язаний з встановленням правового
статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній службі
та умов вступу до неї, а також з підготовкою, підбором та розстановкою
кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади.

Законодавство передбачає порядок прийняття та проходження державної
служби, вводить категорії посад службовців та ранги, які їм присвоюють,
ставлячи їх в основу службової кар’єри.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням
організаційно-правового рівня органу, обсягу і характеру компетенції на
конкретній посаді, ролі і місця посади в структурі державного органу.
Законом «Про державну службу» встановлено сім категорій посад державних
службовців, яким відповідають 15 рангів. При прийнятті на державну
службу службовцю присвоюється ранг у межах конкретної категорії посад
відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та
результатів роботи. Черговий ранг у межах відповідної категорії посад
державному службовцю присвоюється через два роки. Черговий ранг у межах
категорії посад може бути присвоєний достроково за виконання особливо
відповідальних завдань. За сумлінну працю державному службовцю може бути
присвоєний ранг за межами відповідної категорії посад. Присвоєний ранг
зберігається за державним службовцем і у випадках, коли він перейшов на
посаду нижчої категорії або залишив державну службу, а потім повернувся
до неї. Народним депутатам України, які до обрання перебували на
державній службі, час виконання обов’язків народного депутата
зараховується до стажу державної служби. Позбавлення рангу допускається
лише за вироком суду.

Встановлення категорій посад та рангів державних службовців має велике
значення для забезпечення ефективності державної служби, стабільності
кадрів, оскільки дозволяє вирішувати багато питань, пов’язаних з
підготовкою, підбором, розстановкою кадрів, їх перепідготовкою,
підвищенням кваліфікації, просуванням по службі, а також оплатою праці
та пенсійним забезпеченням.

Для ефективної та стабільної роботи державної служби, підвищення
професійного рівня працівників та підготовки їх на керівні посади
важливе значення має формування кадрового резерву, який відповідно до
ст. 28 Закону «Про державну службу» формується із спеціалістів місцевого
та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної,
наукової та інших сфер, випускників навчальних закладів відповідного
профілю, через підвищення кваліфікації, стажування. Порядок формування і
організації роботи з кадровим резервом, наприклад, регулюється
Положенням про формування кадрового резерву керівників державних
підприємств, установ і організацій від 20 жовтня 1995 p., затвердженим
Кабінетом Міністрів України.

Невід’ємна частина кадрової роботи — навчання та підвищення кваліфікації
державних службовців. Держава здійснює заходи щодо створення умов для
навчання та підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах
(на факультетах) та шляхом самоосвіти.

Важливе значення для розв’язання проблем комплектування органів
виконавчої влади всіх рівнів висококваліфікованими кадрами, спроможними
забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, мають затверджені
Указом Президента України «Програма кадрового забезпечення державної
служби» та «Програма роботи з керівниками державних підприємств, установ
і організацій». Ці документи передбачають створення єдиної
централізованої державної системи підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних
підприємств, установ і організацій. З цією метою формується мережа
галузевих навчальних закладів з широкою міжгалузевою і регіональною
кооперацією. Консультаційно-методичні функції у цій роботі покладені на
Українську академію державного управління при Президентові України та її
філії.

У структурі всіх органів виконавчої влади створюються підрозділи або
призначаються окремі посадові особи, що займаються питаннями кадрового
забезпечення, які здійснюють організаційно-методичне керівництво
формуванням кадрового резерву, контроль за виконанням особистих річних
планів підвищення кваліфікації фахівців, узагальнюють практику
формування кадрового резерву та вносять до керівництва пропозиції щодо
його поліпшення.

Відповідальність за стан кадрового забезпечення центральних та місцевих
органів виконавчої влади покладається на їх керівників. Контроль за
кадровим забезпеченням державної служби з метою проведення дійових
заходів щодо додержання вимог Закону «Про державну службу» та інших
нормативних актів із зазначених питань центральними та місцевими
органами виконавчої влади, а також розробка практичних рекомендацій,
інформаційних та інструктивних матеріалів, спрямованих на подальше
вдосконалення роботи з кадрами, здійснюються Головним управлінням
державної служби, органами виконавчої влади у підпорядкованих їм
структурах.

Результати підвищення кваліфікації є однією з підстав просування по
службі.

Законом «Про державну службу» (розділ VI) передбачені підстави
припинення державної служби. Крім загальних підстав, встановлених
законодавством України про працю, державна служба припиняється в разі
порушення умов реалізації права на державну службу, недодержання вимог,
пов’язаних з проходженням державної служби, досягнення державним
службовцем граничного віку проходження служби, виявлення чи виникнення
обставин, що перешкоджають перебуванню на державній службі, відмови від
складання присяги або її порушення, неподання чи подання неправдивих
відомостей щодо доходів службовця, відставки для службовців, що займають
посади першої або другої категорії.

§7 Відповідальність державних службовців.

Особи винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть
цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з
чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за
невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення
своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням
державної служби, а також за вчинок який порочить його як державного
службовця або дискредитує орган, в якому він працює. Крім дисциплінарних
стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана
та звільнення), до службовців можуть застосовуватися попередження про
неповну службову відповідальність та затримка до одного року в
присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для
припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи
новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної
служби. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено
державним службовцем безпосередньо в суді.

Похожие записи