Київський Національний Університет Культури і Мистецтв.

Юридичний факультет

Контрольна робота

з предмету “Інвестиційне право”

на тему:

“Державні гарантії захисту іноземних інвестицій”

Виконав:

Студент групи 48

Заочного відділення

Ніколенко В.В.

Київ – 2000

Перехід центрально-планованої економіки на ринкові рейки супроводжувався
відомою ейфорією з боку цих країн стосовно швидкого й широкого залучення
іноземного капіталу, готовності нового бізнесу грати за новими
правилами. Кілька років очікування потоків іноземних капіталів не
повинні розчаровувати — отримали те, що могли, з поправкою на ризик.
Наші внутрішні уявлення про ризикованість бізнесу в цьому Європейському
регіоні все ще досить «м’які», порівняно з поглядом зі зовні. Так, за
шкалою Євромані (1994 p.), США має ранг 1, Швейцарія — 2, Польща та
Угорщина — близько ЗО, Росія — 136. Цілість капіталів і високий доход,
стабільність податків і зниження інфляції, ясність і прогнозованість
законодавства та його виконання — ось перелік усього необхідного для
успіху.

Іноземний капітал потрібний як джерело доходів бюджету (приватизація
принесла латиноамериканським країнам десятки мільярдів доларів); джерело
капіталу; господарюючий суб’єкт із передачею управлінського досвіду,
технологією і т.д. Але слід враховувати й умови господарювання. У
перехідній економіці невизначеність різко підвищує потребу у класичному
капіталістові, в якого акціонерний і оперативний контроль полягає у
зніманні невизначеності та «перехідності» контролю над підприємствами.
Інвестиції на рівні підприємств йдуть і в спільні підприємства, і в
національні проекти, однак переважно туди, де є реальний господар. Тому
стрибок прямих інвестицій (у даних політичних і макроекономічних умовах)
можливий тільки з наближенням до стійкого контролю у
післяприватизаційній економіці.

Іноземні вкладення в акції прискорюють нагромадження капіталу в новому
фінансовому секторі брокерами, фондами та банками. Це також нормальний
процес в економіці, оскільки мати сучасну, складну, експортну економіку
без великих внутрішніх установ, включаючи банки, інвестиційні компанії,
страхові та пенсійні інституції, просто нереально. Ці вкладення стають
частиною великого внутрішнього змагання за контроль над приватизаційною
власністю, після завершення якого можливе пожвавлення та реальне
нагромадження.

І все ж проблема прямих іноземних інвестицій є превалюючою, поза як саме
вони суттєво впливають на трансформацію економіки країн, у яких
відбувається перехід до ринкових відносин, становлять реальний шлях
використання та впровадження сучасної техніки та методів управління.

У вітчизняній літературі термін investment (інвестиції) звичайно
перекладається як капітальні вкладення. Однак насправді
капіталовкладення — це інвестиції у широкому розумінні цього слова. У
вужчому — це довгострокове вкладення капіталу.

Розрізняють два види інвестицій: фінансові та реальні. Реальні
інвестиції — це вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва та
предмети споживання. Тут може бути використаний також позиковий капітал,
у т.ч. кредит банку. У такому разі банк теж стає інвестором.

Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також вміщення
капіталу в банки. У складі фінансових інвестицій можна виділити
портфельні — вкладення у цінні папери. Окрім названих двох основних
видів інвестицій, існують і т.зв. інтелектуальні інвестиції, що
передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку та
перепідготовку персоналу, вкладення у НПДКР.

У країнах із розвинутою корпоративною власністю практично всі
довгострокові вкладення здійснюються шляхом цінних паперів, насамперед
акцій. Тому реальні інвестиції належать насамперед до сфери діяльності
комерційних банків.

Останнім часом термін «інвестиція» став синонімом вкладень у цінні
папери. Так, наприклад, ділери на ринку цінних паперів (інвестиційні
банки, торгові компанії, фондові доми і т.д.) називаються інвестиційними
ділерами.

Державне управління іноземним інвестуванням є одним із видів соціального
управління і являє собою врегульовану нормами права виконавчу та
розпорядчу діяльність відповідних органів державного управління
економікою по ефективному залученню та раціональному використанню
іноземних інвестицій.

Органами державного управління загальної компетенції, до функцій яких
належить управління іноземним інвестуванням, в Україні є Кабінет
Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Також загальні
функції державного управління виконує Президент України як глава
держави. У встановлених законом рамках вони здійснюють керівництво
іншими управлінськими органами (функціональної та галузевої
компетенції). Їх компетенція набагато ширша за компетенцію інших органів
державного управління.

Так, відповідно до положень Конституції України Президент України є
главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного
суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції
України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України, виконуючи покладені на нього функції, до яких входять
і функції по управлінню економікою (в тому числі і по управлінню
іноземним інвестуванням), представляє державу у міжнародних відносинах,
веде переговори та укладає міжнародні договори України, призначає за
поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України,
керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів
місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих
посадах; утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням
Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади; скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради
Міністрів Автономної Республіки Крим; підписує закони, прийняті
Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою
України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд
Верховної Ради України; здійснює інші повноваження, визначені
Конституцією України. На основі та на виконання Конституції і законів
України Президент України видає укази та розпорядження, які є
обов’язковими до виконання на території України.

Відповідно до положень Конституції України, вищим органом у системі
органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який
відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний
Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. У
своїй діяльності він керується Конституцією, законами України,
постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента
України, Програмою діяльності Уряду, схваленою Верховною Радою України.

Роботою Кабінету Міністрів України керує Прем’єр-міністр. Він спрямовує
її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Кабінет Міністрів України, поряд з іншим,
вживає заходів по забезпеченню державного суверенітету та економічної
самостійності України; забезпечує проведення фінансової, цінової,
інвестиційної та податкової політики; розробляє і здійснює
загальнодержавні програми економічного, науково-технічного та
соціального розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм
власності та здійснює управління об’єктами державної власності;
розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності
України та митної справи; спрямовує і координує-роботу міністерств,
інших органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України на основі Конституції та законів України,
постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента
України здійснює виконавчо-розпорядчі функції по управлінню всіма
галузями економіки України. У межах своєї компетенції він видає
постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

В апараті Кабінету Міністрів України функції по управлінню іноземним
інвестуванням безпосередньо виконує відділ іноземних інвестицій та
вільних економічних зон, що організаційно входить до складу Головного
управління з питань зовнішніх зв’язків. Видаючи у межах своїх
повноважень постанови і розпорядження з тих чи інших питань іноземного
інвестування в Україні, які є обов’язковими для виконання на всій
території У країни 1 (про що йшлося в розділі І), Кабінет Міністрів
врегульовує питання залучення та використання іноземних інвестицій в
Україні.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій до прийняття нової
Конституції України визначався Конституційною Угодою між Верховною Радою
України і Президентом України, положеннями про обласну, Київську,
Севастопольську міську державну адміністрацію та про районну, районну у
містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, затвердженими Указом
Президента України

У розділі II Закону України «Про режим іноземного інвестування»
встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій.
Суб’єктом, який отримує державні гарантії захисту іноземних інвестицій,
є іноземний інвестор, а не підприємство з іноземними інвестиціями. Дана
особливість важлива при розв’язанні питання про гарантії від зміни
законодавства. Ці гарантії забезпечують у разі зміни умов захисту
іноземних інвестицій застосування до них протягом десяти років
спеціального законодавства про іноземні інвестиції, яке діяло на момент
реєстрації іноземної інвестиції. Але таке законодавство
застосовуватиметься лише щодо захисту від примусових вилучень,
незаконних дій державних органів та їхніх службових осіб, компенсації і
відшкодування збитків іноземним інвесторам, щодо права інвестора на
повернення своєї інвестиції в разі припинення інвестиційної діяльності,
щодо безперешкодного переказу прибутку, одержаного у зв’язку з іноземною
інвестицією, а також гарантій реінвестування цього прибутку. Тобто
йдеться про загальні гарантії поваги права власності іноземного
інвестора. Стосовно податкових чи інших пільг ці гарантії не діють.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування» якщо
спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції
змінюватимуться гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені у
розділі II даного закону, то протягом десяти років з дня набуття
чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора
застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені
у цьому законі.

Законодавством України передбачені такі державні гарантії захисту
іноземних інвестицій:

Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних
органів та їхніх посадових осіб.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні
органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком
випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій,
епідемій та епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на
основі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть
бути оскаржені в судовому порядку.

Компенсація та відшкодування збитків іноземним інвесторам.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи
упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій,
бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи
їхніми посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо
іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями
відповідно до законодавства України.

Усі витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок
вищезазначених дій, мають бути відшкодовані на основі поточних ринкових
цін або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською
фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвесторові, повинна бути
швидкою, адекватною та ефективною. Вона визначається на момент
припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвесторові, визначається на час
фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума
компенсації повинна виплачуватися у валюті, в якій були здійснені
інвестиції, чи в будь-якій іншій валюті, прийнятній для іноземного
інвестора відповідно до законодавства України. З моменту виникнення
права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації
нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким
лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют
(ЛІБОР).

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності.

В разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право
на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності
своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі
фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду)
без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній
формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної
діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними
договорами України.

Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних
внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових
платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їхніх
прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на
законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Порядок
переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів визначає
Національний банк України.

Захист прав суб’єктів підприємницької діяльності регулюється і
гарантується нормами цивільного і господарського права. Однак
законодавча база не дає в окремих спірних питаннях повних відповідей для
винесення обґрунтованих законних судових рішень.

Характерними є спори, що виникають з виконання кредитних договорів. Це
стягнення боргу і збитків, допущених неналежним виконанням або
невиконанням кредитних зобов’язань, а також гарантій поруки, застави і
страхування, де позивачами в основному виступають банки.

Вказані, а також інші категорії спорів, як правило, вирішують арбітражні
або загальні суди (зокрема, Міжнародний комерційний арбітражний суд при
Торгово-промисловій палаті України у випадках, якщо сторони обумовили це
в арбітражному застереженні). Хоча в останній інстанції Їх рішення також
перевіряють вищі судові інстанції. Угода про відмову від права на
звернення до арбітражного суду є недійсною.

У арбітражних судах України після прийняття рішень або ухвал сторона має
право звернутися до наглядової інстанції про перевірку законно прийнятих
рішень. Відповідно до ст. 91 АПК України рішення, прийняті арбітражним
судом автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя,
оскаржуються до того суду, який їх прийняв.

Заява про перевірку рішень має бути оформлена згідно з вимогами ст. 100
АПК та мати вказівку, до якого арбітражного суду вона направляється і
які сторони брали участь у розгляді справ. Якщо залучені треті особи, а
також прокурор, або він заявив позов у інтересах якоїсь сторони, то про
це також повинно бути зазначено в заяві.

У заяві має бути викладений стислий зміст рішення, зазначена дата його
прийняття і номер справи.

У вимозі про перевірку рішення в порядку нагляду потрібно вказати
нормативні акти і зробити посилання, які конкретно вимоги закону
порушені або неправильно застосовані та які документи або інші докази у
справі не враховані судом при прийнятті рішень. Відповідно до ст. 43 АПК
право оцінювати представлені докази надається лише судді, а не сторонам,
котрі брали участь у прийнятті рішення. Арбітражний процес передбачає,
що сторони входять до складу суду, оскільки принцип арбітрування,
викладений у ст. 73 АПК, передбачає досягнення сторонами мирової угоди.
При її недосягненні суддя бере на себе відповідальність за прийняття
рішення відповідно до чинного законодавства.

Зазначені підходи надають право стороні оскаржувати рішення, а
наглядовій інстанції залишати їх в силі або ж скасовувати чи змінювати.
Скасування або зміна рішення можуть бути при неповному з’ясуванні
обставин, які мають значення для справи, або якщо є недоведеність
обставин, що мають таке значення, які арбітражний суд визнав
встановленими. Крім вказаних підстав, рішення може бути змінено або
скасовано, якщо порушені або неправильно застосовані норми матеріального
чи процесуального права, або коли є невідповідність між висновками,
викладеними у рішенні, та обставинами справи.

Сторони повинні посилатися на вказані підстави, а не вдаватись до
оцінювання правильності висновків судді щодо оцінки доказів.

Вимога про перевірку рішення повинна містити посилання на нормативні
акти, закони та мати висновки щодо законності й обґрунтованості рішення.
Оскільки зобов’язання представляти докази покладено на сторону, а не на
суд, то й на стадії нагляду за прийнятими рішеннями сторона повинна
звертатися до арбітражного суду, надаючи документи, матеріали та інші
докази, на які вона посилається, і вказуючи в заяві, чи є ці докази у
іншої сторони, а в разі відсутності їх треба направити ЇЙ.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається
оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого
компетентного органу (посадової особи). Власникові виплачується його
вартість у порядку і розмірах, встановлених законодавством. Майно може
бути безоплатно вилучено (конфісковано) за рішенням (вироком) суду,
арбітражного суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) як
санкція за вчинення правопорушення.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право
на повернення не пізніше шести місяців з дня її припинення своїх
інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі
фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду),
а також прибутків з цих інвестицій в грошовій чи товарній формі за
реальною ринковою вартістю на момент припинення діяльності, якщо інше не
встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових
платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їх
прибутків та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних
підставах у зв’язку з інвестиціями, порядок якого визначається
Національним банком України. Гарантії названим інвесторам щодо переказу
за кордон прибутків та інших сум як в гривнях, так й в іноземній валюті,
отриманих на законних засадах, містяться також у Законі «Про захист
іноземних інвестицій в Україні».

Прибуток (доход) іноземного інвестора або інші кошти, одержані у валюті
України або у зв’язку з такими інвестиціями, можуть реінвестуватися в
Україні. Необхідно зазначити, що нині в Україні поки що не створено
механізму правового захисту іноземних інвестицій, який відповідав би
міжнародним правовим нормам.

Література

1. Омельченко А. Іноземні інвестиції в Україні. — К., Юрінком, 1997.

2. Управління зовнішньо економічною діяльністю. — К., 1998.

3. Закон України «Про режим іноземного інвестування».

4. Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні».

Похожие записи