Державне мито
Державне мито є платою, яка стягується за здійснення юридична значимих
дій уповноваженими на це компетентними органами в інтересах юридичних та
фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, які мають правове
значення.
Розмір ставок державного мита та порядок його відрахування встановлено
Декретом КМ України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року (із
змінами та доповненнями). Сплачується і зараховується державне мито за
місцем розгляду та оформлення до бюджету місцевого самоврядування, крім
мита, яке зараховується до державного бюджету України (справляється з
позовних заяв).
Місцеві Ради народних депутатів мають право, крім зазначених у гл. 1.5
пільг, встановлювати додаткові пільги для окремих платників із сплати
державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство
фінансів України щодо державного мита, яке зараховується до державного
бюджету України.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні
особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають
юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Об’єкти державного мита
Державне мито справляється:
— із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв кредиторів у
справах про банкрутство і т. п.;
— за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і
виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних
депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених
документів;
— за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам
повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв
у зв’язку із зміною, доповненням, виправленням та поновленням записів
актів громадянського стану;
— за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в
Україну осіб з інших країн, за продовження строку дії їх та за внесення
змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних
громадян або документів, що замінюють їх; за видачу або продовження
посвідок на проживання; за видачу візи
до національного паспорта іноземного громадянина; за видачу нового
зразка паспорта громадянина України;
— за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;
— за видачу дозволів на право полювання та рибальства;
— за операцію із цінними паперами;
— за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та Інших біржах,
крім валютних; за проведення аукціону та ін.
Ставки державного мата встановлюються в розмірах відповідно до переліку,
визначеного Декретом. Сплачується державне мито готівкою, митними
марками і шляхом перерахувань з рахунку платника в кредитній установі. З
позовів, що подаються до суду та арбітражного суду, в іноземній валюті,
а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується
в іноземній валюті.
Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів
України.
Якщо державне мито внесено в більшому розмірі, ніж передбачено чинним
законодавством, або було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій
державними нотаріальними конторами або виконавчими комітетами міських,
селищних і сільських Рад народних депутатів та в інших випадках,
передбачених законодавством, сплачене державне мито підлягає поверненню
частково або повністю.
Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до
відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування
його до бюджету. За невчасне та неповне внесення державного мита до
бюджету стягується пеня в розмірі 0,2 відсотка за кожний день
прострочки.
3.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)
????????S?нерухомі споруди, наприклад, будинки) досить важко. Хоча
найпоширеніша база майнових податків — це земля й будинки, в деяких
країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно,
таке як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії,
обладнання й устаткування.
Податки можуть спиратися на потенційну або продажну вартість землі
або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів.
Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу
або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як
школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування.
Дуже зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників
майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та
Великобританії. У Франції майновий податок коригується відповідно до
чисельності сім’ї. У США і Великобританії малозабезпечені власники
одержують податкові знижки. Житлова власність, як правило,
оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній.
Незважаючи на те, що складає базу оподаткування, загалом податок
стягується пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в
разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише
фактично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а
справляються на основі ціни на майно в разі його продажу. Цей тип бази
оподаткування називається базою майнового податку на основі вартості
реального основного капіталу, і саме вона застосовується найчастіше.
З іншого боку, в деяких країнах база оподаткування визначається як річна
орендна вартість майна, тобто сума Доходу, одержаного від майна за
якийсь проміжок часу.
Середня частка місцевих майнових податків у місцевих податкових
надходженнях складає близько 50 відсотків у федеративних країнах і ЗО
відсотків в унітарних країнах. У Нідерландах, Сполучених Штатах Америки
і в Канаді ця частка дорівнює 70 відсоткам місцевих податкових
надходжень, а у Великобританії вона складала 100 відсотків. Таким чином,
у країнах західної демократії найпоширенішим податком, що накладається
місцевою владою, є майновий податок.
Наявність податків на нерухоме майно в Україні визначає стаття 14 Закону
України «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18 лютого 1997
р. Введення їх у дію передбачається Законом України «Про податок на
нерухоме майно (нерухомість)». Законопроект останнього схвалено
Верховною Радою 26 лютого 1997 року. За статтею 1 законопроекту
«платниками податку на нерухоме майно є громадяни України, іноземні
громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), які мають у
власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а також
громадяни, які постійно проживають в Україні та мають у власності
нерухоме особисте’майно за її межами».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Белялов АF. Рекомендации: Как избежать боль-ших российских налогов в
1992 году. — М., 1992.
Борьба с преступностью за рубежом: Ежемесяч-ньій информационньїй
бюллетень ВИНИТИ Российской Академии наук. — М., 1994. — № 3.
Бурлакова Л&. й др. Система налогообложения: (отечественньїй й
зарубежньїй опьіт). Зкономика: Обзор информационньїй. — К.: УкрНИИНТИ,
1991.
Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.:
Юрист, 1995.
Бухгалтерський учет й отчетность. Налогообложе-ние: Справочник. — М.:
Триада, 1995.
Ваш налоговьій адвокат: СоветьІ юристов. — М.: ФБК—ПРЕСС, 1997.
Вісник податкової служби України: Щомісячний інформаційний бюлетень
Головної державної податкової інспекції’України. — К., 1995. — № 1, 2,4;
1997. — № 3, 7,11.
Грачева ЕЛО., Куфакова НА*, Пепеляев С.Г. Финансовое право: Учебник для
студентов вузов й практических работников финансовьіх учреждений. — М.:
ТЕИС, 1995
Гуреев В.И, Налоговое право. — М.: Зкономика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
