Реферат на тему:

Державна контрольно-ревізійна служба та її функції

в господарському контексті та взаємодія з іншими контрольними органами

В умовах переходу України до ринкової економіки потрібне ефективне
державне управління, важливе місце в якому займає фінансовий контроль.

З огляду на актуальність державного управління, викликану
незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів,
провідна роль у регулюванні їх потоків, раціональному і ефективному
використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої
відносять Рахункову палату, органи державної контрольно-ревізійної
служби, Державного казначейства, державної податкової служби, державної
митної служби та деякі інші.

Найважливішою функцією державного фінансового контролю є і надалі
залишатиметься обслуговування процесу формування та використання фондів
державних фінансових ресурсів, серед яких головним інструментом
реалізації державної політики в будь-якій країні є бюджет. Забезпечення
в Україні контролю в частині ефективного і цільового використання
бюджетних коштів покладено на органи державної контрольно-ревізійної
служби.

ДКРС — є одним із найважливіших контролюючих органів в державі, від
роботи якого в значній мірі залежить фінансова безпека держави. Тому
дослідження проблем, пов’язаних з роллю, функціями, завданнями ДКРС,
розвитком служби є актуальним на сьогодні.

В останні роки увага фінансистів була в більшій мірі спрямована на
розробку проблем формування і розвитку незалежного аудиторського
фінансового контролю і дуже мало уваги приділялося державному
фінансовому контролю.

Пояснити це можна тим, що процеси роздержавлення, приватизації,
відродження відносин приватної власності, звичайно, потребують розвитку
такої форми контролю. А оскільки значення державних фінансів у країнах з
розвинутою ринковою економікою зростає й далі, то разом із цим
розвивається і вдосконалюється механізм управління державними коштами й
контролю за їх використанням. Важлива роль у процесі державного
регулювання відводиться державній контрольно-ревізійній службі в Україні
(далі -ДКРС), яка є невід’ємною складовою системи її фінансової безпеки.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначає насамперед її фінансова
незалежність. При цьому, за О.Барановським, рівень фінансової безпеки
зумовлений щонайменше 12 факторами, чільне місце серед яких посідають
бюджетна безпека і боротьба з фінансовими злочинами.

Будь-який із зазначених у таблиці 1 факторів при відхиленні за
оптимальні межі може призвести до порушення фінансової безпеки
держави(спад виробництва, збільшення дефіциту державного бюджету,
ігнорування інтересів власних товаровиробників, зростання інфляції,
тінізація, криміналізація економіки тощо), а в кінцевому результаті — до
зростання залежності держави від впливу зовнішніх і внутрішніх
детермінантів, дії яких не завжди спрямовані в інтересах більшості її
населення. Водночас тривале порушення фінансової безпеки створює
передумови щодо порушення економічної і навіть національної безпеки
держави.

Для нормального функціонування державного устрою дуже важливо, щоб
органи управління державою своєчасно і повно виявляли проблеми
суспільного життя, що може мати вирішальне значення для удосконалення
законодавчих актів, а через їх реалізацію-для гарантування фінансової
безпеки країни.

Таким чином, невід’ємним складником управління державою є контроль, який
дає змогу не лише виявити, а й запобігати помилкам і хибам в роботі,
шукати нові резерви та можливості.

Методологічно сутність фінансового контролю, як поняття, зводиться до
процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблеми, змісту і
відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів по їх
розв’язанню, усуненню порушень і попередженню їх в подальшому.

Також дуже важливим є управлінський аспект, згідно з яким контроль можна
трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту в
фінансовому секторі народного господарства. Водночас навіть найпростіший
підхід повинен передбачати розгляд контролю як системи, якою є
контролюючі суб’єкти, підконтрольні об’єкти та контрольні дії.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання контролюючими
суб’єктами певних основних вимог. Зокрема, контроль повинен:

— здійснюватись безперервно, регулярно і систематично;

— бути своєчасним за терміном здійснення і повним в охопленні об’єкта
контролю;

— бути оперативним, дійовим та гласним;

— мати загальний характер-кожний керівник повинен здійснювати контроль
та вважати його невід’ємною частиною своїх посадових обов’язків;

— форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер.

З огляду на Конституцію України, суб’єкти контролю можна умовно поділити
на дві підсистеми за ознаками ініціювання і здійснення контролю.

До контролюючих суб’єктів першої підсистеми належать громадяни України,
Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої
влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого
самоврядування, політичні і громадські організації, засоби масової
інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб’єкти є як
ініціаторами, так і виконавцями контролю. При цьому здійснення
специфічних контрольних повноважень ними делегується певним
підпорядкованим структурам. Наприклад, функції по здійсненню постійного
контролю за використанням коштів державного бюджету Верховна Рада
делегувала Рахунковій палаті. Міністерство фінансів, у свою чергу,
делегувало функції з контролю за використанням коштів державного і
місцевих бюджетів, позабюджетних фондів та валютних кредитів державній
контрольно-ревізійній службі, з оперативного управління видатками
державного бюджету-державному казначейству. Функції щодо здійснення
фіскального контролю за діяльністю платників податків і забезпеченню
виконання дохідної частини державного бюджету главою держави покладено
на державну податкову службу.

В цілому органи контролю, яким нормативно-правовими актами, прийнятими
переважно суб’єктами контролю першої підсистеми, делеговано функції по
здійсненню постійного контролю у сфері фінансів, належать до суб’єктів
контролю другої підсистеми і становлять її важливу центральну частину.
Відмінність цих суб’єктів полягає в тому, що за результатами їх роботи
управлінські рішення переважно приймають суб’єкти контролю першої
підсистеми(тобто центральні органи влади).

До другої підсистеми також відносяться контролюючі органи і особи
підприємств, установ і організацій. Це-керівники, головні бухгалтери та
інші посадові особи і ревізійні комітети та органи відомчого контролю
суб’єктів господарювання, на яких згідно з чинним законодавством
покладено обов’язки по здійсненню відомчого контролю.

До останньої, третьої, групи контролюючих органів другої підсистеми
належать органи незалежного фінансового контролю, виконавцями якого
передусім є аудитори і аудиторські фірми.

З огляду на актуальність державного управління, викликану
незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів,
провідна роль у регулюванні їх потоків, раціональному і ефективному
використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої
відносять органи державної контрольно-ревізійної служби, державного
казначейства, державної податкової служби, державної інспекції по
контролю за цінами, парламентського контролю та деякі інші.

Державна контрольно-ревізійна служба — є важливим органом державного
фінансового контролю, який веде контроль починаючи з бюджетних установ у
селах аж до міністерств і відомств. Їі найважливішими функціями є:

— контроль за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів і коштів
позабюджетних фондів;

— контроль за збереженням державного майна у бюджетних установах;

— контроль за достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в
бюджетних установах.

За такої ситуації відмовитися від постійного контролю за використанням
бюджетних коштів, у тому числі державного бюджету на місцях силами ДКРС
недоцільно як з точки зору профілактики фінансових, порушень, так і з
точки зору економічного ефекту такого контролю.

Здійснюючи з власної ініціативи ревізії і перевірки за витрачанням
коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю
бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах,
державних комітетах, державних фондах, а також на підприємствах і
організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних
валютних фондів а за дорученням правоохоронних органів — і в решти
суб’єктів господарювання, розробляючи пропозиції щодо усунення виявлених
хиб і порушень та запобігання їх в подальшому, ДКРС тим самим сприяє
скороченню потреби в бюджетних коштах, наповненню дохідної частини
бюджетів і державних фондів та попереджає фінансові порушення і злочини.
Свою специфічну роль ДКРС відіграє також у викритті і запобіганні
виникненню “тіньової” економіки, яка визначається як економічна
діяльність суб’єктів господарювання, що не враховується, не
контролюється і не оподатковується державою, і спрямована на отримання
доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Отже, функціонування ДКРС – невід’ємна складова системи органів
державного фінансового контролю.

Державна контрольно-ревізійна служба України складається з Головного
контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних
управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі,
контрольно-ревізійних підрозділів(відділів, груп) в районах, містах і
районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану організаційну
структуру. Головне контрольно-ревізійне управління України очолює
заступник Міністра фінансів України, який призначається Кабінетом
Міністрів України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних
управлінь і підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю.
Структурні підрозділи контрольно-ревізійної служби є юридичними особами,
мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках.

Функції державної контрольно-ревізійної служби полягають у проведенні
ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і
матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у
міністерствах, відомствах, підприємствах і організаціях, які утримуються
за рахунок державного бюджету. До її функцій також належить проведення
ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на
утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і
організацій, що діють за кордоном і фінансуються з державного бюджету,
контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних
коштів; перевіряють виконання рішень за результатами проведених ревізій,

Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням
законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності,
спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та
крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових
зловживань. За наслідками ревізій складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляють довідкою або
доповідною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується
Конституцією України, Законом ”Про Державну контрольно-ревізійну
службу”, який був прийнятий 26 січня 1993 року, іншими законодавчими
актами, Указами Президента та Постановами Кабінету Міністрів України.

Головному контрольно-ревізійному управлінню України,
контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах
Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам(відділам, групам)
у районах, містах і районах у містах надається право:

Ревізувати і перевіряти у міністерствах, державних комітетах та інших
органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах,
в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти,
кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання
коштів і матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної
наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів,
готової продукції устаткування тощо);

Безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі і інші
приміщення для їх обстеження та з’ясування питань, пов’язаних з ревізією
або перевіркою. Припиняти на розрахункових та інших рахунках у банках та
інших фінансово-кредитних установах операцій у випадках, коли
керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку,
перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати
свої обов’язки;

Залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних
міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої
влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для
проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та
інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво,
контрольних аналізів сировини, матеріалів, готової продукції, інших
перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на цю мету
коштів;

Вимагати від керівників об’єктів, що ревізуються та перевіряються,
проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних
цінностей, грошових коштів і розрахунків, у необхідних випадках
опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви, а при виявленні
підроблень, інших зловживань вилучати на строк до закінчення ревізії
або перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри
вилучених документів;

Одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних
банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів,
довідки про банківські операції й залишки на рахунках об’єктів, що
ревізуються або перевіряються, а від інших підприємств і організацій, в
тому числі недержавних форм власності, — довідки і копії документів про
операції та розрахунки з установами, організаціями, підприємствами, що
ревізуються або перевіряються;

Одержувати від службових і матеріально-відповідальних осіб об’єктів, що
ревізуються та перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають
у ході ревізій і перевірок;

Пред’являти керівникам й іншим службовим особам об’єктів, що ревізуються
чи перевіряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства
з питань збереження і використання державної власності і фінансів,
вилучати до бюджету виявлені ревізіями або перевірками приховані і
занижені валютні і інші платежі, ставити перед відповідними органами
питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо
отримані підприємствами, установами і організаціями кошти і позички
використовуються з порушенням чинного законодавства;

Стягувати у дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами,
державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами і
організаціями за незаконними угодами без встановлених законом підстав та
з порушенням чинного законодавства;

Накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників й
інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні
стягнення;

Застосовувати до підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності
фінансові санкції, передбачені законодавством з оподаткування.

Ревізії, контрольні перевірки проводяться на підставі розпорядчого
документа, підписаного начальником служби, управління, керівником
підрозділу служби в районі, місті. За ініціативою державної
контрольно-ревізійної служби ревізія підприємства, установи, організації
проводиться не частіше від одного разу на рік. За дорученням
правоохоронних органів ревізію проводять у будь-який час.

Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії та
перевірки суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм
власності за постановою правоохоронних органів. Ці самі органи подають
допомогу ревізорам у виконанні ними службових обов’язків.

Службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками
органів державної виконавчої влади. Законні вимоги ревізорів є
обов’язковими для виконання службовими особами об’єктів, які ревізують.
Ці особи при виконанні своїх службових обов’язків перебувають під
захистом закону.

Вище перераховані функції державної контрольно-ревізійної служби в
Україні, права і обов’язки посадових осіб цієї служби не поширюються на
контроль місцевих Рад народних депутатів (муніципальний контроль),
аудиторський і відомчий контроль.

Список використаної літератури:

Конституція України затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96-ВР // Відомості
ВРУ-1996-№30.

Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу” від 26.01.93р.
№2939-XII. // Відомості ВРУ. –1993.–№5

Барановський О.І. Фінансова безпека держави. // Фінанси України №11,
1996р.

Білуха М.Т. Теорія фінасово-господарського контролю і аудиту. – К.: Вища
школа, 1994р.

Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи
вдосконалення. // Фінанси України №1, 1998р.

Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвитку державної
контрольно-ревізійної служби. // Фінанси України №2, 1999р.

Каленський М.М. Реформування ДКРС : самаціль чи необхідність. //
Фінансовий контроль №1, 1999р.

Каленський М.М. Порядку без контролю не буває. // Урядовий кур’єр. 26
січня 1999р.

Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку.
// Фінаси України №8 1999р.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи