Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість

Як вже зазначалось основним суб’єктом цивільних правовідносин є людина.
Вона як учасник цих відносин вважається фізичною особою.

З тих пір як римськими юристами було введено у обіг термін
“правоздатність” як елемент правової характеристики фізичної
особи-учасника приватних відносин ця категорія міцно закріпилася в
цивільному праві і сприйнята всіма правовими системами. Вона складає
основу розуміння правомочностей суб’єкта цивільного права, є опорною.

Визначально правоздатність розглядалась як правова якість людини,
здатність особи мати будь-які цивільні права і юридичні обов’язки. Отже
цивільну правоздатність слід розглядати як абстрактну можливість мати
будь-які права що розумом можна осягнути і юридичні обов’язки.
Підкреслимо, що із самого початку існування цієї правової категорії у
теорії права вона розуміється у нерозривному поєднанні прав і обов’язків
як різних боків однієї і тої ж монети: на одному боці права, а на
другому – обов’язки. Окреме існування прав і обов’язків у приватному
праві є виключенням із загального правила, що обумовлено соціальним
походженням людини та її соціальними юридично значимими зв’язками з
іншими особами. Об’єктивне проживання у суспільстві характеризується
наявність соціальних зв’язків між окремими людьми і відповідними
правовими можливостями отримання певних вимог до одних членів
суспільства і пов’язаність обов’язками із ними.

Варто зауважити, ще І. Гегель відстоював позицію щодо правоздатності як
безумовного атрибуту людини і писав, що особистість містить взагалі
правоздатність. Встановлена і визначена через статуси свободи,
громадянства та домовладики правоздатність була ще у римському
приватному праві. Формалізована правоздатність у об’єктивному праві була
спочатку у Цивільному кодексі Наполеона звідки була рецептована у
більшість ЦК країн. Легше встановити ті основні закони цивільного права
де нема формального легального визначення правоздатності ніж ті, котрі
від нього відпираються при конструюванні моделей суб’єктивних прав і
юридичних обов’язків у диспозиціях норм права.

За радянських часів домінувала теза про те, що хоча правоздатність і
виникає у момент народження але вона походить від держави. Іншими
словами, заперечувалось її природне походження і проводилась позиція що
правоздатність виникає внаслідок закону і є суспільною властивістю
суб’єкта.

В літературі правоздатності надається не узагальнений, а індивідуальний
характер. При цьому цивільна правоздатність інколи ототожнюється з
цивільною правосуб’єктністю.

М. М. Агарковим було розроблено теорію так званої динамічної і вказував
на існування так званої секундарної правоздатності. Він це пояснював
зв’язаністю правоздатності і суб’єктивного права. Саме це специфічне
правове явище визнано ним проміжним між правоздатністю і суб’єктивним
правом і назване секундарним правом. С. М. Братусем розроблена теорія
статичної правоздатності. Перша виходить з того, що зміст правоздатності
залежить не тільки від її державного визнання, але й від того, якими
конкретними правами володіє особа і в яких відносинах знаходиться з
іншими особами. Друга виходить із сумарного вираження можливостей
конкретної особи. С.М.Братусь відстоюючи теорію статичної
правоздатності, не підтримував наявності секундарної правоздатності і
вказував, що це або елемент правоздатності, або звичайне суб’єктивне
право.

Ми надаємо терміну “секундарна” правоздатність інше забарвлення. Він
повинен застосовуватися до тих видів правоздатності, які виникають з
досягненням певного віку. Іншими словами мова йде про появу спеціальної
правоздатності: трудової, сімейної, підприємницької, процесуальної.
Перша врегульована трудовим правом і визначає можливість укладати
трудовий договір, мова не йде про здатність виконувати певну роботу.
Трудотерапія використовується і повинна використовуватися змалку.
Сімейна правоздатність полягає у можливості створювати власну сім’ю що
настає з досягненням шлюбного віку. Підприємницька правоздатність
виникає за загальним правилом з досягненням повноліття.

Сьогодні українські та інші правники схиляються до того, що
правоздатність — природна властивість кожної людини, яка виникає у неї в
силу одного юридичного факту – народження.

У новому ЦК України правоздатність визначена як здатність мати цивільні
права та обов’язки, яка визнається за всіма фізичними особами (ч. 1 ст.
25). Отже, цивільна правоздатність – , перш за все, здатність бути
учасником цивільних правовідносин. Такий висновок виходить із
загальнотеоретичного постулату (аксіоми), що права і обов’язки немислимі
поза правовідносинами. Але здатність є абстрактною можливістю мати
права, а не реальною. Вона може бути реалізована, а може і так
залишитися правовою можливістю. Якщо не буде конкретного юридичного
факту, яким ці можливості із абстрактного стану будуть переведені у
реальність – конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки, вони так
і зостануться абстрактними можливостями. Іншими словами, абстрактність
прав обумовлює і абстрактність можливих правовідносин. Ніяких статичних
правовідносин не існує і не може існувати. Тому слід чітко розмежовувати
правові конструкції як інструменти наукового пізнання та реальні
правовідносини, що виникають на підставі конкретних, знову ж таки не
абстрактних, юридичних фактів.

Другий, не менш важливий, момент – усвідомлення того, що вона є правовою
якістю і детермінована становленостями самого суспільства (формація,
характер, спрямування, основні його цінності тощо). Тому суспільство
може певним чином корегувати природну здатність, яка загалом є рівною
для всіх homo sapiens. Корелянтами рівної для всіх природної
правоздатності є економічні і біологічні (об’єктивні) та суб’єктивні
(волевиявлення вищих державних органів у нормах права щодо обмеження
певних природних прав людини) чинники. По мірі демократизації держави і
реальності її слугування саме людині взагалі, а не лише окремим
представникам цього суспільства, об’єктивні і суб’єктивні кореляти мають
тенденцію до зближення. Але завжди були і будуть такі правові
можливості, які не доступні фізичним особам.

n u

?????????¤?кого відношення до землі і її економізації на засадах
філософії приватності, не дозволено державою набувати право власності на
земельні ділянки. Цей стратегічний інтерес держави і реторсія у
правоздатності іноземців має економічно оправданий характер. Якщо
заможні іноземці за безцінь скуплять земельні ділянки наслідки для
корінного населення можуть бути фатальні.

Правоздатність є основою для правоволодіння і набуття конкретних
суб’єктивних прав. Вона не зв’язується з іншим суб’єктом – носієм
юридичного обов’язку. Саме за цим її можна відрізняти від суб’єктивного
права. Йому завжди кореспондовані активний або пасивний юридичний
обов’язок певної (інших) особи.

Правоздатність складається із двох елементів: здатності і можливості.
Здатність надана людині від природи (Бога) лише в силу одного юридичного
факту – народження, а можливість надається і гарантується державою через
видання закону і створення відповідних державних інституцій для
реалізації своєї правоздатності. Ми категорично проти включення у
правоздатність суб’єктивного цивільного права. Суб’єктивне цивільне
право – це уже наявне у особи право як результат перетворення
абстрактної правоздатності (елементу змісту правоздатності) через
конкретний юридичний факт у суб’єктивне цивільне право.

Інша мова про те, що наявність певних суб’єктивних прав не припиняє цей
елемент правоздатності. Так суб’єктивне право власності на конкретний
автомобіль не перешкоджає існуванню права у подальшому придбати ще один,
або декілька інших автомобілів. Тоді у особи є одночасно правоздатність
(придбати автомобіль) і суб’єктивне право власності стосовно
зареєстрованого на неї автомобіля. Правоздатність не зв’язана із
конкретним об’єктом права, а лише з абстрактною можливістю стосовно
нього вступити у правовідносини. Суб’єктивне цивільне право має свій
конкретний об’єкт якого воно і стосується.

У той же час існує певна група прав з абстрактним змістом
правоздатності, реалізація котрих переводом у суб’єктивне право їх
фактично припиняє назавжди, або на час існування такого суб’єктивного
права. Іншими словами, у цих випадках не допускається конкуренція
елементу змісту правоздатності і конкретного суб’єктивного цивільного
права. Так, виходячи із принципу моногамії шлюбу у християнських
країнах, перебування у одному шлюбі перешкоджає укладенню іншого. У
мусульманських країнах, де діє принцип полігамії, чоловіки можуть
перебувати одночасно у декількох шлюбах.

Певні обмеження щодо реалізації права на пересування на фізичних осіб
накладає знайомство із стратегічними державними секретами. Під
обмеженням в загально філософському сенсі розуміється «процедура сужения
объема понятия, связанная с расширением его содержания, которая состоит
в переходе от данного понятия к менее общему (подчиненному) понятию,
т.е. к понятию объем которого составляет лишь часть обема исходного
(подчиняющего) понятия. Ограничение можно рассматривать как результат
расширения содержания исходного понятия за счет введения в него
ограничивающих признаков, т.е. признаков, принадлежащие не всем
предметам объема исходного понятия (в частности, признаков, не
содержащихся, в явное или неявной форме, в признаках, по которым
осуществлено выделение объема исходного понятия), но совместимых с этим
понятием». При обмежені правоздатності йдеться загалом про обмеження
свободи – звуження обсягу свободы введенням обмежуючих заходів законом
чи судом. Обмеження в цивільному праві як правовий засіб здійснюється в
ланці «мета – засіб – результат». Стосовно мети в праві домінують дві
доктрини: теорія індивідуальної свободи і теорія інтересу. Якщо перша
засновується на можливому забезпеченні індивідуальної свободи (І.Кант)
то введена Р.Ієрінгом теорія інтереса заснована на тому, що в основі
права лежить користь задля чого право забезпечує порядок задоволення
загальних і індивідуальних інтересів. Ф.В.Тарановський ці теорії
об’єднав і вважав метою правового регулювання забезпечення
індивідуальної свободи для здійснення визнаних правом інтересів. Засіб –
передбачені чинним законодавством способи в пливу на поведінку суб’єкта
задля забезпечення охорони прав та законних інтересів суб’єктів
цивільного права – результат.

Доволі цікавим у приватному праві є феномен суб’єктивних прав –
елементів правоздатності одночасно. Це стосується природних прав. Вони
одночасно із самого народження є і суб’єктивним правом. Деякі з них
(право на вибір місця проживання, право на освіту тощо) як
правоздатність є одночасно і суб’єктивним правом. Отримання одного фаху
не перешкоджає навчанню іншому. Але засоби реалізації уже інші. Виходячи
з принципу соціальної справедливості держава надає можливість лише один
раз навчатися за державний кошт у її вищому навчальному закладі освіти
(ВНЗ). Подальше чи одночасне навчання у інших та альтернативних
державним ВНЗ уже здійснюється на оплатній контрактній основі.

Література

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское
гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Цивільне право
України: Підручник: У 2-х кн.

О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, Гражданское право: В 2 т.
Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп.
М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.;

Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998,
353с.,

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.
Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000.,

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002,

Гегель И. Философия права. –М.: Академ. Книга, 1990.- С.78

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, -С.6

Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. –М.:
Юриздат, 1940.-С.28

Там же.

Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и
субьективных прав // Сов. государство и право. –1949. –№ 8.- С..40-43

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, -С.6

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник/
Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др./ Под общ. ред. канд. юрид.
наук Р.Б. Шишки. –Х.: Эспада. 2001.- С.

.

Философская энциклопедия /Под ред. Ф.В.Константинова. М., 1960, Т.2.,
-С.131

Болвачева Н.Е. Ограничение как средство гражданско-правового
регулирования //Актуальные проблемы гражданского права: Сборникстатей.
Вып.?. /Под ред. О,Ю.Шилохвоста. М.: НОРМА, 2003, -С.6 (304с.)

Тарановский Ф.В. Энциклопедия права. СПб. 2001. –С.105.

Похожие записи