Пошукова робота на тему:

Чинність закону ВСТУП

В ст. 94 Конституції нашої держави закріплено, що “Закон набирає
чинності через десять днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо
інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Однак ч. 1 ст. 5 обумовлює випадки, коли прийнятий новий закон усуває
злочинність діяння або пом’якшує покарання за нього. Такий закон має
зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання чинності на діяння,
вчинені до його видання. Проте закон, що встановлює караність діяння або
посилює покарання, зворотної сили не має ст. 58 тієї ж Конституції. Але
те, що сказано в Основному законі не дає нам приводу стверджувати, що це
саме так.

На наш погляд, в Україні не всі особистості усвідомлюють, що для
створення правової держави необхідно виникнення деяких передумов, одною
з яких є ефективні дії щодо чинності закону, тобто відповідна зрілість
традиційного суспільства. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних
прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов’язків,
покладених на них державою.

Універсальними і тривкими устоями захисту прав, що закріплені в
Конституції вважають звичайні властивості законності, порядності,
людяності. Саме зазначені традиції дають шанс суспільству бути
однорідним, а людині запобігти порушенню права.

Вчитаймося ще раз: законність… порядність… людяність… Чи завжди
такі якості властиві нам, чи оточують нас люди такого ґатунку? Скажімо
відверто: ні.

Нагальною потребою є розвиток та вдосконалення відносин щодо пріоритету
захисту чинності органами державної влади. Саме у найрозвиненішій
системі таких відносин вбачаємо гарантію того, що захист законних прав
та інтересів є головним обов`язком держави [1].

Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права
та обов’язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх
реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних
прав громадян[1].

На основі вищесказаного, можна наголосити, що перед нами постало питання
чинності закону у просторі і часі. Тому в даній кусові роботі
висвітлюється така актуальна на сьогоднішній тема, як чинність закону у
просторі і часі.

При написанні Нами роботи планується використати юридичну та наукову
літературу, яка добре висвітлює питання чинності закону у просторі і
часі, спираючись на досвід науковців інших країн.

Враховуючи досвід зі сфери чинності закону у просторі і часі, та беручи
приклад досвіду зарубіжних країн, можна доцільно використати в написанні
курсової роботи.

Актуальність даної теми полягає у тому, що питання чинності закону в
просторі і часі є справою великої ваги оскільки воно постає, як в
Україні так і на міжнародні арені, міжнародними договорами України,
згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України[2]. Цей момент
потребує впевнених, ефективних та виважених кроків з боку держави, що
будуть направлені на науковий підхід справи, яка не потребує швидких і
часто дій з негативними наслідками.

Мета дослідження полягає у тому, щоб, виходячи з наукової розробки
проблем розробки та модернізації чинності закону у просторі і часі в
Україні, визначити структуру, основні схеми відносин, пов’язаних із
перспективами тлумачення норм, виділити характерні особливості феномена
їх реформування в Україні, встановити прогалини у нормативно-правовому
забезпеченні боротьби з цим явищем. Також досконаліше вивчити поставлені
перед нами питання, і розкрити такі , як: поняття та принципи чинності
закону в просторі та часі, чинність за територіальним принципом, за
національним та універсальним принципами, а також питання тлумачення
норм закону.

Для досягнення визначеної мети у процесі дослідження необхідно виконати
наступні завдання:

— здійснити аналіз наукових публікацій з питань чинності закону в
просторі і часі;

— встановити найбільш криміногенні сегменти суспільно-економічних
відносин, завдяки яким здійснюється протидія ефективній чинності закону
в просторі і часі;

— встановити існуючі в інших державах та сфері міжнародно — правових
відносин структуру та ключові положення змісту організаційно — правових
актів, що утворюють організаційно-правову систему пріоритетною захисту
чинності закону в просторі і часі;

— здійснити аналіз проведення державними органами чинності закону в
іноземних держав;

Відповідно об’єктом дослідження є стан організаційно-управлінського і
нормативно-правового забезпечення, а також суспільно – законодавчі
відносини, пов’язані із чинністю закону у просторі і часі в
Україні.

Предметом є правові норми, що регулюють даний об`єкт, а саме нормативно
правова база у сфері чинності закону в просторі і часі. Закон України
„Про громадянство”, „Про державний кордон України”, Мінська та
Європейські конвенції, інші.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ

Кримінальний закон у широкому розумінні – це система національних
законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних
договорів, що містять норми кримінального права [10].

Поняттям «кримінальний закон» законодавець, теорія та судова практика
користуються у широкому та вузькому розумінні, виходячи з кола
кримінально-правових норм, що їх містить даний закон.

Кримінальний закон – це законодавчий акт Верховної Ради України, який
містить одну, кілька або систему взаємопов’язаних і взаємо узгоджених
кримінально-правових норм[18].

З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела
походження кримінально-правової норми кримінальний закон має чотири
аспекти.

По-перше, кримінальний закон – це Кримінальний кодекс – єдиний
кодифікований законодавчий акт, у якому за певною системою викладено
кримінально-правові норми. Він є основним кримінальним законом. Сьогодні
в нашій державі чинним є Кримінальний кодекс України від 1 Вересня
2001р..

По-друге, кримінальний закон – це і окрема стаття Кримінального кодексу
або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду.
Наприклад, ч. 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку
індивідуального майна, вчинену повторно.

По-третє, кримінальний закон – це і відповідні положення міжнародних
договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на
загальногалузевому рівні Законом України «Про дію міжнародних договорів
на території України» від 10 грудня 1991 р. Згідно із цим Законом
укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори
становлять невід’ємну частину національного законодавства України і
застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного
законодавства.

Значення кримінального закону як системного законодавчого акта
кримінально-правового характеру визначається кількома аспектами.

1. Кримінальний закон є одним із важливих засобів охорони життя,
здоров’я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої
соціальної цінності, суспільного ладу України, її політичної та
економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних
посягань і засобом боротьби з ними[14].

2. У кримінальному праві діє презумпція щодо знання закону особою, яка
вчиняє злочин. Відсутність такого знання у кожному конкретному випадку
має бути підтверджена наявністю виняткових обставин.

3. “Уголовньй закон” є певним засобом виховного та превентивного
впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших
громадян[8].

Отже, підсумовуючи сказане робимо висновок, що кримінальний закон – це
кодифікований, нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України, який
містить сукупність кримінально-правових норм, які є одним із
найважливіших засобів охорони життя, здоров’я, честі, гідності,
недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності,
суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності
й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.
Нам необхідно також зазначити наступний аспект, який проявляється у
встановленні загальних положень, підстав і меж кримінальної
відповідальності, види покарання, підстави призначення покарання,
звільнення від покарання чи відповідальності та визначає, які суспільне
небезпечні діяння вважаються злочинами і які покарання передбачаються за
їх вчинення.

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ЧИННОСТІ ЗАКОНУ У ПРОСТОРІ І ЧАСІ

Визначення поняття чинності є провідним на шляху до написання
високоякісної праці.

Чинність – походить від латинського і означає дійсний, впроваджений,
втілений у життя[ 15].

Чинним визнається закон, що набув законної сили, до його скасування чи
заміни новим законом, а якщо його було прийнято на певний строк, — до
закінчення такого строку.

Питання, що стосуються набрання законної сили законом врегульовані ч.5
ст. 94 Конституції України так: “ Закон набирає чинності через десять
днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено
самим законом, але не раніше дня його опублікування”.

Норми нового КК потребували тривалого часу, щодо їх усвідомлення,
вивчення та розуміння посадовим особам правоохоронних органів, органів
суду, можливість ознайомлення населення, усвідомити його правовий зміст
та головне призначення. Тому новий Кримінальний Кодекс України 2001.,
прийнятий 5 квітня 2001 року, набрав чинності, як це визначено в п. 1
розділу 1 “Прикінцевих та перехідних положень” , з 1 Вересня 2001 року.

Кримінальний кодекс України передбачає просторову та часову юрисдикцію
кримінального закону (статті 4-10).

Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в
межах певної території та щодо певного кола осіб.

Часова юрисдикція кримінального закону України означає тривалість дії
кримінального закону в межах певного часового інтервалу.

Просторова юрисдикція кримінального закону ґрунтується на трьох основних
принципах: територіальному, національному та універсальному.

Територіальний принцип (ч. 1 ст. 6) регламентує чинність кримінального
закону на території України. Винятком із територіального принципу є
принцип дипломатичного імунітету (ч. 4 ст. 6). Він передбачає, що
кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, які мають
дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні
злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в
державі, яка є акредитуючою.

Національний принцип (принцип громадянства), який передбачено ст. 7,
регламентує чинність кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами
України її громадянами та особами без громадянства, що постійно
проживають в Україні.

Універсальний принцип (ст.8) передбачає поширення чинності кримінального
закону України щодо діянь, вчинених за межами України іноземними
громадянами, у випадках, передбачених міжнародними договорами[11].

Просторові принципи в основному визначаються нормами кримінального
закону України. Однак у процесі демократизації України, нових незалежних
держав, що виникли на терені СРСР, та за сучасної світової спільноти
просторові принципи дедалі більше корегуються міжнародними угодами. Це
стосується ч. 4 ст. 6 – про коло осіб, які не підлягають юрисдикції
кримінального закону України, та ст.8 – щодо кола іноземних громадян,
які вчинили злочини за межами України і не проти інтересів України,
боротьба з якими ведеться на основі міжнародних договорів.

Найбільш яскравим прикладом є приєднання України до Європейських
конвенцій та укладення країнами СНД Мінської конвенції 1993 р. Ці
конвенції істотно корелюють зміст територіального та національного
принципів просторової чинності кримінального закону України[6].

Крім просторових принципів чинності кримінального закону України, є ще й
принцип чинності кримінального закону у часі (ст. 4). Цей принцип
визначає, який кримінальний закон має застосовуватися до конкретної
ситуації з точки зору її часових характеристик.

Підбиваючи підсумки даного розділу необхідно висвітлити питання що
стосуються головним чином: а) чинності, та б) принциповості.

а) де чинним визначається, закон, який набув законної сили, до його
скасування чи заміни новим законом, а якщо його було прийнято на певний
строк, — до закінчення такого строку.

б) на питанні просторової юрисдикції кримінального закону нагадати що
вона ґрунтується на трьох основних принципах: територіальному,
національному та універсальному.

Територіальний принцип регламентує чинність кримінального закону на
території України.

Національний принцип, який регламентує чинність кримінального закону
щодо діянь, вчинених за межами України її громадянами та особами без
громадянства, що постійно проживають в Україні.

Універсальний принцип передбачає поширення чинності кримінального закону
України щодо діянь, вчинених за межами України іноземними громадянами, у
випадках, передбачених міжнародними договорами.

РОЗДІЛ 3

ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ ЗА ТЕРИТОРІАЛЬНИМ ПРИНЦИПОМ

Територіальний принцип просторової чинності (дії) кримінального закону
України сформульовано у ч. 1 ст. 6 КК. Він полягає в тому, що усі
особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній
відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного
права. «Усі особи», про які йдеться в ст. 6, — це громадяни України,
іноземні громадяни, що користуються правом особистої недоторканності і
дипломатичного імунітету, а також особи без громадянства[13].

Поняття «територія України» визначається нормами державного права.
Основні положення щодо цього поняття закріплено у статтях 1 – 6 Закону
України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (далі —
Закон). Стаття 1 Закону визначає: «Державний кордон
України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які
визначають межі території України – суші , вод, надр, повітряного
простору».

Поняттям «територія України» охоплюються: 1) суша, море, річки, озера та
інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний
простір над сушею і водним простором, у тому числі й над територіальними
водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів
на території України, які перебувають під прапором України у відкритому
морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3) невійськові
кораблі, приписані до портів на території України, які перебувають під
прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна
України, приписані до аеропортів на території України, які під
розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному
просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; 5)
невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на
території України та перебувають поза її межами у відкритому повітряному
просторі під розпізнавальним знаком України[7].

Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на
іноземні невійськові судна, які перебувають у територіальних водах чи
портах України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону прикордонні війська України
мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і
підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України,
передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України.

Злочин (у формі готування, замаху, виконання, підмовництва, пособництва,
організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у
випадках:

1) коли він розпочатий і закінчений на території України;

2) коли він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його,
вчинені на території України (наприклад, якщо особа за межами України
придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Національного
банку України, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення
цього злочину треба вважати територію України);

3) коли суспільне небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами
України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України
(наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне
поранення особи сталося на території України)[12].

Юрисдикція Української держави щодо вирішення питання про злочинність і
караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових
обмежень на підставі норм міжнародного права (Європейської конвенції про
передачу провадження у кримінальних справах 1972 р; Конвенції про
передачу засуджених осіб 1983 p.; Європейської конвенції про

нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками
1964 р.)1 або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями
договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в
іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному
застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства
(Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у
цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.)[6].

Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує Українська
держава іншим договірним державам. Вирішення питання про злочинність і
караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином
або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних
випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства,
якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження
кримінального переслідування таких осіб (так звана передача
кримінального провадження). Передачу кримінального провадження
передбачено Європейською конвенцією про передачу провадження у
кримінальних справах від 15 травня 1972 р.

Передача кримінального провадження згідно зі ст. 2 Конвенції полягає в
тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі
«повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм
кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується
кримінальне законодавство іншої Договірної Держави».

Юрисдикція України може обмежуватися і стосовно виконання вироку щодо
засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних
громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих
громадян договірній державі для виконання вироку. Таку передачу
передбачає Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.

Підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі,
громадянство якої він має, є сукупність таких фактів: 1) засудження
іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на
території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент
отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би
не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, п. «с» ч. 1 ст. З Конвенції); 2)
наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. «а» ч.
1 ст. З Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її
передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного
представника засудженої особи, якщо вона за віком чи станом здоров’я не
здатна прийняти самостійне рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. «d» ч. 1
ст. З Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином
згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави
виконання вироку (п. «е» ч. 1 ст. З Конвенції). Юрисдикція України може
передаватися іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які
мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в
Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземцями певних
договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірні
державі для виконання вироку. Таку передачу передбачає Конвенція про
передачу засуджених осіб від 21 березня 1983р., до якої Україна
приєдналася 22 вересня 1995 р. Чинності для України Конвенція набула1
січня.

Певних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального
закону щодо тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом.

Норми міжнародного права, зокрема Віденської конвенції про дипломатичні
зносини від 18 квітня 1961 р., Віденської конвенції про консульські
зносини від 24 квітня 1963 р., та внутрішнього, прийнятого на основі цих
конвенцій Положення про дипломатичні представництва та консульські
установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р., (Укази
Президента України) надають особистої недоторканності та виключають
з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників
іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково
обмежують таку юрисдикцію щодо консульських посадових осіб і
консульських службовців, виходячи з принципу взаємності. Ці особи за
вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише тієї
держави, яка їх акредитувала, тому питання про їх відповідальність
вирішується дипломатичним шляхом. Відповідно до ст. 13 Положення на цих
осіб кримінальна юрисдикція України поширюється як виняток лише у
випадках ясно наданої згоди на це держави, що їх акредитувала, яку вона,
згідно з пунктами 1, 2 ст. 32 Конвенції висловлює позбавленням певної
особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування
(України). На загальних підставах кримінальній юрисдикції України можуть
підлягати такі особи лише у разі втрати ними такого імунітету з інших
причин. Наприклад, після того, як Україна сповістила державу, яка їх
акредитувала, про те, що згідно з п. 2 ст. 9 Конвенції вона вже не
визнає співробітником дипломатичного представництва дипломатичного
агента, якого раніше Україна згідно з п. 1 ст. 9 Конвенції визнала
неприйнятною особою і сповістила про це дану державу, а та протягом
розумного строку не відкликала цю особу або не припинила її повноважень
чи відмовилася це зробити[13].

Крім КК, на території України мають чинність і загальновизнані норми
міжнародного права.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового
захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних
міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних
організацій, членом або учасником яких є Україна [1 ].

Як Ми бачимо Конституція України надає право… гарантуючи права і
свободи людини і громадянина

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950
р. передбачає міжнародний захист прав людини через Європейський суд з
прав людини. З 1 листопада 1998 р. згідно з Протоколом N9 11 до
Конвенції всі заяви про порушення Конвенції розглядає Європейський суд з
прав людини. Для громадян України та інших осіб, які проживають у ній,
право на звернення до цього суду виникло з 11 вересня 1997 р.[9].

Отже, висвітлюючи основні напрямки даного розділу визначаємо головні
завдання, та звертаємо увагу на принципі просторової чинності (дії)
кримінального закону України, який полягає в тому, що усі особи, які
вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній
відповідальності на підставі ККУ. В розділі було сформульовано поняття
«території України». Основні положення, щодо якого поняття закріплено у
статтях Закону України «Про державний кордон України». Де зазначено, що
державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить
по цій лінії, які визначають межі території України – суші , вод, надр,
повітряного простору».

Не останнє місце має положення про чинні і загальновизнані норми
міжнародного права, що були прийняті, одобрені та ратифіковані Верховною
Радою України – як єдиним органом законодавчої влади в Україні [1].

РОЗДІЛ 4

ЧИННІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМИ ТА УНІВЕРСАЛЬНИМ
ПРИНЦИПАМИ

Чинність Кримінального кодексу України щодо діянь, вчинених за межами
України, визначена в ст. 7, 8.

Передбачена ст. 7, 8. відповідальність за злочини, вчинені за межами
України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності
кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають
зумовлений громадянством України постійний правовий зв’язок особи з
державою у формі їх взаємних прав та обов’язків. Зокрема, громадяни
України згідно з Конституцією України зобов’язані неухильно
додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і
свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68), а держава зобов’язана
відповідати перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Держава також
гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її
межами[4].

Згідно з ч. 1 ст. 7 КК громадянин України несе відповідальність на
батьківщині за вчинене за кордоном діяння лише за умови, що воно
визнається злочинним даним КК та законом іноземної держави або лише
даним КК, якщо воно посягало на інтереси правопорядку України.
Відповідно до ст. 7 на тих самих підставах за ці діяння несуть
відповідальність і «перебуваючи в Україні особи без громадянства», тобто
особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і
постійно проживають в Україні.

Притягнення до відповідальності за злочини, вчинені за кордоном,
передбачає необхідність точно встановити, що дана особа на момент
вчинення цього діяння була громадянином України чи особою без
громадянства, що постійно проживає в Україні. Питання про належність до
громадянства України вирішується згідно зі статтями 1- 27 Закону України
«Про громадянство».

На тих самих підставах несуть за даний злочин відповідальність і особи,
які мають подвійне громадянство – України та іншої держави, якщо в
останній ця особа не понесла відповідальності за вчинене. На підставі ч.
3 ст. 10 КК мають відповідати дані особи і за злочин, вчинений на
території іншої держави, громадянами якої вони також є, якщо інше не
передбачено договором між Україною і цією державою.

Частина 1 ст. 9 КК, яка передбачає, що громадянин України чи особа без
громадянства, які вчинили злочин в іноземній державі і там же зазнали
покарання, підлягають відповідальності за цей злочин і в Україні,
фактично втратила чинність, оскільки суперечить Конституції України, яка
проголошує: «Ніхто не може бути двічі (притягнений до юридичної
відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» [2].

Відповідно до Мінської конвенції кожна з договірних сторін при
розслідуванні злочинів і розгляді кримінальних справ судами враховує
передбачені законодавством договірних сторін пом’якшуючі та обтяжуючі
обставини незалежно від того, на території якої договірної сторони вони
виникли. Це, зокрема, означає врахування обставин, що обтяжують
відповідальність, на рівні кваліфікації злочину за ознакою повторності
вчинення тотожного або однорідного злочину, наявності судимості за
певний вид злочину, що виник не на території України, а на території
іншої держави (договірної сторони), або ж врахування цих обставин на
рівні індивідуалізації покарання [2]. Це також означає і врахування тих
обтяжуючих обставин, що виникли на території іншої договірної сторони,
які не передбачені ст. 67 КК України. Тобто міжнародна норма у цьому
випадку доповнює зміст національного українського законодавства. Мінська
конвенція, на відміну від Європейських конвенцій, не передбачає вимоги
щодо обмеження покарання, що призначається українському громадянинові за
злочин, вчинений на території іншої договірної держави СНД, максимальним
розміром, передбаченим санкцією закону даної держави за цей злочин.

Універсальний принцип чинності кримінального закону у просторі закріплює
ст. 8 КК. Вона передбачає відповідальність лише іноземних громадян та
осіб без громадянства, які постійно в Україні не проживають, тільки щодо
вчинених за межами України і не проти її інтересів злочинів, боротьбу з
якими веде світове співтовариство на основі міжнародних договорів, якщо
учасницею їх є Україна.

Видача громадянина України іноземній державі є неприпустимою. Відповідно
до ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути
виданий іншій державі. Це не стосується випадків видачі громадянина
України повноважному міжнародному судовому органові у зв’язку з можливим
вчиненням ним передбачених міжнародними конвенціями злочинів (скажімо,
злочинів проти миру і людяності та воєнних злочинів).

Видача інших осіб – іноземних громадян і осіб без громадянства – може
а здійснюватися на основі міжнародних конвенцій, міжнародних договорів
та угод, які безпосередньо укладені Україною зберігають чинність
нині[13].

25 вересня 1995 р. Україна приєдналася до Європейської конвенції від 13
грудня 1957 р. про видачу правопорушників1. Україна повинна видавати
іншим договірним державам, з урахуванням положень та умов Конвенції,
осіб, що їх переслідують компетентні органи сторони, яка робить запит,
за вчинення правопорушення або яких розшукують ці органи з метою
виконання вироку або постанови про утримання під вартою (ст. 1
Конвенції). Це положення про видачу не стосується громадян України,
оскільки видача громадян України заборонена її Конституцією (ч. 2 ст.
25). Крім того, ця Конвенція, як і інші конвенції, передбачає право
держави відмовити у видачі свого громадянина (п. «а» ч. 1 ст. 6)[5].

Видача правопорушників здійснюється у зв’язку з правопорушеннями, які
караються законами сторони, що робить запит, та сторони, якій робиться
запит, позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під
вартою на максимальний строк не менше одного року чи більш суворим
покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув’язнення або
постанова про утримання під вартою проголошується на території сторони,
що робить запит, термін призначеного покарання має становити не менше
чотирьох місяців (ч. 1 ст. 2 Конвенції).

Роблячи висновок з даного пункту змісту, Ми наголошуємо на головних
моментах, які проявились через санкції статей 7, 8. Відповідальність за
злочини, вчинені за межами України, що ґрунтується на національному
принципі просторової чинності кримінального закону. Універсальний
принцип чинності кримінального закону у просторі закріплює ст. 8 КК. Яка
передбачає відповідальність лише іноземних громадян та осіб без
громадянства, які постійно в Україні не проживають, тільки щодо вчинених
за межами України і не проти її інтересів злочинів, боротьбу з якими
веде світове співтовариство на основі міжнародних договорів, якщо
учасницею яких є Україна.

Важливим елементом є зокрема, спільні, перехресні права та обов`язки
громадяни з одного боку та держави в ім. України. Конституція
проголошує, що останні зобов’язані неухильно додержуватися Конституції
та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність
інших людей, а держава зобов’язана відповідати перед людиною за свою
діяльність. Держава також гарантує піклування та захист своїм
громадянам, які перебувають за її межами (норми Закону «Про
громадянство»).

Звертаємо увагу на міжнародні договори, угоди та домовленості України
з іншими державами і міжнародними організаціями, які тим чи іншим
способом впливають чинність кримінального закону за національними та
універсальними принципами.

РОЗДІЛ 5

ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ В ЧАСІ

Відповідно до ч. 2 ст. 4КК України злочинність і караність діяння
визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом’якшує покарання, має зворотну
силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння,
вчинені до його видання [2].

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної
сили не має.

Чинним визнається закон, що набрав законної сили до його скасування чи
заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк – до
закінчення такого строку.

Питання набрання законної сили законом врегульовано ч. 5 ст. 94
Конституції України так: «Закон набирає чинності через десять днів з дня
його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом,
але не раніше дня його опублікування». Офіційними джерелами, в яких
публікуються закони, є Відомості Верховної Ради України та газета «Голос
України», «Урядовий кур`єр».

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються
законом, який діяв на час вчинення цього діяння.

Однак ч. 1 ст. 5 обумовлює випадки, коли прийнятий новий закон усуває
злочинність діяння або пом’якшує покарання за нього. Такий закон має
зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання чинності на діяння,
вчинені до його видання. Проте закон, що встановлює караність діяння або
посилює покарання, зворотної сили не має (ст. 58 Конституції).

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом’якшення або
посилення покарання здійснюються шляхом законодавчого виключення чи
введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а
також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або
збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Якщо закон виключає караність діяння, він має зворотну силу – діяння,
вчинене особою до набрання сили цим законом, більше не вважається
злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна
підлягає закриттю за відсутністю складу злочину. Якщо особа вже
засуджена і відбуває покарання за певне діяння, то на підстав норм ККУ
вона підлягає звільненню від покарання у порядку ст. 405 КПК. Така
особа, а також особа, яка повністю відбула покарання за це діяння, на
підставі ККУ визнаються такими, що не мають судимості.

Зворотну силу має і закон, який пом’якшує покарання. Пом’якшення
покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового
закону, який набрав чинності, як щодо основних, так і щодо додаткових
покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом’якшує
покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання
ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше
чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого
закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новим
законом, на підставі ККУ у порядку ст. 405значком 1КПК[17].

При цьому законодавець передбачає два варіанти співвідношення покарання,
яке було призначене засудженому за «старим» законом, із санкцією
нововиданого закону: а) покарання за «старим» законом і максимальна межа
санкції нововиданого закону є покараннями одного і того самого виду; при
цьому максимальна межа санкції нововиданого закону менша від покарання,
призначеного за «старим» законом; б) покарання за «старим» законом і
максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями різних видів;
при цьому максимальна межа нововиданого закону передбачає більш м’який
вид покарання.

За обома варіантами призначене засудженому за «старим» законом покарання
зменшується до максимальної межі санкції нововиданого закону.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної
сили не має. Особа, яка вчинила злочин до набрання чинності цим законом,
відповідає за законом, який діяв під час вчинення даного злочину.
Наприклад, особам, які вчинили крадіжки індивідуального майна громадян
до 16 лютого 1993 p., коли набрав чинності Закон України «Про внесення
доповнень і змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів
України» від 26 січня 1993 p., що посилив покарання за даний злочин, суд
повинен призначати покарання за санкцією ст. 140 у попередній редакції.

Підсумок розділу складають основні моменти, які віднайшли своє
відображення у Законі, що усуває караність діяння або пом’якшує
покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним
чинності також на діяння, вчинені до його видання, а також Закон, що
встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не
має. Розглядається питання порівняння “старого”, та “нового” в
кримінальному законодавстві відносно норм чинності закону в часі.

РОЗДІЛ 6

ОДИН ІЗ НАЙВАЖЛИВІШИХ АСПЕКТІВ НА ШЛЯХУ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННОСТІ
КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ: ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ

Нам необхідно усвідомити, що справою, чи не найпершої ваги є тісний
взаємозв`язок чинності закону та тлумачення його норм, оскільки їх точки
співпадання дадуть лише позитивні результати у принциповому підході до
вирішення проблем чинності, через неквапливі, ефективні кроки Держави у
застосуванні та більш ретельні розробці прогалин законодавства.

За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються
однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо
з’ясування їх змісту. Іноді виникає потреба в їх роз’ясненні –
тлумаченні.

Тлумачення закону, в тому числі кримінального, — це з’ясування та
визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у
прийнятому ним законі[15].

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від
суб’єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб’єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б) судове;

в) доктринальне[16].

До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала
право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення
називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за
необхідності дає визначення окремих понять і термінів у примітці до
самого

закону (окремих його частин). У зв’язку із цим автентичне тлумачення,
під яким прийнято розуміти роз’яснення закону самим законодавцем –
Верховною Радою України, не застосовується.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) – це тлумачення
чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України.
Згідно зі ст. 147 Конституції України «Конституційний Суд України
вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та
законів України».

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового
розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує у
кожній справі певні кримінально-правові норми, з’ясувавши їх зміст та
відповідність Конституції України. У разі невідповідності кримінального
закону Конституції суд повинен застосувати норму Конституції як норму
прямої дії.

«У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції
України застосовуваний закон або закон, який підлягає застосуванню в
конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною
ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою
(постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150
Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання
про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових
актів»

Судове тлумачення кримінального закону може здійснювати і Пленум
Верховного Суду України у вигляді постанов щодо певної категорії
кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою
закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться у
таких постановах Пленуму, є обов’язковими для судів.

Доктринальне тлумачення кримінального закону – це наукове тлумачення,
яке дають фахівці в галузі права – вчені та практичні працівники – в
монографічних працях, наукових статтях, коментарях тощо.

Доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, однак евентуально
впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в
державі, а також на свідомість правозастосовувачів та ін.

За способами тлумачення поділяють на:

а) філологічне;

б) логічне;

в) системне;

г) історичне[11].

Філологічне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону шляхом аналізу
самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням
правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у
законодавчому понятті неосудності (ч.2 ст. 19 КК) законодавець
передбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із
вказаних у ч.3 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий
розлад душевної діяльності) викликав появу одного з передбачених законом
психологічних критеріїв – нездатність усвідомлювати свої дії або
керувати ними, оскільки ці критерії законодавець розглядає як
альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логіки при
з’ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації,
визначенні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування
(звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так
і на рівні індивідуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі
склади злочинів в Особливій частині КК побудовані з використанням
логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших правових
норм, не завжди збігається зі структурою кримінального закону. Тому одна
норма може бути сконструйована з окремих структурних частин, які
містяться у різних статтях кримінального закону або навіть у різних
галузях права чи в якихось підзаконних актах (наприклад, інструкції з
правил техніки безпеки якогось підприємства).

Об’єднати ці структурні елементи правової норми, використовуючи лише
прийоми філологічного тлумачення, практично неможливо.

Системне тлумачення – це з’ясування змісту відповідного положення
кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями даного
чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього
положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній
правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за
все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для
визначення родових об’єктів злочинів, для розмежування суміжних складів
злочинів за родовим та безпосереднім об’єктами тощо, а також для
визначення меж правового регулювання певного інституту кримінального
права (наприклад, меж правового регулювання інститутів, передбачених
статтями 2, 16,26 КК). Такий аналіз детермінує висновки: а) що ст. 2
передбачає підстави відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише
однією особою (не у співучасті); б) що норми Особливої частини описують
усі злочини лише як закінчені злочини; в) що підстави відповідальності
за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; г) що
підстави відповідальності за вчинення злочину у співучасті додатково
регламентує ще й ст. 26 тощо.

Історичне тлумачення – це з’ясування змісту закону в різних аспектах: з
урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримінально-правового
регулювання однойменним інститутом, наприклад, інститутом спекуляції; з
урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільне
небезпечного діяння та наступну зміну обсягів даної криміналізації,
наприклад, у ст. 148 значком 2 (ухилення від сплати податків)
Кримінального Кодексу від 28 грудня 1960 р., яка була введена до КК
України Законом від 26 січня 1993 p., змінювалась Законом від 28 січня
1994 p., а потім ще раз зазнала значних змін на підставі Закону від 5
лютого 1997 р. щодо обсягів злочинності та караності такого ухилення. В
нині діючому Кодексі від 1 вересня 2001р., вищезазначена стаття вказана
під номером 212.

Історичне тлумачення виявляється й у встановленні обсягів правового
регулювання певним інститутом та його колишнім аналогом, а також
взаємозв’язків його з інститутами, що існували раніше, наприклад, з
інститутом аналогії кримінального закону, який формально існував у
законодавстві до 1958 р.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільне небезпечних
діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються
на:

а) буквальне;

б) поширювальне;

в) обмежувальне[10].

Буквальне тлумачення є основним серед таких видів. Воно полягає у
з’ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності з
текстом закону.

Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це
безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової
норми, оскільки певні аспекти цього «діяння розуміються контекстуально.
До того ж певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати реально
й після прийняття закону. Наприклад, ст. 225 «Обман покупців та
замовників», охоплює вчинення обману замовників також підприємствами, що
надають громадянам послуги.

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це
передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми.
Наприклад, ст. 304 КК «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність»
передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність
за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років.. Однак логічне
тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець
охороняє нормальне формування морального розвитку неповнолітніх від дій
тих осіб, у яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від
повнолітніх осіб (після 18 років).

Отже, як Ми бачимо аспект – тлумачення норм, у сфері чинності
кримінального закону момент високої ваги, який потребує детального
наукового вивчення, розробки та впровадження в дію
висококваліфікованими спеціалістами тлумачення норм насамперед
кримінального закону.

ВИСНОВКИ

Отже, в даній курсовій нами в повному обсязі розкрита тема:
«Чинність закону у просторі і часі.». Щоб розкрити її належним чином ми
використали велику чисельність літератури, в тому числі опрацювали
статті нового Кримінального Кодексу України, що набрав чинності з 1
вересня 2001 року всі , а також низку нормативних актів, що
безпосередньо стосуються цієї теми.

В першу чергу у курсовій нами було розглянуто поняття “кримінальний
закон”. У широкому розумінні – це система національних законодавчих
актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів,
що містять норми кримінального права [10]. По — друге, кримінальний
закон – це кодифікований, нормативний акт, прийнятий Верховною Радою
України, який містить сукупність кримінально-правових норм, які є одним
із найважливіших засобів охорони життя, здоров’я, честі, гідності,
недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності,
суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності
й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.
Нам необхідно також зазначити наступний аспект, який проявляється у
встановленні загальних положень, підстав і меж кримінальної
відповідальності, види покарання, підстави призначення покарання,
звільнення від покарання чи відповідальності та визначає, які суспільне
небезпечні діяння вважаються злочинами і які покарання передбачаються за
їх вчинення.

По – трете визначили поняття чинності, та принциповості. Де чинним
визначається, закон, який набув законної сили, до його скасування чи
заміни новим законом, а якщо його було прийнято на певний строк, — до
закінчення такого строку.

Просторова юрисдикція кримінального закону ґрунтується на трьох основних
принципах: територіальному, національному та універсальному.

Відповідно територіальний принцип регламентує чинність кримінального
закону на території України.

Національний, регламентує чинність кримінального закону щодо діянь,
вчинених за межами України її громадянами та особами без громадянства,
що постійно проживають в Україні.

Універсальний передбачає поширення чинності кримінального закону
України щодо діянь, вчинених за межами України іноземними громадянами, у
випадках, передбачених міжнародними договорами.

Зазначили, що просторові принципи в основному визначаються нормами
кримінального закону України.

По — четверте розглянули територіальний принцип просторової чинності
(дії) кримінального закону України який сформульовано у Кримінальному
Кодексі України.

По – п`яте в курсові роботі було сформульовано поняття «території
України». Основні положення, щодо якого поняття закріплено у статтях
Закону України «Про державний кордон України». Де зазначено, що
державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить
по цій лінії, які визначають межі території України – суші , вод, надр,
повітряного простору».

Також в роботі має місце положення про чинні і загальновизнані норми
міжнародного права, що були прийняті, одобрені та ратифіковані Верховною
Радою України – як єдиним органом законодавчої влади в Україні [1].

По – шосте Ми наголошуємо на головних моментах, які проявились через
санкції статей 7, 8. Відповідальність за злочини, вчинені за межами
України, що ґрунтується на національному принципі просторової чинності
кримінального закону. Універсальний принцип чинності кримінального
закону у просторі закріплює ст. 8 КК. Яка передбачає відповідальність
лише іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно в Україні
не проживають, тільки щодо вчинених за межами України і не проти її
інтересів злочинів, боротьбу з якими веде світове співтовариство на
основі міжнародних договорів, якщо учасницею яких є Україна.

Визначили, що важливим елементом є зокрема, спільні, перехресні права
та обов`язки громадяни з одного боку та держави в ім. України. Згідно з
Конституцією України останні зобов’язані неухильно додержуватися
Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і
гідність інших людей, а держава зобов’язана відповідати перед людиною за
свою діяльність. Держава також гарантує піклування та захист своїм
громадянам, які перебувають за її межами (норми Закону «Про
громадянство»).

По – сьоме звертаємо увагу на міжнародні договори, угоди та
домовленості України з іншими державами і міжнародними організаціями,
які тим чи іншим способом впливають чинність кримінального закону за
національними та універсальними принципами.

В роботі також визначені питання набрання законної сили законом, які
врегульовано ч. 5 ст. 94 Конституції України так: «Закон набирає
чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше
не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування».
Зазначені офіційні джерела, в яких публікуються закони, Відомості
Верховної Ради України та газета «Голос України», «Урядовий кур`єр».

Великим позитивом роботи є аспект – тлумачення норм, у сфері чинності
кримінального закону.

В роботі був здійснений порівняльний аналіз “нового” та “старого”
кримінального законодавства.

Мети курсової роботи досягнуто.

При написанні курсової роботи було використано ряд праць науковців,
вчених, які мають достатній досвід у сфері чинності закону у просторі
і часі, як в Україні так і за кордоном, також використано нормативні
акти, зокрема Закон „Про громадянство”, Укази Президента, та інші.

При написанні курсової роботи була також використана навчальна та
наукова література, яка відмінно висвітлює питання розвитку та
встановлення чинності закону в просторі і часі.

Визначається становлення та розвиток чинності закону у просторі і часі в
Україні.

Значення чинності закону в просторі і часі, та його ефективне правове
сприйняття суспільством, відкриття подальших перспектив розвитку –
проблема надзвичайної ваги і потребує по перше впевнених кроків, що
мають на своїй вістрі далекоглядні наміри, та зважені дії. Підґрунтям
цьому повинно слугувати глибокі наукові розробки, методи досліджень,
якісна нормативна база, та звичайно ж активні кроки з боку держави,
суспільства в цілому.

Найдійовішим стимулом повинно стати політика держави, яка б відповідала
суті чинності закону і законодавчо закріплювала всі необхідні моменти з
приводу чинності та тлумачення.

Більше того, чи можлива ця досконалість? Зрозуміло, що ні, тому що така
природа людини…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖДЕРЕЛ:

Конституція України від 28 червня 1996р.

Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001р., — К.: “Велес”, 2002.
– 167с..

Кримінально – процесуальний кодекс України// www. rada. gov. ua.

“Про громадянство” //Закон України // www. liga. net.

Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна. Курс
лекцій/ За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432с.

Коржанський М.Й. Нариси уголовного прва. – Київ, 1999. – 208с.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. –
Київ, 2001. – 656с.

Коржанський М.Й. Уголовне право України – Київ, 1996. — 335с.

Кримінальне право України: Заг. Частина: Підручник/ Александров Ю.В.,
Антипов В.І., Володько М.В. та ін.. Відп. Ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук.
Ред. Клименко В.А., та Мельник М.І.,- К ., Правові джерела, 2002. –
432с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів
юрид. спец. Вищих закладів освіти / М.І. Бажанов., Ю.В. Баулін., В.І.
Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Стошиса, В.Я.
Тація. — Київ — Харків: Юрінком Інтер право: 2002. – 416с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком
Інтер. 2000. – 272с.

Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина:
Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272с.

Науково — практичний коментар до Кримінального кодексу України: За
станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1
грудня 2001р., /За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936с. –
(Економіка. Фінанси. Право).

Новий тлумачний словник української мови. Яременко., Сліпушко. “Аконт”.
– Київ, 1999. – 415с.

Сліпушко О.М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові.
Правопис. Граматика. Гол. Ред. І.Л. Андрієвська – Київ: Криниця, 1999. –
507с.

Уголовне право. Общая часть. Учебник. Наук — ред. Б.В. Здравникова, Ю.А.
Красика, А.Н. Рогора. – м.: Юрид.лит., 1994. – 536с.

Чернишова М.В., Володько М.В., Козін М.А. Кримінальне право України/
Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища
міліції. МВС України. – Київ, видав., “Наукова думка”. – 455с.

Юридичний словник – довідник. Заг. Ред. Ю.С. Шемшученко. Київ.: Феміна.
1996. – 695с.

Похожие записи