Черговість задоволення вимог кредиторів.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення
вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 закону «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:

1) у першу чергу задовольняються:

• вимоги, забезпечені заставою;

• виплата вихідної допомоги звільненим працівникам
банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

• витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з
набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми
відшкодування за вкладами фізичних осіб;

• витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в
господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про
банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про
порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення
провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди
недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів
банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за
рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна,
керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27
цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після
реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим
Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань
банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком
повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду
підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди
життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги
громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших
суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти)
довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із
зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в
процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків
членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на
рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення
вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для
повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються
пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому
порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог
цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання,
не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної
особи — банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог
кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а
майно державних підприємств — відповідному органу приватизації для
наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна,
спрямовуються до Державного бюджету України.

Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство, відповідно до ст.35 закону
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки
та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів
боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі
про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається
комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету та
вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені
заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової
угоди.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника
керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією,
ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та
керівника боржника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Умови укладення мирової угоди

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених
заставою, вимог Другої та наступних черг, визначених статтею 31
названого Закону.

У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35
даного Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення
(списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися
на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів)
на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення
платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у
строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви
про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається
безнадійним та списується, а податкові зобов’язання чи податковий борг,
які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про
порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних
років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової
угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового
органу за місцезнаходженням боржника.

Для кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували
проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші,
ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди,
вимоги яких віднесені до однієї черги.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню
господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду
про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом
і є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких
забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про:

розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника;

відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

• виконання зобов’язань боржника третіми особами;

• обмін вимог кредиторів на акції боржника;

• задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать
закону.

Арбітражний керуючий протягом п’яти днів з дня укладення мирової угоди
повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової
угоди.

До заяви про затвердження мирової угоди додаються:

• текст мирової угоди;

• протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято
рішення про укладення мирової угоди;

• список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що
ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

• зобов’язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування
яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім
вимог кредиторів, забезпечених заставою;

• письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні
про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової
угоди, за їх наявності.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у
разі:

• порушення порядку укладення мирової угоди,
встановленого цим Законом;

• якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить
ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні
мирової угоди мирова угода вважається нею кладеною.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог
кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для
припинення провадження у справі про банкрутство.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються
повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого
санацією, ліквідатора).

Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов’язки керівника (органів
управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника
боржника (органів управління).

Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової
угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана
господарським судом недійсною, якщо:

• боржником подані недостовірні відомості про своє майно в
бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про
фінансове та майнове становище боржника (банкрута);

• виконання мирової угоди призведе боржника до
банкрутства;

• існують інші підстави для визнання угоди недійсною,
передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження
у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала,
яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Вимоги кредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової
угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні
обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов’язані повернути
все отримане в порядку виконання мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

• невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини
вимог кредиторів;

• провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним
інтересам кредиторів.

Похожие записи