Реферат на тему:

Час відпочинку

Право на відпочинок згідно з Конституцією — Основним Законом України —
має кожен, хто працює (ст. 45). У трудовому праві України часом
відпочинку вважається період, протягом якого працівник вільний від
виконання трудових обов’язків та може використовувати його на свій
розсуд. Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого
дня (зміни); щоденний (міжзмінний) відпочинок; вихідні дні (щотижневий
безперервний відпочинок); святкові та неробочі дні; відпустки.

Усім працівникам надається перерва для відпочинку і харчування, яка не
включається до робочого часу. Вона, як правило, надається через чотири
години після початку роботи тривалістю не більше двох годин. Час початку
і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового
розпорядку, а також у колективному договорі. На тих роботах, де за умов
виробництва перерву встановити не можна, працівникові надається
можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Одночасно з основною перервою для відпочинку та харчування протягом
робочого дня (зміни) працівникам надаються додаткові перерви, а саме:
для годування дитини (жінкам, що мають дітей віком до півтора року); для
обігрівання і відпочинку (при роботі в холодну пору року на відкритому
повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам при
вантажно-розвантажувальних роботах); для відпочинку (при роботі зі
шкідливими умовами праці) тощо. Зазначені перерви включаються до
робочого часу.

Працівники мають право на щоденний (міжзмінний) відпочинок (період з
моменту закінчення роботи та до її початку в наступний робочий день).
Його тривалість залежить від тривалості робочого часу та режиму роботи.
Проте, як правило, тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку має
бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні
(включаючи час перерви на обід).

Працівники мають право на щотижневий безперервний відпочинок тривалістю
не менше ніж 42 години. Конкретна тривалість щотижневого відпочинку
залежить від виду робочого тижня та режиму праці. При п’ятиденному
робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при
шестиденному робочому тижні — один вихідний день. Загальним вихідним
днем є неділя, другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні,
якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи
підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом
профспілкової організації підприємства, установи, організації, і, як
правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

У разі неможливості переривання роботи на підприємствах, в установах,
організаціях в загальний вихідний день у разі необхідності
обслуговування населення (магазини, підприємства побутового
обслуговування, театри, музеї та ін.) вихідні дні встановлюються
органами місцевого самоврядування за погодженням з роботодавцем.

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких
неможливе через виробничо-технічні умови або необхідність безперервного
обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах,
пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня
почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що
затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом
профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації.

Крім основних вихідних днів, можуть надаватися і додаткові вихідні дні
за наявності певних обставин, зокрема після кожного дня здачі крові та
(або) її компонентів донору надається додатковий день відпочинку.

Робота у вихідні дні законодавством забороняється. Проте залучення
окремих працівників до роботи у ці дні провадиться за письмовим наказом
(розпорядженням) роботодавця та допускається з дозволу виборного органу
профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації у
виняткових випадках, зокрема для відвернення громадського або стихійного
лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків, нещасних
випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; для
виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт, від негайного
виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства,
установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів,
вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення
простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і
призначення. Компенсація роботи у вихідний день здійснюється за згодою
сторін шляхом надання іншого дня відпочинку або у грошовій формі у
подвійному розмірі.

До святкових днів у трудовому праві України належать встановлені
законодавчими актами вільні від роботи дні, які присвячені видатним
подіям або пам’ятним датам. Святковими днями є 1 січня — Новий рік, 7
січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1 і 2
травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День
Перемоги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День
незалежності України.

Крім того, робота також не провадиться в дні релігійних свят (неробочі
дні): 7 січня — Різдво Христове, один день (неділя) — Пасха (Великдень),
один день (неділя) — Трійця. У ці дні допускаються роботи, припинення
яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі
підприємства, установи, організації); роботи, зумовлені необхідністю
обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і
вантажно-розвантажувальні роботи.

Відпустка — це вільний від виконання робочої функції період, який
встановлюється на законодавчому та локальному рівнях у календарних днях.
Проте не у всіх випадках відпустка є видом відпочинку при її наданні.
Законодавством встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки
(основна та додаткові — за роботу зі шкідливими та важкими умовами
праці, за особливий характер праці; за тривалий стаж роботи); спеціальні
відпустки (додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творча відпустка);
соціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за
дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка
працівникам, які мають дітей); без збереження заробітної плати. У
колективних договорах можуть бути передбачені й інші види відпусток.

Щорічні (основна та додаткові) відпустки є одним з видів часу відпочинку
та надаються громадянам, які перебувають у трудових відносинах з
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності,
виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим
договором у фізичної особи, із збереженням на період відпустки місця
роботи (посади) і заробітної плати.

Залежно від тривалості щорічної відпустки основна відпустка може бути
мінімальною чи подовженою. Мінімальна тривалість відпустки
встановлюється на законодавчому рівні і становить не менше ніж 24
календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня
укладення трудового договору. Для окремих категорій працівників
встановлені подовжені щорічні основні відпустки, які перевищують
тривалість мінімальної. Мета таких відпусток — гарантувати працівникам
триваліший відпочинок з урахуванням характеру та специфіки їх трудової
діяльності, умов праці. Так, право на подовжені основні щорічні
відпустки мають працівники дипломатичної служби, державні службовці,
посадові особи місцевого самоврядування — тривалістю 30 календарних
днів; журналісти — тривалістю 36 календарних днів, педагогічні
працівники професійно-технічних навчальних закладів та установ
професійно-технічної освіти — тривалістю не менше 42 календарних днів;
народні депутати України — тривалістю 45 календарних дні. Крім того,
подовжені щорічні основні відпустки надаються з урахуванням стану
здоров’я та віку, зокрема неповнолітнім — тривалістю 31 календарний
день, інвалідам І та ІІ груп — 30 календарних днів, а ІІІ групи — 26
календарних днів.

th

B ? .

0

?

o

????????графічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для
здоров’я; працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7
календарних днів; працівникам за безперервність роботи — тривалістю до
15 календарних днів, зокрема за стаж роботи понад 10 років державним
службовцям, суддям, працівникам дипломатичної служби, посадовим особам
органів місцевого самоврядування.

Право на щорічну додаткову відпустку надається працівникам, зайнятим
поданням медичної допомоги особам, інфікованим вірусом імунодефіциту
людини або хворим на СНІД, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції,
проведенням наукових досліджень з використанням інфікованого матеріалу,
виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та
профілактики СНІДу; працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах з
пестицидами та небезпечними агрохімікатами; медичним і фармацевтичним
працівникам.

Працівник має право на щорічні основну та додаткові відпустки у перший
рік роботи як повної тривалості (настає після закінчення шести місяців
безперервної роботи у роботодавця), так і неповної тривалості
(визначається пропорційно до відпрацьованого часу до закінчення
шестимісячного терміну безперервної роботи, за винятком деяких випадків,
а саме жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або
після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15
років або дитину-інваліда; інвалідам; неповнолітнім, чоловікам, дружини
яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами; особам,
звільненим після проходження строкової військової або альтернативної
(невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були
прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи час переїзду на
постійне місце проживання; сумісникам — одночасно з відпусткою за
основним місцем роботи; працівникам, які успішно навчаються в навчальних
закладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів,
заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт,
передбачених навчальною програмою; працівникам, які не використали за
попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку
і не одержали за неї грошової компенсації; працівникам, які мають
путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного)
лікування; батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу; в
інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим
договором).

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані
працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються
роботодавцем за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на
представництво трудовим колективом органом, доводиться до відома всіх
працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах,
установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який
зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки
не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну.

Законодавством передбачено коло категорій працівників, яким щорічні
відпустки за їх бажанням надаються в зручний для них час, зокрема
неповнолітнім, інвалідам, ветеранам праці та особам, які мають особливі
трудові заслуги перед Батьківщиною, та ін.

Щорічні додаткові відпустки надаються понад щорічну основну відпустку за
однією підставою, обраною працівником. Проте загальна тривалість
щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59
календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих
роботах, — 69 календарних днів.

Законодавством передбачені випадки перенесення щорічної відпустки на
інший термін: на вимогу працівника (при порушенні роботодавцем терміну
письмового повідомлення працівника про час надання відпустки;
несвоєчасної виплати роботодавцем заробітної плати працівникові за час
щорічної відпустки) та за ініціативою роботодавця (надання щорічної
відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо позначитися на
нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки
тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному
робочому році за письмовою згодою працівника та за погодженням з
профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим
колективом органом).

Крім того, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або
подовжена в разі: тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у
встановленому порядку; виконання працівником державних або громадських
обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей
час від основної роботи із збереженням заробітної плати; настання строку
відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з
відпусткою у зв’язку з навчанням.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання
встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. При настанні
причин, що зумовили перенесення щорічної відпустки на інший період під
час її використання, невикористана частина відпустки надається після
закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін
переноситься на інший період.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом
двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року
неповнолітнім і працівникам, які мають право на щорічні додаткові
відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці чи з особливим
її характером.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини
будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина
становитиме не менше 14 календарних днів. Проте невикористана частина
відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення
попередньої використаної її частини.

Роботодавець має право відкликати працівника з щорічної відпустки за
наявності таких умов: за згодою працівника та для відвернення стихійного
лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для
відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна
підприємства.

У разі звільнення працівника з роботи роботодавець за його бажанням
зобов’язаний виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані ним
дні щорічної відпустки, додаткової відпустки при наявності дітей або
перерахувати кошти у разі його переведення на роботу на інше
підприємство на рахунок підприємства, на яке він перейшов. Частина
щорічної відпустки за бажанням працівника (за винятком неповнолітніх)
замінюється грошовою компенсацією за умови, що тривалість наданої йому
щорічної та додаткових відпусток не менша ніж 24 календарних дні.

У разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні
щорічних відпусток, додаткової відпустки при наявності дітей
виплачується спадкоємцям.

Законодавством передбачені додаткові відпустки у зв’язку з навчанням та
творчі. Відпустки у зв’язку з навчанням надаються при навчанні
працівників у середніх навчальних закладах, професійно-технічних
навчальних закладах, вищих навчальних закладах, навчальних закладах
післядипломної освіти та аспірантурі за наявності умов, передбачених
законодавством.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних
робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених
законодавством.

Крім того, законодавством передбачено відпустку без збереження
заробітної плати, яка надається роботодавцем за згодою сторін за
сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою
між ними, але не більше 15 календарних днів на рік. Також відпустка без
збереження заробітної плати надається роботодавцем в обов’язковому
порядку за бажанням працівника, зокрема особам, які одружуються, —
тривалістю до 10 календарних днів; пенсіонерам за віком та інвалідам III
групи — тривалістю до 30 календарних днів; працівникам у разі смерті
рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима,
мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7
календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця
поховання та назад, інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без
урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за
висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, —
тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30
календарних днів тощо.

Разом з тим передбачено соціальні відпустки, до яких належать відпустки
у зв’язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення
нею трирічного віку; працівникам, які мають дітей.

Похожие записи