Бюджетні повноваження України та органів місцевого самоврядування

Незалежність у галузі бюджету — це свідчення самостійності. Не може бути
суверенної держави, яка не має коштів, що концентруються в бюджеті на
першочергові потреби, І не може ними розпоряджатися. Правовий статус
держави, її органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування обов’язково включає в себе право на власну фінансову базу
у вигляді бюджету.

Бюджетні повноваження України як суверенної держави й органів місцевого
самоврядування визначаються, перш за все, нормами Конституції України,
яка встановлює повноваження Верховної Ради України, Президента України
та Кабінету Міністрів України в галузі бюджетної діяльності.

На основі конституційних норм бюджетні повноваження розподіляються між
представницькими та виконавчими органами різних рівнів.

Конституція України закріплює за Верховною Радою право затвердження
законів, якими вводяться податки, інші доходи на формування доходної
частини Державного і місцевих бюджетів. Розподіл бюджетних повноважень
між Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України, між
представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування одного
рівня проводиться залежно від розподілу компетенції між різними гілками
влади нормами Конституції України, Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» та бюджетним законодавством, указаним в ст. 4
Бюджетного кодексу.

Розмежування бюджетних прав по вертикалі (представницькі і виконавчі
органи держави та органи місцевого самоврядування) засновується на
нормах Конституції України, які розподіляють повноваження між
законодавчими і виконавчими органами державної влади й органами
місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Повноваження України як суверенної держави в галузі бюджету широкі. У
Бюджетному кодексі України вони конкретизуються через повноваження
органів державної влади, що виступають від імені України.

Згідно з нормами статей Конституції України та Бюджетного кодексу
України до повноважень України в галузі бюджету належать:

— визначення основних напрямків бюджетної політики (ст. 33 Бюджетного
кодексу);

— встановлення загальних принципів організації і функціонування
бюджетної системи України (ст. 92 Конституції України та ст.ст. 5-7
Бюджетного кодексу);

— визначення видів видатків, які включаються до Державного бюджету
України та місцевих бюджетів. Ст. 95 Конституції України встановила, що
виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які
видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове
спрямування цих видатків (ст. 87 Бюджетного кодексу) та критерії
розмежування видів видатків між місцевими бюджетами (ст. 86 Бюджетного
кодексу);

— визначення доходних джерел, які надходять у Державний та місцеві
бюджети, що випливає зі ст. 92 Конституції України, яка встановила, що
система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами
України;

— розподіл доходних джерел між Державним і місцевими бюджетами (ст.ст.
29, 64-68 Бюджетного кодексу);

— розмежування видатків між бюджетами, що враховуються при визначені
міжбюджетних трансфертів (ст.ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

— визначення дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим та
обласних бюджетів (ст, 99 Бюджетного кодексу) та коштів, що передаються
до Державного бюджету України з місцевих (ст. 100 Бюджетного кодексу);

— визначення видів субвенцій, які надаються з Державного бюджету України
в місцеві за порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України (ст.ст.
102, 103, 105 Бюджетного кодексу) та порядок надання міжбюджетних
трансфертів (ст. 108 Бюджетного кодексу);

— визначення можливості міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами
(ст.ст. 101, 104, 106, 107 Бюджетного кодексу);

— затвердження єдиної бюджетної класифікації (ст.ст. 8, 9, 10, 11, 12
Бюджетного кодексу);

— встановлення системи заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів
на підставі ст.ст. 95 і 142 Конституції України та ст.ст. 64-69, 73-74
Бюджетного кодексу;

— встановлення основ бюджетних повноважень органів місцевого
самоврядування (ст.ст. 142-143 Конституції України, ст.ст. Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» та у Бюджетному кодексі);

— встановлення принципів І основ бюджетного процесу для всіх рівнів
бюджетів (ст.ст. 19-21, 75-79 Бюджетного кодексу);

— складання зведеного бюджету та звіту про його виконання (ст. 6
Бюджетного кодексу);

— здійснення методичного керівництва в бюджетній діяльності і контролю
за дотримуванням бюджетного законодавства (ст.ст. 109-115 Бюджетного
кодексу).

Ці повноваження належать Україні як державі, на території якої
виробляється і здійснюється єдина бюджетно-фінансова політика.

Друга група бюджетних повноважень України пов’язана з тим, що головну
роль у бюджетній системі України відіграє Державний бюджет.

У галузі Державного бюджету Україна має повноваження:

1)  на затвердження Державного бюджету відповідно до ст. 85 Конституції
України, ч. 5 ст. 44 Бюджетного кодексу;

2)  на складання бюджету із загального та спеціального фондів (ст. 13
Бюджетного кодексу та закон про Державний бюджет України на відповідний
бюджетний період);

3)  на одержання закріплених за Державним бюджетом доходів відповідно до
ст. 29 Бюджетного кодексу;

4)  на визначення напрямів використання бюджетних асигнувань та їх
розмірів (ст. 95 Конституції України, ст. 87 Бюджетного кодексу);

5)  на утворення в Державному бюджеті резервного фонду для Щ здійснення
непередбачених видатків, що не мають постій- | ного характеру і не могли
бути передбачені при складанні проекту бюджету, розміром не більше
одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету
(ст. 24 Бюджетного кодексу);

6)  на визначення видів видатків, які включаються до Державного бюджету
України і забезпечують конституційний лад держави, державну цілісність
та суверенітет, незалежне судочинство та інші видатки, які не
передаються на місцеві бюджети;

7)  на надання трансфертів з Державного бюджету у вигляді:

— дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним
бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та
бюджетам міст республіканського значення Автономної Республіки Крим та
міст обласного значення;

— субвенції на здійснення програм соціального захисту;

— субвенції на компенсацію втрат доходів місцевого самоврядування на
виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою;

—   субвенція на виконання Інвестиційних проектів;

—   інші субвенції. Об’єми цих мІжбюджетних трансфертів затверджуються в
Державному бюджеті окремо для кожного бюджету. Таким же порядком
затверджуються трансферти, які передаються з місцевих бюджетів до
Державного бюджету (ст. 100 Бюджетного кодексу);

8)  внесення змін до закону про Державний бюджет України (ст. 52
Бюджетного кодексу);

9)  на організацію і здійснення бюджетного процесу;

10)  на встановлення граничного розміру дефіциту Державного бюджету І
джерел його покриття (ст.ст. 14, 15 Бюджетного кодексу та щорічні закони
про Державний бюджет) та застосування заходів при його зростанні в
процесі виконання бюджетів (ст. 54 Бюджетного кодексу);

11)  затвердження звіту про виконання Державного бюджету (ст. 85
Конституції України, ст. 62 Бюджетного кодексу);

12)  проведення контролю за виконанням Державного бюджету та за
дотриманням бюджетного законодавства (ст. 98 Конституції України, ст.ст.
109-113 Бюджетного кодексу).

У межах повноважень, встановлених у щорічних законах про Державний
бюджет України, Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів
України може надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань
суб’єктам підприємництва на умовах відплатності, строковості, майнового
забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів (ст.
17 Бюджетного кодексу).

Законом про Державний бюджет України Верховна Рада України щороку
встановлює граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу,
величина якого не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного
обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного
кодексу).

Міністр фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України має
право на здійснення внутрішніх та зовнішніх позичок у межах і на умовах,
передбачених законом про Державний бюджет України (ст. 15 Бюджетного
кодексу).

t

?

???????¤?¤?$???????j?их функцій (ст. 142 Конституції України). Держава
повинна:

— підтримувати фінансове місцеве самоврядування і брати участь у
формуванні місцевих бюджетів (ст. І 42 Конституції України);

— гарантувати органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню
для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних
потреб (ст. 64 Бюджетного кодексу);

— затверджувати диференційовані та єдині нормативи відрахувань від
загальнодержавних доходів і податків до місцевих бюджетів вищого рівня
(ст.ст. 65, 66, 68 Бюджетного кодексу);

— вилучати з місцевих бюджетів до Державного бюджету частину надлишку у
випадках перевищення прогнозних показників доходів місцевих бюджетів
розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету (ст. 100 Бюджетного
кодексу);

— визначати розміри субвенцій і цільових направлень їх використання
(ст.ст. 102, 105 Бюджетного кодексу);

— здійснювати контроль за законним, доцільним, економним витрачанням
коштів та належним їх обліком.

Конституція України в ст. 140 встановила, що місцеве самоврядування є
правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого
значення в межах Конституції і законів України.

Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування складаються зі
встановлення порядку проходження місцевих бюджетів (складання І розгляду
проектів місцевих бюджетів, затвердження цих бюджетів і рішень про
місцеві бюджети та їх виконання, здійснення контролю за їх виконанням і
затвердження звітів про виконання місцевих бюджетів). Згідно зі ст. 75
Бюджетного кодексу особливості складання розрахунків до проектів
бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним
адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад доводить
Міністерство фінансів України.

Оскільки в Україні Існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини
регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу),
органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого
значення, мають повноваження в галузі бюджетної діяльності, які можна
об’єднати у три групи: 1) стосовно Державного бюджету України; 2)
стосовно власного бюджету; 3) стосовно бюджету нижчого рівня.

До першої групи повноважень можна віднести:

— право на одержання з Державного бюджету України у повному обсязі
фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої
влади, які на підставі ст. 143 Конституції України їм передаються
законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам
місцевого самоврядування кошти з Державного бюджету України або
зараховує до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі
загальнодержавні податки і передає їм об’єкти державної власності, а
органи місцевого самоврядування сприяють повному і своєчасному
надходженню загальнодержавних податків І зборів на своїй території. У
випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок
власних та закріплених і регулюючих доходів вони мають право на
одержання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст.ст. 64-67, ч. 2 с.
82, ч. 2 ст.ст. 83, 99, 102-107 Бюджетного кодексу);

— право виконувати рішення органів державної влади, які призводять до
додаткових видатків місцевого самоврядування, тільки в межах переданих
«їм ресурсів;

— право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, які пов’язані з
виконанням власних повноважень, і видатки, пов’язані з виконанням
делегованих повноважень органів виконавчої влади (ст.ст. 92-93
Бюджетного кодексу);

— право на спрямування коштів загального фонду місцевого бюджету на
фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних
асигнувань (ст.ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

— право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї
території, пов’язаних з інвестиційною та інноваційною діяльністю, а
також надання субвенцій, пов’язаних із розширеним відтворенням (ст. 91
Бюджетного кодексу);

— право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченості на одного
жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та
економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних
соціальних потреб (ст. 67 Бюджетного кодексу);

— право на власні та закріплені законом за місцевими бюджетами на
стабільній основі загальнодержавні доходи І визначення напрямків
використання бюджетних коштів як гарантію самостійності (п. З ст. 7
Бюджетного кодексу);

— право на забезпечення збалансування своїх бюджетів з боку центральних
органів державної влади без врахування доходів від місцевих податків і
зборів;

— право органів місцевого самоврядування одержувати компенсацію з
Державного бюджету у випадках, коли держава не забезпечує попередньо їх
витрати на виконання рішень державних органів;

— обов’язок органів місцевого самоврядування передати з місцевого до
Державного бюджету частину надлишку доходів над видатками у випадках,
коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних
податків І зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету (ст.
100 Бюджетного кодексу).

Друга група повноважень включає:

— право усіх представницьких органів місцевого самоврядування
затверджувати свої бюджети;

— право на гарантовану державою доходну базу, достатню для забезпечення
населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, встановлених
законом.

Автономна Республіка Крим та міські ради можуть приймати бюджети з
дефіцитом, але виключно в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит цих
бюджетів покривається за рахунок запозичень.

По загальному фонду місцевих бюджетів допускається затвердження з
дефіцитом виключно на суму вільного залишку бюджетних коштів (ст. 72
Бюджетного кодексу).

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням відповідних
представницьких рад можуть отримувати короткотермінові позички у
фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах
поточного періоду в порядку, визначеному Міністерством фінансів України
(ст. 73 Бюджетного кодексу).

У межах повноважень, установлених у щорічних рішеннях про відповідні
бюджети, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та міські ради в
особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо
виконання боргових зобов’язань суб’єктам підприємництва лише на умовах
платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій,
отриманих від цих суб’єктів.

Оскільки бюджетна система України побудована на принципі єдності, Рада
Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та
виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати необхідну
Інформацію Міністерству фінансів України для проведення розрахунків
обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників.

Місцеві фінансові органи розробляють інструкції з підготовки бюджетних
запитів згідно з типовою формою, визначеною Міністерством фінансів
України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних
запитів у терміни і порядку, встановлених місцевими фінансовими
органами.

Бюджетний кодекс вмішує деякі заборони щодо Державного та місцевих
бюджетів. Так, п. 8 ст. 13 не допускає створення позабюджетних фондів
органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування та Іншими бюджетними установами.

Органам місцевого самоврядування заборонено Бюджетним кодексом (ст. 85
ч. 2) планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих
бюджетів (ст. 86 Бюджетного кодексу), а також здійснювати впродовж
бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ одночасно з
різних бюджетів.

Бюджетний кодекс забороняє надання позичок з одного бюджету іншому (ст.
73 Бюджетного кодексу).

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи