Реферат на тему:
Бюджетне правовідношення: поняття та ознаки
Об’єктивною умовою подолання нестабільності національної економіки та
складнощів у бюджетній сфері є подальше удосконалення механізму
правового регулювання бюджетних відносин. Вирішення цього завдання
знаходиться в прямій залежності від правильного розуміння правової
природи і особливостей цих суспільних відносин. На жаль, у вітчизняній
науковій юридичній літературі ці питання розроблялися небагатьма
авторами і лише окремі аспекти проблематики знайшли своє висвітлення.
Саме тому досить актуальною стала проблема визначення змісту та поняття
відносин, що виникають у сфері бюджетної діяльності української держави
та її самоврядних утворень на сучасному етапі розвитку національної
економіки.
Дослідження сучасної філософської думки дозволяє зробити узагальнений
висновок, що сама категорія “відношення” показує певні особливості
взаємодії предметів та явищ дійсності на різних рівнях, починаючи з
аналізу загальних зв’язків і закінчуючи конкретними типами взаємодії
певного класу явищ [1]. Існування відношення можливе лише за наявності
щонайменше двох суб’єктів, які взаємодіють між собою лише при тотожних
для них обох ознаках [2].
У загальній теорії права відношення розуміється як “опосередкований
зв’язок явищ, процесів, предметів та ін.” [3]. У той же час,
досліджувана категорія таким зв’язком не обмежується і являє собою
багатосистемне поняття [4]. Тому діяльність суспільних суб’єктів
відповідає загальним ознакам такої складної форми зв’язку і, будучи
врегульваною за допомогою права, за умови відповідності такої поведінки
вимогам правових норм, стає правовідношенням.
У юридичній науці вчення про правовідношення посідає одне з центральних
місць і поряд з цим є одним із найбільш дискусійних. Незважаючи на
значну кількість розробок з теорії правовідношення, науковці до цього
часу не дійшли єдності думки щодо визначення поняття даного зв’язку,
його складу, змісту, оскільки “правовідношення є однією із найбільш
складних категорій правової науки, що виходить безпосередньо на
філософський рівень аналізу”[5]. На сьогодні в юридичній науці існує
декілька підходів до розуміння правовідношення. Так, одні автори
розуміють правовідношення як суб’єктівні права та юридичні обов’язки,
тобто індивідуальну модель можливої і бажаної поведінки суб’єктів права,
але не саму фактичну поведінку [6]. За такого підходу, безпосереднім
змістом конкретного правовідношення є юридично значимі дії учасників
відношення. Інші науковці розглядають це поняття як результат
врегулювання суспільних відносин нормами права [7].
Існування правовідносин обумовлене фактом існування держави і права.
Будучи, по суті, специфічним різновидом суспільних відносин, обумовлених
розподілом праці у відповідній сфері суспільного життя, правовідношення
є “формою, в якій абстрактна норма права набуває своє реальне буття”
[8].
Бюджетні правовідносини виникають у процесі бюджетної діяльності держави
та місцевих самоврядних утворень. Вони проявляються через взаємну
кореспонденцію закріплених у правових нормах прав та обов’язків
відповідних суб’єктів. У процесі правового регулювання таких суспільних
економічних відносин держава визначає їх адекватну юридичну форму [9].
Бюджетні правовідносини існують лише в рамках системи “держава-об’єкт” і
складають одну з характерних рис змісту бюджетної діяльності держави.
Поза правовими відносинами діяльність щодо утворення, розподілу та
використанню централізованих державних фінансових ресурсів і фінансових
ресурсів місцевого самоврядування неможлива.
Бюджетне правовідношення є різновидом правового відношення, тому йому
притаманні загальні ознаки всіх правовідносин. Так, бюджетне
правовідношення виникає на підставі бюджетно-правової норми і є
результатом її дії. Бюджетні правовідносини також носять вольовий
характер, оскільки їх виникнення обумовлене вольовими діями окремих
суб’єктів і опосередковане інтересами держави.
У той же час, визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі
інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю
індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до
фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у
системі фінансово-правових норм і випливає із специфіки предмета та
методу бюджетно-правового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак,
які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення:
1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері
бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень;
2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу,
оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою
чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або
його окремих груп. Слід зауважити, що окремі науковці не відносять до
предмета бюджетно-правового регулювання відносини, що виникають у
процесі фінансової (і бюджетної в тому числі) діяльності місцевих
самоврядних утворень. Таке звуження предмета фінансового права
піддається справедливій критиці з боку іншої групи науковців, оскільки
прибічниками зазначеного вище невраховується публічний характер
діяльності органів місцевих самоврядних утворень та інші важливі
фактори, зокрема єдність правової бази регулювання таких відносин,
проголошення в законодавстві принципу єдності фінансової системи,
включення в бюджет країни бюджетів місцевих самоврядних утворень;
3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням.
Бюджетні правовідносини є юридичною формою вираження та закріплення
бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду
[10]. Причому надання “правової оболонки” бюджетним відносинам
проводиться тільки після дослідження економічних можливостей держави або
територіальної одиниці, які в свою чергу пов’язані з об’єктивними
законами суспільного розвитку. Отже, саме економічні закони визначають
(принаймні повинні визначати) межі регулюючого впливу і характер
регулювання бюджетних відносин;
4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер.
Безперечно, що бюджетні правовідносини не завжди обмежуються рамками
мобілізації або розподілу фінансових ресурсів, якими виступають кошти, а
складаються також відносно організації планування, встановлення форм
мобілізації фінансових ресурсів, порядку їх розподілу або витрачання чи
безпосередньої передачі коштів від одних суб’єктів до інших. Проте і ці
організаційні або ж процесуальні відносини своєю кінцевою метою мають
рух коштів;
5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений
імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується
примусом держави. Імперативність бюджетно-правових норм породжує
юридичну нерівність сторін бюджетного правовідношення. Причому ознака
владності в науці фінансового права завжди розглядалась поряд з його
майновим характером. Отже, і бюджетне правовідношення необхідно
розглядати як таке, що має владно-майновий характер;
6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб’єктний
склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або
місцеве самоврядне утворення. У конкретному бюджетному правовідношенні
таким суб’єктом є відповідний державний орган або орган місцевого
самоврядування, який діє від імені держави або місцевого самоврядного
утворення;
7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків
виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи
суб’єктів такого відношення.
Проте бюджетне правовідношення за рядом ознак відрізняється від
фінансового. Серед них можна виділити такі ознаки:
1) бюджетні правовідносини виникають серед особливого кола суб’єктів,
яке відрізняється від суб’єктів інших видів фінансових правовідносин. Це
пов’язано із тим, що кожен учасник бюджетних правовідносин бере участь у
розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних
асигнувань, у складанні, розгляді бюджетів тощо. Обсяг повноважень
учасників бюджетних правовідносин залежить від місця і ролі відповідного
органу в системі державного апарата і у системі органів місцевого
самоврядного утворення;
2) бюджетні правовідносини носять періодичний характер. Так, тривалість
конкретного бюджетного правовідношення не може бути довшою понад один
рік, і воно, як правило, припиняється в кінці відповідного бюджетного
року. Проте ця обставина не виключає того, що бюджетні правовідносини
носять систематичний і безперервний характер і поновлюються між
більшістю суб’єктів у наступному бюджетному році [11]. Останнім часом в
правовій літературі деякі автори критикують наявність такої особливості
у цього різновиду суспільних відносин [12]. На нашу думку, хід
обґрунтування такої позиції заслуговує на увагу. Проте такі зауваження є
доречними для бюджетних правовідносин, що виникають не на підставі
конкретного нормативного акта планування, присвяченого бюджету, а для
тих правовідносин, що виникають із бюджетно-правових норм, які регулюють
питання встановлення бюджетної системи, бюджетної компетенції, порядку
планування та видання бюджетно-правових актів тощо.
Вбачається слушною думка окремих науковців про наявність такої
специфічної особливості бюджетних правовідносин, як їх політична
“напруженість” [13]. Як властивість, політичний характер бюджетних
правовідносин дійсно проявляється на практиці і стає особливо відчутним
у період роботи законодавчого органу держави напередодні нового
бюджетного року. Політичний характер бюджетного правовідношення
обумовлений самою сутністю даного виду суспільних відносин, оскільки в
ній містяться суттєві протиріччя між економічною природою бюджетного
правовідношення та його політичною формою.
Таким чином, бюджетне правовідношення можна визначити як врегульване
бюджетно-правовими нормами економічне суспільне відношення, яке виникає
між сторонами, наділеними бюджетною компетенцією в процесі реалізації
припису бюджетно-правової норми у сфері бюджетної діяльності держави та
місцевих самоврядних утворень і направлене на задоволення публічного
інтересу.
Література:
1. Свидерский В.И., Зобов Р.А. Отношение как категория
материалистической диалектики // Вопросы философии. – 1979. – № 1. – С.
94.
2. Райбенас А.Я. Вещь, свойство, отношение как философские категории. –
Томск, 1977. – С. 134.
3. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л., 1981. – С. 9.
4. Явич Л.С. Обшая теория права. – Л., 1967. – С. 210.
5. Аверин А.В. Правоотношение и судебная практика: Автореф. дис. …
к.ю.н.: 12.00.01 / Саратовский гос. унив. – Саратов, 1994. – С. 7.
6. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.,
1980; Явич Л.С. Обшая теория права. – Л., 1967; Кечекьян С.Ф.
Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958.
7. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974; Иоффе О.С.,
Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М., 1961; Алексеев С.С.
Проблемы теории права. – М., 1972.
8. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974. – С. 7.
9. Воронова Л.К. Бюджетноправове регулювання в СРСР. – К.: Вища школа,
1975. – С. 36., Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – Воронеж,
1997. – С. 26.
10. Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права.
– М., 1960. – С. 134.
11. Гурвич М.А. Советское финансовое право. – М.: Госюриздат, 1954. –
С.119.
12. Худяков А.И. Основы теории финансового права. – Алматы, 1995. – С.
232.
13. Карасева М.В. Финансовое право – политически “напряженная” отрасль
права // Гос. и право. – 2001. – № 8. – С. 60 – 67.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
