РЕФЕРАТ

На тему:

Будова шкіри людини. Властивості папілярних узорів

Будова шкіри людини

Сліди папілярних узорів за своїм криміналістичним значенням займають
перше місце в групі слідів-відображень, тому що вони частіше від інших
зустрічаються в слідчій практиці і дозволяють найефективніше
організовувати пошук та викриття злочинців. Сліди рук залишаються майже
на всіх предметах, до яких доторкається людина. На пластичних речовинах
(пластилін, віск, розігрітий сургуч, глина) та сипучих утворюються
об’ємні сліди, а на твердих поверхнях — поверхневі сліди, за якими
можливе ототожнення особи. Така можливість обумовлена будовою шкірного
покриву долонної поверхні руки та особливими властивостями папілярних
узорів.

Для поняття наукових основ ототожнення особи за шкірними узорами
необхідно коротко ознайомитись із анатомією шкірного покриву людини.
Шкіра людини — складний орган, який тісно пов’язаний з життєдіяльністю
організму і має різноманітні функції. Утворюється вона із двох
ембріональних початків — ектодерми та мезодерми. Із ектодерми
розвивається поверхнева (епітеліальна) частина шкіри — епідерміс
(надшкіра — від грецьких слів ері — над, та derma — шкіра), а з
мезодерми — з’єднувальнотканева основа шкіри-дерма (мал. 1)

Дерма (безпосередньо шкіра) – щільна, міцна, еластична, непрозора
оболонка: в ній розрізняють два шари, один з яких — ретикуляр ний
(сітчастий) — переходить у підшкірну клітковину, другий — папілярний
(сосочковий) — контактує безпосередньо з епідермісом. Дерма, в
основному, створена з’єднувальними волокнами з домішками еластичної
тканини. Через дерму проходять протоки потових залоз, які проникають в
епідерміс і закінчуються на зовнішньому боці шкіри, утворюючи пори.
Піднімаючи епідерміс, вони утворюють лінійні підвищення — гребні,
відділені один від одного борозенка ми. Вказані протоки іноді називають
сосочками, а оскільки в латинській мові сосок називається papilla, то і
лінії з цими підвищеннями одержали назву папілярних. Висота сосочків на
різних ділянках шкірного покриву не однакова. Найбільші з них розміщені
на долонях рук та підошвах ніг і мають висоту 100 — 225 мікрон. У
похилому віці сосочки стають більш низь якими, а на деяких ділянках вони
зникають зовсім. На внутрішній поверхні рук та на ступнях ніг сосочки
набагато чисельніші і значно вищі, ніж на інших ділянках шкіри: вони
розміщуються тут більш правильно і лінійно.

Ці лінії створюють потоки ліній, які складаються в різні, за
конфігурацією, узори. Ширина і висота валиків епідермісу нестійка і
міняється з віком людини. Так, наприклад, ширина папілярних ліній у
новонародженого дорівнює приблизно 18 мікронам, у десятирічної дитини —
300 — 350 мікронам, у дорослої жінки — 400 — 500 мікронам, у дорослого
чоловіка — 500 мікронам.

У середньому ширина папілярних ліній 0,2-0,5 мм, а висота 0,1-0,4 мм.
Загальна довжина папілярних ліній на долонях рук сягає 50 м., а загальна
кількість деталей папілярних узорів на поверхні руки — 10 000.

Крім папілярних ліній, на поверхні епідермісу є також невисокі шлики
шириною близько 30-80 мікрон, які розміщуються на дні міжгребеневих
борозенок. Це мікроскопічні деталі, схожі на папіляр ні лінії, але
відрізняються від них шириною (в більшості випадків їх ширина не
перевищує 80 мкм). Такі лінії постійні, хоча зустрічаються не у всіх
людей і не завжди відображаються у відбитках, і при цьому лише на
окремих ділянках узорів. Це пояснюється їх невеликою висотою, а також
недостатньо сильним натиском пальців на папір під час одержання
відбитків. Вони не створюють злиття чи розгалуження і називаються в
дактилоскопії «тонкі лінії».

На долоні також видно флексорні лінії: великі згинальні складки шкіри на
долонях та між фалангами пальців рук. У дактилоскопії рекомендують
використовувати їх як орієнтуючі або допоміжні ознаки для ідентифікації.

У слідах рук майже завжди відображаються так звані «білі лінії»: дрібні
складки, які мають вигляд лінійних переливів у папілярних лініях.
Анатомічна природа білих ліній не встановлена. Можна тільки думати, що
вони створюються під дією руху м’язів у місцях слабкого розвитку
підшкірної жирової клітковини і більш міцного зрощення шкіри з
прилеглими тканинами. За літературними даними, на нігтьових фалангах
пальців рук білі лінії зустрічаються в 18% випадків, на великих пальцях
правої руки частіше, ніж на лівій руці та на інших пальцях.

На основних та середніх фалангах пальців рук вказані білі лінії
спостерігаються в 60% випадків. Близько 80% білих ліній зберігається
довго, не змінюючи розмірів та форми, а в решті випадків такі лінії
протягом одного — двох місяців можуть з’явитися, зникнути або змінити
розміри та форму. Із-за нестійкості білі лінії використовують найчастіше
лише в якості допоміжних ідентифікаційних ознак. Однак, коли вони видимі
і в сліді, і на експериментальному відбитку, їх можна виділяти та
використовувати для ідентифікації.

Рубці (шрами) є наслідками різних травм, хірургічних операцій та
захворювань. Розміри, особливості та місцезнаходження рубців
розглядаються в дактилоскопії як ідентифікаційні ознаки.

Властивості папілярних узорів

Шкірні узори на внутрішньому боці рук людини, були відомі ще в древній
медицині. Перший опис філігранних узорів на кінцівках пальців знаходимо
в роботі знаменитого анатома XVII століття Мальпігі. У XIX ст., ще в
період становлення дактилоскопії, вчені Пуркін’є, Алікс, Хершель, Фолдс,
Гальтон більш детально вивчали узори на пальцях рук людини. У результаті
широких ґрунтовних досліджень у цій галузі було встановлено, що узори на
пальцях рук мають властивості, які забезпечують ототожнення
(встановлення) за ними особи. Сучасна дактилоскопія ґрунтується на трьох
таких властивостях: їх індивідуальності, незмінності та відновлюваності.

Індивідуальність (неповторність) пальцевих узорів ґрунтується на
багаточисельності сполучень різноманітних форм та взаємною розміщення
деталей папілярних узорів. Неможливо знайти два збіжні узори як V однієї
людини, так і в різних осіб. Узори на пальцях складаються з великої
кількості папілярних ліній, які створюють різноманітні за формою узори.
Ці узори можуть бути дуже схожими, але в них є дрібні

особливості будови узорів папілярних ліній, наявність, характер та
розміщення яких не повторюється. Завдяки цьому пальцеві узори кожного
пальця однієї людини і різних осіб обов’язково відрізняються. Звідси
кожний папілярний узор строго індивідуальний.

Незмінність пальцевих узорів була підтверджена в ході тривалих дослідів,
які показати, що не тільки структура папілярних узорів нігтьових фаланг
пальців рук, але й в цілому морфологія внутрішньої поверхні кисті руки,
виникаючи в період ембріонального розвитку людини, не змінюється
протягом усього життя, лише збільшуючись в розмірах у залежності від
віку людини та умов праці.

З цією важливою властивістю зв’язана й інша, яка в результаті
визначила використання папілярних узорів для розкриття злочинів —їх
відновлюваність. В історії криміналістики відомі випадки, коли злочинці
з метою ускладнити можливість використання капілярних узорів
для встановлення особи, зрізали епідерміс або тертям робили. шкіру
гладкою, що не відображає узори. Так, Ю. Горвальд описує випадки, коли
злочинці щоб уникнути відповідальності за скоєні — злочини. за
допомогою хірургів знімали шкіру на нігтьових фалангах, як це зробив
ватажок банди Джек Клутас у США, або витравлювали їх кислотою, як це
зробив Джон Дилінджер (1934 р.. США), чи удавалися до пересаджування
шкіри з інших частин тіла, як це зробив Роберт Піттс у 1941р.(США).

Схожий випадок описаний і у вітчизняній літературі.

Проте у всіх описаних випадках через деякий час папілярні узори
відновлювалися, і справа Піттса стала останньою гучною справою в історії
відбитків пальців, у якій йшлося про спробу обдурити при роду та
дактилоскопію.

Дослідженнями було встановлено, що механічні, термічні, хімічні.
променеві та інші ушкодження шкіри живої людини можуть призвести до
різних за характером і ступенем порушень цілісності папілярного узору.
При ушкодженнях шкіри, які не торкаються сосочкового шару дерми,
папілярний узор відновлюється повністю. У випадку ушкодження сосочкового
апарату відновлення йде за рахунок з’єднувальної тканини і призводить до
створення на місці ушкоджена гладкої рубцевої тканини.

При опіках І та II ступенів, викликаних дією гарячої води чи мастил,
розпеченого металу, ацетону та кислот, а також після навмисного
вилучення поверхневого шару шкіри зішкрябуванням або припіканням.
пошкоджені папілярні узори відновлюються повністю. Опіки ІІІ та IV
ступенів, як і глибокі порізи, викликають створення рубцевої тканини.

Зміни в папілярних узорах відбуваються також і при рентгенівському чи
радіоактивному опіках. Ці зміни можуть стати необоротними, якщо
опромінення викликало ураження глибоких шарів м’яких тканин; якщо ж дія
променів призвела до ушкодження тільки поверхні шкіри, то зміни будуть
тимчасовими. Відновлення шкірних узорів при поверхневих ушкодженнях
шкіри є результатом високої регенеративної властивості росткового шару
епідермісу.

Шкірні узори, як правило, не змінюються під дією більшості захворювань
місцевого та загального характеру, одначе окремі патологічні процеси
можуть викликати їх зміни. До захворювань, які призводять до атрофії
папілярних узорів, відносяться: проказа, туберкульозні ушкодження
нігтьових фаланг, сифіліс, поліомієліт та ін. Однак, якщо механічні
ушкодження не торкалися глибоких шарів дерми, то папілярні узори
відновлюються вже на 3-6 день. При ушкодженні ж дерми створюються рубці,
особисті ознаки яких також є індивідуальними та стійкими.

Своєрідність папілярних ліній на ділянках внутрішньої поверхні кисті
проявляється також в тому, що потоки папілярних ліній ніколи не
перетинаються. Беручи початок біля одного краю долонної поверхні, потоки
ліній прямують до іншого або роблять петлю і повертаються до того ж
краю, чи створюють замкнені потоки. Вони можуть лише наблизитись або
змінити свій напрям. У напрямку і формі потоків розрізняють низку
загальних стійких форм. Вони можуть створювати папілярні узори у вигляді
дуг, петель, овалів, причому кожному типу і кожному різновиду потоку
папілярних ліній властиві свої закономірності, які обумовлені місцем їх
розташування на різних ділянках долонної поверхні.

Мал.2. Структурні зони долонної поверхні:

1-нігтьові фаланги пальців

рук;2-середні фаланги;

3-основні фаланги;4,5,6,

7-тенари;8-гіпотенар.

Долонна поверхня кожної руки розділяється на два основні елементи —
пальці і власне долоня. Відповідно на пальцях виділяють такі зони
папілярних узорів: 1) нігтьові фаланги пальців (на руці 5); 2) середні
фаланги (на руці їх 4); 3) основні фаланги (їх 5). На долоні виділяють
такі анатомічні ділянки:1) тенари (підпальцеві підвищення), яких на
долоні виділяють 4, 2) гіпотенар — підвищення напроти мізинця (мал. 2).

Кожна з цих зон відділяється одна від одної системою шкірних складок:
на пальцях міжфаланговими складками (зчленуваннями), на долонях —
системою флексорних ліній. Вони відрізняються одна від одної не тільки
анатомічною будовою, але й своєрідною структурою папілярних узорів. У
відповідності з цим поділом всі папілярні узори поділяють на декілька
самостійних морфологічних груп: узори нігтьових фаланг; узори середніх
та основних фаланг; узори долонь.

На нігтьових фалангах пальців рук папілярні лінії займають усю
подушечку. Краї узору впираються в ніготь, а основою є складка шкіри на
першому згині пальця. Ці лінії виражені найбільш чітко, а їх потоки
створюють складні та різноманітні узори. Найчастіше вони мають три (до
95% випадків) або два потоки ліній. Перший потік папілярних ліній (його
називають базисним) розміщується біля місця з’єднання нігтьової та
середньої фаланг і перетинає подушечку пальця паралельно згинальній
складці. Другий потік папілярних ліній (його називають центральним), є
не у всіх узорах, розміщується в центральній частині подушечки
називається внутрішнім малюнком, може мати форму петлі, овалу, кола,
спіралі тощо.

Третій потік дістав назву дистального і розпочинається біля одного краю
подушечки, обходить внутрішній малюнок і закінчується на протилежному
боці подушечки, і має форму дуги. Там, де три потоки папілярних ліній
зустрічаються один з одним, створюється трикутна фігура, яка називається
дельта, від схожості з грецькою буквою.

Крім того малюнок на нігтьовій фаланзі пальця руки розділяється на
структурні зони: дистальну, ліву латеральну, центральну, праву
латеральну, базисну.

Використана Література

1. Андрианова В. А., Евсиков В. Н., Зуев Е. И., Теткин С. И. Выявление
бесцветных пальцевых следов порошками на различных поверхностях //
Сборник работ по криминалистике (дактилоскопические исследования).
1957.- М-С.37-64.

2. Ароцкер Л. Е., Грановский Г. Л. Неточное определение участка
папиллярного узора ведет к ошибке // Практика криминалистической
экспертизы. Сб. 1-2.-М, 1961.-С. 195-198.

3. Баканова Л. П. Дактилоскопические исследования: Учебное пособие
-Ташкент, 1980 г. — 52 с.

4. Берзин В. Ф., Фокина А. А. О локализации участков ладонной
поверхности рук человека по деталям папиллярных узоров // Криминалистика
и судебная експертиза. Вып. 3- Киев, 1966-С. 199-212.

5. Бобырев В. Г., Фильков В. И. Модификация химического способа
выявления следов рук // Повышение эффективности криминалистических
экспертиз при расследовании преступлений.- Волгоград, 1988.- С. 30-33.

6. Бобырев В. Г., Гаглошвили А. У. Применение магнитного порошка для
выявления потожировых следов на пористых поверхностях // Экспертная
практика и новые методы исследования. Экспресс-информация.- Вып. 17.-
М., 1989.-С. 4-8.

7. Выявление отпечатков пальцев с помощью вакуумного напыления // В
помощь экспертам.-М., 1976.

8. Гардаускас Ю. Ю. О некоторых недостатках подготовки материалов для
экспертизы следов рук // Экспертиза при расследовании преступлений
(информационные материалы). Вып. 7.- Вильнюс, 1969.- С. 18-23.

9. Герасимов В. Дактилоскопия // Наука и жизнь. № 1.- С. 79-83.

Похожие записи