.

Боротьба з фальшивомонетництвом як один із напрямів протидії організованій злочинності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
126 1931
Скачать документ

Реферат

на тему:

Боротьба з фальшивомонетництвом як один із напрямів протидії
організованій злочинності

Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із
товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди
усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво
було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник,
переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку
держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття та розслідування фальшивомонетництва є
актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної
техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні
дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену
індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий
“професійний” рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп
створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з
фальшивомонетництвом. Суттєвий вклад у розробку питань боротьби з
фальшивомонетництвом внесли такі вчені, як Б.С. Болотський, Т.П.
Бірюкова, О.В. Воробей, С.М. Головко, Є.І. Козаков, М.К. Камінський,
В.М. Коваленко, В.Д. Ларичев, В.К. Лисиченко, В.С. Мацишин, С.Ю.
Петряєв, Є.В. Прохорова, Ю.В. Солопанов, І.Я. Фрідман, О.С. Шаталов,
С.П. Щерба та ін. Однак, ці автори, як правило, детально не досліджували
проблеми протидії фальшивомонетництву як одного з аспектів боротьби з
організованою злочинністю. Слідча, експертна і судова практика свідчить,
що останніми роками нерідко підробкою гривень НБУ та іноземної валюти
займаються саме організовані злочинні угруповання, які виготовляють
підроблені банкноти у великих кількостях та досить високої якості.

Працівниками міліції в 1999 році ліквідовано 10 підпільних майстерень,
обладнаних комп’ютерною та копіювальною технікою, дві з них
спеціалізувалися на виготовленні гривень. Припинено діяльність 48 груп
фальшивомонетників, які об’єднували 153 осіб. Більшість з них діяла у
містах Києві, Львові, Луганську, Дніпропетровську і Тернополі. До
відповідальності було притягнено понад 500 осіб, 364 кримінальні справи
направлено до суду [1, с. 6]. У 1998 році львівські правоохоронці
затримали чотирьох фальшивомонетників, у яких вилучили рекордну для
України суму фальшивок – 477 тис. 800 дол. США стодоларовими купюрами.
Організатором злочинної групи був 39-річний інженер ЗАТ “Львівське
підприємство обчислювальної техніки та інформатики” гр. Б. На допитах
він розповів, що захопився ідеєю виготовлення фальшивок після відвідин
музею першодрукаря Івана Федорова, де гр. Б. уперше побачив друкарський
верстат. Свої знання він поповнив на одній з виставок сучасного
поліграфічного обладнання у Львові. Навчаючись в інституті та працюючи
на режимному заводі, гр. Б. вивчив технологію обробки радіоплат, а цей
процес подібний до виготовлення кліше. Протягом 1996–1997 років гр. Б.
виготовив собі верстат. Окремі деталі за його кресленнями робили на
львівських заводах, дещо купувалося на стихійних ринках. Через те, що
для виготовлення майбутніх доларів потрібні були й звичайні гроші, гр.
Б. ввів у курс справи ще трьох чоловік. У 1997 році вони закупили у
Польщі фарби, папір, найняли квартиру і почали виготовляти підроблені
доларові купюри. На допитах, добре знаючи кримінальне законодавство та
намагаючись уникнути відповідальності, колишній інженер доводив слідчим,
що його цікавило не отримання прибутків від збуту фальшивок, а сам
процес їх виготовлення: “У цій справі мене захопив азарт. Хотілося
відпрацювати техніку виготовлення грошей, переконатися, що я як
спеціаліст також чогось вартий…” [2, с. 66].

У 2003 році банки вилучили 7172 підроблених банкнот на загальну суму
102,8 тис. грн. Це невелика сума, враховуючи те, що в обігу знаходиться
1,3 млрд загальної кількості купюр, що обертаються. Якщо порівняти з
Європою, де практично всі гроші проходять через банк, фальшивок
вилучають в 8–10 разів більше ніж у нас. [3, с. 6]. В Україні масштаб
тіньової економіки є досить великим, тому, закономірно, банки не можуть
виявити ті підробки, які “крутяться” в “тіні”. Тому фальшивки, за
винятком найбільш грубих, “подорожують” у загальній масі від одного
нічого не підозрюючого власника до іншого. У 2003 році до суду по
Україні направлено 689 кримінальних справ (стст. 232, 430 КПК України)
по факту виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання,
ввезення в Україну з метою збуту або збуту підроблених грошей, державних
цінних паперів чи білетів державної лотереї. Залишок нерозкритих
злочинів минулих років на початок року по ст. 199 КК України становив 17
701 злочин, не розкритих за 2003 рік – 897 таких злочині [4].

Боротьба з фальшивомонетництвом значно ускладнюється через невпинне
поширення і зміцнення його міжнародних зв’язків. Так, наприклад, у
грудні 1996 року в Хмельницькій області був затриманий мешканець
Жмеринки Вінницької області, який уже мав судимість. На одному з ринків
він намагався збути фальшиві гроші номіналом 50 грн. Під час затримання
у нього вилучено 113 таких купюр. Дещо пізніше в Рівненській області при
спробі збути фальшивки цієї ж серії затримано курсанта Київського
військового училища. Як з’ясувалося, фальшиві гривні він отримав від
свого командира, у котрого згодом правоохоронці вилучили майже 100
банкнот означеного номіналу. За інформацією органів внутрішніх справ, ці
фальшивки ввезені на територію України із-за кордону. Якість їх
виготовлення красномовно демонструє професіоналізм фальшивомонетників і
солідність їх “екіпіровки” [5, с.1].

Аналіз тенденцій розвитку злочинності, пов’язаної із виготовленням та
збутом фальшивих грошових знаків, доводить розширення міжнародних
кордонів і підвищення рівня організованості злочинних груп. Щільний
взаємозв’язок і “розподіл праці” між злочинними групами дозволив їм
значно підвищити останніми роками якість виготовлення фальшивих купюр.

У своїй динаміці розвитку фальшивомонетництво постійно вдосконалювалось
і особливе підґрунтя, що базується на використанні досягнень
науково-технічного прогресу, воно має сьогодні. Після проголошення
Незалежності України, ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом
ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого
суспільства обумовило загальне зростання злочинності, в якій особливу
гостроту має фальшивомонетництво. Статистика свідчить, що найбільшого
поширення в Україні фальшивомонетництво набуло у Криму, м. Києві,
Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській,
Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і
Херсонській областях. У структурі цього виду злочинів, поряд з
кількісними показниками, відбулися й якісні зміни – зросла
організованість фальшивомонетників, їх професіоналізм, інтелектуальний
рівень розвитку злочинців. Нерідко відбувається поєднання їх злочинної
діяльності з наркобізнесом, розбоями, викраденням автотранспорту та
іншими кримінальними проявами. У деяких випадках оптові покупці
контрабандного товару використовують при розрахунках підроблені паперові
гроші.

Послаблення обмежувального режиму, інтеграція України до європейського
та світового співтовариства певною мірою сприяли і розвитку
фальшивомонетництва. Виникла і стала реальністю небезпека проникнення на
територію України організованих злочинних структур, основною діяльністю
яких є виготовлення та збут фальшивих грошей. Ці процеси мають серйозні
наслідки як для України, так і для інших країн світу.

Міжнародний досвід свідчить, що виготовленням та збутом фальшивих грошей
займаються, як правило, організовані злочинні групи, діяльність яких не
обмежується територією однієї країни. Простежується щільний зв’язок між
виготовленням підроблених грошових знаків, контрабандою наркотиків та
тероризмом. Досить часто фальшивомонетництво набуває транснаціонального
характеру. Транснаціональна злочинність характеризується такими
ознаками: синтетичний склад членів груп; спеціальні – посадові суб’єкти,
члени організованих транснаціональних організацій, члени
вузькоспеціалізованих трансграничних злочинних груп; геополітичні
особливості групи, чисельність, масштаби діяльності, ступінь проникнення
у владні структури, організаційна гнучкість, злочинна потужність і
оперативність реагування, системи захисту; відпрацьованість нелегального
переміщення: вантажів, грошей, людей. Так, наприклад, неодноразові
затримання груп збувальників фальшивих грошей у західних регіонах
України, зокрема у Львівській та Волинській областях, дали серйозні
підстави зробити припущення про наявність каналів транспортування цих
фальшивок із Польщі. Згодом ця версія повністю підтвердилася.
З’ясувалось також, що за кордоном, зокрема в Польщі та Російській
Федерації, виготовляється і значна частина фальшивих доларів, які потім
контрабандно завозяться в Україну. Враховуючи це, УМВС в областях
налагодило прямі контакти з польською поліцією та органами внутрішніх
справ РФ щодо протидії означеним явищам [1, с. 6].

Деякі різновиди коментованого злочину, як вже зазначалось, мають
транснаціональний характер. 20 квітня 1929 року в Женеві була підписана
Міжнародна конвенція щодо боротьби з підробкою грошових знаків [6].
Президією ЦВК СРСР 3 травня 1931 року зазначена Конвенція була
ратифікована радянською стороною (ратифікаційна грамота здана на
зберігання 13 липня 1931 року), Конвенція набула чинності для СРСР 17
січня 1932 року. Міжнародна конвенція по боротьбі з підробкою грошових
знаків складається з 28 статей. В них викладено основи
міжнародно-правового співробітництва у боротьбі з фальшивомонетництвом,
визначені види кримінальних злочинів, які відносяться до категорії
фальшивомонетництва.

Держави-учасники взяли на себе обов’язки у боротьбі з
фальшивомонетництвом – не робити різниці між підробкою власних та
іноземних грошових знаків і цінних паперів та з однаковою суворістю
карати злочинців. Фальшивомонетництво оголошувалось екстрадиційним
міжнародним кримінальним злочином, а тому всі держави-учасники Конвенції
повинні надавати допомогу зацікавленим країнам у розшуку і поверненні
виробника, розповсюджувача грошових знаків або їх співучасників, які
переховуються за кордоном.

Найбільш важливим положенням, яке відрізняє Конвенцію від інших
універсальних міжнародних договорів, є положення, що закріплює принцип
міжнародного рецидиву фальшивомонетництва (ст. 6). У Конвенції (ст. 12)
визначений орган – центральне бюро, який повинен вести в рамках
національного законодавства дізнання по справах підробки грошових
знаків. При цьому центральне бюро повинно працювати у тісному контакті
з:

а) емісійними органами;

б) міліцейськими (поліцейськими) владними структурами в середині країни;

в) центральними бюро інших країн.

На ці органи покладено функції централізації всіх відомостей, які можуть
полегшити розшук випадків підробки грошових знаків, попередження та їх
припинення. Центральні бюро різних країн повинні взаємодіяти
безпосередньо між собою, регулярно обмінюватися необхідними відомостями
про нові випуски грошових знаків, які випускаються в країні, про
вилучення та анулювання грошових знаків.

Вироблені Женевською конвенцією універсальні правила відчутно вплинули
на розвиток міжнародного співробітництва у боротьбі з
фальшивомонетництвом, яке реально загрожувало у той час та й загрожує
нині економічній безпеці держав. Серйозно Конвенція вплинула на процес
уніфікації норм кримінального законодавства про фальшивомонетництво,
удосконалення міжнародної практики боротьби з цим видом злочину.

Вивчення слідчої та судової практики щодо боротьби з
фальшивомонетництвом вказує на те, що цей злочин досить часто вчинюється
організованою групою осіб, діючих заздалегідь спланованим сценарієм, під
керівництвом одного або декількох організаторів. Учасники таких груп
детально обговорюють плани здійснення злочину і розподіл ролей між
собою, домовляються про поведінку в разі провалу і т. ін., а за
виконання тих або інших злочинних доручень одержують від організатора
відповідну винагороду. Злочинна діяльність учасників цих організованих
груп, як правило, набуває широких масштабів, і для ефективного
розслідування та профілактики даного злочину, особливо важливо виявити і
відповідно оцінити діяльність організатора злочину. Так, наприклад,
організовану злочинну групу у складі п’яти чоловік викрито в
Севастополі. Протягом чотирьох місяців, використовуючи високоточну
оргтехніку, вони виготовляли й збували підробленні грошові знаки
Національного банку України номіналом 10 гривень. Під час обшуку у
злочинців було вилучено 163 підроблені купюри, комп’ютер, сканер,
струйний і матричний принтери [7, с. 7].

Фальшивомонетництво завжди і в усіх державах вважалося та вважається
тяжким кримінальним злочином. З метою його попередження та покарання
осіб, винних у виготовленні підроблених грошей, в кримінальному
законодавстві держав, у тому числі й в Кримінальному кодексі України
(ст. 199), передбачена відповідальність за вчинення такого протиправного
діяння. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 199 КК України
наступає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення,
пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених
грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. У частині
3 статті 199 КК України 2001 року законодавець посилив кримінальну
відповідальність за вчинення фальшивомонетництва “організованою групою”.
У частині 3 статті 28 КК України дано поняття “організована група”:
“злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні
або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо
зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших)
злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,
спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи”.

Фальшивомонетництво може бути вчиненим:

– однією особою, на нашу думку, тут все зрозуміло, і коментувати це
недоцільно;

– групою осіб без попередньої змови, якщо виконавці злочину до моменту
його вчинення не обговорили питання щодо його здійснення, не домовлялися
про спільність їх дій, розподіл ролей і т. ін. Наприклад, особа
виготовила фальшивку, а інша, без її дозволу та згоди, збула цю
підроблену купюру. Але на кваліфікацію ст. 199 КК України це не впливає;

– за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 199 КК України), якщо його
спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто
до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. При цьому не
обов’язково, щоб всі особи такої групи вчинювали одні й ті ж дії.
Вчиненим з цією ознакою злочин буде й у разі, коли одна особа вчинювала
виготовлення підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 199
КК України, а інша їх перевозила чи збувала і т. ін. Зв’язки між членами
таких груп можуть бути родинними, а також такими, як спільне знайомство
у місцях відбування покарання за минулими судимостями, знайомства з
особами, що є корисними для процесу виготовлення або збуту фальшивих
грошових знаків, цінних паперів білетів державної лотереї та,
насамкінець, просто спільними знайомствами за випадкових обставин. Як
правило, такі групи не є великими, не мають чіткої організації,
належного матеріального забезпечення та не є особливо небезпечними.
Кваліфікація таких дій незалежно від їх характеру, вчинених
особами-учасниками організованої групи, здійснюється за ч. 3 ст. 199 КК
України без посилання на ст. 27 КК України;

– організованою групою (ч. 3 ст. 199 КК України), якщо в готуванні до
злочину чи його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які
попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та
іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій
учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім
учасникам групи. Слід зазначити, що не має значення, які конкретно дії
вчиненні кожною із осіб, що входять до складу організованої групи: одна
особа може здійснювати виготовлення підробленої національної валюти
України, іноземної валюти, державних цінних паперів або білетів
державної лотереї, інша – їх зберігання, третя перевезення, четверта –
збут і т. ін. Характерною особливістю організованої групи
фальшивомонетників є міжнародне співробітництво з організованими
злочинними структурами, що діють на території декількох держав.
Зазвичай, в їх злочинному “асортименті” засобів є найсучасніша техніка,
що призначена для високотехнологічного виробництва фальшивих грошових
знаків або цінних паперів. Крім цього, наявність широкого кола злочинних
зв’язків сприяє втягненню (залученню) у подібну діяльність й деяких
представників державних структур;

– злочинною організацією, якщо фальшивомонетництво вчинене стійким
ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або
структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для
спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення цього злочину
учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної
діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої
злочинної організації, так й інших злочинних груп. Така злочинна
організація може функціонувати як на міжрегіональному рівні у межах
України, так і вступати у злочинні зв’язки з організованими
формуваннями, які здійснюють свою діяльність з виготовлення і збуту
підроблених грошей чи цінних паперів в державах близького та далекого
зарубіжжя. Причому, до таких корпорацій – злочинних організацій можуть
входити і представники владних органів (члени уряду, банку, підприємств,
які займаються виготовленням грошових знаків або цінних паперів).
Створення такого “синдикату” або “корпорації” фальшивомонетників, на
нашу думку, повинно охоплюватися поняттям “злочинна організація”,
обтяжувати відповідальність за вчинення фальшивомонетництва. У статті
199 КК України законодавець не передбачив посилення кримінальної
відповідальності за вчинення фальшивомонетництва злочинною організацією.

Злочинні організації та організовані групи фальшивомонетників досить
часто залучають до протиправної діяльності поліграфістів, граверів,
художників, фотографів, комп’ютерщиків, програмістів, хіміків, які на
достатньо високому рівні виготовляють на спеціально придбаному
устаткуванні підроблені банкноти. Ці особи, як правило, не мають
кримінального минулого. Прибуток, який вони отримують, є значно меншим
від інших членів злочинної організації. Особи, що займаються оптовим
збутом підробок, знаходять оптових покупців, а вже останні (зрозуміло,
за більш високу платню) збувають їх частинами, тобто невеличкими
партіями. Нерідко безпосередні виконавці заміняються іншими особами для
конспірації. Чим більше посередників буде залучено, тим складніше
розкрити такий злочин.

Як вже зазначалось вище, подібні організовані групи фальшивомонетників
характеризуються ретельністю підготовки злочину, сталими зв’язками між
учасниками групи, функціональною ієрархією, розподілом ролей серед
другорядних учасників.

Маючи розвинену функціональну структуру, організована група
фальшивомонетників може використовувати складні способи вчинення своїх
злочинів, пов’язаних з тривалою та ретельною підготовкою, застосуванням
сучасних технічних засобів, різноманітних хитрощів для приховування
злочинної діяльності.

Цікаво, що законодавець дореволюційного періоду передбачав повне
звільнення від покарання осіб, що повідомили про співучасників злочину
та допомогли його розкрити. На думку А. Лохицького, повне звільнення від
покарання особи обумовлене острахом, який навіювала банда
фальшивомонетників, і прагненням законодавця зруйнувати таку злочинну
організацію [8, с. 479].

Транснаціональний характер діяльності злочинців, підвищення рівня їх
професіоналізму, збільшення випадків підробки обумовлює виділення
боротьби з даним злочином в окремий напрям роботи підрозділів по
боротьбі з економічними злочинами органів внутрішніх справ. Існує
необхідність взаємодії підрозділів МВС та інших міністерств і відомств,
а також – з правоохоронних органів інших країн. Це повністю відповідає
міжнародним принципам боротьби із злочинністю. У травні 2000 року в м.
Луганську були затримані громадяни Республіки Молдова, які збували
підробленні стодоларові купюри. У них було вилучено понад 3 тис. дол.
США. Як було встановлено у ході слідства, дана валюта виготовлялася на
території Республіки Молдова [9, с. 135].

Злочинні формування мають добре налагоджені канали нелегальної поставки
на територію України фальшивих грошових знаків і цінних паперів. В нашій
країні діють злочинні організації з Російської Федерації (Чечня),
Польщі, Болгарії, Молдови та ін.

Аналіз тенденцій розвитку злочинної діяльності, пов’язаної з
виготовленням і розповсюдженням фальшивих грошових знаків, вказує не
тільки на розширення міжнародних меж, але й на підвищення рівня
організованості злочинних груп фальшивомонетників на основі розподілу
функцій між злочинними угрупованнями, організаторами, великими і
дрібними розповсюджувачами. Використовуючи зростаючі технічні можливості
для виготовлення підроблених грошей, злочинці повсюдно збільшують
масштаби своєї протиправної діяльності.

З розповсюдженням поліграфічної і розмножувальної техніки, здатної до
високоякісного відтворення друкарської продукції у великих кількостях
при мінімальних витратах часу, сформувалася чітка тенденція зростання
кримінального професіоналізму фальшивомонетників. Непоодинокими стали
випадки, коли до виготовлення фальшивих грошових знаків, до оптової
торгівлі і посередницької діяльності з їх реалізації підключаються
злочинні групи різної орієнтації, зокрема організовані на етнічній
основі, ділки наркобізнесу, валютники. Із залученням капіталу з інших
кримінальних сфер організовується виготовлення і широкий збут фальшивих
грошових знаків, вербуються посередники, підбираються на певних умовах
оптові покупці, організуючі кінець кінцем їх введення в обіг. Часто до
моменту роздрібного збуту фальшиві гроші проходять багатоступінчату
систему розповсюдження через велику кількість осіб і злочинних груп, які
їх використовують як товар з різними курсами обміну, переважно на
наркотики, зброю, автомашини, відео- та аудіоапаратуру, комп’ютерну
техніку.

Таким чином, у характеристиці фальшивомонетництва необхідно відзначити
наявність складних структур внутрішніх і зовнішніх зв’язків злочинців та
їх організованість. У 2000 році в Україні було виявлено 2430 злочинів
пов’язаних з фальшивомонетництвом [10]. Найбільше фактів вилучення
фальшивок зареєстровано в Києві (446), Харківській (306), Львівській
(231), а також – Черкаській, Донецькій, Дніпропетровській, та
Житомирській областях. З обігу вилучено понад 6 тисяч фальшивих банкнот
національної валюти на суму 103,5 тис. грн (як і в минулі роки,
домінують банкноти номіналом 10 і 20 гривень зразка 1992 року) та більше
1,2 тис. купюр фальсифікованих доларів США на суму понад 116,4 тис.
Міліція припинила діяльність 19 майстерень, знешкодила 106 злочинних
угруповань, у тому числі 24 з ознаками організованих. На розгляд судів
направлено 512 кримінальних справ стосовно 836 осіб [7, с. 7].

Враховуючи все наведене, можна дійти висновків, що проблема
удосконалення роботи правоохоронних органів з попередження та
розслідування фальшивомонетництва у зв’язку з поширенням діяльності в
Україні організованих злочинних угрупувань фальшивомонетників набуває
останніми роками особливої актуальності. Масований характер виготовлення
підробок і складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про
її високу суспільну небезпеку. З кожним роком фальсифікація грошей
розповсюджується на нові території, розширюється та оновлюється й
асортимент “виробів”. Кількість країн, чия валюта підроблюється і на
території яких виявляються фальшиві гроші, невпинно зростає. І тому, на
нашу думку, для більш ефективної протидії фальшивомонетництву існує
необхідність об’єднання зусиль працівників ОВС та інших спеціальних
служб різних країн світу, застосування найсучасніші досягнень науки і
техніки, підготовки більш досвідчених фахівців для виявлення та
профілактики даного виду злочину.

 

Список використаних джерел.

1. Ронський І. Державна готівка “розбавлена” фальшивою національною
валютою на 0,01 відсотка // Юрид. вісник України. – 2000. – 13–19 квіт.
– № 15. – С. 6.

2. Мацишин В.С. Систематизація обставин, які необхідно встановлювати у
кримінальних справах про фальшивомонетництво // Право України. – 2001. –
№ 6. – С. 65–68.

3. Панченко А. Попалась фальшивая купюра – лучше сразу выбросьте! //
Сегодня. – 2004 – 7 окт. – № 226.

4. Інформаційний бюлетень про стан злочинності на території України за
2003 рік. – К.: ДІТ МВС України, 2004.

5. Валерко В. В. Україну ввозять усе. Навіть фальшиві гроші // Юрид.
вісник України. – 1997. – № 8. – С. 1.5. Криміногенна ситуація в
Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: ГШ УОІ, 2001.

6. Международная конвенция по борьбе с подделкой денежных знаков
(Женева, 20 апреля 1929 года) // Сб. действующих договоров, соглашений и
конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1933. –
Вып. VIII. – С. 40–53.

7. Валерко В. Наступ на фальшивомонетників // Уряд. кур’єр. – 2001. – 24
квіт. – С. 7.

8. Лохвицкий А. Курсъ русскаго уголовнаго права: 2-е изд-ие. – СПб.,
1871. – 710 с.

9. Бірюкова Т.П. Особливості огляду місця події у справах про
фальшивомонетництво // Вісник Луганського ін-ту внутрішніх справ МВС
України: Наук. — теоретич. журнал. – Луганськ: ЛІВС МВС України. – 2000.
– Вип. 4. – С. 132–137.

10. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.:
ГШ УОІ, 2001.

С.І. Марко. Боротьба з фальшивомонетництвом як один із напрямів протидії
організованій злочинності. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 10’2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020