Реферат на тему:
Боротьба із незаконним розповсюдженням наркотичних засобів. Боротьба з
тероризмом
Людство глибоко стурбоване масштабами і тенденцією зростання
незаконного виробництва, попиту і обсягу наркотичних засобів і
психотропних речовин, що становлять серйозну загрозу для здоров’я і
добробуту людей і здійснюють негативний вплив на економічні, культурні й
політичні основи суспільства, а також тим, що діти в багатьох районах
світу використовуються як споживачі незаконних наркотичних засобів і
психотропних речовин і експлуатуються у ході їх незаконного виробництва
та обігу, що є величезною небезпекою.
Держави уклали всеосяжну, ефективну і дійову міжнародну конвенцію,
спеціально спрямовану на боротьбу з незаконним обігом, у якій
враховуються різні аспекти проблеми в цілому, і зокрема ті з них, що не
передбачені існуючими договорами, які стосуються наркотичних засобів і
психотропних речовин.
Метою Конвенції є сприяння співробітництву між державами з тим, щоб вони
могли більш ефективно вирішувати різноманітні проблеми незаконного обігу
наркотичних засобів і психотропних речовин, що мають міжнародний
характер. При здійсненні своїх зобов’язань за Конвенцією держави
вживають необхідні заходи, включаючи заходи законодавчого та
організаційного характеру, відповідно до основних положень своїх
внутрішніх законодавчих систем.
Кожна держава вживає заходів, які можуть бути потрібні, з тим, щоб
визнати кримінальними злочинами такі дії, коли вони здійснюються
навмисно:
• виробництво, виготовлення, екстрагування, приготування, пропозиція,
пропозиція з метою продажу, розповсюдження, постачання на будь-яких
умовах, посередництво, переправлення, транзитне переправлення,
транспортування, імпорт або експорт будь-якого наркотичного засобу або
будь-якої психотропної речовини на порушення норм міжнародного права;
• культивування опійного маку, кокаїнового куща або інших рослин з метою
виробництва наркотичних засобів на порушення міжнародно-правових норм;
• зберігання або купівлю будь-якого наркотичного засобу або психотропної
речовини для цілей будь-якого з видів діяльності;
• виготовлення, транспортування або розповсюдження обладнання,
матеріалів або речовин, якщо відомо, що вони призначені для використання
з метою незаконного культивування, виробництва або виготовлення
наркотичних засобів, психотропних речовин тощо.
Кожна держава за вчинення правопорушення передбачає застосування таких
санкцій, як тюремне ув’язнення або інші види позбавлення волі, штрафні
санкції і конфіскації.
Держави також можуть передбачити доповнення до засудження або покарання
за правопорушення, застосування щодо правопорушника таких заходів, як
лікування, перевиховання, подальше спостереження за ним, відновлення
працездатності або соціальна реінтеграція.
Держави створюють умови для того, щоб їхні суди та інші компетентні
органи, які мають юрисдикцію, могли брати до уваги як обставини, що
обтяжують правопорушення, такі фактичні обставини, як:
• участь у правопорушенні організованої групи, до складу якої входить
правопорушник;
• участь правопорушника в інших незаконних видах діяльності, яким
сприяло вчинення даного правопорушення;
• застосування правопорушником насильства або зброї;
• той факт, що правопорушник є посадовою особою і це правопорушення
пов’язане з його посадою;
• заручення або використання неповнолітніх;
• той факт, що правопорушення вчинене у виправній установі або в
навчальному закладі, або громадській установі, або в безпосередній
близькості від них, або в інших місцях, що використовуються школярами і
студентами для проведення навчальних, спортивних і громадських заходів;
• попереднє засудження, особливо за аналогічні правопорушення.
Для боротьби з незаконними фінансовими коштами, зокрема «відмиванням»
злочинних коштів, держави вживають заходи для конфіскації:
• доходів, отриманих як результат скоєння правопорушень або власності,
вартість якої відповідає таким доходам;
• наркотичних засобів і психотропних речовин, матеріалів та обладнання
чи інших засобів, що використовувалися або призначалися для використання
будь-яким чином при вивченні правопорушень.
Кожна держава вживає також такі заходи, що можуть бути потрібні, з тим,
щоб її компетентні органи могли визначити, виявити та заморозити або
арештувати доходи, власність, засоби або будь-які інші предмети з метою
подальшої конфіскації.
Для вжиття заходів кожна держава уповноважує свої суди чи інші
компетентні органи видавати постанови про надання або арешт банківських,
фінансових та комерційних документів. Держава не ухиляється від вжиття
заходів, посилаючись на необхідність збереження банківської таємниці.
Держави можуть вживати більш суворі заходи, ніж ті, які передбачені
міжнародно-правовими нормами, якщо, на їх думку, такі заходи є
доцільними або необхідними для запобігання або припинення незаконного
обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.
Боротьба з тероризмом
У міжнародних конвенціях відсутнє визначення тероризму, але в договорах
щодо запобігання і покарання за окремі види тероризму, а саме: Конвенції
про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються
міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, від 14 грудня
1973 р., Міжнародній конвенції по боротьбі із захопленням заручників від
17 грудня 1979 р., Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням
повітряних суден від 16 грудня 1970 р., Конвенції про боротьбу з
незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства
від 10 березня 1998 р., учасницею яких є Україна, визначено основні риси
тероризму.
Особливості злочину «тероризм» полягають у тому, що це злочинне діяння
особи, групи осіб чи недержавних організацій, спрямоване на примушення
фізичних та юридичних осіб, органів влади, держави або міжнародної
організації вчинити необхідні для терориста дії або бездіянність шляхом
застосування або погроз застосування насильства з використанням
різноманітних засобів, включаючи зброю масового ураження, отруйні
сильнодіючі, радіоактивні речовини, вибухівку, вогнепальну і холодну
зброю, вплив на комп’ютерні системи. Отже, тероризм завжди спрямований
проти широкого кола людей. Відповідно, суб’єктом терористичного злочину
є індивіди, які діють особисто, а не від імені держави. Для кваліфікації
діяння як тероризму обов’язково потрібна особлива суб’єктивна сторона
злочину, зокрема мета – саме примушування фізичних і юридичних осіб,
органів влади, держав та міжнародних організацій до прийняття вигідних
для терористів дій або бездіяльності. При визначенні складу злочину
«тероризм» потрібно враховувати всі особливості цього тяжкого злочину,
які набули визнання в міжнародних стандартах співробітництва держав у
боротьбі з тероризмом. Чіткі положення кримінального законодавства щодо
тероризму не тільки забезпечують запобігання йому, достатнє і
справедливе покарання за цей злочин, а й гарантують дотримання
законності і верховенства права та запобігання використанню зазначеного
законодавства з будь-якою незаконною метою для порушення конституційних
прав і свобод людини і громадянина.
Застосування в юридичній практиці такого визначення складу злочину
створило б серйозну загрозу для громадян України, а також інших осіб,
які перебувають на її території. Відсутність у новому законі чіткого
визначення самого поняття «тероризм», надто широкий перелік діянь, які
можуть бути віднесені до категорії «терористичні акти», не дає підстав
говорити про дотримання Україною міжнародних стандартів щодо права на
особисту недоторканність, закріпленого в ст. 9 Загальної декларації прав
людини та ст. 9 і 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні
права. Цей стандарт закріплено і в ст. 29 Конституції України.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К.,
1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права //
Міжнародні договори України. – К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні
договори України. – К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. – К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. – М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які
здобули свободу. – К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової
правової бази. – Політична думка. – 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н.
Севастьянова. – М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. – Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. – К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. – М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация
международно-правовьіх норм во внутреннем праве. – К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х
частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. – М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче.
-1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. – К., Інститут законодавства ВРУ,
1996.
19. Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. – К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав
людини. Виклад фактів. – № 3. – ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник
Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. – Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний
революции XVII в. – М., 1973.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
