РЕФЕРАТ

На тему:

Біржовий товар

План

Класифікація біржових товарів

Види біржових контрактів

Характеристика біржових товарів

Сільськогосподарська та промислова сировина

Фінансові інструменти

1. Класифікація біржових товарів

Не всі товари можуть бути біржовими — це однозначно доведено всією
історією біржової діяльності. Біржовими, як правило, є
сільськогосподарська сировина, енергоносії, цінні папери, валюта й інші
фінансові інструменти. Як справедливо зазначено у вислові одного з
відомих сучасних західних дослідників біржової справи Ф.Шварца,
винесеного в епіграф до даного розділу, метою здійснення біржових
операцій є не купівля гуртових партій товарів або фінансових
інструментів, а отримання цінової інформації щодо майбутніх цін на них.
Саме це дає змогу страхувати цінові та курсові ризики.

Об’єктами ф’ючерсної торгівлі є обмежена кількість стандартизованих за
кількісними та якісними показниками товарів. До них належать близько 50
видів, однак вони становлять понад третину міжнародного товарообігу.

Поглиблене вивчення сучасного стану справ у біржовій торгівлі Заходу,
застосування на міжнародних біржових ринках численних інноваційних
товарів та технологій дозволило дещо уточнити класифікацію біржових
товарів, які наводяться в останніх російських підручниках з біржової
справи та монографії автора.

Пропонується поділити біржові товари лише на три великих групи, а саме:

І. Сільськогосподарська сировина, лісові товари та продукти їх
переробки:

І) зернові:

пшениця, кукурудза, овес, жито, ячмінь, рис;

2) сім’я олійних культур та продукти його переробки:

льон (зерно), бавовна (зерно), соя (боби);

соєва олія, соєвий шрот;

3)жива худоба:

ВРХ (велика рогата худоба), живі свині, бройлери;

свине м’ясо, бекон, свині стегна;

4) текстильні товари:

джут;

натуральний, та штучний шовк, промита вовна та пряжа, бавовна;

5) харчові товари:

цукор, кава, какао (боби);

рослинні олії;

яйця;

картопля;

арахіс;

концентрат апельсинового соку;

6) пиломатеріали та фанера;

7) натуральний каучук.

II. Промислова сировина:

1) нафта-сирець та продукти її переробки:

дизельне паливо, мазут, пропан, газолін, бензин;

2) кольорові та коштовні метали:

алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, нікель;

золото, срібло, платина, паладій;

III. Фінансові інструменти;

1) Цінні папери та відсоткові ставки:

а) облігації, зобов’язання та векселі Казначейства США та інших держав
Європи та Азії, депозитні сертифікати банків;

б) акції;

в) відсоткові ставки: 30-ти денні, LIBOR;

г) фондові індекси провідних бірж.

2) Валюта:

а) британський фунт, євро, японська ієна, австралійський та канадський
долари, мексиканське песо;

б) вклади в євродоларах.

3) Похідні фінансові інструменти:

а) форварди:

б) ф’ючерси;

в) опціони.

4) Гібридні комбінації фінансових інструментів:

наприклад, гібрид процентних та валютних інструментів тощо.

5) Синтетичні комбінації:

наприклад, опціон на ф’ючерсний контракт з пшеницею, опціон на
ф’ючерсний контракт з індексом акцій тощо.

Як уже відомо, біржова торгівля проводиться без пред’явлення товарів під
час торговельної сесії. Отже, товар має відповідати таким вимогам, щоб
його опис у біржовому контракті дозволяв продавцям і покупцям мати чітке
уявлення щодо його кількісних та якісних характеристик. Оскільки біржова
торгівля вимагає значної концентрації попиту і пропозиції, то біржові
товари повинні відповідати таким характеристикам:

масовість;

здатність до стандартизації;

замінність;

вільне ціноутворення.

Біржові контракти на провідних зарубіжних біржах дійсно є масовими за
обсягами. Наприклад, один лот, або зерновий контракт на Чиказькій
торговельній палаті, що є найбільшою зерновою біржею у світі, за обсягом
становлять 5000 бушелів зерна, що є мірою об’єму і за розмірами
відповідає залізничному вагону, в якому транспортується зерно. Щоб
зрозуміти, як цей контракт оцінити у прийнятих в Україні мірах ваги та
об’єму, потрібно знати його вагу. А вага кожен раз буде іншою:
наприклад, 5000 бушелів пшениці важить 136,1 т, 5000 бушелів кукурудзи –
127 т, вівса – 72,6 т. На європейських біржах зерновий лот складає 100
т.

На Українській аграрній біржі один лот пшениці має обсяг вагонної партії
60 т насипом, для соняшникової олії при перевезенні автотранспортом 8-12
т, залізничним транспортом також 60 т.

Аналогічно значними за обсягами є біржові контракти з нафтою – 1000
барелей, що також є мірою об’єму. Вага цих контрактів залежить від марки
нафти і коливається від 135 до 136,7 т; кольорові метали – 25 т,
коштовні метали, наприклад, золото – 100 трійських унцій (3,11 кг) тощо.
Правилами біржової торгівлі жорстко регламентується кількісні параметри,
відхилення від встановлених ваги або об’єму не повинно перевищувати 3%.

Значними за сумами грошей є біржові контракти з фінансовими
інструментами, наприклад: лот акцій складає 100 штук, казначейська
облігація США з 15-річним терміном до відшкодування з 10%-им купоном,
який виплачується двічі на рік, має номінал $100 000, казначейський
вексель США з 13-ти тижневим терміном має номінал $1 000 000, ф’ючерсний
контракт на фунти стерлінгів має обсяг у F62 500 тощо.

Крім кількісної стандартизації біржові товари мають чітко визначену
якісну стандартизацію. Для кожного виду сільськогосподарської сировини у
якості базового вибирається типовий сорт, згідно з яким здійснюється
якісна градація інших сортів у даній товарній групі. Ціна базисного
сорту, яка максимально відображає споживчі якості товару даної групи, є
базовою для визначення ціни на товари іншої якості. Більш детально
дізнатися про якісну стандартизацію можна з монографії за редакцію
академіка П.Т. Саблука або із спеціальної літератури по товарознавству.
На американських біржах котируються в основному у якості базових сортів
м’яка та тверда озимі червоні пшениці. На всі інші сорти існує система
знижок та надбавок до базисного сорту.

Масовість та здатність до стандартизації зумовлюють і таку наступну
ознаку, як замінність. Саме ця ознака, характерна для фінансових
інструментів зумовила їх успіх у біржовій торгівлі впродовж останніх
10-ти років ХХ-го ст.

Останньою за списком, але не за сутністю є ознака вільного
ціноутворення. Саме вільне ціноутворення є головним критерієм для
відбору товару біржами. Причому процес ціноутворення на ринку чистої
конкуренції, яким і є біржовий ринок, передбачає концентрацію попиту та
пропозиції з метою встановлення справедливої ринкової ціни на такі
товари, на які інших способів визначити таку ціну просто не існує.

В Україні і на початку ХХІ-го ст. в період збирання врожаїв дуже важко
визначається рівноважна ціна на зернові культури. Оскільки своїх
ф’ючерсних бірж досі не створено, орієнтація торговців та виробників
відбувається лише на котирування зарубіжних бірж, які показують загальну
світову тенденцію на відповідних ринках і не можуть бути остаточним
аргументом для українських грейдерів при прийнятті відповідальних
управлінських рішень. Аналогічна ситуація в Україні спостерігається і на
фінансовому ринку, де не існує строкових біржових контрактів з
відсотковими ставками, валютою тощо.

Отже, об’єктами сучасної біржової торгівлі можуть бути лише товари, які
відповідають вказаним вище характеристикам. Відсутність цих вимог щодо
біржового товару у ЗУ “Про товарну біржу” призвела до торгівлі товарами,
які у світовій практиці ніколи біржовими не були. Наприклад, нерухоме
майно в обороті деяких київських та регіональних товарних бірж за
1995-2000 рр. займало у структурі товарообороту близько 50%. Більше
того, намагання впорядкувати цей процес через внесення змін та доповнень
до вказаного закону, не було проведено через лобіювання представників
бірж, які при забороні операцій з нерухомістю просто перестали б
функціонувати.

У період становлення біржової діяльності в Україні, як зрештою і у всіх
інших країнах колишнього СРСР, починаючи з 1991 р. на біржах продавалися
спочатку лише ті товари, які на той час могли вільно реалізовуватися. До
таких товарів належали комп’ютери та інша техніка зарубіжного
виробництва, оскільки традиційні біржові товари розподілялися державою і
у вільний продаж не поступали.

За більш як десятилітню історію реформування економіки України товари,
які є традиційно біржовими, уже зараз можуть бути вільно реалізованими,
однак ця обставина не призвела до створення ефективного біржового ринку.
У попередньому розділі були показані причини такого стану справ.
Потрібно лише ще раз наголосити, що головною помилкою, на нашу думку,
було прийняття рішення на рівні держави про створення товарної,
товарно-сировинної, а потім аграрної біржі, як головного гуртового
ринку. А це у такій великій за територією країні як Україна, є
недоцільним. Сьогодні в Україні потрібна ф’ючерсна біржа як фінансовий
інститут, організатор торгівлі та інформаційний ціновий центр, який
визначає не лише сьогоднішні ціни, але й їх майбутні прогнози.

Види біржових контрактів

Біржові товари реалізовуються на біржах через укладання біржових
контрактів або угод. Через цю обставину біржі називають контрактними
ринками. Угода вважається біржовою, якщо вона відповідає таким вимогам:

укладена на товар, допущений до котирування на даній біржі;

укладена у торговельному літі (pit), ямї, спеціально відведеному місці у
торговельному залі біржі;

укладена між членами біржі, або сертифікованими біржовими брокерами;

укладена в межах часу, відведеного для біржової сесії.

Всі угоди, укладені на біржах, які не відповідають хоча б одній із
перерахованих вимог, не є біржовими.

Біржові контракти укладаються як на перераховані вище товари та
фінансові інструменти, передбачаючи реальний перехід активу від продавця
до покупця, так і на купівлю та продаж зобов’язань або прав на
купівлю-продаж цих активів.

З огляду на цю обставину біржові контракти поділяють на контракти з
реальними активами і зобов’язаннями поставки та правами на ці активи,
які називаються похідними інструментами (ф’ючерсами та опціонами).

Біржові контракти з реальними активами (товарами, фінансовими
інструментами) в свою чергу поділяються на дві групи:

1) контракти на купівлю-продаж реальних активів з негайною поставкою,
які у зарубіжній практиці називаються спотовими (stot) або касовими
(cash), передбачають виконання укладених у біржовій залі під час
біржової сесії у найкоротші терміни, тобто негайно.

Ці терміни встановлюються біржами індивідуально, однак є уже прийняті на
світових ринках конкретні строки виконання, наприклад, для валютних
контрактів, це, як правило, другий робочий банківський день, коли
повинен здійснитися обмін валютами банками – контрагентами; на товарних
біржах США – 3 робочих дні після біржових торгів, на біржах
Великобританії – 7 робочих днів, Японії до 15.

2) контракти на купівлю-продаж реальних активів з поставкою у строки,
вказані у контракті за цінами, погодженими в момент укладання угоди. Ці
контракти прийнято називати форвардами (forward).

Форвардний контракт – це угода, за якою продавець поставляє конкретний
актив покупцеві на обумовлену дату у майбутньому. На момент укладання
угоди погоджується ціна на товар або фінансовий інструмент, якого ще
може не бути у продавця. Сторони домовляються про строки поставки,
обсяги, беручи за основу щодо якісних характеристик біржовий стандарт.

З часу свого заснування і до ХІХ-го ст. включно біржі залишалися біржами
реальних товарів та фінансових інструментів. Це були постійно діючі
гуртові ринки основних активів. Товарна біржа реального товару у
найвищій своїй формі характеризується такими рисами:

торгівля відбувається без пред’явлення товару, за біржовими контрактами;

біржові товари масові, однорідні, стандартизовані, взаємозамінні;

біржова ціна визначається під час біржових торгів через постійну
реєстрацію та наступну публікацію у засобах масової інформації;

біржові угоди можуть проводитися як з метою купівлі-продажу товарів, так
і з спекулятивними цілями;

торгівля проводиться за Правилами біржової торгівлі, виконання яких є
обов’язковим для продавців та покупців.

Не дивлячись на те, що бірж реальних товарів на світових ринках
залишилося зовсім мало, на наш погляд, доречно було дати ці
характеристики, хоча б для того, щоб визначити рівень розвитку сучасних
бірж України. Поки що всі українські біржі є біржами реальних активів,
тому такий аналіз є актуальним. Як бачимо, із вказаних вище
характеристик для вітчизняних бірж невиконаною залишилася друга, але
саме її відсутність не дає змогу біржі стати справжньою.

Біржові контракти з реальним товаром з негайною поставкою (physial
transactions, actual transactions) укладаються на товар, який уже є в
наявності на одному із біржових складів, що можуть входити до
організаційної структури біржі, або бути самостійними підприємствами і
працювати з біржею на договірних засадах.

Сучасні біржі реальних товарів дозволяють доставляти товар лише у ті
місця, де виконуються всі вимоги біржі щодо зберігання. Це можуть бути
склади, елеватори, сховища, холодильники, банки, депозитарії, які мають
спеціальні угоди з біржею і виконують всі її приписи. Вони, як правило,
знаходяться недалеко від біржі, але й можуть розташовуватися за межами
країни, де розміщена біржа. На деяких біржах передбачається поставка,
наприклад, цукру не зі складу, а на умовах, визначених міжнародними
правилами “Інкотермс-2000”.

Навіть на біржах, де поставка здійснюється тільки через уповноважений
склад, дозволяються також інші умови. Наприклад, на Чикаго Борд оф Трейд
в останні три дні місяця дозволяється поставляти товар у вагонах за
умови, що вони знаходяться на станції Чикаго, де можна взяти проби
якості, які робить офіційна агенція з перевірки якості товару.

Склади мають відповідати таким вимогам:

надавати біржі послуги, передбачені її керівництвом;

надавати тарифи всіх видатків, пов’язаних із обробкою та зберіганням
вантажів;

вивозити товар зі складу лише за умови подання варранту — складського
свідоцтва, проти якого здійснюються всі операції на біржі та проводяться
розрахунки;

повідомляти біржу про зміну власника складу;

відповідно до вимог законодавства, що регулює біржову діяльність, робити
облік, складати звіти, дозволяти необхідні інспекції;

забезпечувати зберігання товару.

Склади приймають товар на відповідальне зберігання, видаючи складські
розписки – варранти, – що вільно обертаються. Варрант є
товаророзпорядчим документом. До речі, у новій версії законопроекту
України “Про цінні папери і фондовий ринок” до переліку цінних паперів
введено групу “товаророзпорядчі”, до яких віднесено коносаменти,
вантажні свідоцтва, заставні. Тобто, нарешті і на нашому товарному ринку
з’являться відповідні цінні папери, які допоможуть спростити процес
купівлі-продажу товарів.

Покажемо традиційну процедуру укладання спотового контракту на біржі.
Продавець, який вперше звертається через біржового брокера з пропозицією
щодо продажу партії товару, повинен привести свій товар на біржову
експертизу якісних параметрів, скомплектувати партію, кратну біржовим
лотам. Доставити партію на сертифікований біржею склад, отримати варрант
та передати його брокеру для пред’явлення на біржу. Брокер на основі
варранту заявляє товар до продажу на наступні торги. Якщо товар
продається, то брокер віддає варрант своєму контрагенту – брокерові
покупця, який отримує його взамін на банківський чек. Така процедура
повністю виключає невиконання укладених у біржовій залі угод як для
продавця так і для покупця.

Спотові угоди є базовими угодами для ринку активів, вони визначають
рівноважну ринкову ціну або курс на сьогодні. Однак для учасників ринку
такої інформації недостатньо. Спотова ціна змінюється впродовж біржового
дня, не кажучи уже про тижні, місяці, квартали, роки тощо. Для
виробників та споживачів товарів, банків та їх клієнтів, експортерів та
імпортерів важливо знати, якими будуть спотові ціни у майбутньому, коли
вони будуть продавати або купувати товар, надавати кредит, проводити
зовнішньоекономічну діяльність. Саме така потреба і призвела до появи
форвардних угод. Вважається, що перша форвардна угода була укладена на
рисовій біржі “Доджима” у 1730 р. і отримала назву “завчасна
контрактація”.

Вище уже вказувалося, що на Чиказькій торговельній палаті перший форвард
укладено у березні 1851 р. Березневий термін поставки пов’язаний з тим,
що торговці кукурудзою, закупивши її у фермерів восени, сушили її у
своїх елеваторах до весни, коли зійде лід та ріками можна буде доставити
зерно покупцям. Однак за цей час ціни могли суттєво змінитися і торговці
знайшли вихід з цього становища. Вони завчасно зустрілися з своїми
контрагентами і домовилися про ціни, за якими будуть весною поставляти
кукурудзу.

Проте форварди, як правило, були ризиковими для однієї із сторін
контракту, не були стандартизовані і за умови різких цінових коливань,
не виконувалися. Покажемо на конкретних прикладах можливі виграші та
програші для двох сторін форвардного контракту, використавши розміри
контрактів та ціни як зарубіжних бірж, так і українських, для яких
укладання форвардів на зерно майбутнього урожаю завдало удару по
біржовому ринку взагалі, відлякнувши з нього зарубіжних учасників.

Приклад.

Нехай фермер уклав з елеваторником форвардну угоду у квітні на продаж
30.000 бушелів пшениці у липні (після збирання врожаю) за ціною $3 за
бушель. На середину липня спотові ціни на пшеницю становили: а) $2,5; б)
$3,5. Як бачимо у першому випадку виграш отримав фермер ($0,5 х 30.000 =
$15.000) У другому випадку його втрачена вигода також склала $15.000,
відповідно виграш отримав власник елеватору. Ми не кажемо, що у другому
випадку фермер отримав прямі збитки, адже укладаючи форвардну угоду за
ціною $3 за бушель обидві сторони вважали її оптимальною, оскільки кожен
рахував власну собівартість, однак показуємо недоотриману вигоду.

Як видно із наведеного прикладу форвардні угоди дають можливість
продавцям та покупцям зафіксувати ціну, яка на момент домовленості їх
влаштовує, однак несуть у собі ризик втрати додаткової вигоди, або і
навіть збитків, що спостерігається за умови різких перепадів цін або
курсів. Так було літом 2000 р. на ринку нафти, коли ціна різко виросла
від $19 до $40 за барель, а її експортерам потрібно було виконувати
форвардні контракти.

На сучасних зарубіжних ринках форварди укладаються на декількох біржах,
наприклад, Лондонська біржа металів, і в основному на позабіржових
ринках. Загалом будь-який контракт, який укладається між продавцями та
покупцями на різноманітні товари або активи є форвардним, адже ціну, як
правило, погоджують у момент підписання контракту, а поставка
відбувається через кілька днів, місяців, років тощо.

Еволюція біржової торгівлі пішла шляхом повної стандартизації форвардів
та введення системи маржевого забезпечення виконання цих угод.
Стандартизація форварда дозволила здійснювати купівлю-продаж не товарів,
а зобов’язань щодо їх купівлі або продажу. Так виникають унікальні
контракти — ф’ючерсні. Суть ф’ючерсних контрактів та їх наступників
опціонів буде розглянуто у наступних розділах.

Характеристика біржових товарів

Оскільки на сучасних товарних біржах України продовжується торгівля не
біржовими товарами, дамо їм повнішу характеристику, зупинившись окремо
на якісних характеристиках товарів та фінансових інструментів.

Для сировинних товарів крім названих вище характеристик важливе значення
мають і такі, як здатність до тривалого зберігання та транспортування.
Біржові товари транспортуються різними видами транспорту, тому розміри
біржових контрактів щодо мір ваги та об’ємів повинні відповідати їх
можливостям.

Якість товару залежить від фізичних, хімічних, біологічних властивостей,
а також від відповідності товару функціональним та іншим вимогам. Біржі
вимагають від продавців розкриття повної інформації щодо своїх товарів.
Це стосується як сировинних товарів так і фінансових інструментів.

Для сировинних товарів інформація про якісні параметри міститься у
рекламних буклетах виробників, експертних висновках товариств
споживачів, стандартах. Для фінансових інструментів в якості таких
джерел інформації служать фінансові звіти корпорацій, аудиторські
висновки тощо.

4. Сільськогосподарська і промислова сировина

Сільськогосподарські товари були першими біржовими товарами, пізніше до
них приєдналися метали, енергоносії. Особливо успішно функціонують
сьогодні ринки зернових та олійних культур і продуктів їх переробки.

Найбільшим за обсягом є ринок кукурудзи США. На Чиказькій торговельній
палаті (СВОТ) середній показник відкритих позицій складає близько 100
тис. Ф’ючерсних контрактів по 5.000 бушелів кожен.

Ринок пшениці у США має значно ширшу географію, вона котирується на
біржах Чикаго, Канзас-Сіті, Міннеаполісу. Всі контракти мають одинакові
розміри та місяці поставок, що дає змогу проводити арбітражні операції.

Покажемо приклад біржової котирування на пшеницю вказаних бірж у газеті
“The Wall Street Journel” (рис. 3.1).

Як бачимо їх публікують поруч, для кращого порівняння. Спочатку вказують
назву контракту “ПШЕНИЦЯ” (“WHEAT”), потім-назву біржі, її подають
скорочено. Наприклад, СВТ — Чикаго Борд оф Трейд, КС — Канзас-Сіті борд
оф трейд, МРLS — Міннеаполіська зернова біржа. Для того, щоби фахово
працювати з біржовими котируваннями, які публікуються у економічних
виданнях розповсюджуються в Internet, пропонуємо використовувати
розшифровку умовних скорочень, подану у даному підручнику.

Далі вказується розмір контракту 5.000 бушелів (5.000 bu) та одиниці
ціни, у даному випадку центи за бушель (cents per bu) по вертикалі перша
колонка містить назву місяців поставки (березень, травень, липень,
вересень, грудень), які є визначальними для ринку пшениці взагалі, а
потім серію цін біржового дня, а саме: ціну, зафіксовану у період
відкриття торгівлі (ціна першої угоди, або середня ціна перших 30 хвилин
торгівлі), найвищу та найнижчу ціни, зафіксовані впродовж дня торгівлі,
середню ціну дня (середню ціну останніх 30 хвилин торгівлі), зміни
середньої ціни у порівнянні з минулим біржовим днем, найвищу та найнижчу
ціни, зафіксовані за період торгівлі даним контрактом та кількість
відкритих позицій – контрактів, які на кінець біржового дня залишилися у
біржовиків.

Котирувальні ціни на сільськогосподарську та промислову сировину
групуються за названими вище групами, послідовно вміщуючи інформацію з
провідних світових бірж, як правило США та Європи. На жаль обсяги
торгівлі сільськогосподарською сировиною в Україні є незначними, біржові
котирувальні таблиці розміщуються, як правило, на web-сторінках в
Internet, або у котирувальних таблицях бірж та вузькоспеціалізованій
економічній пресі.

Кожен товар має не лише визначений розмір контракту та терміни поставок,
але й одиниці щодо визначення цін. Наприклад, на біржах США для цукру –
це центи за англійський фунт, для нафти – долари за барель, для бензину
– центи за галон, на європейських біржах – долари або фунти стерлінгів
за тонну пшениці, цукру, кави тощо.

Сучасні потужні зарубіжні промислові та торговельні ТНК вміло
використовують біржові контракти на основні види сировини у системі
фінансового менеджменту, а саме управління ціновими ризиками.

5. Фінансові інструменти

Нові умови функціонування фінансових та товарних ринків у розвинутих
країнах ринкової економіки, в т.ч. у Європі призвели до потужного
інноваційного прориву у розвитку фінансової теорії та практики. Ці
фінансові інновації стосу ються як інструментарію (фінансових продуктів
та послуг), так і реалізації інноваційних стратегій як внутрішніх
методів, які виробляються для задоволення цілей фірми, використовуючи
ринкові неефективності.

Фінансові продути на зарубіжних ринках прийнято називати фінансовими
інструментами. На нашу думку, можна дати таке визначення: фінансові
інструменти – це товари та послуги фінансових, інститутів, що стають
доступними для клієнтів завдяки супутнім та підтримуючим товарам. У 90-х
роках ХХ-го ст. фінансові інструменти стали об’єктами біржової торгівлі.
Причому настільки широко застосовуються, що для їх обігу були створені
спеціалізовані біржі, крім того на існуючих товарних біржах з великим
успіхом застосовуються контракти на довгострокові облігації, відсоткові
ставки, валюту. До таких бірж відноситься Чиказька опціонна біржа,
Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів, Європейська біржа деривативів
EUREX тощо.

Фінансові інструменти можна класифікувати, беручи у якості
класифікаційної ознаки природу відносин клієнта та оферента, сегмент
ринку, на якому обертається інструмент, строк поставки тощо. Однак у
нашому випадку в якості класифікаційних ознак оберемо ціноутворення на
фінансовий інструмент та строк виконання контрактів.

Виходячи із першої ознаки фінансові інструменти класифікують на реальні
(основні, базові) ціни або курси на які визначаються на ринку через
взаємодію попиту й пропозиції, та похідні, ціни на які є похідними від
цін базового активу (derivative instruments). За другою ознакою
фінансові інструменти поділяються на інструменти з негайною поставкою –
касові або спотові (spot, cash) та строкові інструменти (termine
instruments), оскільки є контрактами на купівлю-продаж базових
фінансових інструментів у майбутньому за цінами або курсами погодженими
у момент укладання таких контрактів.

Ці дві ознаки, які по суті відповідають одним і тим же інструментам
вживаються в Україні окремо не лише у наукових дослідженнях, але й у
законотворчому процесі. Так, у нормативних актах та законопроектах
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ці інструменти
називаються деривативами, що є калькою з англійської мови слова
“похідні”; у підготовленому нею ж законопроекті “Про похідні цінні
папери”, як бачимо, уже вживається термін “похідні”.

Але цей законопроект не виноситься на розгляд Верховної Ради України.
Натомість 21 грудня 2000р. у першому читанні приймається законопроект,
запропонований головою підкомітету з питань господарського законодавства
Комітету з питань економічної політики, управління народним
господарством, власності та інвестицій С.О. Москвіним. Цей законопроект
має назву ЗУ “Про строкові фінансові інструменти”.

Законодавча плутанина завершується прийняттям у червні 2001р. ЗУ “Про
фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, де
мова йде лише про фінансові послуги, термін “фінансові інструменти” там
не вживається, тобто знову порушено логічний зв’язок при ідентифікації
базових фінансових активів.

Такий стан справ в Україні існує, на нашу думку, тому, що всі вказані
законопроекти є перекладами аналогічних законів різних держав, де за
прийнятими там правилами функціонування фінансових ринків, вживається
один із названих вище термінів. У країнах ЄС не вживається термін
“похідн”, там використовується термін “строкові фінансові інструменти”.
До таких інструментів відносять форвардні контракти (forward), ф’ючерсні
(future) біржові та опціонні option) біржові, позабіржові контракти та
свопи (swap).

Фінансові інструменти, які сьогодні широко використовують у зарубіжній
практиці можна поділити на п’ять груп:

1. Часткові цінні папери (акції та сертифікати інвестиційних фондів).

2. Боргові зобов’язання (облігації, казначейські зобов’язання,
комерційні папери, векселі, депозитні сертифікати).

3. Похідні фінансові інструменти (форварди, ф’ючерси, свопи, опціони).

4. Гібридні інструменти (конгломерати простих інструментів, наприклад
гібрид процентних та валютних інструментів).

5. Синтетичні інструменти (опціон на ф’ючерсний контракт, двовалютна
облігація, синтетична акція тощо).

Характеристикам акцій (одночасно титулу власності та боргового
інструмента) щодо цін, доходів та ризиків, проблемам управління
портфелів акцій в Україні уже почали приділяти значну увагу як
економісти-теоретики, так і практики. Однак цей ринок ще чекає
ґрунтовних досліджень. Для країн ЄС даний ринок є досить важливим,
оскільки за обсягами суттєво поступається американському, хоча в останні
роки зростає значно швидшими темпами.

Акція (chare) – цінний папір, що засвідчує участь володаря у капіталі
ділової одиниці бізнесу, що має статус юридичної особи у формі
корпорації – акціонерного товариства.

Акція – це частка акціонера (chares of stocr) у всьому, що має компанія,
його узаконене право на частину капіталу, майна, доходу. Вона існує
стільки, скільки існує сама корпорація, хоча за цей час може мати різних
власників. Акціонер, як правило, не має права повертати акцію
корпорації, що їх випустила. Акціонерний капітал є неподільним.

Акція – це єдиний вид цінних паперів, що за певних умов дозволяє
збільшити свої капітали, захищати їх від інфляції.

Акція – це одночасно боргове зобов’язання корпорації перед її
акціонерами та титул власності.

Це цікаво!

У 1553 р. група лондонських купців на чолі із Себастьяном Коботом
утворила перше публічне акціонерне товариство з промовистою назвою
“Загадкові подорожі купців для відкриття невідомих регіонів, домініонів,
місць та островів”.

На кошти, отримані від реалізації акцій було споруджено три кораблі, які
відпливли від берегів Великобританії з метою пошуку північно-східного
шляху до Китаю. Два із них затонули в арктичних льодовиках, а третій
успішно досяг Архангельська, потім Москви, де було укладено торгівельну
угоду з царем Іваном Грозним, після чого корпорація отримала монопольне
право на торгівлю з Росією і її почали називати “Руською”. Після такого
успіху компанія випускає додаткові акції номіналом 25 фунтів стерлінгів,
що одинадцять років (в 1564 р.) продавалася по 200 фунтів стерлінгів.

Емісія акцій здійснюється у таких випадках:

при акціонуванні акціонерного товариства;

при реорганізації існуючої компанії в акціонерне товариство (наприклад,
в процесі приватизації);

при змінах статутного фонду існуючого акціонерного товариства.

Статутний капітал – це дозволений до випуску капітал. Він може бути
поділеним в свою чергу на такий, який знаходиться в обігу (привілейовані
та звичайні акції акціонерів) та такий, що залишається в портфелі цінних
паперів компанії.

Корпорація має право викупу власних акцій. Однак у законодавстві
багатьох країн є положення про те, що неплатоспроможна корпорація
втрачає право викупу власних акцій. Така ж вимога передбачена і у
випадку, якщо подібний викуп призведе до неплатоспроможності.
Законодавством усіх країн світу, де мають обіг акції допускається їх
дроблення або консолідація.

Акції бувають іменними чи на пред’явника залежно від способу передачі
акції від одного акціонера до іншого, звичайні (common stocr) і
привілейовані (preferred stocr), залежно від права участі в управлінні
корпорацією.

Корпорація випускає лише ті акції, що вказані в її Статуті. Акція має
такі фундаментальні якості й ознаки:

акція – це титули власності на майно акціонерного товариства, але не
позика;

відсутність кінцевого строку погашення; у класичному понятті, акція — це
негасимий цінний папір;

обмежена відповідальність. Інвестор не може втратити більше ніж він
вклав в акцію. Інвестор не відповідає за зобов’язаннями акціонерного
товариство в цілому, це положення стало діяти з початку ХІХ-го століття.

акція неділима – права, котрі вона представляє є неподільними.

Більшість країн використовують іменні (зареєстровані акції), однак у
Німеччині, Швейцарії переважну більшість складають акції на пред’явника
(вільно обертаються, не зареєстровані в емітента на конкретну особу,
дивіденд виплачується за купоном, тому власнику, який у ньому
зазначений).

Використання іменних акцій передбачає якісно іншу технічну
інфраструктуру фондового ринку – існування розвинутої реєстраційної
мережі (ведення реєстрів, поіменний облік переходу права власності,
розвиток функції номінального утримувача).

Акції на пред’явника не реєструються корпорацією (АТ). Як правило, вона
не знає, хто є їх володарем. Лише фактичне володіння цими акціями
служить юридичною основою того, що перед вами акціонер товариства.

З боку акціонерного товариства більш зручно випускати іменні акції. Це
дає йому можливість контролювати процес руху акціонерного капіталу,
концентрацію пакетів в руках окремих осіб, регулювати їх обіг, в т.ч. і
поза межами країни. Іменна акція дещо утруднює для акціонера можливість
у будь-який момент перетворитися у готівкові кошти.

Існують різні способи продажу іменних акцій. Володар іменної акції, як
правило, отримує при купівлі один сертифікат на всі акції, який
засвідчує їх наявність у володаря. При продажі цих акцій, на зворотній
стороні сертифікату робиться індосамент про передачу з підписами обох
сторін. Після чого сертифікат відсилається у корпорацію або реєстратору,
де вносяться зміни у список акціонера, а володарі отримують нові
сертифікати.

Перепродаж акцій на пред’явника полягає у прямій передачі цього цінного
паперу від одного власника до іншого. Акції на пред’явника випускаються,
як правило, з невисоким номіналом, але великим тиражем. Для іменних
акцій проблеми номіналу не існує.

У ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу” 1991 р. акціонерні товариства
“мають право” випускати акції тих видів, які обумовлені даним законом,
тобто: “акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та
простими”. Цей же закон визначає й розмір випуску тих чи інших видів
акцій. Так, наприклад, “привілейовані акції не можуть бути випущені на
суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного
товариства” (в Росії — 25%). Як бачимо, діяльність акціонерних товариств
по випуску цінних паперів обмежена законом і не надає прав акціонерним
товариствам самостійно вирішувати питання випуску необхідних їм цінних
паперів, зокрема акцій, відповідно тій кон’юнктурі, яка склалася в даний
час на ринку, і яка є найвигіднішою.

Привілейовані акції дають їх володарям право, яке не мають інші власники
товариства, а саме:

дивіденди на привілейовані акції, як правило, встановлюються за
фіксованою ставкою, розмір дивіденду, виражений у відсотках до номіналу
акції;

дивіденди на привілейовані акції виплачуються до виплати дивідендів за
звичайними акціями;

володарі привілейованих акцій мають право на першочергове отримання
певної частки активів товариства при його ліквідації.

Участь в акціонерному товаристві несе певний ризик і відповідальність.
Ризик полягає в тому, що при відсутності гарантії отримання фіксованих
дивідендів в результаті діяльності акціонерного товариства, є потенційні
можливості знецінення заощаджень, вкладених в акції і навіть їх повної
втрати. Відповідальність акціонера пов’язана з неможливістю вимагати від
акціонерного товариства повернення коштів, внесених при купівлі акцій.

Оскільки привілейовані акції не мають такої степені ризику, в них
відібрано один привілей, притаманний лише простим акціям – право голосу,
тобто власники привілейованих акцій є співвласниками акціонерного
товариства, але не мають права брати участь у керівництві.

Привілейовані акції бувають різних видів, а саме:

1. Кумулятивні привілейовані акції. Передбачається, що будь-які належні,
але необов’язкові дивіденди накопичуються і виплачуються по цим акціям
до об’яви про виплату дивідендів по звичайним акціям.

2. Некумулятивні привілейовані акції. Володарі цих акцій втрачають
дивіденди за будь-який період, за який рада директорів не оголосила про
виплату дивідендів.

3. Привілейовані акції з долею участі. Ці акції дають їх володареві
право на отримання додаткових дивідендів понад оголошеної суми, якщо
дивіденди по звичайним акціям перевищують оголошену суму (тобто вони
дають право їх володарям на участь у залишку прибутку).

4. Конвертовані привілейовані акції. Ці акції можуть бути обмінені на
встановлену кількість звичайних акцій по обумовленій ставці.

5. Привілейовані акції з коректованою ставкою дивідендів. На

відміну від привілейованих акцій з фіксованою ставкою дивідендів,
дивіденди за цими акціями коригуються (як правило щоквартально) на
основі врахування динаміки процентних ставок по короткостроковим
державним паперам.

6. Відкликані привілейовані акції. Випускаючи ці привілейовані акції,
акціонерне товариство залишає за собою право “відкликати”, тобто
викупити їх по ціні з надбавкою до номіналу.

Усі вище вказані види привілейованих акцій можуть комбінуватися;
наприклад, можуть існувати конвертовані, кумулятивні привілейовані акції
з часткою участі.

І, нарешті, прості (звичайні) акції. Це акції, дохід яких залежить від
чистих прибутків товариства і від його дивідендної політики. Володар
звичайних акцій має право приймати участь в управлінні акціонерним
товариством (право голосу на зборах акціонерів). Розподіл прибутку між
володарями даних акцій проводиться пропорційно вкладеному капіталу, в
залежності від кількості куплених акцій. Мінімальна величина вкладеного
капіталу – номінальна вартість акції.

Акції дають право їх володарям на отримання частини прибутку
акціонерного товариства в формі дивідендів. Дивіденди – частина прибутку
акціонерного товариства, розподілена між акціонерами у вигляді певної
частини від вартості їх акцій. Дивіденди за звичайними акціями
виплачуються лише після сплати податків, відсотків за облігаціями та
дивідендів за привілейованими акціями.

Малодосліженою є й сфера обігу боргових зобов’язань, що, на наш погляд,
і спричинило боргову кризу у 1998 р., коли збудована державними
фінансистами фінансова піраміда короткострокових державних облігацій
ОВДП зруйнувала і без того слабку банківську систему в Україні. Лише з
2001 р. поступово цей ринок починає відновлюватися.

В західних країнах ринок боргових зобов’язань, особливо державних,
складає основну частину фондового ринку. Боргові інструменти є головними
складовими інвестиційних портфелів портфельних інвесторів, у той час,
коли частка акцій, як ризикових цінних паперів є незначною.

До боргових цінних паперів належать:

облігації (державні та корпоративні);

казначейські зобов’язання та векселі;

депозитні сертифікати банків;

векселі.

Боргові цінні папери історично виникають першими. Згадки про векселі
датуються XII ст., облігаційні позики королів різних європейських держав
дозволяли знаходити кошти для ведення воєн, колоніальних завоювань тощо.
Боргові цінні папери класифікують за різними ознаками. До основних ознак
належать:

1) терміни існування боргового зобов’язання;

2) характер отриманого доходу;

3) забезпеченість повернення суми боргу тощо.

За першою ознакою боргові цінні папери поділяються на:

короткострокові (термін існування до одного року);

середньострокові (від одного року до п’яти);

довгострокові (від п’яти років до двадцяти, тридцяти й далі).

За другою ознакою богові цінні папери поділяються на процентні, коли
дохід нараховується у твердофіксованих відсотках на суму номінального
боргу і виплачуються у терміни та розмірах, передбачених умовами емісії
та дисконтні, коли дохід одержується у вигляді різниці між ринковою
ціною боргового зобов’язання та номінальною сумою боргу. За третьою
ознакою боргові цінні папери поділяються на забезпечені іншими
ліквідними активами та незабезпечені.

Дамо короткі визначення облігації, векселя та депозитного сертифікату
банків.

Облігація – це цінний, папір, що засвідчує внесення її власником
грошових коштів і підтверджує зобов’язання щодо відшкодування йому
номінальної вартості цього паперу у передбачені строки з виплатою
фіксованого проценту. Облігації бувають державними та корпоративними.
Облігації належать до процентних цінних паперів.

Вексель – встановлена законом форма боргового зобов’язання про безумовне
повернення боргу. Векселі бувають прості та переказні (соло-векселі та
тратти). Векселі належать до дисконтних цінних паперів.

Депозитний сертифікат – письмове свідчення банку щодо депонування
номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані у сертифікаті
строки з виплатою твердо фіксованих. відсотків доходу, нарахованих на
номінал. Ці цінні папери широко застосовують у біржовій торгівлі,
причому, як вказувалося вище, в основному торгівлі проводиться значними
кількостями та крупними номіналами.

Третю, четверту та п’яту групу фінансових інструментів в Україні майже
не вивчають, хоча спроби впровадження форвардних та ф’ючерсних
контрактів час від часу трапляються. Більше того, у вітчизняних наукових
публікаціях такої класифікації не дається. У кращому випадку можна
зустріти лише третю групу, яку різні автори називають або спеціальними
або похідними цінними паперами. Саме вивчення суті цих інструментів,
особливо біржових, поставлено у якості основного завдання даного
підручника.

Лише ліквідні фінансові інструменти є об’єктами біржової торгівлі,
причому для запровадження нових контрактів для них також проводиться
своєрідна біржова експертиза. Для таких цінних паперів як акції на
фондових біржах проводиться процедура лістингу, включення їх до
котирувального списку біржі. Ця процедура передбачає виконання компанією
– емітентом ряду вимог щодо вартості основних активів, прибутку,
одержаного впродовж останніх років, розкриття інформації про діяльність.
Обов’язковою у цьому випадку є проведення аудиторської перевірки,
причому аудитором, який співпрацює з біржею. Все це робиться для того,
щоб на біржі котирувалися надійні масові фінансові інструменти.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи