Реферат на тему:

Авторські договори. Загальні положення

З вищевикладеного випливає, що предметом авторського договору може бути
досить широке коло правових дій, пов’язаних з авторськими правами.
Передусім це дії автора по створенню самого твору на замовлення
роботодавця. Як зазначалося, відносини автора з роботодавцем, які
виникають у зв’язку зі створенням твору, також мають бути врегульовані
договором. Це прямо засвідчує ст. 20 Закону України «Про авторське право
і суміжні права», з п. 1 якої випливає, що відносини роботодавця
регулюються двома договорами — договором трудового найму та
цивільно-правовим договором. За першим договором автор-працівник
зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки, в коло яких входить
створення певного виду творів (наприклад, художник на підприємстві чи в
організації). Проте обов’язок створювати твори має бути прямо
передбачений у трудовому договорі, тобто йдеться про так званий
службовий твір.

Якщо в обов’язки працівника за трудовим договором не входить створення
твору, а твір буде створено, то відносини між автором-працівником і
роботодавцем має визначати цивільно-правовий договір. У п. 2 ст. 20
Закону зазначено, що виключне право на використання службового твору
належить роботодавцеві, якщо інше не передбачено договором. Постає
питання, яким договором? Трудовим? Видається, що ні. Це має бути окремий
цивільно-правовий договір, у якому передбачено правовий статус
створеного працівником твору.

Безумовно, основним предметом авторських договорів є передача іншій
особі автором чи його правонаступниками права на використання творів. Це
основна група договорів. Але, крім цих правових дій, предметом
авторських договорів можуть бути й інші дії. Зокрема, ст. 27 Закону
передбачає договори про передачу майнових прав автора чи іншої особи, що
має авторське право, іншій особі. Йдеться про передачу всього комплексу
майнових прав. Інакше кажучи, автор чи особа, що має авторське право, за
певну винагороду передає користувачеві, як правило, на весь строк дії
авторського права усі свої майнові права, тобто продає свої майнові
авторські права. Це може бути дарування, міна чи будь-яке інше
відчуження, аби воно не суперечило чинному законодавству. Зазначена
стаття Закону прямо застерігає, що передача (відступлення) авторського
права оформляється авторським договором.

Як уже відзначалося, предметом авторських договорів можуть бути й інші
правові дії, пов’язані з використанням чи розпорядженням твору.

Отже, загальновизнане визначення авторського договору потребує певного
уточнення. Так, за авторським договором автор передає або бере на себе
обов’язок створити і у встановлений договором строк передати свій товар
організації для використання договорі способом, а організація
зобов’язується здійснити або почати використання у встановлений строк, а
також сплатити авторові винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За цим визначенням, як бачимо, предметом авторського договору є саме
передача твору для використання. Проте за чинним законодавством
предметом авторського договору можуть бути й інші, правові дії —
будь-яке відчуження авторських прав, передача права на використання,
передача права на управління майновими правами автора та інші.

Таким чином, авторський договір можна було б сформулювати так:
авторський договір —це угода автора чи його правонаступників з іншими
особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу
володіння, користування та розпорядження твором.

Авторський договір — двостороння і консенсуальна угода.

Відповідно до п. 2 ст., 29 авторські договори мають укладатися у
письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права
не передбачено інше. Проте єдиний Закон України «Про авторське право і
суміжні права» не містить інших норм про форму авторського договору. У
проекті ЦК України є одна ст. 1173 про форму ліцензійного договору. У
ній зазначається: «Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій
формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін.

Письмова форма не є обов’язковою для авторських ліцензійних договорів
про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних
словниках».

Практика укладення авторських договорів пішла саме цим шляхом — договори
про видання твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках,
як правило, укладаються в усній формі.

Сторони в авторському договорі. Сторонами в авторському договорі можуть
бути як фізичні, так і юридичні особи. Стороною в такому договорі є
передусім сам автор — тільки фізична особа. Варто зауважити, що
суб’єктом авторських прав може бути і юридична особа, але не автор.
Автором можуть бути громадянин України, іноземний громадянин чи особа
без громадянства, при цьому незалежно від віку.

Проте суб’єкт авторських правовідносин — це не тільки автор, а й інші
особи, яким належать авторські права. За законом до них належать
спадкоємці та інші правонаступники, до яких авторські права перейшли
відповідно до закону. Ними можуть бути будь-які юридичні особи, в тому
числі іноземні юридичні особи, а також держава.

Таким чином, суб’єктом авторських правовідносин є сам автор або його
правонаступники — спадкоємці, інші особи, до яких авторське право
перейшло відповідно до закону, — з однієї сторони. Ця сторона в
авторському договорі не має спеціальної назви, її прийнято називати
«автор або його правонаступники».

Автор — це особа, творчою працею якої створено той чи інший твір.
Автором можуть бути і неповнолітні діти. При цьому неповнолітні віком
від 15 до 18 років укладають авторські договори самостійно, а за
неповнолітніх віком до 15 років договори укладають від їх імені батьки
або опікуни (статті 13І14ЦК).

n

t

e

i

@B?FdHooooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeee

?lthтвору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не
може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування,
інше використання або зміну твору. Якщо авторський договір укладається
від імені співавторів, то його підписують усі співавтори.

Стороною авторського договору з цього боку можуть бути й інші особи —
спадкоємці автора та інші його правонаступники. Якщо авторський договір
укладається спадкоємцями, то вони зобов’язані подати документи, що
засвідчують їх правонаступництво.

Другою стороною в авторському договорі, як правило, є юридична особа —
організація чи підприємство, яке має можливість використати твір у той
чи інший спосіб. Це можуть бути юридичні особи, засновані на будь-якій
формі власності, державні, приватні, іноземні тощо. Але цією стороною
авторського договору є не тільки ті організації, що можуть
використовувати твір. Цією стороною може бути роботодавець, набувач
авторських прав за договором про передачу (відступлення) майнових прав
автором або іншою особою, що має авторське право, організація, що
управляє авторськими правами на колективній основі.

Цією другою стороною авторського договору може бути й фізична особа, що,
як правило, виступає замовником на створення, наприклад, твору живопису
чи скульптурного. Фізична особа може виступати і як користувач твору.

Закон України/Про авторське право та суміжні права» передбачає чимало
випадків бездоговірного використання творів, тобто коли використання
твору іншими особами можливе без згоди автора і без укладення
авторського договору. Закон називає такі випадки вільним використанням
твору (ст. 15). За цією статтею без згоди автора або іншої особи, що має
авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела
запозичення допускається використання твору без укладення авторського
договору і без виплати авторської винагороди, крім випадку,
передбаченого ст. 19 Закону.

Випадки бездоговірного використання творів передбачають статті 15-19
Закону. Вони досить численні, але це виправдовується метою використання.
Так, Закон передбачає бездоговірне використання цитат, уривків творів як
ілюстрацій, відтворення у пресі опублікованих у газетах або журналах
статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань,
відтворення поточних подій засобами фотографи або кінематографії,
видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих,
публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних
церемоній, а також похоронів, відтворення твору для особистого
користування.

Перелік, наведений у ст. 15 Закону, є вичерпним і розширеному тлумаченню
не підлягає. Крім цього переліку, Закон передбачає вільне використання
твору бібліотеками та архівами, репрографічне відтворення для власних
потреб;

вільне відтворення примірників творів для навчання; вільне відтворення
комп’ютерних програм, а також вільне відтворення в особистих цілях
творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах.

Авторський договір повинен відповідати встановленим вимогам. Він має
передбачати способи використання твору (конкретні права, що передаються
за договором). Так, якщо твір передається для використання тільки шляхом
видання, його можна використати тільки у такий спосіб. Це означає, що
видавець не має права розповсюджувати твір будь-яким іншим способом,
публічно виконувати чи показувати його.

Якщо в авторському договорі не передбачено умову про спосіб використання
твору (конкретних прав, що передаються за авторським договором), договір
вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть
вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, які вони мали в
момент укладення договору. Наприклад, передача права на відтворення
літературного твору може передбачати і його розповсюдження.

Важливою умовою авторського договору є строк його Здійснення, виконання.
В авторському договорі можуть бути передбачені різні строки, які,
зокрема, конкретизуються у зразкових авторських договорах. Це можуть
бути передусім строки дії самого договору, строки виконання умов
договору, строки видання твору чи публічного показу тощо. Але зараз
йдеться лише про строки дії самого договору. Ці строки визначаються
угодою сторін. Безумовно, вони не можуть бути триваліші, ніж чинність
самого авторського права. Проте, коли в авторському договорі умову про
строк його дії не передбачено (наприклад, не передбачений строк, на який
передається право), договір може бути розірваний після закінчення п’яти
років від дати його укладення. Необхідною умовою договору в такому разі
є попередження користувача за шість місяців до розірвання договору. Але
незалежно від наявності в авторському договорі умови про строк автор або
його спадкоємці мають право розірвати такий договір після закінчення
десяти років від дати його укладення, повідомивши про це користувача за
шість місяців до розірвання договору (п. 2 ст. 1174 проекту ЦК).

Якщо в авторському договорі не передбачено умову про територію, на яку
передається авторське право, то чинність права поширюється на всю
територію України.

Винагорода за використання твору чи передачу майнових прав визначається
угодою сторін. Винагороду за використання твору, за загальним правилом,
встановлюють в авторському договорі у вигляді відсотка від доходу за
відповідний спосіб використання твору. Тобто винагорода має
виплачуватися за кожний спосіб використання твору окремо. Якщо
встановити розмір винагороди у вигляді відсотка від доходу неможливо у
зв’язку з характером твору або особливостями його використання, то
винагороду визначають у вигляді зафіксованої у договорі чітко визначеної
суми або іншим способом.

Проте в договорі Не може бути умов, які обмежують автора у створенні ним
у майбутньому творів на певну тему або в певній галузі. Такі умови
авторського договору визнаються недійсними.

Умови авторського договору, що суперечать положенням Закону України «Про
авторське право і суміжні права» або погіршують права автора порівнянне
із зазначеним законом, є недійсними.

Похожие записи