Реферат
на тему:
Авторське право в УкраїніПлан
1. Поняття і джерела авторського права.
2. Об’єкти авторського права.
3. Суб’єкти авторських відносин.
4. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі.
Список використаної літератури
1. Поняття і джерела авторського права.
Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність,
література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності,
невичерпні за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження
духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні
суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням,
потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В
об’єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм,
які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання
творів літератури, мистецтва й науки. У суб’єктивному розумінні це
сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку
із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.
У зв’язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні
права» Верховна Рада України Постановою від 4 лютого 1994 р. внесла до
ЦК України такі зміни:
1. Статтю 472 викласти в такій редакції: «Стаття 472. Законодавство
України про авторське право і суміжні права. Законодавством України
охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх
правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки,
літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників
фонограм та організацій мовлення (суміжні права).
Відносини, що складаються у зв’язку із створенням і використанням
об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України
«Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами
України».
2. Статті 473—513 виключити.
Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови
для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї
діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання
інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право
проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових
прав авторів.
Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких
передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають
основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та
інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини
власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми
здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про
власність» проголошує в статті 13, що об’єктами права власності громадян
є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові
зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки,
літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності.
Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові
авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або
за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.
Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті
авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що
виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України
систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні
висновки, про які повідомляє суди.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні
договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів
(1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня
(Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція
по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також
виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює
Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі
в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів
виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по
розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через
супутники (1974 р.).
Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки
країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного
співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання
міжнародних договорів є конституційним правом.
Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші
правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське
право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору
(ст.3 Закону про авторське право).
2. Об’єкти авторського права.
Об’єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва,
виражений у будь-якій об’єктивній формі. Твір — це результат творчої
праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону
про авторське право вмішено перелік об’єктів авторського права та
загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції,
доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові,
технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого
мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об’єктів авторського
права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові
форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який
має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б)
вираження в об’єктивній формі.
Об’єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом
творчої праці автора. Не вважається об’єктом авторського права суто
технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору
або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).
Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але обов’язково
придатній для відтворення, сприймання. Сама об’єктивна форма може бути
усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну
плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у
свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення
звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об’єктом
авторського права.
Об’єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми;
збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо. Авторське
право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення,
але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об’єктом авторського права є переклад твору іншою мовою,
оскільки робота перекладача вважається творчою.
До об’єктів авторського права відносять різні види музичних творів з
текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і
вокальні —пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери,
оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктом
авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі науки,
літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої
цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори
різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не
призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники,
особисті записи, враження).
Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений в тій чи
іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну
науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні),
креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми
художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка.
Інколи художній твір як єдине ціле з’являється внаслідок використання не
однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори
(музика і текст або музика і танець).
Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в
яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми
(літературний текст, музика, декорації тощо). Об’єктом авторського права
виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об’єктами авторського
права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика,
пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника,
які увійшли складовою частиною до твору.
Отже, твір як об’єкт авторського права втілений у певну матеріальну
форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на
твір (як нематеріальний об’єкт авторського права) і право власності на
річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід
плутати твір як об’єкт авторського права і річ — рукопис, картину,
примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може
існувати право власності, право користування тощо, але не авторське
право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських
прав (ст. 10 Закону про авторське право).
3. Суб’єкти авторських відносин.
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину,
створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути
громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор
твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за
значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його
творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.
Суб’єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші
фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу
закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 20, 21, 25,
27 Закону про авторське право, право на наукові збірники, енциклопедичні
словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що
випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить
підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі — відповідним
телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб —
правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів.
Проте за статтею 25 Закону про авторське право спадкоємці мають право
протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації
автора. В силу статті 27 цього самого Закону майнові права автора можуть
бути об’єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором
залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб’єкти авторських
прав — неавтори не можуть мати права» які мають автори творів. Особисті
немайнові права автора є невід’ємними від нього.
Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право
правонаступників — похідним,
На твори, вперше випущені у світ на території України або які не
випущені, але перебувають на території України в будь-якій об’єктивній
формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та
іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 Закону про
авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми
правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або
перебувають в будь-якій об’єктивній формі на території іноземної
держави, але їхніми авторами є громадяни України або які мають постійне
місце проживання на території України (п.3 ст.8 Закону про авторське
право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів. твори яких
уперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього
опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця
проживання автора.
За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ
або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної
держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких
бере участь Україна.
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може
бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права
у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передавання українським автором права на використання його твору
на території іноземної держави також встановлюється законодавством
України і може бути здійснений через Державне агенство України з
авторських і суміжних прав (ДААСП України).
У зв’язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав
Україна взяла на себе обов’язки за цією конвенцією. Відповідно до її
положень кожна держава — учасниця Конвенції надає громадянам інших країн
— учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним
громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних
авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів
за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється
також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого
мистецтва.
Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але
іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо
два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між
ними називаються співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два
види співавторства:
а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора, — нероздільне
співавторство;
б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів
написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство.
Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його
визначення потрібні певні умови.
1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути
єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле.
Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи
кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті,
опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не
опера, танець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох
форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в
такому випадку не буде співавторства.
2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один
розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує — це не
співавторство.
3. Має бути угода про спільну працю над твором.
4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське
право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому.
Співавторство має бути добровільним.
5. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за
спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого
використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один
співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на
опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення
спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в
судовому порядку.
6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних
частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське
право).
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька
авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної
організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на
колективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права і той,
хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі,
стенографісти тощо).
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ,
підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку
виконання службових обов’язків чи службового завдання. У цих випадках
особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів.
Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор
перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено
договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові
права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1)
твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на
підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між
автором і роботодавцем про створення твору; 2) автор працює у
роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20
Закону про авторське право).
Розмір авторської винагороди за створення і використання твору,
створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її
виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.
Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи
юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної
угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того,
авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має
авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в
порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають
право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню
чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що
може завдати шкоди честі та репутації автора.
Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом
усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального
правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів,
створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після
смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно
реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3)
твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО
років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом,
авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1
січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні
факти.
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню,
спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на
твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються
безстрокове.
Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися
на території України, вважаються суспільним надбанням.
///////eee/aUUUUU/IIIIII
egvkUm?nzo:pxt?uuu\wIzoe{?}”?…`‡-??‘?’^”\•XF¤¤¦¤ooooooooooooooooooooooo
oooo
, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні
твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати
шкоди честі і репутації автора.
Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати
спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які
стали надбанням суспільства.
4. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі.
Автору відповідно до закону належать особисті немайнові та майнові
права, що виникають у зв’язку із створенням і використанням будь-якого
твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення
авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа,
яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати
знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику
твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка
має авторське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на
твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом
строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути
піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний
твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права
автора на твір.
Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і
суміжних прав в установленому порядку. Про реєстрацію прав автора
видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається
судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в
судовому порядку не буде доведено інше.
Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на
авторське ім’я, право на недоторканість твору і право на обнародування
твору.
Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі
називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір,
зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторства закріплює факт
створення даного твору конкретною особою, а це має значення для
суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх
випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або
фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім’я
автора не згадується з чисто технічних причин.
Право на авторське ім ‘я дає авторові змогу випустити свій твір за
власним ім’ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені
(анонімно).
У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім’ям, тобто
вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим статтею 13 Закону про
авторське право автору надано право випускати у світ свій твір під
псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма
або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у
своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу
слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким
відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканість твору визначається як право протидіяти
будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому
іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це
означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому
використанні твору забороняється без дозволу автора та його
правонаступників вносиги будь-які зміни як до самого твору, так і до
його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу
автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами,
післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або
скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть
колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.
Крім того. Закон (п.4 ст.13) надає право автору протидіяти будь-якому
іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Зазначимо, що право на недоторканість твору є особистим немайновим
правом, але відповідно до статті 25 Закону про авторське право
спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до статті 26
згадуваного Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним
надбанням, зобов’язані також дотримуватись вимог недоторканості твору,
викладених у пункті 4 статті 13.
Контроль за дотриманням вимог недоторканості твору здійснює Державне
агентство України з авторських і суміжних прав.
Право автора на недоторканість полягає і в тому, що переклад твору іншою
мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його
правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватись
лише за умови збереження цілісності та змісту твору.
Право на обнародування твору. За законом про авторське право
обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки,
якими б засобами це не досягалось.
Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще
називають правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону твір
вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він
виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи
телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що
його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у
світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові,
художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом
видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на
виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури,
наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних місцях тощо.
Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання,
передання по радіо чи телебаченню або шляхом видання.
Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з
викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб
(наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор
виконає сонату на сімейному вечорі).
Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він
вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих
прав дає автору підставу вимагати виплати. гонорару або відшкодування
завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і
заборони випуску його у світ.
Майнові права автора чи іншої особи, що має авторське право. Передусім
автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право
на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне
право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське
право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те
відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених
Законом про авторське право (про винятки з цього загального права
йтиметься нижче).
Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне
право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників
твору в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і
відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи
постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або
іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого
відтворення твору.
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання —
це подання творів, виконань, фонограм, передач організації мовлення
шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо
(у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів
(за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи
можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї
або близьких знайомих сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в
одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.
Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в
ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм,
передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть
бути сприйняті невизна-ченим колом осіб.
3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника
творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на
екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за
винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв
чи процесів невизначе-ному колу осіб.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже
переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією.
5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою
мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто
інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Від авторського
перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто схвалені
автором,
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.
7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або
шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу
примірників твору.
8. Здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом
примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а
також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина.
9. Імпорт примірників творів.
Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або
забороняти використовувати свій твір і іншими способами.
Разом з тим Закон певною мірою обмежує виключне право автора на
використання твору. Використання твору без згоди автора Закон називає
вільним використанням. Дозволяється в окремих, зазначених у Законі,
випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому
авторської винагороди і вільне використання твору без згоди автора, але
з виплатою йому авторської винагороди.
Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з
обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення
допускається:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;
2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях,
у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального
характеру;
3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення
опублікованих у газетах чи журналах статей з поточних економічних,
політичних, релігійних питань, або передача в ефір творів такого самого
характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії
або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення
творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;
5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для
сліпих;
6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження;
7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і •релігійних
церемоній, а також похоронів;
8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних
виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно
виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.
В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в
обсязі, виправданому поставленою метою;
9) відтворення твору в особистих цілях за. умов, передбачених статтями
16-19 Закону про авторське право.
Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16-19
Закону.
Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним
способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов,
визначених у Законі про авторське право (ст.16).
Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське
право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише
про відтворення репрографічним способом для аудиторних занять
опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для
відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст.17
Закону про авторське право).
Детально регламентоване вільне відтворення комп’ютерних програм (ст.18
Закону про авторське право).
Відтворення творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи,
що має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в
одному випадку. Відповідно до підпункту 9 статті 15 Закону про авторське
право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів,
зафіксованих у звуко- та відеозаписах (ст.19 Закону про авторське
право).
Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони
завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть
безпідставно законні інтереси автора.
Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої
особи, що має авторське _право. Підставою для винагород є факт
використання твору будь-яким способом. Основні правові форми
використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти
ті чи інші дії, визначені у статті 14 Закону про авторське право і
викладені вище. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування
творів.
Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи,
яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього
замовлення тощо);
б) факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода
автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст.19 Закону про
авторське право);
в) неправомірне використання твору.
З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає
висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило,
лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в
об’єктивній формі права на винагороду породжує не завжди.
Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право,
є, по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може
бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий
співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару.
Можливе поєднання цих форм оплати.
За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди
автора і без виплати йому авторської винагороди (ст.15-18 Закону про
авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання
твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу
(одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний
проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із
змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і
використання твору визначаються в авторському договорі.
Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися мінімальні ставки
авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією
мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України
прийняв постанову від 18 листопада 1994 р. №784 «Про мінімальні ставки
авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва». Ця
постанова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне
виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання
примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у
прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у
промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх
застосування.
Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у
звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків)
виробниками або імпортерами обладнання (аудіо-апаратури,
відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або)
відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які
використовуються для такого відтворення.
Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між
вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють
майновими правами на колективній основі.
Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів
вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 р.,
нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому
розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому
авторові, якби він був живий.
Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають
охороні на території України у зв’язку з приєднанням України до
Всесвітньої (Женевської) конвенції по охороні авторських прав, авторська
винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у
розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.
Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть
полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його
спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються
невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного
наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через
аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його
відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права
слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими
правами авторів на колективній основі.
Список використаної літератури
Конституція України.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994 р.
ст. – 41.
Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки
авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від
18 листопада 1994 р.
Цивільний кодекс Української РСР
Цивільний процесуальний кодекс України
Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1998). Правові позиції
щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор
П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 72 с.
Захист цивільних справ у суді. Посібник / Укладачі В.В.Комаров, В.А.
Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. – Х.: Основа, 1995. – 256
с.
Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. –
К.: Вентурі., 1997. – 544 с.
Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів
України в цивільних справах. Шевчук П.І., Ярема А.Г., Девиденко Г.І., –
К.: ЮРІНКОМ – 1995.
PAGE
PAGE 16
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
