Реферат на тему:

Аспекти класифікації адміністративних правопорушень у сфері
оподаткування

Для глибокого і всебічного пізнання суті адміністративних правопорушень
у сфері оподаткування проводиться класифікація для визначення мір
адміністративної відповідальності, для якої необхідне вивчення також
суб’єктивних елементів складу: суб’єкта і суб’єктивної сторони
правопорушення.

У вітчизняній науковій літературі питанням класифікації податкових
правопорушень не присвячено жодної об’ємної праці. Деякі спроби
розглянути ці питання роблять російські вчені-адміністративісти.

Зокрема, С.Г. Пепеляєв усі податкові проступки поділяє залежно від
спрямованості протиправних діянь і визначає сім груп правопорушень щодо:
1) системи податків; 2) прав і свобод платників податків; 3) виконання
дохідної частини бюджетів; 4) системи гарантій виконання обов’язків
платника податків; 5) контрольних функцій податкових органів; 6) порядку
ведення бухгалтерського обліку, складання й надання бухгалтерської і
податкової звітності; 7) обов’язків щодо сплати податків[1].

М.П. Кучерявенко пропонує класифікувати правопорушення у сфері
оподаткування за декількома критеріями залежно від: а) від об’єкта; б)
спрямованості діянь; в) характеру санкцій і галузей, які їх регулюють;
г) від ступеня суспільної небезпеки [2].

В основі даної класифікації податкових правопорушень лежать дві групи
критеріїв, що і дозволяють віднести конкретне правопорушення до певного
виду.

1. Кількісні: термін відхилення, неподання звітності з податків і
зборів; розмір несплачених, прихованих сум податків, зборів.

2. Якісні: обставини, що характеризують суспільну небезпеку
правопорушення. Одним з основних критеріїв у цій галузі законодавець
зазвичай виділяє форму вини. Так, навмисне непредставлення, ухилення від
подачі податкової декларації карається відповідно до кримінального
законодавства. Ненавмисне (через недбалість тощо) припускає більш м’які
санкції.

Розвиваючи цю ідею, Л.Ю. Кроліс вважає корисним виділити тільки дві
основні групи правопорушень у сфері оподаткування, що тягнуть за собою
адміністративну відповідальність: 1) вчинені платниками податків і
обов’язкових платежів у позабюджетні фонди; 2) вчинені іншими суб’єктами
податкових правовідносин [3].

У межах цих двох великих груп вона також пропонує виділити інші
групування уже за іншими критеріями.

З огляду на необхідність законодавчого закріплення відповідальності
органів виконавчої влади за податкові правопорушення, деякі вчені
пропонують виділити у податковому законодавстві дві групи правопорушень
– проти системи податків і проти прав і свобод платників податків. Так
С.Г. Пепеляєв до першої групи відносить:

1) незаконне встановлення або введення податків;

2) незаконне стягнення податків;

3) незаконне звільнення від сплати податків.

У другу групу включені:

1) незаконне перешкоджання господарській діяльності платника податків;

2) відмова від консультування або ненадання консультацій;

3) розголошення податкової таємниці [4].

Незважаючи на єдність видів адміністративних правопорушень, що
досліджуються, юридична особа як суб’єкт адміністративної
відповідальності визначається законодавцем по-різному як щодо порушень
податкового законодавства, так і щодо адміністративних правопорушень.

Неоднозначне ставлення до юридичних осіб як суб’єктів адміністративного
правопорушення наявне і у вчених-адміністративістів. Так, професор С.Т.
Гончарук до суб’єктів адміністративного правопорушення відносить
одночасно з фізичними і юридичні особи. При цьому він зазначає, що
“Юридичні особи в такій якості – це різні організації незалежно від форм
власності, що підлягають адміністративній юрисдикції України”[5].

Для правильної класифікації адміністративних правопорушень у сфері
оподаткування щодо суб’єкта посягання важливе значення має дослідження
як загальних, так і спеціальних ознак такого суб’єкта, прямо зазначених
у нормативній конструкції конкретного складу адміністративного
правопорушення у сфері оподаткування.

Як відомо, загальними суб’єктами визнаються такі, які повинні мати
ознаки, властиві будь-якій особі, яка вчинила адміністративне
правопорушення. У першу чергу до них відносяться вік і осудність такої
особи. Осудність є важливою загальною ознакою особи, яка може бути
суб’єктом адміністративного правопорушення у сфері оподаткування. В
окремих випадках особа може бути неосудною, тобто такою, яка під час
вчинення протиправної дії чи бездіяльності не могла усвідомлювати свої
дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового
розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану
(ст. 20 КУпАП).

Рівень інтелектуального розвитку особи дістав вияв у здатності останньої
під час вчинення правопорушення у сфері оподаткування усвідомлювати свої
дії, а вольового – у її спроможності керувати ними. Осудність і
неосудність характеризують стан особи підчас та щодо вчинення
правопорушення, а не її стан взагалі. Вважається, що людина з нормальною
психікою під час вчинення правопорушення завжди є осудною.

До індивідуальних ознак особи, яка може бути суб’єктом правопорушення в
сфері оподаткування, можна віднести і її минулу протиправну поведінку
(вчинення правопорушення повторно). У деяких випадках це є обтяжуючою
обставиною, а іноді – кваліфікуючою ознакою, яка веде до створення
нового, більш суспільно небезпечного складу правопорушення, за яке
законодавством передбачено застосування більш суворого аміністративного
стягнення. У деяких випадках повторне вчинення аміністративного
правопорушення призводить до формування такого його складу,
відповідальність за який передбачена іншою галуззю права – кримінальним
правом. Важливість встановлення осудності особи обумовлена тим, що
осудність є передумовою вини, а без вини не може бути відповідальності і
покарання [6].

Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністративних порушень
суб’єкт може характеризуватися ще й додатковими, специфічними
властивостями. Такі суб’єкти називаються спеціальними (ті, яким властиві
певні особливості щодо вчинення тих чи інших правопорушень або які не
несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах)[7]. До
них можна віднести, наприклад, посадових осіб, керівників.

Як уже зазначалося, склади деяких адміністративних правопорушень в сфері
оподаткування прямо вказують на необхідність урахування спеціальних
ознак суб’єктів адміністративної відповідальності.

Спеціальними у сфері оподаткуванна визнаються такі суб’єкти, ознаки яких
вказують на особливості їх правового становища і дозволяють
диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим
самим справедливу правову оцінку вчиненого правопорушення. Тому при
порушенні ними норм податкового законодавства вони “караються” більш
суворо, до них застосовуються більш суворі заходи адміністративного
стягнення. Наявність особливих ознак може мати для суб’єкта
правопорушення такі юридичні наслідки: вони можуть бути обставинами, що
пом’якшують або обтяжують відповідальність; особливі суб’єкти не
піддаються деяким стягненням; цілий ряд суб’єктів з особливими ознаками
за деякі правопорушення можуть бути піддані не адміністративним, а
дисциплінарним стягненням [8].

У ряді випадків одна й та ж ознака може використовуватися як спеціальна
(така, що має статус конструктивного або така, що кваліфікує) і як
особлива. Так, вчинення правопорушення посадовою особою є обставиною, що
обтяжує відповідальність. Одночасно посадове становище є конструктивною
ознакою складу правопорушення, передбаченого ст. 9 Закону України ”Про
боротьбу із корупцією” від 5 жовтня 1995 року [9].

Неоюхідно зазначити, що посадові особи несуть відповідальність за
порушення податкового законодавства, якщо при здійсненні ними
правопорушення в їхні службові обов’язки входило виконання відповідних
службових функцій. Логічно припустити, що особи при вступі на посаду
повинні досягти більш ніж 16-річного віку і, як наслідок, їх
адміністративна відповідальність як посадових осіб наставатиме пізніше,
ніж при досягненні зазначеного віку [10]. Таким чином, при класифікації
адміністративних правопорушень щодо з’ясування соціально-правових і
вікових особливостей фізичної особи як суб’єкта правопорушення необхідно
враховувати, що деякі протиправні діяння можуть бути вчинені тільки
особами, які досягли вісімнадцяти років і старше.

На нашу думку, запропонована класифікація адміністративних правопорушень
у сфері оподаткування за ознаками суб’єкта має важливе наукове значення,
тому що вона дозволяє дати більш чітку правову характеристику фізичної
особи, що вчинила правопорушення. З’ясування таких особливостей суб’єкта
повинно індивідуалізувати обсяг і межі аміністративної відповідальності
правопорушника, диференціювати відповідальність різних категорій
громадян, а отже, створити умови для індивідуального, справедливого
впливу на порушників податкового законодавства.

У класифікації адміністративних правопорушень у сфері оподаткування
важливу роль відіграють також ознаки суб’єктивної сторони складу: вина,
мотив, мета правопорушення. За своїм змістом суб’єктивна сторона
правопорушення є відображенням внутрішнього, психічного відношення
винної особи до свого протиправного поводження і його наслідків[11].

Встановлення в кожному правопорушенні психічного змісту, психічного
ставлення суб’єкта до діяння вкрай важливе. Саме психічне ставлення до
конкретних дій пояснює суть цих дій, розкриває механізм правопорушення,
ступінь його суспільної небезпеки. Тому з’ясування психічного стану
особи до вчиненого є найважливішим моментом у правовій оцінці
правопорушення. Психічна діяльність людини – єдиний, і в той же час,
різноманітний за змістом процес, що містить емоції, мотиви, свідомість,
волю [12]. Проте основною ознакою, ядром суб’єктивної сторони складу є
вина. Встановлення вини є головним завданням аналізу суб’єктивної
сторони порушення податкового та валютного законодавства. Вина – це
основна, обов’язкова ознака будь-якого складу правопорушення, вона
визначає саму наявність суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст.
Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим сам склад
правопорушення. “Вина – основна, обов’язкова ознака суб’єктивної
сторони; мотив – її факультативні ознаки”, – зазначає С.Т. Гончарук
[13].

Вина за своєю суттю є психічним відношенням суб’єкта до соціальної
дійсності: до суспільних відносин, до інтересів суспільства, до його
правових вимог, до інших членів суспільства. Причому відношення його до
суспільних інтересів є негативним: через наявність антисоціальної (чи
соціальної) установки суб’єкт або свідомо протиставляє свою волю
суспільним інтересам, або виявляє до них зневажливе, недостатньо уважне
ставлення[14]. “Під виною правопорушника, – зазначає В.К. Колпаков, –
варто розуміти негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і
конкретних громадян.” Такий стан свідомості засуджується державою і
суспільством [15]. Вина – поняття родове, воно охоплює дві можливі форми
стану психіки, що засуджується, – намір і необережність. Тільки навмисне
чи необережне ставлення до своєї протиправної поведінки може
засуджуватися державою, тільки в цих двох формах може існувати вина.

Як зазначалося, адміністративне правопорушення визнається вчиненим
умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний
характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і
бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Особливою формою психічного ставлення особи до протиправних наслідків є
необережність (ст. 11 КУпАП). Якщо поняття умислу пов’язане з психічним
ставленням особи до свого діяння і його наслідків, то при визначенні
необережності до уваги береться ставлення лише до шкідливих наслідків
[16].

Адміністративні правопорушення в сфері оподаткування щодо форм вини
можна умовно класифікувати на такі види: вчинені умисно (ст. 164, 164-1,
164-5, 177-2 КУпАП); вчинені з необережності (арифметичні помилки).
Використання деяких інших (другорядних) критеріїв дозволяє
диференціювати кожний з названих вище видів аміністративних
правопорушень на наступні класифікаційні групи.

Перша група. Аналіз нормативного змісту складу адміністративних
правопорушень у сфері оподаткування, що класифікуються, показує, що
зазначені правопорушення можуть здійснюватися як із прямим, так і з
непрямим наміром. Вольовий елемент, що характеризує спрямованість волі
суб’єкта, визначається законодавцем як бажання або свідоме допущення
настання шкідливих наслідків. Коли йдеться про бажання, то мають на
увазі прагнення до визначеної мети, волю, спрямовану на досягнення
передбачуваного результату (прямий намір). Свідоме допущення – це
активне переживання, пов’язане з позитивним вольовим ставленням до
шкідливих наслідків (непрямий намір). Отже, використовуючи форму наміру
як критерій для класифікації за ознаками суб’єктивної сторони,
адміністративні правопорушення першої групи, у свою чергу, можна
розмежувати на дві підгрупи, а) вчинені з прямим наміром; б) вчинені з
непрямим наміром.

При класифікації адміністративних порушень податкового законодавства з
непрямою формою вини необхідно враховувати, що такі діяння стають
суспільно шкідливими, як правило, у результаті раптової появи наміру.
Свідомо осмислений намір характеризується тим, що у цьому випадку намір
вчинити правопорушення і саме правопорушення відокремлені один від
одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб’єкт обдумує плани
і способи вчинення правопорушення (наприклад,164-1 КУпАП); час – на
виготовлення, придбання, зберігання, на реалізацію фальсифікованих
алкогольних напоїв або тютюнових виробів (ст. 177-2 КУпАП); засоби
вчинення правопорушення – з використанням автотранспорту, спеціально
підготовлених сховищ (тайників)(ст. 164-5 КУпАП).

Намір, що виникає раптово, формується безпосередньо перед самим початком
вчинення правопорушення і відразу ж реалізується (ст. 164 КУпАП)

Друга група. Дану групу з-поміж правопорушень при їхній класифікації за
ознакою вини утворюють правопорушення, вчинені з необережності.
Особливість таких адміністративних правопорушень полягає в тому, що
їхній суб’єкт ухиляється від виконання встановлених податковим
законодавством вимог без будь-якого наміру. Відсутність наміру
протиправного поводження, разом з тим, не виключає в цілому суспільної
шкідливості вчиненого. Однак посягання на суспільні відносини у сфері
податкового законодавства, що охороняються адміністративно-правовими
нормами, навіть у випадку необережного здійснення правопорушення може
мати різні властивості вини як ознаки суб’єктивної сторони складу.

Однією з таких властивостей необережної форми вини є самовпевненість.
Разом з тим, здійснення з необережності деякої частини у цілому
адміністративних правопорушень у сфері оподаткування іноді стає можливим
також через пасивне, легковажне відношення особи до виконання вимог
податкового законодавства. Здійснення таких порушень у сфері
оподаткування через недбалість найбільше імовірно для адміністративних
правопорушень.

Запропонована у даному дослідженні диференціація розглянутих
адміністративних правопорушень за ознаками суб’єктивної сторони складу
щодо аспекту вини (її форм і властивостей), на нашу думку, полегшує
класифікаційний аналіз їхнього феномена в цілому. Однак аналіз норм
податкового законодавства України показує, що по окремих складах ознака
вини є явно недостатнім критерієм для повного і всебічного
розмежуванняданого виду адміністративних правопорушень за ознаками
суб’єктивної сторони. У зв’язку з цим важливе значення для осмислення
класифікаційних можливостей ознак суб’єктивної сторони має використання
інших самостійних, але факультативних у структурі даного елемента складу
критеріїв, а саме: мотиву і мети посягання.

При класифікації адміністративних правопорушень у сфері оподаткування
щодо мотиву і мети їхнього вчинення необхідно враховувати, що для
кваліфікації таких правопорушень важливо не тільки реальне заподіяння
шкоди суспільним відносинам, а й те, що може становити реальну
можливість настання суспільно шкідливих наслідків правової
недисциплінованості суб’єкта діяння. Тому, на нашу думку, вивчення
класифікації адміністративних правопорушень щодо мотиву і мети повинно
паралельно враховувати також нормативні (матеріальні або формальні
властивості) особливості конструкції складу, що класифікується. При
такому підході стає очевидним, що для частини адміністративних
правопорушень, що вивчаються, їх мотив і мета регламентовані
законодавцем як конструктивна ознака складу.

Конструктивною ознакою в окремих випадках, як зазначалося, є мета
порушень податкового законодавства. Мета – це уявний образ результату,
до якого прагне правопорушник, його уявлення про ті бажані наслідки, які
повинні настати в результаті вчинення правопорушення. Як конструктивна
ознака складу, мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння
скоюється умисно, тому що вона є свідченням бажання настання певного
наслідку. Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов’язаний з
певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити
правопорушення. Мотив – обумовлене бажання досягти певної мети. Мотиви,
які викликають в окремих осіб рішучість вчинити правопорушення, можуть
бути найрізнітнішими: корисливість, заздрість, помста тощо. При
конструкції окремих складів правопорушень мотив передбачається як
обов’язкова ознака складу правопорушення. Так, у диспозиції статті 177-2
КУпАП прямо вказаний корисливий мотив (виготовлення, придбання або
зберігання з метою реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв або
тютюнових виробів). У більшості складів порушень податкового
законодавства передбачається наявність при їх вчиненні певного мотиву
(збагачення, нажива тощо). Встановлення суб’єктивної сторони – це
завершальний етап процесу констатації складу адміністративного
правопорушення. Глибоке вивчення суб’єктивної сторони складу порушення
податкового законодавства полягає у правильному розумінні (тлумаченні)
диспозиції норми відповідної статті КУпАП, а також і в об’єктивному та
всебічному аналізі умов і обставин протиправного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну
сторону, є необхідною умовою правильної кваліфікації порушення
податкового законодавства, визначає ступінь шкідливості вчиненого
правопорушення та особи, яка його вчинила, суттєво впливає на вид і мету
відповідальності.

Висновки проведеного в даній статті дослідження показують, що найбільш
оптимальною з погляду реагуючої здатності правових норм є класифікація,
здатна виявити правову природу, закономірності виникнення і розвиток
адміністративних правопорушень, що дозволяє в свою чергу глибше і
всебічно розкрити їх взаємозв’язок і взаємозалежність у межах загальної
теорії адміністративного правопорушення. Як показують результати
проведеного аналізу, за своєю правовою природою суспільні відносини, що
виникають у зв’язку зі здійсненням адміністративних правопорушень у
сфері оподаткування, мають адміністративно-деліктний характер, а
комплексне теоретичне вирішенняпроблеми класифікації названого вище виду
правопорушень залежить від пошуку підстави класифікації.

За своїми об’єктивними властивостях найбільш правильною з погляду
наукової обґрунтованості і практичної ефективності для кодифікованої
частини законодавства про адміністративну відповідальність є
класифікація адміністративних правопорушень у сфері оподаткування за
єдиним об’єктним критерієм. У теоретичному аспекті важливе значення має
визнання законодавцем при систематизації адміністративних правопорушень
у сфері оподаткування, що майбутній Податковий кодекс України повинен
гарантувати можливість диференціювати вид і розмір стягнення залежно від
форми вини платника податків, його особистості й інших обставин справи
шляхом закріплення диференційованих санкцій.

У практичному ж аспекті дана обставина важлива тому, що наявність ознак
складу конкретного правопорушення у сфері оподаткування є юридичною
підставою настання адміністративної відповідальності за його вчинення.

На нашу думку, потрібно встановити подвійний розмір сплати штрафу від
розміру несплати податку, збору та обов’язкового платежу за ознаками
повторності вчинення певних дій протягом року з моменту винесення
постанови за перше адміністративне правопорушення у сфері оподаткування.

Література:

1. Финансовое право Российской Федерации. – М.: Теис, 1995. – С.106.

2. Кучеравенко М.П. Основи податкового права: Навчальний посібник. –
Харків: Легас, 2001. – С. 304.

3. Кролис Л.Ю. Административная ответственность за нарушения налогового
законодательства. – Екатеренбург,1996. – С.137.

4. Основы налогового права / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.: Инвест Фонд,
1995. – С.175–177.

5. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством
України: Навчальний посібник. – К., 1995. – С. 40.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів
юридичної спеціальності вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В.
Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В.
Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – С.
130.

7. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством
України: Навчальний посібник. – К., 1995. – С. 40.

8. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком
Інтер, 1999. – С. 282.

9. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Cт. 266.

10.Герасименко Е.Суб’єкт адміністративного проступку / Право
України.–1999. – № 4. – C.43.

11. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. – К., 1998.
– С. 127.

12. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.:
Юрінком Інтер, 1999. – С. 284.

13. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством
України. – Навчальний посібник. – К., 1995.– С. 41.

14. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание
деятельности и организационной структуры. – К., 1990. – С. 39.

15. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.:
Юрінком Інтер, 1999. – С. 284.

16. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. /
Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М.Гаращук та ін.: За заг. ред. Ю.П.
Битяка. – Харків: Право, 2000. – С. 165.

Похожие записи