КУРСОВА РОБОТА

Тема: «Арбітражний суд.

Його завдання і принципи діяльності».

П Л А Н:

Історія розвитку Арбітражних судів України.

Завдання, принципи організації і діяльності арбітражних судів.

Організація Арбітражних судів в Україні

а) Система

б) Повноваження.

Статус арбітра Арбітражного суду України.

Інші питання діяльності Арбітражного суду України.

Висновок.

Вступ

Кардинальні зміни в економічному житті України у першій половині
дев’яностих років, насамперед впровадження ринкових засад
господарювання, відмова від державної монополії на засоби »виробництва,
правове закріплення рівності усіх форм власності, розвиток якісно нових
суб’єктів підприємницької діяльності, причинно зумовили необхідність
перегляду принципів та методів вирішення спорів між підприємствами,
організаціями, іншими суб’єктами господарювання, а також у передбачених
законодавством випадках їх спорів з органами влади та управління.

Система органів, яким був підвідомчий розгляд господарських спорів, що
існувала до цього, відзначалась як їх багаточисельністю, так і
відсутністю єдиних критеріїв та чіткої процедури вирішення таких спорів.
Державні арбітражі в силу своєї природи і підпорядкованості виконавчій
владі були не в змозі забезпечити реальне втілення своєї проголошеної,
але не діючої незалежності, рівності перед ними та законом сторін спору,
їх процесуальної змагальності. Крім вони були позбавлені права
розглядати певні категорії спорів, які в нових економічних умовах
набували особливої значимості, в тому числі й спорів, пов’язаних з
податками та неподатковими платежами до державного бюджету, спорів між
підприємствами та організаціями одного міністерства чи відомства, між
підприємствами та банками у зв’язку із здійсненням ними контролю за
використанням коштів підприємств. Зазначення та інші спори розглядалися
органами державної виконавчої влади. Деякі спори підлягали розгляду
загальними судами у порядку цивільного судочинства: спори за участю
іноземних юридичних осіб, спільних підприємств, міжнародних об(єднань і
організацій СРСР та інших країн, які не були учасниками Ради Економічної
Взаємодопомоги; спори, що виникали з договорів перевезення вантажів у
прямому залізничному і повітряному сполученні, а також за участю органів
залізничного та повітряного транспорту; спори за участю колгоспів,
міжколгоспних, державно-колгоспних підприємств, організацій та їх
об(єднань. Поряд з цим господарські конфлікти вирішували також відомчі
арбітражі, які діяли практично у кожному міністерстві чи відомстві. Все
це викликало значні труднощі у визначенні та розмежуванні підвідомчості
конкретних спорів відповідним органам, заважало формуванню єдиної
практики застосування господарського і цивільного законодавства при
вирішенні та врегулюванні економіко-правових за своєю природою спорів.

Минуло більш як 190 років під дня створення попередника сучасних
арбітражних судів на території України. До речі, комерційний суд її
м.Одесі взагалі було першим подібним судовим органом її імперії. Пізніше
такі суди були створені у Феодосії (1819) та в Ізмаїлі (1824), які
згодом перетворилися на систему комерційних судів, які розглядали справи
не тільки па підставі Статуту торгового судочинства, але й у
відповідності з Статутом цивільного судочинства під 2б листопада 1864 р.

З того часу система арбітражних (комерційних) судів неодноразово
зазнавала певних змін та реформувань. Але головною особливістю
судочинства в них було прагнення до швидкого розгляду справ. Днем
створення арбітражних судів у сучасному розумінні прийнятого вважати 21
листопада 1922 р., коли була прийнята відповідна Постанова Ради Народних
Комісарів України. З одержанням Україною незалежності сталися зміни в
економічному житті, які зумовили необхідність перегляду принципів та
метолів правового захисту господарюючих суб(єктів. Конкретні економічні
умови України визначали доцільність вирішення господарських спорів
переважно спеціалізованим інститутом судової влади. Таким інститутом
став арбітражний суд. Закон про його утворення Верховна Рала України
прийняла 4 червня 1991 р.

У цьому законодавчому акті було визначено прерогативи арбітражного суду
саме як однієї з гілок судової влади, що здійснює правосуддя у
господарських відносинах. Головною своєрідністю арбітражних судів як
ланки судової влади є його спеціалізація. Відповідно до ст. І Закону
України «Про арбітражний суд» арбітражний суд є незалежним судовим
органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між
юридичними особами, державними та іншими органами. Арбітражний суд
вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону
України «Про арбітражний суд», Арбітражного процесуального кодексу
України та інших законодавчих актів України, міжнародних договорів.

На арбітражний суд покладені повноваження по розгляду справ за позовними
заявами юридичних осіб (в т.ч. іноземних), громадян-підприємців,
держаних та інших органів, прокурорів (їх заступників), які звертаються
в інтересах держави.

3а вісім років діяльності арбітражні суди розглянули майже мільйон
справ, тобто в мільйоні випадків були поновлені порушені права юридичних
осіб. Більш як 4 мільярди незаконно утриманих гривень минулого року було
повернуто господарюючим суб’єктам та до бюджету країни. За розглядом
справ у 1998 р. до бюджету було сплачено у вигляді держмита близько 200
мільйони) гри., а також 3 млн. російських рублів, 10 мільйонів
білоруських рублів, 2,5 мільйона доларів СШЛ та 50 мільйони) марок ФРН.

Стрімке зростання кількості розглянутих справ свідчить не лише про
пожвавлення господарської діяльності підприємств, але й про зростаючу
довіру до суду з боку суспільства. Для нас, суддів системи арбітражних
судів України, особливо приємно усвідомлювати, що громадяни задля
встановлення справедливості не шукають так званих “обхідних шляхів” у
вирішенні проблем та суперечок, а звертаються саме до арбітражних судів,
які здатні неупереджено та у відповідності з чинним законодавством
розв’язати будь-яку конфліктну ситуацію, що склалася.

Завдання арбітражного суду.

Сприяння економічним перетворенням в державі, формування
конкурентноспроможного середовища для суб’єктів господарювання усіх форм
власності, реалізація конституційного принципу рівності їх перед законом
– це завдання щоденно здійснюється суддями арбітражних судів України.
Врегульовуючи господарські спори, вони спрямовують дії господарюючих
суб’єктів у правове русло. Адже тільки в чітко окреслених правових межах
може стабільно функціонувати ринковий механізм, наш кожен з учасників
економічних процесів має відповідати за результати своєї діяльності.

В статті 3 Закону України про арбітражний суд сказано, що завданнями
арбітражного суду є

1) Захист прав та охороньованих законом інтересів учасників
господарських правовідносин. Зростання числа розглянутих справ сталося в
усіх арбітражних судах України, а найбільш значним воно було в
Івано-Франківській, Чернівецький, Вінницькій, Черкаській та
Чернігівській областях. Найбільшу кількість господарських спорів
врегульовано арбітражними судами областей: Харківської (розглянуто 3431
справу), Донецької (4297), Дніпропетровської (3699), Одеської (3410) та
міста Києва (3450 справ).

2) Сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин. при
винесенні рішень на користь юридичної особи до уваги береться не форма
власності господарського суб’єкта, а законність й обгрунтованість його
вимог.

Поглиблення фінансової кризи в країні, зростання дебіторської і
кредиторської заборгованості значною мірою зумовлює погіршення
господарської дисципліни. Одним з основних чинників виникнення спорів
між господарюючими суб’єктами продовжує залишатися незадовільний
фінансовий стан підприємств. За рішенням арбітражних судів до
господарського обороту повернено 1,7 млрд. грв. За шість місяців
поточного року ними присуджено до стеження в державний бюджет України
суму коштів, еквівалентну 90 млн.грв. з яких 83 млн. грв. – в
національній валюті, решта – в іноземній. Відчуваючи постійне підвищення
довіри до арбітражних судів з боку суб’єктів господарювання різних форм
власності, не можна без прикрості зазначити про окремі необ’єктивні
оцінки діяльності, які даються як певними колами громадськості, так і
деякими представниками офіційної влади. обвинувачення на адресу
арбітражних установ, які можна побачити в пресі та почути інколи з
офіційних трибун, зводяться в основному, до того, що при вирішенні
справ, судді, начебто роблять це на користь державних підприємств
(організацій) або ж, навпаки, віддають перевагу комерційним структурам з
огляду саме на їх форму власності. Якщо ж будь-хто із суддів спробує
вирішити справу упереджено і необєктивно, то цьому факту буде негайно
дана належна оцінка, і він може стати не лише підставою для порушення
дисциплінарного провадження, а й притягнення до кримінальної
відповідальності (за наявність ознак злочину). Зважаючи на невпинну
криміналізацію суспільства, організовану злочинність та корупцію, що
підривають довіру до органів державної влади і породжують зневіру людей
у справедливість, ми гостро і рішуче реагуватимемо на будь-які
порушення, що їх припускають судді при розгляді справ, чи то з огляду на
форму власності суб’єкта господарювання, чи з будь-яких інших підстав,
ми теж не маємо наміру залишати без належного реагування. Авторитет
арбітражної системи, який нелегко складався не одним поколінням
арбітрів, ми не маємо права віддавати на поталу невдоволеним спритникам,
котрим арбітражний суд перешкодив обійти закон.

3) Внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового
регулювання господарської діяльності.

4) Врегулювання господарських спорів. Порядок доарбітражного
врегулювання спорів визначається Арбітражним процесуальним кодексом
України, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України
законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Система арбітражних судів України як самостійна ланка процесуального
законодавства нашої держави набула певного досвіду врегулювання
господарських відносин. Нині вже можна говорити про ефективність тих або
інших інститутів арбітражно — процесуального права.

Треба зазначити, що значна кількість норм, пов’язаних з господарським
правом, дісталась нам у спадок від радянських часів. Зокрема, до них
необхідно віднести норми, закріплені у другому розділі АПК України, який
має назву «Доарбітражне врегулювання господарських спорів». Практика
засвідчила доцільність застосування цих норм, які виникли на початку
70-х років, в умовах існування радянської господарської системи. Тоді
більш як дві третини спорів вдавалося вирішувати у позасудовому порядку.
З урахуванням цього законодавець поповнив АПК вказаним вище розділом,
сподіваючись на збереження високої ефективності застосування цього
правового інституту. Однак при цьому не було враховано того, що
докорінні зміни у господарському законодавстві неодмінно мали справити
значний вплив і на процесуальні правовідносини, а отже, призвести до
втрат популярності доарбітражного врегулювання спорів серед
господарюючих суб’єктів. Вказане вище зумовлено рядом обставин.

По-перше, з’явилася велика кількість підприємств приватної та
колективної (з малою кількістю засновників) форм власності. Раніше
заявлені у претензії майнові вимоги визнавались адміністрацією
державного підприємства беззастережно, оскільки крім держави інших
власників — юридичних осіб не існувало. Кошти, переведені до іншого
підприємства чи організації для задоволення претензійних вимог,
залишались у єдиного власника. А для сучасного приватного підприємця
процес прийняття рішення про добровільне відрахування особистих коштів
або коштів власників, які його працевлаштували, є більш болючим.
Особливо це стосується невеликих підприємств, для яких незаплановане
вилучення оборотних коштів обертається погіршенням їх фінансового стану.
До того ж економічно вигідніше не перераховувати для задоволення

претензії кошти кредитору, а залучати їх до обороту і одержувати
додатковий прибуток, з частини якого потім сплачувати штраф,
передбачений ст. 9 АПК. Тобто слабка відповідальність за необгрунтовану
відмову задовольнити претензійні вимоги є також причиною занепаду
доарбітражного врегулювання спорів.

По-друге, широкому застосуванню доарбітражного врегулювання спорів
перешкоджає криза неплатежів. Як відомо, нині багато підприємств не
можуть навіть виконати свої зобов’язання перед бюджетом, оскільки з ними
не розраховуються покупці та замовники. Якщо підприємство «сидить на
картотеці», про задоволення майнових претензійних вимог мова навіть не
йде. Досить поширеною є ситуація, коли інкасові розпорядження податкової
адміністрації блокують рахунок підприємства і позбавляють останнє
можливості розпорядитися коштами, задовольнивши претензійні вимоги. З
іншого боку, задоволення таких вимог лише погіршує і без того складне
становище господарюючого суб’єкта.

По-третє, з’явилася велика кількість принципово нових правовідносин,
невідомих радянській системі права, для впорядкування яких застосування
доарбітражного врегулювання спорів недоцільно. Досить складно визначити
коло цих правовідносин. Але законодавець зробив таку спробу, навівши у
ст. 5 АПК перелік спорів, на які не поширюються вимоги щодо
доарбітражного врегулювання, Спочатку до таких спорів відносили лише
спори про визнання недійсними ненормативних актів та справи, що
порушуються за заявою прокурора. Однак цього було явно недостатньо. Тому
Вищий арбітражний суд України був змушений у своїх роз’ясненнях
визначати інші категорії спорів, на які не поширюються зазначені вимоги,
серед яких можна назвати справи про банкрутство (п. 2 Роз’яснення від 15
травня 1993 р. № 01-6/481), спори про визнання угод недійсними (ч. З п.
7 Роз’яснення від 1 листопада 1995 р. № 02-5/781), справи, порушені за
заявою Антимонопольного комітету (п. 2 Роз’яснення від 1 листопада 1995
р.). Склалась парадоксальна ситуація, за якої винятки з законодавчого
правила встановлюються роз’ясненнями Вищого арбітражного суду, тобто
актами, які навіть не мають нормативного характеру. Щоб хоч якось
виправити становище. Верховна Рада 13 травня 1997 р. прийняла Закон «Про
внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» (Відомості
Верхов. Ради України. — 1997. — № 25. — Ст. 171), яким перелік винятків
з правила про обов’язковість доарбітражного врегулювання спорів було ще
більше розширено. До нього крім спорів про визнання недійсними договорів
та актів (у тому числі нормативних) державних й інших органів віднесено
спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, а також
про звернення стягнення на заставлене майно.

Проте, як свідчить практика, наведеного переліку недостатньо. У багатьох
ситуаціях додержання положення про обов’язковість доарбітражного
врегулювання спорів не тільки не сприяє захисту прав та законних
інтересів юридичних осіб, а навіть перешкоджає йому.

Так, товариство з обмеженою відповідальністю «Вілакс» звернулось до суду
з позовом до акціонерного комерційного банку «Інко» про відшкодування
збитків, завданих затримкою виконання за договором його
розрахунково-касового обслуговування, що дістало вияв у неперерахуванні
йому банком коштів за дорученням клієнта. Під час слухання справи
з’ясувалося, що за час, витрачений на доарбітражне врегулювання спору,
контрагенти «Вілаксу», до яких не надійшли гроші, припинили
відвантаження товарів, що завдало товариству великих збитків. Але вони
не могли бути відшкодовані банком, оскільки під час розгляду претензії
його було визнано банкрутом.

У іншому випадку державне виробниче об’єднання шахтоуправління
«Жовтневе» уклало з малим приватним підприємством «Диван» договір оренди
приміщення строком до 31 грудня. Однак вже у серпні воно було вимушене
надіслати останньому претензію, в якій висувались вимоги погасити
заборгованість по орендній платі та комунальних послугах. До закінчення
строку, наданого законодавством для розгляду претензії (ст. 7 АПК),
приватне підприємство розпустило персонал, перерахувало-невідомо куди
свої кошти, продало майно і фактично припинило існування. Навіть після
видання арбітражним судом наказу про стягнення з нього коштів зробити це
було неможливо.

Ще в одному випадку у закритому акціонерному товаристві «Поділля»
змінилося керівництво, в тому числі юридичного відділу. Нові юристи
подали претензії до боржників, які не сплачували борги понад два з
половиною роки. Але до закінчення строку розгляду претензії закінчилися
строки позовної давності, у поновленні яких арбітражний суд відмовив.
Отже, через помилки колишніх керівників права підприємства залишились
без захисту.

Існує безліч випадків, коли виконання вимог закону про обов’язковість
доарбітражного врегулювання господарських спорів завдає
підприємствам-кредиторам збитків і навіть ставить їх під загрозу
банкрутства, які свідчать про те, що зазначений інститут арбітражного
процесу потребує глибокого реформування. На нашу думку, цьому можуть
сприяти такі фактори:

1. Надання нормам про доарбітражне врегулювання спорів індикативного,
тобто рекомендаційного характеру. Треба, щоб застосування цього
інституту чи відмова від цього залежали виключно від бажання
господарюючого суб’єкта. В конкретній ситуації керівникам підприємства
видніше, доцільно використовувати претензійний порядок розв’язання
спорів чи ні. Адже їх доарбітражне врегулювання є особливістю
українського законодавства. Інші країни (навіть ті, що входили до складу
колишнього Радянського Союзу) ніколи не застосовували його або (за
незначними винятками) відмовились від його застосування, що аж ніяк не
позначилось на ефективності захисту прав підприємств та організацій.
Уявляється, що побоювання стосовно відмирання інституту доарбітражного
врегулювання спорів при скасуванні його обов’язковості безпідставні.
Адже якщо таке скасування призведе до відмирання цієї стадії
арбітражного процесу, це означатиме лише те, що ці нормі «тратили
актуальність за умов ринкової економіки і потреби в них вже немає.

2. Посилення відповідальності за несвоєчасну відповідь на претензію або
відмову від такої відповіді. Розміру відповідальності, передбаченого ст.
9 АПК, недостатньо, щоб дисциплінувати деяких правопорушників та
примусити їх поважати процесуальний закон. Доцільно підвищити розмір
штрафу до 50 відсотків від суми позову і у законі зобов’язати суддю
застосовувати цю санкцію кожного разу, коли порушується порядок
доарбітражного врегулювання спорів.

3. Встановлення правила, за яким безспірне стягнення коштів з
розрахункового рахунку боржника на підставі визнаної ним претензії (ст.
8 АПК) провадиться в першочерговому порядку порівняно з розпорядженнями
податкової адміністрації. Бюджет від цього не постраждає. А залучення
коштів боржника до комерційного обороту створить у кредитора дохід, що
підлягає оподаткуванню. Водночас цю особливість законодавства
підприємства, що «сидять на картотеці», будуть використовувати для
розрахунків з постачальниками, а це у свою чергу пожвавить платіжний
оборот.

Принципи організації і діяльності арбітражного суду.

За статтею 2 “Закону України про арбітражний суд”.

Організація і діяльність арбітражного суду визначаються Конституцією
України, цим Законом, Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими
законодавчими актами України, а також міждержавними договорами й
угодами, ратифікованими у встановленому порядку.

Арбітражні суди утворюються на засадах призначення всіх арбітрів
Верховною Радою України і здійснюється на принципах:

1) Законності. Це один з пріоритетних напрямків діяльності арбітражних
судів при винесенні рішень, ухвал і постанов, а найвищою оцінкою роботи
кожного судді є стабільність винесених ним судових актів.

2) Рівності сторін перед законом і арбітражним судом. ст.71.
Арбітражного процесуального кодексу України.

1. принцип рівності сторін перед законом і арбітражним судом
виявляється в тому, що сторони в арбітражному процесі користуються
рівними процесуальними правами. позивач і відповідач мають право
знайомитись з матеріалами справи, брати участь в судовому засіданні,
подавати докази в підтвердження своїх вимог і заперечень, заявляти
клопотання і відводи, оскаржити рішення, укладати мирову угоду, вимагати
примусового виконання виданого наказу та ін. Арбітражний суд повинен
стежити за дотриманням вимог закону про рівність прав сторін і сприяти
їх здійсненню.

2. Сторони мають право самостійно визначати, які докази, крім тих, що
витребувані, можуть подати в процесі підготовки справи до розгляду або в
самому процесі розгляду справи. позивач має право в процесі підготовки
справи до розгляду, а також під час її розгляду відмовитись від позову
або зменшити його розмір, а відповідач – визнати позов.

3) Незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої
влади і підкорення тільки законові.

4) Арбітрування. стаття 73. Арбітражний суд сприяє досягненню угоди між
сторонами. Умови угоди викладаються в адресованій арбітражному суду
письмовій заяві, підписаній представниками сторін. Арбітражний суд
приймає рішення відповідно до цієї угоди, якщо угода між сторонами не
суперечить і матеріалам справи.

1. Застосування методу арбітрування в арбітражному процесі дозволяє
найбільш правильно вирішити спір, виключає можливість виникнення інших
подібних спорів. Представники сторін (якими найчастіше є самі керівники
юридичних осіб) виявляють в процесі арбітрування причини спорів, а також
недоліки в роботі підприємств, організацій, вживають заходів до їх
усунення.

2. В процесі підготовки справи до розгляду, а також під час її розгляду
арбітражний суд має сприяти досягненню сторонами угоди. умови угоди
викладаються в адресованій арбітражному суду письмовій формі за підписом
представників сторін.

При цьому головуючий арбітр повинен витребувати від представників
сторін щодо їх повноважень на таку угоду.

3. Арбітражний суд приймає рішення відповідно до цієї угоди Якщо ця
угода суперечить діючому законодавству або порушує чиї-небудь права і
охороняючи законом інтереси, арбітражний суд повинен відмовити в
затверджені своїм рішенням такої угоди про що виноситься відповідна
ухвала.

5) Гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це
суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або коли
є обгрунтовані заперечення однієї із сторін. За статтею 72 Арбітражно —
процесуального кодексу України і Конституцією України проголошено, що
розгляд цивільних (в тому числі й господарських) справ в усіх судах
проводиться відкрито.

Згідно з цим Кодексом та іншими нормативними актами кожному учаснику
процесу надаються рівні можливості подавати необхідні докази, пояснення
як в письмовій, так і в усній формі.

Письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, можуть бути
оголошені в засіданні арбітражного суду як за вимогою учасників процесу,
так і з ініціативи арбітра (арбітрів).

Кіно, фото і відео зйомки, а також використання інших технічних засобів
в залі засідання арбітражного суду можливо, але тільки з дозволу
арбітра, як правило на початку засідання. Якщо особа, яка бере участь в
арбітражному процесі, не володіє мовою, якою ведеться судочинство, за
клопотанням цієї особи до участі у справі залучається перекладач.

Якщо предмет спору або матеріали справи, яка розглядається, являють
собою державну та комерційну таємницю, розгляд справи здійснюється в
закритому засіданні.

6) Обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду.

Судовою колегією з перегляду рішень, ухвал і постанов Вищого
арбітражного суду України не було скасовано жодного судового акта,
винесеного арбітражними судами Київської, Кіровоградської і
Чернігівської областей. А це означає, що господарюючі суб(єкти знайшли в
даних судах належний правовий захист.

Організація арбітражних судів в Україні.

В Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд
Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які
становлять єдину систему арбітражних судів. Верховною Радою України за
поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватись й інші
ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди
тощо). Відповідно до статті 10 “Закону України про арбітражний суд”.
Вищий арбітражний суд України є найвищим органом у вирішенні
господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов
арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю.

Вищий арбітражний суд складається з Голови (зараз головою Вищого
Арбітражного суду є Є.Д.Притика), першого заступника Голови, заступників
Голови та арбітрів і діє у складі:

пленуму Вищого арбітражного суду;

президії Вищого арбітражного суду;

арбітражних колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал,

постанов.

Згідно статті 12. “Закону України про арбітражний суд”.

Вищий арбітражний суд України має такі повноваження:

1) Вирішує господарські спори, віднесені до його компетенцій Арбітражним
процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України,
міждержавними договорами й угодами; може в межах відповідності
арбітражних судів України прийняти до свого провадження будь-який
господарський спір.

2) Переглядає в порядку нагляду рішення ухвали, постанови Вищого
арбітражного суду, арбітражного суду Республіки Крим, арбітражних судів
областей. міст Києва і Севастополя.

3) Вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує
однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських
спорів; дає роз’яснення арбітражним судом з питань практики застосування
законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та
порядок вирішення господарських спорів. Роз’яснення Вищого арбітражного
суду є обов’язковим для арбітрів і учасників господарських
правовідносин, що застосовують законодавство, з якого дано таке
роз’яснення.

4) Веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин.

5) Здійснює організаційне керівництво арбітражним судом Республіки Крим,
арбітражними судами областей, міст Києва і Севастополя, несе
відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності,
перевіряє і поширює позитивний досвід роботи арбітражних судів
республіки.

6) Забезпечує підбір і підготовку кандидатів у арбітри, підвищення
кваліфікацій працівників арбітражних судів, організовує роботу по
матеріально-технічному забезпеченню арбітражних судів і створенню
належних умов для їх діяльності, нормативному забезпеченню, веденню
статистичного обліку.

7) Здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Вищому арбітражному суду відповідно до Конституції України належить
право законодавчої ініціативи у Верховній раді України

Повноваження Голови Вищого арбітражного суду України (стаття 12):

1) організовує діяльність Вищого арбітражного суду і несе
відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий арбітражний
суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на
посаду та звільняє з посади працівників апарату Вищого арбітражного
суду, вживає заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на
голову арбітражного суду Республіки Крим, голів Арбітражних судів
областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, арбітрів цих
арбітражних судів, арбітрів та працівників апарату Вищого арбітражного
суду;

2) здійснює організаційне керівництво роботою арбітражних судів України;

3) розподіляє обов’язки між заступниками Голови та арбітрами Вищого
арбітражного суду;

4) затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання
Вищого арбітражного суду, положення про структурні підрозділи Вищого
арбітражного суду;

5) вносить у Верховну Раду України подання щодо:

призначення заступників Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду,
голів, їх заступників та арбітрів арбітражних судів областей, міст Києва
і Севастополя;

затвердження складу президії Вищого арбітражного суду;

встановлення численності арбітрів та інших працівників вищого
арбітражного суду, арбітражного суду Республіки Крим, арбітражних судів
областей, міст Києва і Севастополя і асигнувань на їх утримання;

тлумачення законів України;

6) забезпечує підготовку матеріалів з питань, що підлягають розгляду на
президії та пленумі Вищого арбітражного суду, вносить на розгляд ці
питання, скликає президію і пленум та головує на їх засіданнях;

7) може прийняти до свого провадження в межах підвідомчості арбітражних
судів України вирішення господарського спору та переглянути рішення,
ухвалу, постанову по справі в порядку, передбаченому Арбітражним
процесуальним кодексом України;

8) вносить у президію Вищого арбітражного суду протести на рішення,
ухвали, постанови, прийняті заступниками Голови Вищого арбітражного суду
або в засідання під їх головуванням;

9) вносить у пленум Вищого арбітражного суду подання про перегляд
постанов президії Вищого арбітражного суду;

10) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Заступник голови вищого арбітражного суду його функції і обов’язки:

є головою арбітражної колегії Вищого арбітражного суду;

може прийняти до свого провадження в межах підвідомчості арбітражних
судів України вирішення господарського спору в порядку, передбаченому
Арбітражним процесуальним кодексом України, та переглянути рішення,
ухвалу, постанову по справі;

здійснює відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою
структурних підрозділів апарату Вищого арбітражного суду;

здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Пленум. Згідно статті 15 пленум Вищого арбітражного суду України діє у
складі:

Голови Вищого арбітражного суду (головуючий), його заступників, арбітрів
Вищого арбітражного суду, голови арбітражного суду Республіки Крим,
голів арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя за посадою.

Пленум скликається не менш як двічі на рік. Про час його скликання члени
пленуму повідомляються не пізніш як за п(ятнадцять днів до засідання. В
цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які вносяться на
розгляд пленуму. Засідання пленуму є правомочним при наявності не менш
як двох третин його складу.

Постанови пленуму приймаються відкритим голосування більшість голосів
членів пленуму і підписуються головуючим на засіданні.

Повноваження пленуму.

вирішує найважливіші питання діяльності арбітражних судів України;

заслуховує повідомлення голови арбітражного суду Республіки Крим, голів
арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя про виконання
покладених на них завдань і практику застосування законодавства;

розглядає матеріали узагальнення арбітражної практики та статистики і
дає керівні роз’яснення, що є обов’язковими для органів, які вирішують
господарські спори, а також підприємств, організацій, державних та інших
органів, посадових осіб;

приймає рішення за висновками Конституційного Суду України про
відповідність роз’яснень пленуму Вищого арбітражного суду Конституції
України;

переглядає за поданням Голови Вищого арбітражного суду постанови
президії Вищого арбітражного суду з господарських спорів;

обирає кваліфікаційну колегію, яка проводить атестацію арбітрів
арбітражних судів;

розглядає інші питання вдосконалення правового регулювання господарських
відносин, які вносяться президією або членами пленуму Вищого
арбітражного суду.

Президія. Згідно статті 17:

Президія Вищого арбітражного суду України утворюється у складі Голови
Вищого арбітражного суду (головуючий) та заступників Голови за посадою
і кількох арбітрів.

Кількість членів і склад президії Вищого арбітражного суду
затверджуються Верховною Радою України за поданням Голови Вищого
арбітражного суду.

Засідання президії Вищого арбітражного суду є правомочними при наявності
не менш як двох третин членів президії.

Рішення президії Вищого арбітражного суду приймаються відкритим
голосуванням більшістю голосів членів президії і підписуються головуючим
у засіданні.

Засідання президії Вищого арбітражного суду проводяться не менш як один
раз на місяць.

Повноваження президії:

вирішує питання організації та діяльності, підбору кадрів арбітражних
судів України;

заслуховує повідомлення голови арбітражного суду Республіки Крим, голів
арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя, арбітрів судів
України та звіти керівників структурних підрозділів Вищого арбітражного
суду;

переглядає за протестом Голови Вищого арбітражного суду в порядку
нагляду рішення, ухвали, постанови, прийняті Вищим арбітражним судом, та
переглядає за нововиявленими обставинами справи, постанови з яких було
прийнято самою президією Вищого арбітражного суду;

розглядає матеріали узагальнення практики і аналізу статистики, у період
між засіданнями пленуму Вищого арбітражного суду дає роз’яснення щодо
практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в
господарській сфері та порядок розгляду господарських спорів з наступним
затвердженням на пленумі;

вносить питання для розгляду їх на пленумі Вищого арбітражного суду;

розглядає інші питання, які вносяться Головою чи членом президії Вищого
арбітражного суду.

Згідно статті 5 в Україні діють арбітражні суди Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя.

Повноваження арбітражного суду Республіки Крим, арбітражного суду
області, міст Києва і Севастополя

вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції, розглядає
справи про банкрутство;

переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови цього
арбітражного суду;

визначає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує
статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому
арбітражному суду України, спрямовані на вдосконалення правового
регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських
спорів;

веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері
господарських відносин;

здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Голова арбітражного суду Республіки Крим, області, міста Києва і
Севастополя

може прийняти до свого провадження в межах компетенції відповідного
арбітражного суду вирішення господарського спору в порядку,
передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України; переглядає
рішення, ухвалу, постанову по справі;

розподіляє обов’язки між заступниками голови та арбітрами арбітражного
суду;

забезпечує підбір і підготовку кандидатів у арбітри;

затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання
арбітражного суду;

організовує діяльність арбітражного суду і несе відповідальність за
виконання завдань, покладених на арбітражний суд, видає в межах своїх
повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з
посади працівників апарату арбітражного суду, застосовує щодо них заходи
заохочення і накладає дисциплінарні стягнення;

вносить Голові Вищого арбітражного суду України подання щодо призначення
Верховною Радою України заступників голови та арбітрів, встановлення
чисельності працівників і асигнувань відповідного арбітражного суду;

здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Заступники голови арбітражного суду Республіки Крим, області, міст Києва
і Севастополя мають такі повноваження:

можуть прийняти до свого провадження в межах компетенції відповідного
арбітражного суду вирішення господарського спору в порядку,
передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України; переглядають
рішення, ухвалу, постанову по справі;

здійснюють відповідно до розділу обов’язків керівництво роботою
структурних підрозділів апарату арбітражного суду;

здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством.

Статус Арбітра Арбітражного суду.

Згідно статті 20 Арбітр може бути особа, яка досягла на день призначення
30 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю, як
правило, не менше п’яти років.

На посаду арбітра арбітражного суду Республіки Крим, арбітражних судів
областей та міст Києва і Севастополя призначається особа, яка досягла на
день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за
спеціальністю, як правило, не менше трьох років.

Права і обов’язки арбітра.

Арбітр при вирішенні господарського спору повинен точно виконувати
вимоги законодавства, бути об’єктивним та неупередженим, забезпечувати
високу культуру арбітражного процесу.

Вимоги арбітра, що ставлять в межах повноважень арбітражного суду, є
обов’язковими для посадових осіб, державних, кооперативних, громадських
та інших органів, господарських та інших організацій і підприємств, до
яких вони звернуті.

Арбітр має право вносити у пленум чи прездію Вищого арбітражного суду
України пропозиції щодо роз’яснення застосування законодавства, яке
регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення
господарських спорів.

Арбітр вивчає та узагальнює арбітражну практику, вносить пропозиції щодо
запобігання порушенням законності у сфері господарських відносин.

Арбітр може очолювати структурний підрозділ апарату арбітражного суду.

Підприємництво та робота арбітра на інших державних, кооперативних і
громадських підприємствах, в установах, організаціях або інших органах
не допускається, за винятком педагогічної і науково-дослідницької
діяльності.

Згідно закону арбітри мають соціально-побутове забезпечення.

Місцеві Ради народних депутатів зобов’язані не пізніше шести місяців
після призначення арбітра забезпечити його окремою квартирою (будинком)
відповідно до законодавства України. Арбітр користується правом на
додаткову жилу площу.

Арбітр користується пільгами на встановлення квартирного телефону,
влаштування дітей в дошкільні заклади незалежно від їх відомчої
підпорядкованості та при вирішенні інших питань соціально-побутового
забезпечення у порядку, передбаченому законодавством України.

Незалежність арбітра проявляється у здійснені правосуддя і підкоряється
тільки законові. Втручання в судову діяльність арбітра забороняється.

Вплив на арбітра в будь-якій формі з метою перешкодити всебічному,
повному і об’єктивному розгляду конкретної справи тягне за собою
відповідальність за законодавством України.

Засоби масової інформації не мають права у своїх повідомленнях формувати
громадську думку до розгляду конкретної справи або іншим чином впливати
на арбітра до прийняття рішення.

Недоторканість арбітра.

Арбітра не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності,
піддано заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому
порядку, або заарештовано без згоди Верховної Ради України, а в період
між сесіями – Президії Верховної Ради України.

Дисциплінарна відповідальність арбітра. За статтею 25 “Закону України
про Арбітражні суди” арбітра не може бути притягнуто до дисциплінарної
відповідальності на загальних підставах у випадках та в порядку,
встановлених законодавством України про працю.

Скасування або зміна рішення, ухвали, постанови з господарського спору
самі по собі не тягнуть дисциплінарної відповідальності арбітра, який
брав участь у їх прийнятті, якщо при цьому не були допущені навмисне
порушення закону або несумлінність.

Арбітр може бути звільнений від посади за:

за станом здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи;

внаслідок обрання, призначення або переведення на іншу роботу;

за власним бажанням;

по досягненні пенсійного віку.

Арбітр звільняється з посади за порушення законності або скоєння вчинку,
не сумісного з подальшим перебуванням на посаді. Увільнення від
виконання своїх обов’язків та звільнення з посади провадяться:

Голови Вищого арбітражного суду України – за поданням Голови Верховної
Ради України Президією Верховної Ради України з наступним внесенням на
затвердження Верховної Ради України;

Арбітрів усіх арбітражних судів – за поданням Голови Вищого арбітражного
суду України Президією Верховної Ради України з наступним внесенням на
затвердження Верховної Ради України.

Інші питання діяльності арбітражного суду.

1) Арбітражний суд займається підготовкою науково обгрунтованих
рекомендацій з питань організації та діяльності арбітражного суду,
розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавства, порядку і практики
розгляду господарських спорів при Вищому арбітражному суді України
утворюється науково-консультативна рада з провідних вчених та інших
висококваліфікованих спеціалістів.

Склад науково-консультативної ради та порядок її організації і
діяльності затверджуються президією Вищого арбітражного суду.

2) Арбітражні суди ведуть у встановленому порядку статистичний облік.

Вищий арбітражний суд України аналізує статистичні дані і використовує
їх для вдосконалення діяльності арбітражних судів.

3) Здійснює зв’язки з органами, що вирішують господарські спори в
державах, на підставі угод і договорів.

Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Республіки Крим,
арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя взаємодіють із
засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по
попередженню порушень законності, а також координують свою діяльність із
правоохоронними органами України та інших держав щодо запобігання
порушенням законодавства у сфері господарських відносин.

Вищий арбітражний суд України розробляє пропозиції щодо організації і
діяльності третейських судів на території України.

4) Мають друкарський орган.

Висновок

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки; що арбітражний суд
сприяє економічним перетворенням в державі, формуванню
конкурентноспроможного середовища для суб’єктів господарювання та усіх
форм власності, врегульовує господарські спори згідно законам і
підзаконним актам. Також спрямовує дії господарюючих суб’єктів у правове
русло. При розгляді справ арбітражні суди вживають певні заходи,
приймають на професійному рівні рішення і не припускаються помилок. Ще
хочеться доповнити, що високу оцінку роботи арбітражних судів України
дав Президент. Він наголосив, що суди в умовах зіткнення інтересів
різних суб’єктів господарювання спроможні притаманними їм методами
поєднувати інтереси кожного з них з державними інтересами.

Це висловлення ми розцінюємо не лише як підсумок діяльності, а,
насамперед, як програмне положення на перспективу.

Література

Арбітражний процесуальний кодекс України. Харків, 1995, стор. 3-4.

Закон України про арбітражний суд. Харків, 1991.

Юридичний журнал “Право України” №3, 1998, стор. 20-22.

Юридичний журнал “Право України” №6, 1999, стор. 3-4.

PAGE

PAGE 29

Похожие записи