Реферат
на тему:
Актуальні проблеми реформування системи відшкодування ПДВ
В нашій державі, як і в багатьох інших країнах світу, податок на додану
вартість є одним із основних джерел формування доходної частини бюджету.
Тому зрозуміло, що нормальне функціонування цього податку є важливим для
економіки країни.
Податок на додану вартість був запроваджений в Україні Декретом Кабінету
Міністрів України “Про податок на добавлену вартість” від 26 грудня 1992
року № 14–92. До Декрету вносилися численні зміни та доповнення і на
сьогодні адміністрування ПДВ проводиться в новій редакції згідно із
Законом України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану
вартість” з урахуванням змін та доповнень.
Податок на додану вартість (далі – ПДВ) є одним із різновидів
універсальних акцизів, є непрямим податком. ПДВ як непрямий податок є
ціноутворюючим і має тим більший вплив на загальний рівень цін в
державі, чим вище ставка податку та обсяг товарів, робіт та послуг, що
входить до об’єкту оподаткування.
Протягом 1995–1997 років відбувалося реформування ПДВ: у 1995 р. знижено
його ставку з 28 до 20 %; у 1997 році переглянуто ряд правових норм, що
регулюють механізми визначення величини та порядку стягнення податку.
Саме цей рік деякі західні експерти вважають роком запровадження
реального ПДВ. У формуванні доходної частини Державного бюджету України
податок на додану вартість відіграє провідну роль. У 1996–1997 роках він
становив близько 8 % ВВП та забезпечував 20 % надходжень до загальної
суми податків та платежів (включаючи платежі до фондів соціального
страхування), що в цілому відповідало показникам інших країн з
перехідною економікою. З 1998 року в Україні спостерігається неухильне
зниження доходів від справляння ПДВ, тоді як в інших країнах цей вид
податкових доходів є одним з надійніших.
У 2002 році суттєве збільшення надходжень від ПДВ (за підсумками 9
місяців 2002 року до 6,4 % ВВП, у порівнянні з 5,1 % за відповідний
період 2001 року) сталося, в основному, за рахунок збільшення податку на
додану вартість з ввезених на територію України товарів, завдяки
обмеженню використання податкових векселів [1].
Проблеми функціонування та реформування податку на додану вартість в
Україні досліджувалися таким провідними науковцями, як: О.Д. Данілов,
В.В. Лисенко, М.А. Науменко, А. Соколовська, Ф.О. Ярошенко та ін.
Достеменно невідомо, які сподівання вкладали розробники ПДВ у
впровадження цього податку в Україні. Мабуть, найкращі: стабільність
бюджетних надходжень, можливість впливати на економічні та соціальні
процеси за рахунок реалізації гнучкої системи пільг, усвідомлення
суб’єктами підприємницької діяльності, що не таке вже тяжке навантаження
несе у собі ПДВ, тому що фактичним платником цього податку є кінцевий
споживач, а суб’єкт підприємницької діяльності – платник ПДВ за певних
умов може розраховувати на повернення з бюджету надмірно сплачених сум
цього податку [2].
В Україні подальше адміністрування податку на додану вартість є
проблемним – ряд політиків та науковців радять відмінити цей податок і
замінити його податком з обігу. Головна причина – бюджетне
відшкодування, яке на сьогодні є проблемою. Можливість привласнити у
значному розмірі бюджетні кошти (у вигляді бюджетного відшкодування) та
можливість державних службовців отримати винагороду (хабар) за
здійснення бюджетного відшкодування – є вкрай привабливими перспективами
за економічних умов проживання більшості громадян (27 % населення
проживає за межею бідності, а 70 % – на межі). Але ПДВ є обов’язковим
податком в країнах ЄС, до яких бажає приєднатися й Україна, і відміна
його є кроком назад від інтеграції до європейського податкового поля.
Українським законодавством передбачені такі способи відшкодування ПДВ:
1) зарахування бюджетного відшкодування у рахунок майбутніх платежів з
ПДВ;
2) перерахування грошових коштів з бюджетного рахунку на банківський
рахунок платника ПДВ;
3) видача на суму бюджетного відшкодування казначейського чека (цей
спосіб не використовується через відсутність порядку випуску та обігу
казначейських чеків).
Український механізм відшкодування ПДВ, визначений законом, не
передбачав і не передбачає проведення перевірок податковими органами
обґрунтованості заявлених до відшкодування сум. Більше того, для того
щоб мати право на проведення такої перевірки, податковий орган повинен
мати підстави, зазначені у п. 3 Указу Президента “Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності” № 817/98 від 23.07.1998 р.,
зокрема, наявність:
– фактів про порушення платником податкового законодавства, виявлених
під час зустрічних перевірок;
– недостовірних даних, заявлених у звітних документах і т. ін.
Слід наголосити, що підзаконними нормативними актами визначити механізм
проведення відшкодування неможливо, оскільки це суперечить п. 11.4
Закону. Та, незважаючи на це, Президент, Кабінет Міністрів та ДПА
України (кожен на свій лад) намагалися покращити ситуацію шляхом
прийняття відповідних підзаконних актів.
Державна податкова адміністрація України разом із Держказначейством
України видали Порядок відшкодування податку на додану вартість,
відповідно до якого відшкодування здійснюється “за висновками податкових
органів або за рішенням суду” (п. 4.1. Порядку…). Така норма також
суперечить чинному законодавству, оскільки законом визначено порядок
відшкодування бюджетної заборгованості, який не передбачає надання
висновків про її наявність державними податковими інспекціями.
Зокрема, Президент України видав Указ “Про деякі зміни в оподаткуванні”
№ 857/98 від 07.08.1998 р., яким було збільшено строк проведення
відшкодування ПДВ з одного місяця до чотирьох після подання декларації
та було дозволено здійснювати відшкодування ПДВ шляхом зарахування
відшкодованих сум в рахунок податків (зборів), які сплачуються платником
до Державного бюджету. В той же час при судовому розгляді справ суди
можуть не звертати увагу на такі норми Указу, оскільки вони суперечать
п. 7.7.3 Закону (тобто питання, врегульовані Указом, вже були попередньо
врегульовані Законом), а відповідно до розділу XV Конституції України
Президент України мав право видавати укази з економічних питань, не
врегульованих законами [3].
Здійснювалися неодноразові спроби вирішити проблему відшкодування ПДВ
шляхом взаєморозрахунків. Одна з моделей такого відшкодування,
запропонована Постановою Кабінету Міністрів України № 2215 від
07.12.1999 р., яка дозволяла суму експертного відшкодування за згодою
платника податку зарахувати в рахунок платежів до бюджету кредитора, в
якості негативного наслідку мала виникнення “тіньових” схем погашення
заборгованості з ПДВ, в яких основним мотивом боржника бюджету була
економія обігових коштів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про
впорядкування відшкодування податку на додану вартість та розрахунків з
бюджетом” № 1270 від 26.09.2001 р., якою було додатково запроваджено ще
два види бюджетного відшкодування ПДВ шляхом:
– погашення заборгованості кредитора платника податку з платежів до
державного бюджету;
– погашення платнику податку наданих йому або його кредитору кредитів,
залучених під гарантії держави та бюджетних позичок.
На нашу думку, ця Постанова також суперечить діючому законодавству,
принципу верховенства права, прийнятому в Україні, й видана Кабінетом
Міністрів України без належних на те повноважень. Тому при вирішенні
суперечок суди залишають поза увагою норми цієї Постанови, керуючись
нормами закону.
У 2004 році Президент України видав Указ № 671/2004 “Про невідкладні
заходи щодо підвищення ефективності справляння ПДВ”, п. 9 якого було
надано право органам Державної контрольно-ревізійної служби України
проводити перевірки законності відшкодування ПДВ суб’єктам
підприємницької діяльності, яким протягом 2003–2004 рр. було
відшкодовано з Державного бюджету України більше 1 млн. грн. Однак
згідно з чинним законодавством питання справляння податків входить в
компетенцію лише податкових органів, що надало можливість суб’єктам
підприємницької діяльності, яким були відшкодоване ПДВ, не допустити
ревізорів Контрольно-ревізійної служби України до перевірок.
Таким чином, намагання Президента України та органів виконавчої влади
власними нормативними документами покращити порядок відшкодування ПДВ не
вирішили цієї проблеми.
Слід також зазначити, що поява бюджетного відшкодування мала як наслідок
криміналізацію державних установ: органів Державного казначейства,
податкової та митної служб, які іноді самі стають організаторами схем
незаконного відшкодування ПДВ.
На нашу думку, правоохоронні органи не завжди своєчасно отримують
інформацію щодо можливої протиправної діяльності суб’єктів господарської
діяльності у сфері оподаткування, нерідко не володіють достатньою
інформацією про вчинення або підготовку до вчинення таких злочинів, що
перешкоджає оперативному вживання ними заходів щодо запобігання їх
вчиненню, притягнення винних осіб до передбаченої законом
відповідальності та відшкодування завданих збитків державі. Тому
невипадково, що значна кількість кримінальних справ вказаної категорії
(передусім за фактами незаконного відшкодування ПДВ) порушується із
значним запізненням у часі за фактами вчинення злочинів [4].
На сьогодні все рівно спостерігається динаміка зростання активності
роботи правоохоронних органів, насамперед підрозділів ДСБЕЗ МВС України
щодо виявлення фактів незаконного відшкодування ПДВ, декриміналізації
даної сфери: протягом поточного року викрито вже 344 злочини, тоді як у
2004 р. викрито лише 85 злочинів.
У причетності до вчинення злочинів встановлено 138 осіб (у 2004 р. – 54
(+ 6,7 %). Вивчення матеріалів перевірок свідчить про зростання
кількості фактів привласнення бюджетних коштів шляхом незаконного
відшкодування ПДВ в особливо великих розмірах. З 261 кримінальної
справи, порушеної за фактом незаконного відшкодування ПДВ, 57 – зі
збитками на суму понад 1 млн. грн. (21,8 %). Загальна сума збитків
складає понад 1089,6 млн. грн. Забезпечено стягнення незаконно
відшкодованого ПДВ на суму 208,3 млн. грн., у тому числі попереджено
незаконне відшкодування ПДВ на суму 197,0 млн. грн., накладено арештів
на суму 74,8 млн. грн. [5].
Статистика також свідчить про те, що більшість злочинів, пов’язаних з
незаконним відшкодуванням ПДВ, вчинюються за участю службовців
вищезазначених державних органів влади.
Яким же чином можна розв’язати проблему діючого механізму відшкодування
ПДВ, зменшити бюджетну заборгованість по вказаному податку та захистити
державний бюджет від злочинних посягань?
На думку А. Соколовської, необхідне створення резервного фонду
відшкодування ПДВ, кошти якого не враховувалися б при плануванні
державних видатків. Кошти фонду можуть направлятися на виконання
державних зобов’язань з відшкодування лише в разі невиконання плану
надходжень ПДВ до бюджету або перевищення фактичним обсягом вимог на
відшкодування їх прогнозного обсягу [6]. Однак, можна погодитися з М.А.
Науменко та виділити єдиний вихід із ситуації, що склалася, – це
реформування системи справляння ПДВ, яке передбачає наступні кроки:
– заміна діючої 0 % ставки ПДВ на таку пільгу, як “звільнення від
оподаткування ПДВ”, що не погіршить рівень прибутковості справжніх
підприємств експортерів та зробить недоцільним роботу експортерів
фіктивних товарів, прибуток яких – незаконне бюджетне відшкодування;
– скасування бюджетного відшкодування як явища; якщо податковий кредит
перевищує податкові зобов’язання звітного періоду, то така сума повинна
бути зарахована в рахунок майбутніх платежів з ПДВ (виключно з ПДВ), що
приведе до зменшення корумпованості органів Державного казначейства,
органів податкової та митної служб, які задіяні в процесі відшкодування
ПДВ. “Не чисті на руку” державні службовці не зможуть працювати лише за
зарплатню, не отримуючи незаконні винагороди за безпідставне
відшкодування ПДВ;
– скорочення діючої ставки ПДВ з 20 % до 10 % сприятиме зменшенню
податкового тиску і, отже, зменшенню ухилення від оподаткування і
збільшенню бази оподаткування.
Зниження ставки також вплине на сукупний попит через механізм цін.
Оскільки ПДВ є нейтральним до різних товарних груп, його зниження
рівномірно впливатиме на зниження цін, розширення споживання, сприятиме
активізації підприємництва. Завдяки тому, що не так гостро стоятиме
проблема відшкодування дебетового сальдо ПДВ, збільшиться обсяг
оборотних коштів підприємств, а також поверне довіру суб’єктів
підприємницької діяльності усіх форм власності до керівництва держави.
Якщо ж бюджетне відшкодування ПДВ не буде скасованим, то необхідно буде
надати право на законодавчому рівні органам державної
контрольно-ревізійної служби України спільно з МВС України та
Генеральною прокуратурою України проводити перевірки законності
заявлених до відшкодування сум ПДВ суб’єктам господарської діяльності, а
також заборонити податковим та органам державної реєстрації зняття з
обліку суб’єктів підприємницької діяльності, яким відшкодовувалися
значні суми ПДВ без проведення перевірок визначеними вище органами, що
надасть можливість правоохоронним органам вжити заходів щодо запобігання
вчиненню злочинів зазначеної категорії, притягнення винних осіб до
передбаченої законом відповідальності та відшкодування завданих збитків
державі.
Зазначені пропозиції не є аксіомою, а лише спробою конкретизувати той
напрям реформування ПДВ, який, на нашу думку, може стати кроком до
реального удосконалення податку, створення такої його моделі, яка була б
ефективною у специфічних умовах України [6].
Список використаних джерел
1. Данілов О.Д. Податок на додану вартість // Навч. посіб., – К., 2003.
– 254 с.
2. Науменко М.А. Реформування системи ПДВ // Актуальні проблеми
економіки. – 2005. – № 3.
3. Хухаленко П.Т., Шарабутов І.В., Майже детективні історії про ПДВ //
Фінансовий контроль. – 2005. – № 1.
4. Корнякова Т.В. Податок на додану вартість: актуальні питання //
Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика),
2004. – № 9.
5. Довідка ДДСБЕЗ МВС України “Про стан протидії злочинам, пов’язаним з
незаконним відшкодуванням податку на додану вартість за 10 місяців 2005
року”.
6. Соколовська А. Проблеми реформування податку на додану вартість в
Україні // Фінанси, податки, кредит, 2004. – № 4.
О.В. Копіца. Актуальні проблеми реформування системи відшкодування ПДВ.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
12’2005.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
