РЕФЕРАТ

З АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

НА ТЕМУ: АДВОКАТУРА ФРАНЦІЇ

ПЛАН РОБОТИ

ВСТУП

ПРОФЕСІЯ АДВОКАТА

2. УМОВИ НАБУТТЯ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ

3. ПРАВА ТА ОБОВ`ЯЗКИ АДВОКАТА

4. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ АДВОКАТА

5. АДВОКАТСЬКІ ОБ`ЄДНАННЯ

6. ОПЛАТА ПРАЦІ АДВОКАТА

7.КАРПА – ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ ФРАНЦУЗСЬКОЇ АДВОКАТУРИ

8. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АДВОКАТА

ВСТУП

Фахівці відзначають тенденцію централізації низки важливих функцій
адвокатури, які в останнє десятиріччя знайшли відображення в структурі
адвокатури Франції, що раніше прибічниками колегій адвокатів традиційно
наводилася як країна, яка має бути для України взірцем і прикладом для
наслідування.

І дійсно, протягом довгого періоду Франція, на відміну від Англії,
Нідерландів, Бельгії, Данії тощо, чітко і послідовно втілювала структуру
розмежованої за регіональним принципом адвокатури, де “монополістами” в
реалізації всіх функцій адвокатури були регіональні колегії адвокатів,
абсолютно не зв`язані одна з одною, незалежні у виробленні власних
правил професії, освітніх вимог, програм навчання майбутніх адвокатів,
представництві адвокатури у відносинах з іншими органами.

Але життя підказало, що сваволя в кожному окремому “адвокатському
князівстві” щодо суттєвих питань регулювання професії призводить до
негативних наслідків, а відсутність єдиного представницького центру
утруднює оперативне і дійсно в національному масштабі вирішення
загальних проблем адвокатури на державному рівні.

Знов-таки, єдність професійної адвокатської діяльності вочевидь вимагала
єдиного підходу до рівня кваліфікації, необхідного і достатнього для їх
здійснення, і, відповідно, єдиних освітніх підходів.

Мабуть, все це в сукупності й обумовило законодавче запровадження в 1991
р. Національної ради французької адвокатури, яка як раз і взяла на себе
централізоване виконання трьох відповідних функцій: представництва
французької адвокатури в цілому у відносинах з державою; уніфікації
правил (зокрема етичних), якими регламентується адвокатська професія;
уніфікації процесу підготовки адвокатів (навчальних програм адвокатських
шкіл, програм іспитів тощо).

ПРОФЕСІЯ АДВОКАТА

Сучасна адвокатура Франції переживає період свого реформування при
збереженні багатих традицій минулого.

Першого січня 1992 р. набрали чинності поправки до Основного закону про
статус адвокатів № 71-1130 від 31 грудня 1990 р., мета яких реформувати
деякі судові та інші юридичні професії.

Головна особливість реформи – створити нову професію, члени якої
носитимуть звання адвоката (ст.1 закону № 71-1130 у новій редакції).
Проте це не означає будь-яких радикальних перетворень. Усі основні
традиції французької адвокатури зберігаються. Справа в тому, що коли
раніше адвокати, об`єднані у “ордени адвокатів” (далі ми
використовуватимемо звичний, хоч і умовний термін, — “колегії
адвокатів”), працювали окремо від своїх колег – юрисконсультів, які
реєструвались окремо, то с початком реформи останні за бажанням могли
стати членами адвокатських колегій, одержавши право на здійснення саме
адвокатської діяльності, а адвокати, зберігаючи свій статус, можуть
виконувати функції, які раніше були властиві тільки професії
юрисконсульта.

За законом, професія адвоката визначається як ліберальна та незалежна.
Це визначення створює право на специфічні організаційні форми здійснення
професійної діяльності, охоронюваної законом та відокремленої від
держави, що є ефективним засобом забезпечення самоврядування,
незалежності та захищеності. Віднині вони доповнили свою традиційну
боротьбу за права та свободи людини діяльністю по захисту економічних
прав та свобод.

УМОВИ НАБУТТЯ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ

Щоб стати адвокатом, необхідно або мати громадянство Франції або
громадянство однієї з країн Спільного ринку за умов взаємного визнання
дипломів про вищу освіту. Іноземці мають відповідати ряду особливих
вимог та пройти перевірку.

Особа, що претендує на звання адвоката, не може бути засуджена за
діяння, несумісні з гідністю і порядністю, а також за серйозні
дисциплінарні або адміністративні проступки, чи покарана у зв`язку з
банкрутством; не може вона займатися й діяльністю, що є несумісною з
професією адвоката (наприклад бути підприємцем).

Кандидат на посаду повинен: мати вищу юридичну освіту (диплом магістра
права), скласти вступні іспити (два письмових та один усний) в одному з
регіональних центрів професійної підготовки, які працюють під егідою
адвокатури та вищої школи, провчитися там рік, засвоїти теоретичний курс
і пройти практичне стажування, скласти іспити (один письмовий і три
усних). При додержанні цих умов, молодий юрист приймається до ордену
адвокатів (колегії) та виголошує присягу такого змісту: “Присягаю, як
адвокат, виконувати свої функції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно
і гуманно”. Після цього молодий адвокат проходить ще дворічне стажування
зі спеціальності і одержує посвідчення. Лише після цього його ім’я
вноситься до списків ордену як повноправного члена.

Колегії адвокатів докладають чималих зусиль для організації
високоякісної теоретичної підготовки (один рік), стажування (два роки),
а потім і перепідготовки адвокатів, що практикують. Так, в Парижі
функціонує обладнаний за останнім словом науки і техніки центр
професійної підготовки, бюджет якого складає приблизно 20 мільйонів
франків на рік (дві третини дає колегія, одну третину – держава).
Вітриною професії називають утримуваний Паризьким орденом адвокатів
інститут перепідготовки.

Школи формування (навчання) адвокатів створені в додатній кількості для
всіх регіонів, де існують колегії адвокатів, і діють, у залежності від
розмірів регіону, як регіональні або міжрегіональні.

Абітурієнти цих шкіл для вступу повинні вже мати чотирирічну
університетську освіту і скласти досить непрості вступні іспити, серед
яких головне значення надається усним іспитам, під час яких
перевіряється не тільки рівень знань, а й інші характеристики
абітурієнтів, що свідчать про їх, так би мовити, професійну придатність
(швидкість реакції, логічність суджень, вміння сформулювати свої думки,
засади світогляду, ставлення до прав людини тощо).

Програма навчання в школі розрахована на 1 рік освіти і поєднує
теоретичне і практичне навчання за системою модулів.

Як бачимо, навчальний процес у школах формування адвокатів у Франції
орієнтований на набуття студентами практичних навичок, вміння втілювати
раніше набуті теоретичні знання на практиці.

Слід підкреслити, що французька система освіти адвокатів не припиняється
із прийняттям випускника адвокатської школи до адвокатури і зарахуванням
його до реєстру адвокатів-стажистів регіональної колегії адвокатів, а
певною мірою тільки починається. Стажисти не тільки протягом 2-х років
безпосередньо навчаються в робочому процесі як асистенти адвокатів, що є
їх наставниками, а й мають обов’язково пройти 200 годин навчання в тій
же Школі формування адвокатів у модулях, орієнтованих вже на певну
спеціалізацію, і до того ж обов’язково мають брати участь в усіх інших
навчальних заходах, що організовуються відповідною колегією адвокатів
для стажистів.

Для адвокатів, які успішно виконали всі названі вимоги, пройшли дворічне
стажування і були зараховані до списку адвокатів, подальше навчання в
суто академічному сенсі слова вже не є обов’язковим. Проте можливості
для бажаючих і далі набувати знання – відмінні. Так, при Паризькій
колегії адвокатів (яка об`єднує 1/2 всіх адвокатів Франції) діє Центр
підвищення кваліфікації адвокатів, який щорічно організовує серію
лекцій, семінарів, конференцій, “круглих столів” з найбільш складних,
цікавих і актуальних проблем права, нового законодавства, різних
аспектів адвокатської діяльності. І хоча участь в цих заходах не є
обов`язковою, але їх високий фаховий і організаційний рівень забезпечує
незмінний інтерес до них з боку адвокатів і їх досить активну участь у
більшості програм, що організовуються Центром.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АДВОКАТА.

Адвокат має право на мантію своєї професії. Він наділений свободою
висловлення, імунітетом від безпідставних обвинувачень у вчиненні
злочину, дифамації. Адвокат має право на гонорари, розмір яких залежить
від взаємної згоди з клієнтом.

Адвокат зобов’язаний додержувати професійної таємниці, що є одночасно
правом і обов’язком. Він не обмежений у листуванні з клієнтом, навіть, з
тим, що перебуває під вартою.

Адвокату забороняється розголошувати загальну професійну таємницю,
таємницю слідства, відомості, одержані від клієнта. Він не може бути
радником, представником чи захисником більше як одного клієнта в одній
справі. Адвокат зобов’язаний додержуватися гідного способу життя. При
непорядному ставленні до своїх клієнтів він підлягає цивільно-правовій
відповідальності, а при вчиненні злочину – кримінальній
відповідальності.

Адвокат може бути притягнутий і до дисциплінарної відповідальності. Це
може статися в разі порушення законів та регламентів, професійних норм,
нехтування вимогами чесності, гідності і професійної делікатності,
навіть за межами професійної діяльності.

Дисциплінарними стягненнями є: попередження, догана, тимчасове (до 3-х
років) усунення від роботи, виключення з списків адвокатів. При вчиненні
незначних проступків адвоката викликає голова ордену адвокатів, щоб
зробити йому “батьківське повчання”. У більш серйозних випадках
дисциплінарні стягнення застосовуються Радою ордену адвокатів, рішення
якої можуть бути оскаржені у Апеляційний суд.

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ АДВОКАТА.

Цікавою проблемою є також проблема уніфікації адвокатської професії, яка
лише у Франції охоплює всіх практикуючих у сфері надання юридичної
допомоги юристів (юрисконсульти включно) і підпорядковує їх однаковим
правилам професійної діяльності. Реформування в напрямку злиття різних
відгалужень професії юриста-практика в єдину адвокатську професію
здійснювалося поетапно ще з 60-х років і завершилося в 1991р.

У зв’язку з реформою французькі адвокати одержали можливість обирати
форму організації праці. Почнемо з традиційних. Частина адвокатів може
працювати індивідуально, як фізичні особи. У індивідуала, зокрема, є
можливість організувати товариства з обмеженою відповідальністю. До
цього слід додати, що адвокат в силу тих чи інших причин (наприклад
відсутність коштів на придбання власності у вигляді контори) може
укласти контракт про співпрацю з іншим адвокатом або групою адвокатів.

Виключенням з режиму ліберальної професії (введеного в 1940 р.) є
наявність дозволу працювати за наймом у іншого адвоката (групи
адвокатів). В цьому випадку укладається трудова угода. Адвокат, що
працює за наймом, зберігаючи основні права, не має права на власну
клієнтуру. На адвоката-наймача покладено цивільно-правову
відповідальність за професійну діяльність найманого адвоката, а останній
при виконанні своїх функцій зобов’язаний нагадувати, що він працює за
наймом у певного адвоката.

Групові форми роботи адвокатів є надзвичайно різноманітними. Число
варіантів збільшилося після реформи 1992 р.

Традиційно найбільш поширеними є асоціації і цивільно-професійні
товариства. Асоціація – це об`єднання адвокатів, кожний з яких
персонально відповідає перед своїм клієнтом. Права члена асоціації мають
особовий характер і не можуть передаватися. Члени асоціації повною мірою
зберігають свою правосуб’єктність. Угода про їх створення укладається в
письмовому вигляді і доводиться до відома Ради ордена адвокатів. Дуже
поширеною формою групового об`єднання є цивільно-професійні товариства
(ЦПТ). ЦПТ вносяться до списків об`єднань адвокатів і підлягають
реєстрації як юридичні особи.

Однією з основних характеристик товариства є те, що його члени
відповідають за борги солідарно і повністю – перед третіми особами. ЦПТ
купує чи орендує усе, що є необхідним для спільної роботи адвокатів:
приміщення, обладнання, наймає допоміжний персонал. Клієнтура, яку
персонально мав кожний адвокат-співзасновник, передається у власність чи
користування товариства. За умовами роботи ЦПТ адвокат не одержує
персональних гонорарів в міру їх надходження, оскільки усі вони
складають прибуток товариства. Праця адвокатів – членів ЦПТ
винагороджується за правилами Статуту товариства, частіше – шляхом
розподілу прибутку, залежно від розміру часток статутного капіталу, яким
володіє кожний член товариства. З іншого боку, адвокат не компенсує
поточних і виробничих витрат – це є обов’язком товариства і персонально
не оподатковується.

Товариство може відкривати додаткові контори в конторах своїх членів.
Останні працюють тільки від його імені. Вони не можуть бути членами
інших об`єднань адвокатів чи займатися індивідуальною практикою. Члени
товариства присвячують йому всю свою діяльність та інформують про неї
один одного, додержуючи при цьому професійної таємниці.

Крім розглянутих вище, є способи об`єднання не для “повного здійснення
професійної адвокатської діяльності”, а лише об`єднання з метою
“визначення матеріальних коштів” для полегшення здійснення цієї
діяльності. Таким є “цивільне товариство з об’єднаними коштами” чи,
наприклад, “групова адвокатська контора”, зв’язки та взаємозалежність
між членами яких є значно менш жорсткішими.

Ще до реформи представникам деяких ліберальних професій (наприклад,
юридичними консультантам) було дозволено здійснювати свою діяльність у
іншій формі. Згідно з законом № 1258 від 31 грудня 1990 р. адвокати
нової професії (мається на увазі їх консолідація з юридичними
консультантами) мають право створювати товариства комерційного типу.

Зазначений закон детально регулює особливості цих товариств, а також
загальні питання: назву, виникнення юридичної особи, розподіл капіталу,
регламентацію рахунків членів товариства, їх відповідальність, спори між
ними та ін.

Розширює сферу діяльності адвоката і сприяє зміцненню його матеріального
становища введений з 1 січня 1992 р. дозвіл адвокатам ставати членами
“об`єднань економічного стимулювання”, які є юридичними особами, і хоча
реєструються як такі, але в прямому розумінні не є господарськими
товариствами, а покликані сприяти економічній діяльності своїх членів.

АДВОКАТСЬКІ ОБ`ЄДНАННЯ.

Адвокати Франції об’єднані по судових округах, в сфері діяльності
кожного трибуналу вищої інстанції. Незалежне професійне самоврядоване
об`єднання адвокатів зветься орденом адвокатів. На його чолі стоїть
обраний таємним голосуванням на два роки голова, який репрезентує орден
(колегію) у відносинах з судовими та державними органами, громадськістю.
Він має дисциплінарні й арбітражні (спори між адвокатами) повноваження,
керує службами ордену, стежить за професійною підготовкою і
перепідготовкою адвокатів і головує в раді, яка обирається таємним
голосуванням членами колегії на три роки.

Члени ради здійснюють щоденне керівництво різнобічними справами ордену.
Так, паризький орден має такі комісії: з деонтології, з розвитку,
коштів, по зв`язкам із засобами масової інформації, а також комісії в
кримінальних справах, з прав людини, міжнародну, економічну і соціальну
по Спільному ринку.

Близько 19 тис. французьких адвокатів об’єднано в 180 колегій, різних за
кількістю членів. Закон охороняє незалежність колегій, створює умови для
успішного функціонування, оскільки інститут адвокатури в цілому та її
колегії розглядаються у Французькій республіці, як один із важливих
елементів правової держави. Наприклад, паризький орден, заснований в
XVII столітті, складається з 7 тис. професіоналів, без яких немислимими
є суспільне і економічне життя великого регіону. Це бюджет, який
обчислюється приблизно в 100 млн. франків, 27 тисяч безплатних
консультацій на рік для населення, це 9,5 тис. кримінальних справ, у
яких адвокати беруть участь за призначенням, це 12 допоміжних служб, які
перебувають в розпорядженні адвокатів, це центри підготовки та дослідні
центри, які їх обслуговують, та багато іншого, що в цілому складає імідж
шанованого суспільного інституту, який служить законним інтересам
людини.

Система самоврядування адвокатів Франції доповнюється на
загальнонаціональному рівні національною Радою колегій адвокатів, яка
користується правами юридичної особи та представляє професію адвоката в
державних органах і стежить за додержанням норм та звичаїв у
адвокатській діяльності.

Рада обирається за двоступеневою системою адвокатами Франції. Вона
займається узгодженням навчальних програм, координує роботу центрів по
підготовці адвокатів, встановлює загальні умови визначення їх
спеціалізації, розподіляє кошти, виділені на зазначені цілі.

ОПЛАТА ПРАЦІ АДВОКАТА.

Оскільки професія адвоката віднесена законом до “незалежних і
ліберальних”, втручання у фінансові відносини адвоката та його клієнта
значно обмежені. В їх основу покладений принцип двосторонньої
добровільної угоди. Стаття 10 закону про статус адвокатів в редакції від
10 липня 1991 р. передбачає, що тарифи на складання
цивільно-процесуальних документів та участь в процесуальних діях
встановлюється цивільно-процесуальним законодавством. Гонорари за
консультації, допомогу в суді, надання порад, складання правових
документів, що не потребують посвідчення, та за виступ в дебатах,
встановлюється за домовленістю з клієнтом.

При відсутності згоди з останнім гонорар визначається за звичаєм, з
урахуванням матеріальної забезпеченності клієнта, складності справи,
витрат адвоката тощо. Заборонено встановлювати розмір гонорару залежно
від результатів судової справи. Проте не забороняється до основного
гонорару доплачувати додатковий в разі позитивного для клієнта рішення
суду.

Наведемо приклад визначення розміру гонорару за внутрішнім регламентом
колегії адвокатів судового округу Верхньої Сени: це час, відданий
справі, характер, складність, громадське значення інтересів, що
захищяються, витрати в справі, зроблені конторою, де працює адвокат,
характер спеціалізації адвоката, і нарешті виграш, одержаний клієнтом.
Рада ордену адвокатів може щороку встановлювати орієнтовні критерії
винагороди.

Проте іноді виникають спори щодо гонорарів між адвокатом та клієнтом. У
цьому випадку питання розв’язується керівництвом ордену адвокатів.

Багато часу та енергії віддають французькі адвокати наданню безплатної
юридичної допомоги населенню. Так, наприклад, в Парижі приблизно 27
тисяч жителів щороку одержує такі консультації. Виникає чимало проблем й
у наданні безоплатної або пільгової правової допомоги. Так, число осіб,
які користуються нею у цивільних справах, постійно зростає. Однак,
винагорода в цих випадках є досить скромною і виплачується з чималим
проміжком у часі. У деяких департаментах Франції, де допомога надається
на пільгових засадах, вона складає 50% усіх цивільних справ.

Сьогодні адвокати ставлять питання про перегляд ставок винагороди і
створення таких механізмів, які виключали б затримку оплати і
неузгодженість дій колегій та держави. Пропонується також створити
спеціальний фонд оплати праці адвокатів, які допомагають тим, хто має
право на пільги. Такий фонд при розумному управлінні може дати прибуток.

КАРПА – ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ ФРАНЦУЗЬКОЇ АДВОКАТУРИ.

У перекладі з французької абревіатура КАРПА означає касу грошових
розрахунків, що здійснюються адвокатами. У Парижі така каса була
створена невеликою групою адвокатів. Вона діє як уповноважений орган
голови колегії адвокатів Парижу. До неї надходять гроші третіх осіб і
нею ж здійснюються фінансові розрахунки. Через касу обов`язково
проходять грошові кошти, цінні папери і коштовності, що одержують
адвокати від клієнтів, доручення яких вони виконують. Таких випадків
багато, і їх зміст різний, наприклад, коли сторони доручають адвокату
зберігання спільного майна, коли через нього страхова компанія передає
страховку, коли квартиронаймач депонує плату за житло та ін. Через касу
клієнти розраховуються й з адвокатами.

15 службовців і три члени Ради ордену забезпечують повний контроль за
операціями каси. Остання гарантує клієнтам, що вони будуть достовірно
поінформовані про перебіг коштів, і повну надійність операцій, які до
того ж піддаються страхуванню.

За часів існування каси обсяг її операцій збільшився настільки, що тепер
постійний грошовий залишок у ній становить понад 1100 млн. франків. Цим
постійним фондом керують справжні професіонали і дбайливі господарі. У
Франції існує 179 КАРПА. Згідно з законом кожна колегія зобов’язана мати
таку касу.

КАРПА сприяє здійсненню ряду програм. Наприклад, КОНТАВОКА – це
завершена система бухгалтерського обліку для адвокатської контори, яка
забезпечує підготовку щомісячних, квартальних та річних балансів.
Система надає можливість зменшити витрати адвокатських контор, 4,5 тис.
яких користується ії послугами. Існує і додаткова послуга по розрахунках
та обчисленню заробітної плати персоналу, що наймаються адвокатом чи
конторою. Ця система вивільнює адвоката-практика від складної
бухгалтерської роботи, пов’язаної з розрахунками заробітної плати.

КАРПА запропонувала своїм клієнтам нову систему послуг, яка працює за
принципом “виходити з контори тільки для того, щоб взяти участь в
дебатах”. Електронна система АВОКАТЕЛЬ дає можливість з допомогою
електронної пошти листуватися з секретарями судів, одержувати інформацію
про зміст справи, яку вони ведуть, про її рух, про призначення такої до
розгляду. З своєї контори адвокат може подати клопотання про перенесення
розгляду справи чи одержати копію постановленого вироку. За допомогою
особового коду адвокат одержує доступ до даних тих справ, котрі ведуться
в судах. Абонемент коштує 500 франків на рік. Дві тисячі адвокатських
контор вже підключилися до цієї системи.

Система КАСА фінансових розрахунків адвокатів настільки виправдала себе,
що орден адвокатів і КАРПА замислюються над тим, щоб створити фінансову
організацію. Це має бути “Адвокатський банк”, який виконуватиме функцію
управління коштами адвокатських контор – членів колегій. Доходи від
вмілого вкладення коштів нададуть можливість адвокатам та їх об`єднанням
одержувати пільгові кредити та позики.

8.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АДВОКАТА.

Адвокат відповідає за дії, пов`язані з виконанням професійного
обов`язку. Йдеться насамперед про цивільно-правову відповідальність,
підстави для якої виникають за межами процесу, так і у його рамках. У
першому випадку це неналежне виконання обов’язків як правового радника
при наданні консультації, підготовці документа, виконанні будь-яких
спеціальних дій, дозволених законом. У рамках процесу відповідальність
може виникнути у разі помилкової оцінки суті справи, при порушенні
провадження в справі, неналежне виконання зобов’язань, що випливають з
мовчазної згоди в процесі, який розпочався, чи неналежного виконання
обов`язків по наданню допомоги під час процесу. Відповідальність
адвоката виникає й при порушенні ним “Професійних правил”, викладених у
статтях 154-164 Декрету від 27 листопада 1991 р. про організацію
адвокатської професії, а також в інших актах.

На думку французьких юристів, підставою, у самому загальному вигляді,
відповідальності адвоката при виконанні ним різнобічних професійних
обов`язків є вимога “додержуватися правил обережності та обачності, які
є необхідними для захисту інтересів, довірених йому клієнтом”.
Відповідальність адвоката гарантується законом у вигляді обов’язкового
спеціального страхування, яке має два види. Перший вид становить
страхування професійної цивільно-правової відповідальності. Договір
страхування (мінімальна страхова гарантія складає 2 млн. франків на рік)
укладається із страховою організацією індивідуально адвокатом або групою
адвокатів, або колегією, або спільно адвокатом (адвокатами) та колегією.
Якщо адвокат працює у іншого адвоката чи в адвокатській конторі за
договором найму або за угодою про співробітництво, то договір
страхування професійної цивільно-правової відповідальності клудується
наймачем. Проте, якщо адвокат, котрий працює за угодою про
співробітництво, обслуговує свою власну клієнтуру (а не клієнтуру свого
наймача), то він сам забезпечує страховку клієнтів.

Друге обов’язкове страхування провадиться для відшкодування грошових сум
та цінних паперів, одержаних адвокатом для виконання передбаченої
законом професійної діяльності. Договір страхування адвокатів у цьому
випадку укладається колегією, членами якої вони є.

Страхова сума виплачується, якщо адвокат є неплатіжоспроможним, а
зацікавлена особа доведе, що його вимога є безумовною, ліквідною, і
повинна бути оплачена.

Для страхувальника доказом неплатежоспроможності адвоката є невиконання
останнім вимоги про оплату боргу чи відшкодування цінностей протягом
місяця від дня повідомлення. Автор вимоги і адвокат негайно сповіщають
про це голову колегії адвокатів.

Закон забороняє адвокатові приймати гроші або цінні папери на суму, що
перевищує розмір страхового відшкодування.

Варто сказати ще про одну тенденцію зміни правового регулювання
французької адвокатури. Вона стосується дисциплінарного провадження щодо
адвокатів, які вчинили порушення правил адвокатської етики або інші
дисциплінарні проступки.

Розпочинається дисциплінарне провадження на підставі власної ініціативи
президента колегії адвокатів або на вимогу прокурора відповідного рівня,
або за скаргою будь-якої зацікавленої сторони. Президент колегії може
провести власне попереднє розслідування обставин справи чи призначити
для цього доповідача – члена правління колегії або члена правління
попереднього скликання, який після завершення своєї місії складає
доповідь на ім’я президента колегії.

Президент самостійно розглядає справи про дрібні порушення, які є
недостатніми для накладення дисциплінарних стягнень і заслуговують лише
на його особисте зауваження.

У всіх інших випадках він передає справу на розгляд колегіального органу
– правління колегії або дисциплінарної комісії, що може формуватися
правлінням. Правління, своєю чергою, розпочинає власну процедуру
розслідування, яка здійснюється одним (або кількома) спеціально
призначеним членом правління. Він повідомляє про зміст скарги адвоката,
котрого вона стосується, запитує його пояснення, повідомляє адвоката про
його право бути представленим іншим адвокатом у ході розслідування
дисциплінарної справи та її розгляду, знайомить адвоката-“порушника” (та
адвоката що його представляє) з доповіддю щодо попереднього
розслідування, з усіма наступними матеріалами дисциплінарного
провадження і кінцевою доповіддю (що завершує дисциплінарне
розслідування), яка виноситься на слухання.

У ході розслідування дисциплінарної справи адвокат (його представник)
вправі подавати докази на свою користь, зокрема письмові покази свідків,
знайомитися з доказами, зібраними доповідачем, зустрічатися в
присутності доповідача з особами, що свідчать проти адвоката (тобто
брати участь у чомусь на зразок очної ставки). Всі матеріали
дисциплінарного розслідування письмово фіксуються, нумеруються і
зберігаються в дисциплінарній справі.

Під час розгляду дисциплінарної справи адвокат, притягнутий ло
відповідальності, має право давати пояснення, а адвокат, що його
представляє – здійснювати всі повноваження захисника. Вони можуть
ставити запитання доповідачу, свідкам, якщо вони допитуються на
засіданні дисциплінарного органу, виступати у своєрідних дебатах.

Рішення приймається за результатами таємного обговорення шляхом
голосування.

ВИСНОВОК

Треба сказати, що, як вже відзначалося вище, адвокатура Франції дійсно
повинна стати прикладом для адвокатури нашої держави.

При цьому не треба приводити багато прикладів, варто сказати тільки про
сам рівень престижу професії адвоката у французькому суспільстві, і
навіть його вражаюче суто зовнішнє вираження. Адвокати мають постійні
робочі місця в Палаці правосуддя – грандіозному за масштабами і
ахітектурно-історичною цінністю, однієї з перлин старовинного
містобудування.

Лишається сподіватися, що і зовнішня атрибутика наших українських судів,
місце в них адвокатів, стане подібною. Але для цього треба докласти
багато зусиль адвокатам і державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К.:
Ін Юре. – 1997. – 320 с.

2. Адвокатура Франції очима українських адвокатів / Адвокат № 3, 1998.

PAGE 1

Похожие записи