Реферат на тему:

Адвокатська таємниця

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом
адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа
зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших
відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних
обов’язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв’язку з
виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть бути розголошені
тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні
відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з
чинним законодавством.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань
забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет
адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в
інтересах третіх осіб.

Предмет адвокатської таємниці складають питання, з яких громадянин або
юридична особа зверталися до адвоката, зміст консультацій, поради та
роз’яснення з приводу вирішення правових питань, а також інші відомості,
отримані адвокатом від його клієнта, його представників та/або з інших
джерел при здійсненні адвокатської діяльності.

Стосунки адвоката і його клієнта будуються на принципі конфіденційності,
встановленому ч. 1 ст. 4 Закону «Про адвокатуру». Між ними неодмінно
виникають довірчі відносини, без існування яких не може здійснюватися
правова допомога, результативність якої залежить від належної
інформованості адвоката, що досягається, зокрема, відкритістю особи,
котрій ця допомога надається. З іншого боку, і ця особа має бути
впевненою в тому, що адвокат не розголосить довірені йому відомості.

У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про
свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків зазначено, що
слід вдаватися до всіх необхідних дій, спрямованих на належне
забезпечення конфіденційного характеру взаємин між адвокатом і його
клієнтом (п. 6 принципу І), адвокати мають дотримуватися професійної
таємниці відповідно до націо нального законодавства, внутрішніх
нормативних актів і професійних стандартів. Будь-яке недотримання
принципу професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути
належно покаране (п. 2 принципу III)*.

Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією
адвокатури 1 жовтня 1999р., встановили, що «дотримання принципу
конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих
відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне подання
правової допомоги» (п. 1 ст. 9). Збереження конфіденційності такої
інформації є правом адвоката у відносинах з усіма суб’єктами права, які
можуть вимагати її розголошення, а також і обов’язком адвоката щодо
клієнта і осіб, котрих вона стосується. Адвокату забороняється
розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і
використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб (ст. 9
Закону). Забороняються вимагання від адвоката цих відомостей, а також
допит його як свідка з питань, що становлять адвокатську таємницю (ст.
10 Закону). За втручання в діяльність адвоката, що може призвести до
порушення професійної таємниці, передбачено кримінальну відповідальність
(ст. 397 КК).

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону «Про адвокатуру» адвокат може розголошувати
дані досудового слідства, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням
ним своїх професійних обов’язків, тільки з дозволу слідчого або
прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей, несуть
відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до ч.І ст.
387 КК кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового
слідства чи дізнання без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка
провадила дізнання чи досудове слідство, несуть особи, попереджені в
установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані.
Отже, адвокат-захисник має бути офіційно попереджений про заборону
розголошення певних відомостей, і відсутність такого попередження знімає
обов’язок дотримання таємниці щодо зазначених вище даних.
Кримінально-процесуальний кодекс встановлює, що дані досудового слідства
можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в
якому вони визнають можливим. Разом з тим передбачено, що у необхідних
випадках слідчий попереджає, в тому числі й захисника, який присутній
при провадженні слідчих дій, про обов’язок не розголошувати без його
дозволу даних досудового слідства (ст. 121). Попередження про
нерозголошення даних досудового слідства може торкатись усіх матеріалів
справи, їх частини або окремого факту. Попередження має бути оформлено
письмово. Якщо розголошення сталося за відсутності такого письмового
попередження, в діях адвоката-захисника немає складу злочину,
передбаченого ст. 387 КК.

Суб’єктами, на яких поширюється обов’язок збереження конфіденційності
інформації, що складає адвокатську таємницю, є, крім адвоката, його
помічники, посадові особи адвокатського об’єднання. Не можна з цих
питань допитувати як свідків, крім зазначених осіб, також і технічних
працівників адвокатського об’єднання. Цілком природньо, що останні не
мають права розголошувати відомості, що стали їм відомими, і охоплюються
адвокатською таємницею (ч. 1 ст. 10 Закону). Це правило є абсолютно
вірним, оскільки навряд чи можна перерахувати в законі всіх осіб, котрим
стає відомою конфіденційна інформація, подана адвокату або отримана ним
у зв’язку з поданням ним правової допомоги (наприклад, такою особою
доцільно вважати спеціаліста, до якого має право звертатися адвокат
згідно зі ст. 6 Закону «Про адвокатуру»). М. Ю. Барщевський підкреслює,
що конфіденційність має застосовуватися безвідносно до того факту, що
інші особи можуть володіти цією ж інформацією».

Обсяг відомої адвокату інформації, яка не підлягає розголошенню, можна
визначити таким чином: це вся інформація, одержана від клієнта і про
клієнта, а також яка стала відомою адвокату у зв’язку з поданням
правової допомоги, здійсненням захисту і представництва, щодо якої
відсутня згода клієнта на її розголошення. Правила адвокатської етики
зобов’язують зберігати конфіденційність будь-якої інформації, зокрема,
будь-яку інформацію про клієнта, в тому числі щодо його особи або інших
осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності. Отже, до такої
інформації належить і та, що свідчить про факт звернення особи до
адвоката. Таке тлумачення не суперечить нормі закону «Про адвокатуру», у
якій зазначено, що предметом адвокатської таємниці охоплюється «суть
інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних
обов’язків» (ч. 1 ст. 9).

Правила адвокатської етики розрізняють інформацію, що є конфіденційною,
та інформацію, що становить адвокатську таємницю. Це випливає з ч. 1, 3,
4, б ст. 9 Правил, де зазначено, що інформацією, на яку поширюється
принцип конфіденційності, визнається будь-яка інформація, отримана
адвокатом в процесі здійснення адвокатської діяльності, однак, це
виходить за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним
законодавством. Про відомості, що становлять адвокатську таємницю, в
Правилах йдеться окремо, і дане поняття не уточнюється, оскільки його
зміст визначає Закон «Про адвокатуру». Разом з тим у Правилах
підкреслюється різниця між цими видами інформації. По-перше,
конфіденційна інформація може бути розголошена у разі «скасування»
конфіденційності особою, яка зацікавлена в її дотриманні (або її
спадкоємцями); по-друге, адвокат не відповідає за порушення принципу
конфіденційності у випадках допиту його в установленому законом порядку
як свідка щодо цих обставин. Розголошувати ж відомості, що становлять
адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, у тому числі й у
разі спроб допитати адвоката з питань, які є її предметом. Останнє
відповідає Конституції України, зокрема ст. 32, якою встановлюється
заборона на втручання в особисте і сімейне життя, не допускається
збирання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу
без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно зі ст. 14′ КПК особисте життя громадян охороняється законом.
Отже, така інформація довіряється особою адвокату для свого захисту і не
може використовуватися слідчим, суддею проти цієї особи. Виходячи з ч. 1
ст. 63 Конституції, особа має право відмовитися свідчити проти себе,
членів сім’ї та близьких родичів. Це конституційне право не може бути
порушено адвокатом, якому довірена конфіденційна інформація, котру
громадянин не бажає використовувати проти себе і зазначених вище осіб,
але вимушений розкрити її адвокату задля свого (або членів сім’ї,
близьких родичів) захисту за наявністю гарантії збереження її
конфіденційності на підставі ст. 4 Закону «Про адвокатуру».

За розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, адвокат
несе дисциплінарну відповідальність. У Присязі адвокат бере на себе
обов’язок «суворо зберігати адвокатську таємницю». Порушивши в цій
частині Присягу адвоката України, він має нести дисциплінарну
відповідальність, передбачену ст. 16 Закону «Про адвокатуру». За
розголошення визначеної в Правилах адвокатської етики конфіденційної
інформації адвокат також підлягає дисциплінарній відповідальності (ст.
77). Це передбачено і Законом «Про адвокатуру», де йдеться про обов’язок
адвоката дотримуватися Правил адвокатської етики (ст. 15) і
встановлюється дисциплінарна відповідальність за порушення Присяги
адвоката України (ст. 16). Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну
комісію адвокатури покладає на цю комісію обов’язок здіснення контролю
за додержанням адвокатами зобов’язань, що випливають з Присяги та Правил
адвокатської етики (ст. ІЗ1 ), а крім того. Комісія має право проводити
перевірки скарг та інших документів щодо порушень, допущених адвокатом,
у тому числі й недотримання Правил адвокатської етики. На підставі
проведеної перевірки голова КДКА може вносити подання до дисциплінарної
палати комісії про притягнення адвоката до дисциплінарної
відповідальності (п. 181).

Правила адвокатської етики встановлюють обов’язок адвоката
(адвокатського об’єднання) забезпечити розуміння і дотримання принципу
конфіденційності його помічниками та технічним персоналом, створити
умови зберігання документів, що містять конфіденційну інформацію, які
виключають доступ до них сторонніх осіб (ч. 7, 8 ст. 9). Він не повинен
приймати доручення, виконання якого може потягти за собою розголошення
відомостей, конфіденційність яких охороняється Правилами, крім випадків
письмової згоди на це особи, зацікавленої у збереженні конфіденційності,
за умови, що її інтересам не буде завдано шкоди (ч. 1 ст. 25). В
адвокатському об’єднанні жоден з адвокатів не може прийняти доручення
клієнта, якщо будь-якому адвокату цього об’єднання це забороняється
згідно з правилами, передбаченими ст. 23, 25 Правил (ст. 26). Правилами
встановлено обов’язок адвоката у разі суперечності інтересів клієнтів
або неможливості дотримання принципу конфіденційності розірвати угоду з
клієнтом про надання правової допомоги, якщо від нього (або осіб,
зацікавлених у збереженні конфіденційної інформації) не буде отримано
письмової згоди на розголошення конфіденційної інформації (ч. 1 ст. 43).

Слід уточнити редакцію ст. 43 Правил адвокатської етики стосовно
розірвання у зазначених випадках договору про подання правової допомоги.
В цій статті (як випливає з її назви) мова йде про надання правової
допомоги, тобто будь-яких її видів. Однак обов’язок адвоката розірвати
цю угоду, «якщо не буде отримано згоди на …. розголос конфіденційної
інформації», проголошений ч. 1 ст. 43 Правил, суперечить встановленій
щодо адвоката забороні відмовлятись від прийнятого на себе захисту
підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст. 7 Закону «Про
адвокатуру»). Відсутня така підстава і в КПК, де передбачено право
захисника-адвоката відмовитись від виконання своїх обов’язків після
допуску до участі у справі лише у випадках, коли є обставини, які згідно
зі ст. 61 КПК виключають його участь у справі, у тому числі у разі, якщо
інтереси захисту одного з підзахисних суперечать інтересам захисту
іншого (ч. З ст. 61 КПК) та коли він свою відмову мотивує недостатніми
знаннями чи некомпетентністю.

У Кримінально-процесуальному кодексі міститься норма про те, що захисник
не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв’язку з
виконанням його обов’язків (ч. 5 ст. 48). Встановлено також, що
документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків при участі
у справі, не підлягають розголошенню навіть дізнавачем, слідчим,
прокурором, судом без його згоди (ч. 8 ст. 48).

Суттєвими є питання, з якого моменту виникає обов’язок адвоката щодо
нерозголошення довіреної йому інформації або тієї, що стала відомою у
зв’язку з поданням правової допомоги, строк дії конфіденційності цієї
інформації.

3 моменту звернення клієнта у адвоката виникає необхідність знайомитися
з ним, його справою, збирати певну інформацію, ознайомлюватися з
документами, проводити опитування громадян, виконувати інші дії,
необхідні для подання правової допомоги, здійснення захисту чи
представництва. Саме з першої хвилини спілкування клієнта і адвоката
виникає обов’язок останнього щодо збереження конфіденційності
інформації, що надходить у і зв’язку з виконанням ним професійних
обов’язків.

Час зберігання конфіденційності такої інформації не обмежений лише
виконанням доручення. Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.
Разом з тим сам клієнт (або його спадкоємці) може зупинити перебіг
строку збереження конфіденційності інформації, давши згоду на її
розголошення і зробивши це у письмовій або іншій зафіксованій формі. У
разі відмови від прийняття доручення адвокат зобов’язаний зберігати
конфіденційність інформації, повідомленої йому клієнтом у ході
переговорів про прийняття доручення або такої, що стала йому відомою у
зв’язку з цим. З цієї норми, сформульованої у ч. 2 ст. 25 Правил
адвокатської етики, випливає, що виникнення обов’язку збереження
конфіденційності інформації виникає вже на етапі, що передує прийняттю
доручення, і зберігається протягом невизначеного строку. Адвокат не може
при здійсненні професійної діяльності в суді будь-яким чином порушувати
конфіденційність інформації, яка належить до предмета адвокатської
таємниці або є конфіденційною згідно з Правилами адвокатської етики (ст.
57). Остання норма вступає у протиріччя з ч. 4 ст. 9 Правил, де
зазначено, що адвокат не відповідає за порушення принципу
конфіденційності у випадках допиту його як свідка щодо обставин, які
охоплюються предметом конфіденційності інформації, передбаченим
Правилами адвокатської етики. Отже адвокат, який несе обов’язок перед
клієнтом і особою, котрих конфіденційна інформація стосується, щодо
збереження конфіденційності, і наділений правом її збереження у
відносинах з усіма суб’єктами, які можуть вимагати її розголошення, не
може розкривати навіть при допиті таку інформацію, а у разі її
розголошення повинен нести відповідальність за порушення свого
обов’язку. Слід також враховувати, що адвокат не може бути допитаний як
свідок з приводу того, що йому довірено або стало відомо при здісненні
професійної діяльності, якщо він не звільнений від обов’язку зберігати
професійну таємницю особою, яка довірила йому ці відомості (п. 1 ч. 1
ст. 69 КПК). Це ж стосується обставин, що стали відомими захиснику при
поданні правової допомоги підзахисним або довірителям (п. 2 ч. 1 ст.
69).

Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України,
1993 р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.

Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993
р.

Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань.

Проект Закону України “Про адвокатуру” (на заміну раніше поданих № 3061
від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2000.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України.
– К. – Юрінком інтер. – 1997. – 307 с.

Адвокат. — 2001. — № 5-6. – С.20-22.

Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. –
Кіровоград. – 1998. – 305 с.

Ермакова С.В. Практические советы юристам. — Симфирополь, 1997. – 190 с.

Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького.
К., 1992. – 145 с.

Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар
Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. – 160 с.

Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,
1997. – 170 с.

Похожие записи