Реферат на тему:

„Адвокат у кримінальному процесі”

Адвокат — захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи
підсудний мас право на захист (ч 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому
цього права с однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129).
Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє
адвокатура (ч. 2 ст. 59). В Конституції України також закріплено принцип
презумпції не винуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ЇЇ
вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у
вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1, 2 і 3 ст. 62).
Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому,
підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою
гарантією об’єктивного розслідування і судового розгляду справи та
запобігання притягненню ло кримінальної відповідальносгі невинних осіб.

Підозрюваний — lie особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину
або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про
невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без
дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про
притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК).

Обвинувачений — це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на
вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про
притягнення її як обвинуваченого (ч. І ст. 43 КПК). Після віддання до
суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку —
засудженим або виправданим.

Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи
обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових
інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і
здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи,
поки існує обвинувачення.

Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи,
прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач
та їх представники. Це — сторони обвинувачення.

Функцію захисту від підозри й обвинувачення здійснюють підозрюваний,
обвинувачений, підсудний і засуджений (надалі для стислості ми будемо
говорити переважно про обвинуваченого), їх захисник, громадський
захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це — сторони
захисту.

Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію,
свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального
характеру, шо забезпечує повне, всебічне і об’єктивне дослідження всіх
обставин справи та ЇЇ правильне, з врахуванням законних інтересів
сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду
своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з
основних засад судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України).

Обвинувачений заінтересований в тому, щоб не бути: притягнутим до
кримінальної відповідальності і засудженим, якщо він є невинним, або за
більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив; без встановлених
законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу;
підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без
врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого
злочину, особи винного й обставин справи, які пом’якшують чи обтяжують
відповідальність; обмеженим у правах, наданих законом; щоб була надана
можливість реалізувати ці права і були забезпечені його особисті і
майнові права. Це — законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в
його право на захист у кримінальному процесі.

Забезпечення охорони особистих і майнових прав підозрюваного й
обвинуваченого слідчими органами і судом полягає в обов’язку цих
органів: не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя;
не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або є небезпечними
для їх здоров’я; повідомити про затримання особи, підозрюваної у вчинені
злочину, сім’ю, якщо місце її проживання відоме; повідомити про арешт
підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування дружину або
іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи або навчання;
якщо обвинувачений є іноземним громадянином — направити постанову про
арешт в Міністерство закордонних справ України; вжити заходів піклування
про неповнолітніх дітей, до охорони майна і житла заарештованого чи
засудженого до позбавлення волі; дати дозвіл родичам на побачення із
заарештованим чи засудженим; скасувати запобіжний захід або постанову
про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому
застосуванні немає необхідності; вжити заходів до відшкодування шкоди,
заподіяної внаслідок незаконного засудження, затримання чи арешту.
Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог
кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених
підстав для скасування вироків або інших рішень у справі.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою
сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто
захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати
свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися
юридичною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить
дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов’язок до першого допиту
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного

роз яснити їм право мати захисника І скласти про це протокол, надати їм
можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого
обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав (ст.
21 КПК), а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому,
захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих
осіб (ст, 2 Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві1).

Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому,
підсудному права на захист t участь захисника в кримінальному процесі,
оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан
пригніченості, викликані фактом затримання, пред’явлення обвинувачення і
засудження, вони неспроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні
права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для
надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно
звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів,
прокурора І суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись
і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності.

Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, попереднього
слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції
обов’язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного від захисника (ст. 45 КПК), причому є
випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята
(ч. З ст. 46 КПК).

Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які
мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за
згодою підсудного — і близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1
ст. 44 КПК). На практиці захисниками ? переважно адвокати.

Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.

Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи
підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за
його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК) Цс відповідає
прийнятим на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р.
в Нью-Йорку «Основним положенням про роль адвокатів», які передбачають,
що будь-яка людина вправі звернутися за допомогою для підтвердження
своїх прав і захисту на всіх стадіях кримінальної процедури (п. 1) і що
обов’язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим
компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його
вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрму або обвинуваченні в
кримінальному злочині (п. 5). Конституція України проголошує, що кожен є
вільним у виборі захисника своїх прав (ч. 1 ст. 59).

Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до
участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом
через адвокатське об’єднання у випадках, коли відмова від захисника не
може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або
іншими переліченими виїде посадовими особами. На прохання підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного участь захисника в справі забезпечується
особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших
випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає
будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо). «Основні
положення про роль адвокатів» передбачають, що особа, яка не має
адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна
бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і
досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без
оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п. 6).
Конституція України також встановлює, що кожен має право на правову
допомогу, а у випадках, передбачених законом, ця допомога надається
безоплатно (ч. 1 ст. 59).

В разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при
звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його
малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави
в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 47 КПК).

Слідчий орган, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за
угодою піл тим приводом, що в справі бере участь захисник за
призначенням. У цьому разі останній замінюється захисникам за угодою.
Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний висловили бажання мати
певного захисника, то заміна його іншим без їх згоди, відсутності даних
про неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого
строку є порушенням права на захист, бо замінити одного захисника іншим
можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного обвинуваченого,
підсудного. В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника,
якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника,
обраного обвинуваченим чи підсудним, — протягом 72 годин, особа, яка
провадить дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити
Іншого захисника або забезпечують його самі. Обов’язок забезпечити
участь захисника в такому випадку покладається на керівника
адвокатського об’єднання за місцем провадження справи (ч. З ст. 47 КПК).

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі в будь-який момент
провадження відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з
їх ініціативи, має бути добровільною, за наявністю реальної можливості
участі адвоката в справі і не може бути перешкодою для продовження
участі в справі прокурора або громадського обвинувача, а також
захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних. Слідчі
органи, суддя і суд повинні з’ясувати, чи не є відмова від захисника
вимушеною, наприклад, через відсутність коштів на оплату допомоги
адвоката або неявки його в судове засідання. Встановивши вимушеність
відмови, вони зобов’язані забезпечити участь захисника в справі.

Якщо з’ясується, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний відмовляється
від захисника через відсутність коштів на оплату його допомоги, слідчі
органи, суддя і суд повинні роз’яснити, що вони вправі звільнити їх
повністю або частково від оплати юридичної допомоги а оплата праці
адвоката провадитиметься за рахунок держави.

Відмова від захисника не може бути прийнята особою, яка провадить
дізнання, слідчим, судом чи суддею: 1) у справах осіб, які підозрюються
або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; 2) у справах
про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі,
сліпі та інші)

не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які
не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 4) коли санкція статті,
за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; 5) при
провадженні справи про застосування примусових заходів медичного
характеру (ч. З у ст. 46 КПК).

За загальним правилом захисник допускається до участі в справі з моменту
пред’явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі в
стадії попереднього розслідування і в усіх судових стадіях кримінального
процесу, включаючи стадію виконання вироку. Але в трьох випадках
захисник допускається до участі в справі і до пред’явлення
обвинувачення: а) в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні
злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під
варту до пред’явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу
про затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу,
але не пізніше 24 годин з моменту затримання; б) у справах про суспільне
небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про
злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, —
з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи; в) у справах
про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли
віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. — з моменту
ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють,
з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі
поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника — не пізніше 24
годин з моменту поміщення (ч. 2, 3, 5 ст. 44 КПК).

Адвокат не вправі відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного (ч. 1 ст. 7 Закону про адвокатуру, Ч- 8 ст. 43 КПК). Є різні
думки з приводу того, з якого моменту захист вважається прийнятим
адвокатом. «Моментом прийняття адвокатом на себе захисту слід вважати
пред’явлення ним ордера юридичної консультації органам попереднього
слідства чи суду», — пише З.З.Зінатуллін1. Іншої думки додержує
Ю.І.Стецовський: захист може вважатися прийнятим не з моменту одержання
ордера і пред’явлення його слідчому чи судді, а лише після виявлення
згоди обвинуваченого з позицією, яка намічена адвокатом1. Мабуть, перша
думка с більш правильною, бо вироблення адвокатом своєї позиції н справі
і ознайомлення з нею обвинуваченого означає по суті, що адвокат вже
включився до захисту.

Але закон містить й перелік обставин, що виключають участь у справі
особи як захисника. Адвокат не має права прийняти доручення про надання
юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або
раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать
інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав
участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський
обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст,
представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач,
свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді
справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних
стосунках (ч. 2 ст. 7 Закону про адвокатуру), коли адвокат брав участь в
даній справі як представник цивільного позивача, цивільного відповідача,
підлягає допиту як свідок, є родичем обвинувача або потерпілого (ч. 1
ст. 61 КПК). Адвокати — народні депутати України не можуть брати участь
у справах проти держави, а також бути захисниками осіб, які
обвинувачуються у державній зраді (ч. З ст. 5 Закону про статус
народного депутата України2). Один і той же адвокат не може
бути захисником двох або декілька підозрюваних, обвинувачених,
підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам
захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК). За наявності цих обставин адвокат
повинен відмовитися від виконання обов’язків захисника в справі (в
останньому випадку — залишитися захисником лише одного з підозрюваних,
обвинувачених, підсудних або тих з них, інтереси захисту яких не є
суперечливими). На цих же підставах він може бути усунутий від участі в
справі за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за
ухвалою суду (ч. З ст. 61 КПК).

Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд
справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. В
таких випадках треба забезпечити участь перекладача в процесі.

Повноваження адвоката на участь у справі повинно бути підтверджено
відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення
на участь у справі1.

Адвокат зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з
метою з’ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного,
виправдують обвинуваченого, підсудного або пом’якшують чи виключають
його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну
допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону про адвокатуру, ч. 1 ст. 48 КПК). Засоби
захисту — це передбачені законом процесуальні дії адвоката, спрямовані
на виконання професійних обов’язків. Вказаний обов’язок адвокат несе
перед своїм підзахисним, а не перед слідчими органами, прокурором і
судом, бо вони не мають права перекладати обов’язок доказування на
обвинуваченого (ч. 2 ст. 22 КПК), а отже, і на його захисника. При
несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом своїх обов’язків
перед підзахисним останній вправі відмовитися від нього і вимагати
повернення внесеної плати повністю або частково (залежно від обсягу і
якості роботи, виконаної адвокатом), в тому числі і через суд в разі
виникнення спору (ч. З ст, 12 Закону про адвокатуру). Але сам адвокат ні
під яким приводом (наприклад, розбіжності з обвинуваченим у питаннях
тактики, засобів здійснення захисту, визнання чи заперечення вини), крім
випадків, коли є обставини, що виключають його участь в даній справі, не
вправі прямо чи побічно спонукати підзахисного відмовитися від його
допомоги. Така відмова, як і відмова під впливом рекомендацій слідчих
органів, прокурора чи судді, не може розглядатись як добровільна.

Беручи участь у справі, адвокат може сприяти слідчим органам і судові у
встановленні лише тих обставин, що виправдують підзахисного, пом’якшують
або виключають його кримінальну відповідальність, І в цих межах він
сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ним
кримінальний захист є, за висловом А.Ф.Коні, «суспільним служінням»1.
«Він повинен бути лише правозаступником… бути не слугою свого клієнта
і не пособником йому в намаганні уникнути заслуженої кари правосуддя,
але помічником і порадником людини, яка, за його щирим переконанням,
невинна зовсім або зовсім не так і не в тому винна, як і в чому
обвинувачують»3.

Адвокат не підмінює підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє
поряд з ними. Водночас він є самостійним учасником процесу, має свої
процесуальні права і обов’язки і, як правило, не залежить від
підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі.
«Адвокати не повинні ідентифікуватися з їх клієнтами і справами клієнтів
у зв’язку з виконанням їх професійних обов’язків», — вказується в
документі ООН «Основні положення про роль адвокатів» (п. 18). Навіть
якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину,
адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим
і судом його невинність чи меншу винність. Коли ж він заперечує свою
вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність)
позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому
випадку адвокат не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він
фактично стане своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про
винність свого підзахисного. Така позиція адвоката, яка призведе або
може призвести до погіршення процесуального стану підзахисного, не може
бути висловлена. Відома лікарська заповідь: «Не зашкодь!» повністю діє ї
тут. Адвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби і способи,
ґрунтуючись на показаннях підзахисного, який заперечує свою вину, і на
оцінці інших доказів у справі. «Адвокат завжди повинен бути лояльним до
інтересів свого клієнта», — в «Основних положеннях про роль адвокатів»
(п. 15). Закон про адвокатуру встановлює, що при здійсненні своїх
професійних обов’язки адвокат не має права використовувати свої
повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення (ч. 2
ст. 7). Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернативної
позиції, яка полягає втому, що захисник підтримує позицію підсудного,
який заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його
виправдання, але одночасно дає Інше тлумачення обставин справи, яке
виходить з можливого визнання його винним, і висловлює міркування про
міру покарання на гой випадок, якщо суд не прийме пропозицію про
виправдання. Проте, на нашу думку, альтернативна позиція адвоката с
неприйнятною, бо свідчить про його невпевненість у невинності
підсудного, послаблює позицію захисту. Судові має бути висловлений
тільки один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити
не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися
на тому, що є найбільш сприятливим для підзахисного. Однак при цьому
адвокат повинен так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі
можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обставин,
що пом’якшують відповідальність підсудного. На все, що має хоч найменше
значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду.

Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку
підзахисного, його показання, ставлення до пред’явленого обвинувачення.
Адвокат не с вільним у визначенні позиції (крім випадків, коли
підзахисний обумовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру,
виборі тактики і методики захисту є незалежним. Процесуальна
самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним
лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних питаннях,
зокрема при заселенні клопотань. Підзахисному не байдуже, якими
способами буде обстоюватися правова позиція. Адвокат повинен інформувати
його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз’яснити їх
суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого і не
викликало з його боку небажаної реакції.

PAGE

PAGE 7

Похожие записи