Реферат на тему:
Адміністративно-правовий режим розвитку й детінізації відносин у сфері
виробництва та реалізації житлово-комунальних послуг
Сучасний стан відносин у житлово-комунальній сфері набув особливої
економічної та соціально-політичної гостроти та становить загрозу
економічній безпеці України [1]. Про це свідчать періодичні техногенні
катастрофи, які щороку набувають дедалі загрозливіших масштабів,
критичний екологічний та санітарно-епідеміологічний стан
житлово-комунальної сфери (далі – ЖКС), на фоні чого, з одного боку,
сформувалася тенденція стрімкого зниження кількості і якості
житлово-комунальних послуг, з іншого – відбувається щорічне зростання
цін на житлово-комунальні послуги. Крім занепаду ЖКС, техногенних
катастроф, це формує передумови виникнення правового нігілізму у
населення щодо закону, влади і держави в цілому, зумовлює зростання
конфліктно-вибухової ситуації в соціально-економічній сфері. На тлі чого
водночас з розвитком ринкових інститутів саморегулювання, стимулювання
тощо виникає необхідність посилення адміністративно-правового
регулювання щодо вдосконалення організаційної і функціональної структури
суб’єктів управління ЖКС, подолання кризового стану, розвитку та
детінізації житлово-комунальних відносин. Однак соціально-економічні
перетворення, що мали місце в Україні, не призвели до вирішення
житлово-комунальних негараздів через те, що держава то посилювала
організаційне та адміністративно-правове регулювання ЖКС, то, фактично
самоусувалася або різко знижувала свій вплив на управління
соціально-економічними процесами в цій надзвичайно важливій галузі
народного господарства, яка надає фізичним і юридичним особам необхідні
житлово-комунальні послуги (далі – ЖКП), суттєво впливає на життєвий
рівень і повсякденний настрій майже всіх громадян України, забезпечує
життєдіяльність суспільства та обумовлює стан соціальної напруги в сфері
суспільних відносин у цілому. Відсутність належної координації дій
державних органів, органів місцевого самоврядування, громадськості,
незадовільне наукове, а відповідно і організаційне та
адміністративно-правове забезпечення переходу до ринкових відносин у
галузі, непослідовність у прийнятті управлінських рішень щодо
інституційних перетворень у галузі призвели до втрати керованості цими
процесами, сприяючи тим самим тінізації капіталооборотних відносин у
житлово-комунальній сфері, подальшій її руйнації та кризовому
стану [1; 2; 3].
Проголошена адміністративна реформа та прийняття ряду
нормативно-правових актів, у тому числі і Закону України „Про
Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального
господарства на 2004–2010 роки” [4], а також створення у 2003 році
Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства,
а згодом реорганізація його у Міністерство будівництва, архітектури та
житлово-комунального господарства [5], не сприяли подоланню кризового
стану галузі та не створили відповідні умови, що сприяли б переходу
галузі на ринкові умови господарювання.
Пошук нових науково-обгрунтованих концептуальних підходів щодо
докорінних структурних перетворень, спрямованих на вдосконалення
організаційно-правового механізму функціонування житлово-комунального
господарства, які забезпечили б вихід галузі із системної
соціально-економічної кризи, заклали економічні, організаційні та
правові передумови детінізації капіталооборотних відносин, сприяли б
динамічному розвитку ЖКС і зумовили вибір теми наукового дослідження.
Теоретико-методологічним підгрунттям цього є наукові розробки
вчених-адміністративістів, таких як: В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк,
А.В. Васильєв, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний,
В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Копейчіков, Т.О. Коломоєць,
Т.М. Кравцова, Н.Р. Нижник, В.П. Пєтков, О.П. Рябченко, В.М. Селіванов,
В.С. Цимбалюк, В.В. Цвєтков, В.К. Шкарупа та інших.
До дослідження проблем управління у сфері виробництва і надання ЖКП
зверталися в основному вчені економісти, правознавці, а також окремі
фахівці та практики. Це В.І. Альохін, Б.І. Адамов, А.В. Бабак,
О.М. Білянський, В. Віскусі, І.Ф. Газізуллін, С.І. Дорогунцов,
О. Завада, О.Б. Лотоцький, В.П. Ніколаєв, Н.І. Олійник, Г.І. Онищук,
О.С. Пузанов, В.П. Пустовойтенко, М.О. Пухтинський, М.В. Пітцик,
К. Рабенхорст, В.В. Кравченко, В.І. Кравченко, Л.Г. Кузьменко,
Н.М. Лисенко, С. Саханенко, В.Г. Святоцька, Є.В. Ставровський,
Т.М. Строкань, Г.М. Семчук, М. Федуняк тощо.
Водночас теоретичне і науково-практичне значення мають наукові праці
фахівців з теорії детінізації економіки, зокрема: А. Базелюка,
О. Бандурки, П. Гутмана, Г. Гросмана, Т. Корягіної, О. Мандибури,
В. Мамутова, В. Рутгайзера, В.М. Поповича, О.В. Турчинова, Я. Тація та
інших.
Не зменшуючи ролі й значущості робіт вищезазначених науковців, слід
зазначити, що багато проблемних питань щодо подолання кризового стану і
подальшого розвитку ЖКС не знайшли концептуального цілісного
відображення. Так, практично, відсутні комплексні дослідження щодо стану
адміністративно-правового забезпечення ЖКС, ефективності функціонування
його основних елементів – організаційної та функціональної структури
суб’єктів контрольно-управлінської діяльності за виробництвом і
реалізацією ЖКП. Відсутні дослідження та функціональний аналіз стану
ефективності наявної системи контролю та продуктивності виконуваних
суб’єктами управління функцій, не вивчалась їх роль та рівень
адміністративно-правового забезпечення управління економічними і
соціальними процесами щодо детінізації відносин у зазначеній сфері.
Відсутні також публікації, присвячені розробці спеціальної системи
заходів протидії адміністративним та фінансовим деліктам (тіньовим
проявам) і створення організаційних, правових, економічних передумов
добровільного повернення суб’єктів господарювання з тіньового в
легальний сектор економічної діяльності.
Вважаємо, що для адекватного відображення соціально-конфліктної
ситуації, системної кризи галузі, механізмів тінізації і передумов
детінізації виробництва та реалізації житлово-комунальних послуг,
успішного розв’язання проблем подолання вищезазначених негативних явищ
необхідне відповідне наукове обґрунтування шляхів розв’язання проблемної
ситуації і формування на цій основі комплексного
адміністративно-правового режиму функціонування органів державного,
громадського і корпоративного управління і контролю, спільних
інформаційних баз даних і контрольно-аналітичних систем, спрямованих на
протидію адміністративним деліктам і фінансовим тіньовим проявам у даній
сфері.
Комплексний адміністративно-правовий режим управління і контролю
необхідно спрямувати на формування корпоративного управління,
громадського режиму управління і контролю, створення з боку держави
належних економіко-правових та організаційних передумов, які б робили
невигідним функціонування суб’єктів господарювання у ЖКС поза легальною
економічною діяльністю, сприяли б на цій основі детінізації відносин,
подоланню кризового стану й динамічному розвитку житлово-комунальних
відносин.
У сучасній вітчизняній адміністративно-правовій літературі висувається
ідея „вирішального призначення адміністративного права… в регулюванні
численних і різноманітних взаємостосунків між публічно-владними органами
і приватними особами щодо забезпечення необхідних умов для ефективної
реалізації, а в разі необхідності і захисту належних приватним особам
прав, свобод і законних інтересів”. При цьому, на думку відомого
вітчизняного вченого В.Б. Авер’янова, у зазначених публічно-правових
„відносинах повинен втілюватись новий, якісно відмінний від колишнього,
адміністративно-правовий режим регулювання відносин між державою (її
органами та посадовими особами) і громадянами. Новою якістю такого
режиму, зазначає автор, є те, що „громадянин ніби стає „рівноцінним”
учасником стосунків з державою” [6, с. 148].
Зазначене положення є одним із основних завдань Концепції
адміністративної реформи в Україні, яке, в свою чергу, „потребує якісно
нового погляду на сутність та функціональну орієнтацію виконавчої
влади” [7, с. 25]. При цьому засобами забезпечення адміністративної
реформи є перш за все комплексність „головних складових адміністративних
перетворень… окремих сфер державного управління” [7].
У вітчизняній та російській науковій юридичній літературі з
адміністративного права розповсюджена думка про те, що застосовуваність
адміністративно-правових режимів досить обмежена і їм приділяється
недостатньо уваги. Як правило, вони розглядаються в контексті „правового
регулювання заходів, направлених на подолання ситуацій надзвичайного
характеру” [8; 9], а також розглядають їх генезис через призму понять
„суспільна безпека”, „національна безпека” [10]. Для визначення поняття
„адміністративно-правові режими” автори використовують загальнонауковий
метод індукції (від одиничного до загального), тим самим визначаючи
окремі терміно-поняття, які, відповідно вибудовують загальне –
„адміністративно-правовий режим” [8; 10].
Аналіз юридичної літератури свідчить про те, що єдиної думки науковців
щодо поняття „адміністративно-правових режимів” у науці
адміністративного права немає.
Так, В.Б. Рушайло визначає поняття, що „правовий режим” – „заснована на
єдиних правових принципах та встановлена законодавством система
правового впливу, яка використовує специфічні юридичні форми і методи
впливу на суспільні відносини” [10, с. 16].
За визначенням професора М.Н. Марченко „режим” (від латинського –
„управління”) означає сукупність заходів, норм, засобів для досягнення
будь-якої мети” [11, с. 504]. Тому він розглядає будь-який правовий
режим як специфічний вид правового регулювання, який знаходить свій
вираз у своєрідному комплексі правових стимулів і правових обмежень.
На думку С.С. Алексєєва „каждый правовой режим есть все же именно
„режим”, и его понятие несет в себе основные смысловые оттенки этого
слова, в том числе и то, что правовой режим выражает степень жестокости
юридического регулирования, наличие известных ограничений и льгот,
допустимый уровень активности субъектов, пределы их правовой
самостоятельности” [12, с. 186].
Петров С. розглядає поняття „адміністративний режим” як „правлінський
порядок (режим)”, під яким розуміється „стан функціонуючої управлінської
структури, направленої на досягнення визначених та взаємопов’язаних
цілей”. У більшості відносин, на думку автора, узгодження та
упорядкування діяльності щодо досягнення множини взаємопов’язаних цілей
повинні бути також визнаними із завданням управлінських режимів” [8].
У підручнику під терміном „адміністративно-правовий режим” розуміється
„визначене об’єднання адміністративно-правових способів регулювання, яке
проявляється у централізованому порядку, імперативному методі правового
впливу та юридичній нерівності суб’єктів правовідносин” [9, с. 276].
Отже, однією із основних ознак „управлінських режимів” є їх
функціональність. Функціональні управлінські режими закріплюють „його
(порядку) основоположні ознаки, включаючи як окремі функції, так і їх
взаємозв’язки в управлінському циклі (циклах). Такого типу функціональні
управлінські режими можуть охоплювати окремі ознаки суб’єкта управління,
його об’єкта, а також, протікаючи в системі управління, складні
інформаційні потоки, включаючи документообіг або систему діловодства”
[8].
Поряд з функціональністю однією із найважливіших ознак таких режимів, на
нашу думку, є їх системність у використанні правових засобів, що в
кінцевому випадку дозволяє об’єднати та диференціювати
адміністративно-правові засоби залежно від характеру регульованих
суспільних відносин, мети, завдань, поєднати їх з економічними,
інформаційними заходами [10, с. 5]. Правовий режим, зазначає
В.Б. Рушайло, „можна розглядати як певний „укрупнений блок” у загальному
арсеналі правового інструментарію, що з’єднує у єдину конструкцію
визначений комплекс правових засобів” [10, с. 16].
Тобто, застосовуючи адміністративно-правовий режим, держава здійснює
вплив на суб’єктів господарювання, використовуючи при цьому нормотворчу,
а також правозастосовну діяльність компетентних державних органів з
метою забезпечення та охорони публічних і приватних інтересів суб’єктів
господарювання та інших суб’єктів ринку. Щодо житлово-комунальної сфери,
то формуючи адміністративно-правовий режим у ній держава має чітко, на
класифікаційному рівні, визначити об’єкти, суб’єкти та правові механізми
і процедури правового регулювання у сфері виробництва та реалізації
житлово-комунальних послуг. Тобто систему управлінських, організаційних,
правових, економічних, технічних, технологічних та інших заходів, які
були б спрямовані на удосконалення системи державного управління у ЖКС;
створення сприятливих економічних передумов для розвитку і детінізації
відносин. Вдосконалення організаційної та функціональної інфраструктури
суб’єктів управління і контролю за здійсненням фінансово-господарських
операцій суб’єктів господарювання у сфері виробництва та реалізації ЖКП,
а також оптимізації діяльності державних органів та органів громадського
самоврядування, спрямованої на виявлення, попередження і припинення
тіньових проявів у ЖКС.
Отже, адміністративно-правовий режим детінізації відносин у сфері
виробництва та реалізації ЖКП включає адміністративно-правовий режим як
сукупність державних органів та органів громадського самоврядування у
ЖКС, система їх функцій та правовий механізм їх реалізації, а також
специфічну сферу відносин, яка впливає на специфіку формування змісту
адміністративно-правового режиму. Іншими словами поняття
адміністративно-правового режиму детінізації відносин у сфері
виробництва та реалізації ЖКП – це встановлений адміністративним правом
управлінський порядок (режим), що встановлює систему органів-суб’єктів
державного і корпоративного управління, контролю та громадського
самоврядування, їх організаційну, функціональну та правову
інфраструктуру, спрямовану на закріплення переліку структури органів,
реалізацію функцій державного, корпоративного і громадського управління
та контролю в цілях розвитку, подолання кризових явищ та детінізації
відносин й протидії адміністративним деліктам і фінансовим тіньовим
проявам у сфері виробництва та реалізації житлово-комунальних послуг.
Запроваджуючи його у ЖКС, держава створить належні економіко-правові та
організаційні передумови, що сприятимуть виходу суб’єктів господарювання
з тіні, подоланню кризового стану й динамічному розвитку
житлово-комунальних відносин. Для цього необхідно: удосконалити механізм
регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги; провести муніципальну
реформу та врегулювати відносини власності між територіальними громадами
та місцевими органами виконавчої влади; вдосконалити механізм
фінансування видатків, передбачених у Державному бюджеті України на
оплату житлово-комунальних послуг, діючу систему соціального захисту
населення та систему контролю за цільовим використанням бюджетних
коштів; вдосконалити систему адміністративного контролю за дотриманням
суб’єктами господарювання житлово-комунальної сфери нормативно-правових
актів, що регулюють відносини між виробниками (постачальниками) та
споживачами ЖКП; запровадити обов’язкове наукове, а відповідно, й
організаційно-правове забезпечення подальших впроваджень ринкових
відносин і фінансово-господарських інструментів у житлово-комунальну
сферу; створити науково-теоретичну базу щодо побудови превентивних
механізмів організаційно-правового забезпечення інфраструктури
детінізації економіки у ЖКС; створити сприятливі умови для залучення
приватних інвестицій у розвиток ЖКС; запровадити договірні відносини між
всіма учасниками ринку ЖКП; сприяти інноваційній діяльності у ЖКС;
перевести житлово-експлуатаційні підприємства на ринкові умови
господарювання; запровадити систему корпоративного управління суб’єктів
господарювання ЖКС; удосконалити документооборотні технології;
запровадити кількісні та якісні стандарти надання житлово-комунальних
послуг та ефективний менеджмент у ЖКС; створити комплексну комп’ютерну
систему інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері виробництва та
реалізації ЖКП. Для удосконалення організаційної та
адміністративно-правової інфраструктури протидії тіньовим проявам –
адміністративним і фінансовим правопорушенням у сфері виробництва та
реалізації житлово-комунальних послуг необхідною є децентралізація
управління у сфері виробництва та реалізації житлово-комунальних послуг,
а саме: передача владних повноважень щодо управління житлово-комунальною
сферою на місцях органам місцевого та громадського самоврядування з
метою удосконалення механізму управління зазначеною сферою; чітке
розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування щодо житлово-комунальної сфери, зокрема, щодо
встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, норм їх споживання
та нормативів втрат води та тепла в мережах між сільськими, селищними і
міськими радами та їх виконавчими комітетами, обласними, районними
радами та місцевими державними адміністраціями; щодо визначення
необхідності виділення коштів з державного бюджету на забезпечення
громадян, яким призначені пільги та субсидії на ЖКП з Державного бюджету
України; щодо володіння та розпорядження комунальною власністю; щодо
залучення приватного сектора у ЖКС; щодо дотримання правил благоустрою і
утримання територій. Доцільним є і розширення функцій та повноважень
органів самоорганізації населення та створення науково-методичного
центру підготовки кадрів для органів місцевого самоврядування,
самоорганізації населення, об’єднань співвласників багатоквартирних
будинків.
Література:
1. Чеховська І.В. Тінізація у житлово-комунальній сфері як фактор
загрози національній безпеці України // Науковий вісник Львівського
юридичного інституту: Серія юридична. – Випуск 2. – Львів, 2005. – № 2.
– C. 42–49.
2. Чеховська І.В. Житлово-комунальна реформа і проблеми її
організаційно-правового забезпечення // Вісник Запорізького державного
університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. – Запоріжжя:
Запорізький державний університет, 2004. – № 2. – С.121–125.
3. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки:
Монографія. – Ірпінь, 2001. – 524 с.
4. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2004–2010 роки: Закон України від
24 червня 2004 року № 1869-IV // Відомості Верховної Ради України. –
2004. – № 47. Ст. 514.
5. Положення про Міністерство будівництва, архітектури та
житлово-комунального господарства України: Указ Президента України від
19 грудня 2005 року № 1801 // http: //zakon.rada.dov.ua./cgi-bin/laws/
main/cgi.
6. Авер’янов В. Державне управління у змісті предмета адміністративного
права // Вісник академії правових наук України. – 2004. – № 2 (37). –
С. 139–149.
7. Концепція адміністративної реформи в Україні. – К., 1998. – 60 с.
8. Петров С. Общетеоретические основы административно-правовых режимов
// http://pravogizn.h1.ru/KSNews/PIG_51.htm.
9. Административное право Украины: Учебник / Битяк Ю.П., Богуцький В.В.,
Гаращук В.Н. и др.; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – 2-е изд., перераб. и
доп. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
10. Рушайло В.Б. Административно-правовые режимы: Монография. – М.:
Издательство „Щит – М”, 2000. – 264 с.
11. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах.
Под ред. проф. М.Н. Марченко. – Том 2: Теория права. – М.: Зерцало,
2000. – 6546 с.
12. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. –
М., 1989. – 324 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
