РЕФЕРАТ

На тему:

Адміністративно-правові заходи боротьби з дрібним хуліганством

Адміністративно-правові заходи — це встановлені законами або іншими
нормативними актами способи впливу на відносини у сфері громадського
порядку, що застосовуються уповноваженими на те органами ( посадовими
особами) з метою надійного забезпечення громадського порядку,
запобіганню і припиненню правопорушень та притягнення порушників до
відповідальності.

Громадський порядок, як соціально-правове явище, можна розглядати, як у
широкому, так і вузькому розумінні. В юридичній літературі
відзначається, що громадський порядок у широкому розумінні є складне
структурне явище, що охоплює різноманітні соціальні норми — правові,
моральні, правила співжиття, звичаї.

На відміну від широкої трактовки громадського порядку, його вузьке
розуміння в юридичній літературі розглядається як порядок вольових
громадських відносин, їх спілкування у громадських місцях у повній
відповідності з діючими приписами правових норм і правилами співжиття».
Зустрічається і більш ґрунтовне поняття громадського порядку, яке
розкриває його значення для громадського і особистого спокою,
забезпеченню сприятливих умов для суспільно корисної діяльності,
відпочинку і побуту людей, їх нормального спілкування у громадських
місцях, а за певних умов І поза ними.

Таким чином, громадський порядок представляє собою складну категорію
громадських відношень.

Органи внутрішніх справ (міліція), як і Інші органи державного
управління, можуть впливати на об’єкти управління, використовуючи
адміністративні методи. Універсальними методами управління які
використовуються в діяльності органів внутрішніх справ (міліції) є
методи переконання та примусу.

Переконання — це система заходів правового і не правового характеру, яка
проводиться органами внутрішніх справ та громадськими органами, що
виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних заходів, спрямованих
на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання вимог
законів та інших правових актів.

Основні форми переконання, які використовуються органами внутрішніх
справ:

організація державних і громадських заходів, спрямованих на боротьбу з
пияцтвом, алкоголізмом, самогоноварінням, дрібним хуліганством, з
правопорушеннями, які здійснюють неповнолітні і т. ін. (облік, контроль,
прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо);

виховання (правове, моральне і т. ін.), особистий приклад;

роз’яснення завдань органів внутрішніх справ (усне чи через засоби
масової інформації);

Інструктаж осіб підлеглого апарату і громадськості з питань найбільш
дієвого виконання поставлених завдань;

моральне заохочення (подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння
почесного звання і т. ін.;

матеріальне заохочення (грошова винагорода, путівка);

— критика роботи і поведінки окремих працівників міліції. Поряд із
заходами переконання наша держава зумовлена використовувати і примусові
заходи до осіб, які не додержуються вставлених державою правил.
Державний примус в Україні характеризується тим, що цей метод державного
впливу є допоміжним й здійснюється лише після застосування переконання.

Класифікацію заходів адміністративного примусу запропонував у 1957 p.
M.I. Єропкін, яку він уточнив у 1963 р. Класифікація адміністративного
примусу має велике теоретичне і практичне значення. В одних випадках,
наприклад, правопорядок забезпечується використанням заходів запобігання
правопорушень, в других — припиненням правопорушень, в третіх —
покаранням за вчинені правопорушення.

Види адміністративного примусу можна класифікувати так:

заходи адміністративного запобігання;

заходи припинення проступків;

адміністративні стягнення.

Ця класифікація умовна, але логічна, оскільки спочатку вживаються заходи
запобігання, потім припинення правопорушень І лише коли вони не
досягають своєї мети і особа вчинює адміністративне правопорушення, до
неї застосовується адміністративне стягнення.

Правове врегулювання діяльності органів внутрішніх справ (міліції) по
застосуванню заходів адміністративного примусу здійснюється значною
кількістю законодавчих та нормативних актів. Першочергове значення при
цьому мають закони України «Про міліцію», «Про дорожній рух», «Про
оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю», «Про надзвичайний стан», «Про
запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», а
також Кодекс України про адміністративні правопорушення, Правила
застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в
Українській РСР та ін. Важлива роль в системі законодавчих актів, які
регулюють діяльність органів міліції по застосуванню адміністративного
примусу відводиться Закону України «Про міліцію».

Під заходами адміністративного запобігання слід розуміти дії садових
осіб органів внутрішніх справ, спрямовані на примусове забезпечення
виконання громадянами своїх обов’язків перед суспільством, забезпечення
громадської безпеки та правопорядку.

Вважається, що умовою для виникнення конкретних відносин, пов’язаних з
використанням заходів адміністративного примусу є різного роду юридичні
факти, в тому числі і протиправні дії окремих осіб та організацій.
Заходи адміністративного запобігання мають ту особливість та
відрізняються від заходів припинення адміністративних правопорушень і
адміністративних стягнень, тим, що їх використання не пов’язане з
вчиненням неправомірних дій (попереджальні, профілактичні заходи).

До заходів запобігання, що застосовуються органами внутрішніх справ у
боротьбі з порушеннями громадського порядку згідно Закону України «Про
міліцію», відносяться.

Вимога припинення окремих дій. Органи міліції вправі вимагати від
громадян і посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення
дій, що перешкоджують здійсненню повноважень МІЛІЦІЇ (П.1 СТ. 11).

Перевірка документів. Працівники міліції мають право перевіряти у
громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують
їх особу, а також Інші документи, необхідні для з’ясування питання щодо
додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на
міліцію (п.2 ст. 11).

3. Облік та офіційне застереження осіб. Працівникам міліції надається
право вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на
підставі та в порядку, встановленому законодавством, виносити їм
офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки (п.4
ст. 11).

4. Огляд. Працівникам міліції надано право проводити огляд багажу та
особистий огляд пасажирів цивільних повітряних, річкових суден, засобів
залізничного та автомобільного транспорту, згідно з чинним
законодавством (п.14 ст. 11). Слід зазначити необхідність відрізняти
огляд як захід адміністративного запобігання від огляду, спрямованого на
вирішення питання про притягнення до адміністративної чи кримінальної
відповідальності та забезпечення провадження у справах про
адміністративні правопорушення працівників міліції входити безперешкодно
у будь-який час на територію і в приміщення підприємств, установ в тому
числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів,
переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному
лихові та інших надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та
інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення
злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та
інших надзвичайних обставинах; в житлові приміщення осіб, які
перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки (п.15. ст.
11).

Внесення подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють
вчиненню правопорушень. Такі подання вносяться відповідним державним
органам, громадським об’єднанням або посадовим особам, підприємствам,
установам, організаціям і вони обов’язкові до розгляду (п.19 ст.11).

Тимчасове обмеження або заборона доступу на окремі ділянки місцевості чи
об’єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки,
охорони життя і здоров’я людей (п.20 ст. 11).

8. Обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих
ділянках вулиць і автомобільних шляхів, а також право зупиняти
транспортні засоби, відвідувати підприємства, установи й організації для
виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення безпеки
дорожнього руху (п.21 ст. 11).

9. Здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він
установлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань,
не пов’язаних з позбавленням волі (п.7 ст. 10, п.15 ст. 11). Порядок
здійснення адміністративного нагляду встановлений Законом України «Про
адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі»1. В Законі дається перелік осіб, до яких може бути застосовано
адміністративний нагляд.

10. Примусовий привід для медичного обстеження. Органи міліції
зобов’язані у встановленому порядку виявляти і повідомляти закладам
охорони здоров’я про осіб, які становлять групу ризику на СНІД,
здійснювати за поданням закладу охорони здоров’я цих осіб, а також
інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні
захворювання та хронічний алкоголізм Для обов’язкового обстеження і
лікування (п.21 ст.10) Закону України «Про міліцію»; ст. 14 Закону
України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист
населення».

До заходів адміністративного запобігання, які можуть бути застосовані
міліцією, слід також віднести право анулювати дозволи придбання, зброї
та боєприпасів, виданих громадянам, підприємствам, установам і
організаціям; оглядати з участю адміністрації приміщення, де знаходиться
зброя; оглядати зброю та боєприпаси, знаходяться у громадян, а також
місця їх зберігання; вимагати усунення порушень правил зберігання і
використання; проведення за участю адміністрації огляду виробничих,
складських та інших приміщень з метою перевірки виконання правил охорони
державного та колективного майна; направлення повідомлень з метою
профілактичного впливу на порушника в державні та громадські органи за
місцем його проживання; вилучення у громадян і посадових осіб предметів
і речей, заборонених або обмежених в обороті, а також документів з
ознаками підробки, знищення їх або передачі за призначенням.

Слід зазначити, що деякі із заходів запобігання дуже близькі по
характеру до заходів припинення, що пов’язано з їх направленністю на
захист інтересів громадян, держави і громадських об’єднань. Деякі із
заходів запобігання можуть бути попередніми для використання засобів
припинення та адміністративних стягнень (наприклад, привід для
обов’язкового медичного обстеження, а потім примусове лікування).

Протиправна поведінка може найти свій прояв у конкретному
адміністративному правопорушенні або у неодноразових, систематичних
протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Це зумовлює
необхідність застосування посадовими особами органів внутрішніх справ
(міліції) до певних суб’єктів різноманітних заходів припинення
антигромадських діянь, а також адміністративних проступків. Серед видів
адміністративного примусу заходи адміністративного припинення, що
використовуються в адміністративному порядку, є найбільш численними. їх
застосування зумовлено необхідністю швидкого і ефективного припинення
посягань На 1нтереси окремих громадян, держави та громадських об’єднань.

Заходи припинення — це примусове припинення протиправних діянь, що
носять ознаки адміністративного проступку, а в деяких випадках і
злочинну, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення
застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних
випадках кримінального покарання.

У чинному законодавстві та спеціальній літературі немає переліку, чіткої
класифікації цих заходів і єдиної думки, саме заходи слід вважати
заходами адміністративного припинення чи можуть вони бути направленими
на припинення кримінальних діянь. Разом з тим слід зазначити достатньо
повне врегулювання в даному законодавстві заходів припинення та умов
застосування.

Аналіз чинного законодавства дає підстави віднести такі заходи щодо
припинення протиправних діянь.

1. Вимоги від громадян та посадових осіб припинити дії, щ0 порушують
громадський порядок. При цьому працівникам міліції надано право виносити
на місці усне попередження особам, які допустили малозначні
адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог
застосовувати примусові заходи, передбачені Законом України «Про
міліцію» (п.1 ст. ІІ).

2. Адміністративне затримання, тобто примусове короткочасне обмеження
свободи дій і пересування громадян, що вчинили адміністративний
проступок. Цей захід використовується з метою — припинення
адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу,
встановлення особи, складання протоколу про адміністративне
правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення
правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим,
забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання
постанов по справах про адміністративні правопорушення, особистого
огляду, огляду речей і вилучення речей та документів (ст. 260 КпАП
України).

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, може тривати не більше як три години. У виняткових
випадках, у зв’язку з особливими потребами, законодавчими актами
встановлено інші строки адміністративного затримання (відповідно ст.ст.
260-263, 267 КпАП України та п.5 ст. ІІ Закону України «Про міліцію».

3. Вилучення речей і документів. Ця дія правоохоронних органів
провадиться в адміністративному порядку у осіб, що порушують норми
адміністративного законодавства, а в деяких випадках і інші правові
норми. Вилученню згідно з чинним законодавством підлягають речі і
документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення.
Порядок та умови вилучення речей і документів регулюються ст. 265 КпАП
України, ст. 128 Митного кодексу України та іншими законодавчими актами.

4. Особистий огляд і огляд речей. Цей захід здійснюється уповноваженими
на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони,
цивільної авіації, митних органів і прикордонних військ, а у випадках,
прямо передбачених законодавчими актами, також і інших органів з метою
забезпечення впровадження справах про адміністративні правопорушення. В
даному разі складається окремий протокол або про це робиться відповідний
запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про
адміністративне затримання (ст. 264 КпАП України).

5. Примусове лікування. Примусове лікування застосовується до осіб, яких
є достатні підстави вважати, що вони хворі на венеричну хворобу або були
у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного
лікування, коли ці особи ухиляються від обстеження. Цей захід
використовується також по відношенню до наркоманів, злісних алкоголіків,
хворих на СНІД і деяких інших осіб (п. 21 ст. 10 Закону України «Про
міліцію»).

6. Заходи фізичного впливу, використання спеціальних засобів і
вогнепальної зброї. Ці засоби має право застосовувати міліція, а також
інші працівники органів внутрішніх справ, які залучаються до виконання
завдань міліції по охороні громадського порядку, громадської безпеки і
боротьбі із злочинністю (ст. 9 Закону України «Про міліцію»).
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно
передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволять
обставини. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками
вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та
малолітніх дітей, крім випадків групового нападу, що загрожує життю і
здоров’ю людей, працівників міліції або збройного нападу чи збройного
опору. Якщо уникнути застосування сили неможливо, то вона не повинна
перевищувати міри, яка необхідна для виконання покладених на міліцію
обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди
здоров’ю правопорушників та інших громадян. Умови і межі застосування
заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
врегульовано в розділі III Закону України «Про міліцію» (ст.ст. 12-15).

Приведений перелік заходів адміністративного припинення, що
застосовуються органами внутрішніх справ (міліції) не є вичерпним
оскільки, як раніше зазначалось, вони досить численні і різноманітні.

лід звернути увагу на той факт, що заходи припинення тісно язані з
заходами запобігання, яким останні часто передують, та адміністративними
стягненнями, для яких самі являються попереками, оскільки забезпечують
умови для їх використання.

При використанні як заходів адміністративного запобігання так і заходів
припинення адміністративних проступків, а також всій діяльності органи
внутрішніх справ повинні суворо дотримуватись принципу законності.
Згідно зі ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у
зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в
порядку, встановлених законодавством. Додержання вимог законодавства при
застосуванні заходів адміністративного примусу забезпечується
систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб,
прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження,
Іншими встановленими законодавством способами.

Серед правопорушень, які посягають на громадський порядок перш за все
слід виділити дрібне хуліганство. Як соціальне явище воно завдає великої
шкоди суспільству, посягає на його моральні устої та звичаї, ображає
честь та гідність громадян.

Дрібне хуліганство є слідством поганого виховання, низького рівня
культури, зневажання громадської моралі, байдужого відношення до
оточуючих. Законодавством встановлено, що дрібне хуліганство — це
нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та
Інші подібні дії. що порушують громадський порядок і спокій громадян
(ст. 173 КпАП України).

Об’єктом цього правопорушення є відношення, які складають громадський
порядок і охороняються законом. Хуліганські вчинки здійснюються не
тільки у громадських місцях або в присутності других осіб, а можуть
здійснюватися навіть скрито, з розрахунком на те, що виражена в цих діях
зневага до суспільства або людської гідності стане відома. Для
кваліфікації дрібного хуліганства достатньо здійснення однієї групи дій,
які характеризують об’єктивну сторону названого правопорушення.
Об’єктивна сторона характеризується здійсненням активних дій, що можуть
дезорганізувати громадський порядок і спокій громадян. Так, нецензурна
лайка в громадських місцях — це прояв неповаги до людей і громадської
моралі й завжди порушує громадський порядок та спокій громадян.

Під образливим чіплянням слід розуміти дії, які принижують честь і
гідність інших громадян, наприклад, чіпляння з пропозиціями
познайомитися, кидання різноманітних предметів, які можуть заподіяти
шкоду здоров’ю, одежі тощо. До інших подібних дій що порушують
громадський порядок і спокій громадян необхідно віднести систематичне
або неодноразове катання на мотоциклах без заглушки у дворах вночі,
непристойні рисунки, написи на парканах, викидання предметів з вікон,
крик і т. ін.

До громадських місць відносяться всі ті, де складаються, змінюються або
припиняються прилюдні відношення людей (парки, вулиці, площі,
підприємства, міський транспорт і т. ін.).

Адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство підлягають
особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Суб’єктивна сторона дрібного хуліганства виражається лише умислом
здійснення антигромадських дій. Особа усвідомлює антигромадський
характер своєї поведінки і дає звітність того, що зневажає інтереси
суспільства. Якщо ж особа порушила спокій громадян з необережності,
тобто легковажно і не усвідомлювала антигромадський характер своєї
поведінки, то її дії посадові особи органів внутрішніх справ повинні
кваліфікувати як порушення тиші у громадських місцях (ст. 182 КпАП
України).

Стаття 173 КпАП України встановлює, що за дрібне хуліганство може бути
накладено штраф або виправні роботи на строк від одного до двох місяців
з відрахуванням 20% заробітку, а у разі, якщо за обставинами справи, з
урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано
недостатнім, — адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Протокол за дрібне хуліганство складають уповноважені на те посадові
особи органів внутрішніх справ (ст. 255 КпАП України).

Справи про дрібне хуліганство розглядаються за місцем їх скоєння, а
вчинені на причалах, в портах, в аеропортах, на станціях, віддалених на
значну відстань від місць дислокації органів внутрішніх справ на
транспорті оформлюються і розглядаються територіальними органами
внутрішніх справ, перелік яких визначає МВС України, ГУМВС України
Автономної Республіки Крим, УМВС України у відповідних областях з
відповідними управліннями внутрішніх справ на транспорті.

Справи про дрібне хуліганство розглядаються начальниками (їх
наступниками) органів внутрішніх справ протягом доби, які з урахуванням
характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, майнового стану,
обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність накладають штраф,
або направляють матеріали у районні (міські) суди з доставкою
затриманого. Осіб, затриманих за дрібне хуліганство, до розгляду справи
начальником органу внутрішніх справ або суддею тримають у місці
тимчасового тримання. Режим утримання цих осіб визначено доповнень до
постанови Президії Верхову Ради СРСР від 26 липня 1966 р. «Про посилення
відповідальності за хуліганство». Строк адміністративного затримання
включається строк адміністративного арешту, що назначається суддею.

Спеціальний приймальник відкривається при умові повного покриття витрат
на його утримання за рахунок прибутків від використання на фізичних
роботах заарештованих, а також стягнення з цих осіб установлених
законодавством грошових сум (у безперечному порядку вартість їх
утримання і ін.). Цей заклад утворюється не тільки з метою виховання
порушників, профілактики правопопереджень, але і сприяє поліпшенню
трудового використання адміністративно заарештованих осіб, створює
необхідні умови для забезпечення встановленого законодавством режиму їх
утримання.

Організація і діяльність спецприйомників регулюється положенням про них,
а також іншими відомчими нормативними актами. Що стосується функцій,
спецприйомники здійснюють прийом, реєстрацію адміністративно
заарештованих; забезпечують режим їх утримання; організують використання
цих осіб на фізичних роботах і їх звільнення.

Медичне обслуговування заарештованих та санітарний нагляд за
спецприйомником здійснюються штатними медичними працівниками органів
внутрішніх справ.

Загальне керівництво роботою спецприиомників здійснюють відповідні
органи внутрішніх справ, при яких вони влаштовані. Безпосереднє
керівництво спецприйомником виконує його начальник. До штату входять
також заступник начальника, черговий, інспектор по трудовому вихованню,
інспектор спецчастини, командир стройового відділу, постові міліціонери
по охороні камер, чергові міліціонери по КПП, медичні працівники та
бухгалтер.

Начальник спецприйомника здійснює контроль за виконанням обов’язків
підлеглих працівників, підтримує зв’язок з підприємствами і
організаціями, де заарештовані виконують фізичну роботу-Він несе
персональну відповідальність за організацію роботи спецприйомника,
дисципліну, службову підготовку підлеглих. До обов’язків начальника
законодавством віднесено також участь У розробці і проведенні органами
внутрішніх справ заходів, спрямованих на посилення боротьби з дрібним
хуліганством, забезпечення арештованих харчуванням згідно встановлених
норм, стягнення коштів за утримання і харчування, проведення
індивідуальних бесід виховного та профілактичного характеру, розгляд
заяв та скарг, дотримання штатної і фінансової дисципліни, створення
умов для збереження коштів та матерільних цінностей, організацію
матеріально-технічного постачання спецприйомника, ремонту приміщень і
транспорту.

У разі відсутності начальника його обов’язки виконує заступник, який
несе відповідальність за режим управління і трудове використання
заарештованих, проводить заходи по виявленню серед них осіб, які
розшукуються та розкриттю здійснених ними злочинів.

До обов’язків чергового віднесено реєстрація і облік доставлених,
особистий їх огляд, фотографування і дактилоскопіювання (у разі
необхідності), розподіл заарештованих по камерах, забезпечення
збереження їх документів і речей, підтримка установленого режиму
утримання заарештованих, забезпечення медичного огляду, санітарної
обробки та харчування, а також перевірка у разі необхідності по
оперативному обліку осіб, які знаходяться у спецприйомнику, підготовка
заарештованих для виводу на роботу і прийом їх після повернення, ведення
і зберігання службових документів за встановленим переліком.

Підставою прийому особи до спецприйомнику є постанова судді, протокол
особистого огляду з вилученням речей і документів, що засвідчуюють особу
заарештованого. Протягом доби начальник спецприйомнику повинен
сповістити близьких чи рідних заарештованого. Відносно кожної особи
оформлюється особиста справа. Правові норми визначають, що заарештовані
в прийомнику утримуються у закритих камерах під постійною охороною та
наглядом. Поміщаються вони на тапчанах або нарах, їм не видаються
постільні речі, настільні ігри. Заарештованим забороняється палити; їх
не виводять на прогулянку; харчування їм видається як для засуджених, що
находяться на загальному режимі утримання у тюрмі, причому гаряча їжа
видається через день. У дні, коли не видається гаряча їжа, вони
одержують тільки хліб по нормі, сіль і кип’яток (виняток існує відносно
заарештованих, які сумлінно працюють). Їм заборонена переписка, прийом
передач, посилок, придбання продуктів харчування. Заарештовані повинні
виконувати установлені в спецприйомнику правила їх утримання, розпорядок
дня, чергувати по черзі, постійно підтримувати в ній чистоту, мати
охайний зовнішній вигляд та бути ввічливими з працівниками
спецприйомника.

Заарештованим забороняється порушувати установлений порядок і тишу в
приміщенні спецприйомника, викидати будь-які предмети із камери, ставати
на підвіконня, висовуватися у фрамугу, закривати очко на дверях, робити
написи на стінах і предметах камери, мати при собі гроші, вживати
алкогольні напої, наркотичні речовини, мати гральні карти та займатися
азартними іграми, проводити між собою обмін речей і їх продаж. До осіб,
які проявляють буйство, вчиняють фізичний опір, або здійснюють інші
насильницькі дії, застосовуються наручники або їх зв’язують на строк не
більше двох годин. Разом з тим цім особам дозволяється мати при собі
деякі речі (мило, рушник, зубну пасту, окуляри і т. ін.), квитанцію на
речі та гроші, які вони здали. Заарештованим дозволяється читати газети,
журнали, через адміністрацію спецприйомника подавати скарги та заяви.

Заарештовані притягаються до виконання фізичних робіт на підставі
адміністративних договорів, які заключаються з державними
підприємствами, будівельними організаціями. Кошти, що надходять від
підприємств та організацій за виконану заарештованими роботу,
перераховуються до місцевого бюджету відповідних місцевих Рад. Слід
відмітити, що заарештовані можуть притягатися до роботи (по прибиранню
громадських місць, вулиць, упорядкування спецприйомника та інші фізичні
роботи) без оплати їх праці. На роботу такі особи виводяться тільки під
конвоєм міліції, а у спеціальній книжці ведеться їх облік. У випадку
недобросовісного відношення до роботи конвоїри подають рапорт начальнику
спецприйомника для застосування відповідних заходів, а у випадку
утікання заарештованого з спецприйомника приймаються заходи по його
розшуку і поверненню та одночасно про це повідомлюються органи
внутрішніх справ, які оформляли матеріали відносно притягнення даної
особи до відповідальності. Звільнення заарештованого здійснюється по
закінченню строку відбування арешту. При цьому проводиться перевірка
особи, яка звільнюється, особистий огляд і повернення йому вилучених
речей і документів, а також профілактична бесіда, спрямована на
необхідність припинення в майбутньому антигромадської поведінки.

Органи внутрішніх справ ведуть боротьбу з дрібним хуліганством не тільки
застосовуючи заходи адміністративного примусу, але і проводять
організаційно-профілактичні заходи, направлені на запобігання даного
правопорушення, активно використовують методи переконання. З цією метою
посилюють патрульно-постову службу міліції у місцях найбільшого
здійснення дрібного хуліганства, активізують боротьбу з пияцтвом,
розробляють і провадять комплекс заходів разом з державними та
громадськими об’єднаннями. Так з метою профілактики дрібного хуліганства
начальник органу внутрішні справ зобов’язаний довести про здійснений
проступок до відома адміністрації або громадської організації за місцем
роботи, проживання, навчання правопорушника. Адміністрація підприємства,
організації, закладу, крім застосованих заходів адміністративного
примусу, може по відношенню до правопорушника застосувати заходи
дисциплінарного впливу згідно з діючим законодавством (наприклад,
позбавлення премії, перенесення відпустки і т. ін.). Громадська
організація зі свого боку також може застосувати до правопорушника свої
заходи громадського впливу.

В десятиденний строк з дня повідомлення адміністрація чи . громадська
організація повинні повідомити органи внутрішніх справ, які ведуть
облік та аналіз одержаних повідомлень про заходи, застосовані до
правопорушника.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Закон України «Про міліцію’7/Відомості Верховної Ради УРСР. 1991.
№4. Ст.20.

Закон України «Про державну службу” //Відомості Верховної Ради України.
1993. №52. Ст.490.

Закон України «Про боротьбу з корупцією” //Відомості Верховної Ради
України. 1995. №34. Ст.266.

Закон України «Про дорожній рух» // Відомості Верховної Ради України.
1993. №31. Ст.338.

Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв.
розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р. // Голос України.
1992. 20 жовтня.

Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС:
Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. №114.

Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіційний текст X.,
2000.

Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. К., 1993.
Підручники, навчальні посібники, монографії.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина:
Підручник. К., 1995.

Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник/За ред.
А.Т.Комзюка. X.. 1998.

Похожие записи