Адміністративно-правові відносини

Поняття адміністративно-правових відносин. Адміністративно-правові
відносини — це результат впливу адміністративно-правових норм на
поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між
ними виникають сталі правові зв’язки державно-владного характеру.

Таким чином, адміністративно-правова норма містить абстрактну
конструкцію адміністративно-правового відно шення. Сутність такої
конструкції полягає в тому, що нор ма від імені держави визначає належну
поведінку кожного із своїх адресатів. Одних вона наділяє правом
володарюва ти, інших — обов’язком виконувати волю володарюючого
суб’єкта. Вона встановлює обов’язкові правила, за якими відбувається
«спілкування». Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав і
обов’язків.

З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у
рамках її приписів. Якщо до мо менту прийняття норми (набрання нормою
сили) управ лінських зв’язків між ними не існувало, то вони форму ються.
Якщо ж такі зв’язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як
того вимагає норма, по-друге, набу вають характеру юридичних зв’язків
або правових відно син. Оскільки йдеться про адміністративно-правові нор
ми, то ці юридичні зв’язки будуть адміністративно-право вими
відносинами.

Адміністративно-правові відносини завжди мають дер жавно-владний
характер, тобто один із суб’єктів завжди наділений державою владними
повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин.
Уда ному розумінні не є винятком і так звані «горизонтальні»
адміністративно-правові відносини.

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті,
об’єктивізація загальної управлінської волі держа ви в реальній
поведінці конкретних суб’єктів. Даний про цес складається з трьох
послідовно здійснюваних етапів.

По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість
встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге,
створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний
макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюєть ся певна
абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону
України від 26 червня 1992 p. «Про надзвичайний стан» містять достатню
кількість абст ракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за
певних обставин (введення надзвичайного стану). По-тре тє, це реалізація
норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових
зв’язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.

Виникають (змінюються і припиняються) адміністра тивні правовідносини за
настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними
фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в
адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в
диспозиції або санкції).

Як тільки в житті з’являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання
починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають
можливість для реалізації своїх прав і обов’язків, в інших — набувають
суб’єктивних прав і обов’язків (права і обов’язки передбачаються диспози
цією норми).

Наприклад, Закон України «Про захист прав спожива чів» містить норму,
згідно з якою Державний комітет Ук раїни у справах захисту прав
споживачів і його органи мають право забороняти господарюючим суб’єктам
реалі зацію споживачам товарів, які завезені на територію Ук раїни без
документів, що підтверджують їх належну якість. Тут юридичним фактом
буде факт завезення на територію України споживчих товарів без
відповідних документів. У разі його виникнення органи державного
управління реа лізують своє право на заборону продажу таких товарів.

Закон України «Про дорожній рух» від 10 листопада 1994 p. містить норму,
згідно з якою кожен громадянин, що не має медичних протипоказань, може в
установлено му порядку отримати право на керування мототранспорт-ними
засобами і мотоколясками — за досягнення 16 років;

автомобілями усіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних
автомобілів, обладнаних для перевезення більш як 8 пасажирів ) — з 18
років; автобусами і вантаж ними автомобілями, обладнаними для
перевезення більш як 8 пасажирів — з 19 років. У даному разі юридичним
фактом буде досягнення відповідного віку. З настанням юридичного факту
громадянин набуває суб’єктивного права, якого раніше не було.

Диспозиція зобов’язуючої або уповноважуючої адмі ністративно-правової
норми приписує, якою може і по винна бути поведінка активної сторони.
Дії осіб, здійсню вані відповідно до приписів диспозиції норми, тобто
дії, що являють собою реалізацію прав і обов’язків, є юридич ними
фактами. Отже, фіксуючи права і обов’язки, диспо зиція опосередковано
вказує на юридичні факти.

Так, відповідно до Загальних правил прикордонного режиму (додаток до
постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р., № 304),
громадяни, які в’їжджають у прикордонну смугу, повинні мати при собі
документи, які посвідчують їх особу і підтверджують необхідність в’їзду,
а також пред’являти ці документи на вимогу спеціально уповноважених осіб
Прикордонних військ і органів внут рішніх справ. У даному разі юридичним
актом буде в’їзд громадянина у прикордонну смугу, тобто дії громадянина,
що є реалізацією ним свого суб’єктивного права.

Нерідко норми права пов’язують юридичні наслідки не тільки з наявністю
тієї чи іншої обставини, але й з її від сутністю. Так, одержання права
на управління транспорт ними засобами обумовлене не тільки настанням
відпо відного віку, але й відсутністю медичних протипоказань (фізичних
вад і захворювань). Сюди ж належать факти не виконання зобов’язань. Так,
невиконання громадянином обов’язку перереєстрації вогнепальної
гладкоствольної мисливської зброї є юридичним фактом і тягне адміністра
тивну відповідальність за ст. 192 КпАП України; невико нання батьками
або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей тягне
адміністративну відповідаль ність за ст. 184 КпАП.

Дуже часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або
кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання
юридичних наслідків. На приклад, для одержання права на управління
транспорт ним засобом необхідна наявність таких юридичних фактів:

настання відповідного віку; відсутність медичних протипо казань;
підготовка у відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за
відповідною програмою); одержан ня відповідного посвідчення.

Юридичні факти можна класифікувати за різними критеріями.

1. За наслідками, що настали, юридичні факти поділя ються на: а)
правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) право-припиняючі.

Правоутворюючі факти викликають виникнення пра вовідносин, наприклад,
вчинення адміністративних право порушень.

Правозмінюючі факти змінюють існуючі правовідноси ни. Так, визнання за
правопорушником неможливості сплатити штраф може призвести до винесення
постанови про накладення штрафу судовим виконавцем шляхом звернення
стягнення на особисте майно правопорушника (ст. 308 КпАП). Такий
юридичний факт (винесення поста нови) змінює зміст адміністративних
правовідносин між сторонами, хоча правовідносини зберігаються.

Правоприпиняючі факти зумовлюють припинення пра вовідносин. Такими є дії
особи щодо здійснення суб’єк тивного права або виконання юридичного
зобов’язання. Наприклад, сплата правопорушником штрафу (виконання
постанови про накладення стягнення) припиняє адмініст ративно-деліктні
відносини, які виникли у зв’язку із здій сненням правопорушення.

2. Залежно від наявності або відсутності зв’язку факту з волею суб’єкта
їх поділяють на дії та події.

Дії є результатом активного волевиявлення суб’єкта і поділяються на дії
правомірні і неправомірні.

Правомірні дії завжди відповідають вимогам адмініст ративно-правових
норм. Прикладом таких правомірних дій, які розцінюються нормами як
юридичні факти, є: по дання громадянином скарги; звернення підприємства,
що створюється, за реєстрацією; подання проекту на експертизу тощо.
Важливим видом правомірних дій є індивіду альні правові акти органів
державного управління, тобто акти, що належать до конкретного адресата і
справи. Пря мий наслідок прийняття таких актів — виникнення, зміна або
припинення адміністративно-правових відносин. Так, наказ про призначення
на посаду тягне за собою виник нення державно-службових відносин, що є
різновидом ад міністративно-правових.

Неправомірні дії порушують вимоги адміністративно-правових норм. Для
сфери державного управління найбільш характерним видом неправомірних дій
є різні правопорушення. Вони тягнуть за собою виникнення
адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом
цієї ж категорії є неправомірна безді яльність. Приміром, бездіяльність,
наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до
юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адмі
ністративно-деліктних відносин (ст. 185 КпАП).

Події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей, також
можуть у деяких випадках виступати юри дичними фактами, (наприклад,
стихійне лихо, смерть тощо).

Адміністративно-правові відносини характеризуються такими особливостями:

1. Адміністративно-правові відносини складаються пе реважно в особливій
сфері суспільного життя — сфері дер жавного управління. Тут треба
підкреслити, що вони ви никають у зв’язку із здійсненням органами
державного уп равління своїх управлінських функцій, тобто у процесі
виконавчо-розпорядчої діяльності.

2. Адміністративні правовідносини виникають у разі обов’язкової участі
відповідного органу державного управ ління або іншого носія повноважень
державно-владного характеру.

Отже, для цих відносин характерна наявність обов’яз кового суб’єкта з
державно-владними повноваженнями, суб’єкта виконавчо-розпорядчої
діяльності. Ця особли вість адміністративних правовідносин прямо
випливає з владної природи державного управління.

3. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою
будь-якої із сторін. Проте, згода або бажання другої сторони не є
обов’язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть
виникати всупе реч бажанню другої сторони. Дана особливість не випли ває
з тих обставин, що одна із сторін наділена владними повноваженнями
(наприклад, міністерство), а друга — мо же їх не мати (громадянин).

У разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від
свого «бажання», зобов’язане на таке звер нення відреагувати і вирішити
справу громадянина.

Аналогічний вигляд має ситуація і в тому випадку, коли другою стороною є
не громадянин, а нижчестоящий орган управління, підприємство, установа,
організація. Зрозумі ло, що органи управління мають право породжувати
адмі ністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись
інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними. Таким чином,
адміністративно-правові відно сини можуть виникати за ініціативою
будь-якої із сторін без згоди другої.

4. Суперечки, що виникають між сторонами адмініст ративних
правовідносин, як правило, вирішуються у поза-судовому порядку, тобто
шляхом прямого юридично-влад ного розпорядження правомочного органу.

5. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм
адміністративного права, то він від повідальний перед державою в особі
його органу.

Дана особливість зрозуміла, оскільки порушення норм адміністративного
права означає посягання на інтереси держави.

Перелічені особливості адміністративних правовідно син дають змогу
зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини у сфері
державного управління вхо дять до кола адміністративно-правових. Такими
відноси нами перш за все є такі, що виникають «у зв’язку» і «з приводу»
практичної реалізації завдань і функцій держав ного управління і
виконавчої влади зокрема.

Види адміністративно-правових відносин. Існує кіль ка критеріїв
класифікації адміністративних правовідносин.

7. Залежно від виконуваних функцій вони поділяються на: регулятивні та
правоохоронні.

До регулятивних належать ті, що пов’язані з реаліза цією позитивних
завдань державного управління. Це орга нізація роботи апарату
управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів
громадян тощо.

Найбільш відомий різновид правоохоронних відно син — відносини
адміністративно-деліктні. До них нале жать відносини, які є зв’язками з
приводу відповідальності за адміністративні провини. Вони виникають між
право порушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). Ці
відносини також мають організуюче значення. Воно полягає в тому, що
через вжиття заходів впливу, пе редбачених адміністративно-правовою
нормою, орган дер жавного управління (тобто держава) прагне юридичними
засобами забезпечити належну (правомірну, правослухня-ну) поведінку
людини.

2 Залежно від адміністративно-правового статусу суб’єк тів, що беруть
участь у правовідносинах, виділяють:

між підпорядкованими суб’єктами державного управ ління, що перебувають
на різному організаційно-право вому рівні, тобто між вищестоящими і
нижчестоящими органами;

між непідпорядкованими суб’єктами однакового орга нізаційно-правового
рівня. Це відносини між двома мініс терствами, адміністраціями районів
області тощо. Такі від носини прийнято називати горизонтальними;

між органами державного управління і підпорядкова ними їм організаційно
підприємствами, корпораціями, концернами тощо. Це відносини між
адміністрацією і без посередньо підприємством;

між органами державного управління і підприємства ми, установами,
організаціями, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від
них незалежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і
підприємствами;

між органами державного управління і структурами місцевого
самоврядування. Такі відносини складаються, наприклад, між державною
адміністрацією району і ви конкомом селищної ради;

між органами державного управління і недержавними підприємствами,
установами, організаціями;

між органами державного управління і об’єднаннями громадськості;

між органами державного управління і громадянами.

3. За складом учасників виділяють:

відносини між главою держави — Президентом Украї ни і всією системою
державного управління взагалі та ви конавчої влади зокрема;

відносини між вищим органом державної виконавчої влади, яким за
Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і всією
системою державного управлін ня взагалі і виконавчої влади зокрема;

відносини між органами державної виконавчої влади одного ієрархічного
рівня (міністерствами, комітетами, ра йонними державними адміністраціями
тощо);

відносини між органами державної виконавчої влади різного ієрархічного
рівня (обласна державна адміністра ція — районна державна
адміністрація);

відносини між органами виконавчої влади і органами державного
управління, які статусом органу виконавчої влади не наділені
(міністерство транспорту — відділення залізниці);

відносини між управлінськими структурами держави і органами місцевого
самоврядування (районна державна адміністрація — виконавчий комітет
міської ради);

відносин між органами державного управління і струк турами
самоорганізації населення, об’єднаннями грома дян, включаючи професійні
спілки, недержавними під приємствами, установами, організаціями;

відносини між органами державного управління і особою (громадянами,
особами без громадянства, іно земцями).

4. Залежно від галузевої належності виділяють: матеріальні
адміністративні правовідносини; процесуальні адміністративні
правовідносини.

Матеріальні правовідносини — це відносини пасивного типу. Вони виражають
статичну функцію права. Такі відносини складаються на основі
уповноважуючих і забо ронних адміністративно-правових норм, тобто норм
мате ріальних. Відносини такого типу, виникши одного разу, можуть
тривалий час залишатися «нерухомими», статич ними. Так, відносини між
громадянином, що одержав пра во на пільги, і органом державного
управління, який надає ці пільги, будуть перебувати у статичному стані
(залишати ся матеріальними) доти, поки громадянин не вважатиме за
потрібне реалізувати дане право.

Процесуальні відносини — це відносини активного типу. Вони виражають
динамічну функцію права. Для їх виник нення потрібна процесуальна норма.
Такі відносини по стійно перебувають у розвитку, тобто є динамічними. Як
правило, вони складаються у процесі вирішення управлін ських справ
(наприклад, справ про адміністративні право порушення).

5. Залежно від змісту виділяють:

відносини у сфері загального управління (управлін ська сфера Кабінету
Міністрів, обласної державної адмі ністрації);

у сфері галузевого управління (управлінська сфера галу зевих органів
державного управління);

у сфері міжгалузевого управління (управлінська сфера міжгалузевих
органів державного управління).

6. За галузями діяльності адміністративно-правові відно сини поділяються
на такі, що виникають в:

галузі економіки;

соціально-культурній сфері;

адміністративно-політичній сфері.

Адміністративно-правові відносини поділяють на фун кціональні й
територіальні; внутрішні й зовнішні; майнові й немайнові; такі, що
захищаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у
судовому порядку; суб ординації і координації; внутрішньоапаратні і
позаапаратні тощо.

Значний інтерес становить класифікація адміністратив них правовідносин
на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні правовідносини найбільшою мірою вира жають сутність
адміністративно-правового регулювання і характер зв’язків у сфері
державного управління. Ці відно сини часто називають владовідносинами.
Виникають вони між супідрядними у правовому розумінні сторонами і ви
ражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, в яких сторони фактично
і юридичне рівноправні. В них відсутні юридично-владні веління однієї
сторони, обов’яз кові для другої. Зрозуміло, сам факт визнання рівності
сторін у адміністративно-правових відносинах, здавалося б, перебуває у
прямій суперечності із сутністю адміністра тивно-правового методу
регулювання. Разом з тим, багато річна дослідницька робота ряду вчених
(Ю. Козлов, А. Альохін, Г. Петров, В. Проніна, Б. Лазарев, В. Юсупов та
ін.) свідчить про можливість виникнення та існування таких відносин у
сфері державного управління.

Адміністративно-правовими такі відносини робить дер жавна воля, що
вимагає від суб’єктів вступити у правові зв’язки між собою на паритетних
засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акта.
Таким чином, підставою для виникнення даних відносин є та сама
адміністративно-правова норма. Внаслідок цього, суб’єкти (адресати
норми) не можуть відмовитися від всту пу у правовідносини, а також не
можуть вийти за рамки державних настанов, якими регламентовано їхні
взаємні права та обов’язки.

Ці відносини не є типовими для сфери державного уп равління, їх досить
складно розрізнити у загальній кіль кості управлінських зв’язків,
виражені вони не так чітко, як вертикальні. Проте управлінська практика
дає підстави віднести до них такі відносини:

1. Відносини, що передують прийняттю нормативного акта. Вони є
передумовою вертикальних і призначені для створення умов, необхідних для
прийняття односторон нього юридично-владного рішення. Це зв’язки між
суб’єк тами, що перебувають на однаковому правовому рівні, в які вони
вступають з приводу підготовки прийняття спіль них нормативних актів,
узгодження спільних управлін ських дій; відносини між органами
виконавчої влади і профспілковими органами з приводу задоволення вимог
останніх (укладення або зміна тарифних угод).

2. Це відносини, під час яких виробляються спільні за ходи щодо
виконання нормативних актів (проведення спільних ревізій, формування
міжвідомчих комісій).

3. Відносини адміністративно-договірного характеру, що мають форму
різного роду угод (попереднє погодження про прийом на посаду).

Ведучи мову про горизонтальні адміністративні відно сини, треба
враховувати, що багато процедурних зв’язків не врегульовано юридичне і
через це далеко не всі мають адміністративно-правовий характер (хоч і не
втрачають уп равлінських якостей), будь-які спільні дії однопорядкових
суб’єктів переростають у вертикальні відносини. Таким чином,
горизонтальні відносини мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий
характер.

2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями

З’ясування співвідношення адміністративного права з іншими, суміжними
правовими галузями, відіграє значну роль для уточнення його соціальної
природи і призначен ня, особливостей змісту, а також визначення місця у
пра вовій системі.

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, вира жену в його
предметі і методі, тісно взаємодіє практично з усіма існуючими галузями
права. Характеризуючи цю вза ємодію, треба мати на увазі, що воно
охоплює своїм регу лятивним впливом найрізноманітніші сфери державного і
суспільного життя.

Зрозуміло, що державно-управлінська діяльність пере буває під прямим
впливом процесів, які відбуваються у суспільстві, і насамперед, у галузі
економіки. Вони неминуче позначаються на змісті адміністративного права
і ха рактер адміністративно-правового регулювання.

У той же час не можна ігнорувати той факт, що скоро чення державного
сектору (особливо у сфері економіки) за рахунок приватизації і
акціонування різних об’єктів, спри чинило їх «вихід» з-під прямого
управлінського впливу з боку суб’єктів державного управління. Проте, це
не озна чає відмову від адміністративно-правового регулювання
управлінських відносин у цілому.

За цих умов змінюється юридичний статус структур, які раніше знаходились
в організаційному підпорядкуванні численних органів управління
галузевого, міжгалузевого, територіального та іншого характеру.
Відповідним чином змінюються форми і методи державного управління, зок
рема, зростає роль регіональних регуляторів відносин; по силюється
значущість норм-програм, рекомендаційних норм, адміністративно-правових
дозволень; «виходить» на пріоритетні позиції управлінська діяльність
контрольно-наглядового і правоохоронного характеру; частіше ви
користовуються регулюючі можливості адміністративних договорів.

Отже, адміністративне право, змінюючи свій зміст, за лишається в ролі
одного з найнеобхідніших у ринкових умовах регуляторів суспільних
відносин.

Службова роль адміністративного права за сучасних умов визначається
також й іншими суттєвими обставина ми, що випливають безпосередньо з
його природи.

Так, у зв’язку з актуальністю проблеми правоохорони як неодмінного
елемента правової держави, адміністратив не право на відміну від
багатьох інших правових галузей має і зміцнює свої власні юридичні
засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування
механізму виконавчої влади. Невиконання або недбале виконання вимог
адміністративно-правових норм тягне за собою введення в дію
попереджувальних, припиняю чих і каральних засобів
адміністративно-примусового характеру.

Серед них особлива роль належить інституту адмініст ративної
відповідальності, а також адміністративному процесу. Найважливіше
значення при цьому має те, що за до помогою адміністративної
відповідальності дедалі більшою мірою здійснюється захист не тільки
управлінських сус пільних відносин, а й багатьох інших, зокрема, фінансо
вих, трудових, природоохоронних тощо.

У багатьох випадках адміністративне право не тільки захищає суспільні
відносини, а й може виступати у ролі їх регулятора, Так, чинне
законодавство застосовує норми адміністративного права для забезпечення
належної врегу-льованості податкових, земельних, трудових та інших від
носин. Ними, наприклад, визначаються: порядок стягнен ня податків і
зборів, державний контроль за додержанням податкового законодавства;
основні організаційні засади підприємницької діяльності; порядок
виникнення і при пинення державно-службових відносин; численні аспекти
компетенції різних наглядових органів, що діють у рамках предмета інших
галузей права (природоохоронні інспекції) тощо.

Викладені особливості адміністративно-правового регу лювання багато в
чому зумовлені асиміляцією діючої пра вової системи. Особливо це
характерно для так званих «нових» правових галузей типу комерційного,
підприєм ницького, банківського права тощо. Крім того, практично в
«чистому» вигляді не існує жодна галузь права. В кожній з них правову
базу становлять, як правило, норми різного галузевого профілю з
переважанням питомої ваги «влас них» норм, тобто які цілком відповідають
предмету даної галузі.

Найбільш самостійними є такі правові галузі, як грома дянське,
адміністративне, кримінальне, міжнародне, кон ституційне право. В інших
випадках помітна взаємодія норм різних галузей права і законодавства.
Так, у земель ному або природоохоронному праві чітко проявляється
взаємодія цивільно-правових, адміністративно-правових і
кримінально-правових норм.

Спостерігається «проникнення» адміністративного права в сферу інших
правових галузей. В основі такого явища — фактична наявність
управлінських відносин у предметі тієї чи іншої галузі права. Тому
навіть у цивільно му законодавстві є хоч і невелика, але ж певна
кількість адміністративно-правових за своєю сутністю норм.

Адміністративне право з урахуванням специфічних особливостей
державно-управлінської діяльності як пра вової форми реалізації
виконавчої влади, охоплює своїм регулятивним впливом надзвичайно широке
коло су спільних відносин управлінського типу. Таким чином, чітко
проявляється багатоманітність адміністративно-правового регулювання.
Приміром, фінансове право ре гулює суспільні відносини, які суворо
обмежені рамками його предмета.

Адміністративне право таких суворих меж не має. Від повідно, важко
знайти будь-яке спеціальне питання, яке можна було б назвати винятково
адміністративно-право вим, тобто таким, що не зачіпає інтереси правових
галу зей. Фактично з усіх боків нас «оточують» норми, перш за все,
адміністративного права. Хоча цей висновок здається з першого погляду
парадоксальним, проте, він має міцне підґрунтя. Якщо, наприклад, у цьому
плані вести мову про громадянина, то найбільш широкими і різноманітними
є його адміністративна право- і дієздатність: народження, навчання,
практична робота, взаємовідносини з соціаль ними, комунальними,
медичними, транспортними, право охоронними та іншими службами — на всіх
цих процесах обов’язково позначається відповідний регулятивний вплив
адміністративного права.

Сфера державного управління не ізольована від дії норм інших галузей
права, якими регулюються відповідні суспільні відносини, які не охоплені
предметом адмініст ративного права. Так виникає взаємодія різних
правових галузей.

Найбільш тісно адміністративне право взаємодіє з кон ституційним
(державним) правом. Будучи провідною га луззю, конституційне право
закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої
влади, місце її суб’єктів у державному механізмі, правові основи їх фор
мування і взаємовідносин з суб’єктами інших гілок єдиної державної
влади; права і свободи людини і громадянина, значна частина яких
практично реалізується у сфері дер жавного управління. Отже, норми
конституційного права є основою для вироблення адміністративно-правових
норм.

Адміністративне право їх деталізує і конкретизує. При цьому воно
визначає правовий механізм реалізації прав і свобод громадян,
компетенцію різних ланок системи ви конавчої влади;
адміністративно-правовий статус конкрет них учасників управлінських
відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і методи
державно-управ лінської діяльності, основи її галузевої і міжгалузевої,
регіональної і місцевої організації тощо.

Адміністративне право тісно стикається з цивільним правом, оскільки
обидві галузі регулюють відносини май нового характеру. Однак норми
цивільного права регулю ють ті відносини, в яких сторони рівноправні, а
норми ад міністративного права — відносини, які будуються на під
порядкованості однієї сторони другій.

Певні зв’язки є також з трудовим правом у сфері регу лювання службових
відносин. Норми трудового права ви значають статус службовців як
учасників трудового проце су. Норми ж адміністративного права регулюють
держав но-службові відносини: умови вступу на державну службу, порядок
її проходження, правила користування службови ми документами,
повноваження посадових осіб щодо ор ганізації трудового процесу тощо.

Адміністративне право тісно пов’язано з фінансовим правом. Власне,
фінансове право своїм народженням зо бов’язане державному,
адміністративному і частково ци вільному праву. Фінансове право регулює
відносини у сфері фінансової діяльності держави, насамперед, діяль ності
щодо акумулювання і розподілу коштів, що станов лять національний доход
держави. Для регулювання відно син, які тут виникають, використовується
адміністратив но-правовий метод. Однак фінансове право визнане
самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і
використання коштів у державних інтересах має велике значення і
специфічні особливості. Таким чи ном, коли йдеться про розподіл фінансів
— це фінансове право; коли про організацію роботи фінансових органів —
це адміністративне право. Адміністративне право регулює управлінські
відносини в галузі фінансів, а фінансове — самі фінансові відносини як
особливий різновид еконо мічних відносин.

Найбільш .складно здійснити розмежування між адмі ністративним і такими
галузями права, як земельне, при родоохоронне, сільськогосподарське,
митне, підприєм ницьке. Механізм їх співвідношення полягає в тому, що
значна частина відносин, які стосуються предмета зазна чених галузей,
регулюється нормами адміністративного права і притаманними йому
методами.

Межі норм кримінального і адміністративного права визначаються
характером і спрямованістю відповідних заборон.

Похожие записи