РЕФЕРАТ

на тему:

Адміністративно-правові норми

ПЛАН

1. Поняття адміністративно-правової норми.

2. Структура адміністративно-правової норми.

3. Види адміністративно-правових норм.

4. Реалізація адміністративно-правових норм

1. Поняття адміністративно-правової норми

Адміністративне право, як і будь-яка інша галузь права, становить
комплекс юридичних норм і може бути представлене як їх організована
сукупність. Юридична норма — це правило поведінки, встановлене державою
і обов’язкове для всіх суб’єктів права, яким воно адресоване. За
допомогою юридичних норм регулюються (встановлюються, змінюються,
припиняються) правові відносини, тобто вони виступають регулюючим
засобом щодо предмета тієї чи іншої галузі права. Норми концентрують у
собі державно-владні веління, за невиконання яких передбачене вжиття
заходів впливу. Отже, головне призначення юридичних норм — це
забезпечення детального, точного та визначеного нормативного регулювання
суспільних відносин.

На підставі цих теоретичних положень адміністративно-правовою наукою
сформульовано визначення адміністративно-правової норми.

Адміністративно-правова норма — це обов’язкове правило поведінки, що
встановлене й охороняється державою, метою якого е регулювання
суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері
публічного управління.

Наприклад:

ухилення осіб, які представляють уповноважені трудовим колективом
органи, від участі в переговорах щодо укладення колективного договору
або умисне порушення встановленого законодавством строку початку таких
переговорів тягне за собою накладення штрафу (ст. 41 КпАП);

транспортні засоби мають відповідати вимогам безпеки, охорони праці та
екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (ст. 10
Закону України «Про транспорт»);

працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки,
засоби зв’язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої
відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки
транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні
засоби, а також використовувати службових собак (п. 1 ст. 4 Закону
України «Про міліцію»).

Норми цієї галузі права конкретизують управлінську волю держави,
перетворюють її на обов’язкове правило поведінки для керованих
суб’єктів. Відповідно виявляються і певні особливості, характерні для
адміністративно-правових норм.

По-перше, в них закріплюються відносини з керування, державного контролю
і нагляду.

По-друге, метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним,
вольовим, державно-владним. Одна зі сторін у відносинах, що регулюються
цими нормами, завжди є виразником публічного інтересу, визнаного
державою, тому й відповідальність за їх недодержання настає перед
державою.

По-третє, виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується
державою за допомогою засобів:

а) організаційних — видання норм, створення умов для їх застосування,
матеріально-технічне забезпечення тощо;

б) роз’яснювальних — доведення змісту норми до адресата, підкреслення її
значущості та неминучості відповідальності тощо;

в) стимулюючих — вжиття заохочувальних заходів до осіб, які чітко

виконують приписи норм;

г) примусових — притягнення до відповідальності перед державою.

По-четверте, кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною
всієї галузевої системи і поза цією системою діяти не може. Так, норми,
що містяться в ст. 173 КпАП України, якими встановлюється
відповідальність за дрібне хуліганство, чинні тільки разом з нормами ст.
12, згідно з якими до адміністративної відповідальності притягуються
особи, які до моменту вчинення правопорушення досягли 16-річного віку,
статей 221 і 222, що визначають підвідомчість таких справ, ст. 254, що
зобов’язує складати протокол про адміністративне правопорушення і ст.
255, що визначає осіб, які мають право складати протокол про таке
правопорушення та ін.

Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація
управлінських відносин. Поряд з нею є конкретні чи локальні цілі,
зокрема такі:

інформаційні, досягненням яких забезпечується необхідний зв’язок
суб’єкта і об’єкта управління. Норма ніби «говорить», що вимагається від
учасників управлінських відносин і тим самим інформує їх про належну і
можливу поведінку;

охоронні — спрямовані на забезпечення законності та дисципліни в
державному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чітка робота
виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, честі,
гідності і свобод громадян;

заохочувальні — забезпечують творчу активність учасників
адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та
самостійності у розв’язанні завдань державного управління;

соціально-моральні — забезпечують формування у громадян, державних
службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної
правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської
безпеки, правил співіснування.

Реалізація цільових установлень досягається за допомогою виконання
нормами адміністративного права певних функцій. До функцій
адміністративно-правових норм належать такі:

забезпечення ефективної діяльності органів державного управління;

забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров’я особи;

охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

виховна;

взаємодія з нормами інших галузей права;

взаємодія з неправовими соціальними нормами (мораль, звичаї,
корпоративні норми).

Цілі норм та їхні функції тісно між собою пов’язані. Кожна ціль породжує
виокремлену функцію системи адміністративно-правових норм, водночас
однією функцією можуть забезпечуватися відразу кілька конкретних цілей.
Функції відображають складний механізм життєдіяльності норм у системі
державно-управлінських відносин. Як регулятори цієї групи суспільних
відносин адміністративно-правові норми забезпечують функціонування
системи державного управління як у цілому, так і окремих її ланок;
визначають той чи інший варіант належної поведінки усіх осіб та
організацій; забезпечують і підтримують режим законності та державної
дисципліни у суспільних відносинах, що виникають у процесі
державно-управлінської діяльності.

Адміністративно-правова норма як юридичне правило поведінки завжди
передбачає існування умов для її застосування, ті суспільні відносини,
на які вона покликана впливати і які в свою чергу породжують конкретні
правові правовідносини між суб’єктами адміністративного права.
Адміністративно-правова норма визначає також права та обов’язки
учасників відносин, що регулюються нею, передбачає наслідки, які
настають у результаті невиконання чи неналежного виконання приписів
норми. Така складність і багатофункціональність зумовлює наявність у
нормах адміністративного права певної структури.

2. Структура адміністративно-правової норми

Структура адміністративно-правової норми — це її внутрішня будова,
визначений порядок взаємозв’язку, взаємозумовленості та взаємозалежності
складових частин норми.

Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і
складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з
тим норми адміністративного права як третій компонент можуть містити
заохочення або зовсім його не мати.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися
цією нормою. Вона може бути абсолютно визначеною (досягши 16 років,
громадянин зобов’язаний одержати паспорт) або відносно визначеною, тобто
містити елементи адміністративного розсуду (вказівки на можливість її
застосування за розсудом правозастосовника). Такі гіпотези, як правило,
містять формулювання: може бути, у разі необхідності, за доцільністю, у
певних випадках тощо (військовозобов’язаний, який без поважних причин не
з’явився за викликом військкомату, може бути притягнутий до
адміністративної відповідальності; у необхідних випадках працівник
міліції може перевірити документи, організувати медичний огляд водіїв
транспортних засобів; до батьків неповнолітніх правопорушників, які без
поважних причин не з’явилися за викликом у міліцію, може бути
застосоване примусове приведення).

Диспозиція — це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів
правило поведінки (16-річному громадянину слід виконати низку дій, щоб
одержати паспорт; призовник зобов’язаний особисто з’явитися до
військкомату).

У нормах адміністративної відповідальності диспозиція часто формулюється
у вигляді вказівок або опису діяння, що тягне за собою накладення
стягнення. З караності діяння випливає висновок, що воно забороняється.

Наприклад:

— пошкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, скла
локомотивів і вагонів тягне за собою накладення штрафу;

невиконання особами, які перебувають на повітряному судні, розпоряджень
командира судна тягне за собою попередження або накладення штрафу;

порушення правил фотографування, кінозйомки і користування засобами
радіозв’язку з борту повітряного судна тягне за собою попередження або
накладення штрафу.

Санкція вказує на зміст реагування держави у разі порушення тих чи інших
правил, передбачених нормою. Наприклад:

порушення санітарно-гігієнічних правил і норм тягне за собою

накладення штрафу;

жорстоке поводження з тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво,
а так само мучення тварин тягнуть за собою попередження або накладення
штрафу.

Слід зазначити, що не всі норми містять санкцію. Так, норми, що
регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що взаємовідносини
між вищестоящими і нижчими адміністративно-управлінськими працівниками
будуються на засадах дисциплінарної влади. Санкції у цьому випадку
містяться у нормах загального характеру, що належать інституту державної
служби.

Наприклад:

за анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування
не проводиться;

неповнолітніх тримають у школах і професійних училищах соціальної
реабілітації у межах встановленого судом строку, але не більше трьох
років;

службові особи митних органів зобов’язані не допускати порушень трудової
дисципліни, а також вчинків, несумісних зі статусом працівника митної
служби, виявляти пильність, зберігати державну, службову та комерційну
таємниці.

Вище вже зазначалося, що адміністративно-правові норми можуть містити
заохочення. Питання щодо заохочення як складового компонента юридичної
норми в теорії права майже не розглядається, на жаль не досліджується
воно і в літературі, присвяченій проблемам адміністративного права.
Водночас вченими-адміністративістами приділяється достатня увага
заохоченню як одній з форм переконання.

Заохочення як елемент правової норми — це публічне визнання заслуг
юридичної та фізичної особи за виконання адміністративно-правових або
громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як
правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою
права дії (поведінка), що стимулюються державою. Наприклад, Положення
про дисципліну працівників залізничного транспорту містить таку норму:
«за зразкове виконання службових обов’язків та ініціативність у роботі
для працівників залізничного транспорту встановлюються такі види
заохочення: оголошення подяки; преміювання; нагородження цінним
подарунком; нагородження почесною грамотою; присвоєння звання кращого
працівника за фахом; нагородження нагрудним знаком; нагородження
нагрудним значком «Почесному залізничнику».

3. Види адміністративно-правових норм

У зв’язку з тим, що адміністративно-правові норми різняться за своєю
регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом, їх класифікують за
видами.

Найпоширенішими класифікаціями є такі.

За спрямованістю змісту:

1. Такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів.

Наприклад:

Президент України за поданням Прем’єр-міністра України призначає членів
Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів
виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та
припиняє їхні повноваження на цих посадах;

Президент України за поданням Прем’єр-міністра України утворює,
реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання
органів виконавчої влади;

виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі
здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення
виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими
законами України;

склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих
державних адміністрацій;

голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і
звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів
України;

голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень
відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України,
підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня;

місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині
повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами;

місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам
виконавчої влади вищого рівня;

Державну митну службу України створює Президент України. Положення про
Державну митну службу України затверджує Президент України;

територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України.
Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ
здійснюється Державною митною службою України за погодженням з
Міністерством фінансів України;

організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів
України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади
визначаються Конституцією та законами України;

МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів
виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у
сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави
від протиправних посягань, боротьби зі злочинністю, охорони громадського
порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та
пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих державних
об’єктів.

2. Такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності.
Наприклад:

— Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах
захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до
покладених на нього завдань: встановлює форми і правила, бере участь у
розробці стандартів щодо регулювання використання природних

ресурсів, охорони довкілля від забруднення та іншого шкідливого впливу,
забезпечення екологічної безпеки, визначає критерії, затверджує норми і
правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування і зберігання
ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відходами,
фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації
обладнання атомних станцій та джерел іонізуючих випромінювань;

службові особи митних органів при виконанні покладених на них обов’язків
взаємодіють з представниками органів державної виконавчої влади,
місцевого самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ
та організацій;

МВС забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і
місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам та
організаціям подання щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню
правопорушень, організовує проведення серед населення роз’яснювальної
роботи з питань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;

МВС організовує проведення усіх видів експертиз у кримінальних справах і
криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової
діяльності, забезпечує у встановленому порядку участь спеціалістів
експертної служби у слідчих діях, організовує проведення на договірних
засадах відповідних видів експертиз і досліджень на замовлення фізичних
і юридичних осіб.

3. Такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та
обов’язки державних службовців. Наприклад:

Конституція України встановлює, що члени Кабінету Міністрів України,
керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади не мають права
суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької,
наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного
органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання
прибутку.

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. визначає
порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті
(розділ IV). Так, ст. 24, регламентуючи проходження державної служби,
наголошує: «Прийняття на державну службу, просування по ній службовців,
стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою,
проводиться відповідно до категорії посад службовців, а також згідно з
рангами, які їм присвоюються».

Цим же Законом визначаються правові обов’язки державних службовців,
основними з яких є:

• додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів
відповідно до їхньої компетенції; недопущення порушень прав і свобод
людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них
службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних
органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

• основні права державних службовців: мають користуватися правами і
свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами
України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх
повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств,
установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування
необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції.

Закон також вказує, що конкретні права та обов’язки державних службовців
визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і
відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються
керівниками відповідних державних органів згідно з законом та їхньою
компетенцією.

4. Такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в
державному управлінні. Наприклад:

контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені
Верховної Ради України здійснює Рахункова палата;

?????ї Ради України з прав людини;

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює
діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і
оборони;

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та
підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України відповідно до норм
статей 85 і 87 Конституції України;

органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень
органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої
влади;

прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів органами, які
проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове
слідство;

прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи
громадян;

Держмитслужба контролює відповідно до законодавства України проведення
митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними
провадження у справах про порушення митних правил;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України

здійснює державний контроль: за додержанням вимог законодавства з питань
охорони довкілля, ядерної та радіаційної безпеки; за використанням і
охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного
повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського
середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального
шельфу і виключної (морської) економічної зони України, природних
територій та об’єктів природно-заповідного фонду України; додержанням
норм і правил екологічної, ядерної і радіаційної безпеки об’єктів
ядерної енергії; додержанням правил зберігання, транспортування,
застосування та поховання токсичних радіоактивних та інших особливо
небезпечних речовин і матеріалів, засобів захисту рослин і мінеральних
добрив, промислових і побутових відходів.

5. Такі, що регулюють управління окремими галузями
(соціально-культурною, адміністративна політичною тощо), державними
функціями і територіями.

Наприклад, Кабінет Міністрів України здійснює управління об’єктами
державної власності відповідно до закону;

Автономна Республіка Крим управляє майном, що належить їй;

міські ради відають питаннями організації управління районами в містах;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України відповідно до
покладених на нього завдань: здійснює комплексне управління та
регулювання в галузі охорони довкілля, раціонального використання і
відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної,
ядерної та радіаційної безпеки.

6. Норми, що встановлюють права та обов’язки громадян у сфері виконавчої
та розпорядчої діяльності держави, у тому числі адміністративну
відповідальність за порушення громадянами своїх обов’язків. Це право на
об’єднання в політичні партії та громадські організації, право на
внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління та ін.
Так, Конституція України зафіксувала, що громадяни мають право брати
участь в управлінні державними справами.

За адресами або суб’єктами призначення:

адресовані органам державно-виконавчої влади;

іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

державним службовцям;

державним підприємствам, закладам, організаціям;

недержавним об’єднанням, підприємствам, закладам;

громадянам.

Наприклад, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої
влади, підприємства, установи, організації, господарські об’єднання, а
також громадяни, яким у встановленому порядку надано право виготовляти,
придбавати, зберігати, перевозити і використовувати предмети, матеріали
і речовини, відкривати підприємства, майстерні та лабораторії, на які
поширюється дозвільна система, мають забезпечити їх належну охорону та
правильне використання у господарській діяльності.

За формою припису:

зобов’язуючі (приписуючі) — ці норми зобов’язують вчинювати певні дії
при виникненні передбачених ними умов.

Наприклад, під час прийому на роботу організація зобов’язана видати
наказ; у разі одержання скарги громадянина орган управління має
розглянути її у визначений термін; для здійснення певних видів
діяльності підприємства мають одержати ліцензію; підприємства, заклади,
організації мають надавати податковим органам звіти за встановленою
формою тощо;

заборонні — ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій за умов, що
ними визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний
характер.

Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки
адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції
застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх — спеціальною;

уповноважуючі (дозвільні, диспозитивні) — ці норми уповноважують
адресата (чи дозволяють йому) діяти в межах вимог норми за своїм
розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, що нею встановлений.
Фактично ці норми дають адресатові вибір: або чинити певні дії, або не
чинити їх. Конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей
їх адресата.

Наприклад, громадянину дано можливість самостійно вирішувати питання
реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати чи не
подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб.

Аналогічним чином такі норми регулюють компетенцію підприємств, даючи
можливість обирати той чи інший вид діяльності. Однак, якщо вибір
зроблено, то підприємство має функціонувати у певному правому режимі.

Наприклад, адміністративно-правовою нормою передбачено, що виробництво
алкогольних напоїв здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності
незалежно від форм власності та за наявності спеціального дозволу
(ліцензії).

Якщо адресатом є виконавчі органи, то ситуація, не змінюючи своєї
сутності, набуває особливого юридичного забарвлення. У виконавчого
органу немає свободи діяти на свій розсуд, характерної для громадянина,
тобто відсутня свобода вибору варіанта поведінки. Його поставлено у
значно жорсткіші рамки, на нього покладено певні обов’язки, для
реалізації яких надано певні повноваження. Використання цих повноважень
у конкретній ситуації водночас є юридичним обов’язком, ухилитися від
виконання якого він не має права.

Так, орган, що порушує питання щодо адміністративного правопорушення,
має визначити правопорушникові міру стягнення, як це передбачено
адміністративно-правовою нормою цього типу. Проте вибір конкретної міри
стягнення (штраф, попередження тощо) здійснюється цим органом на свій
розсуд. Такий розсуд називають адміністративним.

Під адміністративним розсудом розуміють вияв ініціативи з боку
виконавчого органу при виборі засобів реалізації своєї компетенції у
межах умов, передбачених нормою;

стимулюючі (заохочувальні) — це норми, що забезпечують за допомогою
засобів матеріального або морального впливу:

а) належну поведінку учасників управлінських відносин;

б) заохочують до діяльності, що задовольняє громадські чи державні
інтереси. Такими засобами є встановлення пільг, зокрема у сфері
оподаткування.

Так, Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від
1 грудня 1998 р. з метою державної підтримки молодіжних і дитячих
громадських організацій встановив, що такі організації звільняються від
сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки;

рекомендаційні — особливість правової природи цих норм у тому, що
рекомендації, а саме вони містяться у таких нормах, як правило, не мають
юридично-обов’язкового характеру. Такого роду норми не містять прямо
виражених приписів, а дають можливість пошуку найдоцільніших варіантів
розв’язання завдань, що виникають.

Так, рекомендувати сільськогосподарським виробникам насіння цукрового
буряку, а цукровим заводам — у поточному році ввести зустрічну торгівлю
за оптово-відпускними цінами.

За галузевою належністю:

матеріальні — характеризуються тим, що юридичне закріплюють комплекс
прав та обов’язків, а також відповідальність учасників управлінських
відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. У них
знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого має функціонувати
система державного управління. Такі норми нерідко називають статичними;

процесуальні — регламентують динаміку державного управління і пов’язані
з ним управлінські відносини. Саме вони визначають порядок прийому,
розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах щодо
адміністративних правопорушень тощо, їх призначення — визначати порядок
реалізації юридичних прав та обов’язків, встановлених матеріальними
нормами.

За межею дії:

у просторі — дія норм у просторі передбачає територію, на яку
поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові
норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів
управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі
економічні зони.

Можливий «вихід» таких норм за межі державного кордону, якщо вони
регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном;

у часі — дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися
будь-якими строками (строкові норми) або не обмежуватися ними
(безстрокові норми).

Строковими є норми, що містяться в документах, які регламентують питання
постачання продукції державі, розміщення державних замовлень, формування
державних контрактів тощо. Як правило, вони діють протягом календарного
року. Можуть встановлюватися і багаторічні терміни дії таких норм.

Наприклад, підтримати ініціативу Кабінету Міністрів України і створити в
порядку експерименту строком на п’ять років Північнокримську
експериментальну економічну зону «Сиваш» в адміністративних межах міст
Красноперекопськ, Армянськ та Красноперекопського району Автономної
Республіки Крим. Дія зазначених норм обмежена як простором, так і часом.

За ступенем загальності:

загальні — мають загальне значення.

Наприклад, документами, які підтверджують громадянство України, є
паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтво про
народження;

міжгалузеві — регулюють будь-яку одну функцію в усіх галузях (норми
міжгалузевого управління).

Наприклад, контроль за додержанням антимонопольного законодавства у
процесі приватизації здійснює Антимонопольний комітет України;

галузеві — регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це
норми галузевих міністерств. Такий саме характер мають норми, що
містяться у законах, відповідних документах Президента України, Кабінету
Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі.

Наприклад, колективне сільськогосподарське підприємство (далі —
підприємство) є добровільним об’єднанням громадян у самостійне
підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції і
товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування;

місцеві — норми місцевих органів виконавчої влади, а також місцевого
самоврядування.

За повнотою викладених велінь:

визначені;

бланкетні (відсильні).

Наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених
Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати
адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні
правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів,
громадських об’єднань або трудових колективів. За юридичною силою:

викладені в законах;

викладені в указах;

викладені в постановах;

викладені в рішеннях;

викладені в наказах тощо.

4. Реалізація адміністративно-правових норм

Встановлені адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки
у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм — це практичне
використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання
управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони
містять.

Відомо кілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості
способів реалізації адміністративно-правових норм. Найчастіше виділяють
чотири способи: виконання, використання, додержання, застосування. Рідше
виділяють тільки два способи: застосування і виконання, а використання і
додержання розглядаються як форми виконання. Однак практика показує, що
перший варіант краще відображає її потреби, у теоретичному розумінні
переконливіший.

Виконання — це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин
щодо виконання юридичних обов’язків. До цього варіанта реалізації
адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків,
подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.

Використання — це активна поведінка суб’єкта адміністративних
правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей).
Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги,
заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.

Додержання — це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних
правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових
заборон.

Застосування — це діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів з
вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів,
що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне
застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивільного
та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. На жаль, Щодо
наслідків неправильного застосування норм адміністративного права
згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не
менше, а іноді навіть і більше.

Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ’єктивна оцінка
фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання
незаконного, необґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає
шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в
цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що
регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів
громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер
управління, а різні реорганізації управлінських структур коштують
платникам податків за дорого.

Це свідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних вимог щодо
застосування адміністративно-правових норм.

До таких вимог належать: законність, обґрунтованість і доцільність.

Законність застосування норм полягає в тому, що компетентні органи та
посадові особи в процесі вирішення управлінської справи мають
застосовувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її
змісту. Порушення цих правил може призвести до шкідливих наслідків.

Разом з тим на практиці відомі випадки, коли формальне додержання
нормативних приписів без всебічної оцінки обставин справи дискредитує
державні органи та їх діяльність. Законність вимагає суворо
додержуватися встановленого процесуального порядку застосування норм. Це
не пуста формальність, а необхідність, адже правильно зрозумілі й
виконані умови застосування норми — гарантія охорони інтересів громадян,
органів управління, підприємств, організацій.

Законність — це не тільки право, а й обов’язок органів управління та їх
посадових осіб застосовувати адміністративно-правові норми.
Незастосування норми у разі, якщо це приписується законом, означає
порушення законності.

Обґрунтованість. Цю вимогу звернено до фактичних підстав застосування
адміністративно-правової норми. Суб’єкта застосування норм мають
цікавити не лише власне факти (події, дії, обставини), для регулювання
яких застосовується норма, а й уся інформація про них як явище, зовнішні
умови, в яких воно перебуває.

Вимога обґрунтованості зобов’язує суб’єкта правозастосування вирішувати
справу після всебічної перевірки фактів. Сумнівні і неперевірені
обставини не можна покладати в основу рішення у справі, їх не слід брати
до уваги.

Вимога обґрунтованості тісно пов’язана з законністю. Цей зв’язок полягає
в тому, що повне і всебічне дослідження обставин справи є необхідною
умовою законності.

Доцільність. Суб’єкт застосування адміністративно-правової норми,
з’ясувавши її зміст і розібравшись у фактичних обставинах справи,
зобов’язаний прийняти найдоцільніше рішення. Доцільність застосування
норми — це оптимальний шлях до досягнення мети, передбаченої нормою.
Отже, йдеться про доцільність у межах законності.

Доцільність органічно пов’язана із законністю та обґрунтованістю, однак
збігається з ними не завжди. Тобто доцільність може виступати як
самостійна категорія, мати самостійне значення, відігравати у
правозастосуванні самостійну роль.

Про це свідчить та обставина, що в управлінській практиці нерідко
трапляються випадки скасування законних актів управління внаслідок їх
недоцільності. Прикладом може бути рішення про відміну окремих
нормативних актів, що регулюють правовідносини у певній сфері, у зв’язку
з прийняттям нормативного документа, який сприяє комплексному і
системному здійсненню цього процесу. Наприклад, постановою Кабінету
Міністрів України від 12 січня 1996 р. у зв’язку з прийняттям Водного
кодексу група нормативних актів визнана такими, що втратили силу.

Аналіз законності, обґрунтованості та доцільності як найважливіших
вимог, яких мають додержуватися у процесі застосування
адміністративно-правових норм, свідчить, що вони, з одного боку,
перебувають у нерозривній єдності, а з другого — кожна з них має
самостійне значення.

Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від
ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування кризових
явищ у державному управлінні. В механізмі адміністративно-правового
регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох
адміністративно-правових норм, великій кількості правопорушень
адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і
структурній незавершеності адміністративної реформи.

Похожие записи