.

Адміністративно-правові методи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
261 2087
Скачать документ

Глава 13 , Адміністративно-правові методи

§ 1. Поняття адміністративно-правових методів

Під методом звичайно розуміють спосіб або засіб досягнення поставленої
мети. Відповідно до цього адміністративно-правовими методами є способи
та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу виконавчих органів
(посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у
встановлених межах та ~ відповідній формі на підпорядковані їм органи та
громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб’єктів та
об’єктів управління, зв’язки, що між ними склалися. В них відбиваються
воля держави, повноваження юридично-владного характеру, що належать
виконавчим органам. Тому методи управління юридичне оформлені,
закріплені адміністративно-правовими нормами.

Правильне розуміння методів можливе на підставі та у зв’язку з функціями
управління. Будь-яка функція, що потребує реалізації, становить собою
конкретну мету управління і дії, взаємопов’язані через завдання її
здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності. Це дає змогу
відокремити методи управління від понять, що вживаються в подібному до
них розумінні. Наприклад, планування, контроль, облік та інші подібні до
них дії є функціями управління. Але, взяті як окремі прийоми будь-якої з
функцій управління, вони являють собою вже методи управління. Саме їх
оптимальний вибір у конкретних умовах забезпечує ефективну діяльність
органу управління.

Внаслідок значного різноманіття суб’єктів виконавчої влади та об’єктів,
що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними.
Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними
для методів управління є: 1) способи впливу виконавчого органу
(посадової особи) на підпорядкований йому орган та громадян; 2)
вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 3)
засоби досягнення мети; 4) способи організації, прийоми здійснення
функцій, що виникають в процесі здійснення спільної діяльності; 5)
способи реалізації компетенції.

При цьому прийоми та способи, що використовуються для реалізації
управлінських завдань, які стоять перед суб’єктом виконавчої влади,
прямо залежать не тільки від його правового статусу, а й від
особливостей адресата — об’єкта управління (форми власності,
індивідуального чи колективного характеру і т. ін.). Будучи правильно
поєднані, ці методи створюють єдину взаємопов’язану систему способів
впливу. Проте це не виключає й суперечностей, що виникають тоді, коли ті
чи інші методи використовуються або всупереч об’єктивним умовам, або
невиправдано широко. Методи управління, що виражають різні аспекти
практичної діяльності того чи іншого виконавчого органу (посадової
особи), дають відповідь на запитання:

як вони діють, реалізуючи свої повноваження, як використовують різні
засоби для досягнення поставленої мети? Від уміння їх обирати та
застосувати залежить ефективність управлінської діяльності.

У практичній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) з метою
вироблення найбільш ефективного варіанту використовуються певні прийоми
та способи управлінської роботи. Як правило, до прийняття управлінського
рішення застосовується моделювання, здійснюються розрахунки,
прогнозується можливість досягнення відповідних результатів і т. ін. Але
визнавати їх методами управління немає підстав, бо вони не виражають
безпосереднього управлінського впливу, не діють на об’єкт управління.
Таким чином, дії, що мають зовнішнє юридично-владне значення та
вираження, слід відрізняти від методів організації роботи апарату
управління і методів процедурного характеру.

Методи управляючого впливу є адміністративно-правовими методами. Саме в
них виявляються всі якості державно-управлінської діяльності, в межах
якої реалізується виконавча влада.

За допомогою адміністративно-правових методів суб’єкт виконавчої влади
здійснює управляючий вплив на об’єкт шляхом використання
адміністративно-правових форм управління.

В адміністративному праві загальновизнано, що метод і форма управління є
взаємопов’язаними сторонами процесу управління. Саме у відповідній формі
метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого
впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через них — і функціям
управління.

§ 2. Види адміністративно-правових методів

У зв’язку з переходом до ринкових відносин і корінними змін в механізмі
державного управління та організаційно-правовому ста’іуст суб’єктів
управління надзвичайно актуальною видається проблема!
адміністративно-правових методів. Під дією змін, що відбуваються,
змінюється також система правових засобів, які застосовуються для
забезпечення ефективного державного впливу на управлінську діяльність.
Ці зміни відображуються як в законодавстві, так і в управлінській
діяльності, методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються на наукові та
ненаукові, демократичні та диктаторські, державні та громадські,
адміністративні та економічні, прямого та непрямого впливу. Внаслідок
того, що одні методи мають загальний характер, притаманні всім видам
державної діяльності, всім державним органам, а інші — лише окремим із
них, методи управління поділяються загальні та спеціальні. До загальних
методів, як правило, належать методи переконання та примусу,
адміністративного та економічного впливу, нагляду та контролю, прямого
та непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління (у тому
числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання та примус, здавна привертають
увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, ці методи забезпечують
належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони
взаємопов’язані, мають об’єктивний характер, між ними існує діалектична
єдність, ступінь їх використання визначається рівнем розвитку суспільних
відносин.

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби
впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб
та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов’язків через
систему наказів. Суб’єкт управління в межах своєї компетенції приймає
управлінське рішення, юридичне обов’язкове для об’єкта управління. Такий
прямий управлінський вплив виходить безпосередньо з владної природи
управління — так реалізується виконавча влада. Без використання
адміністративних методів неможливе досягнення мети впорядковуючого
впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин.
Адміністративні методи використовуються поряд з економічними, які
виступають способами чи засобами економічного або непрямого впливу з
боку суб’єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об’єкти
управління через їх інтереси. Застосування економічних методів означає
формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців
зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об’єкти
управління не одержують обов’язкових вказівок, а мають змогу проявити
ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх матеріальних
інтересів. Звичайно це зводиться до одержання податкових, майнових
пільг, матеріального заохочення і т. ін.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна
оцінити стан справ, але він не дає змоги суб’єктам, які його здійснюють,
втручатися в діяльність відповідних органів, організацій та посадових
осіб. Вплинути безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в
діяльність підконтрольних суб’єктів дозволяє використання різних форм
контролю.

Органи державного управління можуть впливати на об’єкти управління
шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив виражає волю
відповідного органу — наказ. Непрямий вплив — це створення умов
зацікавленості у виконавців, надання їм можливості обрати варіант
поведінки та ін.

Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики
та принципів щодо її реалізації через державне фінансування, пільги
тощо. Керівництво має за мету практичне втілення в життя загальної
політики та принципів, здійснення контролю за підпорядкованими
об’єктами, розроблення напрямів їх діяльності. Систематичний,
безпосередній вплив суб’єктів на об’єкти становить собою метод
управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності, або
адміністративно-правових методів, лежить в площині їх розумного
поєднання з урахуванням суб’єктивних та об’єктивних чинників, інших
умов. Послідовне вирішення цього завдання залежить від темпів роботи по
упорядкуванню всієї системи державного управління відповідно до мети
політичного та економічного реформування суспільного життя.

У системі методів державного управління важливе місце посідає
переконання — особливий засіб правового впливу. Він полягає в тому, щоб
суб’єкти державного управління додержувалися певних вимог внаслідок їх
внутрішнього визнання, а не через сліпе підкорення велінням влади. Це
означає впровадження дисциплінованості, розуміння того, що міцна
громадська дисципліна і законність являють собою необхідну умову
успішної побудови правової, незалежної, демократичної держави, а також
формування свідомої звички, спрямованої на додержання правових вимог,
почуття недопустимості їх порушення, потреби активно боротися з
правопорушеннями.

Таким чином, переконання — це система заходів правового і неправового
характеру, які проводяться державними та громадськими органами, що
виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних та заохочувальних
методів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності
чіткого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання, які застосовуються в державному
управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих
на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних
документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне,
правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз’яснення завдань
державного управління (усне чи через засоби масової інформації);
інструктаж осіб підпорядкованого апарату і громадськості з питань
найбільш дійового виконання поставлених завдань; заохочення (моральне —
подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання і т.
ін., матеріальне — грошові премії, путівки окремим особам або групі
осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми
переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання
трудових, службових і громадських обов’язків. Зараз Урядом України
розробляються юридичні акти, якими буде встановлено систему нагород та
заохочень.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі
переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності і
життя всього суспільства.

Пріоритет прав людини у державній діяльності, розвиток демократичних
засад в управлінні вимагають в усіх сферах суспільного життя подальшого
зміцнення правосвідомості громадян, виховання у кожного почуття
громадського обов’язку, підвищення дисципліни і організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюється свідомо і
добровільно, оскільки право втілює в собі волю народу, його норми є
загальнообов’язковими, спираються на підтримку держави і громадської
думки.

§3. Адміністративний примус, його види

Державний примус в нашій країні характеризується тим, що цей метод
державного впливу є допоміжним, здійснюється на підставі переконання і
тільки після застосування переконання. Він застосовується до порівняно
незначної кількості людей — тих, що вчинили правопорушення.

Державний примус — це психологічний або фізичний вплив державних органів
(посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх
виконувати правові норми. Він виступає у двох формах: судовій та
адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не
є державними.

Адміністративний примус є одним з видів державного примусу. Йому, як і
державному примусу в цілому, притаманні характерні риси, сутність яких
зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і
громадськими об’єднаннями засобів примусового характеру з метою
забезпечення належної поведінки людей. Разом з тим адміністративний
примус має низку характерних особливостей, які дають можливість
відрізняти його від судового та громадського примусу. Такими
особливостями є те, що:

адміністративний примус використовується в державному управлінні для
охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної
діяльності;

механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює
підстави і порядок застосування відповідних примусових заходів;

порядок застосування примусових заходів регулюється, як правило, нормами
адміністративного права, що включають до себе норми адміністративного
законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих і
розпорядчих органів;

застосування адміністративного примусу — це результат реалізації
державно-владних повноважень органів державного управління і лише у
виключних, встановлених законодавством випадках такі засоби можуть
застосовувати суди (судді);

адміністративний примус використовується для: а) запобігання вчиненню
правопорушень; б) припинення адміністративних проступків;

в) притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративний примус застосовується на основі
адміністративно-процесуальних норм.

Викладене дає можливість визначити адміністративний примус як систему
засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку
людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків,
розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку
і законності.

Примусові засоби адміністративного характеру застосовуються органами
державної виконавчої влади, судами (суддями) для впливу на громадян і
посадових осіб з метою виконання ними юридичних обов’язків, припинення
протиправних дій, притягнення до відповідальності правопорушників,
забезпечення громадської безпеки.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація
адміністративного примусу за видами, оскільки це дає можливість
усвідомити сутність різноманітних заходів примусу, що застосовуються в
державному управлінні, їх мети та взаємозв’язку, забезпечити ефективний
вплив на правопорушників, розв’язати питання притягнення до
відповідальності. Характер конкретних суспільних відносин вимагає
притаманного тільки їм захисту. В одних випадках правопорядок
забезпечується шляхом використання заходів запобігання правопорушенням,
у других — припинення правопорушень, у третіх — покарання за вчинені
правопорушення.

В юридичній науці склалася така класифікація заходів адміністративного
примусу: а) заходи адміністративного запобігання
(адміністративно-попереджувальні); б) заходи припинення правопорушень;
в) адміністративні стягнення.

Найчастіше під заходами адміністративного запобігання розуміють дії
повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове
забезпечення виконання громадянами обов’язків перед суспільством,
забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і
боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх
наслідків.

Умовами для виникнення конкретних відносин, пов’язаних з використанням
засобів адміністративного примусу, є різного роду юридичні факти, в тому
числі протиправні дії окремих осіб і організацій. Засоби
адміністративного запобігання мають ту особливість, відрізняються від
засобів припинення адміністративних правопорушень і адміністративних
стягнень тим, що їх використання не пов’язане з вчиненням неправомірних
дій. Це попереджувальні, профілактичні заходи.

Незважаючи на свій профілактичний характер, заходи адміністративного
запобігання можуть бути здійснені в примусовому порядку, оскільки
небезпека, якій вони протидіють, загрожує або окремій фізичній особі,
або суспільству і державі. Це виражається, як правило, у вигляді певних
обмежень і заборон. Ці заходи є різноманітними, застосовуються в різних
галузях суспільного життя і різними суб’єктами. Законодавчою базою цих
заходів є КпАП та Митний кодекс, закони України про міліцію,
оперативно-розшукову діяльність, Службу безпеки, надзвичайний стан,
державний кордон, пожежну безпеку, дорожній рух. Причому найбільш широку
компетенцію в їх використанні мають органи внутрішніх справ (міліція).
Примусовий вплив при використанні цих заходів може виявлятися у
фізичному або психічному впливі, суто примусових діях.

Найбільш типовими є такі заходи адміністративного запобігання:

а) вимога припинення окремих дій; б) перевірка документів; в) огляд
речей та особистий огляд; г) тимчасове обмеження або заборона доступу
громадян до окремих ділянок місцевості чи об’єктів з метою забезпечення
громадського порядку, громадської безпеки, охорони здоров’я людей; г)
обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках
вулиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози громадській
безпеці; д) закриття ділянок державного кордону; е) здійснення
адміністративного нагляду за особами, щодо яких він встановлений, а
також контролю за засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі; є) облік та офіційне застереження осіб; ж) право
входити на територію і до приміщень підприємств, установ і організацій,
до житлових та інших приміщень громадян; з) введення карантину при
епідеміях та епізоотіях; й) огляд медичного стану осіб і санітарного
стану підприємств громадського харчування; і) реквізування майна; ї)
контроль і наглядові перевірки.

Застосування цих заходів законодавче регламентовано. Так, Законом
України «Про міліцію» (ст. 11) міліції для виконання покладених на неї
обов’язків надається право вимагати від громадян і посадових осіб, які
порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що
перешкоджають здійсненню її повноважень; перевіряти у громадян при
підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу; у
встановлених законом випадках проводити огляд осіб, речей, транспортних
засобів; входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і до
приміщень підприємств, установ і організацій, на земельні ділянки, в
житлові та інші приміщення громадян; виявляти і вести облік осіб, які
підлягають профілактичному впливу на підставі і в порядку, встановлених
законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість
протиправної поведінки. Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про
адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі» передбачено, що адміністративний нагляд здійснюється міліцією.
Працівники міліції здійснюють систематичний контроль поведінки осіб,
щодо яких встановлений адміністративний нагляд, з метою запобігання
порушень ними громадського порядку. Крім органів внутрішніх справ,
заходи адміністративного запобігання застосовуються іншими виконавчими
органами, наприклад, введення карантину, примусовий медичний огляд,
закриття окремих ділянок державного кордону, огляд і перегляд
транспортних засобів, товарів та інших предметів.

Протиправна поведінка може проявитися у конкретному адміністративному
правопорушенні або в неодноразових, систематичних протиправних діях,
антигромадській поведінці окремих осіб. Це обумовлює необхідність
застосування державними органами або посадовими особами до певних
суб’єктів різноманітних засобів припинення антигромадських діянь, а
також адміністративних проступків. Серед засобів адміністративного
примусу заходи адміністративного припинення, що використовуються в
адміністративному порядку, є найбільш численними. Їх застосування
обумовлене необхідністю швидкого і ефективного припинення посягань на
інтереси окремих громадян, держави та громадських об’єднань.

Заходи припинення правопорушень — це примусове зупинення протиправних
діянь, що носять ознаки адміністративного проступку (а в деяких випадках
— і кримінальний характер), спрямоване на недопущення шкідливих
наслідків та забезпечення застосування до винної особи адміністративного
стягнення, і у виключних випадках — і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного
переліку і чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того,
які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення.
Разом з тим слід відзначити достатньо повне регулювання в законодавстві
заходів припинення та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи — загального та
спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: а)
адміністративне затримання; б) особистий огляд і огляд речей; в)
примусове лікування; г) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних
хворих; ґ) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для
оточуючих захворювання; д) тимчасове відсторонення від керування
засобами транспорту; е) припинення робіт та заборона експлуатації
механізмів та ін.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, ад-
міністративне затримання, що застосовується з метою припинення
адміністративних порушень, встановлення особи, забезпечення своєчасного
і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про
адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду
речей і вилучення речей та документів, регламентується КпАП (ст.ст.
260-263, 267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом
України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до чинного законодавства адміністративне затримання особи,
яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш ніж
три години, за винятком випадків, коли законодавчими актами встановлено
інші строки. Особистий огляд і огляд речей як заходи припинення
адміністративних проступків здійснюються з метою забезпечення
провадження в справах про адміністративні правопорушення. Вимоги до
процесуального оформлення цих дій регулюються ст. 264 КпАП, Митним
кодексом, Законом України «Про Службу безпеки України» та іншими
законодавчими актами.

Примусове лікування, тимчасове відсторонення від роботи інфекційних
хворих, примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для
оточуючих захворювання, застосовуються різними виконавчими органами. Ці
заходи можуть бути застосовані щодо осіб, хворих на наркоманію, злісних
алкоголіків, хворих на СНІД та ін. Тимчасове відсторонення від керування
засобами транспорту, припинення робіт та заборона експлуатації
механізмів застосовуються працівниками міліції, відповідними органами.
Так, працівники міліції згідно з ст. 11 Закону України «Про міліцію»
мають право затримувати, відстороняти від керування транспортними
засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, а також тих, що не
мають документів на право керування або користування транспортними
засобами, позбавляти водіїв права керування транспортними засобами,
затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для
тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках. Органам
державного санітарного нагляду надано право тимчасово усувати від роботи
інфекційних хворих.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення загального
призначення не є вичерпним, оскільки вони досить численні і
різноманітні, застосовуються в різних галузях суспільного життя і
різними суб’єктами з компетенцією контрольно-наглядового характеру. Так,
до них можна віднести анулювання дозволів на придбання, зберігання і
носіння зброї та боєприпасів громадянами, підприємствами, установами і
організаціями, перевірку місць їх зберігання, проведення огляду
виробничих, складських та інших приміщень, вилучення у громадян і
посадових осіб предметів та речей, заборонених або обмежених в обігу,
вилучення ліцензій на здійснення окремих видів діяльності. До
відповідних видів адміністративного примусу належать і примусові заходи
щодо впровадження в життя антимонопольної політики, впорядкування
фінансової системи і т. ін.

Слід відмітити, що за умов надзвичайного стану посилюється застосування
заходів адміністративного примусу, тому що органи, які здійснюють
управління в цих умовах, одержують надзвичайні повноваження. Відповідно
до ст. ст. 23 і 24 Закону України від 26 червня 1992 р. «Про
надзвичайний стан» (зі змінами) можуть вживатися такі заходи: заборона
перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально
виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби;
тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної зброї,
холодної зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій
також навчальної військової техніки, вибухових, отруйних і сильнодіючих
хімічних речовин; вислання порушників громадського порядку, які не є
жителями даної місцевості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок;
тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова
заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших
об’єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ,
організацій та ін.

До заходів припинення спеціального призначення належать: а) заходи
фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) використання вогнепальної
зброї.

Заходи фізичного впливу застосовуються міліцією та працівниками інших
органів внутрішніх справ з метою охорони громадського порядку,
громадської безпеки і боротьби зі злочинністю на підставі Закону України
«Про міліцію». У розділі 3 цього Закону наведений перелік спеціальних
засобів, визначені умови і межі застосування заходів фізичного впливу,
спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Насамперед застосуванню сили,
спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження
про намір їх використання. У разі неможливості уникнути застосування
сили’вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання
покладених на міліцію обов’язків, і має зводити до мінімуму можливості
заподіяння шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян.
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і
вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності та малолітніх,
крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і
здоров’ю людей, працівників міліції, чи збройного нападу або збройного
опору.

Слід звернути увагу на те, що заходи припинення значною мірою притаманні
органам внутрішніх справ, державним інспекціям. Іншими державними
органами вони використовуються не так часто.

Заходи припинення тісно пов’язані із заходами запобігання та
адміністративними стягненнями, яким вони часто передують, оскільки
забезпечують умови для їх застосування.

При виконанні заходів, як адміністративного запобігання, так і
припинення адміністративних проступків, органи державного управління
повинні суворо додержуватися принципу законності. Це забезпечується
систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб,
прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження,
іншими встановленими законодавством способами.

‘Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1994. № 52. Ст. 455.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 37. Ст. 538.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020