Реферат

на тему:

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За
умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний
керуючий вплив з боку держави.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомогою
спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з
організаційно-структурних формувань, по-друге, з
адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в
цій сфері.

Організаційно-структурні формування — це виконавчо-розпорядчі органи
держави та місцевого самоврядування, наділені управлінськими
повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два такі
органи: а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері
підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань
регуляторної політики та підприємництва; б) що виконують регулюючі
функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного
управління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі види
підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних
засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ремонт
та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби — це перш за все акти управління,
призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них
належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти
Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти
міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних
адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва посідає
Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва. Він створений Указом Президента України від 25 травня
2000 р. для забезпечення реалізації державної політики у сфері
підприємництва та є спеціально уповноваженим органом з питань
ліцензування.

До основних функцій Комітету належать:

— участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері
підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політики щодо
ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації
підприємництва;

координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з
розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної
регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування
підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультативної та
інформаційної підтримки підприємництва.

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують
підприємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні
положення Конституції України, належить Закону України «Про
підприємництво» від 26 лютого 1991 р. (з наступними змінами та
доповненнями). Цей Закон визначає загальні правові, економічні та
соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва)
громадянами та юридичними особами на території України, встановлює
конкретні гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Цим Законом зафіксовано, що правове регулювання підприємницької
діяльності здійснюється з метою забезпечення свободи конкуренції між
підприємцями, недопущення монополізму та захисту прав споживачів.

Держава взяла на себе обов’язок підтримувати і гарантувати розвиток
підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм,
проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості
доступу підприємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових,
інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава заявила про свою готовність створити інфраструктуру
підприємництва, надавати підприємцям на умовах і в порядку,
передбаченому законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові
кредити, а також сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному
обслуговуванню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначено також основи, на яких ґрунтуються відносини органів державного
управління з підприємцями. У цьому Законі йдеться, що органи державного
управління будують свої взаємини з підприємцями, застосовуючи податкову
і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і
відсотків за державними кредитами, податкових пільг, цін і правил
ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних
санкцій. Крім того, вони використовують державне майно і систему
резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соціальні, економічні та
інші нормативи; республіканські та регіональні програми; угоди на
виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з тим вони не
втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає
прав державних органів у здійсненні контролю за нею.

Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і порядок
реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в
результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються
права та обов’язки у цій сфері, встановлюється відповідний правовий
статус.

Реєстрація проводиться відповідно до Положення про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності.

Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації
суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їх
організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів
суб’єктів підприємницької діяльності, для яких законами України
встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад,
банківські установи), а також порядок її скасування.

Проводиться державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності
органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання
суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Такими органами є: а)
виконавчий комітет міської ради; б) виконавчий комітет районної у місті
ради; в) районна державна адміністрація; г) районна міст Києва і
Севастополя державна адміністрація.

Забороняється реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, у
найменуваннях яких використовуються повні або скорочені найменування
органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від
цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших
суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб чи об’єднань
громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевірку
заявленого найменування суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб’єкта, внесеного
до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на один місяць
(для відкритих акціонерних товариств — на дев’ять місяців) найменування
суб’єкта підприємницької діяльності, яке включається до окремого
переліку зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на
тотожність поряд з найменуванням уже зареєстрованих суб’єктів. Перелік
зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності. Положення про порядок резервування
найменувань суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб
затверджується Державним комітетом України з питань регуляторної
політики та підприємництва.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи до органу державної реєстрації подають:

а) установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодавством
для створюваної організаційно-правової форми суб’єкта. До таких
документів належать, по-перше, рішення власника (власників) майна або
уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім
приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними два і
більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих
зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; по-друге, статут,
якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної
організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про
державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,
передбаченому законом.

Місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи
на час державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце
проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою.
Інша адреса підтверджується договором, що передбачає передачу
засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення
(договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безплатного
користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Якщо засновником (одним із засновників) суб’єкта підприємницької
діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується
свідоцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію
у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або
судового реєстру тощо). Цей документ має бути засвідчений згідно із
законодавством країни його видання, перекладений українською мовою та
легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними
договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений
документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в
Україні та легалізовано в МЗС.

У разі якщо власником (власниками) суб’єкта підприємницької діяльності є
фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах
засвідчується нотаріусом.

Установчі документи подаються до органу державної реєстрації у трьох
примірниках (з них два — оригінали), оформлених у встановленому порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству
несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають
документи для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа (заявник), яка має намір проводити підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної
реєстрації:

а) реєстраційну картку, яка є водночас заявою про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності;

б) дві фотокартки,

в) довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фізичних
осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;

г) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію. Вона
також пред’являє документ, що посвідчує особу.

За наявності всіх зазначених документів орган державної реєстрації
зобов’язаний протягом не більше п’яти робочих днів від дня їх
надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів
підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання,
накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб’єкти
підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію
встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної
особи, який надається органу державної реєстрації органом державної
статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи — платника
податків та інших обов’язкових платежів.

Заявникові видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома
його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих
документів з відміткою органу державної реєстрації.

Безпосередньо орган державної реєстрації подає у п’ятиденний строк від
дня державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності:

а) до органу державної статистики — копію реєстраційної картки з
відміткою про державну реєстрацію,

б) до органу державної податкової служби — копію реєстраційної картки з
відміткою про державну реєстрацію,

в) до органів Пенсійного фонду — інформаційне повідомлення,

г) до органів Фонду соціального страхування — інформаційне повідомлення.

Крім того, у п’ятиденний строк по закінченні календарного місяця він
подає до органу державної статистики відомості про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Підставою для взяття суб’єкта підприємницької діяльності на облік в
органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки,
свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для
юридичної особи).

Термін взяття на облік суб’єкта підприємницької діяльності органами
державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен
перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб’єкт
підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідному
органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два
примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власником
(додаткового погодження не потребують), а також документ, що підтверджує
внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Протягом п’яти робочих днів від дня одержання документів орган
внутрішніх справ зобов’язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і
штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються
законодавством України.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб’єкта
підприємницької діяльності — юридичної особи або ідентифікаційний номер
фізичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та
копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної
податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках
у встановленому порядку.

Підрозділи суб’єкта підприємницької діяльності (філії, відділення,
представництва), що функціонують без створення юридичної особи,
державної реєстрації не потребують.

Про їх створення та ліквідацію суб’єкт підприємницької діяльності
зобов’язаний зробити повідомлення за місцем своєї державної реєстрації.
Повідомлення здійснюється шляхом внесення відповідних додаткових
відомостей до реєстраційної картки суб’єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний строк подати
відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів
відповідному органу державної статистики та органу державної податкової
служби за місцезнаходженням цих підрозділів.

Зміни (доповнення) в установчих документах суб’єкта підприємницької
діяльності підлягають державній реєстрації у 5-денний строк від дня
надходження відповідної інформації до органу державної реєстрації за
наявності документа, що підтверджує внесення плати за державну
реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

Внесення змін (доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або
шляхом викладення установчих документів у новій редакції з додержанням
вимог, визначених цим Положенням. На титульному аркуші оригіналу статуту
чи установчого договору робиться відмітка про внесення змін (доповнень),
а на титульних аркушах додатків до установчих документів щодо того, що
зазначені документи є невід’ємною частиною відповідних установчих
документів. У разі подання установчих документів у новій редакції на
титульному аркуші робиться відповідна відмітка.

У разі зміни а) назви, б) організаційно-правової форми, в) форми
власності здійснюється перереєстрація суб’єкта підприємницької
діяльності, її термін — один місяць з моменту настання зазначених змін.

Перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у
порядку, встановленому для його державної реєстрації.

Положенням регламентовано скасування державної реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної
реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації: а) за заявою
власника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за заявою
підприємця-громадянина; б) на підставі рішення господарського суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької
діяльності суд може прийняти у разі:

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих
документів;

провадження діяльності, що суперечить установчим документам та
законодавству;

несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності про
зміну його назви, організаційної форми, форми власності та
місцезнаходження;

визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках,
передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби
податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із
законодавством.

Процедура скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької
діяльності — юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією
заходів щодо ліквідації суб’єкта та подання до органу державної
реєстрації таких документів:

заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними)
органу чи рішення господарського суду у випадках, передбачених
законодавством;

акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого
органом, що призначив ліквідаційну комісію;

довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства
для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

довідки установ банків про закриття рахунків;

довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації
оголошення про ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності;

довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому
зберіганню;

довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

свідоцтва про державну реєстрацію.

Для скасування державної реєстрації підприємця-громадянина необхідна
наявність таких документів:

особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського
суду) у випадках, передбачених законодавством;

довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

довідки установ банків про закриття рахунків;

довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний строк повідомляє відповідні
органи державної податкової служби та державної статистики про
скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.
Реєстраційна справа суб’єкта підприємницької діяльності, державну
реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до
місцевої державної архівної установи у встановленому порядку.

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприємництва
відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку
державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами,
зазначено, що ліцензування є складовою частиною державного регулювання
підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечення єдиної
державної політики у цій сфері та впроваджується відповідно до
Конституції України щодо права кожного на здійснення підприємницької
діяльності, не забороненої законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів
держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і
правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

I

I

?????тя заходів щодо ліквідації різного роду обмежень і бар’єрів.
Найхарактернішими у цьому розумінні є укази Президента України «Про
усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від
3 лютого 1998 р. і «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності» від 23 липня 1998 р.

Указ «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької
діяльності» прийнятий з метою зменшення втручання державних органів у
підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних,
економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва,
запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва,
забезпечення економічного зростання України.

У ньому наголошується, що дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів
реформування державного управління економікою, та визначається, що
дерегулювання є сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання
державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових,
адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку
підприємництва. До цих заходів включаються:

спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів
підприємницької діяльності;

скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають
ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів і
будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва;

спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні
експортно-імпортних операцій;

забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового
регулювання підприємницької діяльності.

Важливою рисою Указу є визначення шляхів, якими забезпечується
дерегулювання. Такими шляхами є:

а) аналіз законодавства України з питань регулювання підприємницької
діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до нього
відповідних змін та доповнень;

б) експертиза проектів нормативно-правових актів з питань
підприємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам
дерегулювання;

в) систематичний контроль за належним виконанням відповідних
нормативно-правових актів щодо дерегулювання.

У нормах Указу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністерствам та
іншим центральним органам виконавчої влади, викладено конкретні завдання
щодо забезпечення дерегулювання:

максимальне скорочення витрат суб’єктів підприємницької діяльності,
пов’язаних з виконанням нормативно-правових актів;

створення рівних умов захисту суб’єктів підприємницької діяльності всіх
форм власності;

спрощення змісту нормативно-правових актів, механізму їх впровадження та
прозорості контролю за їх виконанням;

адекватність відповідальності суб’єктів підприємництва характеру
вчинених правопорушень та розміру заподіяної шкоди;

відповідальність органів державної влади, їх посадових і службових осіб
за прийняття незаконних рішень, дії чи бездіяльність, що призвели до
заподіяння шкоди суб’єктам підприємницької діяльності, порушення прав
підприємців, встановлених законами.

У цьому зв’язку особливими функціями наділяється Державний комітет
України з питань регуляторної політики та підприємництва:

по-перше, це забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання;

по-друге, це забезпечення координації діяльності органів виконавчої
влади у цій сфері;

по-третє, це аналіз нормативно-правових актів центральних органів
виконавчої влади, рішень голів місцевих державних адміністрацій
нормативно-правового характеру з питань підприємницької діяльності з
метою зменшення надмірного державного регулювання.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва:

— готує пропозиції щодо формування єдиної державної політики у

сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, та забезпечує їх
реалізацію;

погоджує проекти нормативно-правових актів та директивних листів, які
готуються органами виконавчої влади, з питань регулювання
підприємницької діяльності, готує пропозиції щодо доцільності їх
видання;

приймає рішення щодо опублікування проектів регуляторних актів, які
істотно впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців,
для публічного обговорення, забезпечує опублікування таких проектів;

контролює в межах своїх повноважень виконання органами виконавчої влади
заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері
підприємництва та приймає рішення щодо усунення виявлених порушень;

здійснює методичне керівництво діяльністю органів виконавчої влади,
пов’язаною з проведенням єдиної державної регуляторної політики у сфері
підприємництва;

аналізує стан розвитку підприємництва та реалізації заходів щодо
проведення єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема
регуляторної політики;

сприяє в межах своєї компетенції розвитку зовнішньоекономічної
діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;

розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та механізму
фінансово-кредитної підтримки підприємництва;

бере участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної
програми економічного і соціального розвитку України, Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;

організовує разом з іншими центральними органами виконавчої влади
розроблення та реалізацію державних цільових програм розвитку
підприємництва, виступає державним замовником такого розроблення,
організовує проведення експертизи зазначених програм;

здійснює методичне керівництво розробленням регіональних програм
підтримки і розвитку підприємництва, аналізує стан їх виконання, готує
разом з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України,
іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо визначення
умов виділення необхідних для реалізації зазначених програм
матеріально-технічних ресурсів, а також коштів Державного бюджету
України;

готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для
фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємництва, аналізує
використання цих коштів;

організовує збирання інформації, необхідної для проведення аналізу
ефективності заходів з реалізації єдиної державної регуляторної політики
у сфері підприємництва, програм підтримки і розвитку підприємництва;

вживає в межах своїх повноважень заходів до захисту прав та законних
інтересів суб’єктів підприємницької діяльності;

розробляє пропозиції з питань регулювання інвестиційної та інноваційної
діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;

організовує здійснення заходів щодо створення інформаційної
інфраструктури для забезпечення одержання суб’єктами підприємницької
діяльності економічних, правових, статистичних та інших даних, а також
обміну таким й даними;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань, що
належать до його компетенції, готує пропозиції щодо укладення,
денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні
договори України;

організовує виконання науково-дослідних робіт з питань здійснення єдиної
державної політики у сфері підприємництва, в тому числі за рахунок
коштів, що виділяються з цією метою з Державного бюджету України;

організовує та координує в межах своїх повноважень підготовку,
перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприємництва;

здійснює функції з управління об’єктами державної власності, що належать
до сфери його управління;

використовує у встановленому порядку бюджетні та позабюджетні кошти для
реалізації затверджених програм розвитку підприємництва;

взаємодіє зі спілками, асоціаціями підприємців, громадськими
організаціями;

бере участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах з питань
підтримки підприємництва;

співпрацює з питань проведення єдиної державної регуляторної політики у
сфері підприємництва, розвитку підприємництва з відповідними
міжнародними організаціями;

координує діяльність органів виконавчої влади, які видають ліцензії та
здійснюють державну реєстрацію підприємництва, проводить методичне
забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його
компетенції;

веде Єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб’єктів підприємницької
діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів виконавчої
влади, підприємств, установ, організацій;

здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

виступає у встановленому порядку державним замовником виготовлення
бланків ліцензій єдиного зразка;

організовує контроль за додержанням встановленого порядку ліцензування
підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

забезпечує підтримку діяльності уповноважених з питань захисту прав
підприємців;

забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, правових
послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензування
підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-методичні
матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємницької
діяльності, яка підлягає ліцензуванню, контролює їх додержання;

забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці,
контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету та своїх
територіальних органах;

забезпечує з питань, що належать до його компетенції, підготовку,
перепідготовку, а також атестацію посадових осіб органів виконавчої
влади, уповноважених здійснювати ліцензування підприємницької діяльності
і державну реєстрацію підприємництва;

інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку
підприємництва в Україні тощо.

Для виконання покладених завдань Державний комітет України з питань
регуляторної політики та підприємництва наділений особливими правами:

— залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками)
для розгляду питань, що належать до його компетенції;

представляти Кабінет Міністрів України, за його дорученням, у
міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів
України;

одержувати у встановленому законодавством порядку від центральних і
місцевих органів виконавчої влади, органів Автономної Республіки Крим,
органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали,
необхідні для виконання покладених на нього завдань;

скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать до його
компетенції;

засновувати друковані видання для висвітлення в них питань здійснення
єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва,
ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації
підприємництва.

Держкомпідприємництво України під час виконання покладених на нього
завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої
влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування, об’єднаннями громадян, а також з відповідними органами
іноземних держав.

Рішення Держкомпідприємництва України є обов’язковими для виконання.

Держпідприємництво України очолює Голова, якого призначає на посаду та
звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством
порядку.

Голова здійснює керівництво Комітетом, розподіляє обов’язки між
заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та
керівників структурних підрозділів Держкомпідприємництва України.

Голова несе персональну відповідальність перед Президентом України і
Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на
Держком-підприємництво України завдань і здійснення ним своїх функцій.

Голова має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з
посади відповідно до законодавства. Заступники виконують за дорученням
Голови окремі його функції, заміщують Голову у разі його відсутності або
неможливості здійснювати свої повноваження.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції
Держкомпідприємництва України, обговорення найважливіших напрямів його
діяльності у Комітеті утворюється колегія у складі Голови (голова
колегії), заступників Голови за посадою, інших керівних працівників, а
також керівників територіальних органів Держкомпідприємництва України.

Члени колегії затверджуються та увільняються від обов’язків Кабінетом
Міністрів України за поданням Голови.

У складі Держкомпідприємництва України Кабінетом Міністрів України
можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти,
служби, інспекції).

Регламентація питання з перевірок фінансово-господарської діяльності
суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами здійснюється
на підставі Указу «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької
діяльності».

Він встановлює, що органи виконавчої влади, уповноважені від імені
держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності
суб’єктів підприємницької діяльності, проводять лише планові та
позапланові виїзні перевірки.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, що передбачено планом
роботи контролюючого органу. Вона проводиться:

за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності;

тільки за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого
органу;

не частіше одного разу на календарний рік;

у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами
зобов’язань перед бюджетами, крім зобов’язань за бюджетними позиками і
кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки суб’єкта підприємницької
діяльності надається лише у тому разі, якщо йому не пізніше ніж за
десять календарних днів до дня проведення такої перевірки надіслано
письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена
в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоч би
однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, що свідчать про

порушення суб’єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб’єктом підприємницької діяльності не подано у встановлений строк
документи обов’язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов’язкової
звітності;

г) суб’єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку
скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого
органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від
особи, яка мала правові відносини з суб’єктом підприємницької
діяльності, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення
та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит
контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання
запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові
виїзні перевірки з цієї підстави проводяться лише органами державної
податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх
повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення
Кабінету Міністрів України.

Вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити
достовірність висновків нижчого контролюючого органу шляхом перевірки
документів обов’язкової звітності суб’єкта підприємницької діяльності
або висновків акта перевірки, складеного нижчим контролюючим органом.
Вищестоящий контролюючий орган має право прийняти рішення щодо повторної
перевірки суб’єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, якщо
стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які
проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб’єкта,
розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Державна податкова адміністрація України має право прийняти рішення про
проведення повторної перевірки суб’єкта підприємницької діяльності у
разі, якщо таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові
виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів
підприємницької діяльності, є:

а) органи державної податкової служби — здійснюють перевірки стосовно
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та
державних цільових фондів, неподаткових платежів;

б) митні органи — здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного мита,
акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі
ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент
перетинання митного кордону;

в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної
служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції —
здійснюють перевірки стосовно бюджетних позик, позик та кредитів,
гарантованих коштів бюджетів, цільового використання дотацій та
субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а
також належного виконання державних контрактів, проавансованих за
рахунок бюджетних коштів.

Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами
одночасно в день, визначений органом державної податкової служби.
Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабінетом
Міністрів України.

Рішення про вилучення документів первинного обліку, зупинення операцій
на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, а
також заборону відчуження майна суб’єкта підприємницької діяльності у
зв’язку з порушенням податкового, бюджетного або валютного законодавства
можуть прийматися лише органами державної податкової служби, а у
випадках, визначених митним законодавством, — митними органами.

Нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок
проведення перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, погоджуються
з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та
підприємництва.

Позапланові перевірки додержання суб’єктами підприємницької діяльності
пожежної безпеки не провадяться, якщо суб’єкт підприємницької діяльності
уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми
особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди. У такому разі
шкода, завдана третім особам у зв’язку з порушенням суб’єктом
підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компенсується в
повному обсязі страховою компанією.

Державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову
перевірку діяльності суб’єктів підприємницької діяльності виключно на
підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб’єктами
вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися в письмовому вигляді та містити такі
відомості: прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, серію та номер
паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а також дані про
товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах
захисту прав споживачів не мають права розголошувати зазначені відомості
про споживача, який подав скаргу.

Похожие записи