РЕФЕРАТ

на тему:

Адміністративний примус

Сутність адміністративного примусу. Невід’ємною складовою системи
методів державного управління суспільством є метод примусу, що належить
до найжорсткіших засобів впливу. Саме тому посадові особи органів
управління застосовують примус, як правило, у поєднанні з іншими
управлінськими прийомами. Авторитарність цього методу незаперечна,
проте, нині немає жодної держави, яка б не використовувала його як
найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохоронна.
Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень.
Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту
сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного
виконання юридичних норм конкретних галузей права.

Відмінності, що існують між галузевими нормами (та тими, які складаються
під їх впливом) і ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів,
зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових
заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі.

Внаслідок зазначених обставин види державного примусу прийнято
розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим
галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими
галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий
примус, адміністративний примус.

При аналізі взаємозв’язків галузей права і видів примусу привертає увагу
те, що галузей права значно більше, ніж видів державного примусу. Це
пояснюється двома факторами.

З одного боку, появою в матеріальній сфері права комплексних галузей
(економічне, житлове, податкове, банківське, морське, митне тощо),

які слід розглядати як повноцінні, хоч і специфічні. Очевидно, цей
процес є результатом розвитку права і сприяє перетворенню його на
об’ємну поліструктурну систему. В цьому розумінні наявність у системі
права матеріальних комплексних галузей є ознакою її вдосконалення й
достатньо високої інтенсивності регулювання суспільних відносин, а отже,
й рівня розвитку.

З іншого, — відсутністю соціальних, а як наслідок і правових передумов
збільшення різноманітності примусових заходів захисту правових відносин.
Держава не бачить необхідності у конструюванні нових видів примусу, її
інтереси перебувають у площині вдосконалення існуючих заходів примусу,
підвищення їх ефективності аж до повної реалізації принципу
невідворотності покарання за вчинене правопорушення.

Через це захист правових відносин у цих галузях забезпечується, крім
використання інших можливостей, вже існуючими видами державного примусу.

Найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися
до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус.

За своєю соціально-правовою природою адміністративний примус є
органічною складовою державного примусу.

Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому
порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від
імені держави до суб’єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження
правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє,
заходів відповідальності за порушення нормативно-правових установлень.

Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не
мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це,
наприклад, оплатне вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім
об’єктом адміністративного правопорушення; зобов’язання публічно
попросити вибачення у потерпілого; усунення (в разі необхідності) від
роботи на період надзвичайного стану керівників державних підприємств,
установ і організацій; тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої
вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів; тимчасове вилучення у
підприємств, установ і організацій навчальної військової техніки,
вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих
хімічних речовин; запровадження комендантської години; квартирної
повинності тощо.

Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи
цивільно-правового примусу. Наприклад, штраф, що кримінальним і
адміністративним законодавством визначається як грошове стягнення, а
цивільним — як вид забезпечення виконання зобов’язань. Проте у
зазначених видів грошового штрафу відмінні як правова природа, так і
юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому кожний з видів
штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу,

наділяється додатковою характеристикою, що дає змогу правозастосовнику
безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові,
адміністративно-правові.

Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування
наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного
примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед
інших державних примусових заходів, такі:

якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю
відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінальний
примус практично рівнозначний кримінальній відповідальності), то
адміністративний примус і адміністративна відповідальність — різні
правові явища. Поняття «адміністративний примус» значно ширше, ніж
поняття «адміністративна відповідальність», таким чином адміністративна
відповідальність є частиною адміністративного примусу;

заходи адміністративного примусу встановлюються, змінюються,
скасовуються актами управління залежно від потреби. Не існує єдиного
акта, який би містив перелік примусових заходів;

заходи адміністративного примусу застосовуються великою кількістю
суб’єктів (для порівняння відзначимо, що заходи кримінального примусу
застосовуються виключно судом). Так, право накладання адміністративних
стягнень мають більш як 40 суб’єктів (статті 218—244 КУпАП);

заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як до
правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопорушення,
так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобто не
вчинюють і не збираються вчинювати будь-які проступки. У другому випадку
застосування примусових заходів зумовлюється виникненням екстремальних
умов, наприклад, епідемій, епізоотій, запровадженням надзвичайного стану
(при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на
вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих
перепусток);

застосування адміністративно-примусових заходів може бути звернено як до
конкретних суб’єктів (бути персоніфікованим), так і до певної групи
фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації. Наприклад, до
мешканців селища, водіїв транспортних засобів, неповнолітніх тощо;

застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за
юридичною силою нормативними документами: а) законами; б) положеннями;
в) правилами; г) інструкціями;

заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до
юридичних осіб. Зокрема, до громадської організації за порушення чинного
законодавства можуть застосовуватися такі адміністративно-примусові
заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасова заборона чи припинення
діяльності, штраф тощо; • усі заходи адміністративного примусу мають
примусово-обов’язковий, державно-владний характер.

Види заходів адміністративного примусу. Заходи адміністративного примусу
поділяються на три групи:

а) заходи адміністративного попередження;

б) заходи адміністративного припинення;

в) заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових
установлень.

Проте, виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що за
межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення,
застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що
входять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх «розміщення»
стосовно протиправної дії.

Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити вчинити
протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тільки
передбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволити
розвинутися протиправному вчинкові (припинити його), мінімізувати
збитки. Вони застосовуються, якщо вчинок вже почав здійснюватися. Заходи
відповідальності за порушення нормативно-правових установлень
застосовуються за умови, якщо встановлено склад протиправного вчинку,
тобто вчинок уже є правопорушенням.

Заходи адміністративного попередження. Ці заходи (їх часто називають
адміністративно-попереджувальними) застосовуються з метою попередження
правопорушень за умови, якщо їх вчинення лише передбачається.

Сутність попередження (запобігання, профілактики) правопорушень полягає,
по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку
конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усуненні
причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які
виключають протиправну поведінку.

Законодавець вважає адміністративно-попереджувальну роботу важливим
компонентом забезпечення законності, порядку та дисципліни. Виходячи з
цього, він вводить у КУпАП спеціальну статтю (ст. 6 «Запобігання
адміністративним правопорушенням», яка передбачає вжиття профілактичних
заходів, визначає їх цілі та суб’єктів.

У повсякденному житті громадяни частіше стикаються з
адміністративно-попереджувальними заходами, які застосовуються
правоохоронними органами (міліція МВС, податкова міліція, прокуратура),
державними інспекціями, контрольно-ревізійними службами та іншими,
уповноваженими на те державою структурами. Це, зокрема:

• перевірка документів. Вона здійснюється з метою визначення:
особистості конкретної особи; якісних характеристик товарів, виробів,
послуг; належності документа його пред’явникові; обґрунтованості та
законності застосовуваних дій; справжності пред’явленого документа;

безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебувають під
адміністративним наглядом;

відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання
профілактичних функцій;

опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберігання
документів, товарно-матеріальних цінностей; опечатування вимірювальних
приладів і пристроїв;

вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для
реалізації населенню;

заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і
пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів з метою
забезпечення громадської безпеки;

заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких загрожує
безпеці руху;

тимчасова заборона (обмеження) доступу громадян на окремі ділянки
місцевості або об’єкти з метою забезпечення громадського порядку і
громадської безпеки тощо.

Характерною особливістю адміністративно-попереджувальних заходів є те,
що вони застосовуються в ситуаціях, коли правопорушення немає. Практиці
відомі два види таких ситуацій:

1. Якщо є реальні підстави передбачати, що може здійснитися
правопорушення і його слід не допустити.

Заходи, що можна вжити при цьому, можуть бути а) індивідуальними або
персоніфікованими і б) загальними, що не мають чітко визначеного
конкретного адресата.

Прикладом індивідуальних або персоніфікованих заходів (адресованих
конкретній особі) можуть слугувати правила адміністративного нагляду.
Вони являють собою систему обмежень і встановлюються стосовно конкретних
осіб, звільнених з місць позбавлення волі та схильних до протиправних
вчинків. Прикладом загальних заходів (що не мають конкретного адресата)
можуть слугувати заходи контролю на безпеку, які застосовуються в
авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також пасажирів.

2. Якщо потрібно забезпечити необхідний правопорядок за надзвичайних
(екстремальних) умов.

Надзвичайні умови, що зумовлюють необхідність застосування
адміністративно-попереджувальних заходів, можуть бути різноманітними:
пожежа, епідемія, повінь, землетрус, аварія, нещасний випадок тощо.

Найкраще ці заходи представлені в Законах України «Про правовий режим
надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р., «Про зону надзвичайної
екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., «Про захист населення і
територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру» від 8 червня 2000 р. Це встановлення особливого режиму
в’їзду, виїзду, пересування; заборона масових і спортивних заходів;
введення комендантської години та ін.

Заходи адміністративного припинення. Цей вид заходів (у юридичній
літературі їх іноді називають «адміністративно-припинювальними»)
належить до другого різновиду заходів адміністративного примусу.

o

oe

oe

?????ове призначення — припинення неправомірної поведінки, їх
призначення полягає: а) в припиненні протиправної поведінки; б) в
усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки; г) устворенні
необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до
адміністративної відповідальності.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватись як самостійні
(наприклад, припинення функціонування пункту харчування у зв’язку з
порушенням санітарно-епідеміологічних правил), так і разом з іншими
заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністративними
стягненнями.

Одні заходи адміністративного припинення через їх специфічне призначення
застосовуються досить часто, наприклад, вимога до громадянина чи
посадової особи припинити правопорушення (п. 1 ст. 11 Закону України
«Про міліцію» від 25 грудня 1990 р.); інші — не так часто, наприклад,
обов’язкові до виконання приписи господарюючим суб’єктам щодо припинення
порушення прав споживачів (п. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав
споживачів» у редакції від 15 грудня 1993 р.); треті — порівняно рідко,
наприклад, застосування працівниками міліції вогнепальної зброї як
крайнього заходу (ст. 15 Закону України «Про міліцію»).

Заходи адміністративного припинення, як правило, закріплюються в
нормативному порядку. Вони зафіксовані в ст. 260 КУпАП (заходи
забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення).
У ній, зокрема, говориться: «з метою припинення адміністративних
правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи,
складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі
неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо
складання протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і
правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про
адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання
особи, особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів».

Заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових
установлень. Найбільш чітко окреслену класифікаційну групу заходів
адміністративного примусу становлять примусові заходи впливу, які
містяться в адміністративно-правових санкціях і застосовуються за
порушення адміністративно-правових установлень.

Їх головною особливістю є те, що вони застосовуються виключно як заходи
відповідальності та містяться в адміністративно-правових санкціях.

В юридичній літературі до цієї групи заходів адміністративного примусу
доволі часто включають тільки адміністративні стягнення.

Такий підхід звужує сферу застосування адміністративно-примусових
заходів цієї групи, залишаючи за її межами заходи впливу
адміністративних санкцій, що не належать до адміністративних стягнень.

Зокрема, ст. 24 КУпАП передбачає вжиття до неповнолітніх у віці від 16
до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень примусових
заходів впливу, які не є стягненнями; в санкції ст. 46 міститься міра
відповідальності, яка не передбачена цим же Кодексом як вид
адміністративного стягнення (вилучення радіаційне забруднених
предметів).

До юридичних осіб, у порядку відповідальності за порушення
адміністративно-правових установлень, можуть вживатися заходи впливу,
які законодавець в одних випадках визначає як стягнення (ст. 28 Закону
України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1882 р.), а в інших — як
«заходи адміністративного характеру» (ч. 10 ст. 2 Закону України «Про
Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23
вересня 1997 р.).

Заходам відповідальності за порушення адміністративно-правових
установлень можна дати таке визначення: це заходи адміністративного
примуси, які містяться в адміністративна-правових санкціях і
застосовуються уповноваженими на те державними органами, з додержанням
встановленої процедури, а) до фізичних осіб за вчинення адміністративних
правопорушень; б) до юридичних осіб за порушення
адміністративно-правових установлень.

Обов’язковою умовою вжиття таких заходів є здійснення адміністративного
провадження і прийняття рішення щодо вжиття відповідного заходу
адміністративного примусу в установленому законом порядку і формі.

Адміністративним законодавством України передбачено санкції, які містять
такі заходи:

а) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинення
адміністративних правопорушень;

б) накладення дисциплінарних стягнень на фізичних осіб за вчинення
адміністративних правопорушень (ст. 15 КУпАП);

в) застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних
правопорушень заходів впливу, які не визначаються законодавцем як
адміністративні стягнення (ст. 24 КУпАП);

г) накладення на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових
установлень стягнень, які не визначаються законодавцем як
адміністративні стягнення1 (притягнення до відповідальності в
адміністративному порядку);

д) застосування до юридичних осіб за порушення адміністративне-правових
установлень заходів адміністративного впливу, які не визначаються
законодавцем як стягнення.

Таким чином, за порушення адміністративно-правових установлень можуть
застосовуватись, по-перше, стягнення; по-друге, вживатися інші заходи
впливу.

Серед стягнень виділяють: а) адміністративні стягнення; б) дисциплінарні
стягнення; в) стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на
юридичних осіб.

Адміністративні стягнення чітко детерміновані й відповідно до чинного
законодавства застосовуються до фізичних осіб за вчинення
адміністративних правопорушень.

Їх застосування регламентовано перш за все Кодексом України про
адміністративні правопорушення, а також іншими нормативними актами.
Система адміністративних стягнень наведена в ст. 24 КУпАП, у якій
визначено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть
застосовуватись адміністративні стягнення: попередження; штраф; сплатне
вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, що є знаряддям
вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;
грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (право
керування транспортними засобами, право полювання); виправні роботи;
адміністративний арешт. До іноземних громадян, крім зазначених заходів,
за вчинення адміністративних правопорушень може бути застосовано
видворення за межі України.

У ст. 25 КУпАП зазначено, що сплатне вилучення і конфіскація предметів
можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стягнення.

Застосування дисциплінарних стягнень за вчинення адміністративних
правопорушень передбачено ст. 15 «Відповідальність військовослужбовців
та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за
вчинення адміністративних правопорушень» КУпАП. Зокрема вона фіксує, що
військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також
особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть
відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними
статутами.

Заходи дисциплінарних стягнень не кодифіковані й містяться в різних
нормативних актах, що регламентують діяльність службовців державного
апарату, зокрема в законодавчих актах, у правилах внутрішнього трудового
розпорядку, статутах про дисципліну, які діють на підприємствах, в
установах, організаціях.

До співробітників органів внутрішніх справ, відповідно до
Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, можуть
застосовуватися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана;
затримка в присвоєнні чергового спеціального звання або подання на його
присвоєння строком до одного року; попередження про неповну службову
відповідність; пониження в посаді; пониження у спеціальному званні на
один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

У навчальних закладах і навчальних підрозділах МВС України, крім
зазначених стягнень, можуть застосовуватися: позбавлення увільнення з
розташування навчального закладу строком до одного місяця; позачергове
призначення в наряд по службі (крім призначення в караул або черговим по
підрозділу) або на роботи до 5 нарядів.

На осіб рядового і командного складу, нагороджених нагрудними знаками,
може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення цього
знака.

Як правило, дисциплінарні стягнення може накладати керівник, який
користується правом прийому на роботу цього працівника, а також
вищестоящий начальник. Усне зауваження підлеглому може бути зроблене
будь-яким начальником. У випадку відсутності посадових осіб, що
користуються правом накладення стягнення, заходи дисциплінарного впливу
вживаються тими, хто виконує їх обов’язки.

Якщо за ступенем тяжкості проступку необхідно накласти дисциплінарне
стягнення, яке даний керівник застосувати не правомочний, він
звертається з відповідним поданням до вищестоящого начальника.

Стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних
осіб, належать до нових заходів адміністративного примусу. Вони, як і
дисциплінарні стягнення, не кодифіковані. Як правило, такі стягнення
передбачаються нормами законів. Наприклад, ст. 28 Закону України «Про
об’єднання громадян» передбачає, якщо об’єднання громадян допускає
порушення законодавства, то до нього можуть бути застосовані такі
стягнення: попередження; штраф; тимчасова заборона (призупинення)
окремих видів діяльності; тимчасова заборона (призупинення) діяльності
об’єднання в цілому; примусовий розпуск (ліквідація).

Інші, крім стягнень, заходи відповідальності, які накладаються в
адміністративному порядку, подані в законодавстві: а) заходи впливу на
фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень; б) заходи
впливу на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових
установлень.

Заходи впливу на фізичних осіб за вчинення адміністративних
правопорушень передбачені перш за все ст. 24і «Заходи впливу, що
застосовуються до неповнолітніх» КУпАП. Згідно з нею, до осіб віком від
16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень можуть
застосовуватись такі заходи впливу: 1) обов’язково публічно чи в іншій
формі попросити пробачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або
сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам,
що їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з
їх згоди, а також окремим громадянам на їх прохання.

Заходи впливу на юридичних осіб, які є заходами відповідальності і
накладаються за порушення адміністративно-правових установлень в
адміністративному порядку, не кодифіковані. Найбільшу питому вагу серед
цих заходів мають заходи фінансового характеру, зокрема штрафи.
Наприклад, ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних
паперів» від ЗО жовтня 1996 р. передбачає як захід відповідальності за
різноманітні правопорушення у цій сфері тільки штрафи.

Крім штрафів, відомі такі заходи, як попередження і призупинення дії
ліцензії (ст. 32 Закону України «Про Національну раду України з питань
телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р.).

У деяких випадках законодавець досить докладно регламентує провадження у
таких справах. Так, Порядок накладення штрафів за порушення
законодавства про рекламу (затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 8 вересня 1997 р.) чітко визначає види доказів; підстави для
розгляду справи; вимоги до основних процесуальних документів; строки
розгляду справи; компетенцію юрисдикційного органу; коло інших осіб, які
беруть участь у провадженні, а також їх повноваження; процедури розгляду
справи, прийняття рішення у справі; оскарження рішень у справі,
припинення провадження у справі, виконання рішень.

Законодавець уникає застосування щодо юридичних осіб таких термінів, як
«адміністративне правопорушення», «адміністративна відповідальність»,
«адміністративне стягнення». Поряд з цим, він може чітко вказати на
належність заходів впливу до сфери адміністративного примусу. Так, у ст.
2 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і
радіомовлення» від 23 вересня 1997 р. прямо визначається, що одним з
основних завдань цієї ради є застосування в межах своїх повноважень
заходів адміністративного характеру щодо організацій — порушників
чинного законодавства України.

Похожие записи