.

Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
379 2623
Скачать документ

Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів

Подолання корупції в Україні є найсерйознішою проблемою, нерозв’язання і
загострення якої визначає міжнародне становище нашої держави та її
політичний імідж у світі [1].

Важливу роль у протидії корупційним проявам відведено адміністративному
законодавству. Про це свідчить спрямованість Закону України “Про
боротьбу з корупцією” [2] на широке застосування адміністративної
відповідальності за корупційні діяння та інші діяння, що пов’язані з
корупцією. Таким чином, з тексту Закону випливає, що корупційними
правопорушеннями є:

а) корупційні діяння;

б) інші діяння, що пов’язані з корупцією.

Спираючись на аналіз чинного антикорупційного законодавства і
доктринальні точки зору на генезіс та сутність корупції, М.І. Мельник
пропонує найбільш змістовне, на наш погляд, визначення корупційного
правопорушення. Під таким він розуміє правопорушення, які полягають у
неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій
держави, офіційно наданої їй влади, посадових повноважень, відповідних
можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх
осіб (корупційні діяння), а також в інших діях, які створюють умови для
вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм (інші
діяння, пов’язані з корупцією [3].

З огляду на зазначене, до адміністративних корупційних деліктів
відносяться такі:

корупційні діяння (ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на
виконання функцій держави (ст. 5 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

невжиття керівниками заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10 Закону
“Про боротьбу з корупцією”);

умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11
Закону “Про боротьбу з корупцією”);

порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо
декларування доходів, а саме неподання або подання неповних чи
неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру
(ч. 1 ст. 9 Закону “Про боротьбу з корупцією”);

неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою,
уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття
валютного рахунку в іноземному банку (ч. 2 ст. 9 Закону “Про боротьбу з
корупцією”);

правопорушення, пов’язані з використанням посадовими особами в особистих
чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їм у службове
користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або
іншого державного майна, до корупційних діянь не належать
(відповідальність передбачена ст. 1841 Кодексу України про
адміністративні правопорушення) [4].

Практика виявлення та розслідування зазначених деліктів свідчить, що
правоохоронним органам бракує повноти нормативного регулювання,
науково-методичного забезпечення, а заходи щодо вдосконалення
законодавства з питань боротьби з корупцією мають фрагментарний
характер. Правозастосовна діяльність суб’єктів боротьби з корупцією
відзначається помилками, які негативно впливають на громадську
свідомість. Найбільш розповсюджені з них такі:

складення протоколу неуповноваженою на те посадовою особою;

нехтування необхідністю здійснити своєчасне, всебічне, повне й
об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених ст. 247 – Обставини,
що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення і
280 – Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про
адміністративне правопорушення КУпАП і з’ясувати: а) чи мало місце
правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; б) чи
містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого Законом;
в) чи особа є винною в його вчиненні; г) чи належить вона до суб’єктів
даного правопорушення; д) чи не містить правопорушення ознак злочину; е)
чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст. 38
КУпАП; є) чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі;

недостатнє з’ясування мотиву і характеру вчиненого діяння, повноважень
особи, яка його вчинила, наявності причинного зв’язку між діянням і
виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках,
передбачених п. “а” ч. 1 ст. 5 і п. “а”, “б” ч. 3 ст. 5 Закону, – мети
правопорушення.

Дослідження причин зазначених помилок показало, що ефективність протидії
адміністративним корупційним деліктам значною мірою залежить від
адекватності їх кваліфікації, яка є важливим етапом застосування
відповідних норм антикорупційного законодавства. Практичне значення
кваліфікації полягає у забезпеченні принципів законності, об’єктивної
істини, відповідності стягнення вчинку. Її здійснення потребує від
правозастосовувача спеціальної фахової підготовки, відповідного
життєвого досвіду, знань і вмінь щодо заходів і методів застосування
норм права.

Питання кваліфікації не тільки корупційних, а взагалі адміністративних
деліктів ще не зайняли потрібного місця у наукових дослідженнях
вчених-адміністративістів, не стали предметом постійної уваги суб’єктів
правозастосовчої діяльності, не увійшли до програм відповідних
навчальних курсів, юридичних словників і т. ін [5].

При визначенні поняття “кваліфікація правопорушення” дослідники виходять
з того, що цей термін означає встановлення відповідності [6],
співвідношення з об’єктивною дійсністю [7] і визначення юридичної
сутності [8], дії або бездіяльності людини відповідно до норм права [9].

На наш погляд, кваліфікація адміністративних деліктів – це встановлення
і процесуальне закріплення точної відповідності ознак вчинених особою
протиправних дій або бездіяльності до ознак складу делікту,
передбаченого адміністративним законодавством.

Пізнання юридичної суті адміністративного делікту повинно спиратися на
певний ряд передумов, на підставі яких можливе здійснення кваліфікації.
Передумовою кваліфікації корупційного адміністративного делікту є
попередня діяльність до процесу кваліфікації з установлення і оцінки
фактичних обставин вчинення делікту, що мають юридичну значущість, а
також пошук відповідної адміністративно-правової норми, з’ясування її
змісту [10].

Передумовами кваліфікації корупційних адміністративних деліктів є:

1) всебічне, повне та об’єктивне встановлення всіх фактичних обставин
справи: з’ясовується, чи мала місце протиправна дія, у вчиненні якої
звинувачується особа; встановлюється наявність у діях порушника складу
делікту і відповідність його адміністративно-правовій нормі, що
передбачає відповідальність за вчинені протиправні дії; з’ясовуються
мотиви вчинення протиправних дій та винність особи, а також обставини,
що впливають на характер і ступінь адміністративної відповідальності;
вивчаються дані, що характеризують особистість порушника, характер і
розмір заподіяної шкоди;

2) точне і достовірне визначення юридичного значення всіх фактичних
обставин вчинених протиправних дій і особистості порушника;

3) правильний вибір норми та з’ясування її змісту і значення.

Не здійснюючи детальне з’ясування передумов кваліфікації, відзначимо
лише їх вплив на встановлення і оцінку фактичних обставин вчинення
адміністративного делікту, що мають юридичну значущість, на пошук
відповідної адміністративно-правової норми з метою з’ясування її змісту
та подальшого застосування.

Аналіз практики притягнення до адміністративної відповідальності за
корупційні діяння свідчить, що найбільш суттєвими помилками з боку
правозастосовувачів є помилки у кваліфікації діянь. Саме вони
спричиняють суттєвий відсоток порушень законності при реалізації
антикорупційного законодавства.

Першим кроком у здійсненні кваліфікації корупційного адміністративного
делікту є встановлення його об’єкта.

Суттєвою проблемою кваліфікації за об’єктом є детермінація відносин
зазіхання за таким критерієм, як “виконання функцій держави”. Суб’єкти
юрисдикції повинні враховувати, що відповідальність за незаконне
одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (п.
“а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”) настає за умови
вчинення зазначених дій у зв’язку з виконанням функцій держави.

Так, секретар виконавчого комітету Луківської сільської ради Ю.,
зловживаючи своїм посадовим становищем, з метою незаконного одержання
пільг щодо плати за користування електроенергією та іншими послугами
переоформила будинок, який за правом власності належав її чоловіку М.,
на ім’я свекра – П., котрий користується пільгами як учасник бойових
дій, і внесла до погосподарської книги дані про те, що головою вказаного
господарства є П., прописаний у будинку. Дії Ю. були кваліфіковані як
корупційні та її притягли до адміністративної відповідальності за п. “а”
ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

У даному разі помилковою виявилася кваліфікація об’єктивної сторони
діяння. Як бачимо з матеріалів справи, Ю. прописала П. у будинку, який
належав за правом власності М., на підставі письмової заяви М. У
результаті вступила в дію Постанова Кабінету Міністрів України «Про
порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”» від 16 лютого 1994 р.
№ 94, згідно з якою передбачені цим Законом пільги щодо оплати житла та
комунальних послуг надаються особам, на яких поширюється дія Закону,
незалежно від того, хто є наймачем, і від форми власності житлового
фонду.

Таким чином, Ю. користувалася пільгами не у зв’язку з використанням
службового становища при виконанні функцій держави, а зовсім на інших і
законних підставах. Оскільки Ю. не вчинила жодної з дій, передбачених п.
“а” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”, її безпідставно
визнано винною за цим Законом.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як
безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в
інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за
одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе
особисто, так і для родичів, знайомих і т. ін. У той самий час одержання
кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого
майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством
(п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону “Про боротьбу з корупцією”), визнається
протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою
функцій держави.

Коли протиправні дії особи містять ознаки, передбачені і Законом “Про
боротьбу з корупцією”, і КУпАП чи будь-яким іншим нормативно-правовим
актом, що передбачає адміністративну відповідальність, дії винного
необхідно кваліфікувати за відповідною статтею Закону.

При вчиненні особою двох або більше корупційних правопорушень,
передбачених Законом, остаточно стягнення визначається за правилами ст.
36 КУпАП. У цьому разі до основного стягнення приєднується додаткове,
передбачене відповідною нормою Закону. Наприклад, при вчиненні
корупційного діяння та умисному невиконанні обов’язків по боротьбі з
корупцією призначається основне стягнення у вигляді штрафу в межах
санкції ст. 11 і додаткове у вигляді заборони займати посади в державних
органах та їх апараті – за ст. 7 Закону.

Наступним кроком у забезпеченні адміністративно-правової кваліфікації
корупційних дій є визначення й аналітичне зіставлення ознак об’єктивної
сторони делікту з відповідними ознаками складу делікту.

Проблема полягає у відмежуванні незаконного одержання матеріальних благ
від таких, що Законом не забороняються. Правозатосовчим суб’єктам
необхідно враховувати, що об’єктивна сторона корупційних діянь,
передбачених ч. 2 ст. 1 Закону, полягає в незаконному одержанні
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг у будь-якому вигляді.
Для настання відповідальності за цією нормою Закону не має значення, чи
вчинила особа певні дії (або бездіяльність) на користь того, хто надав
матеріальні блага, послуги, пільги чи інші переваги, чи настали від цих
діянь певні наслідки. Одержання особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку,
творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому
корупційним діянням не вважається.

Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання
особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, а порушення
спеціальних обмежень – з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті
дій або бездіяльності. Відповідальність за нього настає незалежно від
одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Суб’єкт корупційного правопорушення підлягає відповідальності за
сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької,
зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності, а також
в одержанні ними субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг (п. “а”
ч. 1 та п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону) за умови використання ним свого
службового чи посадового становища з метою незаконного одержання за це
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях,
спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката в обхід
встановленого законодавством порядку, в допомозі у реєстрації чи
перереєстрації фірми, товариства і т. ін., у передачі споруд,
обладнання, в організації технічного забезпечення (засобами транспорту,
зв’язку), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця,
прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне
освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Під сприянням зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти, зокрема,
розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення
від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення
митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі
України, транзиті товарів і т. ін.

Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно
розуміти, зокрема, діяльність у сфері приватизації, організації
виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань
громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та
спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних
службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а
також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань і т.
ін.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів
діяльності, не пов’язане з використанням свого службового або посадового
становища, наприклад, шляхом консультацій, не визнається
правопорушенням, передбаченим п. “а” ч.1 чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого
1991 р. юридична особа чи громадянин набувають статусу суб’єкта
підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації та отримання
відповідного свідоцтва. З цього приводу потрібно мати на увазі, що
державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій
держави, не має права самостійно, через представника або підставних осіб
входити до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств,
кредитно-фінансових установ, господарських товариств і т. ін.,
організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють
підприємницьку діяльність.

Виняток з цього правила становлять випадки, коли державний службовець
здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать
державі, та представляє її інтереси в раді товариства (спостережній
раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Не може визнаватися за правопорушення, пов’язане із корупцією, входження
особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет,
журналів), різного роду жюрі, консиліумів, навіть за умови одержання нею
винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з
метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної
практики.

За змістом пункту “б” частини 1 статті 5 Закону під виконанням роботи на
умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної,
ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового
договору. Не визнається сумісництвом наукова, викладацька, творча
діяльність. При з’ясуванні питання, чи є виконувана робота сумісництвом,
потрібно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України “Про роботу за
сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”
від 3 квітня 1993 р. № 245, Положенням про умови роботи за сумісництвом
працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене
наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. № 43) та
доданим до зазначеного Положення Переліком робіт, які не є сумісництвом.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без
передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) тягне
відповідальність не за Законом, а за ст.164 КУпАП.

Правопорушенням, передбаченим п. “б” ч. 3 ст. 5 Закону, визнається
будь-яке неправомірне втручання посадової особи в діяльність іншої
посадової особи чи державного органу з метою перешкоджання виконанню
ними своїх повноважень. Під втручанням слід розуміти умовляння,
шантажування, залякування, погрози, заяви про розголошення відомостей,
що компрометують особу і т. ін.

Забезпечення адміністративно-правової кваліфікації неможливе без
установлення суб’єкта корупційного делікту. Проблемним питанням цієї
частини кваліфікації є ідентифікація особи, що вчинила відповідні дії з
ознаками суб’єкту відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень, які зафіксовані в Законі.

Суб’єктами відповідальності за скоєння адміністративних корупційних
деліктів є: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні,
міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці
(крім тих, що проходять строкову службу) та інші особи, які згідно з
чинним законодавством притягаються до відповідальності за
адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних
статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону “Про боротьбу з корупцією”).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами
Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні
службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники
міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи
їх структурних підрозділів – за ст. 10; особи, на яких покладено
обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або
подавати ці протоколи до суду, – за ст. 11. Крім названих осіб, до
суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі,
особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ,
співробітники Служби безпеки, посадові особи Податкової адміністрації та
податкової міліції, Митної служби й інших правоохоронних органів,
перелічених у ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державний захист
працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., а
також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів,
уповноважені на виконання функцій держави.

Правозастосовувачі повинні враховувати, що особа набуває статусу
державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на
посаду державного службовця незалежно від того, прийняла вона присягу чи
ні, а також, – чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені
ст. 5 Закону обмеження.

Так, лаборант Одеського міського підприємства Державної ветеринарної
медицини Х. за сприяння в одержанні довідок про відсутність захворювань
у птиці, що йшла на продаж, одержала від продавців цього товару як
винагороду 900 г м’яса курки і 8 кг 300 г м’яса свинини. Зазначені дії
було кваліфіковано як порушення ст. 7 Закону “Про боротьбу з корупцією”
від 5 жовтня 1995 р. У даному разі маємо справу з помилковою
кваліфікацією суб’єкта корупційних діянь.

Як стає зрозумілим з матеріалів справи, Х. не була зарахована на посаду
державного службовця, присягу не складала та їй не присвоювався
відповідний ранг. Таким чином, вона не була особою, уповноваженою на
виконання функцій держави.

Згідно з чинним Законом “Про боротьбу з корупцією” відповідальність за
вчинення корупційних правопорушень можуть нести лише особи, уповноважені
на виконання функцій держави. Отже, суб’єктом корупційного
правопорушення Х. була визнана безпідставно.

До категорії посад державних службовців, перелічених у ч. 2 ст. 9 і ст.
25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., Кабінету
Міністрів України було надано право за погодженням з відповідними
державними органами відносити й інші посади. Тому в кожному такому
випадку суди мають перевіряти наявність Акта Кабінету Міністрів України
про віднесення посади особи, яка притягується до відповідальності, до
категорії державних службовців.

До відповідальності за умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з
корупцією (ст. 11 Закону) може притягатися тільки той працівник
правоохоронного органу, на якого безпосередньо покладено обов’язок
складати протоколи про корупційні правопорушення і який умисно не склав
або несвоєчасно склав, а так само не подав до суду такий протокол.
Несвоєчасним складанням протоколу слід вважати нескладання його протягом
передбачених ст. 38 КУпАП строків, які мають обчислюватися з моменту
виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про нього.

У випадках, коли особа, уповноважена на виконання функцій держави,
припустила порушення будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч.
1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо,
послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння слід розглядати як
корупційне і кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 1 та застосовувати
стягнення відповідно до ст. 7 Закону.

Наступним кроком у здійсненні адміністративно-правової кваліфікації
корупційного делікту є встановлення ознак суб’єктивної сторони і
зіставлення їх з ознаками суб’єктивної сторони складу делікту.

У правозастосовчій діяльності виникає проблема винуватості особи в
ненаданні, затриманні або наданні недостовірної чи неповної інформації
(п. “г” ч. 1 ст. 5 Закону). Вирішення цього питання ґрунтується на
аналізі Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., а також
відповідних правових актів, що регулюють інформаційні відносини в
державі.

При цьому важливим чинником є положення, яким встановлюється, що особа,
уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні
інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, передбачених ст.
28–38, 46 зазначеного Закону. Це такі випадки, коли інформація:

а) є державною таємницею;

б) є конфіденційною;

в) стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну
таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;

г) коли її розголошення порушить права людини на справедливий і
об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю,
зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

1. Про підсумки парламентських слухань щодо стану боротьби з корупцією в
Україні: Постанова Верховної Ради України від 5 липня 2001 р. //
Internet. – http:www.rada.kiev.ua.

2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. //
Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 34. – Ст. 266.

3. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. – К.,
2001. – С. 159.

4. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші
правопорушення, пов’язані з корупцією: Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 25 травня 1998 р. № 13 // Internet. – http:www.rada.kiev.ua.

5. Колпаков В.К. Адміністративне право: проект програми навчального
курсу // Юрид. вісник України. – К., 1997 – № 44. – С. 25–32; Програма
курсу навчальної дисципліни “Адміністративне право” // Колпаков В.К.
Адміністративне право України: Підручник. – К., 1999. – С. 691–730;
Юридический энциклопедический словарь. – М., 1984; Большой юридический
словарь. – М., 1999; Большая юридическая энциклопедия // Internet. –
http:www2.kodeks.net/brue.

6. Наумов А.В., Новиченко А.С. Квалификация преступления как логическая
форма юридической оценки // Правоведение. – 1981. – № 2. – С. 86;
Герцензон А.А. Квалификация преступлений.– М., 1947. – С. 3; Коржанский
Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений.– Волгоград,
1976. – С.90–91; Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.–
М., 1972. – С.7–8; Куринов Б.А. Научные основы квалификации
преступлений.– М., 1984. – С.7.

7. Левицкий Г.А. Квалификация преступлений. – М., 1981. – С. 4.

8. Рарог А.И. Понятие и принципы квалификации преступлений // Проблемы
разработки нового уголовного законодательства. // Сб. науч. тр. – М.,
1990. – С. 6.

9. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К., 1985. – С. 6.

10. Остапенко О.І. Кваліфікація адміністративних правопорушень:
Навч.–практ. посіб. – Л., 2000. – С.73.

Зміст | Журнал

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020