.

Адміністративна юрисдикція (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
342 5861
Скачать документ

Реферат

на тему:

Адміністративна юрисдикція

Сутність поняття адміністративної юрисдикції. Необхідність визначення
сутності поняття «юрисдикція» випливає із наявності інших,
альтернативних поглядів на структуру адміністративного процесу.
Найпоширенішим з них є поділ всього масиву адміністративних проваджень
на адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-регулятивні.

У першому випадку йдеться стосовно провадження у справах про
адміністративні проступки, виконавче провадження, провадження щодо
вжиття в адміністративному порядку заходів примусу, дисциплінарне
провадження, провадження за скаргами і т. ін. Усі ці провадження є
провадженнями з вирішення спору про право, їх результат — накладення
стягнення і встановлення порушених правовідносин.

У другому — про провадження у справах розпорядчого, регулятивного
характеру. Це провадження за пропозиціями і заявами, дозвільне
провадження, реєстраційне провадження, установче провадження, кадрове
провадження, адміністративно-договірне провадження і т. ін. За цих
проваджень спір щодо права відсутній. Результатом таких проваджень є
формування, реорганізація, припинення управлінських відносин.

Не може бути сумніву щодо доцільності таких класифікацій. Виникає лише
запитання про коректність використання термінів «юрисдикційні» чи
«неюрисдикційні» провадження.

Саме ця обставина змушує з’ясувати сутність поняття «адміністративна
юрисдикція» і його кореляцію із законодавством України.

Під «юрисдикцією» розуміється компетентність відповідних органів,
посадових осіб розглядати юридичне значущі справи і приймати щодо їх
вирішення юридичне обов’язкові рішення.

Традиційно склалося так, що в суспільній свідомості термін «юрисдикція»
частіше ототожнюється з кримінальним судочинством, із судовою
підвідомчістю кримінальних справ або підсудністю.

Юридичні словники, видані за часів існування СРСР, під «юрисдикцією»
розуміють установлену законом (чи іншим нормативним актом) сукупність
повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і
справи про правопорушення, тобто оцінювати дії фізичної особи або іншого
суб’єкта права стосовно їх правомірності, застосовувати юридичні санкції
до правопорушників.

Таким чином, на певному етапі розвитку юридичної науки поняття
юрисдикції вийшло за рамки кримінально-судочинного трактування і
поширилося на інші правові сфери, у яких вирішуються правові спори. Перш
за все це сфера адміністративно-деліктного права. Орієнтуючись з цього
приводу на Конституцію України (п. 22 ст. 92) слід розрізняти юрисдикцію
цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-деліктну і
дисциплінарну.

Подальший розвиток уявлень щодо поняття «юрисдикція» має пов’язуватись
із законодавством України після 1990 р. Саме воно дає підстави наситити
термін «юрисдикція» більш широким розумінням і визначити його як
юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових осіб)
здійснювати свої функції щодо встановлених об’єктів, структур, сфер.

У такому розумінні цей термін використано у Постанові Верховної Ради
Української РСР «Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних
підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на
території республіки» від 6 червня 1991 р. і Положенні про порядок
переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і
організацій союзного підпорядкування, розташованих на території
республіки (затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 3 липня
1991 р. № 66).

Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16
травня 1995 р. неодноразово користується цим терміном у значенні права
на вирішення будь-яких питань, а не лише спорів, у морській економічній
зоні.

Так, ст. 4 «Суверенні права та юрисдикція України у виключній (морській)
економічній зоні України» наголошує, що Україна у своїй виключній
(морській) економічній зоні має юрисдикцію щодо створення і використання
штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових
досліджень, захисту та збереження морського середовища; у ст. 11
«Юрисдикція України щодо штучних островів, установок і споруд» йдеться
про юрисдикційні дії у виключній (морській) економічній зоні, якими є
встановлення навколо штучних островів, установок і споруд зон безпеки і
здійснення у цих зонах відповідних заходів для гарантування безпеки як
судноплавства, так і штучних островів, установок та споруд, встановлення
митних, податкових, санітарних, імміграційних правил та інших; у ст. 13
чітко виписані регулятивна і дозвільна функції юрисдикції: «Україна,
здійснюючи свою юрисдикцію, має право регулювати і дозволяти проводити
морські наукові дослідження у своїй виключній (морській) економічній
зоні. Спеціально уповноважені органи України дають свою згоду на
проведення морських наукових досліджень у виключній (морській)
економічній зоні за умови, що ці дослідження проводяться лише у мирних
цілях, для розширення знань про морське середовище на благо людства і не
несуть загрози навколишньому природному середовищу».

З аналогічним змістом термін «юрисдикція» застосовано у Кодексі
торговельного мореплавства України. Стаття 32 «Національна належність
судна. Право плавання під Державним прапором України» фіксує: «Поняття
«українське судно» або «судно України» означає національну належність
судна, на яке поширюється юрисдикція України».

Таким чином, «юрисдикцію» можно розуміти:

а) як компетентність судових органів щодо вирішення кримінальних справ;

б) як компетентність судових органів щодо вирішення не тільки
кримінальних, а й будь-яких інших справ;

в) як компетентність будь-яких (включаючи судові) органів (посадових
осіб) щодо вирішення спорів про право;

г) як юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових осіб)
здійснювати свої функції щодо встановлених об’єктів, структур, сфер.

Співвідношення вищезазначених трактувань полягає у тому, що вони
розміщені за принципом «від часткового до загального». Кожна попередня є
часткою наступної, а остання поглинає всі інші.

Використовуючи цей підхід, можна конструювати різні види юрисдикцій.
Наприклад: юрисдикцію як компетентність щодо розгляду справ про
правопорушення, за здійснення яких передбачене застосування кримінальних
покарань, адміністративних і дисциплінарних стягнень, а також вжиття
примусових заходів, пов’язаних з правопорушеннями. Це юрисдикція
кримінально-правова, адміністративно-деліктна, як частина
адміністративно-правової і дисциплінарна (такою є компетентність у
вирішенні адміністративних справ щодо дрібного хуліганства); юрисдикцію
як компетентність щодо розгляду справ, не пов’язаних із
правопорушеннями, а також справ про правопорушення, за вчинення яких не
передбачене вжиття примусових заходів покарання. Це юрисдикція
цивільно-правова й адміністративно-правова, виключаючи
адміністративно-деліктну. Такою є компетентність у вирішенні
адміністративних справ про видачу ліцензій, компетентність у вирішенні в
цивільному порядку справ про захист честі, достоїнства, ділової
репутації (вжиття в такому разі примусового заходу є відновлювальною чи
компенсаційною мірою).

Адміністративна юрисдикція (на відміну від цивільно-правової,
кримінально-правової і дисциплінарної) поділяється на три види:

а) адміністративно-регулятивну, тобто компетентність вирішування
адміністративних справ, що виникають за іншими, крім виникнення спору
про право і здійснення адміністративного правопорушення, підставами
(справи про видачу ліцензій, державну реєстрацію автотранспортних
засобів тощо);

б) адміністративно-судочинну, тобто компетентність адміністративних
судів щодо вирішення відповідних справ;

в) адміністративно-деліктну, тобто компетентність вирішення справ про
адміністративні правопорушення, за здійснення яких передбачається
накладення адміністративних стягнень.

У дослідженнях зазначених видів адміністративної юрисдикції
спостерігається помітна диспропорція. Основні зусилля вчених виявилися
сконцентрованими у сфері деліктної адміністративної юрисдикції. Вказуючи
на цю диспропорцію, слід зазначити, що для її існування є відповідні
причини. Адміністративні правопорушення належать до найпоширенішого виду
порушень чинного законодавства. Вони вносять значну дезорганізацію в
систему діючих суспільних відносин і зумовлюють необхідність «включення»
механізму державного примусу, застосування до правопорушників стягнень.
Тому і дослідження «відхилилися» у бік деліктної адміністративної
юрисдикції, тим більше, що основні з них проведені вченими
правоохоронної системи.

Розвиток адміністративного права на сучасному етапі, визнання важливості
його регулюючої ролі у процесі поглиблення реформ, подолання штучного
протиставлення держави та ринку, реалізація потреби в істотному
посиленні дієздатності держави, особливо у соціальній сфері, процесах,
пов’язаних зі змінами соціальної структури суспільства, вимагають
відповідної переорієнтації наукових досліджень, у тому числі й
досліджень адміністративно-процесуальної сфери.

Вищезазначене дозволяє цілком обґрунтовано запропонувати, крім
розглянутого попередньо, поділ адміністративних проваджень на: а)
адміністративно-регулятивні; б) адміністративно-судочинні; в)
адміністративно-деліктні.

Суб’єкти адміністративно-деліктної юрисдикції. Суб’єкти
адміністративно-деліктної юрисдикції — це органи (посадові особи),
уповноважені державою вирішувати справи про адміністративні
правопорушення (проступки).

Конституційне положення про те, що виключно законами України
визначаються діяння, які належать до адміністративних правопорушень, і
відповідальність за них (п. 22 ст.92 Конституції), щодо суб’єктів
адміністративно-деліктної юрисдикції, реалізовано в КУпАП.

У розділі III «Органи, уповноважені розглядати справи про
адміністративні правопорушення» (гл. 17) подано їх перелік.

Сукупність суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції становить
єдину систему, за допомогою якої будь-які справи про адміністративні
правопорушення вирішуються за загальними правилами, що встановлені
державою. Специфіка (особливості) цієї системи зумовлена різноманіттям
адміністративних правопорушень.

Ці особливості такі:

по-перше, множинність суб’єктів, що наділені компетенцією з вирішення
цих справ;

по-друге, швидкість реагування на правопорушення. Стаття 277 КУпАП
встановлює загальний 15-денний термін від дня одержання компетентним
органом протоколу й інших матеріалів. При цьому для окремих складів
установлені терміни — доба, 3 дні, 5 днів, 7 днів;

по-третє, профілактична спрямованість адміністративно-деліктної
юрисдикції. Згідно зі ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є
виховання особи в дусі додержання правових установлень і запобігання
правопорушенням;

по-четверте, неоднорідність суб’єктів адміністративно-деліктної
юрисдикції. Вони різняться за: а) правовою природою утворення; б) цілями
утворення; в) структурою повноважень; г) порядком ухвалення рішення у
справі; д) безпосередньою компетенцією.

За правовою природою утворення вони поділяються на органи:

що стосуються сфери виконавчої влади (ст. 222 — органи внутрішніх

справ, ст. 222 — прикордонні війська, ст. 230 — органи Міністерства

праці і соціальної політики);

що стосуються сфери судової влади (ст. 221 — суди);

що стосуються сфери місцевого самоврядування (ст. 219 — виконавчі
комітети селищних і сільських рад).

За цілями утворення вони поділяються на органи:

утворені виключно для здійснення юрисдикційних функцій (наприклад, ст.
218 — адміністративні комісії);

утворені для здійснення як юрисдикційних, так і інших функцій
(наприклад, ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст.
222і — прикордонні війська, ст. 235 — військові комісаріати).

За структурою повноважень вони поділяються на органи:

• територіальної компетенції, тобто здійснюючі
адміністративно-деліктну юрисдикцію в межах
адміністративно-територіальної одиниці

(ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст. 218 —
адміністративні комісії);

• галузевої компетенції, тобто здійснюючі адміністративну юрисдикцію

в межах галузі керування (ст. 222і — прикордонні війська, ст. 225 —
органи морського транспорту).

За порядком ухвалення рішення у справі вони поділяються на органи:

колегіальні, до яких за чинним КУпАП належать адміністративні комісії
(ст. 218), виконавчі комітети селищних і сільських рад (ст. 219);

th

?????жені на те посадові особи, до яких належать, наприклад, органи
внутрішніх справ (ст. 222). За безпосередньою компетенцією органи
адміністративно-деліктної

юрисдикції детерміновані законодавцем і зафіксовані у відповідних
статтях глави 17 «Підвідомчість справ про адміністративні
правопорушення» КУпАП.

Офіційна класифікація органів, уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення, представлена в ст. 213 кодексу.
Відповідно до неї справи про адміністративні правопорушення
розглядаються:

а) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних,
міських, районних у містах, селищних, сільських рад (п. 1);

б) виконавчими комітетами селищних, сільських рад (п. 2);

в) районними, міськими судами (суддями) (п. 4);

г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими
органами (посадовими особами), уповноваженими на те (п. 5).

Таким чином, законодавець визначає головні види суб’єктів
адміністративно-деліктної юрисдикції.

Керуючись п. 1 цієї статті, слід враховувати, що адміністративні комісії
утворюються: а) у районах областей, районах міст Києва і Севастополя
згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від
9 квітня 1999 р. — місцевими державними адміністраціями; б) у містах,
селах і селищах згідно зі ст. 38 Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» від 21 березня 1997 р. — виконкомами місцевих
рад.

Характерною рисою адміністративних комісій, що відрізняє їх від усіх
інших суб’єктів адміністративної юрисдикції, є їх правомочність
розглядати будь-які справи про адміністративні правопорушення, якщо такі
справи не віднесені до ведення інших органів (ст. 214 КУпАП).

Пункт 2 ст. 213 відносить до органів, уповноважених розглядати справи
про адміністративні правопорушення, виконавчі комітети селищ і сел. Види
складів адміністративних правопорушень, підвідомчих цим органам,
зазначені в ст. 219.

Керуючись цим пунктом ст. 213 слід пам’ятати, що відповідно до ст. 38
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 березня
1997 р., крім сільських і селищних виконавчих комітетів право розглядати
справи про адміністративні правопорушення належить і міським виконавчим
комітетам. Однак на практиці міські виконавчі комітети справи про
адміністративні правопорушення не розглядають — вони передаються для
розгляду адміністративних комісій.

Ще одна важлива обставина пов’язана з адміністративною юрисдикцією
виконавчих комітетів:

відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» у сільських радах, що представляють територіальні громади
чисельністю до 500 жителів, виконавчий комітет може не створюватися.
Рішення про це приймається відповідною територіальною громадою чи
сільською радою;

у разі прийняття такого рішення функції виконкому (крім розпорядження
земельними і природними ресурсами) одноосібно здійснює сільський голова.
Таким чином, виникають формальні підстави для одноособового розгляду
сільським головою справ про адміністративні правопорушення;

у випадку, якщо справа підвідомча водночас виконавчому комітетові й
адміністративній комісії, то рішення щодо безпосереднього суб’єкта
юрисдикції приймає виконавчий комітет (статті 141, 142, 152 та ін.).
Постанова у справі про адміністративне правопорушення виконавчим
комітетом сільської, селищної ради приймається у формі рішення.

Наступний вид суб’єктів адміністративної юрисдикції згідно з п. 4 ст.
213 — районні (міські) суди (судді), їхня безпосередня компетенція у цій
сфері регламентована ст. 221 КУпАП. Правові основи діяльності судів в
Україні закріплені Конституцією України, Законом України «Про судоустрій
України» від 7 лютого 2002 р.

Повноваження з розгляду справ про адміністративні правопорушення мають
судді районних і міських судів. У колегіальному складі справи про
накладення адміністративних стягнень суди не розглядають. У
колегіальному складі суди розглядають у порядку цивільного судочинства
(глава 31 ГПК України) справи щодо оскарження дій органів і посадових
осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень.

До компетенції суддів законодавець відніс: а) справи, які на його думку
є найскладнішими щодо кваліфікації дій правопорушника і встановлення
його винуватості; б) справи, у яких може виникнути доцільність
накладення суворішого адміністративного стягнення; в) усі категорії
справ про проступки, вчинені неповнолітніми.

У наступну групу суб’єктів адміністративною юрисдикцією Fп. 5 ст. 213)
зведені органи зі сфери функціонування виконавчої влади, їх
адміністративно-юрисдикційна компетенція закріплена в статтях КУпАП,
кожна з яких присвячена конкретному суб’єктові. Примітко, що
законодавець не дає їх вичерпного переліку. Це зумовлено динамізмом
усієї системи суб’єктів адміністративної юрисдикції, необхідністю
оперативно й адекватно реагувати на зміни в суспільному і державному
житті.

Особливості адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ.
Адміністративно-деліктна юрисдикція органів внутрішніх справ
регламентована ст. 222 КУпАП. Відповідно до неї вони розглядають
адміністративні справи щодо таких 9 видів правопорушень:

порушення громадського порядку;

порушення правил про валютні операції;

порушення правил паспортної системи;

правил перебування в Україні та транзитного проїзду через територію
України іноземців і осіб без громадянства;

правил дорожнього руху;

правил, що забезпечують безпеку руху транспорту;

правил користування засобами транспорту;

правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті;

незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших
паливно-мастильних матеріалів.

У КУпАП вони визначені в 114 складах і розміщені у 62 статтях (6 з 11
глав Особливої частини):

глава 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і
здоров’я населення» — 1 склад;

глава 9 «Адміністративні правопорушення у сільському господарстві.
Порушення ветеринарно-санітарних правил» — 2 склади;

глава 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі
шляхового господарства і зв’язку» — 70 складів;

глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського
харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій
діяльності» — 4 склади;

глава 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський
порядок і громадську безпеку» — 9 складів;

глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений
порядок управління» — 28 складів.

Право розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені
органів внутрішніх справ (міліції) надано посадовим особам цих органів,
що зведені законодавцем у 8 груп:

начальники органів внутрішніх справ і їх заступники;

начальники чи заступники начальників відділів (управлінь) внутрішніх
справ;

начальники лінійних пунктів міліції;

працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням правил з
охорони порядку та безпеки руху на залізничному транспорті (ст. 109), а
також правил користування засобами залізничного транспорту (ст. 110);

начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ на
транспорті та інших органів внутрішніх справ, прирівняних до районних і
міських відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень
міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;

дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

начальники чи заступники начальників відділень (відділів, управлінь,
Головного управління) ДАІ, дорожньої міліції, командири чи заступники
командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби;

працівники Державної автомобільної інспекції, що мають спеціальні
звання.

Справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі органам внутрішніх
справ (міліції), крім справ про порушення правил дорожнього руху й
пошкодження доріг, залізничних переїздів та інших дорожніх споруд, від
імені цих органів розглядають у повному обсязі начальники чи заступники
начальників територіальних відділів (управлінь) внутрішніх справ.

У деяких випадках, поряд з ними й у межах наданих повноважень, справи
про адміністративні правопорушення можуть розглядати й інші посадові
особи органів внутрішніх справ.

Зокрема, справи про порушення правил з охорони порядку та безпеки руху
на залізничному, морському і річковому транспорті (частини 1—4 ст. 109,
ч. З ст. 114 і ст. 116), правил користування засобами зазначених видів
транспорту (ст. 110, ч. 1 ст. 115 і ч 2 ст. 117), правил безпеки
польотів (ст. 111), правил перевезення небезпечних речовин і предметів
на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті (частини
1—3 ст. 133), про безквитковий політ пасажира (ч. 2 ст. 135) можуть
розглядати також начальники лінійних пунктів міліції. При цьому розмір
штрафу, що накладається начальниками лінійних пунктів міліції, не може
перевищувати чотирьох неоподатковуваних податком мінімумів доходів
громадян.

Справи про викидання сміття й інших предметів з вікон і дверей вагонів
потягів, про перехід через залізничні колії у невстановлених місцях (ч.
З ст. 109), про порушення правил користування засобами залізничного
транспорту (ст. ПО) розглядають також інші працівники міліції, на яких
покладений нагляд за додержанням відповідних правил

Начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ на
транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівняних до
територіальних відділів (управлінь) внутрішніх справ, а також начальники
відділень міліції мають право, поряд з начальниками територіальних
органів внутрішніх справ, розглядати справи про незаконне придбання чи
збереження наркотичних засобів у невеликих розмірах або вживання
наркотичних засобів без призначення лікаря (ч. І ст. 44), виготовлення,
збереження самогону й апаратів для його вироблення (ст. 176), придбання
самогону й інших міцних спиртних напоїв домашнього виробництва (ст.
177), роз-пиття спиртних напоїв у громадських місцях і появу в
громадських місцях у п’яному вигляді (ст. 178).

Повноваження посадових осіб ДАТ визначаються пунктами 2 і З ст. 222.
Вони розглядають справи про адміністративні проступки, пов’язані з
порушенням правил дорожнього руху, а також деякі інші (наприклад,
самовільне використання транспортних засобів чи механізмів, збереження
транспортних засобів у невстановлених місцях — ст. 132). Це справи про
перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, недодержання
вимог дорожніх знаків, порушення правил перевезення людей, проїзду
перехресть (ст.122), про невиконання водієм вимог працівника міліції
щодо зупинки транспортного засобу, залишення місця дорожньо-транспортної
події (ст. 122), участь водіїв мотоциклів, інших транспортних засобів у
груповому пересуванні (ст. 122), порушення водіями правил проїзду
залізничних переїздів (ст. 123), порушення водіями правил дорожнього
руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, доріг,
дорожніх споруд, іншого майна (ст. 124), керування транспортними
засобами особами, які не мають прав на керування (ст. 126), порушення
правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, водіями та іншими
особами, що створили аварійну обстановку (ст. 127), керування
транспортними засобами у стані сп’яніння (ст. 130), використання водіями
транспортних засобів у корисливих цілях (ч. 1 ст. 132).

За відсутності у відділі внутрішніх справ відділення (відділу) ДАІ
зазначені справи розглядаються начальником або заступником начальника
відділу внутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участь
представники трудових колективів і громадських організацій.

Деякі категорії справ перебувають у подвійній юрисдикції: підвідомчі
водночас міліції та суду. Це, зокрема, справи про незаконне виробництво,
придбання, збереження, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи
психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ч. І ст. 44);
справи про третє протягом року розлиття спиртних напоїв у громадських
місцях чи появу в цих місцях у п’яному вигляді (ч. З ст. 178); дрібне
хуліганство (ст. 173).

Таке положення дає право посадовим особам органів внутрішніх справ
направляти відповідні справи до суду, якщо вони прийдуть до висновку, що
застосування до порушника штрафу — міра недостатня.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020