Реферат на тему:

Адміністративна відповідальність та фінансові санкції за порушення
податкового законодавства

У теорії права виділяють чотири види юридичної відповідальності:
кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову. Жоден
із зазначених видів відповідальності не має чіткого законодавчо
закріпленого визначення, однак для кожного з них існує відповідний
законодавчий акт, який містить у собі загальні положення, що стосуються
підстав відповідальності, її принципів, підстав звільнення від неї тощо:
для кримінальної відповідальності – Кримінальний кодекс України; для
адміністративної – Кодекс України про адміністративні правопорушення;
для цивільно-правової – Цивільний кодекс України; а для дисциплінарної –
Кодекс законів України про працю. Водночас, із появою в економіці
суб’єктів господарської діяльності різної форми власності прийнято
чимало законів, у яких сформульовані певні правопорушення, а для
юридичних осіб встановлено санкції за їх вчинення. У багатьох випадках
ці санкції називаються “фінансовими” або” штрафні санкції”.

Фінансові санкції є іманентною ознакою адміністративно-деліктної
відповідальності юридичних осіб за негативні наслідки економічної
(підприємницької) діяльності. У статті 14 Закону України від 3 серпня
1990 року “Про економічну самостійність України” та в інших
нормативно-правових актах встановлюється основний вид відповідальності у
сфері економіки – економічні або фінансові санкції, що юридично є
тотожними поняттями. Встановлення такого роду санкцій є намаганням
використати економічну мотивацію з метою запобігання правопорушення,
тобто зробити невигідною, обтяжливою неправомірну поведінку суб’єктів
підприємницької діяльності.

Адміністративно-деліктна відповідальність випливає з тих зобов’язань
суб’єктів господарювання, за якими вони перебувають в абсолютних
правовідносинах із оточуючим середовищем або якщо і не перебувають у
правовідносинах, проте повинні відповідати за делікт створення певної
безпеки або загрози.

Поява нового правового терміна “фінансові”, наявність певних
особливостей правовідносин, які передбачають існування санкцій,
неврегульовані вищенаведеними кодексами.

Суспільно-політична ситуація в Україні, призвела до прийняття Верховною
Радою України, не чекаючи відповідного наукового забезпечення, низки
законів, якими було встановлено адміністративну відповідальність
юридичних осіб.

Такі норми містять Закон України “Про зайнятість населення” від
01.03.1991р., “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ
та організацій за правопорушення у сфері містобудування“ від 14.10.1994
р., “Про виключну (морську економічну зону України” від 16.05.1995
р. “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від
23.03.1996 р., “Про відповідальність підприємств, установ та організації
за порушення законодавства про ветеринарну медицину” від 05.12.1996 р.,
“Про електроенергетику” від 16.10.1997 р.,”Про державне регулювання
видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і
дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18.11.1997
р. тощо.

Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням
(проступком) вважається протиправна, винна (умисна або необережна) дія
чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок,
власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління
і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Накладання на підприємство, установу або організацію штрафу, безперечно,
є ретроспективною юридичною відповідальністю, яка полягає в обов’язку
юридичної особи-правопорушника понести відповідальність у вигляді
стягнень, які від імені держави накладають посадові особи уповноважених
органів. Вивчення місця санкцій щодо підприємств, установ або
організацій у системі юридичної відповідальності дає підстави зробити
висновок, що види стягнень у вигляді штрафів – атрибут адміністративної
відповідальності.

Як зазначає Є. Трубецкой, дієздатність юридичної особи дістає вияв у
певних фізичних осіб, представників, які діють від її імені. Дії цих
представників вважаються діями самої юридичної особи. Однак ні особи,
уповноважені бути представниками юридичної особи, ні взагалі фізичні
особи, які входять до її складу, не повинні ототожнюватись із самою
юридичною особою.

У зв’язку з тим, що штрафна санкція має двояке значення, а у юридичній
науці частіше застосовується до правопорушників, ми вважаємо, що
необхідно навести законодавче визначення цього поняття щодо платників
податків: штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі або у
вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені
та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з
порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними
законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, на підставі рішення
контролюючого органу. Дане визначення дещо відрізняється від загального.

Платник податків – юридичні особи, їх філії, відділення, інші
відокремленні підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також
фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи
не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов’язок
утримати та (або сплачувати податки, збори чи обов’язкові платежі), пеню
та штрафні санкції, Поняття юридичної особи вживається зовсім недавно, у
законодавстві дано його визначення.

Юридичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, зокрема підприємства
з іноземними інвестиціями або інші юридичні особи, які не є суб’єктами
підприємницької діяльності, а також фізичні особи (громадяни, іноземні
громадяни та особи без громадянства), які здійснюють діяльність,
віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або ввозять
(пересилають) товари на митну територію України, зобов’язані відповідно
до чинного законодавства зареєструватися протягом строків, визначених
законодавством.

Правопорушення – діяння людей, що включають два варіанти поведінки:
активна дія суб’єкта або юридично значима бездіяльність. Подібна
поведінка може бути віднесена до правопорушення тільки за умови його
суспільної небезпеки, тобто за умови включення в себе наявності шкоди.
Заподіюючи шкоду суспільству, правопорушник створює юридично визначену
небезпеку або зловживає правом. Протиправність у цьому випадку саме і є
діянням з юридично вираженою суспільною небезпекою, його шкідливістю для
суспільства.

Адміністративна відповідальність являє собою заходи адміністративного
впливу за допомогою адміністративно-правових норм. Особливостями
адміністративних санкцій є:

– відсутність тяжких правових наслідків;

– застосування стосовно менш тяжких податкових правопорушень.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнені громадяни та
посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства.

Фінансова відповідальність припускає покарання уповноваженим органом
платника податків за здійснення податкового правопорушення в порядку,
встановленому правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів
із забезпечення грошових надходжень до бюджету.

Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства
застосовується до юридичних осіб, реалізовується шляхом:

– стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу до бюджету у
формі податку;

– штрафу ( накладеного податковим органом);

– пені, яка стягується з платника за затримку сплати податку;

Механізм сплати сум, нарахованих податковим органом за порушення
податкового законодавства, регулюється конкретними нормативними актами,
що характеризують окремі види податків або відповідальність платників
податків. Детальніше цей механізм конкретизується Декретом Кабінету
Міністрів “Про стягнення не внесених у термін податків неподаткових
платежів” від 21 січня 1993 року.

Коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного
відшкодування, заявленої в податковій декларації про податок на додану
вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового
зобов’язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого
завищення, платник податку визначається таким, що ухиляється від
оподаткування, до нього застосовуються санкції відповідно до
законодавства.

Коли ж на момент перевірки платника податку органом державної податкової
служби суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу
податкового кредиту, залишаються документально не підтвердженими,
платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,
установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену документально.

Відповідно до статті 11 Закону України “Про систему оподаткування” від
18 лютого 1997 року № 77/97–ВР говориться, що відповідальність за
правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть
платники податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів
України.

Фінансові санкції за наслідки документальних перевірок та ревізій, які
здійснюються органами державної податкової служби України та іншими
уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах,
передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких
перевірок або ревізій.

Таким чином, виникає ситуація, коли відповідальність у вигляді
застосування до правопорушників фінансових санкцій або “штрафів”
теоретично має всі ознаки адміністративної, однак при вчиненні таких
правопорушень неможливо користуватися нормами Кодексу України про
адміністративні правопорушення. Із загального поняття правопорушення
враховуються специфічні ознаки, наведені вище, внаслідок цього можна
стверджувати, що податкове правопорушення – протиправне (здійснене
порушення відповідно до податкового законодавства), винне діяння (дія
або бездіяльність) особи, пов’язана з невиконанням або неналежним
виконанням податкового обов’язку, за яке встановлена юридична
відповідальність.

Проблема в тому, що в чинному законодавстві не визначено поняття вини
юридичних осіб, а також окремі процесуальні строки, що закріплені в
названому Кодексі, непридатні для застосування при притягненні до
відповідальності юридичних осіб. Наприклад, ст. 38 цього Кодексу
встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше
двох місяців із дня вчинення правопорушення, а при триваючому
правопорушенні – двох місяців із дня його виявлення.

Як правило, правопорушення юридичних осіб, за які передбачено
застосування фінансових санкцій, можуть бути виявлені державними
контролюючими та наглядовими органами, в результаті цього практично буде
паралізована лише діяльність суб’єктів господарської діяльності. Якщо ж
виконувати положення даної статті, то стосовно більшості правопорушень
юридичних осіб закінчиться строк давності притягнення до
відповідальності, що, в свою чергу, зведе нанівець діяльність
контролюючих органів, знизить ефективність державного впливу на
правопорушників. Однак дане твердження не потрібно розцінювати як
обґрунтування позиції щодо необхідності застосування фінансових санкцій
без будь-яких строків давності і яке не закріплено у Декреті Кабінету
Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк податків і
неподаткових платежів”.

Можливість притягнення юридичних осіб до відповідальності у вигляді
“фінансових санкцій”, “штрафів”, повинна обмежуватися певними строками,
за які відповідно державні установи мають право здійснити свої
контролюючі функції. Такі строки, на наш погляд, мають співвідноситися
із строками позивної давності, що існують у цивільно-правових
відносинах. Оскільки фінансові санкції безпосередньо пов’язані з
наслідками господарської діяльності для застосування фінансових санкцій,
а також строків для винесення рішення щодо їх застосування, то це
сприятиме нормалізації роботи суб’єктів господарської діяльності, а
також оперативності та ефективності роботи відповідних контролюючих та
податкових органів, які будуть змушені своєчасно реагувати на
правопорушення підприємницької діяльності. При цьому необхідно окремо
передбачити, що строк застосування санкцій не повинен перевищувати
одного року з часу виявлення відповідного правопорушення.

Для визнання вини юридичної особи як суб’єктивної характеристики,
перевагу матиме не оцінка фізичною особою власних дій, а оцінка того,
яким чином її дії впливають на дії саме юридичної особи, оцінка їх
характеру. У кінцевому результаті від волі зазначеної фізичної особи
залежатиме вчинене юридичною особою правопорушення чи ні.

Похожие записи