Реферат на тему:

Адміністративна відповідальність

ПЛАН

1. Поняття і основні риси адміністративної відповідальності

2. Законодавчі основи адміністративної відповідальності

3. Адміністративне правопорушення, його склад

4. Загальні правила і строки притягнення до адміністративної
відповідальності

5. Адміністративна відповідальність юридичних осіб

§ 1. Поняття і основні риси адміністративної відповідальності

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на
правопорушників загальнообов’язкових правил, як діють у державному
управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб
обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру.
Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної
відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої. Разом з тим
адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного
примусу і наділена всіма його ознаками.

Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її
підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до
адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є
суб’єктами виконавчої влади. Їх перелік наводиться у розділі III КпАП.
Суб’єктами адміністративної юрисдикції є також районні (міські) суди
(судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовуються
адміністративні стягнення, передбачені у ст. 24 КпАП. Порядок
притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює
умови для його оперативного і економічного використання. Слід звернути
увагу на те, що між правопорушником та органом (посадовою особою), який
накладає стягнення, відсутні службові відносини, що є характерним для
дисциплінарної відповідальності. Адміністративна відповідальність
урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний
перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень та
органів, уповноважених їх застосовувати. До цього виду юридичної
відповідальності притягаються порушники загальнообов’язкових правил
(норм), встановлених повноважними суб’єктами.

Суб’єктами правопорушень можуть бути фізичні особи — громадяни і
посадові особи, а за деякі правопорушення — державні службовці (Закон
України «Про боротьбу з корупцією»).

§ 2. Законодавчі основи адміністративної відповідальності

Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання
встановлення адміністративної відповідальності, становить Конституція
України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і
повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними
актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні
правопорушення. До його системи входять законодавчі і підзаконні акти,
норми, що включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені.

Важливим джерелом правоохоронних норм у свій час стали Основи
законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні
правопорушення, прийняті Верховною Радою СРСР 23 жовтня 1980 р. У них
вперше були кодифіковані найважливіші матеріальні та процесуальні норми
щодо адміністративної відповідальності, визначені завдання та закріплена
система законодавства про адміністративні правопорушення, встановлені
поняття і структура адміністративного правопорушення, види
адміністративних стягнень, загальні правила та строки їх накладення,
закріплені система органів, уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення, порядок виконання, оскарження та
опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

У регулюванні адміністративної відповідальності особлива роль належить
КпАП, який прийнято 7 грудня 1984 p. (введений в дію з 1 червня 1995
p.). КпАП складається з п’яти розділів: І. Загальні положення; II.
Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; III.
Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення; IV. Провадження в справах про адміністративні
правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних
стягнень. Розділи містять 33 глави, а останні — статті.

У КпАП кодифіковано законодавство України про адміністративну
відповідальність. Поряд з матеріальними нормами цей акт містить
адміністративно-процесуальні норми, які регулюють провадження в справах
про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про
накладення адміністративних стягнень.

Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адміністративну
відповідальність, але вони містяться у законодавчих міжгалузевих актах
(Повітряний, Митний кодекси, закони України «Про надзвичайний стан»,
«Про боротьбу з корупцією», «Про охорону державного кордону» та ін.).

До складу нормативних актів, що містять норми про адміністративну
відповідальність, належать закони, норми яких не включені до КпАП.
Питання адміністративної відповідальності регулюються також указами
Президента України, постановами Кабінету Міністрів України. Акти з
адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі
комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та
епізоотіями. Обласні, Київська та Севастопольська міські ради мають
право встановлювати також правила благоустрою міст та інших населених
пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках, правила додержання тиші
у громадських місцях, які в КпАП не визначені, але у ньому за їх
порушення передбачена адміністративна відповідальність. Тому вони також
є нормативною основою адміністративної відповідальності.

Разом з наведеним слід підкреслити, що відповідно до ст. 92 Конституції
України виключно законами України визначаються діяння, які є
адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Законодавство про адміністративні правопорушення має завданням охорону
суспільного ладу України, власності, соціально-економічних, політичних
та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів
підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління,
державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання
правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного
додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і
гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх
обов’язків, відповідальності перед суспільством. Велике значення
надається попередженню адміністративних правопорушень.

Здійснення перелічених завдань залежить від правильного застосування
чинного законодавства про адміністративні правопорушення, додержання
законності.

Роль адміністративної відповідальності у боротьбі з правопорушеннями
постійно зростає, збільшується кількість складів адміністративних
правопорушень, більш суворими стали санкції за проступки. Встановлюється
відповідальність за дії, які раніше взагалі не належали до правопорушень
(неповага до суду, корупція, порушення податкового законодавства,
недобросовісна конкуренція та ін.).

Адміністративна відповідальність вводиться замість кримінальної
(декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи кримінального права
декриміналізація обумовлює подальше розширення сфери використання
засобів адміністративного впливу. Одночасно збільшується і кількість
правопорушень, за які поряд з дисциплінарними і цивільно-правовими
заходами застосовуються адміністративні стягнення (корупція,
недобросовісна конкуренція та ін.).

Значна увага надається адміністративному примусу в боротьбі з пияцтвом,
наркоманією, посяганням на власність, у забезпеченні нормальної
діяльності представників влади, виконання вимог посадових осіб,
державних органів, правил громадської безпеки, охорони природи.

Важливим є питання про відмежування адміністративних правопорушень від
кримінальних, дисциплінарних та цивільно-правових. Законом передбачено і
деякі конкретні ознаки, за якими кримінальне правопорушення
відрізняється від адміністративного. У зв’язку з цим для правильної
кваліфікації правопорушень необхідно зіставити ст. 9 КпАП і ст. 7
Кримінального кодексу України, проаналізувати їх зміст і тільки після
цього (і у поєднанні з фактичними обставинами вчинення правопорушення, з
урахуванням наслідків протиправних діянь) вирішити питання про
притягнення винної особи до кримінальної чи адміністративної
відповідальності.

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим,
що суб’єкт адміністративного проступку не перебуває у службовій
залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до
адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є
підставою для притягнення винної особи до дисциплінарної
відповідальності, — це протиправне діяння (дія або бездіяльність)
працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи
установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в
порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою
передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в
накладенні на винних дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов’язані зі службовими,
трудовими обов’язками винної особи. Проте не завжди ця умова є
необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі
дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових
обов’язків, розглядаються як адміністративні правопорушення (випуск на
лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає
встановленим вимогам).

При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивільно-правової
слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов’язків, які
випливають з цивільно-правових угод, тобто угод, що виникають між
рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки,
передбачає нерівність сторін відносин.

§ 3. Адміністративне правопорушення, його склад

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна,
винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на
державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян,
на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено
адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

У законі одночасно наводяться два терміни: «адміністративне
правопорушення» і «адміністративний проступок», але останній не є
особливим різновидом адміністративних правопорушень.

Адміністративне правопорушення (проступок) характеризується низкою
ознак. Це передусім діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи
бездіяльність, а також акт зовнішнього вияву ставлення особи до реальної
діяльності інших людей, суспільства, держави. Закону непідвладні
переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього вияву.

Діяння визнається адміністративним правопорушенням за наявності чотирьох
ознак: суспільної шкідливості, протиправності, вини та адміністративної
караності.

Суспільна шкідливість дії чи бездіяльності означає, що вона заподіює або
створює загрозу заподіянням шкоди об’єктам адміністративно-правової
охорони, які передбачені у ст. 9 КпАП.

Протиправність означає, що дію чи бездіяльність прямо заборонено
адміністративно-правовими нормами. Ознака протиправності вказує також на
неприпустимість аналогії закону, що сприяє зміцненню законності,
виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за
діяння, не передбачені законодавством про адміністративні
правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) може бути тільки винне
діяння.

Вина полягає у психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих
наслідків і може бути умисною або необережною. Ступінь вини враховується
при накладенні адміністративного стягнення, при звільненні від
адміністративної відповідальності чи передачі матеріалів про
адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, громадської
організації або трудового колективу.

Адміністративна караність свідчить, що адміністративним проступком
визнається лише таке протиправне, винне діяння, за яке законодавством
передбачено застосування адміністративних стягнень. Реалізація
адміністративного стягнення не завжди супроводжує адміністративний
проступок, але можливість застосування стягнення становить його
обов’язкову властивість.

Розглянуті ознаки є найбільш характерними й істотними, притаманними
будь-якому адміністративному правопорушенню (проступку), характеризують
фактичну підставу адміністративної відповідальності і складають її
матеріальне поняття. Останнє конкретизується в законодавстві про
адміністративні правопорушення у формі конкретних складів проступку, в
яких законом передбачено необхідні і специфічні ознаки того чи іншого
конкретного діяння.

Адміністративні правопорушення (проступки) розрізняються за специфічними
ознаками, які характеризують їх об’єктивну і суб’єктивну сторони.

Склад адміністративного правопорушення — це сукупність встановлених
законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як
адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного
правопорушення належать ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну і
суб’єктивну сторони та суб’єкта правопорушення.

Об’єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає.
Адміністративний проступок заподіює шкоду або створює загрозу її
заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об’єкт проступку.
Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності розрізняють
загальний, родовий та безпосередній об’єкти проступку.

Загальний об’єкт становить вся сукупність суспільних відносин, які
охороняються законодавством про адміністративні правопорушення.

Родовий об’єкт — це група однорідних або тотожних суспільних відносин,
які охороняються комплексом адміністративно-правових норм.
Адміністративно-правовими засобами охороняються суспільні відносини, які
регулюються нормами різних галузей права: адміністративного,
фінансового, цивільного, трудового, екологічного та ін. Тому родові
об’єкти проступків можуть бути, наприклад, у цивільних, трудових та
інших правопорушеннях. Залежно від родового об’єкта адміністративні
правопорушення згруповано в главах Особливої частини розділу II КпАП.

Різновидом родового є видовий об’єкт, тобто відокремлена група
суспільних відносин, спільних для деяких проступків. Так,
природоохоронні відносини, які являють собою об’єкт екологічних
правопорушень, включають до себе групи відносин, спрямованих на охорону
земель, надр, вод, лісів, повітря, тваринного світу.

Під безпосереднім об’єктом маються на увазі ті конкретні суспільні
відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюється шкода
правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку.

Об’єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують
ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них
належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний
зв’язок між діяннями і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб,
знаряддя та засоби вчинення проступку.

Основною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є протиправне
діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адміністративного
правопорушення. Всі інші ознаки мають факультативний характер. Так,
шкідливі наслідки і причинний зв’язок обов’язкові лише в так званих
матеріальних складах проступків (наприклад, дрібне розкрадання,
пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо) Більшість же
адміністративних правопорушень характеризується недодержанням
різноманітних правил, коли діяння становить собою склад проступку
незалежно від настання шкідливих наслідків. Це формальні склади
(наприклад, порушення правил санітарних, митних. торгівлі, охорони
громадського порядку тощо). Ці склади формулюються в диспозиціях статей
Особливої частини розділу II КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи
бездіяльність. В деяких випадках у диспозиціях вказується тільки на
шкідливі наслідки («пошкодження». «знищення», «псування» тощо), діяння ж
розуміється само по собі.

Micцe, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку
можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного
складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними
правопорушеннями лише в разі вчинення їх у громадському місці, часто в
диспозиціях вказується на спосіб вчинення проступку — грубе, злісне
порушення, прихована передача тощо). В інших випадках вони можуть
визнаватися обставинами, що пом’якшують або обтяжують відповідальність
(наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за
інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).

Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення становить
пов’язаний з його вчиненням психічний стан особи. До ознак, які
характеризують суб’єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення
правопорушення.

Вина — основна і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого
адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого
нею суспільне шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у
формі умислу або необережності.

У загальних рисах поняття цих форм вини розкривається в ст. ст. 10 і 11
КпАП. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли
особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії
(бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або
свідомо допускала їх настання. Усвідомлення протиправного характеру
діяння і передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні
ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків — вольову
ознаку.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли
особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих
наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх
відвернення (самовпевненість), або не передбачала можливості настання
таких наслідків, хоча повинна була і могла передбачити (недбалість).
Якщо поняття умислу пов’язане з психічним ставленням особи до свого
діяння і його наслідків, то при визначенні необережності до уваги
береться ставлення лише до шкідливих наслідків.

Мотив і мета адміністративного правопорушення — факультативні ознаки
суб’єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміється
усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася при
вчиненні проступку. Мета — це наслідок, результат, якого прагне досягти
особа, вчиняючи адміністративне правопорушення.

Суб’єктом адміністративного правопорушення визнається фізична особа, яка
досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення
шістнадцятирічного віку. Ознаки, що характеризують суб’єкта проступку,
поділяються на загальні і спеціальні. У наведеному визначенні названо
ознаки загальні, тобто властиві будь-якому суб’єкту.

Суб’єктом проступку, по-перше, може бути фізична особа, людина.
По-друге, ним може бути не будь-яка фізична особа, а тільки осудна. У
законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається
поняття осудності, воно випливав із визначення неосудності. Як вказано в
ст. 20 КпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла
усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної
хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого
хворобливого стану. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що
осудність — це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними,
нести за них відповідальність. По-третє, суб’єктом проступку може бути
особа, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення досягла
шістнадцятирічного віку.

Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністративних
правопорушень суб’єкт може характеризуватися ще й додатковими,
специфічними властивостями. Такі суб’єкти називаються спеціальними. До
них можна віднести, наприклад, посадових осіб, водіїв, керівників,
капітанів суден, батьків, військовозобов’язаних тощо. У деяких статтях
КпАП спеціальний суб’єкт не називається, хоча мається на увазі.

Окремі властивості особи не входять до складу проступку, але є важливими
для визначення характеру і меж відповідальності за вчинене
правопорушення. Це неповнолітні; військовослужбовці та інші особи, на
яких поширюється дія дисциплінарних статутів; іноземні громадяни і особи
без громадянства; особи, для яких полювання є основним джерелом
існування.

У ст.ст. 13-15 КпАП встановлено особливості адміністративної
відповідальності деяких з перелічених осіб. Так, до неповнолітніх у віці
від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчинення адміністративних
правопорушень застосовуються заходи, передбачені ст. 24′ КпАП. В окремих
випадках неповнолітні згідно з ч. 2 ст. 13 КпАП можуть нести
адміністративну відповідальність на загальних підставах (у разі вчинення
дрібного розкрадання, дрібного хуліганства, порушення окремих правил
дорожнього руху, стрільби з вогнепальної зброї в населених пунктах,
злісної непокори тощо). Однак і у цих випадках не виключається
застосування заходів, передбачених ст. 24′ КпАП. Виняток становлять
справи про злісну непокору (ст. 185 КпАП). До неповнолітніх не може бути
застосовано адміністративний арешт.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за
недодержання правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових
обов’язків (ст. 14 КпАП), тобто вони підлягають відповідальності не
стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за
нерозпорядливість, незабезпечення виконання цих правил іншими особами,
зокрема підлеглими. Посадові особи несуть підвищену адміністративну
відповідальність порівняно з громадянами, до яких застосовуються лише
два види стягнень — попередження і штраф.

Стаття 15 КпАП передбачає особливості відповідальності за
адміністративні правопорушення військовослужбовців і призваних на збори
військовозобов’язаних, а також осіб рядового і начальницького складів
органів внутрішніх справ. Ці особи несуть відповідальність за
адміністративні проступки за дисциплінарними статутами, тобто
дисциплінарну відповідальність. В окремих випадках їх може бути
притягнено до адміністративної відповідальності — за порушення правил,
норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху,
правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил,
вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з
корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів
щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу
дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення
від виконання законних вимог прокурора і за контрабанду, але за ці
проступки до них не можуть бути застосовані такі стягнення, як виправні
роботи і адміністративний арешт.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів
Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України
військових формувань — військовослужбовцями строкової служби штрафи як
адміністративне стягнення до них не застосовуються. До зазначених осіб
як захід адміністративного стягнення застосовується попередження.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, якщо вони не мають
дипломатичного імунітету, підлягають адміністративній відповідальності
на загальних підставах. До них може бути застосовано і таке стягнення,
як адміністративне видворення за межі України.

Законом «Про статус народних депутатів України» закріплені особливості
адміністративної відповідальності народних депутатів України та
депутатів місцевих рад. Так, ст. 27 цього Закону передбачає, що
застосування до них заходів адміністративного впливу, які накладаються у
судовому порядку, допускається лише за згодою Верховної Ради України.
Однак ст. 80 Конституції України, яка гарантує депутатську
недоторканність, говорить, що народні депутати України не можуть бути
без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної
відповідальності, затримані чи заарештовані.

Ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну і суб’єктивну сторони,
суб’єкта адміністративного правопорушення, є основними. Крім них,
встановлено додаткові ознаки, які підвищують ступінь суспільної
шкідливості основного складу і називаються кваліфікуючими. До таких
обставин належать, наприклад, повторне вчинення однорідного
правопорушення, наявність шкідливих наслідків, вчинення правопорушення
певним суб’єктом, грубість або систематичність порушення та ін. У нормах
Особливої частини розділу II КпАП склади з кваліфікуючими обставинами
сформульовано слідом за основними, причому основні ознаки в них, як
правило, не називаються, а дається посилання на відповідну статтю або
частину статті. в якій сформульовано основний склад. Наявність
кваліфікуючих ознак підвищує відповідальність за адміністративні
правопорушення.

Статті 18-20 КпАП встановлюють обставини, які виключають протиправність
і суспільну шкідливість діяння (крайня необхідність і необхідна оборона)
або винність (неосудність) особи. Тим самим виключається адміністративна
відповідальність за його вчинення.

Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на
усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку,
державній чи колективній власності, іншим об’єктам, що охороняються
законом, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена
іншими, крім протиправних, засобами і якщо заподіяна шкода є менш
значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності може
бути вчинене порушення дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану
людину в лікарню.

На відміну від крайньої необхідності при необхідній обороні шкода
заподіюється не сторонньому об’єкту, що охороняється законом, а
посягаючому на нього. При цьому захист повинен відповідати характеру і
суспільній шкідливості посягання. Слід зазначити, що адміністративне
правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинене дуже рідко.
Закріпленням в законодавстві норми про необхідну оборону скоріше за все
підкреслюється активна роль громадян у боротьбі з правопорушеннями,
зміцненні правопорядку.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час
вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані
неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними
внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної
діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

§ 4. Загальні правила і строки притягнення до адміністративної
відповідальності

Загальні правила накладення стягнення за адміністративні правопорушення,
закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють конституційні принципи
верховенства права, законності, гуманізму, індивідуалізації
відповідальності та ін.

По-перше, виконання загальних правил при застосуванні адміністративних
стягнень виявляється в неухильному додержанні принципів верховенства
права і законності. Стягнення за адміністративне правопорушення
накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає
відповідальність за вчинене правопорушення, в точній відповідності з
КпАП та іншими актами про адміністративні правопорушення.

По-друге, сплатне вилучення і конфіскація предмета як додаткові
стягнення можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо
передбачено законом. Не допускається незастосування додаткового
стягнення, якщо санкція статті передбачає обов’язковість його накладення
разом з основним стягненням.

По-третє, стягнення накладається в точно визначених законом межах. Не
допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої
санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального
розміру.

По-четверте, при накладенні адміністративного стягнення слід
додержуватися всіх інших вимог законодавства про адміністративні
правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу проступку,
відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність,
підвідомчості справ, строків давності, недопустимості застосування
деяких видів стягнень до певних категорій громадян (військовослужбовців,
працівників органів внутрішніх справ та ін.).

З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33 КпАП)
вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу,
при накладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення,
особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що
пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні
відносини, на які посягає проступок (наприклад, державний або
громадський порядок, права і свободи громадян тощо), а також ознаки, що
характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність,
характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб вчинення
проступку тощо).

Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, підвищують
адміністративну відповідальність за його вчинення, тобто визнаються
кваліфікуючими. Такими обставинами є, наприклад, повторне вчинення
правопорушення. В деяких випадках тільки грубе порушення правил тягне за
собою адміністративну відповідальність (ст. 108 КлАП).

Іноді правопорушенням визнається тільки злісне діяння. Частіше за все це
бездіяльність — порушення порядку (ч. 1 ст. 194), злісна непокора (ст.
185), злісне ухилення (ст. 185’1). Про злісність свідчить невиконання
певних обов’язків, розпоряджень, вимог після неодноразового,
настійливого їх повторення.

Особу порушника характеризують передусім ознаки, властиві суб’єкту
проступку (вік, стать, службове становище, соціальний стан, протиправна
поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі і побуті,
ставлення до сім’ї, колег по роботі, навчання тощо). Всі ці обставини
повинні бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає
справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено
проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Зрозуміло, що
вчинення проступку умисно відрізняється від вчинення його з
необережності. У першому випадку ступінь вини порушника вищий.

Майновий стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні
окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення
спеціального права, виправних робіт.

Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за
адміністративне правопорушення, перелічені відповідно в ст. ст. 34 і 35
КпАП.

Пом’якшуючими відповідальність обставинами визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне
відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або
при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину
віком до одного року.

Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова особа), який
розглядає справу, може визнати пом’якшуючими й обставини, не передбачені
законом (наприклад, бездоганну трудову діяльність, похилий вік,
наявність у порушника утриманців і т. ін.).

На відміну від пом’якшуючих в ст. 35 КпАП наведено повний перелік
обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне
правопорушення. До таких обставин належать:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу
уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке
особу вже було піддано адміністративному стягненню;

вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших
надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Залежно від характеру
адміністративного правопорушення орган (посадова особа), який накладає
стягнення, може не визнати останню обставину обтяжливою (наприклад, для
відповідальності за порушення правил користування електроенергією
байдуже, в якому стані вчинено їх порушення).

При накладенні стягнення обставини, що пом’якшують і обтяжують
відповідальність, враховуються лише за умови, що вони перебувають за
межами складу правопорушення, тобто не є його складовою частиною. Так,
вчинення дрібного хуліганства в стані сп’яніння обтяжує відповідальність
порушника, а керування ж транспортним засобом у стані сп’яніння не
обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо входить до складу
правопорушення.

До загальних належать також правила накладення адміністративних стягнень
при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. У ст. 36 КпАП
передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше
адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за
кожне правопорушення окремо. Такий порядок призначення стягнень
обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї й
тієї ж особи вирішують частіш за все різні державні органи (посадові
особи) в межах своєї підвідомчості.

Якщо справу про кілька адміністративних проступків розглядає один орган
(посадова особа), то в таких випадках накладається одне основне
стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення
з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано
одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність
за будь-яке з вчинених правопорушень.

У разі заподіяння адміністративним правопорушенням майнової шкоди
громадянинові, підприємству, установі або організації при накладенні
адміністративного стягнення одночасно може бути вирішено питання про її
відшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної і
незначної шкоди. Разом з тим вирішення цього питання залежить від низки
обставин і є правом, а не обов’язком відповідного органу. Відшкодування
заподіяної шкоди мають право здійснювати лише деякі, перелічені в ст. 40
КпАП органи — адміністративна комісія, виконавчий орган селищної і
сільської ради, а також суддя. Розмір шкоди, що стягується цими
органами, не може перевищувати суми двох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Суддя районного (міського) суду може відшкодувати
шкоду незалежно від її розміру, крім випадків заподіяння шкоди
неповнолітньою особою, що досягла шістнадцяти років і має самостійний
заробіток. У такому разі, якщо сума шкоди не перевищує одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти
на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю
працею усунути її.

Для забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за
адміністративні правопорушення дуже важливим є чітке регулювання строків
давності притягнення до адміністративної відповідальності, погашення
адміністративних стягнень, а також порядку обчислення строків стягнення.

Обчислення строків адміністративного стягнення, як визначено в ст. 37
КпАП, залежить від його виду. Так, строк адміністративного арешту
обчислюється добами, виправних робіт — місяцями, а позбавлення
спеціального права — роками, місяцями або днями. Перебіг строку
адміністративного стягнення розпочинається в той день (якщо пін
обчислюється місяцями і роками) або час (якщо він обчислюється добами),
в який винесено постанову про накладення стягнення.

У ст. 38 КпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається
накладення адміністративного стягнення. За загальним правилом
адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два
місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні
—два місяці з дня його виявлення.

На практиці можливі випадки, коли за фактом правопорушення спочатку
ставиться питання про порушення кримінальної справи, але згодом
приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже
порушеної кримінальної справи. Якщо в діях правопорушника є ознаки
адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніш як
через місяць з дня прийняття такого рішення (ч. 2 ст. 38 КпАП). Строк
при цьому починає спливати з моменту прийняття постанови про відмову в
порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Перелічені правила обчислення строків давності притягнення до
адміністративної відповідальності не поширюються на випадки застосування
конфіскації предметів контрабанди. Частина 3 ст. 38 визначає, що в таких
випадках діють правила, встановлені Митним кодексом, згідно з яким
виявлені предмети контрабанди, а також перевізні та інші засоби,
призначені для переміщення предметів контрабанди через державний кордон
або їх приховування, підлягають конфіскації незалежно від часу їх
виявлення.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному
стягненню, не потрібно видання якого-небудь спеціального документа.
Стягнення погашається автоматично після закінчення річного строку з
моменту виконання постанови про накладення адміністративного стягнення і
в разі невчинення протягом цього строку нового адміністративного
проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення
стягнення за попереднє, перебіг строку давності переривається.

§ 5. Адміністративна відповідальність юридичних осіб

Відповідно до КпАП суб’єктами адміністративної відповідальності є тільки
фізичні особи. Однак деякі нормативні акти податкового, антимонопольного
законодавства, законодавства про підприємницьку діяльність та інші як
суб’єктів такої відповідальності передбачають юридичних осіб. Так, п. 7
ч. З ст. 11 Закону України від 4 грудня 1993 р. «Про державну податкову
службу в Україні» за відсутність обліку прибутку (доходу) чи ведення
цього обліку з порушенням встановленого порядку, а також неподання чи
несвоєчасне подання податкових декларацій, звітів, розрахунків та інших
документів, необхідних для розрахунку і сплати податків та інших
обов’язкових платежів у бюджет, встановлена санкція — 50% неоплачених
сум податків чи інших обов’язкових платежів.

Згідно з ч. З п. 2 Положення «Про порядок накладення на господарюючих
суб’єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі
громадян-підприємців, стягнень за порушення законодавства про захист
прав споживачів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 14 квітня 1994 p., випуск і реалізація товарів, виконання робіт і
надання послуг, які не відповідають вимогам нормативних документів,
тягнуть за собою накладення санкції у вигляді стягнення 25 % вартості
реалізованих товарів, виконаних робіт і наданих послуг.

Закон України від 17 грудня 1993 р. «Про пожежну безпеку» в ст. 35
передбачає, що за порушення встановлених законодавством вимог пожежної
безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного
пожежного нагляду підприємства, установи і організації можуть
притягуватися керівниками цих органів до сплати штрафу, який не може
перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, установи,
організації. Порядок застосування ст. 35 цього Закону затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1998 p. «Про
забезпечення реалізації ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку».

Наведені та інші приклади свідчать про те, що чинне законодавство на
відміну від норм КпАП передбачає притягнення до дальності не тільки
фізичних, а й юридичних осіб, що цілком обґрунтовано в умовах зростання
підприємництва і становлення ринкової економіки.

У теорії права юридична відповідальність визнається як правовідносини,
що виникають з правопорушення, між державою в особі її спеціальних
органів і правопорушником, на якого покладається обов’язок зазнати
відповідних обмежень і несприятливих наслідків за вчинене
правопорушення. У наведених вище приписах є всі елементи, характерні для
юридичної відповідальності: порушення; несприятливі наслідки у вигляді
штрафу; порушник, яким можуть виступати юридичні особи, в тому числі
державні органи; органи (посадові особи), уповноважені накладати
стягнення (органи податкової інспекції, комісії з захисту прав
споживачів), а також ознаки, характерні саме для адміністративної
відповідальності. Це і нерівність сторін (юридична особа підконтрольна в
певній сфері своєї діяльності державному органу), і спрощена процедура
накладення стягнення.

Законодавство про адміністративну відповідальність юридичних осіб в
Україні поки що недостатньо розроблене, а відтак є некодифікованим,
розрізненим. Загальні положення і принципи стосовно адміністративної
відповідальності юридичних осіб у нормативних актах майже повністю
відсутні. В деяких випадках юридичні особи несуть відповідальність
нарівні з фізичними особами (громадянами-підприємцями). Механізм
притягнення до адміністративної відповідальності майже не врегульований.
Немає системності й у видах санкцій, що застосовуються до юридичних
осіб. Однак деякі загальні положення адміністративної відповідальності
юридичних осіб можна навести.

Юридична особа стає деліктоздатною з моменту її державної реєстрації і
втрачає деліктоздатність з моменту виключення з реєстру, юридичних осіб,
може виступати як загальним (будь-яка юридична особа, що вчинила
правопорушення), так і спеціальним суб’єктом (монополіст, юридична
особа, що діє у сфері торгівлі, громадського харчування, надання послуг
тощо) правопорушення.

Для підвищення ефективності законодавства про адміністративну
відповідальність юридичних осіб слід чітко визначити загальні засади
такої відповідальності та встановити механізм притягнення юридичних осіб
до адміністративної відповідальності.

У КпАП наведений перелік органів (посадових осіб), уповноважених
розглядати справи про адміністративне правопорушення, і для всіх них,
незважаючи на істотні відмінності у структурі і порядку діяльності,
встановлений єдиний порядок провадження в справах про адміністративні
правопорушення. Так само ці питання можуть бути вирішені і щодо
відповідальності юридичних осіб. Слід чітко визначити органи,
уповноважені накладати адміністративні стягнення на юридичних осіб, та
порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення. Що
стосується стягнень, які накладаються на юридичних осіб, то вони дійсно
є дуже різноманітними, але не за своєю природою, а за формулюванням у
нормативних актах. Така різноманітність скоріше заважає, ніж допомагає
ефективному функціонуванню системи адміністративної відповідальності
юридичних осіб. Значну частину стягнень складають штрафи. Поряд з ними
застосовуються такі заходи впливу, як припинення чи призупинення певного
виду діяльності, вилучення майна. А такі дійсно специфічні види впливу,
як примусовий поділ суб’єктів господарської діяльності, монополістів та
ін., зустрічаються рідко.

Звичайно, проведення кодифікації законодавства, що регламентує
адміністративну відповідальність юридичних осіб, є складною справою.
Разом з тим систематизація цього законодавства дасть змогу державі
ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів та інших
юридичних осіб, що є дуже важливим за ситуації, яка склалася в економіці
України, для зміцнення законності. Крім того, це дозволить суб’єктам
підприємництва більш дійово захищати свої законні права в разі їх
притягнення до адміністративної відповідальності.

Похожие записи