КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Адміністративна відповідальність

ПЛАН

Поняття і підстави адміністративної відповідальності.

Характеристика адміністративних стягнень.

Види адміністративних стягнень.

Використана література

1. Поняття і підстави адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на
адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим
органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта
правопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак.
По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому
(основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну
відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що
вона:

1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій
правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і
вчиненого ним діяння;

5) пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками
(морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки
адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної
відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що
порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за
своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил
поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне
за собою адміністративну відповідальність. Друге вихідне положення
полягало в тезі про те, що притягнення до адміністративної
відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного
права. Проте сучасна юридична практика довела, що ці відправні позиції
не завжди вірні. Дослідження Інституту адміністративної відповідальності
свідчать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а
тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при
порушенні норм не тільки адміністративного права.

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо,
регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої
діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які
виникають у даній галузі, всі норми адміністративного права утворюють
кілька груп. Це такі, що:

закріплюють порядок утворення і правове положення суб’єктів;

визначають форми і методи управлінської діяльності;

встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов’язки
державних службовців;

визначають способи і порядок забезпечення законності в державному
управлінні;

регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною,
адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;

встановлюють права і обов’язки різних категорій фізичних осіб у сфері
виконавчої і розпорядницької діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення
найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення
фізичними особами деяких обов’язків у сфері державного управління, тобто
за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення
встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність. Більш
того, у ряді випадків окремі категорії фізичних осіб (наприклад,
військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень
підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним
правилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КпАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених
адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну
відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення
тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється
адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може наставати не тільки за
порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за
порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодексу
передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності
особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

Викладене дозволяє визначити, що похідними ознаками адміністративної
відповідальності будуть такі:

1. її підставою є не тільки адміністративне правопорушення (проступок),
а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених
чинним законодавством.

2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У
ст. 23 КпАП зазначено, що адміністративне стягнення є мірою
відповідальності.

3. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано
багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них — органи
державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213
КпАП). Повний їх перелік міститься в розділі 111 (статті 218—244) КпАП.

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до
адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка
доказів, винесення постанови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нормами
адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень
та органів, уповноважених їх застосовувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідальності має досить
широке коло суб’єктів: Верховна Рада;

Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, що наділені правом
затвердження загальнообов’язкових правил (наприклад, Міністерство
охорони здоров’я затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту —
правила користування транспортними засобами і т. д.); обласні. Київська
і Севастопольська міські державні адміністрації, що приймають рішення,
які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з
питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями) і
затверджують правила, за порушення яких передбачена відповідальність ст.
152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі
на колгоспних ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях)
КпАП; районні, районні в містах Києві і Севастополі державні
адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну
відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними
лихами, епідеміями, епізоотіями).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав:
нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад;
фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних
стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної
відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні
правопорушення, підстави і суб’єкти відповідальності, система
адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах
про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище,
підвідомчість суб’єктів адміністративної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в
різних кодексах і нормативних актах. Основним їхнім джерелом є Кодекс
України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють
Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони «Про надзвичайний стан»,
«Про охорону державного кордону», «Про боротьбу з корупцією» та ін., що
містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність.

Так, законом «Про надзвичайий стан» встановлена адміністративна
відповідальність за порушення особою режиму надзвичайного стану (ст. ЗО)
і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом «Про
державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» встановлена
відповідальність за адміністративні правопорушення, пов’язані з
діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні
правопорушення.

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу по
розробці основних положень про адміністративну відповідальність і
підготували проекти кодифікованих актів, її результатом стало прийняття
7 грудня 1984 p. Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в
дію з 1 червня 1985 p.), що діє і сьогодні, правда, зі значними змінами
і доповненнями. Він містить понад 330 статей, об’єднаних у 33 глави і 5
розділів.

У І розділі КпАП викладені загальні положення і завдання законодавства
про адміністративні правопорушення.

Розділ II «Адміністративне правопорушення і адміністративна
відповідальність» складається із загальної й особливої частин. У
Загальній частині вміщено загальні положення про поняття
адміністративного правопорушення, суб’єктів відповідальності і форми їх
провини, адміністративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій
частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються
адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені
склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки
конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У III розділі КпАП перелічуються органи і посадові особи, уповноважені
розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеціальна глава
цього розділу встановлює, які види справ може розглядати кожний орган
(посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про
адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут же
містяться положення про порядок здійснення адміністративного
розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП називається «Виконання постанов про накладення
адміністративних стягнень». У ньому сконцентровані норми, якими
регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються
в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем
притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін,
протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована,
виникає питання, якою нормою потрібно керуватися: тією, що діяла на
момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з матеріальних і
процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністративне правопорушення,
підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за
місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної
сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після
вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права
проявляється у встановленому законом винятку із загального правила,
відповідно до якого норми, що пом’якшують або скасовують
відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на
правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).

2. Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета
адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній
підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і
застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчинення
нових правопорушень.

Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1)
попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація
предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7)
адміністративний арешт.

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване
адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону
«Про правовий статус іноземців»).

Усі названі стягнення тісно пов’язані між собою й утворюють єдину
систему, їх насамперед об’єднує загальна мета: захист правопорядку,
виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання
законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими
правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за
проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання
адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі
юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або
обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або
позбавляється якогось суб’єктивного права (права керування транспортним
засобом тощо), тобто звужується його правоздатність, або на нього
покладаються спеціальні обов’язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження.
Проте покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і
попередження правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху
вчинення нових правопорушенб з боку винного (приватна превенція) і
правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання
попередження правопорушень деякі покарання розв’язують не тільки своїм
виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову
порушити закон.

Тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив
(штраф, виправні роботи) і заходи, які нарівні з виправно-виховним
впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових
правопорушень (конфіскація, позбавлення прав).

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і
посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів
управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути
справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника.
Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень дано у ст. 24 КлАП у строго визначеному порядку: від
менш суворих до більш суворих. Іншими словами, закон містить «щаблі»
заходів впливу. Ці «щаблі» потрібні й для тих, хто видає норми права, і
для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значення, коли
видаються норми з альтернативними санкціями.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне іншому за об’єктом
стягнення, усі вони не збігаються за обсягом і вагою впливу. Ця
розмаїтість відбиває множинність об’єктів адміністративних правопорушень
і засобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки
правопорушень.

За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові,
особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані
безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф,
виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим
стягненням є позбавлення спеціального права. Це стягнення в тому або
іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація,
попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт,
позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення на основні й додаткові. Дане положення
закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне вилучення та
конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові
стягнення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За
правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове
стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до
основного.

Кожне адміністративне стягнення містить правовіднов-ний потенціал. Його
застосуванням здійснюється припинення протиправного стану і відновлення
порушених проступком юридичних відносин.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи
примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні.
Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за
метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі
стягнення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилучення
предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення
спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у
справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне
затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265),
відсторонення водіїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

Перелік стягнень, які містяться в ст. 24 КпАП не є вичерпним. Частина 3
даної статті передбачає, що законодавчими актами можуть встановлюватися
й інші види адміністративних стягнень.

У разі необхідності законодавець може збільшувати по-каральну силу
санкцій. Так, ст. 31 Закону «Про надзвичайний стан» (26 червня 1992 p.)
встановлено адміністративний арешт на термін до ЗО діб (при загальному
правилі до 15 діб, ст. 32 КпАП).

3. Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП)
застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних
адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили
проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як
міри адміністративного стягнення полягає в офіційному, від імені
держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної
юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій
надалі.

Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших
прав порушника.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного
оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає
вимогам ст. 283 КпАП. Поряд із цим законодавець передбачає можливість
фіксації попередження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306
КпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 1162,
117, 125, ч. 1 ст. 127 КпАП, адміністративні стягнення у вигляді
попередження на місці оформляються способом, установленим Міністерством
внутрішніх справ або Міністерством транспорту. Однією з таких форм є
«Талон попереджень», у якому фіксуються порушення водіями транспортних
засобів правил дорожнього руху.

До попередження, як і до будь-якого основного стягнення, може бути
приєднане додаткове стягнення. Усні попередження, які посадові особи
роблять громадянам, не можуть розглядатися як стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення треба відрізняти від
попередження — запобіжного заходу протиправного поводження.

Суть попередження як запобіжного заходу полягає в тому, що порушнику
роз’яснюють протиправний характер його дій, зобов’язують їх припинити,
усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування
більш суворих примусових заходів. Це провадиться письмово компетентним
державним органом. Одночасно може бути встановлений конкретний термін
виконання обов’язку.

Попередження про припинення протиправної поведінки є самостійним
запобіжним засобом, якщо закон установлює, що спочатку до порушника
повинна застосовуватися ця міра, а у випадку подальшого невиконання
правового обов’язку — більш сувора. Так, знести самовільно зведену
будівлю можна лише в тому випадку, якщо і після зробленого попередження
громадянин продовжує порушувати закон.

Попередження про припинення протиправної поведінки провадиться, коли
правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної
поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов’язковим першим
примусовим заходом.

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як
адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний
проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної
постанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як
заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується
в порядку ст. 24 КпАП.

Попередження як захід впливу щодо неповнолітніх застосовується на
підставі постанови у відповідній справі про адміністративне
правопорушення, що виноситься згідно зі ст. 284 КпАП. Ця стаття
визначає, що в справі про адміністративне правопорушення може бути
винесена одна з трьох постанов: 1) про накладення адміністративного
стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24′; 3)
про закриття справи. Таким чином, попередження, винесене в порядку ст.
24′, не є стягненням. Це стягнення (засудження, негативна оцінка) від
імені держави особи, яка здійснила адміністративне правопорушення.

Штраф (ст. 27 КпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян
і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках,
установлених законодавством України.

Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в
адміністративному порядку (органами адміністративної юрисдикції,
повноваження яких визначені статтями 218-220′ і 222-2447), або в
судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних
судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному
законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми
штрафу (наприклад, натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф — домінуючий вид
стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний
або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення. За
даною ознакою його необхідно відрізняти від цивільно-правового штрафу.
Перше (адміністративний штраф) — це захід впливу на психіку і майнове
становище правопорушника. Друге — компенсація матеріального збитку, що
заподіяний внаслідок порушення договірних зобов’язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу, відповідно до Закону
України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні
правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у
вигляді штрафу» від 7 лютого 1997 p., прийнято неоподатковуваний мінімум
прибутків громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

1) державним примусом;

2) обмеженням майнових інтересів тих, до кого він застосовується;

3) одночасним (разовим) стягненням.

Штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше 15 днів з дня
вручення йому постанови про накладення даного стягнення, а у випадку
оскарження або опротестування — 15 днів з дня повідомлення про залишення
скарги або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу у
віці від 16 до 18 років, а в нього відсутній самостійний заробіток, то
штраф стягується з батьків або осіб, що їх замінюють.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін постанова про накладення
стягнення направляється для утримання відповідної суми з грошових
прибутків правопорушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має
можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу
судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець
спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника. Якщо такого
не виявляється, за даним фактом складається акт, що затверджує суддя.

З тексту ст. 258 КпАП випливає, що незначні адміністративні
правопорушення, такі як пошкодження внутрішнього обладнання вагонів,
стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських поїздів,
куріння у невста-новлених місцях у поїздах місцевого і далекого
сполучення, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внутрішнього
обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден
(ст. 115); керування річковими або маломірними судами, які зареєстровані
в установленому порядку або не пройшли технічного огляду; перевищення
водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях,
недотримання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування,
подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і сигналів (ст. 116,
ч. З, 5); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або
інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки пасажирів під час
висадки і посадки при користуванні річковими і маломірними суднами,
куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ст. 117, ч. 1, 3)
тощо допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх учинення.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень,
передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91, 153 допускається у випадках,
коли його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів
прибутків громадян (ст. 258 КпАП). При стягненні штрафу на місці
правопорушнику видається квитанція встановленого зразка, що є документом
суворої звітності.

Таке стягнення може застосовуватися до осіб, що звільнені від
кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 Кримінального кодексу
України.

Оплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів,
які стали знаряддям вчинення або безпосереднього об’єкта
адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні
предмета, його наступній реалізації і передачі колишньому власнику
вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться
про примусову реалізацію майна, що знаходилося в особистій власності
правопорушника. Це стягнення може бути основним або додатковим. Оплатне
вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів не може застосовуватися до
осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Це стягнення
міститься в санкціях статей 121′, 130, 133, 1661, 191,193.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до
використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил.
Дана міра більш м’яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї
сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняється від такої міри,
як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisi-tum — необхідне) — це
вилучення державного майна у власника в державних або громадських
інтересах з виплатою власнику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу «Торговельного мореплавства України» передбачає, що
капітан судна у випадку недостачі продовольства, «якщо усі життєві
припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з
метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної
кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на
судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути
використаний для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість
реквізованого продовольства та вантажу відшкодовується судновласником».

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення
або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в
примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави.

Дане стягнення застосовується органами адміністративної юрисдикції
(найчастіше суддями, митними органами, органами внутрішніх справ), як
правило, як додаткове стягнення (статті 46′; 85; 133; 160; 162 та ін.).
Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за
порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не належить
до цілей даного стягнення. Не пов’язана конфіскація і з задоволенням
будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як
адміністративного стягнення полягає в примусі особи до виконання
покладених на неї обов’язків.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має
спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не
будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей,
безпосередньо зв’язаних із проступком і прямо названих у законі (рушниць
та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).

Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП). Даний захід відповідальності
встановлено за адміністративні правопорушення, що за ступенем
громадської безпеки наближається до злочинів. Він є найбільш суворим з
усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає,
що адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за
окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною
пояснюється використання даного стягнення тільки в альтернативних
санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до
15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей
віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп
(ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори
військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів
внутрішніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість
застосування до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно
вивчена і визнана недоцільною. У цьому зв’язку характерними є санкції
ст. 173 «Дрібне хуліганство»; ст. 178 «Розпивання спиртних напоїв у
громадських місцях і поява у громадських місцях у п’яному вигляді»; ст.
185 «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника
міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовцям; ст. 185′ «Порушення порядку організації і
проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». У них
підкреслюється, що дані проступки тягнуть адміністративний арешт лише в
тих випадках, коли з урахуванням обставин справи й особи правопорушника
застосування до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.

За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за
вчинення таких видів правопорушень:

• незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання
наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих
розмірах (ст. 44);

• дрібне хуліганство (ст. 173);

• розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських
місцях у п’яному вигляді (ч. З ст. 178);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції,
члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця (ст. 185);

• порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних
походів і демонстрацій (ст. 185′);

• прояв неповаги до суду (ст. 1853).

Крім цього, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухилення
особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного
хуліганства. Відповідно до ст. 325 КпАП, постановою судді невідбутий
строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із
розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як
на 15 діб.

Використана література:

Адміністративне право України. Підручник. – К., 2003.

Словник-довідник юриста. – Харків, 2001.

Похожие записи