КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

“Конституційне право України”

1. Основні принципи виборчого права

Вибори — один з найдавніших інститутів конституційного права, який
широко використовувався у Стародавній Греції, Римі, а згодом у XVI-XIX
ст.

У широкому розумінні — це техніка голосування, яка використовується в
галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до
складу відповідних державних органів або буде заміщати певну посаду.

У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певних
територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу
або на заміщення певної посади.

Що стосується конституційного права, то вибори є інститутом цієї галузі
права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції
України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад
і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України.

Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї
галузі, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи
і на виборні посади.

У нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи
виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за
таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у
депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх
кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів
з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого
самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни
України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право
називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які
прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян
України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової
та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії,
політичних переконань, роду й характеру занять, непередбачені цими
законами, забороняються.

Що ж до права бути обраним, себто пасивного виборчого права, то виборчим
законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом
України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на
день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території
України протягом останніх п’яти років. Президентом України може бути
обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право
голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років
і володіє державною мовою. А депутатом сільської, селищної, міської,
районної в місті та обласної ради народних депутатів може бути обраний
громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має
виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної
ради.

Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України
беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати
обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за
волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається
у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення
бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитися тільки
голосуючий.

Принцип вільного й рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі
громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати
кандидатів. Вони можуть реалізувати це право як безпосередньо, так і
через політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що підготування і
проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно.

Рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії
як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам
опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій
кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання
державних засобів масової інформації на території України, у них рівні
можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх
участі у виборчій кампанії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ
та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює
існування такого інституту виборчого права, як увільнення кандидата від
виробничих або службових обов’язків із збереженням середньої заробітної
платні за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть
бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду
без їхньої згоди, притягнені до кримінальної відповідальності,
заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що
накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

До того ж особи, які насильством, обманом, погрозами чи в інший спосіб
перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати та
бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або
агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій,
службові особи державних і громадських органів, які вчинили підробку
виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю
голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства, несуть
відповідальність, передбачену цим законодавством. До певної
відповідальності притягуються також особи, які опублікували або в інший
спосіб розповсюдили явно неправдиві відомості про кандидата.

І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни
України, їхні об’єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів
мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів,
їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що
їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти
кандидата в усіх засобах масової інформації.

Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями — як
безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати
передвиборчу агітацію в будь-яких формах та будь-якими засобами.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» складається з 11
розділів (53 статті). Це розділи: 1. Загальні положення. 2. Організація
виборів. 3. Списки виборців. 4. Висування і реєстрація кандидатів у
депутати. 5. Передвиборна агітація.

6. Фінансування виборчої кампанії. 7. Голосування. 8. Підрахунок голосів
і визначення результатів виборів. 9. Повторне голосування, повторні
вибори, порядок заміни народних депутатів, позачергові вибори. 10.
Заключні положення. 11. Прикінцеві положення.

Окрім уже розглянутих принципів виборчого права, цей Закон регламентує,
що вибори народних депутатів України можуть бути черговими,
позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які
вибули, і що вони здійснюються за змішаною мажоритарно-пропорційною
системою.

Отже, до предмета правового регулювання конституційно-правового
інституту виборів Конституція України і відповідні закони відносять такі
основні принципи виборного права: вимоги, які пред’являються до виборців
і кандидатів на виборні посади; порядок формування і діяльності органів,
які безпосередньо організовують і проводять вибори; статус суб’єктів
виборчого процесу — громадян та політичних партій, блоків партій;
процедура виборчої компанії і голосування; порядок визначення
результатів виборів; способи оскарження порушень у ході виборчої
кампанії і голосування та опротестування виборів; види юридичної
відповідальності за порушення виборчого закону.

Багато з перелічених принципів закріплюються і регулюються на
конституційному рівні, у розділах, присвячених правам і свободам
громадян (ст. 38 Конституції України), в окремих статтях розділу III
Основного Закону «Вибори. Референдум» (статті 69, 70 та 71), у
відповідних статтях, присвячених виборам до вищих представницьких
органів держави (ст. 76), виборам Президента України (ст. 103), органів
місцевого самоврядування (ст. 143).

Участь у виборах — це політичне право (ст. 38 Конституції), але у
колишньому СРСР та УРСР це був обов’язок.

Законодавча регламентація виборів здійснюється або через органічний
закон (ч. 20 ст. 92 Конституції України), або в деяких країнах через
саму Конституцію (Киргизстан).

У ст. 71 Конституції України, а також у законах про вибори закріплено
принципи виборчого права — керівні ідеї, які покладені в основу
регламентації цього конституційно-правового інституту.

Загальність виборчого права — можливість брати участь у виборах усім
громадянам, крім осіб, які не досягли виборчого віку та недієздатних.

Рівність — виборці мають однакову кількість голосів, тобто однакову
питому вагу при розподілі мандатів.

Вільний характер виборів — відсутність будь-якого впливу на
волевиявлення виборців, а також додержання таємниці голосування.

Конституція і закони про вибори визначають вимоги до суб’єктів виборчого
процесу — виборців і кандидатів.

Що стосується виборців, які мають активне виборче право, то це вимоги до
віку, громадянства, осудності, включених до списку виборців. Щодо віку,
то виборці на день виборів повинні досягти вісімнадцяти років.

Право обирати мають лише громадяни України (активне виборче право).

Щодо пасивного права такими вимогами є: загальні вимоги — вік,
громадянство, термін проживання в Україні, осудність, а також спеціальні
вимоги, якщо їх пред’являють до кандидатів на виборні посади.

До загальних вимог до кандидатів у народні депутати України належать
такі: відповідно до Конституції України народним депутатом може бути
громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має
право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років (ст. 76
Конституції).

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг
тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом
десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Депутатами місцевих рад, сільськими, селищними та місцевими головами
можуть бути громадяни України, які на день виборів досягли вісімнадцяти
років і мають право голосу.

Спеціальними вимогами до кандидатів у представницькі органи і на посаду
Президента України є необранність та несумісність.

Необранність — це виключення або обмеження можливості балотуватися в
якості кандидата. При цьому виділяють абсолютну необранність —
неможливість балотуватися у всіх виборчих округах і відносну, коли не
можна балотуватися у певних виборчих округах.

Принцип несумісності полягає у забороні особам, які обрані шляхом
виборів, обіймати певні посади і працювати на постійній основі на інших
посадах. Цей принцип випливає з необхідності здійснення принципу поділу
влади та забезпечення рівних можливостей для участі кандидатів у
виборчому процесі.

2. Виборча система в Україні

В сучасному світі існують три різновиди виборчих систем, які різняться
порядком визначення результатів голосування:

— мажоритарна виборча система (французька модель, в основі якої лежить
принцип абсолютної більшості, — 50% +; англійська модель відносної
більшості — менш як 50% та кваліфікаційна більшість — 2/3 голосів
виборців, поданих за кандидатів (Азербайджан);

— пропорційна система, згідно з якою обраними вважаються представники
партії, які подолали так звану виборчу квоту (як правило, від 5 до 6%);

— змішана пропорційно-мажоритарна система, відповідно до якої мандати
розподіляються за принципом 50 х 50 відносно депутатів, обраних в
одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою, і депутатів,
обраних за списком партії, яка подолала виборчу квоту в єдиному
загальнодержавному виборчому окрузі.

Протягом існування України як незалежної держави згадані виборчі
системи, крім пропорційної, були застосовані при формуванні Верховної
Ради України. Так, до 1997 р. існувала мажоритарна система виборів
народних депутатів.

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством
порядок формування представницьких органів держави. Усі норми
законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають
виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони
України: «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р.,
«Про вибори Президента України» у редакції від 24 лютого 1994 р., «Про
вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських,
районних у містах, обласних рад» від 24 лютого 1994 р.

Згідно з Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24
вересня 1997 р. була запроваджена змішана пропорційно-мажоритарна
виборча система.

Особливості цього Закону:

— з 450 депутатів, які обиралися до Верховної Ради України, 225
обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної
більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних
партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному
виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;

— участь громадян у виборах була визнана добровільною. При цьому
вважалося, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах,
підтримують волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні;

— право висування кандидатів у депутати належала громадянам України і
реалізувалася політичними партіями, виборчими блоками партій та
безпосередньо громадянами шляхом самовисування (необхідно було зібрати
900 підписів виборців), а також зборами громадян і трудовими
колективами;

— одна і та сама особа могла бути включена лише до одного списку
кандидатів у депутати від політичної партії, виборного блоку партій та
одночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі.

Багато з цих положень Закону було визнано Конституційним Судом України
неконституційними.

Так, положення закону згідно з яким «виборці, які не брали участь у
голосуванні на виборах підтримують результати волевиявлення тих
виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах», було визнано
Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції
України (є неконституційними).

Врахувавши це, Верховна Рада України 18 жовтня 2001 р. прийняла новий
Закон України «Про вибори народних депутатів України». Закон зберігає
змішану пропорційно-мажоритарну систему.

Відповідно до Закону народні депутати України обираються громадянами
України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування.

Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією
України.

Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною)
системою:

1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному
загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у
депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій;

2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості
в одномандатних виборчих округах.

Підтверджується, що участь громадян України у виборах депутатів є
добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у
виборах.

Право голосу на виборах депутатів (право обирати депутатів) мають
громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Закон дає перелік документів, які підтверджують громадянство України:
паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за
кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний
паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена
екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби.

Передбачається, що громадяни України, які мають право голосу, можуть
брати учать у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у
передвиборній агітації, спостереженні за проведенням виборів депутатів
та інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян
України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,
місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не
допускаються обмеження участі громадян у виборчому процесі, крім
обмежень, передбачених Конституцією України та Законом.

Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадянин України, який проживає або перебуває в період підготовки і
проведення виборів за межами України на законних підставах, має право
голосу на виборах депутатів.

Закон розкриває зміст основних принципів виборчого права.

Так, вибори депутатів є рівними, тобто громадяни України беруть участь у
виборах на рівних засадах. При цьому кожний виборець на виборах
депутатів має один голос у багатомандатному окрузі та один голос — в
одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на
одній виборчій дільниці.

Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають
депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до
виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в
одномандатних округах.

Відповідно до Закону вибори депутатів є вільними. Виборцям
забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного
виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману,
підкупу чи будь-яких інших Дій, що перешкоджають вільному формуванню та
вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на виборах депутатів є таємним. Контроль за волевиявленням
виборців забороняється. Кожний виборець голосує на виборах особисто.
Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій
іншій особі забороняється.

Закон закріплює принцип пасивного виборчого права, тобто право бути
обраним.

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів
досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні
протягом останніх п’яти років.

Проживання в Україні за цим Законом означає проживання на території, яка
включає: територію в межах державного кордону України, морські судна, що
перебувають у плаванні під Державним прапором України, а також
перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у
відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних
представництвах і консульських установах України, міжнародних
організаціях та їх органах, на полярних станціях України, а так само
перебування громадян України за її межами відповідно до чинних
міжнародних договорів України.

Не може бути включений до виборчого списку, висунутий в одномандатному
окрузі і обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення
умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у
встановленому законом порядку.

Визначаються також суб’єкти висування кандидатів у депутати, тобто
громадяни України, яким надано активне виборче право.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які
досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право вони
реалізують через партії (блоки) або шляхом самовисування у порядку,
встановленому Законом.

Визначається також зміст виборчого процесу, його засади та стадії.

Виборчий процес — це здійснення суб’єктами, визначеними Законом,
виборчих процедур, передбачених ним.

До суб’єктів виборчого процесу належать: виборці; виборчі комісії;
кандидати у депутати, зареєстровані у порядку, встановленому законом;
партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; органи державної
влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених
законом, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб’єктів
виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрованих в
одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

політичного плюралізму (багатопартійності); гласності і відкритості
виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) — суб’єктів виборчого
процесу; рівності всіх кандидатів у депутати; свободи передвиборної
агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації;
неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і
службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

Початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія відповідно
до строків, визначених Конституцією України та Законом.

Виборчий процес включає такі етапи:

— складання списків виборців;

— утворення одномандатних округів;

— утворення виборчих комісій;

— висування та реєстрація кандидатів у депутати, включених до виборчих
списків партій (блоків) багатомандатного округу, та кандидатів у
депутати в одномандатних округах;

— проведення передвиборної агітації;

— голосування;

— підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і
результатів виборів депутатів;

— реєстрація обраних депутатів.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною
виборчою комісією результатів виборів депутатів.

У Законі також визначаються види виборів депутатів, порядок і строки їх
призначення. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими,
повторними та проміжними.

Чергові вибори депутатів проводяться у зв’язку з закінченням
конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не
потребують окремого рішення про їх призначення.

Позачергові вибори депутатів призначає Президент України в порядку,
встановленому Конституцією України.

Повторні вибори депутата призначає в одномандатному окрузі Центральна
виборча комісія у порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання
виборів депутатів у цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися,
або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського
мандата.

Проміжні вибори депутата призначає в одномандатному окрузі Центральна
виборча комісія в порядку, встановленому цим Законом, у разі вибуття
депутата, обраного в цьому окрузі.

Чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю березня
четвертого року повноважень Верховної Ради України.

Початок виборчого процесу чергових виборів депутатів Центральна виборча
комісія оголошує за 90 днів до дня виборів.

Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю
шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України
про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Повторні вибори депутата відбуваються в одномандатному окрузі в останню
неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою
комісією рішення про їх призначення. Рішення про призначення повторних
виборів депутатів приймає Центральна виборча комісія не пізніш як у
тридцятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата,
обраного в цьому окрузі.

Використана література

Закон України “Про статус народного депутата”.

Конституція України. — К., 1996

Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 1998

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 1999.

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
1998.

Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком,
1998

Похожие записи