Реферат на тему:

Технологія вирощування ріпаку

Ріпак — цінна олійна та кормова культура. Насіння ріпаку містить 38–50%
олії, 16–29 білка, 6–7% клітковини. Ріпакову олію використовують у
харчовій, хімічній, медичній, парфумерній та військовій промисловості,
сільському господарстві, а також для отримання екологічно чистого
пального (біодизелю). Площі під цією культурою щороку збільшуються, а
під урожай 2008 р. було засіяно близько 1,6 млн га (рисунок).

За даними Держкомстату України, середня врожайність ріпаку по країні з
2005 по 2008 р. сягала відповідно 12,1; 14,6 і 15,7; за попередніми
даними, — близько 21 ц/га. За даними вчених, фінансові витрати на
вирощування ріпаку покриваються за врожайності 11–15 ц/га (І. Войтов, М.
Бобро, Ю. Красиловець та ін., 2006 р.).

Проте щорічне збільшення площ під культурою, спрощення та недотримання
технології вирощування, строків сівби, агротехніки й сівозміни,
впровадження нерайонованих сортів і гібридів, зокрема іноземної
селекції, сприяло масовому поширенню хвороб і шкідників, які спричиняють
недобір урожаю подекуди до 30–40, і погіршення якості насіння (В.
Пересипкін, 1990 р., Я. Бардин, 2000 р.).

Живлення шкідників і розвиток хвороб на рослинах ріпаку призводять до
зменшення асиміляційної поверхні листків, пошкодження квіток, насіння,
через що втрачаються товарні й посівні якості. Внаслідок пошкодження
коренів і стебел, рослини можуть загинути.

Серед комах-фітофагів найпоширенішими і найшкодочиннішими для ріпаку є
хрестоцвіті блішки; ріпакові квіткоїд, пильщик, листоїд; насіннєвий і
хрестоцвітий стеблові прихованохоботники, а також капустяна совка,
білани, капустяні попелиця та клопи. Із хвороб це — бактеріоз коренів,
пероноспороз, альтернаріоз, фомоз, біла й сіра гнилі тощо.

Найнебезпечнішими, передусім у південних областях, для сходів озимого та
ярого ріпаку та рано навесні (після відновлення вегетації озимого) є
жуки хрестоцвітих блішок. Вони вигризають ямки на сім’ядолях, молодих
листках, можуть знищити точку росту, що призведе до загибелі рослини.
Активність і шкодочинність блішок зростають у спекотну посушливу погоду.
Личинки фітофага доволі безпечні: живляться дрібними корінцями
хрестоцвітих рослин.

Рано навесні скрізь активізуються жуки ріпакового квіткоїда, які спершу
харчуються на квітках різноманітних трав і дерев, а далі, з появою
квіток на ріпаку, заселяють і пошкоджують їх, через що вони опадають.
Личинки живляться пилком і за незначної чисельності на врожай насіння не
впливають. Але якщо на одній квітці оселяються три й більше личинки, то
втрати врожаю можуть бути істотними. За холодної і дощової весни
шкодочинність квіткоїда незначна.

Ріпаковий пильщик поширений скрізь, проте найбільшої шкоди він завдає в
центральних областях. Щільність і шкодочинність комахи істотно
збільшуються, якщо під час льоту та відкладання яєць тепло й сонячно. За
прохолодної та дощової погоди пильщики не літають, а в разі затяжної
негоди вони можуть загинути, не відклавши яєць. Несправжні гусениці
фітофага знищують листки повністю, залишаючи лише центральну жилку.

Личинки ріпакового листкоїда за значного поширення можуть знищити
навесні молоді листочки культури, їхню шкодочинність зазвичай фіксують
на недоглянутих посівах.

Насіннєвий прихованохоботник поширений у західних, центральних і
південних областях. Жуки під час додаткового живлення мало пошкоджують
рослини, найбільшої шкоди завдають личинки, які знищують насіння в
стручках. Через те що личинки хрестоцвітого стеблового
прихованохоботника живляться всередині стебел, квіткових пагонів і
черешків листків, ті часто обламуються, а рослина помітно відстає в
рості та розвитку.

Осередково в посівах ріпаку розвиватимуться капустяна совка та білани,
гусениці яких пошкоджують листки. Із сисних фітофагів поширюватимуться
капустяні попелиця та клопи. Їхню шкодочинність фіксуватимуть у вогнищах
за значної чисельності та посушливої погоди, що може спричинити
передчасне всихання листків і утворення недорозвинутих стручків.

Через порушення росту паренхімних тканин у коренях хворих рослин
утворюються порожнини, в яких селяться бактерії — збудники хвороби
бактеріозу коренів. Таке саме явище можна спостерігати за надмірного
внесення азотних добрив під озимий ріпак.

На початку весни, особливо за безсніжної зими з різкими коливаннями
температури, більшість хворих коренів ослизнюється й розмочалюється, що
призводить до загибелі рослин. Розетка листків добре відокремлюється від
кореня. Уражені з осені рослини, що не загинули, ймовірно,
плодоноситимуть.

Пероноспороз (несправжня борошниста роса) поширений переважно в західних
і центральних областях. Характерними ознаками хвороби є жовтуваті
розмиті плями з верхнього боку листка, а з нижнього — світло-фіолетовий
наліт. Такий наліт охоплює стебла й стручки.

На озимому ріпаку хвороба розвивається з осені (плями з’являються через
сім-десять днів після появи сходів), на ярому — здебільшого на початку
бутонізації. У разі інтенсивного розвитку хвороби, який відбуватиметься
за прохолодної дощової весни й першої половини літа (зниження
температури вночі до 8…12°С), зменшується врожай насіння.

Альтернаріоз проявляється у вигляді темно-коричневих, майже чорних або
світло-сірих, округлих зональних плям на листках, стеблах і стручках.
Плями, особливо на листі, мають жовту або світло-зелену облямівку.
Згодом на плямах з’являється чорний густий наліт у вигляді дернинок або
дрібних темних крапок. Інтенсивніше хвороба розвивається в період
формування стручків.

Масовий розвиток хвороби, який відбуватиметься за періодичних змін
посушливої погоди дощовою, температури повітря не нижче 22°С і випадання
рясних рос уночі, може спричинити передчасне дозрівання стручків, що
супроводжуватиметься їхнім розтріскуванням і утворенням плюсклого
насіння. Розвиток хвороби посилюватиметься за пошкодження стручків
ріпаковим квіткоїдом і насіннєвим прихованохоботником.

Від фомозу страждають посіви культури в господарствах західних,
північних і центральних областей. Хвороба проявляється на сходах і
дорослих рослинах. На сходах чорніє нижня частина стебла, в місцях
ураження кора стає сірою, бо її поверхня вкривається сірими пікнідами.
Стебло всихає, й рослина гине.

За ураження старших рослин у нижній частині стебла утворюються сухі сірі
вдавлені плями з пікнідами. Рослини відстають у рості і часто всихають.
Уражуються також листки та стручки.

Масовий розвиток хвороби спостерігатиметься за частих опадів і високої
вологості повітря, передусім у фазі цвітіння. Найбільше уражуються
надмірно ранні, загущені посіви та рослини, пошкоджені хрестоцвітими
блішками й ріпаковим квіткоїдом. Наслідком можуть бути зріджені сходи,
зменшена асиміляційна поверхня та плюскле насіння.

Ураження білою й сірою гнилями часто спостерігають у північно-західних і
центральних областях, особливо за високої вологості повітря й
температури 17…27°С, що може призвести до 20–30% втрат урожаю насіння.
Ознаки білої гнилі проявляються на листках, стеблах спочатку у вигляді
слизистих плям, які згодом вкриваються ватоподібним білим нальотом. У
суху погоду цей наліт зникає, уражена тканина світлішає й
розмочалюється. Уражене листя відмирає, а стебла й гілки ламаються,
стручки на них не утворюються, а якщо з’являються, то недорозвинуті.

Сіра гниль проявляється на стеблах, суцвіттях, стручках бурими плямами,
які вкриті сірим пухким нальотом. Рослини з ураженим стеблом жовтіють і
в’януть. Під час посухи стебла в місцях ураження ламаються, що ускладнює
збирання врожаю. Уражені суцвіття поникають, а в стручках утворюється
плюскле, недорозвинуте насіння.

?

gd?Ty

gd?Ty урують із культурними рослинами за світло, воду, поживні елементи
тощо. Найбільш шкодочинні вони в першій половині вегетації. Надалі, за
оптимальних умов для розвитку, рослини ріпаку швидко формують велику
надземну масу й здатні самостійно пригнічувати небажану рослинність.

Ріпак для України — доволі нова культура, площі під якою масово
зростають, починаючи з 2005 р., а до того часу під ним було зайнято не
більше 200 тис. га. З розширенням посівних площ культури перед
сільгоспвиробниками постала нова проблема, а саме: втрата врожаю через
неконтрольований розвиток шкідливих організмів.

Зважаючи на ці обставини, спеціалісти Державної служби захисту рослин на
місцях проводять постійний фітосанітарний моніторинг
сільськогосподарських угідь, зокрема посівів ріпаку; розробляють
прогнози розвитку шкідників, хвороб і бур’янів сільськогосподарських
культур; вчасно сигналізують про появу та їхній розвиток, раціональне,
екологобезпечне й науково обгрунтоване застосування хімічних,
біологічних засобів, агротехнічних та інших заходів, спрямованих на
захист культурних рослин.

Завдяки плідній співпраці аграріїв і спеціалістів служби захисту рослин,
фітосанітарний стан посівів ріпаків перед збиранням урожаю був
задовільним. На нього навіть не вплинуло повсюдне масове розмноження
шкідливих організмів протягом вегетації 2007–2008 рр. Тому переважно в
Лісостепу й Поліссі, 14–45% рослин перед збиранням урожаю були уражені
пероноспорозом, альтернаріозом, фомозом, бурою плямистістю. Здебільшого
за допорогової чисельності 4–24% рослин були ушкоджені капустяною
стручковою галицею, насіннєвим і стебловим прихованохоботниками,
ріпаковими квіткоїдом і пильщиком, капустяною попелицею та іншими
фітофагами.

За масового поширення навесні та влітку п. р. в Хмельницькій області
ріпакового квіткоїда, хрестоцвітих блішок, пероноспорозу, альтернаріозу
було захищено найбільше площ культури (240 тис. га). Вінницька область
посідає друге місце й захистила посіви ріпаків від зазначених вище
шкідливих організмів та прихованохоботників і фомозу на площі 230,3 тис.
га. У Черкаській області від тих самих шкідливих об’єктів оброблено
215,0 тис. га. У Кіровоградській та Одеській областях захисні обробки
проводили переважно проти ріпакових квіткоїда, пильщика й листкоїда та
прихованохоботників на площах відповідно 185,0 й 159,9 тис. га. За
шкодочинності ріпакового квіткоїда, капустяної галиці, альтернаріозу в
Тернопільській області захищено 180,0 тис. га. Загалом в Україні захисні
обробки проти шкідників, хвороб і бур’янів у поточному році було
здійснено на площі понад 2,2 млн га посівів ріпаку.

Завдяки тому, що цього року служба захисту рослин вчасно попередила
сільгоспвиробників про появу й розвиток шкідливих організмів та дала
рекомендації щодо зниження їхньої чисельності до економічно невідчутних
рівнів, а аграрії дотрималися всіх цих порад, вдалося зібрати врожай
ріпаку вищий, ніж торік (близько 21 ц/га, усереднені дані по Україні).

Ріпак має доволі високу потенційну врожайність, але її рівень може
знижуватися в разі таких технологічних порушень: невчасна та неякісна
підготовка грунту — 17–30%, неякісне насіння — 35–40, невчасна боротьба
(або й непроведення) зі шкідниками та хворобами — 20–100, порушення
строків та якості збирання — 30–50% (І. Войтов, М. Бобро, Ю. Красиловець
та ін., 2006 р.).

Запобігають цим та іншим втратам врожаю, виконуючи основні технологічні
заходи вирощування ріпаку з урахуванням зональних особливостей, а саме:
використання сівозміни, підготовка грунту, збалансоване мінеральне
живлення рослин, сівба в оптимальні строки кондиційним насіннєвим
матеріалом районованих сортів і гібридів, захист посівів від шкідливих
організмів, збирання врожаю в стислі строки та без втрат, очищення й
сушіння насіння. А далі — детальніше.

Озимий ріпак найкраще висівати після озимого та ярого ячменю, озимої
пшениці, а ярий — після зернових, картоплі, кукурудзи. Повертають
культуру на попереднє поле в сівозміні не раніше як через чотири-п’ять
років. Високоякісний передпосівний обробіток грунту має забезпечити
появу дружних сходів, підвищити зимостійкість і стійкість рослин проти
бактеріозу коренів та снігової плісняви.

Внесення оптимальних норм добрив забезпечує отримання високого врожаю
ріпаку, а також підвищує стійкість і витривалість рослин проти хвороб і
шкідників. Під озиму культуру вносять повну норму фосфорних і калійних
добрив під час сівби або передпосівної культивації. Азотні добрива
вносять тричі. Навесні перше підживлення азотом N60-100 проводять на
початку відновлення вегетації. За внесення загальної норми понад N120
рекомендоване друге підживлення через 14-20 днів (N40-80), а третє
(N30-40) — в половині квітня сприятиме росту стручків і маси насіння.
Лише після зернових попередників перед сівбою вносять N25-30.

Для ярої культури під оранку вносять усю норму фосфорних і калійних
добрив. Більшу частину азотних добрив (1/2–2/3 загальної норми) вносять
під передпосівну культивацію, решту — у фазі п’ять-шість листків —
бутонізація.

Сіють в оптимальні строки відповідно до грунтово-кліматичних зон. У разі
порушення можливі незадовільна перезимівля та втрати врожаю. Ріпак
вибагливий до вологи. Хоча від появи сходів до закриття грунту листками
рослинам достатньо незначних опадів. Найбільше вологи рослини потребують
під час інтенсивного росту стебла й вегетативної маси та у фазі
цвітіння. Нестача вологи в ці періоди може призвести до завчасного
цвітіння й опадання квіток.

Сіють кондиційним із високою схожістю та обов’язково протруєним від
шкідників і хвороб насінням. Бажано використовувати районовані сорти й
гібриди вітчизняної селекції: сорти та гібриди іноземної селекції мають
сильно розвинуту надземну вегетативну масу, тому інтенсивніше уражуються
хворобами.

Створення оптимальної густоти (80–100 рослин на 1 м2) забезпечить добрий
біологічний розвиток озимої культури восени, її перезимівлю та
продуктивність. Найкраще рослини перезимовують, утворивши шість-десять
листків за висоти 10–15 см мають винесені точки росту над поверхнею
грунту на 1 см та діаметр кореневої шийки 0,6–1 см (В. Лихочвор, 2004
р.).

Догляд за посівами полягає в обмеженні до економічно невідчутного рівня
шкідників, хвороб, бур’янів і поліпшенні аерації грунту завдяки
агротехнічним, хімічним та біологічним методам захисту. В технології
вирощування ріпаку захист від шкідливих організмів дуже важливий. Усі
роботи слід виконувати комплексно і в повному обсязі. Нехтування однією
з обробок, зокрема пестицидами, може призвести до різкого зменшення
врожайності (таблиця).

Вчасне, у стислі строки, збирання ріпаку залежно від вологості насіння
роздільним способом або прямим комбайнуванням, а також оперативна
післязбиральна доробка збіжжя дадуть можливість зібрати врожай без
кількісних і якісних втрат.

Науковці Національного аграрного університету розробили систему заходів
захисту культури від шкідників і хвороб, яка відповідає всім
технологічним вимогам і містить різноманітні аспекти агротехнічного,
біологічного й хімічного захисту озимого та ярого ріпаку. Із цією
системою можна ознайомитися також у щорічному збірнику “Прогноз
фітосанітарного стану агроценозів України та рекомендації щодо захисту
рослин”, який розробляють із участю науковців УААН, НАНУ та спеціалістів
Головної державної інспекції захисту рослин Мінагрополітики України.

Тому сільгоспвиробники, які прагнуть досягти успіхів у вирощуванні
озимого та ярого ріпаку, мають чітко дотримуватися технологічних
рекомендацій, за що одержать заслужену винагороду — урожай, який і буде
запорукою сталих прибутків.

Детальніші консультації щодо захисту ріпаку та інших
сільськогосподарських культур можна одержати в спеціалістів Державної
служби захисту рослин АР Крим, областей і районів.

Похожие записи