Зумовленість вибору мотиваційної ознаки у процесі номінації діалектної
лексики української мови

Мотивованість мовного знака як складник способу номінації постійно
перебуває у полі зору лінгвістів. Мотивацію (за О.І. Бліновою) розуміємо
як зв’язок між словами, що виявляє їх мотивованість, яка, у свою чергу,
визначається як структурно-семантична властивість слова, що дозволяє
усвідомити зумовленість зв’язку значення (семеми) і звукової оболонки
слова (лексеми) на основі співвіднесеності слова з мовною та позамовною
дійсністю [3, 186].

Вивченню мотиваційних процесів присвячено праці А.Д. Аділової,
А.Г. Антипова, Р.О. Бачкура, О.І. Блінової, М.М. Гінатуліна,
М.Д. Голєва, П.Ю. Гриценка, М. Докуліла, Т.Л. Канделакі, П.А. Катишева,
Т.Р. Кияка, В.К. Павела, О.О. Селіванової, С.М. Толстой, В.А. Топіхи,
І.С. Улуханова, О.Є. Хазімулліної та ін. Основними проблемами є
типологія і функціонування мотиваційних ознак, детермінованість вибору
мотиваційної ознаки, типологія мотиваційних відношень, зв’язок мотивації
з категоріями словотвору, взаємозв’язок внутрішньої форми і
мотивованості, виявлення мотиваційних зв’язків лексики різних тематичних
груп та функціональних сфер.

У межах пропонованого дослідження сконцентруємо увагу на проблемі
зумовленості вибору мотиваційної ознакі у процесі номінації діалектної
лексики української мови. На діалектному матеріалі виконано роботи
О.І. Блінової, В.Г. Наумова, Н.Г. Нестерової, В.К. Павела,
А.Н. Ростової, О.М. Топорової та ін. В україністиці проблеми мотивації
розглядаються у працях Г.Л. Аркушина, П.Ю. Гриценка, Г.І. Гримашевич,
М.В. Поістогової, Л.Д. Фроляк, А.М. Шамоти, Т.В. Щербини,
Т.О. Ястремської та ін., у яких висвітлено певні аспекти мотивації
діалектних лексем окремих тематичних груп. Існує також значна кількість
діалектних словників української та інших слов’янських мов. Отож,
матеріалом для нашої розвідки послужили додатки до дисертацій, словники
та самостійно зібраний говірковий матеріал.

У сучасній лінгвістиці мотивованими прийнято вважати слова (значення
слів) залежно від збереженості внутрішньої форми слова [10, 337].
Внутрішня форма – це невербальне утворення, що визначається тією
ознакою, яка обирається як розрізнювальна і кладеться в основу
найменування [6, 346]. У процесі створення номінативної одиниці людина
виділяє з великої кількості ознак певного предмета, вибирає тільки
яку-небудь одну, яка здається йому характерною та має у певній мові
назву, і використовує її для найменування нового предмета [17, 160]. Ця
ознака і є мотиваційною, вона вербально експлікує внутрішню форму слова.
Як зазначав Ф.І. Буслаєв: “Один і той самий предмет наділений різними
властивостями, і кожна мова називає його за якою-небудь однією
властивістю. Напр., лисиця – червона, волохата, хижа, хитра; німецькою
слово лисиця означає червоний (тобто звір), санскритською – lomaca,
lopacaka – волохатий, порівн.. грецьке ??????; латинське vulpes (одного
кореня з нім. wolf; гот. vilvan – грабувати) означає грабіжника, хижака,
французькою у давнину також volps; нинішнє le renard перейшло у загальну
назву з власного імені Reinardus, Reinhart fuchs, Renart” [4, 118].

На сьогодні термінологія теорії номінації не уніфікована, що, безумовно,
створює певні проблеми у процесі лінгвістичних досліджень, це стосується
і поняття мотиваційної ознаки. Так, не завжди розрізняються мотив (або
принцип [3, 77], або підстава для порівняння [8, 113]) номінації:
зовнішня, якісна чи функціональна подібність подібність, суміжність тощо
і мотиваційна ознака – безпосередній компонент похідної (мотивованої)
номінативної одиниці, який є вербальним виразником внутрішньої її форми.
Мотив номінації – категорія абстрактна, семантична, тоді як мотиваційна
ознака – конкретний, вербально експлікований компонент назви, який має і
план змісту, і план вираження. Напр.: на позначення м’яса щойнозабитих
свійських тварин використовуються назви свіжина (Уманський р-н Черкасько
обл.), свіжачок (Черкаський р-н Черкаської обл.). Мотив номінації лексем
свіжина, свіжачок – якісна подібність, мотиваційна ознака атрибутивного
загальнокатегорійного характеру – “свіжий” (твірне слово, мотиватор –
прикметник свіжий. Ця мотиваційна ознака є кваліфікативною (власною),
адже вказує на якість; істотною, адже в основу номінації покладено
найочевиднішу якісну ознаку; невипадковою, адже
випадковість\невипадковість вибору мотиваційної ознаки безпосередньо
пов’язана з істотністю\ неістотністю.

Мотиваційна ознака – термін, який здебільшого використовується при
характеристиці лексикологічного та ономасіологічного аспектів
мотивованості, вивчаючи ж мотивацію у словотвірному аспекті,
послугуються терміном спільна семантична ознака (ознаки) (семантична
ознака, що показує зв’язок мотивуючого і мотивованого слів, тобто сема)
[14]. Мотиваційна ознака, визначаючи внутрішню форму слова, експліцитно
виражається у формальній структурі слова, вона може бути тільки одна,
хоч і множинна (для номінації одного й того самого поняття
використовуються різні ознаки, як наслідок формуються синонімічні ряди),
тоді як семантичні ознаки – це компоненти значення мотивованого слова,
їх кількість залежить від обсягу семантики слова, вони простежуються у
дефініції або на концептуальному рівні. Семантичні ознаки
взаємонакладаються (збігаються) з мотиваційною ознакою у плані її
змісту, звідси мотиваційна ознака має певну семантичну структуру (яка
може бути однокомпонентною та багатокомпонентною, тобто мати у своєму
складі одну чи кілька сем (семантичних ознак).

Мотиваційна ознака – явище двопланове: адже вона обов’язково матеріально
виражена (за О.Й. Бліновою, мотиваційна форма) [3, 186] і має певну
семантику, семантичні ознаки, що стосуються тільки плану змісту лексеми
(за О.Й. Бліновою, мотиваційне значення) [3, 185]. У випадку семантичної
деривації мотиваційна ознака є копією твірного слова. О.Й. Блінова
ототожнює внутрішню форму слова і мотиваційну ознаку, точніше кажучи,
те, що ми вважаємо мотиваційною ознакою, вона називає внутрішньою формою
слова. Це питання термінології, адже відділити внутрішню форму слова від
мотиваційної ознаки неможливо, про що було сказано вище. Описуючи
мотиваційний механізм у синхронному аспекті, безумовно, ми послугуємося
терміном мотиваційна ознака. Проте термін внутрішня форма слова
необхідний для з’ясування зумовленості вибору мотиваційної ознаки (вибір
мотиваційної ознаки у процесі номінації детермінується мовними та
позамовними – культурно-історичними та ментально-психологічними тощо –
чинниками), адже внутрішня слова – явище протовербальне, це — своєрідний
місток між позамовною і мовною дійсністю.

С. Ульман відзначав, що залежно від способу мотивації – мовного чи
позамовного –

слова можуть бути мотивовані трьома різними способами:

дієслова шипіти, свистіти, гудіти є фонетично мотивованими, тому що самі
звуки є прямим наслідуванням відповідної дії (ономатопея);

складні і похідні слова є морфологічно мотивованими: кожний, хто знає їх
компоненти, зразу їх зрозуміє;

слова, утворені семантичною деривацією, є семантично мотивованими.

Морфологічна мотивованість є відносною, оскільки, якщо навіть самі слова
мотивовані, їх елементарні компоненти (окремі морфеми) можуть бути
немотивованими, те саме стосується семантичної мотивованості. [15, 255],
тоді як фонетична мотивованість є абсолютною, повною. Отже, С. Ульман
відносну мотивованість розуміє як відносно повну. У О.І. Блінової
поняття про відносну мотивованість дещо інше: вона вважає, що відносна
мотивованість визначається засобом відношення чи співвідношення
лексичних одиниць: твірної і похідної [3, 28], цієї самої думки
дотримується і М.Д. Голєв [7, 18]. По суті, погляди С. Ульмана,
О.І. Блінової та М.Д. Голєва не містять взаємозаперечення, вони
перебувають у відношеннях перетину множин, вказуючи на обов’язкову
опосередкованість процесу найменування через інші номінативні одиниці.

Вибір мотиваційної ознаки у випадку абсолютної мотивованості
детермінований позамовною дійсністю (звуками) без участі вербальних
мотиваторів, механізм процесу номінації у даному разі прозорий. Цього не
скажеш про відносну мотивованість, вибір мотиваційної ознаки у даному
разі може зумовлюватися позамовною дійсністю тільки через посередництво
мовного чинника – наявної номінативної одиниці. Крім того, на думку
Дж. Лакоффа, мотивація не може виникати ad hoc – не можна просто
придумати метонімічне перенесення чи схему образа, щоб інтерпретувати
одиничний приклад. Мотивація повинна базуватися на низці інших випадків
[9, 28].

Мотивація залежить від характеристик концептуальної системи у цілому, а
не від якої-небудь окремо взятої категорії [9, 49]. Концептуальна
система, як відомо, перебуває у відношеннях накладання та
взаємоперетворення з мовною системою у межах картини світу (наївної та
наукової) як “багатогранного ментального феномена, що пов’язує мову з
мисленням, з навколишнім світом, з культурно-етнічними реаліями та
змістом найскладніших абстрактних понять і категорій, які функціонують у
мові” [16, 157]. Отже, у випадку відносної мотивованості, виходячи з
поняття картина світу, вибір мотиваційної ознаки детермінується
позамовними (етнокультурними, соціально-психологічними,
ментально-психологічними тощо) чинниками опосередковано через мовні
одиниці.

Мотиваційна ознака, безумовно, не вичерпує усієї сутності поняття,
концепта, не розкриває його властивостей, а у багатьох випадках важко
асоціюється з ним [12, 74]. Напр.: широковідома назва дикоростучої
рослини зозулині черевички, мотивується тим, що час цвітіння збігається
з часом, коли має кувати зозуля [11]. На нашу думку, така мотивація дуже
умовна. Можливо, у той час, коли назва сформувалася, люди і могли
робити такі зіставлення, проте нині асоціативний зв’язок віддалений.

Через те, що вибір ознаки не детермінує характер слова, ця ознака
залежить не від способу абстракції, а від практично конкретних умов
(трудовий процес, культура, традиції, географічне середовище тощо)
[16, 170]. Т.І. Вєндіна вказує, що мотиваційна ознака детермінована тим
чи тим концептом мови культури [5, 62], хоч культурна інформація існує у
мові здебільшого у латентному, невиявленому стані [5, 61].

Г.Л. Аркушин переконливо доводить, що вибір мотиваційної ознаки може
бути зумовлений такими етнокультурними чинниками: історичний фактаж,
спосіб господарювання, фольклор, народні ігри, народні повір’я
[2, 38-48]. Безумовно, перелік етнокультурних чинників може бути як
продовжений, так і глибше диференційований: які б не були мотиватори,
усі вони належать до явищ та предметів природи і духовної та
матеріальної культури певного народу, який проживає на певній території.

Важко визначити конкретно національну специфіку зумовленості вибору тієї
чи тієї мотиваційної ознаки, ми можемо вважати її етнокультурною, проте
національно ідентифікувати не завжди можливо, тому правильно говорити
про ідіоетнічне та універсальне в етнокультурних концептах. Наприклад,
поліські назви рослин утворені від національно-специфічних українських
лексем локшина – сорт квасолі, гарілчанка – сорт картоплі,

брилики – кручені паничі тощо [11]. А от також поліська лексема
балалаєчки (грицики звичайні) [11] мотивована назвою російського
національного музичного інструменту, можливо, назву дав хтось і з
переселенців. Мотиваційні ознаки поліських лексичних діалектизмів баба –
знахарка, повитуха, жених – кімнатна рослина з синім цвітом,
мати-й-мачуха, весела кума (галінсога дрібноквіткова), братики (фіалка
польова) [11] є універсальними, оскільки репрезентуються спільні для
багатьох слов’янських мов назви свояцтва і спорідненості.

&

&

gdnEO

gdnEO Вибір мотиваційної ознаки (мотиватора) мовцем зумовлюється також
ментально-психічними, соціальними особливостями сприймання ним світу.
Вік, гендерні аспекти, рівень розумового розвитку, культурно-етичний
рівень, рід занять, освіта – усе це може вплинути на фіксацію уваги
мовцями на тій чи тій ознаці, яка з певних причин видається
найістотнішою. Мотиватор може мати якусь відмітну ознаку, зокрема, може
бути найяскравішим, найпомітнішим, може чимось відрізнятися від інших,
бути незвичним, і, навпаки, ознака, покладена в основу номінації може
бути типологізуючою.

Вибір мотиваційної ознаки може бути зумовлений одночасно кількома
чинниками, скажімо, етнокультурним і ментально-психичним. Кожна
мотиваційна модель, якою б кількісно вона не була, має індивідуальне
пояснення.

Наприклад, у Ставищенському р-ні Київської області функціонує на
позначення комахи сонечко (рос. божья коровка, лат. Coccinella septempan
ktata) лексема чепчик, Очевидно, мотивом для перенесення значення стала
схожість за формою з головним убором (метафора), демінутивний суфікс
вказує на малий розмір комахи, а, може, колись така комашка сіла на
чиюсь голову, на який був чепець чи очіпок, і тим було привернуто увагу
до людини, що спричинило певні почуття чи вчинки (метонімія).
Ствержувати точно не можна. Мотиваційна ознака цього слова не є істотною
на сьогодні, хоча вона, напевне, була найважливішою на період
закріплення назви у мовній діалектній системі.

Ще один приклад: на Буковині вживається лексема люфтівник у значенні
курортник: Влікі до нас приїхають люфтівники, машинами, з дітьми.
(Вижницький р-н Чернівецької обл.) [13, 269]. У цій говірці функціонує
назва люфт (запозичення з німецької), яка має такі значення: 1. Повітря.
2. Отвір для вентиляції. 3. Тяга в печі. 4. Кватирка. 5. Протяг.
Очевидно, лексема люфт у значенні ‘повітря’ стала мотиватором для слова
люфтівник: люди приїздять подихати свіжим повітрям, адже у цій
місцевості воно дійсно цілюще. Це якраз одна з основних переваг таких
курортів. Мотиваційна ознака, покладена в основу цієї номінації,
відображає тільки одну з сементичних ознак, які формують поняття
курортник, проте, зрозуміло, що людина приїхала відпочивати не до моря.
Зумовленість вибору мотиваційної ознаки у даному разі етнотериторіальна,
мотив – метонімічне перенесення значення. Мотиваційна ознака у даному
разі істотна, у такий спосіб зроблено вказівку на видову відмінність
цієї категорії людей, які приїхали на відпочинок і оздоровлення.

Цікавим є приклад народної етимології лексеми мазилінка (буковинські
говірки [13, 237]. Воно утворене від слова мазати, і в говірковому
мовленні є мотивованим, хоч ця назва утворилася на основі запозиченї
лексеми вазелін, яка має непрозору внутрішню форму, випадковий
фонетичний збіг з функціонально відповідним дієсловом мазати зумовив
вибір цієї мотиваційної ознаки. Характерно, що слово мазелін можна
почути у дитячому неговірковому мовленні (щоправда у продажу вазелін
тепер рідко, зазвичай, користуються кремами, тому у наш час назва майже
не використовується). Це свідчить про те, що рівень освіченості
діалектоносіїв, як зрештою і дітей, невисокий, що спричинило творення
номінаційної одиниці з прозорою, зрозумілою внутрішньою формою.

На Буковині функціонує слово мартівка, яке має два значення 1. Сорт дуже
ранньої картоплі. яку садять у березні. Ца барабуля мартівка, вона
приходит дуже рано, али садити її треба зразу після снігу, в марті.
2. знев. Дівчина, яка дуже рано почала знатися з чоловіками. Це гівка
мартівка, і ходити з нев устидно [13, 279]. Вибір мотиваційної ознаки
лексеми мартівка з першим значенням зумовлений
календарно-етнокультурними чинниками: мотив номінації – метонімія,
мотиваційна ознака вказує на час садіння, вона істотна та невипадкова.
Друге значення слова мартівка сформувалося на основі першого значення:
мотив номінації – якісно-функціональна подібність (метафора), сема
“ранній” мотивувала цю номінацію. Детермінованість вибору мотиваційої
ознаки у даному разі, насамперед, соціально-психологічна, адже лексема
має негативне емоційно-експресивне значення. Крім того, наявність такої
назви вказує на певні моральні переконання, це відповідно характеризує
буковинців, що також етико-етнокультурно зумовлює вибір мотиваційної
ознаки цієї діалектної номінації.

Пояснити, яким конкретно чинником (чинниками) зумовлено вибір
мотиваційної ознаки певної номінативної одиниці (а надто діалектної)
можна не завжди однозначно. Розглянемо лексему викапаний у значенні
“дуже схожий на когось”, вона використовується як у говірковому
мовленні, так в сучасному розмовному стилі. Г.Л. Аркушин вважає, що цей
вираз походить з ворожіння: коли розтоплений віск виливають (скапують) у
воду, а потім порівнюють отримане зображення із зовнішнім виглядом
конкретної людини [2, 41]. Версія цілком умотивована, Тим більше, що в
російській мові, та й в українському говірковому і розмовному мовленні
функціонує синонімічна назва вилитий. Проте для лексеми викапаний
мотиваційною основою може служити фразема схожий, як дві каплі (краплі)
води. Записуючи говіркове мовлення (зокрема, Уманський р-н Черкаської
обл.), ми просили респодентів пояснити, від чого, на їх думку, походить
це слово. Сучасні діалектоносії або називали тільки останню мотивацію,
або не давали відповіді взагалі. Це свідчить про те, що давні звичаї
ворожіння втрачені, тому наші сучасники наводять актуальні для їх
етнокультурного досвіду мотивації. Зауважмо, що ця лексема може
зустрічатися у варіанті викопаний, у данному разі прозвучало пояснення:
схожий на когось із померлих, тобто, ніби викопаний із могили покійний.
Така версія, зрештою, має право на існування. Цей приклад, яскраво
свідчить про суб’єктивність, залежність від індивідуального життєвого,
відповідно і мовленнєвого, досвіду діалектоносіїв, точніше, на його
обмеженість, хоч у логіці відмовити не можна.

Загалом, проблема зумовленості вибору мотиваційної ознаки у процесі
номінації тісно пов’язана з проблемою випадковості \ невипадковості
вибору мотиваційної ознаки. Виходячи з вищесказаного, можна зробити
висновок: якщо вибір мотиваційної ознаки детермінований тими чи тими
чинниками, це означає, що він не може бути випадковим. Безумовно, сама
опозиція випадковості \ не випадковості не може трактуватися категорично
однозначно на користь одного з аспектів у зв’язку з дискретністю цього
поняття. Крім того, вибір мотиваційної ознаки виявляється довільним,
точніше, більш чи менш випадковим, залежно від ступеня помітності, а не
від ступеня істотності [1, 26-27].

Наприклад: бедзень – 1. Липень Липень бедзень тому, що в цему місєци
бедз крепко корови кусає (Вікно Заст.) [13, 28]. Тварини дуже потерпають
від цього, що небайдуже господарям, тому місяць і отримав таку назву, що
свідчить про певні позитивні моральні якості людей. Отже, можемо
говорити про ментально-психологічну зумовленість вибору мотиваційної
ознаки у даному разі. Проте, мотиваційна ознака неістотна і випадкова. А
от мотиваційна ознака назви цвітень – квітень [13, 620] істотна і
невипадкова, адже саме у цьому місяці починається цвітіння.

Розглядаючи мотивацію лексичних одиниць, варто звернути увагу на пошук
словотвірних типів, відповідно мотиваційних моделей. Адже випадковість
чи невипадковість, істотність чи неістотність вибору мотиваційної ознаки
переконливіше доводиться саме шляхом ілюстрування словотвірного типу
(крім того, це ще один доказ системності лексики, що надзвичайно важливо
описати). Наведемо приклад назв сільськогосподарських земляних ділянок,
мотивованих назвами культур, які вирощують на певній ділянці: бурачанка,

бурачєнка – 2. Ділянка землі, де росли буряки Пасли на бурачанці і
корова заслабла (Романківці Сок.) [13, 43]; вівсянка, вівсєнка –
1. Поле, де ріс овес Відпустив корову на вівсєнку попасти (Слобідка
Глиб.) [13, 52]; гарбузєнка 2. Земля, де росли кавуни На гарбузєнці
посієм бураки (Кадубівці Заст.) [13, 68]; горохлєнка, горохлянка –
2. Земля, де ріс горох (Ви ни знаїти, що мають сіяти на горохлянці
(Клішківці Хот.) [13, 75]; гречанка – поле, де росла гречка Гречанки
нема, бо гречки цего року не сіяли (Кельменці) [13, 76]; житнянка,
житнянка – житня стерня, житнище На житнєнці пасли худобу, а колоски ни
збирали (Тарашани Глиб ) [13, 116]. Беззаперечно, що мотиваційна ознака
цих назв істотна і невипадкова, у чому переконує низка прикладів
творення назв за певною мотиваційною (словотвірною) моделлю. У даному
разі за цими лексемами ми можемо точно сказати, що вирощують на
Буковині, отже, мотивація виявляє господарсько-етнокультурний фон,
відповідно, господарсько-етнокультурною є детермінованість мотиваційних
ознак цих діалектних номінацій (констатуємо метонімічний мотив
перенесення значення).

Отже, вибір мотиваційної ознаки у процесі номінації детермінується
позамовною дійсністю, мовними, культурно-історичними,
соціально-психологічними та ментально-психологічними чинниками. У
подальшому ми плануємо дослідити зумовленість вибору мотиваційної ознаки
лексичних одиниць українських діалектів системно, за тематичними
групами.

Література

Амосова Н.Н. Этимологические основы словарного состава современного
английского языка. – М.: Изд-во лит. на иностранных языках. – 1956. –
218 с.

Аркушин Г.Л. Діалектна назва: мотивація, культорологічний аспект //
Етнолінгвістичні студії. – Вип. 1. –

Житомир: Полісся, 2007. – С. 38-48

Блинова О.И. Явления мотивации слов. Лексикологический аспект. – Томск:
Изд-во Томск. ун-та, 1984. –

191 с.

Буслаев Ф.И. О преподавании отечественного языка. – Л.: Государственное
учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР, Ленинградское
отделение, 1941. – 247 с.

Вендина Т.И. Признак и его культурно-историческая мотивация в
старославянском языке (субъектные номинации) // Признаковое пространство
культуры. – М.: Индрик, 2002. – С. 61-70.

Гак В.Г. Языковые преобразования. – М.: Языки русской культуры, 1998. –
763 с.

Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации. – Томск: Изд-во
Алтайского ун-та, 1989. –

252 с.

Губанова В.А. Мотивировочные признаки. Их разряды. Функционирование //
Проблемы

ономасиологии. – Орел, 1974. – С. 113-129.

Лакофф Дж. Мышление в зеркале классификаторов // Новое в зарубежной
лингвистике. – М.: Прогресс, 1988. – С. 12-52

Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. – М.:
Сов. энциклопедия, 1990. –

685 с.

Поістогова М.В. Номінаційні процеси у ботанічній лексиці східнополіських
говірок: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т укр. мови
НАН України. – К., 2005. – 21 с.

Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология. – К.: Фитосоциоцентр, 2000. –
248 с.

Словник буковинських говірок / За заг. Ред. Н.В. Гуйванюк. – Чернівці:
Рута, 2005. – 688с.

Улуханов И.С. Мотивация в словообразовательной системе русского языка. –
М.: ООО “Издательский центр “Азбуковник”, 2005. – 314с.

Ульман С. Семантические универсалии // Новое в лингвистике. – Вып. 5. –
М., 1970. – С. 251- 299

Штерн І.Б. Вибрані топіки і лексикон сучасної лінгвістики
(енциклопедичний словник). – К.: АртЕК, 1998. –

335 с.

Языковая номинация. Общие вопросы / Отв. ред. Б.А. Серебренников,
А.А. Уфимцева.– М.: Наука, 1977.– 359 с.

Похожие записи