Реферат на тему:

Зовнішня і внутрішня аналогія в українській мові

Тенденції розвитку і функціонування формальної структури мови залежать
від багатьох внутрішньомовних чинників, серед яких важлива роль належить
граматичній аналогії, або процесу формального уподібнення функціонально
і/чи семантично схожих мовних елементів. У сучасному мовознавстві це
положення вже, здається, не викликає заперечень, незважаючи на те, що
історія лінгвістичної думки не позбавлена дискусійних моментів в оцінці
ролі і місця граматичної аналогії в системі мови ще з часів
молодограматиків, які стояли біля витоків дослідження цього мовного
явища [Пауль 1960]. Дехто з лінгвістів відводив аналогії одну з
першорядних ролей у становленні граматичної структури мови, вважаючи
процеси формального уподібнення внутрішньомовною закономірністю,
оскільки завдяки “аналогії конкурують різні форми однієї одиниці і одна
одиниця витісняється іншою; змінюється склад словозмінних і словотвірних
парадигм, збільшується або зменшується кількість колись однотипних рядів
форм” [Кубрякова 1987: 45], відбувається перебудова парадигматичної
системи мови на базі найбільш типових і продуктивних морфологічних
моделей. Інші вчені кваліфікували аналогію як периферійне мовне явище з
обмеженим функціональним навантаженням.

В українському мовознавстві об’єктивному з’ясуванню ролі аналогії в
системі мови сприяли насамперед праці О.О.Потебні [Потебня 1985] і
Л.А.Булаховського [Булаховський 1950, 1978]. Так, О.Потебня, називаючи
аналогію законом асиміляції давніх форм пізнішими, вважав, що у
формальному відношенні “він (цей закон – Н.Б.) робить у мові те саме, що
й звукові закони (спрощення, асиміляції і стягнення) у фонетичному”
[Потебня 1985: 8]. Л.Булаховський підкреслював, що “серед дуже важливих
чинників розвитку мови … у великій кількості випадків заявляє про себе
граматична аналогія та споріднені з нею типи асоціації значеннєвих
елементів слова, переважно морфологічних…” [Булаховский 1950].
Трактуючи аналогію як важливий чинник мовної еволюції, Л.А.Булаховський
обґрунтовував необхідність емпіричного дослідження цього явища,
підкреслюючи, що це “повинно бути вивчення, яке конкретизовувало б
відповідні факти і ставило їх на ґрунт, де доводам порівняно з “чуттям”
належить вирішальна роль” [Булаховский 1978: 14].

Узагальнюючи теоретично-практичні здобутки вітчизняних науковців у
ділянці дослідження граматичної аналогії [Булаховський 1978; Матвієнко
1958, 1961; Жовтобрюх 1962; Бевзенко 1969; Назарова 1969; Нікітіна 1973
та ін.], зазначимо, що аналогія є одним із суттєвих чинників
парадигматичної структуризації української мови в часовому й ареальному
аспектах. З погляду діахронії граматична аналогія суттєво вплинула на
структурну перебудову морфологічної системи української мови, найбільш
яскраво виражену на рівні субстантивної словозміни: в

процесі історичного розвитку шість давньоукраїнських типів відмінювання
трансформувалися у чотири сучасні завдяки диференціації субстантивних
форм за родовою ознакою та уніфікації відмінкових флексій у межах нових
парадигм. З іншого боку, аналіз нинішнього стану розвитку мови свідчить
про те, що граматична аналогія не вичерпала свій історичний потенціал,
оскільки значною мірою позначається на динаміці морфологічних процесів у
сучасних говорах. На думку С.П.Бевзенка, якщо вилучити говіркові
особливості, викликані специфікою діалектної фонетики, то майже всі суто
морфологічні відмінності між говорами можна розглядати як наслідки дії
аналогії [Бевзенко 1969: 12].

Наведені міркування переконують у доцільності глибшого дослідження
комплексу питань, пов’язаних із проблемою граматичної аналогії в
українській мові. Ці питання стосуються багатьох аспектів, серед яких –
системно-структурний аналіз явищ формального уподібнення в різних
парадигматичних класах слів на сучасному синхронному зрізі, пошук і
обґрунтування причинно-наслідкових зв’язків у змінах за аналогією в
темпорально-ареальній проекції, визначення напрямів і результатів дії
граматичної аналогії з урахуванням історичної ретро- і перспективи та
ін.

Мета пропонованої статті полягає у спробі класифікації різнотипних явищ
формального уподібнення в сучасній українській мові на підставі такого
критерію, як сфера виявлення граматичної аналогії. Ця класифікація є
однією з необхідних ланок цілісного системно-структурного аналізу явищ
аналогії у мові. У свою чергу застосування системно-структурного аналізу
в цій ділянці повинно забезпечити підґрунтя для об’єктивного і науково
достовірного розв’язання питань про закономірності і напрями розвитку
формальної структури мови, подолати суб’єктивізм і скептицизм в оцінці
ролі і місця аналогії як фактора мовної еволюції. Крім того,
системно-структурний аналіз явищ граматичної аналогії в українській мові
дозволить наповнити конкретним змістом теоретичне положення про тісний
зв’язок дії аналогії з певним типом мовної структури, а саме: наскільки
мовна структура зумовлена аналогією, настільки, навпаки, дія аналогії
залежить від мовної структури і її внутрішньої форми [Герман 1931].

Спроба класифікації явищ граматичної аналогії у цій статті має частковий
характер, оскільки базується на аналізі звуженого поля мовних фактів –
форм субстантивної парадигми. Доцільність такого вибору зумовлюється
тим, що саме іменникові форми завдяки своїй функціональній, формальній
та семантичній різноманітності становлять виключно багатий матеріал для
спостережень і узагальнень. Стосовно розмежування літературних і
діалектних форм, вибраних для аналізу, зауважимо, що в літературній мові
аналогійні явища є, так би мовити, “законсервованими”, “пасивними”,
тобто літературні форми відображають результати дії граматичної аналогії
в минулому, натомість діалектні форми віддзеркалюють як давні, так і
сучасні процеси формального уподібнення. З огляду на активність аналогії
в сучасних говорах, крім літературного, широко використовуємо й
діалектний матеріал.

Залежно від сфери виявлення граматичної аналогії розрізняють аналогію
зовнішню і внутрішню. Під зовнішньою аналогією розуміють явища
формального уподібнення різних структурних типів у межах різних парадигм
відмінювання чи дієвідмінювання, під внутрішньою – формальне уподібнення
відмінкових чи особових форм у межах парадигми одного і того ж
структурного типу. Таке розмежування, вперше запропоноване Г.Паулем як
розрізнення явищ формальної і матеріальної аналогії [Пауль 1960:
128-129], у сучасній лінгвістиці стало традиційним, незважаючи на деякі
відмінності у трактуванні цих явищ. Зокрема, В.О.Богородицький, услід за
Г.Паулем, розрізняє аналогію матеріальну і формальну, підкреслюючи, що
“при цьому слід відокремлювати випадки аналогії при флексії від випадків
при словотворенні у сфері одних і тих же частин мови” [Богородицький
1939: 184]. У працях Л.А.Булаховського граматична аналогію витлумачено
виключно як опосередковану індукцію, що “діє між відмінковими
формантами, отримуючи опору в тих зближеннях, які може знаходити між
різними парадигмами (особливостями відмінювання різних зразків)”
[Булаховський 1978: 15], тобто як зовнішню аналогію, на відміну від
прямої індукції, яка “передбачає…відношення між собою відмінкових
формантів (закінчень і пов’язаних з ними особливостей основи) у тих
самих словах (лексемах)” [Там само: 14]. Отже, пряму індукцію учений
співвідносив із внутрішньою аналогією. Розмежовуючи опосередковану і
пряму індукцію, Л.Булаховський зауважував, що серед явищ індукції слід
розрізняти: а) такі, що стосуються зміни звукової оболонки матеріальної
(смислової) частини слова; б) такі, в результаті яких змінюються
форманти відповідного словозмінного типу; в) такі, що ведуть до заміни у
певній словозмінній парадигмі одного закінчення іншим внаслідок прямої
індукції [Булаховський 1978: 16].

Сучасне розуміння зовнішньої і внутрішньої аналогії дещо відрізняється
від їх первісного визначення як формальної (співвідносної з уподібненням
флексій) і матеріальної (співвідносної з вирівнюванням основ). Зовнішня
аналогія, оскільки вона виявляється в уподібненні відмінкових закінчень
іменників, які належать до різних словозмінних парадигм є завжди
формальною. Сучасне ж розуміння внутрішньої аналогії дає змогу, на нашу
думку, розмежовувати, з одного боку, внутрішню матеріальну, а з іншого –
внутрішню формальну аналогію. По-перше, у межах парадигми окремого слова
диференціюються явища, пов’язані як із вирівнюванням основ (напр., форми
наз. відм. одн. іменників чол. роду візок, кінець, стілець, діал. форми
дав. – місц. відм. одн. іменників жін. роду ног’і, рук’і, свекрух’і, які
відображають аналогію до решти форм парадигми), так і з вирівнюванням
флексій (напр., форма місц. відм. одн. на синові за аналогією до форми
дав. відм. одн. замість фонетично закономірного на сину); по-друге,
уподібнення флексій простежується в межах одного й того ж
парадигматичного типу як наслідок впливу закінчень іменників з основою
на твердий нешиплячий приголосний на закінчення субстантивів з основою
на м’який чи шиплячий приголосний (напр., діал. форми орудн. відм. одн.
іменників жін. і чол. родів м’якої і мішаної групи земл’ойу, душойу,
межойу, кон’ом, ножом, кл’учом під впливом відповідних форм іменників
твердої групи).

$

4

X

Z

h?

h?

Oіал переважно завжди “більш чи менш ускладнений і вимагає у
застосуванні до конкретних випадків розрізнень більш тонких”
[Булаховський 1978: 15]. Це підтверджується наявністю поширених
діалектних явищ, які не можна однозначно інтерпретувати, зокрема явищ
взаємодії зовнішньої і внутрішньої аналогії, коли індукція одного
словозмінного типу на інший накладається на вирівнювання основи в межах
парадигми окремого слова (напр., діал. закінчення род., дав., орудн. і
місц. відмінків одн. іменників середн. роду ІV свою чергу відміни тел’а,
тел’у, тел’ов’і, тел’ом, на тел’і, утворені за аналогією до відповідних
флексій іменників ІІ відміни, відображають дію зовнішньої аналогії,
вирівнювання ж основи шляхом втрати суфікса -ят- у формах непрямих
відмінків відбувається під дією внутрішньої аналогії до безсуфіксних
форм наз., знах. і кличн. відм.).

На підставі дослідження явищ формального уподібнення в українській
субстантивній словозміні пропонуємо попередню спробу класифікації цих
явищ залежно від сфери виявлення граматичної аналогії з погляду
діахронії і синхронії.

І. Явища зовнішньої аналогії (діахронічний аспект):

уподібнення закінчень у формах іменників жін. роду колишніх -?-,-?- та
-r-основ за аналогією до флексій іменників цього ж роду колишніх
-?-/-j?-основ, напр.: форми наз. відмінків одн. миша, буква, морква,
дочка замість давніх мышь, букы, мъркы, дъчи і т.д.;

уподібнення закінчень у формах дав. – місц. відмінків одн. іменників
жін. роду колишніх -?-,-?-,-r-основ за аналогією до флексій відповідних
відмінків іменників цього ж роду давніх -?-основ, напр.: солі, ночі,
любові, матері;

уподібнення закінчень у формах іменників чол. роду колишніх
-?-,-?-,-n-основ за аналогією до флексій іменників цього ж роду давніх
-?-/-j?-основ, напр.: форми род. відмінків одн. вола, сина, голуба,
зятя, кореня замість колишніх волу, сыну, голуби, зяти, корєнє; форми
дав. відм. одн. волу, сину, голубу, зятю, кореню замість волови, сынови,
голуби, зяти, корєни і т.д.;

уподібнення закінчень у формах іменників чол. роду колишніх
-?-/-j?-,-?-,-n-основ за аналогією до флексій іменників цього ж роду
давніх -?-основ, напр.: форми род. відмінків одн. морозу, сну, краю,
вогню, каменю замість колишніх мороза, съна, края, огни, камєнє; дав.
відмінків одн. братові, другові, коневі, зятеві замість брату, другу,
коню, зяти і т.д.;

уподібнення закінчень у формах наз. – знах. відмінків одн. іменників
середн. роду колишніх -j?-основ за аналогією до форм відповідних
відмінків іменників цього ж роду давніх -t-, -n-основ, напр.: знання,
життя, здоров’я замість знаниє, житиє, здоровьє;

уподібнення закінчень у формі род. відмінків мн. іменників різних родів
та давніх основ за аналогією до флексії відповідного відмінка іменників
чол. роду колишніх -?-основ, напр.: братів, друзів, столів, полів,
матерів;

уподібнення закінчень у формах дав., орудн., місц. відмінків мн.
іменників різних родів та давніх основ за аналогією до флексій
відповідних відмінків іменників жін. роду колишніх -?-/-j?-основ, напр.:
форми дав. відм. мн. братам, синам, коням, гостям, селам, полям, іменам,
ночам, матерям.

І. Явища зовнішньої аналогії (синхронічний аспект):

уподібнення закінчень у формах орудн. відм. одн. іменників жін. роду ІІІ
відміни за аналогією до флексій відповідного відмінка іменників цього ж
роду І відміни, напр.: діал. форми солейу, ночейу, солеў, ночеў,
сол’ойу, ночойу, сол’оў, ночоў, матерейу, матереў;

уподібнення закінчень у формах орудн. відм. одн. іменників жін. роду І і
ІІІ відміни за аналогією до флексій відповідного відмінка іменників чол.
роду ІІ відміни, напр.: діал. форми руком, ногом, душом, душем, сол’ом,
солем, ночом, ночем, матером, матерем;

уподібнення закінчень у формах непрямих відмінків іменників середн. роду
ІУ відміни за аналогією до флексій відповідних відмінків іменників чол.
і середн. роду ІІ відміни, напр.: діал. форми род. відм. одн. тел’ата,
тел’ат’а; дав. відм. одн. тел’ату, тел’ат’у, тел’атов’і, тел’атев’і;
орудн. відм. одн. тел’атом, тел’ат’ом і т.п.;

уподібнення закінчень у формі род. відм. мн. іменників жін. роду І і ІІІ
відміни, а також іменників середн. роду ІІ відміни за аналогією до
флексії род. відм. мн. іменників чол. роду ІІ відміни, напр.: діал.
форми баб’іў, коз’іў, сестр’іў, хат’іў, ноч’іў, сел’іў.

ІІ. Явища внутрішньої формальної аналогії (діахронічний аспект):

уподібнення флексій знах. відм. одн. іменників чол. роду давніх
-?-/j?-основ за аналогією до закінчень род. відм. одн. у назвах істот,
напр.: брата, друга, вовка, коня замість давніх братъ, другъ, вълкъ,
конь;

уподібнення флексії місц. відм. одн. іменників чол. роду колишніх
-?-основ за аналогією до закінчення дав. відм. одн., напр.: на синові,
на волові замість давніх на сыну, на волу;

уподібнення закінчень у формах дав. – місц. відм. одн. іменників жін.
роду колишніх -j?- основ за аналогією до флексій відповідних відмінків
іменників -?-основ, напр.: землі, волі, душі, межі.

ІІ. Явища внутрішньої формальної аналогії (синхронічний аспект):

уподібнення закінчень у формах орудн. відм. одн. іменників жін. роду
мішаної і м’якої груп І відміни за аналогією до відповідних флексій
іменників твердої групи, напр.: діал. форми душойу, душоў, межойу,
межоў, земл’ойу, земл’оў;

уподібнення закінчень у формах дав. і орудн. відм. одн. іменників чол.
та середн. роду мішаної і м’якої груп ІІ відміни за аналогією до
відповідних флексій іменників твердої групи, напр.: діал. форми дав.
відм. одн. кон’ов’і, Васил’ов’і, ножов’і; орудн. відм. одн. кон’ом,
Васил’ом, ножом, плечом, серц’ом, пол’ом.

ІІІ. Явища внутрішньої матеріальної аналогії (діахронічний аспект):

вирівнювання основ у формах наз. відм. одн. іменників чол. роду, у яких
на місці етимологічного о у відкритому складі виступає голосний і,
напр.: візок, дзвінок, кілок, кінець, стіжок;

вирівнювання основ у формах род. відм. мн. іменників жін. і середн.роду,
у яких на місці очікуваного і в закритому складі виступають етимологічні
о, е, напр.: вод, меж, озер, чудес;

вирівнювання основ у формах дав. і місц. відм. одн. іменників, у яких
після шиплячих на місці етимологічного е перед наступним м’яким
приголосним виступає голосний о, напр.: жоні, щоці, бджолі, на чолі, у
пшоні.

ІІІ. Явища внутрішньої матеріальної аналогії (синхронічний аспект):

вирівнювання основ у формах дав. – місц. відмінків одн. іменників жін.
роду І відміни, у яких замість свистячих з, ц, с виступають г, к, х,
напр.: діал. форми ног’і, рук’і, свекрух’і;

вирівнювання основ у формах наз. відмінків одн. іменників чол. роду ІІ
відміни, у яких замість очікуваного і у закритому складі виступає
етимологічний о, е, напр.: розм. форми дом, сок, стол, лебедь і т.п.

Звичайно, подана класифікація може і повинна бути доповнена іншими
явищами зовнішньої і внутрішньої аналогії, які ми свідомо оминули з
огляду на рамки статті. Однак осмислення цієї класифікації навіть у
такому, дещо звуженому вигляді, наштовхує на деякі висновки. Явища
зовнішньої і внутрішньої аналогії є характерними для української
субстантивної словозміни на різних етапах її розвитку і, отже, повинні
розглядатися в діахронічному та синхронічному аспектах. Зовнішня
аналогія, виявляючись у межах різних словозмінних типів, тісно пов’язана
з категорією роду (особливо з погляду діахронії), однак меншою мірою,
ніж аналогія внутрішня. Причини зовнішньої аналогії у кожному
конкретному випадку з’ясувати досить складно, тоді як внутрішня аналогія
переважно пов’язана з чинниками фонетичного характеру. Спеціального
дослідження потребує питання про взаємодію зовнішньої і внутрішньої
аналогії у процесі формального уподібнення субстантивних форм. Факти
такої взаємодії свідчать про те, що межа між явищами зовнішньої і
внутрішньої аналогії досить умовна.

Література

Бевзенко С.П. Відмінності української діалектної мови на морфологічному
рівні // Українська діалектна морфологія. К.: Наук. думка, 1969. С. 5
-14.

Богородицкий В.А. Очерки по языковедению и русскому языку. М., 1939. 223
с.

Булаховский Л.А. О некоторых вопросах и задачах
сравнительно-исторического изучения славянских языков // Известия АН
СССР. М., 1950. Т. ІХ.

Булаховский Л.А. Очерки по сравнительно-историческому методу в
языкознании. Грамматическая аналогия и родственные явления // Вибрані
праці: В 5 т. К.: Наук. думка, 1978. Т.3. С.11 — 23.

Булаховський Л.А. Розвідки в ділянці граматичної аналогії в слов’янських
мовах // Вибрані праці: В 5 т. К.: Наук. думка, 1978. Т.3.С. 123 -150.

Жовтобрюх М.А. Про деякі явища граматичної аналогії в українській мові
// Питання історичного розвитку української мови. Х.: Вид-во ХДУ, 1962.
С.193 — 209.

Кубрякова Е.С. Размышления об аналоги // Сущность, развитие и функции
языка. М.: Наука, 1987. С.43 — 51.

Матвієнко А.М. Деякі випадки граматичної аналогії у відмінюванні
іменників української мови // Слов’янське мовознавство. К.: Вид-во АН
УРСР, 1958. С.89 — 119.

Матвієнко А.М. Деякі явища граматичної аналогії у відмінюванні іменників
української мови // Діалектологічний бюлетень. К.: Вид-во АН УРСР, 1961.
С.31 — 43.

Назарова Т.В. Аналогія структурного зв’язку в говорах української мови
// Українська діалектна морфологія. К.: Наук. думка, 1969. С.14 — 33.

Никитина Ф.А. Влияние аналогии на словообразование (На материале
родственных языков). К.: Изд-во Киев. ун-та, 1973. 198 с.

Пауль Г. Принципы истории языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1960. 500 с.

Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. М.: Просвещение, 1985. Т.
4. Вып. 1. 287 с.

Hermann E. Lautgesetz und Analogie. Berlin, 1931.

Похожие записи