.

Жанрово-стильові особливості історичного оповідання В. Шевчука “Сота відьма” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4026
Скачать документ

Жанрово-стильові особливості історичного оповідання В. Шевчука “Сота
відьма”

Розглядаючи прозову спадщину Валерія Шевчука, не можна обминути
історичні умови, за яких вона творилась. Навіть у період так званої
„відлиги” – у шістдесяті роки ХХ століття існувала цензура, хоч і не
така жорстока, як у попередні часи – діяв апарат вихованих комуністичною
партією рецензентів-літературознавців, на озброєнні яких був
сумнозвісний метод соціалістичного реалізму, при якому нівелювалася
авторська індивідуальність і всі твори писалися за ідеологічно
визначеною схемою.

Дуже правдиве образне визначення середовища, в якому випало жити
кільком поколінням радянських людей, дала Ліна Костенко: „Ми звикли, але
факт, що розчин, в який занурені наші думки, для життя непридатний. Це
така густа, екологічно вбивча, ідеологічно інтоксикована суміш, де душа
виживає тільки шляхом несподіваних мутацій, перероджень і відроджень.
Потрібен якийсь новий Фройд, щоб розібратися у суспільній психології
народу, коли вже просто йшов над людьми фашистський експеримент” [1].

Тому, щоб зберегти своє власне „я”, письменники-шістдесятники вдавалися
до поглиблення філософського змісту твору, інтелектуального наснаження
думки, яка протистояла спрощено-схематизованому розумінню історії.
Домінуючим у літературі стає повернення до витоків, відродження
історичної пам’яті, непорушність морально-етичних принципів, переданих у
спадок пращурами нащадкам. Саме вони виявляють безперервність людської
пам’яті, зв’язок між генераціями. Історизм став визначальною прикметною
рисою творів, яка дозволяла поєднати зображувальні картини соціального і
духовного життя з ліричною стихією, з пристрасною авторською оцінкою
зображуваного.

Життєва конкретика сучасності, яка лягла в основу багатьох історичних
творів Валерія Шевчука, була їх завуальованим підтекстом, втілювала
певний філософський зміст. Філософічністю письменник прагне дошукатися
відповідей на питання, які здавна цікавлять людство – сенс життя, добро
і зло в світі і в самій людині, свобода духу, мораль, віра, честь,
обов’язок, смерть і безсмертя, влада, дружба, любов. Тому дуже важко
провести межу між історичними творами та творами про сучасність Валерія
Шевчука. Письменник вдається до змалювання “сучасної людини в історичних
шатах” [2, 55].

Творча позиція митця, як і естетична програма творчого покоління
“шістдесятників”, зводилася до показу простої, “пересічної” людини, до
“людини будня, вулиці, закапелка околиці, тобто людини, котра живе побіч
тебе” [3,12]. Навіть в історичних творах, спираючись на модернізм,
неореалізм, а пізніше необароко, Валерій Шевчук зображує не типового
героя, а людину – індивідуальність, “вартість якої в неподібності до
загального стандарту” [3, 12].

У сучасному літературознавстві досить актуальним є дослідження прозової
спадщини Валерія Шевчука, жанрово-стильових особливостей творів,
міфологічності у зображенні персонажів. Але попри всю притягальність
прози письменника, вона вивчена недостатньо. Найчастішим об’єктом
дослідження стали роман-балада “Дім на горі”, роман „На полі смиренному”
і триптих „Три листки за вікном”. Значний внесок у розробку стильових
особливостей історичної прози містять літературознавчі праці М.
Жулинського, Г. Клочека, М. Ільницького, С.Андрусів, М. Рябчука, М.
Шлабошпицького, В. Панченка, окремих дисертантів.

У цій статті ми пропонуємо свій погляд на жанрово-стильові особливості
малої історичної прози Валерія Шевчука на матеріалі оповідання „Сота
відьма”, що вперше надруковане в книзі “Дерево пам’яті” [4]. За
класифікацією піджанрових різновидів, що пропонує автор, твір належить
до історично-тенденційного типу. Історична основа оповідання переносить
нас у часи розквітлого середньовіччя, коли в Європі запанував
сумнозвісний орден єзуїтів.

Для боротьби з “віровідступництвом” католицька церква запропонувала
інквізицію, що в перекладі з латини означає ”розшук”. За наказами
інквізиторів катували інакомислячих або тих, на кого лише дивляться з
підозрою, чи ж просто невгодних людей, спалювали їх на вогнищах. Так,
історичне тло твору стає лаштунком втілення авторського задуму,
розв’язання болючих морально-етичних проблем на філософському рівні:
людина та її час.

Асоціативну образність оповідання активізують винахідливі інтерпретації
Валерієм Шевчуком символів, міфічних фігур, архетипів. Письменник
актуалізує потужні джерела народних переказів, які зберігають пам’ять
про „людей, наділених знаннями і вміннями, що зробили їх об’єктом
переслідування. Так звані відьми як вираз культу диявола викликали
протести правителів і отців церкви проти язичницьких обрядів у народі
(особливо, якщо вони заохочувались політичними противниками” [6, 230].
Міфічні фігури відьми, дияволи уособлюють символічні сили і конфлікти.
Валерій Шевчук майстерно використав могутній творчий заряд архетипів на
різних рівнях.

Темні сили переслідування в оповіданні репрезентують мандрівний
інквізитор Йоган Шпінглер, чи як його ще називали – гексекретар (комісар
відьом), кат і секретар, тюремні наглядачі. Виразниками потворної
суспільної моралі є патер Маркус, та інші мешканці містечка Мокмугли, де
відбувається дія, „доносителі”, яким обіцялося благословення неба й
грошова винагорода” [4, 237]. Синтезує й уособлює у собі Зло введений у
тканину оповіді образ тьми, яка “плаває в світі, як невидима хижориба, і
вряди-годи заковтує когось із сущих” [4, 286]. Їм протистоять
підозрювана в чарівництві Катарина Ліпс, “жінка, геній якої мав пропасти
у тьмі”, та її чоловік-вчитель.

Компонування тематично-суб’єктивного пласта твору визначає його стильову
особливість. Вже на початку твору автор змальовує атмосферу жаху, яку
зумовлює приїзд комісара відьом Шпінглера до містечка. Варто наголосити
на ролі портретної характеристики як одного із засобів психологізації
образів. Вражає зовнішність візника генкомісара – “був величезний і
грубий, його червоне обличчя, що було видко здалеку, вселяло в людей той
жах, якому нема пояснення … З-під густих брів візника прозирав гострий
полиск очей, волосся на голові – розкудлане й сіре, як попіл, а
відслонені частини лиця нагадували два відбиті шматки м’яса, лоба в
цього чоловіка майже не було …” [4, 272-273]. Крики візника і „весь
урочистий акт” миттю розганяв з майдану цікавий люд. Спорожніли вулиці
й майдан, по якому вільно гуляв вітер, і навіть “дув по-особливому,
ніби й сам набирався запаху того страху, що впав на містечко, а може, й
сам став отим страхом; вітер пах … передчуттям крові” [4, 273].

У порівнянні із катом, який мав “залізне й непроникливе обличчя” [4,
287], писарем зі “скляними очима”, жахливою зовнішністю візника, сам
генкомісар має невідповідний до своєї кривавої (спалив 98 відьом)
справи вигляд: “кирпатий носик”, “пухкі губи”, “пувички-очі” (ґудзики –
очі – М.Б.), “погляд вужа”. Отже, про те, що генкомісар – досвідчений
фахівець, обізнаний у своїй професії, свідчить реєстр мотивів доносів,
який за багаторічну службу склав патер Йоганес. Із ним він звіряв нові
свідчення донощиків, збіги мотивів підтверджували правдивість
доносителя, а коли звинувачення було нове, патер відчував справжню
радість, адже викриття нових способів діяльності відьом – “святе
призначення його” [4, 274 ].

Завзятий інквізитор „любив поїсти, особливо вишуканих страв. Перший обід
у містечку „тривав добрі дві години”, “щасливо поглинав десятки страв,
заливаючи їх густо… чудовим вином”, хоча це й суперечило вченню Христа
про обмеження в їжі та напоях.

Не позбавлений був генкомісар і бажання мати зиск: “брати обох (чоловіка
і жінку – М.Б.) було вигідніше для святої інквізиції, тоді майно
нечестивців повністю буде конфісковане”, причому його не зупиняло те, що
випадково можна засудити до смерті невинну людину. Вірив у диявола,
знав, що “сила диявола більша за людську” [4, 279], брався судити від
імені Бога, порушуючи мало не всі заповіді господні.

?????]?заїжджого двору, де зупинився генкомісар. Читати й писати
Катарину навчив чоловік, а вона була настільки здібна, що блискуче
засвоїла ще й курс граматики, й латинську мову, й поетику: “за рік
Катарина вже віршувала, при тому так, що непомірно дивувала свого
чоловіка”. Жінка ще прагнула “ввійти в таїни риторики й філософії” [4,
281], але чоловік її більше не вчив. Тоді вона почала читати всі його
книги, й ніхто б про це не дізнався, якби не зрада мстивої служниці, яку
за недбалість довелося Катарині вигнати з дому. Темнота й обмеженість
мешканців містечка зумовили негативне ставлення до жінки, вони
ненавидять її, називають „дияволицею”. Патер Маркус, до якого Катерина
прийшла сповідатись, говорить їй, що “уподібнюватися до інших треба, а
не відрізнятися, бо гординя – один із великих гріхів людських. Хай
книжки читає твій муж, а ти знай жіноче діло” [4, 280].

Як засіб характеротворення використовує Валерій Шевчук внутрішній
монолог Катарини, сповнений риторичних запитань: “… Хіба віддаватися
науці й поезії жінці гріх? Хіба розум не треба ширити в світі, а глупоту
проганяти?.. Чому чоловік може мудрість осягати, а жінка ні?” [4, 281].
Згодом, коли жінку схопили служителі святої інквізиції, автор вдається
до рецепції біблійного матеріалу про розп’яття Ісуса Христа, зрадженого
Іудою. Образ Катарини набуває символічного змісту: “руки її прикуто до
поперечної балки, лежала ж вона на балці повздовжній, отож ніби на
хресті була розіп’ята”. Не маючи змоги навіть поворухнутися, Катарина
молилась тому, “котрий був розп’ятий 1516 років тому, бо проповідував
світові любов та милосердя”. Перебуваючи в стані катарсису, “розіпнута
на хресті, як і він… мимоволі ніби переходила в його плоть, а її думки
ніби ставали його думками”, бачила, як прийшли його учні й „іменем його
хреста почали розпинати всіх недогодних і непокірних, а разом із ним й
невинних, в ім’я любові сіючи смерть” [4, 285].

Світ добра й любові, який уособлює Катарина, стикається із темною силою
насильства й жорстокості: “один із сторожів тримав смолоскипа, всунув
його в підставку, перед тим освітивши її всю. – Ну, що, поласуємо, поки
її не перетворили на м’ясо? – Ги-ги – сказав другий. Вона закричала.
Тоді їй всунули до рота кляпа й почали чинити насильство” [4, 286].

Катарина опинилася під владою чорної брутальної сили. І коли “служки
пітьми” пішли від неї, „прийшла їй тоді до голови дивна думка” про те,
що “світ тільки позірно сонячний і гарний. Живе в ньому ще й
безпросвітна тьма… І той, кому трапляється таке нещастя, потрапляє в
її волю; немає значення, винуватий він чи ні” [4, 286].

Момент вирішального зіткнення двох протилежних сил настає під час
допиту. Дізнавшись, що її чоловіка катовано й нібито є його свідчення
проти неї, Катарина усвідомлює своє безсилля, “ота тьма, як невидима
хижа риба, заковтує її” [4, 288]. Напередодні власної смерті жінка
замислюється, чому Син Божий прийняв смерть, хоч був сильнішим за суддів
своїх. Нарешті приходить прозріння: “тільки так він міг проголосити
найбільшу, найстрашнішу і найповчальнішу свою проповідь. Він довів:
диявол на землі є. Ота тьма, яка заковтує, ніби невидима хижа риба, – це
його образ”. Порушуючи вічну проблему, автор виголошує цілком сучасну
істину: “Та тьма – у сильних світу цього, хай би скільки називали вони
себе світлом чи навіть його оборонцями. Тьма ота всюдисуща і вічна, вона
перебуває не в одному часі, а в часах. Вона не закінчується з одним
поколінням, а вона в поколіннях” [4, 289].

Увиразнюючи свою думку, Валерій Шевчук вводить елемент ірреального.
Комісар з комітету відьом – не лише уособлення тьми, він – сам диявол.
Ось він “пройшовся покоєм, стукаючи об підлогу ратичками, і за ним
поволочився довгий чорний хвіст. Тоді повернувся до Катарини, яка
дивилася на нього з несусвітним жахом, і підморгнув – А ти, Катарино
Ліпс, недурна жінка …” [4, 290].

Невипадковим є рішення патера Йоганеса саме Катарину вважати сотою
відьмою, хоча в містечку спалили подружжя Ліпсів разом із служницею, яка
донесла на них, “він вирішив, що все-таки Катарину, бо то була вчена
відьма”. Йоганес Шпінглер ніс у світ жах, сподіваючись сам його
уникнути, “аби ніколи не зазнати того жаху, який ніс у світ сам” [4,
291]. Але в світі хижаків сильніші поглинають слабших. Пана генкомісара
заарештував як єретика колишній приятель Фрідріх Мінц: “з темної отхлані
коляси Фрідріха Мінца виплив згусток тьми. Той згусток підплив до нього,
як хижа риба, і розтулив ненажерливу зубату пащеку, аби ковтнути” [4,
291].

В оповіданні автор вдається до трансформації містичних образів –
символів, рецепції біблійних мотивів. Наскрізним є у творі образ „хижої
риби” яка трансформується у темряву і уподібнює собою образ диявола. На
противагу дияволу Валерій Шевчук зображує приречену на смерть Катарину
Ліпс, немов Ісуса Христа, зрадженого Іудою. На рівні підсвідомості
Катарина трансформується в образ Ісуса Христа, відчуваючи його біль і
страждання і цим самим несе з собою світло. „Трансформовані образи,
анімалістичні перетворення… не тільки вияскравлюють та поглиблюють
психологічні стани та явища, а й несуть певне смислове навантаження, як
віддзеркалення опозиційних світла й темряви, природного й надприродного,
проясненого й не проясненого” [5, 181].

Використання символів світла й темряви, які постійно зустрічаються у
творах Валерія Шевчука, ґрунтується на символічній формулі, де темрява
асоціюється зі злом, а світло з добром та духовністю. Світло за Валерієм
Шевчуком є проявом не тільки моральності, а й освіченості, інтелекту та
чеснот. Морок і темрява, які оточують Катарину Ліпс, спонукають її до
протистояння. Від цього сюжет стає напруженим і динамічним. Почуття
безсилля, страху, неминучого драматизму і навіть смерті, пронизує
оповідання. Образ смерті був одним із найулюбленіших у бароковій
літературі. В оповіданні „Сота відьма” смерть постає в різних іпостасях:
всюдисуща, всепереможна, як розплата і данина, як кінець шляху, його
логічне завершення.

Необхідно наголосити на тому, що в оповіданні Валерія Шевчука поряд із
відтворенням давніх житейських колізій простежується історична алегорія,
суголосність історії й сучасності, адже вже в радянські часи сталінські
кати, взагалі зрікшись Бога, не тільки перейняли, але й удосконалили
жахливі методи середньовічної інквізиції. Біблійний зрадник-Іуда,
символічний образ тьми – “невидимої хижої риби, яка вряди – годи
заковтує когось із сущих” у скристалізованій формі виражає характер
середньовічної інквізиції і проектується на державну політику щодо
інакомислячих за часів тоталітарного режиму в колишньому СРСР.

Отже, якщо до 60-х років ХХ століття історична проза давала велике
панорамне зображення, ставлячи в центрі значну історичну особу, даючи
хроніку історичних подій, то пізніше автори зосереджують увагу на
пошуках сенсу життя, прагнуть дошукатися суті, не просто зображуючи
історичні події, моделюють різні аспекти духовної екзистенції окремої
людини в конкретному часі. В оповіданні “Сота відьма” осмислення доби
середньовічної інквізиції, занепаду духовності, в координатах певної
історичної епохи, відбувається у проекції на вічні загальнолюдські
цінності й проблеми. Від цього події не розгортаються вшир, вони щільно
втиснуті в досить короткий часовий проміжок, від чого набирають
символічного значення і стають моделлю великого світу. Центром цієї
моделі є людина з притаманним їй глибоко суб’єктивним сприйняттям
дійсності взаємостосунків особи і суспільства, чим зумовлене
використання внутрішнього монологу, насичення психологізації образів,
розмаїття засобів характеротворення.

ЛІТЕРАТУРА

Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Пер. С нем. Г.
Гаев. – М.: Кронпресс, 2000. – 504 с.

Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури // Літ. Україна. –
1991. –

26 вересня.

Пивоварська А. Дім на горі. Розмова з Валерієм Шевчуком // Сучасність. –
1992. №3. – С.54-59.

Розмова Людмили Таран з Валерієм Шевчуком “Роззирнемося навколо й
полюбимо цій світ” // Кур’єр Крив басу. – 2003. – №165.

Тарнашинська Л.Б. Художня галактика Валерія Шевчука: постать сучасного
українського письменника на тлі західноєвропейської літератури. – К.:
Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 224 с.

Шевчук В. Сота відьма // Дерево пам’яті. У 4-х книгах. Кн. 3. – К.:
Веселка,

1991. – С.272-291.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020