Реферат на тему:

Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних
словниках

За останні 10-15 років склад українського лексикону змінюється з
особливою стрімкістю. Невпинність цього процесу спричинила зміна
соціально-політичного статусу української мови на тлі радикальних змін у
суспільному й державному устрої України. Ситуацію, в якій опинилася
українська мова на зламі тисячоліть, часто не без підстав і перебільшень
називають доленосною і, зрештою, вирішальною для неї. Державний статус
гарантує українській мові не лише повноцінне функціонування, а й
можливість розвитку її нових функціонально-стильових регістрів. Вони
покликані забезпечити мовне вираження строкатої суспільної динаміки з її
часом несумісними політичними, соціальними, культурно-просвітницькими
виявами та настановами. Існування широких спектрів мовних засобів „на
будь-який смак” свідчить про високий ступінь розвиненості мови в цілому,
і передусім її лексикону як основи національномовної „картини світу”.
Зміни в кількісному та якісному складі сучасного українського лексикону
потребують аналізу, пояснення, узагальнення й виваженої оцінки. Виконати
таку роботу покликані професіонали, знавці мови. Завдання, поставлені
самим розвитком суспільного життя сучасної України, виводять українське
мовознавство на нові обрії, оскільки їхнє розв’язання вимагає вироблення
нових підходів і способів дослідження мовних явищ, створення нових
засобів їхнього моделювання та пояснення. Найзручнішу форму подання
широкому загалу результатів професійної роботи мовознавців з лексиконом
становлять словники.

Початок ХХІ століття в українському мовознавстві ознаменований бурхливим
розвитком нових мовознавчих дисциплін – неології, або неологіки та
неографії, або неологічної лексикографії, тобто окремих напрямків
лексикологічних та лексикографічних досліджень, об’єкт вивчення яких
становить нова лексика і, ширше, будь-які нові явища (інновації) в
мовній діяльності суспільства. Поява цих дисциплін зумовлена гострою
потребою саме в професійному, мовознавчому, осмисленні потужного струму
нової української лексики, у з’ясуванні тенденцій оновлення українського
лексикону та виробленні практичних рекомендацій стосовно його розбудови.
Результати теоретичного вивчення інноваційних процесів у лексиконі
закономірно знаходять своє узагальнене відображення в новому для
української лексикографії типі словника – неологічному, або ж в
словнику, об’єктом моделювання якого є мовні інновації [2: 61]. Термін
неологічний словник ширший за обсягом позначуваного поняття, ніж уже
відомі терміни словник нових слів та значень або словник неологізмів.
Стосовно останніх двох термінів його можна розглядати як родовий,
оскільки об’єктом опрацювання в неологічному словнику стають не лише
нові лексеми, а й нові одиниці інших рівнів мовної системи: нові
морфеми, фразеологічні одиниці, моделі творення окремих слів,
словосполук та речень, моделі розвитку семантики слова. Предметом опису
й пояснення в неологічному словнику можуть стати й нові прояви загальних
тенденцій розвитку лексикону мови, а саме: інтернаціоналізації vs.
націоналізації (автохтонізації), інтелектуалізації vs. демократизації
(лібералізації, колоквіалізації, субстандартизації чи вульгаризації),
тяжіння до економії мовних засобів vs. деталізації, прозорості
номінації. Неологічні словники можна розрізняти за такими ознаками: 1)
спосіб опису реєстру: одномовний (тлумачний) – двомовний (перекладний);
2) склад реєстру за функціональними характеристиками одиниць: в цілому
нові слова лексикону за певний період його існування (незалежно від
функціональної сфери) – нова лексика окремих функціональних сфер,
ідіолектів окремих майстрів слова, професійних чи соціальних груп,
лексика узуальна-неузуальна (оказіоналізми);

3) склад реєстру за походженням: питома лексика – запозичення, лексика
книжна-діалектна, жаргонна, лексика актуалізована-пасивізована.
Н.З.Котелова свого часу за способом входження нових одиниць до лексикону
досліджуваної мови запропонувала розрізняти зовнішні та внутрішні
запозичення. Останні вона кваліфікувала як „лексичні нововведення”
(„лексические новшества”) за часовою віссю (відродження, актуалізація,
узуалізація) чи (та) локальною – (входження з діалектів, усного
мовлення, жаргонів, спеціальних мов, інших мов) [4: 22].

Українська неографія має вже цілу низку різнотипних неологічних
словників. Усі вони належать до одномовних тлумачних, проте істотно
різняться за складом як реєстрів, так і метамов, або за сукупністю
засобів опису та пояснення реєстрових одиниць. Д.В.Мазурик у своєму
словнику-довіднику “Нове в українській лексиці” (Л., 2002) зафіксувала
новотвори, неозапозичення та неосемантизми, до того ж разом з окремими
словами вона подала в реєстрі й нові фразеологічні одиниці на зразок
нове мислення, командна економіка та продуктивні основи композитів типу
інтернет-, євро- та ін. Дослідниця приділила актуалізованим (пор.
добротворець, європеїзація, конфесія, сітківкар) та пасивізованим
лексемам на зразок ваучеризація, держприймання, купоно-карбованець,
розробивши оригінальну детальну систему маркування різних шарів нової
лексики. Маємо на увазі такі запропоновані Д.Мазурик позначення, як (
слово, яке за охоплюваний період (1991-2001 рр. – Є.К.) вийшло з
активного вжитку, відхід слова на периферію лексичної системи (набуття
рис архаїзму чи історизму) або * – семантичний неологізм (нове значення
багатозначного слова). Ця модель динаміки лексичного складу української
мови відповідає загальноприйнятій тенденції її лексикографічного опису,
пор. вищеподані маркери з подібними ремарками в „Толковом словаре
русского языка конца ХХ в.: Языковые изменения” за редакцією
Г.М.Скляревської (СПб., 2000): ( „уход слова в пассивный запас” та ( –
„особенности употребления слова”. Лише словотвірні неологізми подали в
своєму „Словнику новотворів української мови кінця ХХ століття” (Кривий
Ріг, 2002, вип.2) Г.М.Віняр та Л.Р.Шпачук. Ж.В.Колоїз до відбору
словотвірних неологізмів поставила ще жорсткіші умови, за провідну
ознаку одиниць реєстру свого „Тлумачно-словотвірного словника
оказіоналізмів” (Кривий Ріг, 2003) обравши унікальність форми
новотворів, пор. такі засвідчені слова, як амуртизація, очезпідбровено,
кіндерча, сюди-тудинство, якоїзволитенаціональності та ін. З’явилися й
словники нової лексики окремих функціонально-стильових різновидів
української мови або окремих ідіолектів її носіїв, передусім
письменницьких. До праць такого спрямування належать „Короткий словник
жарґонної лексики української мови” Л.О.Ставицької (К., 2003), словник
О.М.Рудь „Поетичне слововживання складних прикметників та
дієприкметників” (Суми, 2001) або „Словник поетичної мови Василя Стуса
(рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори)”
Л.В.Оліфіренко (К., 2003). Поява цих словників знаменна тим, що в них
зафіксовано значний масив лексики, яка не ставала раніше об’єктом опису
в нормативних словниках української мови. У радянську добу виняток з
цього лексикографічного правила становили лише словники мови
письменників (Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, В.С.Стефаника, Лесі Українки),
які в повному обсязі фіксували склад їхнього ідіолексикону, а також
2-томний „Частотний словник сучасної української художньої прози” за
ред. В.С.Перебийніс (К., 1981), суцільна вибірка якого містила всі
наявні в опрацьовуваних текстах слова незалежно від ступеня їхньої
нормативності. Велику кількість нової лексики засвідчили й видані за
період незалежності нові термінологічні словники. Деякі з них подають
цілі нові відділи українського лексикону, як, приміром,
„Англо-українсько-російський словник з інформатики та обчислювальної
техніки” львівських дослідників О.М.Коссака та С.Л.Маньковського (Л.,
1991). У низці нових термінологічних словників здійснено новаторські
спроби оновлення вже існуючих термінів, критичного перегляду складу
деяких терміносистем щодо їхньої відповідності нормам української
граматики і вимогам до точності й уніфікації означення виражених понять.
Найбільш яскраво і послідовно така реформаторська тенденція виявилася в
„Російсько-українському словнику наукової і технічної мови: Термінологія
процесових понять” О.Войналовича та В.Моргунюка (К., 1997). Своїм
прагненням до стовідсоткової реалізації словотвірних моделей, часто
навіть нехтуючи пріоритетами й закономірностями, що вже склалися в
словотвірній підсистемі української мови, автори цього словника збурили
гостру дискусію в колах як мовознавців, так і фахівців з технічних наук
(пор. хоча б такі запропоновані авторами новотвори, як наблиз, наблизина
(замість запозиченої апроксимації), збільша, збільшина, зносівкий,
вирівнивий, меншавий, вмикавий, тужавкий та ін.). Однак, яку б дискусію
не викликала подекуди надмірна революційність реформаторів-словникарів,
не можна не вітати їх намагання підійти по-новому, творчо й критично, до
стану справ в українській термінології, тим більше, що часто-густо нове
виявляється добре забутим старим, як, приміром, вживане останнім часом
слово накладанець. О.Франко у збірнику рецептів „Перша українська
загальнопрактична кухня” запропонувала його замість германізма бутерброд
або полонізма канапка ще 1929 р. У найновіших дослідженнях українських
лексикологів зібрано відомості, показові й важливі для встановлення
тенденцій і конкретних засобів заміни кальок або запозичень лексемами,
створеними за питомими українськими словотвірними моделями. Наприклад,
уже згадана лексема накладанець (накладанці) співвідноситься з такими
назвами кулінарних виробів, як завиванець, перекладанець, плесканець
(коржик), а відновлена в сучасному мовленні і також створена на початку
минулого століття лексема сиротинець – замінник запозичень інтернат,
дитбудинок гармонійно вписується в такий словотвірний ряд найменувань
місця чи приміщення, як бабинець, гостинець (битий шлях), звіринець,
свининець, дитинець [1].

2 характер організації, здійснення чого-небудь”, пор. формат
переговорів, телемосту, співіснування бізнес-груп, повноформатний
(літературний процес), а також, минаючи стадію деєслівної деривації,
префіксальний іменник переформатування у вислові переформатування уряду
(ми не зафіксували вживання дієслів форматувати-переформатувати у
вищевказаному значенні). Скоріше за все цю неолексему утворено за
аналогією зі спільноструктурними віддієслівними іменниками
переорганізація, перерозподіл, перетворення. Аналіз сучасних
публіцистичних текстів засвідчує виразну тенденцію зближення слова
формат у такому новому, спеціалізованому, значенні зі словами вигляд,
різновид, тип, образ, пор. його вживання у такому полемічно загостреному
контексті: Якщо Київ (незалежно від формату – Київ Кучми, Київ Ющенка чи
Київ Януковича) воліє мати такого союзника, як Вашингтон, то повинен
вибачати йому деякі „слабинки”… (ПіК, 2003, № 40). Як неосемантизми у
сучасній українській мові можна розглядати й нові, неспеціалізовані,
значення прикметників стартовий та резонансовий (резонансний). СУМ свого
часу зафіксував переносне значення фізичного терміна резонанс „відгомін,
відгук, дія як відповідь на що-небудь”. Проте похідні від нього
прикметники зафіксовано в цьому джерелі тільки в прямих значеннях,
успадкованих від твірного слова, пор.: резонансові деревні породи „такі,
які мають здатність збільшувати силу і довжину звуку” або резонансна
частота „частота резонансу – різкого зростання частоти коливань”.
Натомість засвідчені нами в сучасних публіцистичних текстах сполуки з
цими прикметниками на зразок резонансовий (резонансний) злочин, виступ,
фільм, роман, концерт, резонансова (резонансна) подія, вистава
засвідчують їхнє вживання в переносному значенні „який має гучний
розголос, викликає активну реакцію суспільства, можливо, навіть з
відтінком скандальності”. У такому новому значенні прикметники
резонансовий і резонансний синонімізуються зі словами голосний, бучний,
гучний, скандальний, сенсаційний, приголомшливий і новотвором піарний.
Подібне розширення семантики за рахунок вживання у переносному значенні
спостерігаємо і у прикметника стартовий. СУМ фіксує його лише в прямих
значеннях, успадкованих від твірного слова – спортивного терміна старт,
пор. його вживання в таких словосполуках, як стартовий пістолет, матч,
майданчик, стартова служба, ракета, доріжка. Натомість неспеціальні
тексти останніх років подають сполуки прикметника стартовий у
розширеному, переносному, значенні „який вказує на початок чогось”,
пор.: стартові ціни, ставки, показники, тарифи, стартовий пакет (послуг
мобільного зв’язку). У такому значенні він синонімізується з
прикметниками початковий, першопочатковий, вихідний, первинний,
первісний.

Накопичений у сучасній українській неографії досвід моделювання мовних
інновацій дає підстави виділити, крім уже згаданих, ще одну можливу
опозицію типів неологічних словників – словник
диференційний-інтегральний, тобто протиставлення таких словників за
характером опису нових мовних одиниць. Необхідність опису лексики з
погляду як того, що відрізняє слова одне від одного, так і того, що їх
об’єднує, підкреслив Л.В.Щерба в своїй „Спробі загальної теорії
лексикографії” [5]. В усіх виданих до сьогодні українських неологічних
словниках переважає саме диференційний підхід до моделювання лексики і
це цілком закономірно, адже неолексеми різних типів передусім потребують
докладного опису в усьому спектрі властивих їм ознак новизни:
формальних, семантичних, функціональних (стильових, стилістичних,
комунікативно-прагматичних). Проте введення, наприклад, до реєстру
словника Д.В.Мазурик активних основ композитів є уже виявом саме
інтегрального підходу до моделювання нової лексики. Такі статті містять
уже не окремі слова, а групи слів, об’єднаних спільною (=інтегральною)
ознакою їхньої новизни, як формальної, так і семантичної, пор.
юкстапозити інтернет-оператор, інтернет-технології, інтернет-ресурси,
інтернет-часопис, що всі містять нову для української мови основу
інтернет-. Щоправда, авторка вважала за потрібне цілу низку подібних
слів подати як самостійні одиниці реєстру: інтернет-видання,
інтернет-голосування тощо. Утім, створення інтегральних неологічних
словників не тільки не заперечує укладання диференційних словників нової
лексики, а, навпаки, ґрунтується на осмисленні матеріалів останніх і
знаменує наступний етап опрацювання такої лексики. Без вироблення
засобів для опису формальних, змістових та функціональних властивостей
окремих неолексем інтегральне моделювання нової лексики неможливе. Отже,
диференційні та інтегральні неологічні словники в цілому становлять
результат двоступеневого, взаємоналаштованого і взаємозалежного, процесу
лексикографічного опрацювання нової лексики. Дослідники розглядають
появу словників інтегрального типу як свідчення якісно нового етапу в
опрацюванні нової лексики, в осмисленні її місця в сучасних слов’янських
лексиконах. Так, чеська дослідниця О.Мартинцова, один з авторів словника
„Нові слова в чеській мові” (Прага, 1998), вважає, що за допомогою
специфічних лексикографічних засобів саме такі словники подають
системні, динамічні відношення та зв’язки нових лексем, описують
процеси, в яких беруть участь неологізми або носієм яких вони виступають
[6: 38].

Тип інтегрального словника визначає характер новизни описуваних лексем.
Самі ж інтегральні ознаки новизни можуть стосуватися: 1) плану змісту та
плану вираження слова: їх унаявнюють неолексеми на позначення нових
явищ, об’єктів дійсності або на позначення нових понять; 2) плану
вираження та частково плану змісту (нові аспекти відомих понять): такі
ознаки виявляють нові похідні від уже засвідчених лексиконом слів або
наявні в лексиконі слова, форму яких змінено відповідно до нових
граматичних чи правописних норм або мовних смаків і 3) плану змісту:
такі ознаки реалізовано в неосемантизмах або словах з новими
конотативними компонентами. Вибір типу модельованого комплексу визначає
якісний та кількісний склад неолексем, тобто характер їхньої форми і
семантики. Наприклад, простежити тенденції творення лексем з новим
змістом уможливлює словник словотвірних комплексів гніздового типу,
тобто словник слів з новими твірними основами, об’єднаних мотиваційними
відношеннями. Ознакою для „збирання” слів у межах таких комплексів є
наявність спільного кореня або основи слова. За характером своєї будови
нові словотвірні гнізда можуть бути повними, тобто мати і горизонтальну
(словотвірні пари та ланцюжки) і вертикальну (словотвірні парадигми)
вісь розгортання, або неповними, містячи лише один з типів комплексних
словотвірних одиниць. Так, наприклад, від нового запозичення слоган
„рекламне гасло, девіз” (від гельського (старошотланд.) sluagh-ghaim
„бойовий клич”) ми засвідчили лише одне похідне слово слоганоутворення,
а отже, в системі сучасної української мови вже сформувався „зародок”
майбутнього словотвірного гнізда – словотвірна пара. За даними нашої
картотеки розгалужене гніздо зі словотвірними парами та парадигмою І
ступеня похідності створюють 30 номінацій від слова піар та його
графічних варіантів пі-ар, Пі-Ар, PR.

Особливу вагу для з’ясування тенденцій оновлення сучасного українського
лексикону можуть становити неологічні словники, об’єкт моделювання в
яких становитимуть певні лексико-семантичні об’єднання: словотвірні
категорії, розряди, класи, ряди, лексико-семантичні або тематичні групи
слів. Завдяки відображеному в таких групах слів спільному поняттю
виразнішим стає спектр формальних засобів, залучених до його
вербалізації, їхні пріоритети, розподіл за сферами функціонування та
регулятори рівноваги в лексиконі неолексем – виразників різноспрямованих
тенденцій його оновлення. До укладання таких неологічних словників
можуть бути застосовані як семасіологічний, так і ономасіологічний
підходи. Для реалізації першого можуть послужити, зокрема, словники
словотвірних рядів неолексем. У складі реєстрових одиниць таких
неологічних словників об’єднуються неолексеми з різними (старими або
новими) твірними основами, але з тим самим формантом, напр.:
бартеризація, партизація, політизація, спонсоризація; балканізація,
баналізація, зомбізація, маргіналізація, офіціалізація, ритуалізація,
сакралізація; бюждето-, державо-, законо-, націє(о)-, світо-, свято-,
слогано-, угодо-, українотворення; етно-, інтелекто-, кіно-, культуро-,
лінгво-, мово-, політико-/політо-, соціо-, футуроцид. Свідоме порушення
правил дериваційної граматики під час творення деяких з таких слів,
зокрема, сполучення питомих основ з іншомовними формантами, а також
поєднання семантично несумісних компонентів створюють особливі оцінні
номінації на зразок колгоспизація, лівизація, малоросіянізація,
перевертнізація, радянізація, тінізація або україноцид; кучманоїд,
україноїд; українікум; кучмагейт, Морозгейт, Юхимгейт; кучманістан;
телемармиза, телепоголоска; відеогарнір, “Відеольох”, відеомило.
Залучення тієї чи іншої словотвірної моделі до стихії ігрової,
каламбурної, жаргонної словотворчості свідчить про її високу активність,
запотребованість і навіть про зловживання нею в процесах сучасної
української номінації. Наприклад, сучасний український жаргон активно
використовує різноманітні гібридні моделі словотворення, пор. такі
приклади зі словника Л.О.Ставицької, як: кльовіссімо, рогатіссімо,
невигрібато, стаканерія, гапкенштрассе, дискогопанці, пішкарус. Подібне
сполучення основ і формантів різного стилістичного забарвлення підсилює
образність та оцінність нових жаргонізмів. Часто такі слова-гібриди
відбивають іронічне ставлення освічених носіїв мови до надмірного
захоплення модними словотвірними засобами. Прикладом можуть послужити
хоча б такі неолексеми з підсиленим оцінним зарядом, як супербаба,
супердякую, суперзлодюга, суперкрасень, супермалюк; сейшенити, фуршетити
чи євровікна, євродвері, єврозабігайлівка, євролюбов, євроскандал;
інтербезбатченки, інтерлайка, інтер’язичіє; вивіскомовний, снобомовний
(див. про це докладніше в [3]). Утіленням ономасіологічного підходу до
опису неолексики можуть стати словники базових концептів мови або так
званих „ключових слів доби” з новими лексемами-виразниками їхньої мовної
категоризації. Проте для визначення реєстрів таких словників потрібні
показові бази сучасних українських текстів, всебічний аналіз усного
мовлення, їхнє докладне статистичне обстеження.

Неологічний словник – це моментальний знімок мовної системи в русі,
модель сьогочасної мовної діяльності суспільства, а словник академічного
типу – її панорама в стані спокою, рівноваги, фіксація того, що
усталилося в лексиконі, пройшло випробування часом та відповідає
критеріям чинних норм граматики й правопису літературної мови. Інакше
опозицію неологічний словник – загальномовний словник нормативного типу
можна окреслити як протиставлення словника продуктів мовної діяльності в
певний проміжок часу словнику системи мови. Динаміка сучасного
українського лексикону, відображена в неологічних словниках різних
типів, безперечно, дасть новий потужний поштовх для теоретичного
вивчення його будови та закономірностей функціонування.

Література

Гнатюк Л. Реактивація лексико-семантичних засобів як джерело поповнення
словникового складу сучасної української літературної мови // Мовні і
концептуальні картини світу. К., 2004. Вип. 11. Кн.1. С.101-105.

Дубичинский В.В. Основные принципы неографии // „Slowa, slowa, slowa”… w
komunikacji j?zykowej. Pod red. M.Grabskiej. Gda?sk, 2000. C.61-68

Карпіловська Є. Ігрова стихія в сучасній українській мовотворчості //
Лінгвістичні студії. Донецьк, 2004. Вип.12. С.244-247.

Котелова Н.З. Первый опыт лексикографического описания русских
неологизмов. Новые слова и словари новых слов. Ленинград, 1978.
С.5-26.

Щерба Л.В. Опыт общей теории лексикографии // Щерба Л.В. Языковая
система и речевая деятельность. — Ленинград, 1974. С.265-304.

Martincova O. Obecna charakteristika lexikografickeho p?istupu k
neologizm?m // S?owotworstwo/Nominacja. Red. nauk. I.Ohnheiser.
Innsbruck, Opole, 2003. S.34-39.

Пор. нормативну, засвідчену СУМом лексему гетьманич „син гетьмана” з
іншим суфіксом для вираження значення „син того, хто названий твірною
основою”.

Похожие записи