Шпаргалка

3.Мова- суспільне явище. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище,
безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим,
загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і
побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо
видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень
розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і
поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини
і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що
мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний
зв”язок у суспільстві.

2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети,
особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так
під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки,
а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що
світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в
ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей
розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін.
людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що
мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання,
прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання
своїх носіїв.

8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом
індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї
спільноти, певного ототожнення.

10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли
люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід
дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

4. Поняття “національна мова”, “державна мова”.

Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна
більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову,
різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах
СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що
мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на
перефирію суспільного буття.

Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр.
народу.

Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння
всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування
його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови
в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).

Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є
узаконена Конституцією.

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й
досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала
невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього
статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує
всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного
життя на всій території України. В Україні гарантується вільний
розвиток, використання й захист російської, інших мов національних
меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в
Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних
потреб українців, які проживають за її межами.

5. Мовне законодавство в Україні.

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах
СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що
мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на
перефирію суспільного буття.

Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр.
народу.

Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння
всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування
його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови
в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).

Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є
узаконена Конституцією.

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й
досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала
невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього
статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує
всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного
життя на всій території України. В Україні гарантується вільний
розвиток, використання й захист російської, інших мов національних
меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в
Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних
потреб українців, які проживають за її межами.

6.Статус укр.мови як державної.

Історична доля укр. народу докорінно змінилася з утворенням на руїнах
СРСР суверенних держав, у тому числі й незалежної України.

У час “перебудови” мови союзних республік одержали державний статус, що
мало послужити захистом проти цілковитого витіснення цих мов на
перефирію суспільного буття.

Укр. мова є першим з вирішальних чинників нац-ної самобутності укр.
народу.

Українська РСР забезпечує укр. мові статус державної з метою сприяння
всебічному розвиткові духовних творчих сил укр. народу; гарантування
його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови
в УРСР (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).

Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є
узаконена Конституцією.

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й
досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала
невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього
статусу.

Ст.10. Державною мовою в Україні є укр.мова. Держава забезпечує
всебічний розвиток і функціонування укр.мови в усіх сферах суспільного
життя на всій території України. В Україні гарантується вільний
розвиток, використання й захист російської, інших мов національних
меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в
Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Ст.12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних
потреб українців, які проживають за її межами.

7. Літературна мова. Етапи розвитку укр. літ. мови.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує
державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр,
держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і
впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами..
Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац.
культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи
не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу
літ.мову.

Укр.мова належить до групи слов”янських мов східно-слов”янської підгрупи
( росіяни, українці, білоруси). Існують ще 2 групи слов”янських мов:
західно-слов”янська і південно-слов”янська.

Існують дві версії походження укр.мови: 1) науковці доводять, що
українська мова виокремилась із праслов”янської; 2) у ХІІ – ХІІІ ст.
укр. мова сформувалася на основі давньоруської мови.

Найдавніші пам”ятки укр.мови: “Слово о полку Ігоревім”,”Остромирове
Євангеліє”. У ХVІ ст. живою укр. писемною мовою написано так зване
“Пересопницьке Євангеліє”. У ХVІІІ ст. формується сучасна укр.мова.
Зачинателем укр. літ. мови є Котляревський, а основоположником її
вважається Шевченко, який поповнив її іншомовними словами, новотворами,
добирав досконаліші граматичні форми, синтаксичні конструкції, ввів в
укр.мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив унормовану
мовно-стилістичну систему укр. літ. мови.

8. Давня літ-ра. Початки формув літ. мови

Літ-ра – це 1)сукупність писаних і друкованих творів того чи іншого
народу, епохи або людства. 2)літ-ра художня – різновид мистецтва,
мистецтво слова, що відображає суспільне життя в художніх образах.
3)сукупність творів писемності для вивчення якогось предмета або
питання.

Худ. літ-ра вивчає дійсність у худ образах, формує відповідно до того чи
іншого часу відповідний естетичний ідеал, тобто певний взірець
досконалості, найвищу мету прагнень. Худ літ-ра як одна з форм суп
свідомості відіграє значну роль у становленні особистості, виконуючи
такі функції: естетичну, пізнавальну, інформаційну та інші функції.

Мова худ літ-ри є важливою складовою творення нац свідомості, нац мовної
моделі світу. Тож талановитий письменник є не лише носієм літ мови, а й
активним її творцем.

Укр. Літ-ра ?-?V??? ст. (давня укр. літ-ра) – початковий і найтриваліший
період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше
розвинеться укр. літ-ра- невідємна частина всесвітньої. Відлік літ часу
починається з ?ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія
датований 1056-1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літ
пам’яткі як зразки висловлювання певної думки, а й оформлені за певними
канонами твори, з’являються з ?ст.

Давня літ-ра після хрещення Русі була перекладною переважно на перших
етапах її розвитку, пізніше постає оригінальна літ-ра. Її джерелами
вважають усну народну словесність, слов’янську міфологію, засвоєний
візантійсько-болгарський літ-ний досвід. Перекладна літ-ра існувала у 2х
виявах. Це була перш за все релігійна літ-ра, яка включала твори різного
характеру, зокрема: переклади окремих части н Біблії, неповні євангелія,
призначені для читання під час богослужіння, апокрифи.

Оригінальна літ-ра цього часу, особливо ?? ст., відома лише частково,
але в ній було багато блискучих зразків словесності. Це змушує деяких
дослідників припускати, що християнство в давні часи мало літ-ну
традицію ще перед Володимиром. Оригін. давньорус. літ-ра представлена
такими жанрами, як літописання, «повчання», ораторсько-моралізаторська
проза, агіографічні твори, життєписи святих.

9. Усна і писемна форми укр літ мови.

Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства.
В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно
прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами
його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція,
помова, бесіда).

Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:

— усному мовленню властива спонтанність;

-під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо
з точки зору орфоепії;

-для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість
різнопалновими фактами;

-важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст
вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою
метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в
процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне
мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури.
Сухомлинський писав:”Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути
до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити укр мову й
свою справу”.

Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову
документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею
писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний
текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від
усного і має такі особливості:

— писемна мова фіксується графічними знаками;

— писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона
завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

писемна мова – це форма в основному монологічна;

-писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних
засобів, точнішим добором відповідної лексики;

-в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури
документів, правила вживання специфічних словосполчень;

-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад:
накази, квитанції, накладні тощо.

У подальшому розвитку укр літ мови велику роль відіграли
письменники-класики такі, як Марко Вовчок, Панас Мирний,
М.М.Коцюбинський, І.Франко, Леся Українка та ін., які впроваджували
традиції Шевченка в розвитку укр літ мови на народній основі.

На сучасному етапі відбувається явище мовної інтеграції ( взаємодія і
вплив 2-х чи більше мов).

10. Сучасна укр літ мова. Унормованість як основна ознака літ мови. Види
мовних норм.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує
державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр,
держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і
впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами..
Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац.
культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи
не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу
літ.мову.

Літ мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов”язкові,
єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літ
мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови.
Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та
їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3)
орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного
закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність
використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми
фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

12. Функціональні різновиди укр літ мови Їх основні ознаки.

Сучасна укр літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби
життя і діяльності укр нації. Використання її в найрізноманітніших
сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний
стиль – це різновид укр літ мови, який відзначається сферою її
функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У
зв”язку з тим, що укр літ мова має дві фрми – писемну і усну, існують
стилі писемні, або книжні, й усні.

До усних належать стилі:

-розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються
просторіччя, прості речення);

-ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови,
використання звертань, вставних слів, міміки, жестів. До писемних
належать стилі:

-науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і
техніки. Він характеризується широким використаням термінології,
іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому
значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі:
науково-популярний (теми подано доступно для масового читача),
газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні
засоби мови, діалектні й вульгарні слова.

— офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів,
законів, постанов. Характеризується використанням канцелярської
термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше
(стандартні усталені вислови, які використовуються в документах),
простих речень.

14. Сучасна укр літ мова. Характеристика наукового стилю.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує
державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр,
держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і
впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами..
Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац.
культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи
не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу
літ.мову.

Науковий стиль-це стиль наукових праць із різних галузей науки і
техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії і т.д. Він
характеризується широким використаням термінології, іншомованої та
абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні,
використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний
(теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У
науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й
вульгарні слова.

15. Сучасна укр літ мова. Характеристика офіційно-ділового стилю.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує
державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр,
держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і
впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами..
Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац.
культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи
не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу
літ.мову.

Офіційно-діловий стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для
написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів,
постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він
характеризується використанням канцелярської термінології та деяких
застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних
схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В
офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів,
зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна,
суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя
він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання
зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою,
лаконічною.

Власне, функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає
висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам
людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи
використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань,
сферах життя.

16. Сучасна укр літ мова. Характеристика розмовного
(кодифікованого)стилю.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує
державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр,
держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і
впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами..
Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац.
культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи
не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу
літ.мову

Розмовний стиль використовується у бесідах, приватних листах, ним
користуються під час обміну інформацією, думками, враженнями, проханням
чи наданням допомоги. Він є засобом невимушеного спілкувіання.
Застосовується у побутових стосунках, в спілкуванні з родичами, друзями.
До ознак розмовного стилю можна віднести такі: усна форма спілкування,
неофіційність стосунків між співрозмовниками і невимушеність
спілкування, непідготовленість до спілкування, використання позамовних
чинників (рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Використовуються мовні засоби: побутова лексика, фразеологізми, емоційно
забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки,
неповні речення , діалектизми, фольклоризми скорочені слова тощо.

17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний стилі літературної мови як
основа мови професійного спрямування.

Науковий стиль-це стиль наукових праць із різних галузей науки і
техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії і т.д. Він
характеризується широким використаням термінології, іншомованої та
абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні,
використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний
(теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У
науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й
вульгарні слова.

Офіційно-діловий стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для
написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів,
постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він
характеризується використанням канцелярської термінології та деяких
застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних
схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В
офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів,
зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна,
суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя
він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання
зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою,
лаконічною.

Розмовний стиль використовується у бесідах, приватних листах, ним
користуються під час обміну інформацією, думками, враженнями, проханням
чи наданням допомоги. Він є засобом невимушеного спілкувіання.
Застосовується у побутових стосунках, в спілкуванні з родичами, друзями.
До ознак розмовного стилю можна віднести такі: усна форма спілкування,
неофіційність стосунків між співрозмовниками і невимушеність
спілкування, непідготовленість до спілкування, використання позамовних
чинників (рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Використовуються мовні засоби: побутова лексика, фразеологізми, емоційно
забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки,
неповні речення , діалектизми, фольклоризми скорочені слова тощо.

18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу
фахівця-економіста.

Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма,
роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка тощо. Різнобічний вплив
на почуття, думки за допомогою художнії образів, формування ідейних
переконань, моральних якостей та естетичних смаків. Застосовується у
мистецтві слова, творчій діяльності, літературі, різних видах мистецтва,
культури, освіти.

Худ. стиль виходить за межі не тільки інших стилів, а й літ мови, бо
він включає в себе ( з певною метою) й позалітературні мовні засоби-
діалектизми, жаргонізми тощо.

Однак достоїнства художнього мовлення визначаються не тільки незвичайною
широтою охоплення засобів загальнонародної мови. Художнє мовлення – це
ще й зразкове мовлення.

Худ. стиль поєднує в собі окремі ознаки інших стилів. Основним
завданням худ. стилю є творення за допомогою мовних засобів художніх
образів.При цьому широко використовуються всі можливі
експресивно-емоційні засоби мови, її лексичне, фонетичне багатство, вся
різноманітність фонетичних форм і конструкцій.

Щодо форми мовлення худ. стиль є досить своєрідним. Основна його форма
– писемна, однак і в усному мовленні широко використовуються його
елементи. У текстах цього стилю використовуються синоніми, антоніми,
омоніми, пароніми, слова в переносному значенні.

19.Класична укр. літ-ра, як основа формування й утвердження норм літ
мови

Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його
«Енеїда» — найвидатнішим досягненням укр. поезії тго періоду і
початкомнац відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у
нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового
прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того
часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої
народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній
тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з
давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку
укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ.
Явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню
нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша
друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є
зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала
знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.

Тематика і проблематика поезії Ш наскрізь національна. Новаторською і
оригінальною є історіософія Ш, що поєднувала особистісне і народне у
поглядах на минуле Укр., яку поет обов’язково включав у загальноєвроп
істор контекст. Своєрідною є форма шевченк вірша, поет відмовляється від
традицій наслідування рос вірша, пов’язуючи авторську віршову ритміку з
народним розміром, оригінальним є використання неповної, неточної рими,
внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу.
Романтизм виявився у використанні жанру байронічної поеми (поеми
«вільної форми»), де до вірша приєднується проза і наявне формальне
вираження авторських почувань і думок («Катерина», «Гайдамаки»).З творів
Кобзаря світ довідується про основні дух цінності нашого народу: мову,
звичаї, побут, культуру. Ш синтезує мистецький досвід минулих поколінь
одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного
розвитку українців як нації, з геніально простотою розв’язуючи «вічні»
проблеми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова. Ш –
основоположник нової укр. літ мови. Мова його творів багата на поетичні
паралелізми, антитези та інші худ засоби; відзначена високою
афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови».

20. Новаторство мовно-поетичної творчості Т. Шевченка

Тематика і проблематика поезії Ш наскрізь національна. Новаторською і
оригінальною є історіософія Ш, що поєднувала особистісне і народне у
поглядах на минуле Укр., яку поет обов’язково включав у загальноєвроп
істор контекст. Своєрідною є форма шевченк вірша, поет відмовляється від
традицій наслідування рос вірша, пов’язуючи авторську віршову ритміку з
народним розміром, оригінальним є використання неповної, неточної рими,
внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу.
Романтизм виявився у використанні жанру байронічної поеми (поеми
«вільної форми»), де до вірша приєднується проза і наявне формальне
вираження авторських почувань і думок («Катерина», «Гайдамаки»).З творів
Кобзаря світ довідується про основні дух цінності нашого народу: мову,
звичаї, побут, культуру. Ш синтезує мистецький досвід минулих поколінь
одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного
розвитку українців як нації, з геніально простотою розв’язуючи «вічні»
проблеми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова. Ш –
основоположник нової укр. літ мови. Мова його творів багата на поетичні
паралелізми, антитези та інші худ засоби; відзначена високою
афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови».

21.Ознаки нової літературної доби в укр. поезії першої пол. 19 ст

Цей період у розвитку укр.поезіїї хар-ть такі риси: 1)співіснування і
літ процесі традицій класицизму, романтизму і частково реалізму.
2)популярність бурлескно-травестійної манери письма. 3)тенденція до
вживання живої народнорозмовної мови.

Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його
«Енеїда» — найвидатнішим досягненням укр. поезії тго періоду і
початкомнац відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у
нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового
прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того
часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої
народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній
тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з
давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку
укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ.
Явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню
нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша
друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є
зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала
знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.

Романтизм став тією течією, що найбільш повно виявила свої особливості в
укр. поезії даного періоду і повністю вкладалась в європ. контекст. Для
авторів цього напрямку характерне оригінальне переосмислення традиційних
тем і оновлення тематики поезії. У центрі їхньої уваги історичне минуле
України, фольклор, сильна особистість у виняткових обставинах,
фантастика, божевілля, містифікація смерті. Ця течія сприяла виникненню
в укр. тогочасній літ-ри нових жанрів: ліро-епічної поеми, балади,
елегії, літ пісні, романсу, віршованої казки. Характерним для тогочасної
поезії було літ обігрування мотивів чеських, румунських, грецьких
народних пісень (грецька пісня Костомарова). У літ критиці існує поділ
укр. романтиків на школи: 1)Харківська(Петренко, Боровиковський)
2)Київська (Шевченко, Куліш) 3)Західно-Укр (Шашкевич, Вагилевич)

22. Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової укр. прози і нової мови
прозового твору

К-О – зачинатель нової укр. прози, культурно-громад діяч, перу якого
належать 80 творів. Його прозу хар-ть такі новаторські риси: прості і
цільні сюжети творів, деталізована оповідь, оригінальність авторського
стилю, що виявляється в оповіді від першої особи, виклад зрозумілою
мовою навіть складних філос понять, повчально-моралізаторський характер
прози, що базується на христ ідеях. К-О розвиває нові прозові жанри:
фейлетони, гумористичні оповідання («Купований розум», «Підбрехач»),
гумористичні сентиментальні повісті(«Маруся», «Щира любов»), сатиричний
родинний роман хроніка («Пан Халявський»). У К-О виявилась ознака
двомовності у написанні творів. Отже творчість К-О засвідчила оновлення
жанрово-стильової системи укр. прози, утвердження в ній ідеалів
гуманності, моральності людини з народу.

23. Сучасна укр.. літ і суч. літ. мова.

Сучасна укр. літ-ра побудована на фундаменті вікових традицій і водночас
цеяісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу.
Основною ознакою сучасної літ-ри є її транснаціональнийхар-тер,що
виявляється у спробі письменників розв’язати глобальні вселюдські
проблеми. Сучасні укр. письм. намагаються подолати «провінційність»,
«окремість» нашої літ-ри, тому оцінки худ. творів укр. митців слова
часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні. Отож виділяють літ-ру
елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На
противагу такій літ-рі визначають масову, актуальну літ-ру

Початком нової укр. літ. мови вважається 1798 рік, коли вийшли друком 3
перші частини «Енеїди» Котляревського – зачинателя нової укр. літ мови.
Він увів до літ-ри багату, колоритну, мелодійну, співучу укр. народну
мову.

Основоположником сучасної укр. літ мови став Тарас Шевченко, який
відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари,
відшліфував орфоепічні і граматичні норми, поєднав її різнотипні
стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину, чітку
мовно-стилістичну систему. Укр. мова стала придатною для вираження
найскладніших думок і найтонших почуттів. Шевченко вивів укр. мову на
рівень високорозвинених європ мов, відкрив перед нею необмежені
перспективи подальшого розвитку.

25. Культура мови. Шляхи удосконалення індивідуального мовлення.

Культура мови – це вміння правильно говорити і писати, добирати мовні
засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Обов”язковою умовою
дотримання культури мови є мовні норми.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів
та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3)
орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного
закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність
використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми
фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Культура мови –це загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові форми
звертання, побажання, запрошення і т.д. залежно від ситуації,
соціального стану і віку тощо. Мовна культура людини виявляється також
у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання.

Шляхи удосконалення індивідуального мовлення – це насамперед читання
якісної художньої літератури, підвищення ступеня відповідності мови
нормам літературної мови, вивчення правил літературної вимови.

26. Орфоепічні та акцентуаційні норми як компонент формування мовної
компетенції фахівця

Орфоепія – розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної
літературної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова
могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб
комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування,
уповільнює розуміння висловленої думки.

Орфоепія –невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з
основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до
загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування
слів. Отже, норми правильної літ мови обов”язкові для всіх, хто
користується укр літ мовою в її усній формі.

Орфрепія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил
літературної вимови не тільки забезпечує високу культуру мовлення, а й
сприяє подоланню вимовних помилок. Ці помилки можуть бути зумовлені
незнанням правил укр літературної вимови або впливом діалектного
оточення.

Норми сучасної укр літ вимови сформувалися на основі вимовних норм
середньонаддніпрянських діалектів і охоплюють вимову голосних,
приголосних і слів іншомовного походження.

27.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції
фахівця.

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі
мови на письмі. Орфографія, як і орфоепія, має велике значення у
спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і
обов”язкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія
полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців.

Орфографія- невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з
основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно
до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже,
норми правильного написання слів обов”язкові для всіх, хто користується
укр літ мовою в її письмовій формі.

Орфографія має практичне значення для всіх, оскі;ьки вивчення правил
написання слів є одним з основних компонентів форму2ання мовної
компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів.

28. Принципи укр правопису. Зміни 4-ї редакції правлпису (1993р.).

Укр. правопис дотримується таких принципів:

не змінювати традиційної укр. графіки;

не ускладнювати принципи написання слів новими правилами і винятками;

по можливості спростити правопис складних слів;

критично ставитися до тих правописних моментів, які не випливають із
мовної структури;

враховувати, що укр. мова постійно розвивається, але правопис повинен
відповідати живій народній мові.

В 1993р. в правопис було внесено такі зміни: м’який знак було поставлено
3-ою з кінця буквою в алфавіті; було відновлено букву “ґ”; спрощено
правила написання запозичених і складних слів, зменшено кількість
винятків за рахунок уніфікації однотипних явищ, введено зміни щодо
написання географічних назв та найменувань людей.

29. Характеристика лексичного складу укр літ мови за походженням та
вживанням, за динамікою.

Лексика – це всі слова, які існують у мові. За походженням лексика
поділяється на 4 групи:

спільнослов”янська (спільна для всіх слов”янських мов);

східнослов”янська ( спільна для східних слов”ян);

власне українська лексика;

запозичена лексика (найдавніші запозичення із грецької і латинської мов
у сфері освіти: аудиторія, студент, конспект, лектор; у юриспруденції:
адвокат, прокурор).

За стилістичним використанням виділяють лексику загальновживану,
специфічно-побутову, виробничо-професійну, науково-термінологічну,
адміністативно-ділову та ін.,а також лексику книжну і розмовну.

Оскільки словниковий склад укр мови весь час розвивається, в ньому
розрізняють 2 шари: активний, який охоплює загальновживану лексику та
слова, що вживаються у спілкуванні спеціалістів певної галузі народного
господарства, науки і культури, та пасивний, до якого належать слова, що
вийшли з активного мовного вжитку (архаїзми) і викоритовуються за певної
потреби, а також слова неологізми, які ще не стали загальновживаними.

За сферою вживання лексика поділяється на групи:

1)загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних
жанрах усіх стилів. До загальновживаної лексики належать слова, що
називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: рука,
нога, небо, хліб тощо.

2)побутова лексика відбиває побут укр народу. Це назви одягу, речей,
їжі, розваг, звичаїв тощо.

3) виробничо-професійна лексика вживається при визначенні спеціальних
виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має
своє коло виробничо-професійної лексики. Наприклад, для педагогічної
професії –це слова вчитель, клас.

4)науково-термінологічна обслуговує сферу науки й наукової й
професійно-виробничої діяльності. Наприклад, крило автомобіля, лампа
дугова.

5)суспільно-політична включає слова, які характеризують політичне життя
країни.

6)адміністративно-ділова — це лексика, що вживається у ділових
паперах.

7)емоційно-забарвлена лексика служить для інтенсивного вираження
почуттів, емоцій. До таких слів належать: любов, ласка, втіха.

30. Точність слововживання як ознака мови професійного спрямування.
Спеціальна лексика у наукових текстах.

До наукових текстів належать статті, дипломні роботи, підручники,
посібники, енциклопедії.

Особливості лексики наукових текстів:

1.В наукових текстах використовується загальнозрозуміла нейтральна
нормована міжстильова лексика та відповідна термінологія.

2.Вживаються слова з абстрактним значенням

3.Використовуються вмотивовані слова

4.Специфічно вживається категорія роду

5.Вживаються відповідні займенники

31. Багатозначність, синонімія, паронімія й омонімія у різностильових
текстах.

Властивість слова мати багато значень називається багатозначністю.
Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну
ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Як
правило, найбільш багатозначними є слова, які здавна існують у мові.

Омоніми-слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні
значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням
в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за
значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова,
що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково)

Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові
наявність близьких , але не тотожних способів висловлення.. Деякі слова
відрізняються лише префіксами і тут треба бути обережним, бо заміна
однієї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту.
Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного
відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але
різні за стилістичними відтінками).

Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але
різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише
суфіксом, префіксом, закінче=ням, наявністю чи відсутністю часки (-ся).
Серед паронімів є слова з різними коренями.

32. Синонімія, паронімія й омонімія у науковому тексті.

Омоніми-слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні
значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням
в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за
значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова,
що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково)

Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові
наявність близьких , але не тотожних способів висловлення.. Деякі слова
відрізняються лише префіксами і тут треба бути обережним, бо заміна
однієї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту.
Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного
відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але
різні за стилістичними відтінками).

$

? A e

$

? ae

?aAE????u?¤U¦U*U YOeaeVeXetheDoFo??????cOOOcIIcIIIIIIIA

4

f

&

F

&

hC0mCе суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю часки
(-ся). Серед паронімів є слова з різними коренями.

У науковому стилі вживаються такі мовні засоби: терміни, наукова
фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні
речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У
реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів,
зокрема особових форм.З дієслівних форм чатсіше вживаються безособові,
узагальнені чи неозначені.

33. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і
діалектизмів у різних комунікативних сферах.

Загальновживані слова – це нейтральні слова, що вживаються в різних
функціональних стилях мови, а також ті, які є назвами нових речей і
понять, що широко побутують у суспільстві (електричка, телевізор,
холодильник, диван, телефон, стіл тощо).

У словниковому складі укр мови є значна частина діалектизмів, тобто
слів, які вживаються лише на окремій території України. Діалектизми не
входять до лексичного складу укр літ мови, але використовуються у
художніх творах для змалювання життя та мови людей, що проживають на
певній території.

Жаргон – соціальний діалект, що відрізняється від загальновживаної мови
специфічною лексикою і експресивністю зворотів, але не має власної
фонетичної і граматичної системи. Розвивається у середовищі замкнутих
колективів: школярів, студентів, військовослужбовців, різних професійних
груп. Жаргони лексично і стилістично різноманітні. Вони проникають в
художню літературу і використовуються для характнристики мови героїв.
Крім жаргонів, які виникли на основі загальнонародної мови, існують
жаргони, що з”явилися в результаті спілкування різномовного населення в
прикордонних областях.

34. Загальновживані слова, професіоналізми і терміни.

Загальновживані слова – це нейтральні слова, що вживаються в різних
функціональних стилях мови, а також ті, які є назвами нових речей і
понять, що широко побутують у суспільстві (електричка, телевізор,
холодильник, диван, телефон, стіл тощо).

Термін – це слово , що означає певне поняття в певній галузі. Терміни
поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні. Терміни мають
точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних
відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із
активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк,
бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або
із запозичених складників (фотокамера) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах,
спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у
зафіксованому значенні.

Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною
нейтральністю (відсутністю образності).

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві
різним професіям. Ці слова називаються професіоналізмами.
Професіоналізми – це вирази і звороти, що характерні для певної
професії, не мають чіткого наукового визначення. Професіоналізми
виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах не мають розвиненої
термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група
професіоналізмів –це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є
літературними.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному
значенні із якоїсь професійної сфери.

35. Неологізми, архаїзми, історизми в укр літ мові та в економічній
термінології зокрема.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються
часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас укр
лексики становлять: а) слова, які застаріли і вийшли або виходять з
ужитку; б) нові слова, що не закріпилися й не стали в мові
загальновідомими. Отже, в пасивному запасі укр лексики зберігаються
історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми – це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак,
князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття,
звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.

Архаїзми – це застарілі слова, що виходять з ужитку. Але реалії, названі
ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: чоло-лоб,
ректи-говорити.

Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що
відбивають сучасність. Неологізми – дуже рухлива група лексики. Ті
слова, що рік тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживаними:
перебудова, гласність, приватизація.

36. Виразність та образність мовлення, його чистота. Просторічні слова,
жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та
вульгарні слова у лексиці та лексиконі.

Укр літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує
державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр,
держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і
впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Вона,
єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури,
засобом її відродження.

Як відомо, мова відіграє надзвичайно важливу роль у спілкуванні людей.
Тому необхідно боротися за її виразність та чистоту, не вживати
жаргонізмів, лайливих та вульгарних слів.

У словниковому складі укр мови є значна частина діалектизмів, тобто
слів, які вживаються лише на окремій території України. Діалектизми не
входять до лексичного складу укр літ мови, але використовуються у
художніх творах для змалювання життя та мови людей, що проживають на
певній території.

Жаргон – соціальний діалект, що відрізняється від загальновживаної мови
специфічною лексикою і експресивністю зворотів, але не має власної
фонетичної і граматичної системи. Розвивається у середовищі замкнутих
колективів: школярів, студентів, військовослужбовців, різних професійних
груп. Жаргони лексично і стилістично різноманітні. Вони проникають в
художню літературу і використовуються для характнристики мови героїв.
Крім жаргонів, які виникли на основі загальнонародної мови, існують
жаргони, що з”явилися в результаті спілкування різномовного населення в
прикордонних областях.

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві
різним професіям. Ці слова називаються професіоналізмами.
Професіоналізми – це вирази і звороти, що характерні для певної
професії, не мають чіткого наукового визначення. Професіоналізми
виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах не мають розвиненої
термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група
професіоналізмів –це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є
літературними.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному
значенні із якоїсь професійної сфери.

Просторічні слова – слова, що використовуються у повсякденній мові
людей.

Канцеляризми – слова і звороти мови, що характерні для стилю ділових
паперів та документів. Документи, акти, заяви, справки пишуться згідно з
прийнятою формою.

Вульгаризми – слова та звороти, що використонуються в просторіччі, але є
недопустимими для літературної мови. Для таких слів характерним є сильне
емоційне забарвлення.

Лайливі слова – грубі, нецензурні слова, що використонуються в
просторіччі при виникненні конфліктів між некультурними людьми, і є
недопустимими для літературної мови.

37. Поняття “фразеологізм”, “фразеологія”.

У лексиці укр мови поряд з окремими словами існують стійкі
словосполучення, вирази і навіть цілі речення (вислови), що мають одне
лексичне значення, яке подібне (синонімічне) до значення окремого
повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п”ятами
(втекти), замилювати очі (брехати), пекти раків (червоніти).

Такі стійкі вирази називають фразеологізмами (від грецького слова
фразис, що означає вислів), а розділ мовознавства, що їх вивчає, наз.
фразеологією.

В укр літ мові широкого значення набули фразеологізми, що походять з
інших джерел, зокрема:

виробничо-професійні вирази, що набули метафоричного значення:сім раз
одміряй, а раз одріж (з мови кравців), грати першу скрипку (з мови
музикантів);

вислови з античної культури: золотий вік (епоха розквіту), золотий дощ
(несподіване багатство);

переклади виразів видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на
колінах (Д.Ібаррурі);

крилаті вирази укр письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас
Мирний);

переклади крилатих виразів рос письменників: Насмішки боїться той, хто
вже нічого не боїться (М.Гоголь);

переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: / дим вітчизни нам
солодкий і приємний (Гомер);

біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока.

Фразеологічні вислови за будовою бувають 2-х типів:

1) фразеологічні зрощення – це вислови, в яких значення слів не
співпадають зі значенням самого виразу;

2) фразеологічні єдності –вислови, у яких значення слів певною мірою
пов”язані зі значенням фразеологізмів;

фразеологічні сполучення – вислови, в яких існує головне слово, а
залежні можуть змінюватися і утворювати новий фразеологізм.

39. Укр лексикографія. Типи словників. Їхня характеристика. Специфіка
тлумачення економічних термінів у загальномовних і спеціальних
словниках.

Лексикографія (від грецьких слів лексикос-той, що відноситься до слова і
графо – пишу) – це розділ мовознавства, який займається теорією і
практикою укладання словників. Від інших книг словник відрізняється
специфічною будовою.

Основні типи і види словників.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два
типи словників : енциклопедичні словники і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними
відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та
характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В
енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі
відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в
яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо,
і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці,
медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово.
Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні
словники бувають різних типів.

Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх
вживання в сучасній мові.

Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на
іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі
науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і
первинне значення слова.

Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і
правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову,
і наголос.

Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з
інших мов.

Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися
раніше.

Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній
місцевості, на певній території.

Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних
зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда,
повнозначних слів даної мови

Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ
на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні
імена

Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом
у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі
вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

40. Енциклопедичні словники, їх роль у навчанні та проф. діяльності.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними
відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та
характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В
енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі
відомості про столицю України.

Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних
галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній
галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо

Крім енциклопедичних словників є енциклопедичні та інші довідники,
бібліографічні показчики тощо, які допомагають орієнтуватися в
інформації з різних галузей знань, в соціально-культурних питаннях. Такі
словники відіграють надзвичайно велику роль у навчанні, так як дають
можливість при необхідності швидко знайти матеріал з певного предмету,
який подається в такій літературі чітко і лаконічно. Це, в свою чергу,
дає можливість швидко і якісно зорієнтуватися і організуватися для
написання більш масштабної роботи – курсової, реферату, наприклад. Щодо
професійної діяльності, то інформація, отримана з даної літератури, може
реально допомогти систематизувати знання з певного предмету, можливо,
навіть дізнатись щось нове, сучасніше.

41. Лінгвістичні словники, їх роль у навчанні та проф. діяльності.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово.
Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні
словники бувають різних типів.

Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх
вживання в сучасній мові.

Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на
іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі
науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і
первинне значення слова.

Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і
правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову,
і наголос.

Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з
інших мов.

Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися
раніше.

Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній
місцевості, на певній території.

Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних
зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда,
повнозначних слів даної мови

Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ
на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні
імена

Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом
у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів.

Лінгвістичні словники дуже важливі і постійно необхідні для бажаючих
вивчити будь-яку мову чи пов’язати свою професійну діяльність з
мовознавством. Але окремі їх різновиди, наприклад тлумачні, важливі не
тільки для мовознавців, а взагалі для будь-кого. Орфографічні,
орфоепічні та словники іноземних слів відіграють велику роль у навчанні
та професійній діяльності так, як при необхідності можуть допомогти з
правильним написанням та використанням певного слова.

44. Термін і його ознака. Термінологія у мові за проф.спрямуванням.

Термін – це слово , або усталене словосполучення що має одне значення і
позначає наукове або спеціальне поняття. Терміни поділяють на
загальнонаукові й вузькотермінологічні.

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені
суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія,
яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших
мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин
іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах,
спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у
зафіксованому значенні.

Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною
нейтральністю (відсутністю образності).

Термінологія як система. Серед усіх термінів кожної науки вирізняють дві
складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це такий
набір термінів, який утворюється і існує у кожній галузі науки стихійно.
Терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі і лінгвістами
система термінів якоїсь науки.

45. Запозичення із західноєвропейських мов та їх роль у формуванні укр
економічної термінології.

Запозичення слів властиве всім мовам світу і є ознакою життєздатності
певної мови. Історичні зв”язки укр народу з народами Заходу та Сходу,
потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загальний розвиток
науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали доплив
слів з ін мов.

Укр мова засвоїла певну кількість слів з німецької мови. Німецькі за
походженням слова стосуються ремесел, мистецтва, побуту, торгівля,
наприклад: верстат, шайба, бухгалтер, солдат, бинт, лазарет, арфа,
мольберт та ін.

З середини ХVІІІ ст. починається помітний вплив французької мови ,
здебільшого через російську. Такими запозиченнями є назви деяких
суспільно-політичних понять, а також слова, пов”язані з мистецтвом,
технікою, побутом: парламент, політика, бюст, сюжет, пальто, партизан та
ін.

Англійські запозичення проникають до укр лексики, починаючи з ХІХ ст.,
теж переважно через російську мову. Вони стосуються техніки, політики,
спорту, мореплавства, побуту: тунель, лідер, мітинг, бокс, футбол та ін.

Певна кількість слів була засвоєна укр мовою з інших західноєвропейських
мов: музична та деяка інша термінологія – з італійської (акорд, дует,
аварія, бензин); терміни, пов”язані з мореплавством, військовою справою
– з голландської (боцман, рейд, шлюпка, картуз). З інших європейських
мов укр мова запозичила лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара –
з іспанської; каста, кобра – з португальської; гейзер – з ісландської;
бринза, мамалига – з румунської; морж, пурга – з фінської.

46. Взаємодія національних та інтернаціональних елементів у процесі
формування економічної терміносистеми.

Спільнослов”янська лексика – це найдавніший шар словникового складу укр
мови, успадкований з праслов”янської мови, яка існувала до V- VІ ст.
н.е., через мову давньоруську. Згодом, розпадаючись, праслов”янська мова
стала тим джерелом, на основі якого виникли усі інші слов”янські мови.
Спільнослов”янські слова становлять ядро укр лексики, її найуживанішу,
найдавнішу і найважливішу частину.

Східнослов”янська лексика – це слова, успадковані з давньоруської мови і
поширені переважно в сучасних східнослов”янських мовах (укр-кій, рос-кій
та білоруській), іншим слов”янським мовам вони не властиві. До групи
східнослов”янської лексики належать переважно іменники, які означають
назви тварин і птахів (білка, собака), назви рослин (ожина, щавель),
назви продуктів харчування (яловичина, пряник), назви людей за професією
(мельник, селянин), назви частин обличчя (щока) та ін.

Власне українська лексика – це слова, які виникли на українському грунті
в період становлення і розвитку мови української народності, що припадає
приблизно на ХІV ст. Власне укр лексика вживається тільки в укр мові,
визначаючи її специфіку і національну самобутність. Вона відзначається
великим розмаїттям, зокрема ця група слів включає: назви житла,
будівель, назви одягу та взуття, назви, пов”язані з розвитком
сільськогосподарського виробництва, назви, пов”язані з розвитком науки,
техніки, освіти та ін.

47. Грецькі й латинські терміноелементи у сучасному економічному
словнику.

Запозичення слів властиве всім мовам світу і є ознакою життєздатності
певної мови. Історичні зв”язки укр народу з народами Заходу та Сходу,
потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загальний розвиток
науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і
зумовлюють доплив слів з ін мов.

В укр мові є здавна засвоєні слова з грецької мови – назви предметів
(парус, баня, миска), назви рослин і тварин ( лавр, мак, м”ята), власні
імена (Андрій, Василь). Але основна частина грецьких з походження слів є
слова-терміни, що належать до різних галузей науки, культури й
мистецтва: астрономія, історія, філософія, фізика, ідея, метод; азот,
бром; клімат, полюс; грам, метр; граматика, фонетика; театр, сцена;
монархія, демократія та ін. З грецьких словотворчих елементів
утворюються також нові слова: термостат, фотографія, космодром.

Слова латинського походження, за винятком деяких найдавніших запозичень
(кесар, коляда, фортуна) і власних імен (Марко, Павло), найчастіше
пов”язані з наукою і технікою ( аргумент, контакт),
суспільно-економічною сферою (агітація, диктатура, республіка), правом
(адвокат, нотаріус),мистецтвом (декламація), навчанням (аудиторія,
конспект, лекція). З латинських словотворчих елементів також утворюються
нові слова ( авіація, трактор), інколи в поєднанні з грецькими
елементами (автомобіль, диктофон).

48. Поняття про граматичні мовні норми. Стилістичні можливості
граматичних форм у мові професійного спрямування.

Літ мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов”язкові,
єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літ
мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів
та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3)
орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного
закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність
використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми
фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

52. Текст як основна комунікативна одиниця мови професійного
спрямування.

До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична
одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується
специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види
текстів:

власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники,
енциклопедії);

технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються
найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням
речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох
різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту
якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю.
Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її
оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата,
печатка.

53. Роль різних мовних одиниць у наукових і ділових текстах.

Особливості мови наукових текстів.

1.Використовується загальнозрозуміла, нейтральна, нормована міжстильова
лексика та відповідна термінологія.

2. Вживаються слова з абстрактним значенням.

3. Використовуються вмотивовані слова.

4. Вживається іншомовна лексика.

5. Специфічно вживається категорія роду.

6. Числівники пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках.

7. Вживаються відповідні займенники.

8. Використовуються розповідні речення та інфінітивні конструкції.

9. Часто вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами.

10.Часто використовуються прийменникові конструкції.

54. Культура мови усного і писемного професійного спілкування.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і
монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають
різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова,
декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями
(розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне
обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому
значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об”єктивні факти за певний період роботи
підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться
цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка
система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний
період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно
насичений. Типи промови:

1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю,
полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на
логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується
суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний
вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти
відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність
залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються
думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення
в життя.

4. лекція – це одна із форм розв”язання наукових, науково-навчальних,
науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу;
бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі
спеціального курсу;

5. бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум
( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких
заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна
розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв”язку (привітання
відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні
слова.

До форм писемного професійного спілкування належить текст – синтаксична
одиниця, що складається із речень різниї типів і характеризується
специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види
текстів:

власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники,
енциклопедії);

технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються
найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням
речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох
різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту
якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю.
Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її
оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата,
печатка.

56. Мовний етикет майбутнього фахівця-економіста.

Етикет ( з французької – ярлик, етикетка ) – це правила поведінки і
спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми,
культури особистості. Якщо поняття “етикет” містить у собі обов”язки
людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки у різних ситуаціях,
то поняття “службовий етикет” визначає норми і правила спілкування
тільки на роботі.

Мовленнєвий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на
роботі.

Перше враження про людину складається з того, на скільки щиро і привітно
вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на
логіку, людина підсвідомо орієнтується на свої почуття під час
привітання. І тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди
привітно. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні вибрати
доречну форму привітання чи прощання. Важливим є й те, як ви звертаєтесь
до людини. Треба обов”язково використовувати такі слова, як будь ласка,
дякую, перепрошую, шановний, на все добре і т.д. В колективі недоречні
грубощі, лайка, зверхнє ставлення до людей.

57. Основи культури мови усного професійного спілкування. Роль
орфоепічних й акцентуаційних норм в усному професійному спілкування.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і
монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають
різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова,
декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями
(розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне
обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому
значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об”єктивні факти за певний період роботи
підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться
цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка
система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний
період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно
насичений. Типи промови:

1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю,
полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на
логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується
суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний
вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти
відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність
залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються
думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення
в життя.

4. лекція – це одна із форм розв”язання наукових, науково-навчальних,
науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу;
бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі
спеціального курсу;

5. бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум
( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких
заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна
розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв”язку (привітання
відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні
слова.

Орфоепія – розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної
літературної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова
могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб
комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування,
уповільнює розуміння висловленої думки.

Орфоепія –невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з
основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до
загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування
слів. Отже, норми правильної літ мови обов”язкові для всіх, хто
користується укр літ мовою в її усній формі.

Орфрепія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил
літературної вимови забезпечує високу культуру мовлення,

58. Публічний виступ як специфічна форма репрезентації усного
професійного мовленя (доповідь, промова,лекція, бесіда).

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і
монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають
різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова,
декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями
(розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне
обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому
значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об”єктивні факти за певний період роботи
підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться
цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка
система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний
період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно
насичений. Типи промови:

1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю,
полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на
логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується
суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний
вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти
відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність
залежить від індивідуального стилю оратора;

3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються
думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення
в життя.

4. лекція – це одна із форм розв”язання наукових, науково-навчальних,
науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу;
бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі
спеціального курсу;

5.бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум (
один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких
заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

61. Основи культури мови писемного професійного спілкування.
Нормативність як основна ознака наукового та ділового текстів. Форми
писемної репрезентації результатів наукових досліджень: конспект,
реферат, тези наукової доповіді.

До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична
одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується
специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види
текстів:

власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники,
енциклопедії);

технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються
найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням
речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох
різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту
якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю.
Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її
оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата,
печатка.

62. Точність, логічність, аргументованість викладу як визначальні риси
мови наукового тексту. Мовні засоби їх реалізації.

До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична
одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується
специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види
текстів:

власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники,
енциклопедії);

технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються
найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням
речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох
різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту
якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю.
Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її
оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата,
печатка.

Особливості мови наукових текстів.

1.Використовується загальнозрозуміла, нейтральна, нормована міжстильова
лексика та відповідна термінологія.

2. Вживаються слова з абстрактним значенням.

3. Використовуються вмотивовані слова.

4. Вживається іншомовна лексика.

5. Специфічно вживається категорія роду.

6. Числівники пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках.

7. Вживаються відповідні займенники.

8. Використовуються розповідні речення та інфінітивні конструкції.

9. Часто вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами.

10.Часто використовуються прийменникові конструкції.

63. Сучасна наукова класифікація словників.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два
типи словників : енциклопедичні словники і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними
відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та
характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В
енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі
відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в
яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо,
і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці,
медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово.
Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні
словники бувають різних типів.

Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх
вживання в сучасній мові.

Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на
іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі
науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і
первинне значення слова.

Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і
правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову,
і наголос.

Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з
інших мов.

Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися
раніше.

Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній
місцевості, на певній території.

Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних
зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда,
повнозначних слів даної мови

Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ
на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні
імена

Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом
у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16) Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються
всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

64. Правила укладання бібліографії наукових досліджень. Правила
оформлення цитат. Різновиди посилань.

Існує кілька варіантів оформлення посилань:

1) посилання записується в кінці кожної сторінки під горизонтальною
лінією; номерація на новій сторінці починається спочатку.

2) всі посилання номеруються за їх фіксацією у списку літератури в кінці
роботи; їх беремо у квадратні дужки; вказуємо сторінки через кому, праці
— через крапку з комою.

Список використаної літератури поміщаємо в кінці – спочатку записуємо
видання кирилицею, а після них – латиницею, але номерація наскрізна.

Особливості написання посилань на ресурси Internet:

автор електронного документа;

назва документа;

дата публікації, версії документа, тип документа у квадратних дужках;

повна електронна адреса, дата перегляду документа.

Цитатою наз. дослівний уривок з якогось тексту або висловлення на
підтвердження якоїсь думки. Цитати завжди беруться в лапки. Якщо цитата
є частиною речення, то вона пишеться з малої букви. Наприклад: Борис
Буряк пише, що “в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра
Довженка завжди присутній сам автор”.

Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три
крапки. Наприклад: Шевченкове “… треба миром, Громадою обух
сталить…” завжди звучить як гасло.

Якщо цитується віршований текст, то він, при збереженні віршової форми,
в лапки не береться, а коли пишеться суцільним рядком, то оформляється
як звичайна прозова цитата.

Похожие записи