Реферат

Російська мова в Україні

Зміст

1 Історія

1.1 Проникнення

2 Російська мова у віддалених українських регіонах

3 Русифікація та її вплив на українську мову

4 Російська мова в сучасній Україні

4.1 Суспільство

4.2 Освіта

4.3 Територіальна диференціація

4.4 Політичний вплив

5 Дослідники

6 Дивись також

7 Література

Російська мова в Україні — мова найбільшої національної меншини країни
та рідна мова близько 29,6% населення України, яка в Україні має багате
історичне минуле та яка була батьківщиною низки російських письменників
і літераторів.[1] Російська мова значно поширена у більшості регіонів
країни, є першою мовою у Східному та Південно-східному регіонах.

Історія

Проникнення

Питання російсько-українських мовних контактів у литовсько-польську добу
(торговельних, церковних і політичних — зокрема в час приналежності
Чернігівщини 1503 — 1618 до Московської держави, — чому дехто приписує
появу акучих форм у тамошніх говірках). Якщо не враховувати московського
гарнізону Києва, з 1654 почавши, то до істотніших російських поселень
(гол. старовірів) дійшло від другої половини 17 ст. на півночі
Чернігівщини, звідки вони згодом (у 18 — 19 вв.) переселювалися на
Правобережжя та Південну Україну. Інша хвиля російської старовірчої
колонізації сягала від Північної Добруджі й Південної Басарабії аж на
Буковину, коли у 1770-х роках. «некрасовці» остаточно поселилися в гирлі
Дунаю, звідки їх вербувала австрійська влада у 1780-х pp. для поселення
на Буковині й Хотинщині (села Біла Криниця, Білоусівка, Липовани, — їх
говірки досліджували В. Столбунова і В. Кузнецов). З уваги на чітку
конфесійну відмежованість старовірчих російських поселень від
українського довкілля, дотичні (переважно південно-російські, рідше
середньо-російські) говірки зазнали порівняно невеликого українського
мовного впливу (головно в лексиці).

Російські колонізаційні хвилі на Харківщину й Вороніжчину (тут
зустрілися українські поселенці з ними у 17 ст.), а згодом, від кінця 18
ст., і на Південну Україну (старовіри, кріпаки, переведені російськими
поміщиками на дохідніші ґрунти, військові кантоністи на початку 19 в й
утікачі-кріпаки) — були, крім суцільних ареалів, назагал асимільовані
українським сільським довкіллям: від того український степ, й
слобожанські говірки зазнали в різній мірі російського впливу (випадки
спиненого переходу о в і, перехід наголошеного є в ‘о, спорадичне
акання, вирівняння типу на рук’і «на руці», двоїнні чоловічі форми типу
два года, див. Степові говірки). Суцільніші російські говіркові ареали
збереглися в південній Басарабії (с. Вознесенка, Введеяка, Павлівна в
Арцизькому і районі — переселенці з Орловщини й Курщини, згідно з
дослідами Л. Усачової, І. Нелюбової, Л. Дерганової, Ю. Лістрової, І.
Гріцєнка), північній Одещині (с. В. Плоске Михайлівського району — рос.
старовіри з-перед 200 рр., за дослідами М. Тіхомірової, — так само як у
районі Віньковецькому Хмельницької області, за дослідами М. Бріцина), в
селах: П’ятидуб Малинського району Житомирської області, Рахвалівці й
Красилівці в Іванківському районі на півночі Київщині (за дослідами Є.
Самохвалової і Л. Ціпцюри), на Приозів’ї (досліди С. Ґаба) й північній
Харківщині (сс. В. і Малі Проходи Верганівського району, Руські Тишки,
Плоске і Липці Харківського району, за дослідами Л. Бузніка, приналежні
до південної групи північно-російських говірок Курщини з помітними
українськими впливами в наголошуванні дієслів). У 1923—41 українська
мова могла впливати на ці російські говірки і через школи, коли по
школах національних меншостей УРСР обов’язкове було її навчання, як
предмета. Не дослідженими залишаються російські говірки інших поселень
УРСР (зокрема 1930-их pp. і після 1945 — по виселенню німців, а в Криму
і татар).

Російська мова у віддалених українських регіонах

Цілком інакше сформувалися українсько-російські міжмовні стосунки в
українських говіркових масивах поза кордонами УРСР (Курщина,
Білгородщина, південна Вороніжчина, Донщина, Кубань, Саратовщина,
Зелений Клин, діаспора в Сибіру, Казахстані й на півд. Уралі), де був і
є значно сильніший вплив довколишніх рос. говірок, а ще більше
російської літературної мови через школу, радіо, телебачення, пресу,
військо й адміністрацію та судівництво. Скрізь там через відсутність
української школи й преси проходить поступове зросійщення, виникають
мішані україно-російські говірки на українській основі. Ті процеси
описані в говірках колишніх Коротоякського повіту (Н. Ґрінкова),
Білгородщини й Курщини (А. Бескровний, Ф. Медведєв, В. Собіннікова, Г.
Денисевич, А. Пашківський, В. Тітовська), Донщини (А. Міртов, К.
Удовкіна) та зокрема Кубанщини (І. Шаля, В. Чістяков, Н. Бушина, М.
Саділенко, Е. Тарасенкова, О. Шейніна, М. Шабалін, Н. Федоренко, І.
Чередниченко), а далі Поволжя (А. Дульзон, І. Вальченко), Киргижчини (С.
Лейферман), Далекого Сх. (А. Ґеорґієвський, Т. Назарова) й півн.
Молдавії, де по українськ. селах є також лише рос. або молд. школи (Л.
Єрмакова, З. Ряполова, Ю. Лістрова). Окремими проблемами є ще: 1. рос.
діалект міськ. типу, поширений серед великоміських низів і робітництва в
УРСР; 2. вживаний в Україні двомовним освіченим прошарком
місцево-український провінційний («південний») варіант російської
літературної мови.

Русифікація та її вплив на українську мову

Зросійщена говірка міських низів, великоміських передмість і робітничих
поселень Донбасу і Дніпропетровщини виникла внаслідок русифікації
місцевого українського елементу і постійного колонізаційного допливу
росіян, що прибували (а за радянської влади були призначувані) сюди для
праці, створюючи дрібноурядовий, ремісничий, купецький і робітничий
прошарки. Насичена сленґізмами й арґотизмами, великоміська російська
говірка люмпен-пролетаріату й правопорушників (Одеси, Києва, Харкова,
Дніпропетровського, міст Донбасу), набула особливого пошщирення після
революції, втримувала свою російськомовну форму, зокрема у висліді
постійного сезонного (особливо на зиму) флуктуаційного припливу її
носіїв — такого ж російського елементу з Ленінграду й Москви. Цей мовний
«суржик» (суміш) характеризують деякі південно-російські українські
спільноти, у тому числі українська вимова г, голосних о, е, й (рос. ы) з
спорадичним аканням, вимова e/’e/йе з етимологічного Ђ, стверділі р та
губні у кінці слів, йотована вимова груп типу вя, бя, пя, тверді ч, шч,
українська міжслівна фонетика, український наголос, керування дієслів та
прийменників (по домах), як і побутові лексичні українізми та
нерозрізнювання предикативних від атрибутивних форм прикметника. Питання
україно-російського міського «суржика» розглядають окремі статті В.
Ларіна (Харків), К. Німчинова (Донбас), В. Шадури (Дніпропетровщина). У
красному письменстві для характеристики персонажів царського
підстаршинського середовища його використовував В. Винниченко, для
міщанського — М. Старицький, для радянського міліційного — О. Корнійчук,
а для люмпен-пролетаріату — В. Винниченко, А. Тесленко, І. Микитенко, Л.
Первомайський, Г. Брасюк.

Український провінційний варіант російської літературної мови вживався
раніше серед поміщицтва і провінційної інтелігенції, пізніше також серед
партійних урядовців і технічної інтелігенції у висліді русифікаційного
тиску й мовної політики, спрямованої на бодай російсько-український
білінґвізм тих мовців, які не можуть чи не хочуть відразу перейти на
російську мову. Тій меті служила відповідна популяційна політика (з
відправленням українців на сезонну чи на постійну працю поза УРСР і
надсиланням на Україну росіян та чужинців, що змушені користуватися
російською мовою) і така ж мовна політика (в структуру української
літературної мови впроваджуються лише елементи, тотожні з російськими,
поборюються відмінності; потурання російсько-українському суржикові
міських низів і робітництва). Законами з 1869 і 1886 російського уряду
(аж до революції) виплачував грошову надбавку всім урядовцям немісцевого
походження на Правобережжі для його зросійщення (офіційно ніби для його
відпольщення), чим стягнув туди чимало росіян; таку саму політику тут
вела й Російська православна церква. Український провінційний варіант
літературної російської мови проявляється головним чином у вимові як і в
різній насиченості (залежно від російськомовної культури мовця) окремими
рисами міського україно-російського суржика (див. Русизми). В Галичині й
на Буковині (у 19 ст., зокрема після 1866 аж по 1920-і pp.) та
Закарпатті (тут аж по 1945), поширювалася через пресу й видання
москвофільського табору, переважно серед частини духовенства та рідше і
світської інтелігенції, окрема форма літературно-мовного «язичія»:
архаїзована суміш українських і російського церковно-слов’янізмів з
українською вимовою та обов’язковим етимологічним правописом.

Російська мова в сучасній Україні

Суспільство

За даними перепису населення 2001 року, в Україні проживало близько 8
мільйонів росіян, 17,3% від загального складу населення країни.
Кількість носіїв російської мови перевищує кількість етнічних росіян. За
даними перепису російську мову вважали рідною 29,6% громадян різних
національностей. Відсоткове відношення одномовних росіян, які
користуються тільки російською мовою складає від 80 до 85%.[2][3][4]

Росіяни України користуються всіма правами громадян і мають всі засоби
для розвитку російської культури і мови. Так в Україні існують 14
державних російських театрів, музей російського мистецтва в Києві, є
російські дитячі садки, школи. У відсотковому відношенні кількість
російських шкіл в Україні перевищує відсоток громадян російської
національності. Таке становище російської мови в Україні значно
відрізняється від стану української мови в Росії, де на близько 4
мільйонів громадян Росії української національності нема жодної
україномовної школи, театру, вищого навчального закладу.[5][6]

Носії російської мови також почуваються доволі комфортно в Україні. Так
за даними опитувань в м. Києві за мовною ознакою дискримінацію зазнали
тільки 11,9% опитаних носіїв російської мови, в той час як носії
української мови в Києві зазнали значно більший рівень дискримінації на
мовному ґрунті — 54,8% опитаних.[7]

Згідно опитуванням, у 1998 році 47,2 % опитаних вважали, що російська
мова повинна викладатися в тому ж обсязі, що й українська; 28,1 % — в
меншому, ніж українська, але більшому, ніж інші іноземні; 16,8 %,’в
основному зосереджені в Західній Україні, вважали, що російська повинна
викладатися не в більшому обсязі, ніж інші іноземні мови'[8].

Територіальна диференціація

Українська мова як рідна в Україні по областях за переписом 2001.

Російська мова як рідна в Україні по областях за переписом 2001.

f

f

v

?

Згідно даними Київського міжнародного інституту соціології (2004) в
першу чергу використовують для спілкування російську мову абсолютна
більшість населення південних і східних регіонів[9]:

• Крим — 97 % всього населення

• Дніпропетровська область — 72 %

• Донецька область — 93 %

• Запорізька область — 81 %

• Луганська область — 89 %

• Миколаївська область — 66 %

• Одеська область — 85 %

• Харківська область — 74 %

Відношення до статусу російської мови значно розрізняється по регіонах
України (див. табл.)[10].

Переважна більшість (84,0 %) висловилися за підвищення статусу
російської мови (тобто за регіональний або державний статус), в тому
числі близько половини (48,6 %) — за статус другої державної або
офіційної у всій Україні.

Що стосується прихильників зниження статусу російської мови, то більш
половини респондентів, що виступають за усунення російської мови з
офіційного спілкування, живе в одному субрегіоні: Галичині. Відповідно в
ній частка противників російської мови складає 51 %, тоді як в наступній
за нею Волині їх втричі менше — 17 %[10].

Бажана державна політика стосовно російської мови залежно від регіону
(на 1998)

Бажана політика Захід Схід Україна в цілому

Прибрати з офіційної сфери 34,6 % 2,2 % 10,2 %

Регіональний статус 39,8 % 35,1 % 35,4 %

Державний статус 25,6 % 62,7 % 48,6 %

У регіон Захід включені Галичина (Тернопільська, Івано-франківська і
Львівська області) і Волинь (Волинська і Рівненська області). До регіону
Схід віднесені Луганська і Донецька області.

Згідно опитувань HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/2008» \o
«2008» 2008 року, близько третини громадян вважають доцільним
запровадження другої державної мови, в той час, як більшість — дві
третини, або 60,9 % опитаних виступають за збереження тільки українською
мовою статусу державної HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-10» \o «» [11] .

[ HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B
9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D
1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96&action=edit&section=9» \o «Редагувати
розділ: Політичний вплив» ред. ] Політичний вплив

Результати парламентськіх виборів 2007

Поширеність російської мови по регіонах України (2003)

Результати парламентських виборів показують високий зв’язок
електоральних переваг з мовою, домінуючою в тому або іншому регіоні
HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-portret-11» \o «» [12] HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-12» \o «» [13] .

Ту ж залежність показують і президентські вибори. Наприклад, HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BD%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8
%D1%87_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%
80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87» \o «Янукович Віктор Федорович» Віктор
Янукович в третьому турі отримав більше половини голосів в саме тих
областях України, де розповсюджена російська мова HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-Electorat-8» \o «» [9] : Донецька (93%),
Луганська (92%), Дніпропетровська (63%), Харківська (68%), АР Крим
(81%), Одеська (68%), Запорізька (70%), Миколаївська (70%), Херсонська
(52%). Всього в цих областях він отримав 81% всіх своїх голосів
HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-Kiev-13» \o «» [14] .

Області з переважною підтримкою Януковича відрізняються високою часткою
російськомовних людей що проживають в кожній з них. Навіть якщо частка
росіян по самоідентифікації в деяких областях не дуже велика, як,
наприклад, в Одеській або Дніпропетровській області (11% та 16%,
відповідно), то частка російськомовних в кожній з цих областей перевищує
дві третини HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-Electorat-8» \o «» [9] .

Більш детальне дослідження щодо впливу мови спілкування на електоральні
переваги виборців провів HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%8
1%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80_%D0%BF%D0%BE%D0
%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D
1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB
%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%97&action=edit&redli
nk=1» \o «Київський центр політичних досліджень і конфліктології (ще не
написана)» Київський «Центр політичних досліджень і конфліктології»
HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1
%97%D0%BD%D1%96» \l «cite_note-Electorat-8» \o «» [9] .

Дослідники розглянули шість лінгво-етнічних груп серед населення
України: україномовні українці (виборці, які вважають себе етнічними
українцями і найчастіше спілкуються українською), російськомовні
українці (вважають себе етнічними українцями, але частіше спілкуються
російською), двомовні українці (ідентифікують себе як українці, однаково
часто використовують обидві мови), україномовні росіяни (ідентифікують
себе як росіяни, але частіше говорять українською), російськомовні
росіяни (вважають себе росіянами, частіше використовують російську
мову), двомовні росіяни (вважають себе росіянами, однаково часто
використовують обидві мови). Для аналізу були використані дані
соціологічного дослідження перед третім туром виборів Президента 2005,
проведене HYPERLINK
«http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%8
1%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%
B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D
1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%97&action=edit&r
edlink=1» \o «Київський міжнародний інститут соціології (ще не
написана)» Київським міжнародним інститутом соціології (2000
респондентів).

Згідно дослідження, лінгво-етнічна самоідентифікація виборців є важливим
політичним фактором в Україні (Таблиця).

Президентські вибори 2005: як голосували лингво-етнічні групи

Група Частка виборців* За Ющенка За Януковича

Україномовні українці 38% 81% 12%

Російськомовні українці 30% 28% 60%

Російськомовні росіяни 18% 11% 81%

Двомовні українці 12% 42% 44%

Двомовні росіяни 2% 19% 62%

Україномовні росіяни <1% 50% 42% Прим(*):Сума частин не рівна точно 100% через погрішності округлення Низка проросійських політичних партій і рухів в Україні спекулюють на важливості вирішення питаннями російської мови, дестабілізуючи український політикум і українське суспільство[15]. Так на національному рівні питання мови посідають одне з останніх місць в переліку актуальних тем для громадян. За опитуваннями 2007 р. питання російської мови в переліку актуальних тем посідає 26 місце з 30. Однак у деяких регіонах, пріоритетність питання російської мови трохи вища: так у південно-східних регіонах воно посідає від 18 до 22 місця у переліку актуальних. Тільки у Криму питання російської мови посідає 4 місце. Таким чином питання статусу російської мови в цілому по країні набрало 8%, головним чином за рахунок Криму та Донбасу.[16] В той же час, електоральні переваги мають сильну кореляцію з мовою виборців (див. також нижче): В. Янукович отримав підтримку переважної більшості російськомовних росіян, тоді як В.Ющенко - україномовних українців [12] . Як показує статічтіческій аналіз голосування[12], електорат Ющенко разюче відрізняється за мовною та національною ознакою від електорату Януковича - його основу складають україномовні українці (дві третини виборців, 67%) і 17% російськомовних українців. Етнічні росіяни становлять у электорате Ющенко дуже незначну частину - всього близько 6%. З іншого боку, у всіх областях, де переміг Янукович, велика частка російськомовних: більше двох третин[12]. Дослідники Проблеми україно-рос. мовних взаємин досліджували П. Житецький, О. Курило, М. Сулима, М. Гладкий, О. Синявський, С. Смеречинський, Р. Смаль-Стоцький, В. Чапленко, І. Білодід, Й. Багмут, Галина Їжакевич-Цілуйко, Ф. Середа, Г. Гнатюк, Д. Мірошник, А. Шиловський, Б. Шарпило, Р. Болдирев, О. Сербенська, В. Столбунова, В. Ільєнко, М. Рогаль, Л. Коробчинська, Борис Антоненко-Давидович, Юрій Шевельов й ін. Література Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.) Зеленецкий К. О русском языке в Новороссийском крае. О. 1855; Долопчев В. Опыт словаря неправильностей в русской разговорной речи (преимущественно в Южной России). О. 1886, друге вид. 1909; Смаль-Стоцький Р. Українськ. мова в Соз. Україні. В. 1936; друге вид. Нью-Йорк — Торонто — Сідней — Париж 1969; Tichyy F. Vyvojsou?asneho spisovneho jazyka na Podkarpatske Rusi. Прага 1938; Їжакевич ( — Цілуйко) Г. Питання російсько-українських мовних зв'язків. К. 1954; Гнатюк Г. Російсько-українськ. літ.-мовні зв'язки в другій пол. XVIII — першій четверті XIX ст. К. 1957; Мирошник Д. Н. В. Гоголь. Его роль в укреплении русско-украинских языковых связей. X. 1959; Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1918 по 1960 гг., 1 — 2 М. 1963; Королевич Н., Сарана Ф. Слов. філологія в Україні (1958 — 62), бібліографія. К. 1963; Питання стилістики української мови в її взаємозв'язку з ін. слов. мовами. Тези доповідей міжвузівської наук. конференції. Чернівці 1963; Республіканська наукова конференція з питань російсько-українських мовних зв'язків. Тези доповідей. XII. 1964. Луганське 1964; Зв'язки української мови з рос. та ін. слов. мовами в 16 — 19 ст, К. 1968; Королевич Н. (й ін.). Слов. філологія в Україні (1963 — 67), бібліографія, частина 1. Мовознавство. Фолкльористика. к. 1968; Україно-рос. мовні зв'язки радянського часу. К. 1969; Славянское языковедение, библиографический указатель литературы, изданной в СССР с 1961 по 1965 г., с дополнением за предыдущие годы. М. 1969; Штець М. Літ. мова українців Закарпаття і Сх. Словаччини (після 1918). Братіслава 1969; Shevelov G. Zum Problem des ukrainischen Anteils an der Bildung der russischen Schriftsprache Ende des 18 Jahrhunderts. Wiener slavistisohes Jahrbuch 16. 1970.

Похожие записи