Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з’ясувальних висловленнях (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1864
Скачать документ

Реферат на тему:

Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з’ясувальних
висловленнях

Прагматичний аналіз мовних одиниць передбачає дослідження їх
функціонування в мовленнєвих актах спілкування. Увагу дослідників
привернув насамперед іллокутивний мовленнєвий акт як спосіб досягнення
мовцем певної мети за допомогою мовленнєвих засобів. Дж.Сьорль виділив у
своїй класифікації п’ять основних типів іллокутивних актів:
репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви, декларації [5, 170].
З’ясувальні висловлення можуть бути представлені не в усіх названих
типах мовленнєвих актів, а лише в таких як: репрезентативи, директиви,
комісиви та експресиви. Декларативного типу серед досліджуваних структур
виявлено не було.

Оскільки межі статті не дозволяють у повному обсязі розглянути всі
іллокутивні типи у з’ясувальних висловленнях, ми зупинимося на детальній
характеристиці директивних мовленнєвих актів.

Мовленнєві акти директивного типу мають на меті змусити слухача втілити
у життя певний стан речей, який відповідає інтересам і бажанням мовця.
Директивні висловлення в залежності від комунікативної мети поділяються
на декілька різновидів. У з’ясувальних реченнях представлені такі з них:
накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання,
застереження, пропозиції.

Складність синтаксичної та семантичної будови з’ясувальних конструкцій
зумовлює можливість директивної семантики як у всьому висловленні, так і
в його окремих структурних частинах. За наявністю семантики директив усі
з’ясувальні висловлення можна поділити на такі групи:1) висловлення, у
яких директива наявна в підрядній частині, а головна містить лише
вказівку на директиву; 2) висловлення, у яких директива міститься у
головній частині, а підрядна лише є її складовим елементом; 3)
висловлення, у яких і в головній, і в підрядній частинах є окремі
директиви.

У з’ясувальних висловленнях першої групи можуть міститися наступні
директиви: наказ, настійна вимога, прохання, висловлення бажання,
застереження, пропозиція.

Наказ являє собою офіційне розпорядження людини, яка наділена певними
повноваженнями, владою. Глибинна структура наказу містить передбачення,
що слухач повинен виконати те, що хоче від нього мовець. Ситуація наказу
є типовою для таких стосунків співрозмовників, за яких мовець,
враховуючи певні чинники (соціальне положення, вік, посаду), ставить
себе вище за слухача, а тому й очікує від нього цілковитого підкорення.
У головній частині таких з’ясувальних висловлень завжди експлікується
перформативне дієслово, яке є вказівкою до виконання бажаної мовцем дії,
а сама бажана дія міститься у підрядній частині: Це наш хлопець, я
наказав, щоб не стояв на видноті (С.Маликов); Звелів світлий князь, щоби
ви прийшли до нього (І.Білик).

Настійна вимога за значенням наближається до наказу і виявляється у
рішучій формі волевиявлення й залежності слухача від мовця.

Характерним для вимоги є те, що мовець переконаний у тому, що має право
вимагати від слухача зробити те, чого він бажає [1, 22]. Але від наказу
настійну вимогу відрізняє неофіційність стосунків мовця й слухача, що
позбавляє такі висловлення категоричності. Л.В.Фоміна висловила думку,
що відмінність настійної вимоги від наказу полягає в тому, що людина,
яка наказує має певну владу над адресатом, а людина, яка вимагає, такої
влади не має, але переконана, що в конкретному випадку, за конкретних
обставин адресат повинен виконати вимогу. Підставою для такого
припущення є думка про правила поводження у відповідній ситуації [6,
68].

У з’ясувальних висловленнях з настійною вимогою головна частина містить
перформативне дієслово, яке вказує на вимогу, що висунута у підрядній
частині: Поляки вимагали, щоби в наших школах викладали деякі предмети
польською мовою (Л.Палій); Тим часом конвоїри почали стріляти з
автоматів, вимагаючи, щоб загін ліг на землю (П.Автомонов).

Прохання спонукає слухача задовольнити потреби й бажання мовця. Головна
частина в таких конструкціях, як правило, експлікує перформатив просити,
який вказує на наявність прохання у підрядній частині: Хлопці просять,
щоб ви повернулись у лікарню (Ю.Щербак); Нонна просила, щоб раніш
сьогодні додому верталися (В.Єніна); Ні, він просив, щоб я вам сповістив
про ситуацію (П.Вільховий); Все мріяла і просила, щоб її відвезли
вмирати додому, на рідну землю, на кладовище до батьків (І.Багряний).

Ситуація прохання, як і наказу або настійної вимоги, спрямована на те,
що мовець зацікавлений у виконанні певних дій слухачем. Але глибинна
структура прохання містить передбачення, що адресат може виконати, а
може й не виконати його, тобто слухач не підвладний мовцеві, за слухачем
залишається вибір: виконувати дію чи не виконувати: Він вже не раз
просив Сударика, щоб той взяв його до свого загону (П.Вільховий). У
головній частині наведеного прикладу міститься вказівка на те, що
прохання, передане в підрядній частині висловлюється вже не вперше,
тобто раніше воно не виконувалось і невідомо чи буде виконано цього
разу.

Оскільки комунікативна мета прохання спрямована на задоволення потреб і
бажань мовця, прохання являє собою саме бажання мовця щодо виконання
дії. У головній частині таких висловлень міститься дієслово хотіти. Так,
у з’ясувальному висловленні: Я хочу, щоб ти перебрався до мене і
заступив мені сина. Щоб на смертному одрі закрив мені очі. – Вчитель
поклав руку мені на плече (Д.Бандрівський) – мовець просить слухача (як
відомо зі змісту повісті учитель – колишнього учня), щоб той перейшов до
нього жити і тим самим зробить йому велику послугу. Схожим є таке
висловлення:

І Вдович попросив:

– Я хотів би, щоб тут були мої сини й дружина (О.Васильківський) –
з’ясувальним висловленням мовець виражає своє бажання, але про те, що це
не власне бажання, а саме прохання, свідчить контекст.

Отже, якщо у висловленнях головна частина не експлікує дієслова зі
значенням прохання, то основна вага у визначенні цієї семантики
перекладається на контекст.

Специфічними є з’ясувальні висловлення, що, на нашу думку, крім прохання
мають додаткову ознаку доручення. У головній частині таких висловлень
міститься не перформативне дієслово, а дієслово казати: Зося посадовила
гостей, сказала бабусі, щоб та дала вечеряти, сама взяла з колиски
Боніфація, присіла з ним на стільчику (В.Земляк); Сказала батькові, щоб
дав льотчикові води, доглянув тут, а вона хутко… Зараз (Ю.Бедзик).
Обидві героїні просили і разом з тим доручали своїм рідним зробити за
них певну роботу, яку самі через різні обставини не могли виконати і
яка, як правило, є їхнім домашнім обов’язком.

Висловлення бажання завжди реалізується у підрядній частині
з’ясувального речення, а головна містить перформативи хотіти, бажати.
Побажання можуть висловлюватися від першої та від третьої особи.
Висловлення побажання від другої особи у з’ясувальних висловленнях
помічено не було. Семантика висловлень побажання схожа із семантикою
репрезентативів, оскільки мовець повідомляє слухачеві про бажану для
себе ситуацію, стан речей, наприклад: Я хочу, щоб усе моє стало й твоїм
(О.Васильківський). З іншого боку, в них спостерігається імпліцитне
прохання: мовець прагне викликати своїми словами відповідні дії слухача,
які сприяли б здійсненню бажаного: Але я не хочу, щоб вони [лебеді]
одлітали од нас (М.Стельмах); Мені зовсім не хотілося, щоб ви так і
поїхали з нашої землі з неприємним почуттям у серці (П.Загребельний);
Але я хтіла би, щоб мене відвезли до мами й до тата (С.Тельнюк). Перше
висловлення виражає приховане прохання мовця – щоб лебеді залишилися на
його подвір’ї і нікуди не відлітали. Друге – щоб кохана дівчина
залишилася з мовцем і мала гарні спогади про час, проведений разом з
ним. Третє є проханням бути разом із батьками, яке певним чином залежить
від слухача.

Іноді висловлення бажання буває досить рішучим і категоричним: Не хочу
бачити цих тіточок у своєму домі, хочу, щоб на підвіконнях стояли вазони
з квітами (В.Слапчук).

Досить часто з’ясувальні висловлення виражають щирі побажання мовця
слухачеві: Бажаю, щоб вам поталанило у розшуках! (Ю.Доль-Михайлик);

Чорний Вепр глянув йому прямо в вічі:

– Бажаю, кагане, щоб ти допоміг приборкати роди, які не покоряться мені
(В.Малик).

Бажання може експлікуватися у з’ясувальних висловленнях, коли ведеться
розповідь від третьої особи: Каштанов хотів, щоб усе обійшлося мирно
(Є.Куртяк); Він хотів, щоб це був цільнометалевий літак, з високою
швидкістю, хорошою маневрованістю, легкий в управлінні (В.Лавриненков);
Керівник одної з інститутських кафедр, професор Холод зажадав, щоб
майбутні стипендіати пройшли щось на зразок мандатної комісії перед
деканатом (П.Загребельний).

Комунікативна мета застереження – уберегти співрозмовника
(співрозмовників) від негативних наслідків, до яких може призвести його
(їхня) дія. У головній частині з’ясувальних висловлень-застережень
експлікується лексема попередити, яка вказує на ситуацію, якої треба
стерегтися. Л.В.Фоміна зазначає, що “застереження… завжди пов’язане з
повідомленням адресату деякої нової для нього інформації про можливий
несприятливий стан справ” [6, 118]. Таким чином, на її думку,
застереження – це спроба мовця заставити слухача відмовитися від своїх
намірів і тим самим уберегти його від того поганого, що може статися:
Шпрінгер через перекладача попередив його, що зараз приведуть Іванова
для очної ставки (С.Маликов); Свій чоловік із поліції попередив, що
будуть арешти й Ареф’єву треба заховатись (С.Маликов); Калька попередив,
що можуть і сюди навідатися (Ю.Бедзик).

Але, як свідчить виписаний нами матеріал, застереження може стосуватися
не лише несприятливих для слухача наслідків його поведінки, але й мати
цілком позитивний або нейтральний для слухача результат: Куховар
попередив, що вечеря готова, можна вечеряти (О.Гончар); На обході
Олександра Федорівна попередила, що робитиме пробу на здатність крові
зсідатися (Ю.Щербак)

З’ясувальні висловлення можуть виражати пропозицію, яка визначається
тим, що мовець, вважаючи виконання певної дії необхідним, доцільним,
корисним для нього самого, для слухача або для інших людей, що не беруть
участі у розмові, висловлює свою власну думку, намагаючись переконати в
цьому слухача й тим самим спонукати його виконати дію. У
висловленнях-пропозиціях право вибору за будь-яких умов залишається за
слухачем. Мовець не віддає наказів, не просить і не вимагає нічого від
співрозмовника, він лише пропонує, тобто запрошує адресата поміркувати,
тверезо оцінити ситуацію, тим самим намагаючись привернути його увагу до
свого бачення розв’язання ситуації. За словами Анни Вежбицької, мовець
намагається допомогти співрозмовникові у прийнятті власного рішення,
привертаючи його увагу до тих можливостей, які він міг і не помітити [3,
187]. Для акту пропозиції не є важливим соціальний статус
співрозмовників, їх родинні стосунки.

Семантика пропозиції в реченнях першої групи виражається досить
специфічно. Нами не зафіксовано жодної з’ясувальної конструкції, у якій
би в головній частині було наявне перформативне дієслово пропонувати.
Але ми зафіксували один приклад, у якому семантика пропозиції
виявляється в підрядній частині і підтримується вона ситуацією: Богораз
показав їм обом, щоб узяли стільці й посідали обабіч (П.Загребельний).
Тут персонаж пропонує двом подругам Оксані й Ангеліні взяти стільці й
сісти, але цю пропозицію він робить не словами, а відповідним жестом. Як
видно з висловлення, головна частина не експлікує дієслова зі значенням
пропозиції, а комунікативний намір мовця стає зрозумілим лише в
контексті.

3/4

3/4

J є те, що в головній частині їх міститься предикат на позначення
відчуття, сприймання та мовлення, виражений дієсловом наказового способу
або дієсловом у формі майбутнього часу із значенням наказового способу.

Такі з’ясувальні висловлення можуть передавати:

1. Наказ: Послухай, хлопче, що я тобі скажу, – гойднувся учитель у
кріслі (П.Гуріненко). Через день будеш доносити, що діється в селі (Є.
Куртяк); Заглянь у його душу, дізнайся, що він думає (П.Автомонов);
Скажи Надії Василівні, що мені потрібно бачити її завтра (С.Маликов). З
контексту відомо, що старші за званням, соціальним статусом та посадою
мовці вказують своїм підлеглим на необхідні дії, вимагають від них
певних вчинків, заходів, які вважають доцільними у певній ситуації.

Ситуація наказу, як правило, не припускає відмови, тому містить такий
семантичний компонент як категоричність [4, 46]: Тихо! – враз, мов
пернача, підніс угору п’ятірню пан кошовий – і кругом стало тихо. –
Слухайте, що мовлю! (К.Басенко). Беззаперечна влада кошового над
козаками дозволяє йому зробити наказ, комунікативна мета якого,
домогтися, щоб його обов’язково вислухали, бо він керується інтересами
спільної справи. Так от слухай, що я тобі скажу (І. Багряний). Із сюжету
роману відомо, що це слідчий звертається до правопорушника, який
знаходиться під вартою, а влада слідчого є незаперечною.

2. Настійну вимогу: Не забувайте, що перед вами людина найширшого
трудового профілю – льотчик-універсал (О.Гончар) – наполягає вчитель,
представляючи видатну людину своїм учням (але відбувається це у
позакласну годину); Хай чоловік розповідає, як там у їхніх краях, –
мовила Ксеня (Є.Гуцало) – дівчина, старша за віком, у колі своїх колег
наполягає, щоб один з них розповів про те, звідки він повернувся. Як
свідчить контекст, такі висловлення не можна вважати наказом, оскільки
ситуація, в якій вони реалізуються, не характеризується категоричністю
та офіційністю.

Найчастіше настійна вимога спостерігається у ситуаціях, коли мовець і
слухач пов’язані близькими родинними стосунками, наприклад: 1) Ти,
Ромцю, пам’ятай, що ти господар (Є.Куртяк) – висловлює своє побажання
батько у листі до сина; 2) [Оксана Іванівна поспішила втрутитися до
розмови]: – Розкажи краще, що там сталося в тебе з директором (В.Єніна)
– свекруха намагається порозумітися з невісткою. Наявність у поданих
вище висловленнях дієслів наказового способу надає їм ознак наказу. Але
стосунки син – батько, невістка – свекруха заперечують можливість
функціонування таких висловлень як наказових і зумовлюють сприймати їх
як настійну вимогу: (1) батько вимагає, щоб син здійснив те, що на його
думку є правильним (для сина і для благополуччя його сім’ї); (2)
свекруха вимагає від невістки розповіді про певні події, щоб допомогти
їй у важкому становищі. Від порад такі висловлення відрізняються тим, що
і батько, і свекруха користуються любов’ю і повагою своїх дітей, а тому
не залишають їм права вибору, оскільки необхідно, щоб вони виконали цю
вимогу, для їхнього ж блага.

У ситуації, коли адресат не схильний виконувати необхідну вимогу, мовець
може вдатися до загрози, яка виступає підставою для виконання слухачем
вимоги мовця:

А його жінка, бувша курсистка Бестужевських курсів, серед двору стоячи,
руками розмахує:

– Не забувайте, що мій Степан Павлович в окружному суді служить! Та я
йому як скажу, так він вам покаже! (О.Вишня) Вимога жінки передбачає
імпліцитно виражену погрозу: мій чоловік має певну владу, тому будьте
обачні у своїх вчинках. Тут міститься прихований натяк на небажані для
слухача наслідки як результат дій мовця, до яких він буде змушений
вдатися у разі невиконання слухачем вимоги.

Вимагати можуть не тільки люди, які мають вище соціальне становище, а й
люди, які користуються тим, що є улюбленцями особи, яка має високий
соціальний статус, наприклад: Гаразд, якщо ви мені не даєте голок і
ниток, то я сама про це зараз розмовлятиму з паном коронним стражником.
Гукніть його до мене і скажіть, що я хочу з ним розмовляти! (С.Тельнюк).
Полонянка Ганя-киз знає про прихильне ставлення до неї королівської
особи, а тому вважає можливим вимагати від своєї прислуги і наглядача
покликати старшого стражника і від нього вимагати того, чого вона бажає.

3. Прохання: Пообіцяй мені, що ти ніколи більше не… не будеш
домагатися від мене взаємності (В.Слапчук) – дружина просить колишнього
чоловіка взяти на себе зобов’язання більше ніколи не вимагати від неї
інтимних стосунків.

Прохання передбачає певний вплив мовця на слухача з метою досягнення
необхідного переважно позитивного для нього результату. Але нами
зафіксований випадок, коли цей результат є заздалегідь шкідливим,
неправильним: Так от, Оксано Іванівно, – гарячково зашепотіла Віта, – ми
з вами щирі до кінця, і не тому, що так домовились, а я вас люблю, ви
знаєте… Передайте листа цього Тарасові й скажіть, що я сьогодні
поїхала з тим Альбертом до Москви. Тарас мене зненавидить після цього, я
знаю (В.Єніна). У головній частині цього висловлення міститься прохання
невістки, яка благає свекруху не говорити правди своєму синові про її
невиліковну хворобу. Користуючись любов’ю свекрухи, мовець (невістка)
прагне вберегти свого чоловіка від такого горя, а тому домовляється зі
свекрухою і просить передати листа, в якому написано неправду.

У ситуації, коли мовець прагне приховати факти свого життя від когось
він може настійно просити про це адресата: Я вас дуже прошу, – Наталя
соромливо опустила очі, – не кажіть кореспондентові, що я на фермі
працюю (Ю.Бедзик).

4. Пораду: Забудь, що вчора було, – мовив полковник (Р.Іваничук) – із
сюжету роману відомо, що персонаж (полковник) радить своєму сотникові
забути про нещодавні події, пов’язані з утратою в бою найкращих козаків.

Порада являє собою повчання, підказування, як вчинити у певній ситуації.
Вона передбачає повідомлення слухачеві про те, що, на думку мовця, буде
для нього краще. У таких висловленнях мовець прагне запевнити
співрозмовника, що на його місці вчинив би саме так, що його порада –
найкращий вихід у певній ситуації. Комунікативна мета такого
з’ясувального висловлення стає зрозумілою лише в контексті, а головна
частина є лише вказівкою на директиву: Альохо, не слухай. Скажи йому, що
ти не здатний на такий, м’яко кажучи, реверанс (І.Власенко). У цьому
прикладі персонаж радить своєму товаришеві відмовитися від справи, яку
запропонував йому співробітник НКВС.

Даючи пораду, мовець висловлює свою думку з приводу того, як можна
поліпшити ситуацію або попереджає співрозмовника про несприятливий для
нього стан речей і рекомендує, як краще діяти за таких обставин: Не
показуй, що інженер ворог тобі (П.Автомонов).

5) Застереження: Бійтесь, чоловіче, щоб вся родова земля не стала
шагреневою шкірою (М.Стельмах).

6) Пропозицію:

Нарешті Гонтар помітив нудьгування дівчини й жартома погукав:

– Оксано! А йдіть-но подивіться, як риба клює (Я.Баш);

– Не впадайте в розпач, святий отче. Не такий страшний чорт, як його
малюють… Давайте краще обміркуємо, що робити з дівчиськом
(Ю.Усиченко). У першому прикладі комунікативна мета зрозуміла тільки з
контексту, оскільки словосполучення жартома погукав можна замінити
дієсловом запропонував. Дієслово наказового способу у головній частині
структурує директивне висловлення. У другому – персонаж (Павлюк)
пропонує священику не впадати у відчай через наявну ситуацію і разом
прийняти правильне рішення щодо дівчини, яка хоче заявити на свого
хлопця в міліцію.

Висловлювати пропозицію можуть члени родини, піклуючись про сімейні
інтереси, та сторонні люди, зацікавлені або не зацікавлені в її
реалізації: Ходімо, сину, послухаємо, що нам скажуть (П.Гуріненко) –
мати пропонує сину не залишатися осторонь подій, а піти послухати, як
обговорюють “перипетії нічної події”; Ви розкажіть, як він до вас в
управу приходив, – запропонував Хрєнов (О.Досвітній) – персонаж пропонує
слухачеві повідомити про події, які можуть відіграти важливу роль у
певній ситуації.

У третій групі нами виявлено лише комунікативну настанову наказу і
прохання. Директива наказу і прохання експлікується у головній і
підрядній частинах окремо, причому у головній частині, як правило,
міститься директива щодо виконання комунікативної або психічної дії, а в
підрядній вказано, яку саме дію фізичну треба виконати, щоб задовольнити
потреби та бажання мовця, наприклад: Гюнтер, ти залишаєшся за мене. І
простеж, щоб ніхто з цих голодранців на посту не заснув. А котрий засне,
потурбуйся, щоб прокинувся в обіймах святого Петра. – Слухаю, сер!
(М.Білкун) – про те, що це з’ясувальне висловлення є наказом, свідчить
офіційність стосунків співрозмовників (полковника і сержанта); Попросіть
свою жінку і ще якусь сусідку, щоб пішли до мене на квартиру
(І.Микитенко) – це висловлення-прохання, а не наказ, оскільки в одній з
частин експлікується іллокутивне дієслово відповідної семантики просити.

У ситуації, коли мовець особисто не може наказати або попросити виконати
необхідні дії особі (з різних причин: відсутність її при розмові, певне
соціальне становище, посада мовця), спостерігається подвійне або
опосередковане спонукання. Л.В.Бережан звернула увагу на це явище у
своїй роботі і назвала його “непрямим спонуканням” – через
опосередкованість третьою особою [2, 121]. Мовець повідомляє слухачеві
про необхідність виконання дії іншою особою і спонукає його бути
посередником між ним і виконавцем дії – повідомити третю особу про свою
волю й тим самим спонукати її виконати дію (це явище відоме в
семантичному синтаксисі як факт наявності в змісті висловлення модусу в
модусі), наприклад: накази: Дожени і скажи йому, щоб вибачився перед
Павлиною (О.Васильківський); Скажи Фурманові, щоб запріг бричку і
під’їхав до воріт (М.Малиновська). Скажіть Сухореброму, щоб телефон
вимкнув. Дзвоню півгодини, і ні звука (О.Досвітній).

Отже, досліджуваний матеріал показав, що директивна семантика у
з’ясувальних висловленнях може міститися або в головній, або в
підрядній, або одночасно й у головній, і в підрядній частинах.
Комунікативна мета тієї чи іншої директиви може реалізуватися як у
самому з’ясувальному реченні, так і в контексті. Але найчастіше
комунікативний намір мовця у директивних мовленнєвих актах стає
зрозумілим з контексту та ситуації.

ЛІТЕРАТУРА

Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы
разных уровней строя языка и их взаимодействие. Доклады симпозиума 18-22
апреля 1967 г. – М.: Наука, 1969. – С.302-306.

Бережан Л.В. Структура і семантика спонукальних конструкцій // Структура
і семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Збірник наукових
праць. – Чернівці, 1996. – С.117-126.

Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. –
М.: Прогресс, 1985. – С.251-275.

Мясоєдова С.В. Категорія спонукання і її вираження в непрямих
висловленнях сучасної української мови: Дис. … канд. філол. наук /
Харківський держ. пед. університет ім. Г.С.Сковороди. – Харків, 2001. –
178 с.

Серль Дж. Класификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной
лингвистике. Вып.17. – М.: Прогресс, 1986. – С.170-194.

Фоміна Л.В. Комунікативна організація безсполучникового складного
речення спонукального типу: Дис. … канд. филол. наук. – Харків, 2000.
– 163 с.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018