Реферат на тему:

Особливості вираження модальних та емоційних засобів в українських
перекладах художніх текстів

Будь-яка національна культура, зокрема й українська, крім внутрішніх
джерел свого збагачення, має ще й зовнішні. Літературні переклади
збагачують мову так само, як і твори, народжені безпосередньо в даному
мовному середовищі. Це відчувається тим сильніше, що важчий для
перекладу сам текст, і що майстерніший перекладач.

Цікаво досліджувати тексти на рівні конфронтації, що дає можливість
краще зрозуміти формальну, синтаксичну і семантичну структури мови
оригіналу (надалі та МО) та мови перекладу (надалі МП).

Сучасна лінгвістика розрізняє в реченні формально-синтаксичний,
семантико-синтаксичний та комунікативний аспекти. Семантико-синтаксична
організація речення відрізняється від формально-синтаксичної. Вона
стосується відображення предметів і явищ позамовного світу та їх
стосунків.[Грищенко 2002:95]

Під поняттям “модальність” перед усім розуміємо лексико-граматичну
сферу, але у широкому розумінні до неї залучається усе, що якимось чином
співвідноситься з власне семантичним полем, тобто зі знанням слова.
Модальність – це категорія значення, яке містить у собі зв’язок дії з
реальністю, або відношення мовця до дії. Мовець не тільки передає
інформацію адресатові про дійсність, але й виражає своє ставлення та
свою оцінку цієї дійсності. Отже, модальність – це взаємопроникнення
мовлення та мислення, де мислення опирається на відповідні мовні
структури для передачі інформації. [?erny 1966 : 444]

Модальність можна вважати вершиною діалектичного поєднання мовлення та
мислення. Таке поєднання розпочинається від пізнавальної функції мови і
закінчується вираженням думки через сформоване висловлення. Так
реалізується найважливіше завдання комунікаційної функції мови –
передається інформація від адресата до мовця, тобто реалізується
модальність.

В академічній граматиці чеської мови суб’єктивна модальність виділяє ще
вольову модальність, яка виражає зацікавлення мовця щодо реалізації дії.
Саме вольова модальність має ще підтипи – модальність необхідності,
можливості та наміру [Akad mluvn.?. 1987: 278].

Суб’єктивна модальність наближує нас до емоційності, тобто до вираження
чуттєвих відносин до дійсності. Емоційне захоплення мовця виявляється у
виразній експресії висловлення. Власне експресія висловлення є
цілеспрямованою його актуалізація, увиразнення його форми. Але необхідно
проводити чітку межу між вираженням емоційності та модальності [Mrazek
1973]. Якщо взяти за основу визначення поняття модальності
В.В.Виноградовим, що комунікативно-стилістична категорія модальності
використовує будь-які форми, які семантично чи функціонально здатні
виражати авторський коментар у процесі мовлення [Виноградов 1950 : 148],
то це можна вважати виявом так званої емоційної модальності.

У чеському мовознавстві використовують термін евальваційна модальність,
або оцінююча [Grepl, Karlik 1998 : 398]. Зокрема цікавим є трактування
евальваційної модальності у книзі М. Чехової та колективу авторів
“?e?tina – ?e? a jazyk”, де ця модальність об’єднує два відношення мовця
до дійсності [?echova 2000: 256].

Насамперед це етичне ставлення мовця до дійсності, який позитивно або
негативно оцінює дійсність на підставі загальноприйнятих суспільних
норм. У мові трапляються такі вирази лексичного предикату: je dob?e, ?e
(це добре, що), je spravne, ?e (це годиться, що). Інше ставлення мовця
до дійсності виражається через емоційне оцінювання на основі толерування
або нетолерування якогось факту: йому щось подобається або ні. Емоційне
відношення виражається у мові за допомогою модальних часток: bohudiky
(дякувати Богові) bohu?el (на жаль), na?t?sti (на щастя) або реченнєвими
конструкціями – mrzi m?, ?e(мені неприємно, що), t??i m?, ?e (мені
неприємно, що).

Дуже важко чітко розмежувати категорію модальності та емоційності, адже
це мовні категорії, які заповнюють одна одну. На основі аналізу
синтаксичних конструкцій можна простежити різноманітні виражальні засоби
модальності та емоційності обох мов, оцінюючи потенційність кожної мови
зокрема та майстерність перекладача.

Під час аналізу текстів чеською та українсько. мовами виокремилися
чотири групи виражальних засобів модальності та емоційності. Приклади
наведено в такому порядку: чеський оригінал [?apek 1956], під ним
український переклад [Чапек : 1978].

До першої групи належить приклад вираження модальності в чеській мові за
допомогою дієслова muset (мусити, бути повинним) у комбінації з
інфінітивом.

1. Toni musi byt jiny [?apek 1956: 369]

1. Тоні повинен бути інакший. [Чапек 1978: 250]

У чеській мові вольова модальність є проявом необхідності. Формально цю
модальність виражає модальне слово muset (мусити) та інфінітів дієслова
byt (бути). В українському перекладі маємо однакову семантичну та
формальну виражальну характеристику.

2. Hlavn? na ruce to musi zabst, ?lov??e [?apek 1956:355].

2. От тільки руки там дуже мерзнуть [Чапек 1978: 200].

У чеській мові модальність виражає безособова конструкція з модальним
словом muset, а в українській мові – тільки оцінювальне ставлення мовця
без наявності модального слова. Модальна семантика передана
конструкцією: mrznou ruce (мерзнуть руки) – nemusi to tam byt dob?e (там
не може бути добре).

3. Musite ji snad mit?[ ?apek 1956:378]

3. Хіба вона така необхідна? [?apek 1978: 222]

У МО модальність виражена модальним словом muset (мусити), інфінітивом
mit (мати), модальною часткою snad (напевно) та питальною інтонацією.

У МП модальність не виражена власне модальними засобами, але лексичними
модальними засобами, а саме модальною часткою хіба та модальним
прикметником необхідна . У двох мовах зустрічаємося з випадком
риторичного запитання. Відповідь на нього в МО могла би бути такою:
P?ece ji mit nemusite. (Вона вам не конче необхідна.), а в МП – Без неї
можна обійтись.

5. Vy dv? dvoj?ata se musite po?ad rvat! [?apek 1956:359]

5. Ви близнюки, як не поб’єтесь то вам і світ не милий! [Чапек 1978:
203]

У МО вольова модальність виражена модальним словом muset (мусити) та
інфінітивом дієслова rvat se (битися). Клична інтонація сприяє
підсиленню модальності, що ще більш спостерігається у МП Експресія мовця
у МП виражена фразеологічною конструкцією: як не поб’єтесь, то вам і
світ не милий!

До наступної, другої групи вираження модальності належать граматичні
конструкції умовного способу в МО

1.M?l bych si jednou zkusit. [?apek 1956: 352]

1.Треба колись спробувати.[Чапек 1978:197]

Як бачимо, у МП для вираження модальності перекладач використовує власне
модальні засоби – модальне слово треба та доконаний вид дієслова
спробувати.

2. Mysli?, ?e bych m?l psat dal? [?apek 1956: 355]

2. То ти гадаєш, що мені варто писати? [Чапек 1978: 199]

В українському перекладі модальність виражена модальним прислівником
варто та інфінітивом писати.

3.Мysli?, ?e by se n?co mohlo stat Tomimu nebo Tob?? [?apek 383]

0 B t

v

~

?

.

0

t

ph%[Чапек 1978: 224]

Зауважимо, що модальна конструкція умовного способу в МО передається у
МП кличною інтонацією та підсилювальною часткою хоч би.

Цікавим є наступний приклад, де питальна конструкція МО трансформується
у конструкцію відповіді:

4. A chtela bys mluvit, vid‘? [?apek 1956: 397].

4. От бач, доведеться мовчати [Чапек 1978: 237].

В обох мовних конструкціях присутня емоційність, виражена частками та
інтонацією іронії.

Третя група реченнєвих конструкцій презентує модальність, виражену
запереченням. Заперечення вважають формальним репрезентантом
предикативної модальності – найнижчого рівня модальності, де модальність
набув вигляду лексичних одиниць [Panevova 1971:115]

1. tak se tim nеmusite zrovna chlubit [?apek 1956:411].

1. Коли це таке ваше діло, то хвалитись вам нема чим [Чапек 1978:249].

У реченні МО нижча модальна інтенсивність, але вищий ступінь іронії у
поєднанні з модальністю, вираженою часткою zrovna (якраз).

У МП модальність передається семантично, без власне модальних засобів,
де найважливішу роль відіграють модальні частки та інтонація іронії.

2. Je?t? toho nemate dost? [?apek 1956: 415]

2. І ще вам мало? [Чапек 1978:248]

У двох наведених прикладах помічаємо, як знижується модальна
інтенсивність, а підвищується емоційність. Виражальні засоби емоційності
семантично спрямовані на модальний рівень. Це означає, що питальні
конструкції МО та МП акумулюють у собі емоційно-модальну авторську
оцінку певної реальності. Це оцінювання, тобто, модальність, підсилюють
частки je?t? та ще.

Наступні приклади демонструють майстерність перекладача, який знаходить
семантично еквівалентні конструкції у МП Але формально-граматичні мовні
засоби МО. відрізняються від МП Отже, можна досліджувати потенційність
виражальних засобів обох мов.

3. Nikdo p?ece nem??e branit matce [?apek 1956: 393].

3. Хто може заборонити матері?

Риторичне запитання МП несе в собі внутрішню модальність. Відповідь на
запитання була б такою: Ніхто не може заборонити матері. Ця відповідь є
абсолютно адекватною до зразка з МО.

4. Тed se nem??e ani zaznamenat, ?e jsem byl tak vysoko [?apek 1956:
374].

4. Бо як же тепер установлять, що я піднявся так високо? [Чапек 1978:
217].

Якщо в МО модальність виражена предикативним запереченням, то МП оперує
тільки модальними частками, як, же, так, тільки.

5. Heblazni Toni! Ty p?ece nem??e? jit [?apek 1956: 400].

Конструкція репрезентує поєднання модальності та емоційності – вершину
чуттєвого виявлення мовця – експресивність. Експресивність виражена
дієслово blaznit (дуріти). Предикативну модальність виражено модальним
словом moсt (могти) з заперечною часткою не та модальною часткою p?ece
(адже).

Зосередимо увагу на українському переклад.

5. Не дурій, Тоні! Адже тебе й не візьмуть до війська [Чапек 1978: 238].

Перше речення є точним перекладом оригіналу. Це є ідентична реченнєва
конструкція з кличною інтонацією та експресивно ознакою дієслова дуріти.
Друге речення не є формально модальним. Модальність відчувається в
контексті, а вказує на неї модальна частка адже.

Останню групу реченнєвих конструкцій трактують як різноманітне
неформальне і нетрадиційне вираження модальності як у МО так і у МП.

1. Nu, pravda, ma-li n?kdo p?t d?ti nemusi proto je?t? byt ?patnym
vojakem [?apek 1956: 363].

1. Може й так, та коли в когось п’ятеро дітей, це ще не означає, що він
повинен бути поганим солдатом, любонько [Чапек 1978: 207].

У цих складних реченнєвих конструкціях МО та МП перша частина речень
містить модальність. Її інтенсивність підтримують частки ну, може, nu,
pravda. Друга частина речень містить вищий модальний ступінь, виражений
у МО модальним словом musеt (мусити), а в МП заперечення конструкцією з
модальним словом повинен.

2. P??, u? se nehadejte a hybaj odtud! [?apek 1956: 359].

2. Тихо! Годі сперечатись і гайда звідси! [Чапек 1978:204].

У МО та МП реченнєві конструкції передають значення модальності через
кличну інтонацію та експресивне словосполучення: hybaj odtud та гайда
звідси. Такий випадок можна назвати експресивною модальністю. Вигук P??
перекладено прислівником Тихо!

3. Jen kdy? m??ete n?co rozbit ![?apek 1956:360].

3. Вам аби щось розбивати ![Чапек 1978: 204].

Ці приклади є виявом так званої експресивної модальності. У МО
модальність виражає модальне слово moct (могти) та оклична інтонація, а
в МП – модальна частка аби й також оклична інтонація.

Виражальні засоби модальності надзвичайно різноманітні – модальні
предикати, оцінюючі лексичні засоби, синтактичні конструкції.

Потенційна дієслівна модальність і є власне модальність. Якщо спрямувати
трактування модальності до емоційності висловлювання, то розуміємо
емоційно оцінюючу модальну позицію, де для її вираження зустрічаємося з
лексично-семантичним рівнем висловлювання. Що ж до засобів вираження
модальності в чеській та українській мовах, то, окрім модальних слів та
дієслівних форм умовного й наказового способу, існують ще лексичні
засоби: модальні частки, прислівники, вигуки а також різні реченнєві
конструкції (питальні, кличні, безособові, заперечні).

Проблема передачі модального аспекту з МО до МП також полягає в тому, як
знайти певну зону, куди ввійде прагматична інформація, відділиться від
семантичної [Knittlova 2000:105]. Під час вибору виражальних засобів при
стильовому оцінюванні їх функції, необхідно відштовхуватися від
розуміння кінцевої мети літературного твору. Маленькі проблеми перекладу
треба вирішувати згідно з загальною метою усього тексту. Це означає, що
перекладаючи літературний текст, необхідно враховувати мову кожного
персонажа, а також підтекст автора, що і є метою усього твору [Knittlova
2000:105].

Література

Семантика та засоби мовної категорії модальності. Київ: Вища школа,
1988.

Виноградов В.В. Очерки по истории русского языка. Москва-Ленинград:
1950.

Грищенко Л. Сучасна українська літературна мова. Київ: Вища школа. 2002.

Akademicka mluvnice ?e?tiny 1987: Skladba. Praha: Academia, 1987.

?apek K. Hry. Praha: SPN. 1956. 446 s.

?apek K. Povidky a hry. Lisnyk, J.Pr?klad do ukrajin?tiny. Kyjiv: 1978.
438 s.

?echova M. A kolektiv autor?. ?e?tina: ?e? a jazyk. Praha: ISV
nakladatelstvi. 2000.

?erny J. D?jiny lingvistiky. Olomouc: 1996.

Grepl M., Karlik, P.Skladba ?e?tiny. Votobia. 1998.

Knittlova D. K teorii a praxi v p?ekladu. Olomouc: Universita Palackeho,
2000. Praha: 1998.

Mrazek R. По поводу объема модальности. Otazky slovanske szntaxe
III.Brno:Univerzita J.E.Purkyn?. 1973.

Panevova J., Bene?ova E., Sgall P. ?as a modalita v ?e?tin?. Praha:
1971.

Похожие записи