Реферат на тему:

Особливості структурно-семантичної організації мовознавчих рецензій 30-Х
років ХХ ст.

Науковий стиль української літературної мови як об’єкт лінгвістичного
вивчення віддавна перебуває в центрі уваги дослідників. Зокрема, сучасне
мовознавство має кілька ґрунтовних праць про особливості наукової
комунікації, як-от монографія С. Я. Єрмоленко, присвячена проблемі
семантико-синтаксичного аспекту наукового стилю [Єрмоленко 1982], А.П.
Коваль, що простежує специфіку структурної організації наукового тексту
[Коваль 1970], Н. Ф. Непийводи про функціонально-стилістичний аспект
науково-технічної літератури [Непийвода 1997], а також дослідження
Т. В. Радзієвської, що розглядає текст як засіб комунікації [Радзієвська
1993], однак лише М. М. Пещак аналізує науковий текст в історичному
аспекті, зосереджуючи увагу на давньоукраїнських і староукраїнських
пам’ятках [Пещак 1994]. Ззначимо також, що в лінгвістичних розвідках
принагідно порушують проблеми організації текстів „ядрових“ жанрів
наукового стилю (монографії, статті), проте менше уваги приділено
текстам „периферійних“ жанрів (лекції, доповіді, патенти, реферати,
рецензії тощо) [Троянская 1986]. Інша ситуація склалася в російському та
польському мовознавстві, специфіку „периферійних“ жанрів наукового стилю
розглянуто в працях О.А.Лаптєвої [Лаптева 1966], В.Г.Ляпунової,
О.Д.Мєшкова [Ляпунова и др. 1990], Т.І. Сіндєєвої [Синдеева 1982], О.С.
Троянської [Троянская 1985], У. Жидек-Беднарчук [?ydek-Bednarczuk 2000],
М. Зашко-Зелінської [Za?ko-Zieli?ska 1999] та ін. Науковці найчастіше
зосереджують увагу на композиційних особливостях та способах вираження
оцінних значень в англійських, німецьких і польських журнальних
рецензіях, жанр рецензії в українській мові потребує ґрунтовного
вивчення. Тому важливо проаналізувати специфіку структурно-семантичної
організації українських рецензій, зокрема в діахронічному аспекті.
Об’єктом нашого дослідження є рецензії 30-х років ХХ ст., опубліковані
на сторінках часопису „Мовознавство“.

Кожний жанровий різновид творів наукового стилю, як відомо, має
своєрідну структурно-семантичну організацію, що передбачає таке
впорядкування й оформлення інформації, яке найкраще забезпечувало
реалізацію комунікативної мети текстів певного жанру. Зокрема, специфіка
мовного та композиційного оформлення рецензії зумовлюється передусім
прагненням автора розглянути й оцінити твір художньої літератури,
мистецтва чи науки, визначити його вартість та охарактеризувати
допущені, на думку критика, хиби, недоліки [Літературознавчий словник
1997: 242]. Адже саме оцінка формує ціннісні орієнтири читача, допомагає
йому зорієнтуватися в безперервному потоці інформації, вибрати потрібну
книгу.

У науковому стилі української мови склалася традиційна форма
архітектоніки тексту, метою якого є оцінка певної публікації.

Заголовок рецензії найчастіше містить інформацію про зміст аналізованої
праці, спрощує пошукову роботу читача. У мовознавчих рецензіях 30-х
років ХХ ст. почасти зберігається традиція найменування текстів рецензій
ХІХ ст.: заголовок, тотожний бібліографічному опису книги. Наприклад:

Анрі Фрей, Граматика помилок, Париж-Женева-Лейпціг, 1929, 317сс.

[Henri Frei, La grammaire des fautes, Paris-Geneve-Leipzig, 1929,
317pp.] [М., 1934, №2, С.135] (Тут і далі зазначаємо рік видання, номер
і сторінку часопису „Мовознавство“ (М.)).

Вирізняються також заголовки, в яких за допомогою атрибутивних лексем
надано попередню оцінку рецензованої праці, порівняємо:

Потрібна справа [М., 1938, №13-14, С.105]

та Недоопрацьований підручник [М., 1938, №13-14, С.110].

Зауважимо, що вже на початку ХХ ст. помітна тенденція до розширення й
урізноманітнення способів структурно-семантичної організації заголовків
рецензій, однак домінують ще заголовки – бібліографічні описи
рецензованих книг.

Характерною ознакою усіх, без винятку, рецензій є наявність
бібліографічного опису видання (може бути повним або скороченим, мати
свої певні усталені варіанти розміщення в тексті). Зокрема, в
проаналізованих рецензіях цей структурний елемент здебільшого виконує
функцію заголовка. Бібліографічний опис, звичайно, не містить
безпосередньої оцінки твору, але відомості, подані в ньому, дають змогу
читачеві співвідносити їх із певними оцінними судженнями. Наприклад,
вказівка на відоме видавництво означає, що читач може сподіватися на
високу якість друку, ілюстративного матеріалу, зовнішнього оформлення
публікації тощо.

Отож, не пропонуючи безпосередньої оцінки рецензованої праці,
бібліографічний опис, формує відповідний рівень оцінних очікувань
реципієнта.

Власне текст досліджуваних рецензій найчастіше розпочинається з
інформації про ступінь вивченості проблем, які порушує автор
рецензованої книги, та досягнення науковців у цій галузі знань. Зокрема,
у рецензіях 30-х років ХХ ст. для реалізації цієї мікротеми
використовують такі лексико-синтаксичні конструкції: „Різні проблеми з
галузі історії вивчення російської літературної мови почали цікавити
спеціалістів порівняно недавно. Досліджень, присвячених цим питанням,
дуже мало“ [М., 1936, №9, С.115]; „…стан з підручною літературою
латинської мови на сьогодні абсолютно незадовільний” [М., 1938, №13-14,
С.110].

Очевидно, така інформація адресується передусім читачеві-нефахівцеві,
адже передбачає ознайомлення зі ступенем вивченості тієї чи іншої
наукової проблеми та систематизацію вже відомої інформації. Рецензент не
обмежується певними сталими лексико-синтаксичними конструкціями, тоді як
у семантичному аспекті спостерігається тенденція до аргументації
необхідності аналізованої праці.

Зауважимо, що вже у вступі рецензенти акцентують увагу читача на
сповідуванні автором тієї чи іншої ідеології, відбувається чіткий
розподіл науковців на „своїх“ (виразників марксистсько-ленінської
ідеології) і „чужих“ (представників капіталістичного світу), а
відповідно до цього й поціновуються їхні здобутки.

Почасти вступ мовознавчої рецензії перетворюється на гостру критику
політичної системи Заходу, а отже, й усього, що з цим пов’язано.
Наприклад, рецензія на книгу французького лінгвіста Анрі Боша містить
таку вступну частину: „Капіталістичний світ переживає велику і глибоку
кризу. Це є загнивання капіталізму, це є криза цілої системи
капіталізму. Вона трусить буржуазний світ від найглибших підвалин його
господарського фундаменту до його найвищих вершків – культури,
філософії, науки. Буржуазія шукає всяких засобів до подолання кризи, щоб
вийти переможцем, щоб зберегти своє місце в соціальній системі.
Буржуазна наука – знаряддя поневолення трудящих мас… Тепер на наших
очах буржуазна наука перейшла до одвертої пропаганди різних гатунків
фашистських „теорій“ [М., 1934. №1. С.99].

Зрозуміло, що емоційна експресивність такого вступу посилює негативну
оцінку обговорюваного та налаштовує читача на відповідне сприймання
подальшої інформації. Однак подібні мовні стратегії використовували не
лише щодо іноземних досліджень, а й щодо вітчизняних праць з огляду на
особистість автора, його суспільно-політичні уподобання, походження
тощо. Привертає увагу вступна частина рецензії на часопис „Рідна мова“
Івана Огієнка: „Мовознавча продукція на Західній Україні надзвичайно
мізерна. За останні роки табір української буржуазії не висунув фактично
ні одного мовознавця. У пресі рідко коли зустрінеш статтю на мовознавчі
теми, а коли такі статті трапляються, то це здебільшого аматорські
міркування дилетантів, націоналістичних панків, що дуже мало розуміються
в мовознавстві” [М., 1935. №6. С.151]. Рецензент уникає навіть самої
лексеми „науковці”, послуговуючись лише негативними оцінними
характеристиками: „дилетанти“, „націоналістичні панки“, „українська
буржуазія“.

Щоправда, не завжди рецензія починається міні-темою „Ступінь вивченості
проблем конкретної галузі знань“. Нерідко рецензент спершу констатує
факт появи тієї чи іншої праці. Ця мікротема представлена в рецензіях
30-х років ХХ ст. такими лексико-синтаксичними конструкціями: „Книга ця
вийшла в світ…“ [М., 1936. №9. С.115]; „…з’явилася „Грамматика
современного турецкого языка“, складена Джевдетом-заде й Кононовим…“
[М., 1936. №7. С.116].

Часто вже при повідомленні про нове видання рецензент наголошує на
необхідності такої праці, її новизні та практичній цінності для
адресатів. Очевидно, це можна пояснити бажанням автора вплинути на
психологію читача, „змусити“ звернутися до рекомендованої книги.
Наприклад: „Такий стан речей примушує вважати видання словника
давньоросійської мови однією з найважливіших справ російської філології,
і рецензований „Проект“ не може не притягти до себе найспівчутливішої
уваги спеціалістів..” [М., 1938. №13-14. С.105].

®

P R j l B

D

H

J

o

u

th

( присвячена характеристиці наголосів і інтонацій… “ [М., 1936. №8.
С.121]; „…цьому періодові і присвячена праця Антуана Мартеля,
керівника семінарськими заняттями з студентами на літературному
факультеті в Лільському університеті“ [М., 1936. №9. С.115].

Визначальним елементом оцінки автора праці є його методологія та
ідеологічне спрямування. Здебільшого ставлення рецензента до автора
підкреслюється добором різних оцінних лексико-синтаксичних конструкцій.
Порівняємо: „геніальний лінгвіст“, „світовий вчений“, „революціонер“,
„марксист“, „учитель-борець“, „фундатор матеріалістичного мовознавства“
(про М.Я. Марра) [М., 1935. №6. С.147] і „агент німецької і польської
контррозвідок“, „лакей з панського передпокою“ (про Донцова), „колишній
петлюрівський міністр освіти“, „популяризатор націоналістичного
правопису“ (про І. Огієнка) [М., 1935. №6. С.151-158]. Зауважимо, що
критика особи автора в рецензіях 30-х років вирізняється категоричністю
й недоброзичливим характером, що, очевидно, не є свідченням високого
наукового такту самого рецензента (однак цього вимагала радянська
ідеологія).

Оскільки одним із головних функціональних завдань рецензії є привернути
увагу читача, зацікавити аналізованою книгою, то важливим її структурним
компонентом є міні-тема „Адресат“. Проте ця мікротема, як засвідчує
дослідження, є факультативною в рецензіях 30-х років ХХ ст. Здебільшого
робиться спроба окреслити коло потенційних читачів, напр.: „За
характером свого матеріалу цей курс, очевидно, розрахований на
початківця в латинській мові“ [М., 1938. №13-14. С.110]; „…дослідження
Мартеля цікаво прочитати спеціалістам з російської мови не тільки у
Франції, але і в СРСР“ [М., 1936. №9. С.122].

Неоднорідним є саме поняття „адресат“: адресат може вирізнятися за
спеціальністю, за родом заняття, за ступенем знайомства з предметом
обговорення й тим самим за підготовленістю до прочитання. Найчастіше
акцентується увага на фахівцях із певної наукової галузі, але з огляду
на те, що рецензія передбачає ще й рекламу, дослідник намагається
розширити коло потенційних адресатів.

Стрижневим компонентом рецензії є огляд змісту книги, її провідних тем і
проблем із переліком переваг видання. Зрозуміло, рецензент намагається
виконати змістовий аналіз у певній логічній послідовності, тому зростає
навантаженість тексту лексико-синтаксичними конструкціями, що посилюють
структуризацію викладу. Наприклад: „У своєму вступі Marbach знайомить
читача з історією питання“ [М., 1935. №3-4. С.159]; „В першому розділі
автор бажає показати, що…“; „Другий розділ… присвячений вивченню…“
[М., 1936. №9. С.116-117]; „Останній розділ книжки присвячено
словникові“ [М., 1934. №1. С.102].

Уже в огляді змісту книги рецензент тими чи іншими засобами висловлює
власне ставлення до аналізованого матеріалу, дає оцінку праці. Зокрема,
цю інформацію часто деталізують метатекстові одиниці на зразок: на жаль,
шкода, справді, правда, на нашу/мою думку, шкода й згадувати та ін.
„Прозора“ семантика цих мовних одиниць дає змогу читачеві одразу
з’ясувати авторську позицію щодо змісту рецензованої праці: чи
погоджується він із науковцем, чи заперечує його міркування. Наприклад:
„…лінгвістичні досліди, на мою думку, повинні реалізувати для наукової
практики матеріал словника, а не визначати його складу або планування
матеріалу…“ [М., 1938. №13-14. С.108]; „Шкода й згадувати, бо цей
погляд не витримує ніякої критики…“ [М., 1934. №2. С.137].

У текстах рецензій 30-х років ХХ ст. варто вирізнити два способи
вираження оцінки в описі публікації: коли оцінна інформація передається:

1) паралельно з інформацією про структуру та зміст рецензованої праці; у
цьому випадку елемент оцінки наявний в описі кожного компонента
дослідження;

2) окремо від інформації про структуру та зміст рецензованої праці; опис
публікації поділяється на дві частини: власне описову, в якій
зосереджено відомості про обсяг, структуру, зміст первинного тексту, та
оцінно-критичну частину (з елементами роздуму, полеміки), що містить
безпосередню оцінку компонентів праці, критичні зауваження рецензента.

Незважаючи на різноманітність можливих переваг книги, варто виділити
основні мотиви цієї мікротеми: новизна, інформативність, актуальність,
дотримання матеріалістичної методології, корисність і практична
цінність, порівняння з іншими книгами, оформлення видання, мова та стиль
праці.

Зазначимо, що деякі з цих мотивів, але з „мінусовою“ позначкою домінують
при розгляді недоліків книги.

Привертають увагу лексико-синтаксичні конструкції, що маркують перехід
від позитивних моментів книги до критичних зауважень. Зокрема, в текстах
мовознавчих рецензій 30-х років активно функціонують такі конструкції:
„Кілька уваг до пробних словникових статей“ [М., 1938. №13-14. С.109];
„Є в посібнику суперечні твердження“ [М., 1936. №9. С.114]; „Вважаємо за
необхідне відмітити деяку неув’язку щодо…“; „Треба також звернути
увагу й на деякі ляпсуси…“ [М., 1936. №7. С.118-119].

Зрозуміло, що мотиви критики можуть бути різноманітні, проте в рецензіях
30-х років вирішальними в підсумковій оцінці праці є методологія та
ідеологія автора. Наприклад: „В цілому Фреєва розвідка є типовий зразок
буржуазної наукової роботи, яскраве свідчення про те, що буржуазна наука
безсила опанувати нагромаджені нею факти і справді науково їх
висвітлити“ [М., 1934. №2. С.138]; „Усі зазначені вище хиби Брауна не
випадкові – вони щільно пов’язані з його методологією… На підставі
всього попереднього аналізу доводиться констатувати, що… Браун своїм
дослідницьким методом і своєю ідеологією залишився індоевропеістом,
помагачем німецького фашизму“ [М., 1935. №3-4. С.157].

Цікаво, що в рецензіях не приховано критерії такого оцінювання книг, а
навпаки вказано, що „єдине справжнє наукове дослідження… можливе лише
на засадах марксоленінської методології“ [М., 1934. №1. С.104].

Складовими мікротемами висновків у рецензіях є вирази побажання щодо
майбутнього аналізованої праці, ствердження наукової вартості
дослідження (попри вказані рецензентом недоліки) і т. ін. Наприклад:
„Хотілося б, щоб зроблені нечисленні зауваження прислужилися до
поліпшення підготовлюваного словника і щоб за вдумливо зробленим
„Проектом“ настала реалізація справи, яка так потрібна і так багато
обіцяє радянській науці“ [М., 1938. №13-14. С.109]. Щоправда, така
структурно-семантична організація висновкової частини характерна лише
для позитивних рецензій.

Отже, закономірністю композиційної організації рецензій 30-х років ХХ
ст. є наявність п’яти елементів: заголовка, бібліографічного опису
видання (почасти може ототожнюватись із заголовком), вступної, основної
та висновкової частин. Визначена послідовність цих складових тексту та
прагматична настанова кожного зумовлюють функціонування структурних
компонентів, що відповідають обов’язковим мікротемам рецензії: „Автор
книги“, „Переваги праці“ та „Недоліки видання“. Факультативними
міні-темами рецензій є „Адресат“ і „Побажання автору“, якими найчастіше
й завершується текст. У досліджуваних рецензіях домінують структури
власне інформативного характеру та лексико-синтаксичні конструкції з
оцінною семантикою.

У подальших студіях треба зосередити увагу на динаміці
структурно-семантичної організації рецензій в українській мові для
з’ясування типологічних особливостей сучасних текстів.

Література

Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982.
210 с.

Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української мови: Структура
наукового тексту. К.: Вища школа, 1970. 306 с.

Літературознавчий словник довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І.
Коваліва та ін. К.: ВЦ”Академія”, 1997. 591 с.

Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури
(функціонально-стилістичний аспект). К.: ТОВ “МФА”, 1997. 303 с.

Пещак М.М. Розвиток давньоруського і староукраїнського наукового тексту.
К.: Українознавство, 1994. 272 с.

Радзієвська Т.В. Текст як засіб комунікації. К.:Наук. думка, 1993.192 с.

Лаптева О.А. Внутристилевая эволюция современной русской научной прозы
// Развитие функциональных стилей современного русского языка. М., 1966.
С.176-188.

Ляпунова В.Г., Мешков О.Д., Терехова Е.В. A book about books. Композиция
и язык научных рецензий.М.: Наука, 1990. 143 с.

Синдеева Т.И. Некоторые особенности композиционно-речевой организации
жанра “научная рецензия” // Функциональные стили и преподавание
иностранных языков. — М.: Наука, 1982. С.27-42.

Троянская Е.С. Научное произведение в оценке автора рецензии // Научная
литература: Язык, стиль, жанры. М.: Наука, 1985. С.67-81.

Троянская Е.С. Полевая структура научного стиля и его жанровых
разновидностей // Общие и частные проблемы функциональных стилей. М.:
Наука, 1986. С.15-23.

Za?ko-Zieli?ska M. Recenzja i jej norma gatunkowa // Poradnik J?zykowy.
1999. №8-9. S. 96-108.

?ydek-Bednarczuk U. Akty mowy i strategie pragmatyczne w recenzji
naukowej// J?zyk cz?owiek kultura/ Pod red. B. Czopek-Kopciuch.-
Piotrkow Trybunalski, 2000. S.11-20.

Похожие записи